081 Право
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ ОМАНЛИВА РЕКЛАМА В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ(КНТЕУ, 2020) Старіков Михайло; Микитенко Людмила АндріївнаАктуальність теми дослідження. На сьогодні досить гостро постає проблема використання у сфері рекламних відносин заборонених засобів, до числа яких відноситься недобросовісна реклама. Для чіткого розуміння сутності недобросовісної реклами слід надати визначення поняттю «введення в оману», адже саме ця ознака є критерієм, за допомогою якого можна ідентифікувати недобросовісну рекламу. Відмітимо, що нормативне визначення недобросовісної реклами є недосконалим та неточним, адже не формує уявлення суб’єкта застосування про конкретні форми прояву цього виду реклами, складається в основному з оціночних понять, що на практиці створює перешкоди в процесі відмежування недобросовісної реклами від інших видів. Тобто основні ознаки недобросовісної реклами виражені у формі понять, які не закріплені на законодавчому рівні, що призводить до різноманітних підходів до їх тлумачення. З огляду на це, в практичній діяльності та в правозастосуванні, виникають проблеми в процесі віднесення конкретної інформації до інформації, яка вводить в оману та є недобросовісною Саме тому, постає питання визначення поняття оманливої реклами, яка є однією з визначальних ознак недобросовісної реклами. З огляду на це, виникає об’єктивна необхідність встановлення на законодавчому р івні чітких, недвозначних критеріїв незаконності інформації, яка міститься в рекламі, а також приведення українського законодавства про рекламу у відповідність до міжнародних договорів у сфері захисту від недобросовісної реклами, що буде сприяти ефективному захисту споживачів та суб’єктів господарювання від недобросовісної реклами. Вказане і обумовлює актуальність теми дослідження. Підґрунтям для подальшого дослідження проблеми оманливої реклами слугують праці вчених-правників: О.О. Бакалінської [18-22], Л.В. Балабанова [23], О.О. Балюн [24], Н.Ю. Бутенко [26], Р.В. Ваксмана [27-29], Б.В. Воєводіна [31], В. Гладкої [32], Н.М. Грицюти [33], К.В. Давискіби [36], Е.С. Денисової [37] , Ю.І. Зоріна[40], А.А Кисліцина [41], Н.О. Ковтун [42], О. Кузнецова [44], В.Л. Музиканта [51], Е.В. Ромата [61, 62], Я.В Яненка [70], та ін. Наукові напрацювання вказаних вище авторів використовувались при дослідженні окремих питань, зокрема стосовно питання оманливої реклами, визначення нормативних колізій, суперечностей, прогалин та недоліків, які існують у законодавстві України, з метою розроблення пропозицій з удосконалення чинного законодавства України, яке регулює питання, пов’язане зі досліджуваною темою.Документ ПРAВOВE РEГУЛЮВAННЯ ВAЛЮТНИХ OПEРAЦIЙ(КНТЕУ, 2020) Caмcoнeнко Нaзaр; Лaтa Нaтaлiя ФeдoрiвнaAктуaльнicть тeми дocлiджeння пoлягaє в тoму, щo Укрaїнa є дocить aктивним учacникoм вaлютних вiднocин. Рeглaмeнтaцiя вaлютнoгo рeгулювaння, a тaкoж вивчeння змicту цього виду прaвoвих вiднocин, кoлa cуб’єктiв, oб’єктiв, вiдпoвiдaльнocтi зa пoрушeння вaлютнoгo зaкoнoдaвcтвa тa ocoбливocтeй вaлютних cиcтeм iнoзeмних дeржaв нa cьoгoднi є нaгaльним у зв’язку з нaбуттям чиннocтi Зaкoну Укрaїни «Прo вaлюту i вaлютнi oпeрaцiї» [10]. Крім того, змicт вaлютних прaвoвiднocин, а саме прaвa тa oбoв’язки, якi виникaють мiж cуб’єктaми вaлютних прaвoвiднocин з привoду вoлoдiння, кoриcтувaння aбo рoзпoряджeння вaлютними цiннocтями був видозмінений та не досліджений, що в свою чергу додає істотності для дослідження. Питaння вaлютнoгo рeгулювaння тa нaгляду в Укрaїнi дocлiджувaли, зoкрeмa: Н.В. Бoжидaрнiк [29], Л.К. Вoрoнoвa [30], А.М. Завальний [38], O.A. Музикa-Cтeфaнчук [42]. Прoтe, з нaбуттям чиннocтi Зaкoну Укрaїни «Прo вaлюту i вaлютнi oпeрaцiї» з 7 лютoгo 2019 рoку з’явилиcя нoвaцiї, якi пoтрeбують нoвих нaукoвих дocлiджeнь, ocкiльки рaнiшe питання не дocлiджувaлиcя, зoкрeмa, принципи вaлютнoгo рeгулювaння; вaлютний нaгляд як нoвa юридичнa кaтeгoрiя; нoвi прaвa тa oбoв’язки cуб’єктiв вaлютних oпeрaцiй i упoвнoвaжeних уcтaнoв; зaхoди зaхиcту як iнcтрумeнт впливу Нaцioнaльнoгo бaнку Укрaїни; вiдпoвiдaльнicть зa пoрушeння вaлютнoгo зaкoнoдaвcтвa.Документ ПРАВОВА ПРИРОДА КОРПОРАТИВНОГО ДОГОВОРУ В ТОВАРИСТВІ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ(КНТЕУ, 2020) Рубел Богдан; Пальчук Петро МиколайовичАктуальність теми дослідження. Корпоративний договір – є однією з найважливіших новел в українському корпоративному законодавстві. Враховуючи останні зміни в корпоративному законодавстві України щодо створення та діяльності товариств з обмеженою діяльністю у зв’язку з прийняттям спеціального нормативно-правового акту, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою діяльністю» [ 7], що набув чинності 17 червня 2018 року, інститут корпоративного договору отримав нормативне закріплення. Однак не зважаючи на те, що інститут корпоративного договору сьогодні отримав нормативне закріплення у спеціальному законодавстві, він не є остаточно