081 Право
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ УМОВИ УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ(КНТЕУ, 2020) Топчій Ірина; Примак Володимир ДмитровичАктуальність теми, яка розглядається, зумовлюється головним чином тим, що шлюб є основою майбутньої сім'ї, а сім'я – це головна ланка суспільства. Без сім'ї неможливе ефективне функціонування всіх інших соціальних інституцій. Міцна сім'я справляє істотний вплив на розвиток суспільства, визначає його моральне здоров'я і є одним з факторів підвищення позитивної соціальної активності людей. Цим пояснюється важливість забезпечення належних правових передумов для створення й існування морально здорової сім'ї. Водночас за нинішніх обставин необхідність звернення до особливостей правового регулювання в окресленій сфері увиразнюється у зв’язку з негативним впливом на перебіг суспільних відносин (у тому числі шлюбно-сімейних) пандемії COVID-19, подальшим розвитком цифрових технологій, новим етапом кодифікаційної діяльності у сфері вітчизняного приватного права. Не можна залишити поза увагою і численні законодавчі пропозиції з питань укладення шлюбу (наприклад, щодо наділення нотаріусів правом реєструвати укладення шлюбу та його розірвання). Сім'єю можна назвати союз людей, пов'язаних спільним побутом, цілями, правами та обов'язками на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом. З цього погляду умови укладення шлюбу мають велике юридичне значення, адже їх відсутність перешкоджає виникненню відповідного юридичного факта. За інших обставин сторони недійсного шлюбу, як правило (відповідні винятки обумовлюються переважно врахуванням засад справедливості, розумності й добросовісності), не набувають будь-яких прав та обов'язків, які мали б виникати з факту укладення шлюбу. Науково-теоретичною основою виконання роботи виступили праці Ромовськ ої З.В. [67], Менджул М. В. [60,61], Дутко А.О. [41], Левківського Б.К. [57], Сидоренка Д.І. [69,70], Шимон С. І. [74,75], Явор О. А. [76], Сафончик О.І. [68], Курила Т .В. [56].Документ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА(КНТЕУ, 2020) Свириденко Наталія; Можайкіна Олена СтаніславівнаАктуальність теми дослідження. Юридичні особи є суб’єктами цивільного права та відіграють важливу роль у цивільному й господарському обороті. Деякі теоретичні моменти та аспекти визначення правової суті юридичних осіб, їх поділ на осіб публічного та приватного права були обґрунтовані в юридичній науці ще в радянські часи, та, на жаль, на сьогоднішній момент не пристосовані до ринкової економіки та вільних підприємницьких відносин. Аналізуючи чинне законодавство, стає очевидним, що визначення місця ЮОПП як суб’єкта цивільних правовідносин залишається актуальним і до сьогодні, адже відсутній єдиний підхід щодо визначення ознак розмежування юридичних осіб приватного та публічного права, та визначення видів ЮОПП. На практиці це спричиняє проблеми при віднесенні тієї чи іншої особи до визначеної категорії юридичних осіб. Саме тому виникає необхідність у теоретичному доопрацюванні зазначених питань. Проблематика цивільно-правового статусу ЮОПП неодноразово досліджувалася цивілістами, серед яких праці таких науковців як: В.І. Борисова [20], Т.В. Блащук [18], В.П. Грибанов [30], С.М. Грудницька [31], Н.Ф. Ільницька [39], Н.С. Кузнецова [48], І.М. Кучеренко [51], Т.О. Мацелик [55], І.Б. Маркевич [54], О.О. Первомайський [62], Є.О. Мічурін [57], Л.О.Волкова [23], Р.А. Майданик [53] та інших. Проте, віддаючи належне теоретичній та практичній цінності попередніх наукових здобутків щодо цивільно-правового статусу юридичних осіб публічного права, існує досить багато невирішених питань. Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми магістерського дослідження, зумовили його мету та завдання.Документ ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ(КНТЕУ, 2020) Селищев Кирил; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Протягом багатьох років необхідність обмеження доступу до певних видів інформації призвело к створенню правових конструкцій для охорони інтересів суспільства, держави, приватних осіб. Суспільство ХХI століття все більше розвивається як інформаційне, для якого характерне збільшення обсягів інформації, передача та поширення її, проте існує інформація, розголошення чи оприлюднення якої може завдати шкоди окремим суб’єктам цього суспільства. Фундамент інформаційної безпеки в Україні становить розмежування інформації на два види: загальнодоступної та інформації з обмеженим доступом. В Україні стає проблема створення адекватної нинішнім реаліям системи законодавства, що регулює охорону інформації з обмеженим доступом, адже вона має особливе, обмежене коло користувачів, не призначена для широкого розповсюдження і у зв’язку з цим підлягає правовій охороні від несанкціонованого доступу. Разом із тим, враховуючи інтеграційні прагнення України співпрацювати з Європейським Союзом, потреба в гармонізації національного законодавства у сфері захисту персональних даних відповідно до стандартів Європейського Союзу, вивчення міжнародного досвіду охорони інформації з обмеженим доступом актуально для України. Вище написане зумовлює актуальність проблематики, необхідність додаткового дослідження вказаних питань з охорони інформації з обмеженим доступом, а відтак вибір теми випускної кваліфікаційної роботи, її об’єкт, предмет, мету і задачі. Певні аспекти цивільно-правового регулювання, а також питання охорони інформації з обмеженим доступом висвітлені в працях таких правознавців, як В.М. Бем [54], В.В. Головченко [58], О.В. Гронь [61], С.С. Єсімов [63], О.В. Кохановська [66], Д.В. Коц [67], О.О. Кулініч [68], І.І. Саліхов [78]. Також окремі аспекти, зокрема адміністративно-правові, досліджували у своїх працях вітчизняні вчених-юристи, такі як: Н.В. Нетеса [72], Т.І. Обуховська [73], Н.О. Попова [76], А.В. Тунік [82], О.О. Шарабурина [85] та інші. Проте аналіз наукових досліджень з цієї проблематики дає змогу дійти висновку, що хоча в юридичній науці і сформоване загальне уявлення про інформацію з обмеженим доступом, разом з тим, недостатньо уваги приділяється заходам щодо забезпечення збереження різних видів інформації з обмеженим доступом. Немає єдиної точки зору і щодо вдосконалення правової охорони окремих видів інформації з обмеженим доступом.