сформованим правовим інститутом. Україна на сьогодні знаходиться на початку свого шляху формування інституту корпоративного договору. З огляду на вказане вище, дослідження корпоративного договору у товариствах з обмеженою відповідальністю в Україні має велике практичне значення для подальшої євроінтеграції України, реформування законодавства, ефективного функціонування органів управління товариств з обмеженою відповідальністю, а також вдосконалення практики діяльності таких суб’єктів. Корпоративний договір є предметом численних наукових досліджень. Деякі аспекти корпоративного договору вивчали: В. А. Васильєва [17], І. В. Венедиктова [21], Н. А. Горбова [25], Л. Дорошенко [33], О. Р. Кібенко [38], В. В. Кулаков [44; 45], Ю. Попов [54], М. М. Сигидин [59, 62] та ін. Однак наявні дослідження мають переважно загальнотеоретичний та узагальнюючий характер і не достатньо висвітлюють правову природу корпоративного договору саме в товаристві з обмеженою відповідальністю. Зокрема, визначення поняття корпоративного договору та його зміст залишається питанням недостатньо розробленим та потребує подальшого аналізу..Документ ПРАВОВИЙ СТАТУС ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТА ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ(КНТЕУ, 2020) Микитюк Василь; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність теми дослідження. В умовах сьогодення питання правового регулювання статусу товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю набувають особливого значення, зважаючи на те, що зазначені товариства є найбільш поширеною організаційно -правовою формою для малого та середнього бізнесу. Метою діяльності господарських товариств є створення матеріальних і соціальних благ, необхідних для задоволення зростаючих потреб суспільства. Реалізація зазначеної мети потребує ефективного законодавчого регулювання статусу товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю – порядку їх створення, діяльності та припинення правосуб’єктності, забезпечення права на саморегулювання цих суб’єктів господарської діяльності тощо. Хоча товариства з додатковою відповідальністю є менш поширеними, ніж товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки забезпечують своїм учасникам менш привабливий режим, який передбачає накладення на них додаткової відповідальності при ліквідації, проте, згідно чинного законодавства окремі види діяльності не можуть здійснюватись товариствами з обмеженою відповідальністю, а можуть здійснюватись товариствами з додатковою відповідальністю. Недосконалість господарського законодавства зумовила необхідність прийняття Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який удосконалив регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням цих товариств. Проте, окремі недоліки правового регулювання статусу товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю залишаються, на що звертають увагу представники доктрини господарського права. Дослідженню окремих аспектів правового регулювання організації та діяльності господарських товариств у своїх працях приділяли увагу такі вчені, як М.Р. Аветисян [15], Н.А. Горбова [19], А.В. Зеліско [22], Я.О. Короташ [24, 25, 26], І. Краєвський [28], В. Кулаков [29, 30], Р. Лукашов [34], Т.О. Нечитайло [38], Є.В. Петров [41], В. Сазонов [45], А.В. Смітюх [47], М.О. Суханов [50, 51], Д.А. Цвєтов [54] та ін. Ці дослідження створили наукову основу для досягнення поставленої мети та дозволяють виявити проблеми, які залишаються невирішеними. Вищевказане свідчить про актуальність та доцільність дослідження теми випускної кваліфікаційної роботи з метою обґрунтування відповідних пропозицій.Документ ФОРМА ТА ЗМІСТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО ДОГОВОРУ(КНТЕУ, 2020) Ляшук Ганна; Тищенко Юлія ВікторівнаАктуальність теми дослідження. Зовнішньоекономічний договір є одним із ключових елементів у зовнішньоекономічній діяльності, що відображає домовленість між сторонами та їх вихід на ринок, та є підставою для виникнення торгових правовідносин. Враховуючи стрімкість розвитку торгівельної діяльності, глобалізацію певних процесів, впровадження новітніх технологій, потребує постійного перегляду та адаптації і зовнішньоекономічний контракт. На практиці, ми можемо спостерігати періодичність змін до типових контрактів, що представлені спеціалізованими організаціями для бізнес-спільноти задля спрощення роботи . Укладаючи зовнішньоекономічний контракт, контрагенти повинні врахувати усі умови задля забезпечення конкретності правовідносин та мінімізації ризиків, які можуть виникнути у ході виконання такого контракту. Тема зовнішньоекономічних договорів є предметом постійних дискусій серед практикуючих юристів, науковців та серед бізнес -спільноти, адже це питання, що завжди «рухається вперед». При написанні даної роботи теоретичну основу склали праці таких науковців як Л. Азарова [80], В. Алієва-Барановська [83], Т. Боброва [81], Н. Вилкова, І. Гиренко [82], І. Дахно [83], С. Кац [84], В. Кисіль [85], А. Ларрі [108], М. Ларін, Е. Локвін [100], Л. Лунц [86], Д. Пинчук [82], Е. Скоулз [110], Ю. Рубан [90], М. Фенвіч [107], Л. Фойтiкова [102], О. Чуєва [87] та інших. Більше того, дана тема є частим об’єктом досліджень різних міжнародних організацій, арбітражів та судів.