Документ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ТРАНСПОРТНОГО ЕКСПЕДИРУВАННЯ(КНТЕУ, 2020) Сакун Оксана; Микитенко Людмила АндріївнаАктуальність теми дослідження. Стрімкі глобалізаційні процеси, характерні для сучасного суспільства, відобразились майже на всіх сферах людської діяльності. В першу чергу, це інтенсифікувало міграційні процеси не лише по відношенню до туризму, реалізації трудового потенціалу за рамками своєї держави, але й вплинуло на розвиток імпорту та експорту продукції (неспоживчої та споживчої). У зв’язку з цим, виникла об’єктивна потр еба у відокремленні принципово нового напрямку надання послуг, що іменується як транспортне експедирування. Розвиток вказаного сегменту та його популяризація потребує існування належної нормативно-правової бази, котра б слугувала потужним регулятором, визначала правові й організаційні засади надання таких послуг, мінімізувала кількість зловживань чи порушень зі сторони суб’єктів договірних відносин тощо. Особливої уваги, на нашу думку, потребує вивчення підстав виокремлення вказаного договору з-поміж цивільних правочинів, що має реалізовуватись з позиції системного підходу. Враховуючи те, що договір транспортного експедирування досить часто ототожнюють із іншими видами транспортних договорів, виникає об’єктивна потреба в правовій диференціації вказаних правочинів, характеристиці істотних умов договору транспортного експедирування та дослідженні судової практики в даному напрямку. Наведеними чинниками обумовлюється актуальність теми випускної кваліфікаційної роботи. Теоретичну основу дослідження склали праці відомих вчених-юристів як: В.В. Вітрянский [39], І. Є. Даниліна [42], М.П. Довгуша [45], Н. С. Золотнікова [48], О.С. Кужко [39; 54; 55; 56], В.В. Луць[59; 60], Л.М. Луцик [58].Документ ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З НАДАННЯ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ(КНТЕУ, 2020) Саєнко Аліна; Ільченко Ганна ОлександрівнаАктуальність теми. Однією із вагомих умов є функціонування якісного страхового ринку, що сприяють підвищенню благополуччя кожної людини та економічного зростання підприємств, та розвитку держави загалом. Розвинута сфера страхових послуг характеризується різноманіттям страхового продукту, відкритістю та доступністю страхової послуги через використання сучасних інформаційних-телекомунікаційних технологій. На сьогодні український страховий ринок знаходиться на стадії розвитку, долаючи ряд проблем та протиріч, набуваючи пріоритетного значення в соціально-економічному аспекті політики держави. Різні сфери нашого життя постійно піддаються ризикам різного характеру пов’язаних з природними, економічними та соціальними змінами, що спричиняють вплив на потребу у захисті, як фізичних, так і юридичних осіб. Своєчасне реагування на такі прояви ризикових ситуацій сприяє сталому соціально-економічному зростанню осіб, що потребують захисту. Тому, роль страхової послуги у системі страхування неможна недооцінювати, так як вона безпосередньо впливає на економічні процеси в державі. Звичайно, що кожний господарюючий суб’єкт має зацікавленість у збереженні та примножені свого капіталу. Ріст попиту на страхові послуги зростає паралельно та пропорційно до масштабів і темпів розвитку економіки та активності громадян. Наявність розгалуженої системи страхових послуг сприяє захисту майнових та особистих інтересів фізичних і юридичних осіб. Нормативну базу роботи складають Конституція України, Господарський кодекс України (далі – ГК України), Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) та закони України: «Про страхування» «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг» та інші. Правове регулювання страхової діяльності та страхових послуг досліджувалися багатьма науковцями, серед яких О. Вовчак [31], О. Гаманкова [32], Т. Говорушко [34], Г. Ільченко [38], О. Колотило [41], Н. Кузнєцова [48], Ю. Кулина [42], В. Луць [43], Н. Міловська [45], В. Никифорак [50], М. Панченко [51], Н. Пацурія [52], А. Полчанов [55], В. Рєзнікова [61], Т. Сива [62], Р. Соботник [63], І. Фисун [69] та іншіДокумент ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ(КНТЕУ, 2020) Роменської Євгенії; Тищенко Юлія ВікторівнаАктуальність теми. Дослідження проблем відповідальності за порушення зобов’язань є необхідним, адже це є способом попередження порушень, а також забезпечення належного виконання зобов’язань в цивільному праві, дотримання правопорядку у цивільних правовідносинах між суб’єктами. Цінність досліджуваної теми базується на власних нормах, яким притаманні певні засоби впливу на поведінку суб’єктів, через їх інтереси. Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами і методами заохочення і відповідальності, що встановлюються договорами або актами цивільного законодавства. Норми Цивільного кодексу України встановлюють засоби заохочення виконання зобов’язань, аніж покарання правопорушника. Тому дослідження основних проблем існституту відповідальності є необхідними та актуальним. Вагомий внесок в розвиток головних аспектів обраної теми здійснили роботи таких вчених як А. Бойко [22], В. Біленко [21], А.А. Верховець [27], І.С. Канзафарова [36], В. Oльшанченкo [32], М.І. Панченко [49], Г. І. Сальникова [58]та інші.Документ ПРАВНИЧА ДОПОМОГА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ(КНТЕУ, 2020) Полудень Анна; Риженко Наталія ОлександрівнаАктуальність теми. Перш за все, зміни, які відбуваються в нашій країні, створюють передумови формування зрілого громадянського суспільства. Успіхи в цьому напрямку залежать не тільки від розвитку економіки, вдосконалення законодавства та модернізації суспільно-правових відносин, але і від готовності держави впорядкувати їх, забезпечити кожному конституційні гарантії та необхідний захист, особливе місце серед яких займає гарантія на отримання кваліфікованої правничої допомоги. Правнича допомога – один із найважливіших правових засобів, необхідний елемент механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Об’єктивні труднощі звичайного громадянина, який не має спеціальних юридичних знань та навичок, щоб ефективно використовувати правові засоби для реалізації та захисту своїх інтересів в цивільному процесі, породжують потребу в допомозі з боку юриста-професіонала. Незважаючи на очевидну значимість та необхідність права кожного на кваліфіковану правничу допомогу, досі не вщухає полеміка з питань, що стосуються її сутності, змісту, суб’єктів надання, загальної системи реалізації та гарантованого забезпечення. Законодавство, що закріплює механізм реалізації права на правничу допомогу, не відповідає повною мірою вимогам часу та потребує подальшого вдосконалення. Актуальність розглянутих у випускній кваліфікаційній роботі проблем пов’язана також із завданнями вдосконалення чинного законодавства. Незважаючи на закріплення права на правничу допомогу в чинних нормативно-правових актах, досі не вироблені єдині принципи і стандарти його реалізації та забезпечення в цивільному процесі. До теперішнього часу правнича допомога у цивільному процесі як правова категорія не отримала належного висвітлення в наукових працях. Перш за все, недостатньо досліджені поняття правничої допомоги, природа даного правового феномену, його зв’язку з іншими правовими явищами. У зв’язку із цим проблемними залишаються питання про місце правничої допомоги в системі гарантій прав і свобод людини і громадянина, про те, які суб’єкти і в якому обсязі здійснюють правничу допомогу та інше. Комплексних досліджень з проблематики права на правничу допомогу у цивільному процесі, видів допомоги, механізму реалізації даного права у цивільному процесі до теперішнього часу в Україні практично немає. Окремі питання щодо правничої допомоги у цивільному процесі досліджують такі вітчизняні правники: Н.П. Артем’єва [20], І.О. Ємець [37], Личко В.С. [48], Ю. Прут [59], С.Е. Устюшенко [64] та ін. Крім того, дана робота враховує останні зміни законодавства та практику його застосування.Документ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ(КНТЕУ, 2020) Плюта Катерина; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність теми. Реалізація конституційно закріплених положень, щодо позиціонування України як демократичної держави, не можлива без формування належних умов для ведення бізнесу, розгортання комерційної та неприбуткової діяльності тощо. В свою чергу це стосується як процесу реєстрації суб’єкта господарювання, так і процедури ліквідації. Якщо у першому випадку тривалий час діє механізм, що передбачає оперативне створення нової юридичної особи, то на тривалість та бюрократизованість ліквідації нарікають не лише вітчизняні, але й іноземні фахівців в галузі права. Частково викорінити цю проблему, а також встановити умови і порядок відновлення платоспроможності, мало б сприяти прийняття нового Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597. Він є першим в історії незалежної України кодифікований правовий акт, прийнятий на заміну Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що закріпив інститут банкрутства фізичної особи, а разом з цим, вніс корективи у правовий статус арбітражного керуючого, ініціювання та загальну тривалість процедури банкрутства, реструктуризацію боргів тощо. Дослідженням даного кола питань займались такі українські науковці як: О. Глущук [28], Л. Грабован [29], В. Джунь [32], Ю. Кабенок [36], С. Жуков [34], Т. Коваленко [37], О. Маліневський [42], В. Миронов [43], Ю. Чорна [67], О. Щуревич [68]. У зв’язку із вище окресленими юридичними нововведеннями, виникає обґрунтована потреба в аналізі принципово нових підходів щодо здійснення провадження у справі про банкрутство юридичної особи.Документ ФОРМИ ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Пірогов Михайло; Пальчук Петро МиколайовичАктуальність теми дослідження. Право на захист є невід’ємним правом будь-якої особи. Фізичні та юридичні особи, перебуваючи у цивільних правовідносинах, можуть зустрічатися з випадками посягання на власні права чи їх порушення. За таких умов питання захисту цивільних прав та інтересів є завжди актуальним. Адже саме правильне поєднання форм і способів захисту дає можливість максимально ефективно досягнути мети. На сьогодні процес реформування українського законодавства ще не знаходиться на завершальному етапі, певна кількість законів та підзаконних нормативно-правових актів залишається застарілими та не систематизованими, відсутнє тлумачення певних категорій та процедури виконання деяких правових дій. До усіх недоліків законодавства додається ще й те, що судова система України не має достатньої довіри суспільства, залишається неефективною і потребує подальшого реформування, питання захисту цивільних прав та інтересів не перестає бути одним із першочергових. Певна річ, що за таких умов звичайній людині, іншому учаснику цивільно-правових відносин знадобиться величезна кількість часу або допомога кваліфікованого юриста для того щоб розібратися у всіх аспектах та обрати шлях захисту своїх цивільних прав та інтересів. Враховуючи становище у правовій сфері, проблема реалізації прав на захист цивільних прав та інтересів, на всіх етапах цього процесу, може мати багато перешкод та потребує особливої уваги. Саме тому дослідження теоретичних та практичних аспектів функціонування передбачених законом форм та способів захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів є дуже важливим та актуальним. Основою для проведення дослідження щодо сутності та шляхів застосування форм та способів захисту цивільних прав стали роботи й дослідження, над якими працювали такі вчені: І.Г. Бережна [21], Є. В. Бернада [22], О.В. Бігняк [23], О.О. Кот [43], І. В. Спасибо-Фатєєва [56], , Б.С. Щербина [67] та інші.Документ ДОМЕННЕ І’МЯ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Мошегової Олександри; Івасин Олександр РомановичАктуальність теми. З огляду на динамічні процеси розвитку інформаційних технологій, питання захисту права на об’єкти інтелектуальної власності набуває нового значення, так як способи його порушення видозмінюються. Актуальність теми підтверджується також тим, що зростає інтенсивність використання об’єктів інтелектуальної власності, а права на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації набувають значення одного з основних об’єктів економічного обороту. Важливим завданням в таких умовах є законодавче врегулювання суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та використанням об’єктів інтелектуальної власності, забезпечення захисту прав їх власників, що відповідатиме вимогам часу. Особливої уваги в цьому контексті заслуговує доменне ім’я, яке стає предметом правочинів і спірних відносин. З огляду на те, що правова природа доменних імен чітко не визначена в науковій літературі та на нормативно-правовому рівні, актуальним є дослідження правового статусу доменного імені в цивільному праві. Доменне ім’я як засіб індивідуалізації досліджувалося багатьма науковцями. Так, Н. М. Булат розглядає питання історичного розвитку правового регулювання доменних імен, поняття кіберсквотингу та його види [2; 3]. О. Дорошенко, Н. Мінченко, О. Берестюк у своєму дослідженні розглядають причини виникнення конфліктів торговельних марок і доменних імен та способи їх вирішення [62]. К. Г. Некіт досліджує особливості доменного імені як об’єкта цивільних прав та розмежування доменних імен і товарних знаків [29; 30]. Н. О. Попова досліджує явище кіберсквотингу в Україні [54], А. Самусь та Д. Ткаченко розглядають питання правової охорони та методів захисту доменних імен в Україні .Документ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСПОРТУВАННЯ ПРИРОДНОГО ГАЗУ(КНТЕУ, 2020) Максимов Андрій; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність теми дослідження. В умовах розвитку промисловості, демографічного приросту та з метою забезпечення економічної стабільності в європейських країнах закономірним є те, що країни Європи залежать від енергоресурсів. Одним з основних видів енергії в країнах Європейського Союзу є природний газ, який становить близько чверті загального споживання енергії. Для задоволення власних потреб природного газу європейські країни здійснюють імпорт даного виду енергії у інших країн. Основу імпорту складає російський природний газ. В умовах зростаючої залежності Європейського Союзу від природного газу та того факту, що регіон значною мірою покладається на російський природний газ, важливе значення має безпека постачання надійними магістральними трубопроводами, якою є газотранспортна система України. Основою безпеки та надійності транспортування природного газу є ефективне регулююче середовище, яке функціонує на основі міжнародних договорів та законодавства країн, де здійснюється дана сфера діяльності. У зв’язку з вибором України курсу на європейську інтеграцію (закріплено в Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» від 07.02.2019 року) та