Документ ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК МАЙНО СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ(КНТЕУ, 2020) Краснюк Ілля; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність теми дослідження. На сьогоднішній день, якщо заглянути в інформаційну довідку щодо розвитку фондового ринку України, спостерігається збільшення емісії цінних паперів. Так, загальний обсяг випусків емісійних цінних паперів, зареєстрованих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку у січні-червні 2020 року зареєстровано 26 випусків акцій на суму 3,26 млрд грн., що більше на 186,8 млн грн. порівняно з відповідним періодом 2019 року (7,65 млрд. грн) [40]. Відповідно до ст. 143 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Також, стаття 164 ГК України визначає, шо суб'єктом господарювання, який може випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам є юридична особа [8]. У період з 01.04.2019 по 01.01.2020 роки кількість юридичних осіб в України зросла на дванадцять тисяч триста тридцять дев’ять одиниць [65]. Проте, якщо подивитися на кількість акціонерних товариств за цей самий період часу, то їх кількість зменшилась на дев’яносто сім одиниць [ 65]. Зазначена статистика загалом свідчить про стабільне зростання кіл ькості суб’єктів господарювання, які можуть випускати, купувати та продавати цінні папери. Хоча, кількість акціонерних товариств зменшилась – емісія акцій все рівно зростає. Законодавством встановлені такі види цінних паперів: акції, акції корпоративного інвестиційного фонду, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів (ч.2 ст. 163 ГК України). Проте, статистичні дані свідчать, що суб’єкти господарювання в 2020 році в цілому випускали: акції ( за січень – червень 2020 року 26 випусків на суму 3,26 млрд грн.); облігації (46 випусків облігацій підприємств на суму 28 млрд. грн), випуск яких збільшився на 25 млрд. грн. порівняно з аналогічним періодом 2019 року. Також слід зазначити, що значним за обсягом є 3 випуски Державного агентства автомобільних доріг України на загальну суму 11,485 млрд . грн.; інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів (1,95 млрд. грн.); акції корпоративних інвестиційних фондів (19 млрд грн.) [41]. Ринок цінних паперів України має низку особливих рис, а саме: перевага первинного ринку, яка зумовлена приватизацією, як наслідком появи цінних паперів та намір їх реалізувати за неможливості знайти покупця. Саме через цю причину зумовлена неефективність цінних паперів, функції яких звелися до перерозподілу власності, а не до залучення інвестиції в країну. Інвестиційні ресурси формуються за рахунок кредитів комерційних банків. Така реальність у наш час, адже ресурси комерційних банків є значнішими, ніж ресурси ринку цінних паперів. Проте, якщо дивитися на зарубіжний досвід та практику, стабільність економіки залежить від функціонування механізму фондового ринку. Тому в Україні неповністю реалізується весь інвестиційний потенціал ринку цінних паперів. Ключові аспекти законодавчого встановлення норм та регулювання випуску цінних паперів суб’єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність на території України, займалися О.В Окунева (досліджувала основні чинники появи ринку цінних паперів в Україні) [62], О.В. Кологойда (досліджувала основні напрями удосконалення законодавства, що регулюють відносини на фондовому ринку) [58], М.М. Данилюк (досліджувала цінні папери, як спосіб реструктуризації фінансових боргових зобов'язань) [51] та інші.Документ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ І ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ(КНТЕУ, 2020) Чубченко Аліна; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність дослідження. Як відомо, благополуччя суспільства напряму пов’язано із рівнем розвитку економічних відносин. Державам, що характеризуються збалансованою і розвиненою економікою, зазвичай притаманна значна економічна активність не лише таких господарюючих суб’єктів, як великі корпорації, а й набагато дрібніших компаній – представників малого та середнього бізнесу. Але необхідною передумовою для ефективної діяльності таких господарюючих суб’єктів є несуперечливе , чітке і достатнє, але при цьому не надмірне правове регулювання відносин, пов’язаних із їх функціонуванням. В Україні, як і у багатьох державах на пострадянському просторі, протягом тривалого часу майже не розвивалася ані доктрина, ані нормативне регулювання підприємництва, оскільки приватне підприємництво як таке почало «оживати» вже після розпаду СРСР. Відповідно, для розробки сучасного законодавства, яке було б правовою основою для діяльності господарюючих суб’єктів, необхідно