реалізацією Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна взяла на себе обов’язки з адаптації власного законодавства до законодавства Європейського Союзу, зокрема, у сфері транспортування природного газу, що є важливою сферою наукових досліджень. Ґрунтуючись на комплексному аналізі національних та міжнародних правових стандартів і досвіду урядових, судових інстанцій та неурядових організацій, було досліджено систему організаційно-правового регулювання ринку природного газу та зокрема транспортування, аналізуючи при цьому основні сфери правовідносин, що містять загрозу транспортування природного газу та стан правового забезпечення цієї сфери з перспективами їх розвитку. Проблематику правового регулювання відносин на ринку природного газу вивчали такі вчені, як О. Загній [65], М. Коротя [67], Р. Крамар, М. Ковалів, С. Єсімов, Р. Скриньковський [68], І. Лукасевич-Крутник [69], В. Перебийніс [72], Р. Аль-Дандал [62], Р. Таш’ян [73], Р. С. Юхимець [74]. Вивчення праць вказаних науковців дозволяє ґрунтовно підійти до дослідження сутності поставленого наукового завдання. Однак недостатньо вивченим є питання транспортування природного газу в умовах адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.Документ УМОВИ, ПОРЯДОК ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ УСИНОВЛЕННЯ(КНТЕУ, 2020) Лук’янчук Дарина; Погарченко Тетяна ВіталіївнаАктуальність теми дослідження. Усиновлення – це досить важливе питання, яке пов’язане з вихованням і захистом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На даний момент в Україні цьому питанню приділяється значна увага. Велика кількість дітей -сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, знаходяться в інтернатах та дитячих будинках, у яких діти повною мірою не отримують всього того, що їм потрібно для повноцінного розвитку. Нині в Україні основною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визнано усиновлення. Ті люди, які не байдужі до долі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повинні вживати заходи задля збереження та розвитку інституту усиновлення, оскільки нині основною формою влаштування таких дітей визнано усиновлення. Світова практика показує, що навіть найкраще організовані умови, суспільне виховання дітей -сиріт у державному закладі жодним чином не можуть замінити виховання у сім`ї [8]. Оскільки саме останнє, де присутня сімейна атмосфера, моральн ий, культурний розвиток батьків, характер відносин між батьками, певні життєві принципи здійснюють на дитину неабиякий вплив. Адже головним завданням батьків, які усиновлюють дитину, є турбота про дітей, які позбавлені батьківського піклування, створення найсприятливіших умов для того, щоб дитина відчула батьківську любов. Отже, інститут усиновлення направлений на те, щоб забезпечувати належний розвиток та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування. Правовим проблемам усиновлення приділяли та приділяють увагу такі відомі вчені-цивілісти, як: Г.О. Блінова [21], В.С. Гопанчук [29], І.В. Ковальчук [42], І.А. Комарук [44], Н.М. Косенко [45, 46], О.В. Розгон [55-58], З.В. Ромовська [59-62], В.Я. Тацій [69], С.Я. Фурса [72] та багато інших.Документ ПРАВОВИЙ СТАТУС УЧАСНИКІВ СТРАХОВИХ ПРАВОВІДНОСИН(КНТЕУ, 2020) Лобжанідзе Крістіна; Ільченко Ганна ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Відносини, що виникають у сфері економіки та цивільного обороту, час від часу зазнають негативного впливу різних факторів. Це можуть бути, як суб’єктивні дії конкретних суб’єктів, так і різні природні катаклізми. Нещівного удару по всім сферам економіки у 2020 році завдала пандемія, спричинена COVID-19, а також заходи спрямовані на боротьбу з ним. Проте людство вже не одне століття шукає можливі варіанти мінімізації своїх збитків. Серед них вагоме місце посідає страхування, як спосіб захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб від потенційних ризиків. Проте для того, щоб іститут страхування працював належним чином, потрібно мати відповідну законодавчу базу та незалежну судову систему, яка б допомагала вирішувати спірні питання між страховими компаніями та їх клієнтами. Українське законодавство, що регулює страхову діяльність та правовий статус учасників страхових правовідносин, залишається на етапі адаптації та імплементації до законодавства Європейського Союзу, враховуючи взяті Україною зобов’язання в межах Угоди про асоціацію з Європейським Союзом [2]. На сьогодні правовий статус учасників страхових правовідносин залишається об’єктом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Однак, не зважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів правового регулювання страхових відносин, слід визнати незавершеність цивілістичних досліджень правового статусу учасників страхових правовідносин, захисту їхніх прав, а також наявність суперечностей у чинному законодавстві та судовій практиці в питаннях здійснення такого захисту. З огляду на це, наукове дослідження правового статусу учасників страхових правовідносин є своєчасним та таким, що спрямоване на задоволення актуальних потреб науки і правозастосування. Окремі питання правового статусу учасників страхових правідносин досліджувалися у працях А.С. Адамова [15], О.П. Гетьманець [59], Т.А. Говорушко [25], М.В. Дубини [31], Г.О. Ільченко [35], Л.Л. Кінащук [36], І.О. Ковтун [16], О.С. Красільнікової [38], Літвінова [41],], Н.Б. Пацурії [52], О.М. Шумила [59], Ю.П. Уралова [73], В.П. Янишена [85].Документ СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ(КНТЕУ, 2020) Люпа Ольга; Риженко Наталія ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Одним із основних принципів правосуддя є пріоритет і всебічний захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави в цілому. У процесі здійснення правосуддя суд вирішує різні питання, тобто реалізує завдання судової влади. Реалізація цих завдань здійснюється у формі судового рішення імперативного характеру, адже для правосуддя більш характерним є саме імперативний спосіб вирішення справ. При цьому, постанова судового рішення – це не заключна стадія судочинства, а найважливіше значення в цьому процесі має стадія виконання судового рішення, оскільки саме на цій стадії відбувається безпосередня реалізація прав людини. Судове рішення – це акт виявлення судової влади, засноване виключно на законодавстві, прийнято в установленому законодавством порядку, уповноваженим органом, тобто судом. В Україні Конституцією передбачено, що правосуддя здійснюють виключно суди. Судові повноваження не можуть передаватися ніякому іншому органу або посадовій особі. В Україні судові рішення підлягають виконанню виключно після набрання ними законної сили. При цьому варто пам’ятати, що судова діяльність не обмежується судом першої інстанції, оскільки людині гарантовано право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення або право кожного на перегляд його справи вищестоящим судом, і на практиці рішення судів цих інстанцій мають важливе значення і забезпечують реалізацію принципів законного, обґрунтованого, справедливого судового рішення. На сучасному етапі розвитку держави великого значення набуває проблема ефективності контролю в системі державного управління. Сам контроль покликаний забезпечувати стабільність в суспільстві, проте на практиці виникають певні протиріччя у сфері здійснення судового контролю. Сучасна специфіка контрольної діяльності вимагає суттєвої кардинальної перебудови, що і стає предметом наукових дискусій щодо ефективності здійснення судового контролю. Сучасна правова доктрина свідчить про те, що питання щодо механізму судового контролю практично випали з поля зору теоретиків права. Певною мірою судовий контроль – це предмет дослідження представників галузевих наук. Але, як і перші, так і другі питання ролі і значення, сутності та змісту, функціональної основи механізму судового контролю в область своїх наукових інтересів не включають. Тоді як саме механізм судового контролю, його ефективність у вирішальній мірі впливають на якість здійснення правосуддя, а також вдосконалення судового захисту прав і свобод громадян та забезпечення законних інтересів організацій, суспільства і держави. Серед науковців тема судового контролю на даний час є однією з головних. Так, свою увагу до вивчення особливостей судового контролю та ефективності його реалізації приділили такі вчені: О.З. Хотинська [69], С.Я. Фурса [68], Н.В. Шевелер [70], О.М. Гришко [30], О.В. Касьянова [39], Ю.Г. Федотова [66], Р.О. Гаврік [26], М.Б. Майка [44], О.С. Ткачук [63], С.О. Якимчук [74] та ін.Документ ДОГОВІР КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(КНТЕУ, 2020) Лазоренко Ірина; Лата Наталія ФедорівнаАктуальність теми дослідження. В останні десятиліття комерційна концесія (далі - франчайзинг, договір франчайзингу) продовжує набувати своєї популярності як засіб для поширення своєї торговельної марки, ноу-хау та принципів поширення бізнесу в інші країни. Окрім очевидних плюсів таких договірних відносин існує багато ризиків, що пов’язані із високим рівнем конфліктності між сторонами договору комерційної концесії, які повсякчас можуть зачепити не тільки франчайзерів початківців, а і тих що не перший рік фігурують на міжнародному рівні, як то «McDonald’s», «PizzaHut» та ін. Серед ризиків це і неплатежі, і порушення стандартів, правил використання торгівельної марки, і приховування реального доходу для зменшення суми виплати по «роялті». Система і особливості відносин між франчайзерами (правовласники) та франчайзі (користувачі)надзвичайно різноманітна, так як охоплює різноманітні сфери економічного життя в рамках ринкової економіки. Окрім того, розпочинати свою фінансову діяльність під відомим ім’ям в більшості випадків простіше в фінансовому і маркетинговому плані, ніж залучати команди для побудови унікального джерела доходу, який не буде вважатися калькою з вже відомих чи якимось чином порушувати авторські права інших торгових марок. Тому договірні відносини, які випливають з таких обставин, є актуальним об’єктом дослідження. Аналіз останніх праць. У посткодифікаційний період в Україні окремі аспекти договору комерційної концесії виступають предметом досліджень на рівні кандидатських дисертацій, виконаних переважно за спеціальністю 12.00.03. Насамперед, це праці І.І. Килимник «Особливості правового регулювання договору комерційної концесії (франчайзингу)» (2003 р.) [35], Г.В. Цірат «Договори франчайзингу» (2003 р.) [75], Я.О. Сидорова «Становлення інституту комерційної концесії в Україні (цивільно-правовий аспект)» (2004 р.) [65], О.В. Гладкої «Комерційна концесія як форма інноваційного інвестування» (2015 р.) [27], Ю.С. Паніної «Правове регулювання договору франчайзингу в Європейському Союзі та Україні» (2017 р.) [60]. Крім того, окремі питання цього договору одержали висвітлення в низці навчальних видань із вітчизняного цивільного та господарського права, науково-практичних коментарів до цивільного та господарського законодавства України. Різні аспекти договору комерційної концесії також відображені в наукових статтях таких правників, як-от: В.К. Антошкіна [22], В.С. Дмитришин [31], В.Г. Клочко [36], Т.В. Лопушанський [39], С.В. Резніченко [62], О.Я. Рогач [63], Г.О. Сляднєва [67], О.А. Теличко [69], І.В. Ширкова [80] та ін.Документ ВИКОНАВЧИЙ ПРОЦЕС: ПОНЯТТЯ ТАХАРАКТЕРНІ РИСИ(КНТЕУ, 2020) Кизимчук Юлія; Фурса Євген ІвановичАктуальність теми дослідження полягає в тому, що кожна фізична або юридична особа після порушення її майнових і немайнових прав звертається до суду для припинення правопорушення і відновлення порушеного права, однак юридичне визнання порушеного права в суді, ще не означає його фактичне відновлення. У зв’язку з цим, актуальним є питання подальшого фактичного відновлення порушених майнових прав стягувача, яке покладається на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень судів та інших органів. Отже, дослідження встановленої системивиконання судових рішень та особливостей виконавчого провадження є необхідністю зумовленою підвищенням довіри до судової влади, а також ефективності судової влади та дії права в цілому. Дослідженням реформи примусового виконання рішень судів та інших органів, а також проблемі питання, які виникають під час реалізації повноважень органами примусового виконання рішень розглядалися у працях М. Селезньова [57], С. Фурси[32], С. Шкляра [70], С. Короєд[31]. Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на судовий захист, а судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Ця основоположнаконцепція кореспондуються з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – ЄКПЛ) в інтерпретації практики Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), який регламентує право на справедливий судовий розгляд. Отже, ефективність системи виконання судових рішень є і науковою, і прикладною задачею, без вирішення якої неможливо забезпечити і конституційні, і міжнародно -правові гарантії доступу до правосуддя, а належний рівень практики виконавчого провадження сприяє підвищенню довіри до судової влади, ефективності судової влади та дії права в цілому. Упродовж декількох років в Україні активно став обговорюватися стан виконання судових рішень. Статистичні дані про стан виконання вУкраїні судових рішень, на жаль, є невтішними. Більше ніж половина рішень, які набулизаконної сили, так і залишаються невиконаними. Причини такого явища найрізноманітніші: це й значне завантаження державнихвиконавців, і низький рівень їх оплати праці, що зумовлює дефіцит кваліфікованих кадрів в органах Державної виконавчої служби, і недосконалість чинного законодавства тощо. Тому постало питання реформування сучасної виконавчої служби у тому числі й шляхом запровадження інституту приватних виконавців, аналогічного тому, що існує в країнах Європи. Адже особа, яка звертається з позовом до суду, має на меті не лише отримання позитивного судового рішення, але йреального захисту свого порушеного права чи інтересу шляхом виконання такого рішення. Проте варто зауважити, що запровадження інституту приватних виконавців є доситьскладним і вимагає виваженості в прийнятті рішень й поетапності їх втілення. Тема виконавчогопроцесу досліджувалася багатьма науковцями, що означає дійсно важливе значення дослідження цієї теми, зокрема такими: С. Фурсою[32], Є. Фурсою [66], С. Щербак [41], Л. Крупновою [43], Ю. Білоусовим[36], Б. Гуком[41]О. Снідевич[70], та іншими.