було частково запозичити досвід тих зарубіжних країн, де розвиток приватного підприємництва не припинявся. Не зважаючи на те, що з розпаду Радянського Союзу минув тривалий час, протягом якого в Україні розвивалися ринкові відносини, досі не можна стверджувати, що в нашій державі створено максимально сприятливі умови для середнього і малого бізнесу, зокрема і в юридичному аспекті. За час незалежності України було прийнято чимало нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність господарських товариств, і серед них – товариств з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) та товариств з додатковою відповідальністю (надалі – ТДВ). Однак велика кількість «розпорошених» норм, спрямованих на врегулювання одного виду суспільних відносин, може мати і негативні наслідки у вигляді колізі й і суперечностей, які створюють можливості для потенційного зловживання учасниками товариства своїми правами або ухилення від обов'язків. У даній роботі основний акцент зроблено на дослідженні особливостей прав та обов’язків учасників ТОВ, так як у багатьох аспектах норми, що регулюють діяльність ТОВ, розповсюджуються на діяльність ТДВ. Варто зазначити, що ступінь висвітлення цієї проблематики в українській юридичній доктрині не є достатнім. Системне уявлення про сутність і особливості ТОВ та ТДВ та закріплені законодавством права і обов’язки його учасників є необхідною умовою для їх належного функціонування, а також забезпечення єдиного підходу при вирішенні практичних питань правозастосування. Теоретична база дослідження включає наукові праці О. Бігняка [25], О.Бринцева [27], О. Ю. Великої [29], В. Кулакова [41, 42], І. Калаура [36], Д.В. Ломакіна [45], О. О. Мельника [50], І. Очерятиної [58], А. М. Петруньової [59], І.Спасібо-Фатеєвої [64], В. С. Щербини [69] та інших.Документ ПРАВОВИЙ СТАТУС САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ АРХІТЕКТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(КНТЕУ, 2020) Черенок Юлія; Гончаренко Олена МиколаївнаАктуальність дослідження. В умовах глобалізації та євроінтеграції Україна прагне до підвищення якості життя населення, надання послуг, удосконалення ефективного взаємозв’язку органів державного управління з суб’єктами господарювання та споживачами; подолання бюрократизму та корупції. Впровадження діяльності саморегулівних організацій (далі-СРО) надає багато можливостей для цього, оскільки розвантажить органи державного влади та сприятиме розбудові громадянського суспільства, підвищенню соціальної відповідальності як суб’єктів господарювання (надавачів послуг) так і споживачів. Саморегулівні організації в сфері архітектурно будівельної діяльності на своєму прикладі демонструють, що об’єднання професійних учасників ринку, є рушійною силою яка спроможна встановлювати, виконувати розроблені ними стандарти, правила, кодекси професійної поведінки та етичні кодекси з метою підвищення рівня розвитку як самої галузі з середини так і рівня довіри споживачів та держави . Маючи позитивний закордонний досвід, а також зважаючи на помилки та прогалини, які допускались іншими країнами з цього питання, українські саморегулівні організації в архітектурно будівельній сфері прагнуть знайти найбільш доцільну та дієву систему роботи і взаємодії, яка забезпечить стабільний розвиток в середині держави, а також сприятиме підвищенню рівня довіри до українського будівництва на міжнародній арені, що в свою чергу має підвищити довіру та привабливість для іноземних інвестицій. Часткове делегування повноважень професійним саморегулівним організаціям вже підтверджує свою ефективність. Затвердження дієвих механізмів внутрішнього регулювання СРО підвищить рівень довіри учасників та надасть більше переваг для вступу в саморегулівні організації, що в свою чергу позитивно впливатиме на якість послуг для кінцевого споживача та на формування професійного бізнес середовища в цілому. На сьогодні вказане потребує детального вивчення та аналізу. Гармонізація, імплементація та адаптація позитивного зарубіжного досвіду у цій сфері буде належним підґрунтям для побудови в Україні ефективної системи саморегулівних організацій у різних сферах, галузях, видах гос подарської діяльності. Українські науковці, правники роблять значний внесок у науку, оскільки дослідження проблематики саморегулівних організацій йде вже доволі довгий час. Поняття, ознаки, нормативно-правові аспекти, а також правовий статус саморегулівних організацій й наразі залишається дискусійним питанням. Організаційні та економічні особливості розвитку саморегулівних організацій висвітлюються багатьма видатними науковцями. Вагомий внесок у висвітлення цих питань зробили такі вчені як: О.О. Бакалінська [15,16], О.А. Беляневич [18-20], О.М. Гончаренко [32-48], В. В. Добровольська [50], Д.В. Задихайло [53-55], В. В. Кочин [56-58], О. В. Медвечук [61-64], О.