Документ ПІДСТАВИ І ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Ларіонова Тамара; Примак Володимир ДмитровичАктуальність теми дослідження. Одна з найактуальніших проблем сучасної України – захист прав дитини. Необхідність підвищення уваги до цієї проблеми ніхто не оспорює, однак декларований інтерес до неї з боку держави недостатньо підтверджується на практиці. Згідно з даними державної статистичної звітності кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на первинному обліку, на 01.01.2018 становила 71566 дітей, 21587 – дітей-сиріт, 49979 – дітей, позбавлених батьківського піклування [43]. Це дозволяє відносити проблему реалізації захисту прав та інтересів неповнолітніх дітей до глобальних проблем сучасності, у вирішенні яких зацікавлене все світове співтовариство. Проте в умовах пандемії COVID-19 виникають нові перешкоди для забезпечення інтересів дитини потенційно чи не у всіх сферах її життєдіяльності. Одним із шляхів вирішення проблеми захисту прав дитини вважається вдосконалення законодавчого регулювання відповідальності батьків за виховання дітей у вигляді позбавлення батьківських прав. Правовий механізм захисту прав дитини потребує вдосконалення, про що вже неодноразово зазначалося в літературі. Напевно, кроком у цьому напрямі, за задумом законодавця, має бути і недавнє доповнення підстав позбавлення батьківських прав такою, як ухилення батьків від виконання своїх обов’язків щодо забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Зазначеній проблематиці присвячена досить велика кількість наукових праць як вітчизняних, так і закордонних науковців, серед яких варто відзначити таких, як: О. А. Явор [74], О. Пунда [55], Л. Красицька [36], О. Казанцева [33], З. Ромовська [57], М. Малеїн [42], С.Тімуш [69], Г. Бевз [28], К. Верховець [27], В. Слома [67], О. Нескучаєва [54] та інших.Документ ПОДІЛ СПІЛЬНОГО МАЙНА ПОДРУЖЖЯ(КНТЕУ, 2020) Кушнір Петро; Примак Володимир ДмитровичАктуальність теми дослідження. Питання правового регулювання майнових відносин подружжя завжди було і залишається актуальними враховуючи посилену увагу зі сторони наукової спільноти та самого законодавця, про що свідчить низка нормативно–правових актів та масив наукових напрацювань в цій сфері. Актуальність теми обумовлена високою зацікавленістю як законодавця так і наукової спільноти до висвітлення та дослідження проблем, які виникають при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Наукова перспективність презентованого дослідження зумовлюється також і необхідністю висвітлення порушеної проблематики з огляду на обговорення шляхів оновлення (рекодифікації) цивільного законодавства України, у тому числі у контексті взаємодії його норм з нормами сімейного законодавства. Водночас очевидною є і практична необхідність усунення прогалин у законодавчому регулюванні відносин з приводу поділу спільного майна подружжя та забезпечення судової практики надійними критеріями вирішення відповідної категорії справ. Висвітленням та дослідженням даного питання займалися такі науковці як: Андрієвська Л.О. [62], Боднар Т. В. [64, 65], Вінтоняк Н.Д. [68], Гелецька І. О. [70], Гриняк А. Б. [72], Дзера О. В. [73], Д’ячкова Н. Я. [74], Євко В. Ю. [75], Жук В. Д. [78], Кобзєва Т. А. [79], Кравцов С. В. [80], Круглова О. О. [81], Мельниченко О. В. [82], Михальнюк О. В. [83], Мічурін Є. О. [84], Оприско М. [86], Простибоженко О. С. [87–90], Сафончик О. І. [92], Тичковська О. В. [93], Фурса С. Я. [94, 95], Харитонов Є. О. [96], Цал-Цалко Ю. Ю. [97], Цікало В. М. [98], Цюра В. В. [99], Червоний Ю. С. [100], Чудік Т. В. [101], Якименко О. О. [102] та інші.Документ ЕЛЕКТРОННІ ДОГОВОРИ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ(КНТЕУ, 2020) Кугот Анастасія; Ільченко Ганна ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Ухвалення закону про електронну комерцію відкрило нові можливості для online-комерції. Сьогодні будь-який договір страхування може бути укладений в електронній формі або ж емітований з використанням спеціалізованого програмного забезпечення. З метою запобігання порушенням законодавства на страховому ринку досить актуальними є питання, які передбачають накопичення досвіду страхових компаній у сфері укладення електронних договорів про надання страхових послуг, в тому числі страхування життя та здоров’я громадян. Отже, дослідження особливостей правового регулювання процесу укладення договорів страхування в режимі онлайн є вагомим кроком до спрощення діяльності страхових компаній. Важливість дослідження підкреслюється також певними юридичними ризиками, які виникають внаслідок процедурних обмежень у ході укладення договорів в електронній формі. Тому, враховуючи вищесказане, досліджувана тема є досить актуальною у процесі становлення правових засад регулювання ринку страхових послуг з урахуванням сучасних цифрових технологій. Питання регулювання укладення страхових договорів, у тому числі в електронній формі, досліджували ряд науковців, серед яких Головачова А. С. [36], Дзина М. А. [39], Жук О. О.[43], Жуткова С.М. [44], Іванов А. I. [47], Маньгора В. В. [50], Міловська Н.В. [51] та ін. Однак, розвиток технологій та зміни в законодавстві дають підстави для подальшого дослідження питання правового регулювання укладення договорів страхування в електронній формі. Особливої актуальності електронна форма договорів, й страхових зокрема, набуває у часи боротьби з коронавірусом та обмеження очних контактів.Документ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ(КНТЕУ, 2020) Кучеренко Таїсія; Лата Наталія ФедорівнаАктуальність теми дослідження. В умовах побудови сучасної правової, демократичної держави, страхування є важливим та необхідним видом діяльності, який забезпечує загальну економічну стабільність, розвиток усіх сфер господарювання, ефективний захист від численних природних, техногенних та інших ризиків, реалізацію державної соціальної політики т ощо. Повноцінний розвиток страхового ринку дає помітний імпульс росту національної економіки, оскільки страхування сприяє способу перерозподілу фінансових ресурсів країни. Правове регулювання страхових відносин у нашій державі поступово вдосконалюється та наближається до міжнародних стандартів. Поряд із цим, певні прогалини та недоліки в уругульваності цих відносин, все ж таки існують. Породжені вони саме недосконалістю правового регулювання, захисту прав учасників страхових відносин – страхувальників, у контексті застосування до даних правовідносин норм щодо захисту прав споживачів. Суди у своїх рішеннях не дотримуються однієї позиції, а тому потребує чіткого закріплення у нормативно-правових актах питання правової природи договору страхування і віднесення його до договорів про надання послуг. Питанням, присвяченим даній проблематиці, приділяли свою увагу такі науковці, як В.П. Янішен [71], О.