М. Непомнящий [66], Н. Ю. Філатова [80] та інші. Однак потребує комплексного дослідження та порівняльного аналізу і питання ефективного функціонування саморегулівних організацій у сфері архітектурної діяльності в Україні з огляду на євроінтеграційний напрям розбудови цього механізму.Документ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ(КНТЕУ, 2020) Якимів Вікторія; Микитенко Людмила АндріївнаАктуальність теми дослідження. Ліки є одним із найбільших економічно привабливих товарів. З точки зору розміру прибутку, торгівля ліками істотно випереджає торгівлю алкоголем та цигарками. Ліки – це не звичайний товар, а важливий засіб забезпечення конституційного права людини на здоров'я та життя. Тісно переплітається обіг лікарських засобів і з реалізацією інших конституційних прав. За таких обставин абсолю тно виправданим є високий рівень правової урегульованості фармацевтичних відносин в Україні. Фальсифіковані лікарські засоби виступають однією з найсерйозніших проблем охорони здоров’я людей як на національному, так і на міжнародному рівні. Крім прямої шкоди, яка завдається хворим у вигляді ризику для життя, здоров’я, невдалого та неефективного лікування, фальсифіковані лікарські ставлять під сумнів усю систему охорони здоров’я, методи діяльності та правового регулювання держави у цій сфері. Президент України підписав Закон № 904-IX «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про лікарські засоби» щодо здійснення електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами», який регулює дистанційну торгівлю ліками. В сучасних умовах введення онлайн-продаж лікарських засобів інтерпретується як позитивна новація. Покупці більше надають перевагу купівлі товарів через Інтернет. Актуальність нововведень підтверджується попитом під час карантинних умов і обмежень. Електронна роздрібна торгівля лікарськими засобами повинна покращити фактичу їх доступність. В умовах зростання конкуренції в роздрібній торгівлі ліків очікується зменшення цін на них. І, звичайно, як будь-яка новація організація дистанційної торгівлі ліками потребує дослідження. Окремі аспекти обігу лікарських засобів висвітлювалися у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, серед яких: Л.В. Бондарева [48], С.В. Васильєв [50], Н.В. Волк [52], К.Ю. Коваленко [64], В.С. Маличенко [67], С.П. Митич [68], О.В. Паровишник [72], В.М. Пашков [74, 75], О.Г. Стрельченко [81], О.М. Шевчук [86] та ін. Аналіз опублікованих робіт дозволяє стверджувати, що обіг лікарських засобів дотепер на науковому рівні достатнім чином в Україні не досліджені. Необхідність удосконалення законодавства на ринку лікарських засобів є очевидним. Вказані обставини й визначили вибір теми і свідчать про її актуальність.Документ ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ(КНТЕУ, 2020) Ціпле Іонела; Пальчук Петро МиколайовичАктуальність теми дослідження. Кожен із суб’єктів господарського права, яких господарське законодавство визначає як учасників відносин у сфері господарювання, має відповідний правовий статус (права, обов’язки, повноваження, відповідальність), який залежить від участі у господарських відносинах. До учасників відносин у сфері господарювання належить найбільша і найважливіша для господарської діяльності група – суб'єкти господарювання, серед яких – підприємства. До видів підприємств, які можуть діяти в Україні, належать державні підприємства, засновані на державній власності. Забезпечення публічного інтересу (створення робочих місць, утримання найважливіших галузей господарства, наповнення державного бюджету тощо) зумовлює необхідність участі держави у господа рських відносинах, зокрема через створення державних підприємств. Держава, безпосередньо не будучи суб’єктом господарювання, здійснює управління державним сектором економіки: організаційно-господарські повноваження відповідних органів держави дають можливість створювати підприємства, майновою основою діяльності яких є державна власність. Серед інших суб'єктів господарювання, зокрема підприємств, правове регулювання організації та діяльності саме державного комерційного підприємства має певні особливості, щодо яких в теорії господарського права та у практичній діяльності залишаються питання теоретичного та практичного характеру, які підлягають нег айному розв’язанню. Дослідженню проблем правового регулювання статусу державних комерційних підприємств у своїх працях приділяли увагу такі вчені, як С.М. Грудницька [38], Д.В. Зюзь [43], Ю.В. Корнєєва [46], О.О. Кравчук [48], В.М. Махінчук [57, 58], С.М. Мельничук [59], Н.В. Петришина [62], О.В. Таранич [65], І.І. Тинська [67], О.П. Ярошенко [65] та ін. Ці дослідження створили наукову основу для досягнення поставленої мети та дозволяють виявити проблеми, які залишаються невирішеними.Документ ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ У МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ АРБІТРАЖІ(КНТЕУ, 2020) Стаднік Олександри; Тищенко Юлія ВікторівнаАктуальність теми. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин і встановлення тісних міжнародних зв’ язків все більшого значення набувають установи, уповноважені вирішувати спори, що можуть виникнути в процесі здійснення таких відносин. Однією з таких установ є міжнародний комерційний арбітражний суд. Міжнародний комерційний арбітраж відіграє дуже важливу роль у вирішенні міжнародних комерційних спорів у сучасному світі та сприяє більш ефективному захисту прав аніж державні судові органи. Міжнародний комерційний арбітраж є цінною альтернативою судових розглядів в іноземних судах, а також дозволяє уникнути одночасних судових позовів в різних юрисдикціях по всьому світу. Питання арбітражного провадження є об’єктом численних наукових досліджень. Однак питання саме доказування у міжнародному комерційному арбітражі все ще залишається малодослідженим. Вагомий внесок у розробку цієї теми зробив К. Пільков [29]. Деякі аспекти цієї теми вивчали також: О.Гончаренко [Error! Reference source not found.0], О. Кот, С. Корнієнко [20], І. Ліщина [21], О. Осипенко [24], А. Шаталюк [42], BG. Born [45], V. Hamilton [51], B. Hanotiau [52], A.M. Kubalczyk [58], M. Malacka [59], A. L. Marriott [60] та ін. Проте подальшого вивчення потребують зміст, предмет, поняття та ознаки доказів, а також їх види та особливості оцінювання, які майже залишилися поза увагою вітчизняних науковців. Вихідними є дані одержані на підставі аналізу нормативно -правової та науково-теоретичної бази з теми. Зокрема, Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, Регламенту МКАС при ТПП України, Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж, Правил Міжнародної асоціації юристів щодо одержання доказів у міжнародному арбітражі (далі – Правила IBA), процесуальних кодексів України, а також робіт вітчизняних та зарубіжних науковців.Документ ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ(КНТЕУ, 2020) Полєтаєва Оксана; Букатова Діана МиколаївнаАктуальність теми дослідження. Виконання Україною вимог Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [2] (далі – ЄС) спонукало до внесення докорінних змін в систему чинного законодавства України. Так, суттєво змінено регулювання правовідносин у сфері реєстрації географічних зазначень, що спричинило низку нововведень і колізій у діючих законодавчих актах. Зазначимо, що в процесі аналізу зазначеної теми, виявлено також і неактуальність підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, пов’язані із процедурою реєстрації географічного зазначення. Крім того, особливої уваги потребує дослідження правозастосовчої практики охорони прав на засоби індивідуалізації товарів в Україні, конкуренції засобів індивідуалізації товарів, а також досвід вирішення конфліктів між торгівельними марками та географічними зазначеннями в ЄС та США. Проблематиці правового регулювання географічних зазначень присвячені праці вітчизняних науковців, зокрема, таких як Г. Андрощук [ 28], А. Афян [28], С. Горленко [31], В. Криволапчук [37], О. Литвин [39], В. Очеретна [45], О. Підопригора [47], С. Філь [37] та інші, які досліджували питання набуття прав та реєстрації географічного зазначення. Проте, чинне законодавство щодо охорони географічних зазначень продовжує удосконалюватись та змінюватись . Саме в 2019 році відбулися суттєві зміни галузевого закону – Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [5], що регулює правовідносини у сфері охорони прав на географічні зазначення, тому дослідження проблематики реєстрації географічних зазначень залишається актуальним [6; 7]. Також достатньо актуальним постає питання імплементації в законодавство України норм Угоди про асоціацією між Україною та ЄС у сфері охорони географічних зазначень [2]. З огляду на євроінтеграційний вектор нашої держави, слід констатувати, що, на жаль, у сфері охорони географічних зазначень залишаються питання, які не вирішені Угодою про асоціацію між Україною та ЄС [50, с.45].Документ НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ(КНТЕУ, 2020) Парасочка Тарас; Пальчук Петро МиколайовичАктуальність теми дослідження. Важливим кроком для підвищення оперативності судового розгляду справ в господарському судочинстві стала поява спрощених форм – спочатку спрощеного позовного провадження, а потім і наказного. На сьогодні чинне господарське процесуальне законодавство закріпило інститут спрощеного провадження для зменшення зловживання процесуальними правами сторонами і штучного затягування процесу вирішення справи по суті. Спрощення відбувається в напрямі удосконалення ординарного способу розгляду справ, шляхом відмови від деяких етапів звичайного позовного провадження або створення абсолютно нових форм провадження. Внаслідок впровадження в систему господарського судочинства наказного провадження та спрощеного позовного відбулося розвантаження судової системи від невиправданої кількості справ, що вирішувалися в порядку загального позовного провадження. Таким чином, в господарському процесуальному праві з’явилися нові правові конструкції, запровадження яких потребує певного наукового фахового аналізу, зокрема