В. Гринюк [41], Н.Б. Пацурія [59, 60], B.C. Бєлих [34], В.Ю. Абрамов [29], В.М. Никифорак [57], Т.В. Бондар [37], Г.О. Ільченко [49,50], З.П. Мельник [56] та багато інших науковців. Але незважаючи на підвищений науковий інтерес до страхових відносин, питання щодо правових аспектів договору страхування залишається майже не дослідженим, що підкреслює актуальність та новизну тематики випускної кваліфікаційної роботи.Документ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ КОНТРАКТАЦІЇ(КНТЕУ, 2020) Комендант Олена; Микитенко Людмила АндріївнаАктуальність теми дослідження. Договори поширені у всіх видах економічної діяльності. Аграрний сектор України не є виключенням. Сьогодні відбувається його реформування та спостерігається зростання підприємницької активності сільськогосподарських товаровиробників, внаслідок підвищення попиту на аграрну продукцію. Учасники земельного ринку намагаються встановити довготривалі господарські зв’язки щодо купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Тому все більшого значення набувають саме договірні форми упорядкування взаємин суб’єктів господарювання, тобто договори у сфері реалізації сільськогосподарської продукції. Основною договірною конструкцією, спрямованою на врегулювання відносин щодо збуту сільськогосподарської продукції є договір контрактації. Він має спеціальне призначення, сферу, предмет, зміст, характер укладення та виконання, що безпосередньо стосуються відносин, які виникають між продавцем та покупцем такої продукції (виробником та контрактантом). Так, зміст цього договору дозволяє виробнику і контрактанту планувати свою діяльність, що у свою чергу є надзвичайно важливим фактором при обранні виду договору. Адже на ведення сільського господарства здійснює вплив велика кількість чинників: погодні умови, економічна та соціальна політика держави, попит населення на таку продукцію, матеріально-технічна база виробника, підтримка та сприяння виробництву продукції контрактом тощо. Проте специфіка останніх обумовлює певні труднощі у визначенні юридичної природи та врегулювання зазначеного договору. У зв’язку з цим наявна увага науковців до цієї договірної конструкції є цілком виправданою, а виявлення слабких місць і проблемних аспектів її застосування з наступним обґрунтуванням пропозицій щодо її удосконалення, з огляду на вищезазначене, видається актуальним і необхідним. Питання правового регулювання договору контрактації у своїх роботах досліджували такі вчені: А. Домбругова [38], В.М. Єрмоленко [39], А. Мартинюк [53, 54], О.В. Мороз [55, 56], Я. Петруненко [59, 60], А.С. Проценко [61], В.П. Станіславський [65], В.Ю. Уркевич [66] та інші науковці, проте їх дослідження не містять цивільно-правового підходу, а опосередковують аграрний, земельний та екологічний аспекти відносин контрактації сільськогосподарської продукції. Тому існує необхідність з’ясування механізму дії та правової природи договору контрактації.Документ СТРОКИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ(КНТЕУ, 2020) Хмельовський Станіслав; Івасин Олександр РомановичАктуальність теми. Актуальність теми дослідження зумовлена постійним зростанням суспільних відносини, що регулюються цивільним правом, що не є абстрактними, а існують в реальних межах. Регулювання дії у часі суб’єктивних прав і обов’язків є важливим засобом юридичного впливу на поведінку учасників таких відносин. Особливістю цивільних правовідносин є те, що вони виникають, тривають, змінюються та припиняються у часі. Кожна подія разом із суспільними відносинами існує в просторі і часі. Проблема ж часу в цивільному праві не досліджена в повному обсязі. Що ускладнює тлумачення та в повній мірі застосування параметрів функціонування соціально-значущих правовідносин та шляхів їх захисту. Юридичною наукою встановлено, що строки у цивільних правовідносинах упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав. Однак для досягнення зазначеної мети та виконання цивілістичними строками свого функціонального призначення актуальним є дослідження саме юридичної природи строків (термінів) у цивільному праві, визначення їх взаємозв’язку із суб’єктивним правом учасника цивільних правовідносин та особливостей застосування в залежності від виду та цільового призначення [47, с. 3]. Мета роботи полягає в дослідженні регулятивного значення строків у цивільному праві, а також їх класифікація. Та розглянуто методологічне значення категорій «строк» та «термін», обґрунтування визначення та диференціації строків за різними критеріями, встановлення юридичного значення запропонованих класифікацій у правозастосуванні. Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання: 1) встановити загальне поняття строків у цивільному праві; 2) дослідити основні види цивільних строків та їх влив на суспільні правовідносини в залежності від класифікації; 3) проаналізовати порядок обчислення строків у цивільному праві; 4) встановити порядок визначення початку перебігу строків; 5) встановити порядок визначення закінчення строку у цивільному праві; 6) визначити порядок вчинення дій в останній день строку у цивільному праві; 7) розкрити юридичне значення відстрочення виконання зобов'язань (мораторій) у контексті перебігу цивільно-правових строків; 8) визначити поняття та види строків захисту цивільних прав; 9) розкрити поняття матеріальні строки захисту цивільних прав; 10) розкрити поняття процесуальні строки захисту цивільних прав.Документ ФОРМИ І СПОСОБИ ЗАХИСТУ СІМЕЙНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Ханукаєв Данієль; Погарченко Тетяна ВіталіївнаАктуальність теми дослідження. Кожна галузь права, визначаючи перелік тих чи інших прав і свобод уповноважених суб’єктів, а також механізми їх реалізації, неодмінним чином визначає і форми та способи їх захисту. І це цілком очевидно, адже, формулюючи в законодавстві правові можливості, держава повинна передбачати провомочності щодо їх захисту. Подібна ситуація має місце й у сфері сімейного права, яке, будучи елементом системи приватного права, значну частину механізмів захисту переймає від галузі цивільного права. Форми та способи захисту постають тими важливими аспектами, завдяки яким сімейні права та інтереси можуть отримати належний захист з боку юрисдикційних органів та інших уповноважених організацій та установ. Актуальність теми випливає з того, що права та свободи, інтереси, якими володіє кожна особа, повинні бути належним чином захищені різними способами та шляхами. Вони повинні дістати своє реальне вираження та охорону з боку держави, а також самим суб’єктам повинно бути надано право самостійно в межах, визначених законодавством, здійснювати відповідний захист. Значимість дослідження відповідної теми посилюється тим, що нині чинне законодавство повинне розширювати способи захисту сімейних прав та інтересів у руслі, зокрема альтернативних способів, серед яких провідна роль належить медіації. Цей інститут, хоча й залишається регламентованим в українському законодавстві не у повній мірі, але перебуває на часі запровадження через його простоту та дієвість, виходячи з практики багатьох західних держав. Підґрунтям для дослідження охорони та захисту сімейних прав та інтересів стали наукові праці та доробки таких вітчизняних науковців та дослідників як: О. Белінська [8], В. Ватрас [12; 13], Г. Гаро [14], П. Даниленко [21], І. Жилінкова [25], С. Йосипенко [26; 27], Д. Притика [41; 42], О. Сафончик [45], Є. Харитонов [53], Ю. Червоний [51], Г. Чурпіта [55] та інших; а також положення Сімейного, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, інших законодавчих та підзаконних актів, а також судова практика (як вищих судів, так і місцевих).