необхідно проаналізувати особливості наказного провадження в господарському процесі та його правову природу, визначити його ознаки, ефективність наказаного провадження та коло питань, що виникають під час видачу судового наказу в межах наказного провадження. Нажаль, з боку науковців приділяється досить мало уваги цьому інституту господарського процесу, час то можна зустріти часткове порівняння наказного провадження в господарському процесі з аналогічним в цивільному, що є дещо невірним підходом, на нашу думку. Зокрема фахові дослідження у цій сфері здійснювалися А. Бобковою [22], Т. Гордієнко [28], Ю. Джепою [33], Н. Іванютою [39, 40], Т. Колодницькою [43], Ю. Навроцькою [49], В. Рєзніковою [59, 60], О. Світличним [64], Ю. Стусовою [71], О. Фоновою [78] та іншими науковцями.Документ ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ(КНТЕУ, 2020) Меркулова Ірина; Мазаракі Наталія АнатоліївнаАктуальність дослідження. Спір є невідворотним явищем у процесі господарської діяльності суб’єктів підприємництва. У даний час внаслідок вільного розвитку економіки країни та зростання кількості осіб, які здійснюють комерційну діяльність, відбувається безпосереднє збільшення числа конфліктів, які виникають між ними. Сплата судового збору, тривалі строки розгляду справ у судовому провадженні, їх якість та результативність – аспекти, котрі змушують особу, чиї права та інтереси порушено, задуматись щодо не обхідності звернення до суду чи пошуку альтернативних варіантів вирішення спору. Одним із таких альтернативних способів є досудове врегулювання, котре відоме нашому суспільству як найбільш простий метод вирішення конфлікту без значних витрат та залучення третіх осіб. З огляду на зазначене вище, актуальним залишається питання щодо функціонування інституту досудового врегулювання спору, його корисності, ефективності та досконалості. Досліджувані аспекти досудового врегулювання господарських спорів частково висвітлено у працях: І. А. Балюк [27], Р. Ю. Баннікова [46], Н. Вознюк [28], С.О. Граба [29], В.І. Коростей [31], Д.Л. Кузьміна [32], Н. А.. Мазаракі [33], М. Є. Мєднікової [57], Є.І. Носирєвої [60], Л. Письменної [63], В. В. Рєзнікової [34], О. В. Савченка [35], Т. В. Степанової [38], Р. Ханик-Посполітак [40], О. С. Ткачука [39], Р. Шабанова [41], О. Ю. Шустіка [43] та інших. Хоча роботи вказаних вище вчених і надали певної ясності щодо проблеми претензійного порядку врегулювання господарських спорів, проте більшість з них досліджують дане явище в рамках наукових статей, зосереджуючись на окремому аспекті явища, не здійснюючи повного та всебічного розгляду інституту. Тому в цій роботі ми спробували здійснити дослідження інституту досудового врегулювання господарських спорів більш комплексно, детально дослідивши його суть та місце серед альтернативних способів врегулювання конфліктів, розглянувши практичні аспекти застосування претензійного порядку підприємствами, установами та організаціями, а також ефективність претензійної роботи на прикладі одного конкретного товаристваДокумент ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ(КНТЕУ, 2020) Кудінова Катерина; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність дослідження. Останнім часом в України відбуваються суттєві зміни, що стосуються багатьох аспектів суспільного життя. Зміни у правовому полі не є виключенням, адже закон є скелетом на якому тримається будь-яка правова держава. Через це вчасне доповнення, розширення та скасування застарілих приписів є адекватною реакцією з боку держ ави на навколишні перетворення. Однак, будь-яке впровадження нових правил та засад передбачає першочергове дослідження та вивчення теоретичної бази. Адже тільки проаналізувавши надбання попередніх років можна говорити про доречні нововведення у законодавстві. Особливо, це стосується норм, що пов’язані з природними ресурсами України, адже, вони є одними з найважливіших «годувальників» нашої економіки, чим й пояснюється їхня важливість для кожної окремої особи і для держави в цілому. Отже, для повного та всебічного розкриття питання раціонального й законного використання природних ресурсів, а також, впровадження нових норм у сфері використання природних ресурсів, пот рібно дослідити деякі питання. Перш за все, розкрити поняття природних ресурсів, виокремлення видів ресурсів, визначення коло суб’єктів, що їх використовують. Саме аналіз основних теоретичних положень допоможе зрозуміти, які саме ресурси можна використовувати в нашій країні. Поділ ресурсів на види за певними категоріями надає можливість більш точного уявлення про ресурси як такі, і чим вони відрізняються між собою. Визначення кол а суб’єктів, що можуть використовувати природні ресурси, дозволить розуміти правомірність їхніх дій стосовно такого використання. Вивчення теоретичної бази стосовно питання правового режиму використання правових ресурсів суб’єктами господарювання є не мен ш важливим. Адже, в 90% випадків користування здійснюється саме суб’єктами господарювання в процесі здійснення їх господарської діяльності з метою отримання прибутку чи задоволення інших законних інтересів. Через це, розуміння належного правового режиму використання кожного окремого природного ресурсу та визначення коло прав й обов’язків суб’єктів господарювання в разі користування ними допоможе виявити та попередити правопорушення у цій сфері. Внаслідок європейської інтеграції та імплементації норм європейського законодавства в українське, потрібно дослідити правове регулювання використання природних ресурсів суб’єктами господарювання в країнах ЄС. По -перше, ми зрозуміємо механізм роботи їхньої правової системи. По -друге, це гарна можливість проаналізувати досвід західних країн, побачити сильні й слабкі сторони у вирішенні питання використання природних ресурсів. Це дасть можливість розуміти нашим підприємцям, які нововведення їх очікують. А, можливо й надихне деяких з них запроваджувати стандарти європейс ьких держав на власних підприємствах вже зараз. Вагому частиною нашого дослідження займає питання особливостей використання окремих природних ресурсів суб’єктами господарювання. Ми обрали одні з найчастіших та найбільш використовуваних природних ресурсів – це земельні, водні й лісові ресурси. Отже, все вищезазначене вказує на доцільність й актуальність обраної теми. Адже питання використання природних ресурсів не може себе вичерпати доти, доки людство не перестане використовувати природні ресурси для задоволення своїх власних проблем.Документ ПРАВОВІ ВИМОГИ ЩОДО ФОРМИ ТА ЗМІСТУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО ДОГОВОРУ(КНТЕУ, 2020) Філіппова Анна; Тищенко Юлія ВікторівнаАктуальність теми. Обраний Україною шлях європейської інтеграції та поступові кроки до реалізації прийнятих відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зобов’язань вплинули на розвиток міжнародної торгівлі в Україні. Спрощення процедур митного оформлення товарів, зменшення податкового навантаження та розширення можливостей торгівлі з країнами Європейського Союзу посприяли інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарської діяльності. Зовнішньоекономічний договір є основною правовою формою, що опосередковує розвиток міжнародного обігу товарами та капіталом. На основі зовнішньоекономічних договорів здійснюється юридичне оформлення та подальше правове супроводження всіх іноземних інвестицій, імпортних та експортних операцій, наукової, технічної, виробничої, культурної, навчальної та інших видів міжнародної кооперації. Комплексне дослідження правових вимог до форми та змісту зовнішньоекономічних договорів дозволить вирішити низку проблем на макро- та мікрорівнях. Дослідження й аналіз нормативного регулювання укладення та виконання зовнішньоекономічного договору дозволить визначити напрями удосконалення поняттєво-категоріального апарату договірного права та подальший розвиток правової регламентації зовнішньоекономічної діяльності. На мікрорівні обрана тема дозволить кваліфіковано оцінити та методологічно спростити один із найбільших викликів для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у процесі здійснення експортно-імпортних операцій, яким є укладання та виконання умов зовнішньоекономічного контракту. Адже від того, наскільки кваліфіковано та далекоглядно складено такий контракт, залежить прибутковість господарської діяльності підприємстваДокумент ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ(КНТЕУ, 2020) Хромець Аліна; Микитенко Людмила АндріївнаАктуальність теми дослідження. У процесі багатовікового розвитку правових систем відбувався своєрідний природний відбір норм про поставку, який органічно виокремлюється з договору купівлі-продажу. Недосконалі норми та положення щодо застосування договору поставки з часом скасовувалися, поступаючись місцем більш обґрунтованим. Особливе значення цього інституту в сучасному праві обумовлене великою гнучкістю, широтою сфери його застосування, адже по суті постачання – це одна з найбільш універсальних форм товарно-грошового обміну. Договір поставки є найпоширенішою правовою формою, що опосередковує ринковий обіг сировини та готової продукції та належить до складних договірних моделей у господарському праві. У зв’язку з цим, дискусія з приводу його специфіки та розмежування з родовими правовими конструкціями набуває не лише наукового, а й практичного характеру. Однак зважаючи на значну поширеність договору поставки, при його укладанні та виконанні, виникають спірні питання, які належним чином не врегульовані законодавством. Окрім того, колізії між Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України в регулюванні договору поставки, на практиці призводять до їх неоднозначного трактування сторонами, органами державної влади та судами. Науково-практична тематика юридичних особливостей договору поставки була розглянута в багатьох різноманітних працях правознавців. З огляду на це, дана тема дослідження є актуальною та становить науковий інтерес.