Документ ПРАВОВИЙ СТАТУС СПОЖИВАЧА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ(КНТЕУ, 2020) Гусєв Артем; Микитенко Людмила АндріївнАктуальність теми дослідження. Серед пріоритетних напрямів діяльності, спрямованих на досягнення головних цілей ЄС, у статті 3 Договору про заснування Європейської Спільноти [21] наголошується на необхідності посилення захисту прав споживачів, а стаття 38 Хартії основних прав ЄС [28] вимагає при здійсненні будь-якої політики ЄС включати підвищений рівень захисту прав споживачів. Тобто підкреслюється, що забезпечений в ЄС високий рівень захисту прав споживачів не є сталою константою, а має постійно підвищуватись та посилюватись. На даному етапі розвитку ЄС споживча політика розглядається як важливий внесок у формування Стратегії "Європа 2020". Головна мета Стратегії "Європа 2020" як європейської споживчої програми – підвищення довіри та зростання: важливий акцент робиться на стимулюванні споживчого попиту та його важливої ролі у подоланні кризових явищ і подальшому зростанні економіки ЄС [61]. На споживчому ринку відбуваються суттєві зміни. З появою цифрових технологій у споживачів значно зросли можливості вибору при здійсненні покупок через Інтернет, і постає необхідність підвищення споживчої довіри до транскордонних покупок в Інтернеті шляхом прийняття відповідних рішень щодо захисту прав споживачів. Наділені правами та впевнені споживачі здатні впливати на подальший розвиток європейської економіки. Захист прав споживачів – це політичний пріоритет кожної держави з розвиненою ринковою економікою, в тому числі й України. Згідно даних Європейської Комісії 57 % внутрішнього валового продукту Європейського Союзу складається з надходжень від споживчих витрат. Саме тому Європейський Союз розуміє, що збільшення активності споживачів на внутрішньому ринку позитивно впливає на економічний ріст внутрішнього валового ринку, а тому споживач є дуже важливим членом фінансових відносин у даній сфері. Тому співпрацею України та Європейського Союзу у захисті прав споживачів досягатимуть економічні цілі як нашої держави, так і самої асоціації. Проблематика правовідносин у сфері захисту прав споживачів розглядалася у дослідженнях: І. Дудли [43], Л. Іваненко [46], С. Косінова [47], Г. Осетинської [51], О. Письменної [52, 53, 54], О. Черняк [59], О. Старицької [57].Документ НЕПЕРЕБОРНА СИЛА У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ(КНТЕУ, 2020) Дончак Дмитро; Пальчук Петро МиколайовичАктуальність теми дослідження. Визначається перш за все існуючою пандемією коронавірусної хвороби - як в Україні, так і в цілому на нашій планеті. Якщо раніше поняттям непереборної сили цікавилися лише фахівці права, то зараз, на фоні пандемії коронавірус у та введення в Україні карантину на загальнонаціональному рівні, це питання переросло з вузькоспеціалізованого в розряд повсякденної теми, та в тій чи іншій мірі є важливим для переважної більшості жителів нашої країни. Особливо актуальним постало питання про застосування положень статей Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) щодо звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань внаслідок настання обставин непереборної сили [3]. Зокрема на тлі скасування авіарейсів, туристичних подорожей, вистав, концертів та навіть транспортного сполучення, постає нагальне питання про визнання таких фактів форс -мажором, тобто обставинами непереборної сили. Туристів, відпочиваючих, представників бізнесу та власне фізичних осіб цікавить і буде цікавити (принаймні на час дії карантину та пов'язаних з ним обмежень) питання про підстави звільнення від відповідальності в результаті дії обставин непереборної сили. Для цього насамперед необхідне чітке розуміння критеріїв, які визначають певні обставини саме непереборною силою. Окремо слід дати чітке визначення поняттям форс-мажору та обставинам непереборної сили, в той час як в ЦК України такий вираз як «форс-мажор» взагалі не використовується, натомість в Законі «Про торгово-промислові палати України» ці два вирази фактично ототожнені [15]. Аналізуючи законодавство, бачимо що в ЦК України окрім непереборної сили підставою для невиконання зобов'язань є також випадок. В свою чергу, Господарський кодекс України (надалі – ГК України) вбачає підставою для звільнення від відповідальності тільки непереборну силу, не використовуючи таке поняття як випадок [4]. Тож постає нагальна проблема щодо дослідження поняття форс-мажору та непереборної сили. Потрібно прийти до остаточного висновку: чи ототожнювати ці два поняття, чи навпаки, розмежовувати. Дану тему досліджувало багато українських та зарубіжних вчених та науковців, такі як В.І. Борисова [39], О.С. Кужко [44], О.О. Мельник [45], А.О. Монаєнко [46], С. В. Овсєйко [47], В.О. Савченко [57], В.Д. Примак [56], І.В. Спасибо-Фатєєва [58], О.В. Церковна [62].Документ ПОДРУЖЖЯ (ДРУЖИНА, ЧОЛОВІК) ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН(КНТЕУ, 2020) Дем'яненко Катерина; Примак Володимир ДмитровичАктуальність теми. Однією з найбільших цінностей, створених людством, є сім’я. Сім’я виступає посередником між особистістю і суспільством, транслятором фундаментальних цінностей від покоління до покоління. У сучасний період розвитку суспільства стає очевидним і зрозумілим те, що чоловік і жінка як суб’єкти сімейних та цивільних правовідносин наділяються особливими правами й обов’язками, що відрізняють їх від інших членів сім’ї. Відповідно до ст. 21 СК України, шлюб визначається як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану [49]. Ст. 49 ЦК України встановлено, що шлюб є актом цивільного стану [62]. Варто зазначити, що в окремих випадках норми цивільного права застосовуються до сімейних відносин, це свідчить не про відставання сімейного права, не про його прогалини, а про наявність об’єктивних підстав до цивільно-правового регулювання зазначених відносин. Тут особливо помітною виявляється близькість цивільного та сімейного права, підкреслюється рухливість меж між ними, що приводить до заощадження правових засобів, яке виражається в застосуванні норм цивільного законодавства в сфері сімейних відносин. Актуальність питання підкріплюються процесом рекодифікації (аналогії) цивільного законодавства. Водночас постає питання про співвідношення норм цивільного і сімейного права. З огляду на це особливу увагу слід приділити правовим наслідкам шлюбу, які в цивільному законодавстві розглядаються як особливий юридичний факт, різновид актів цивільного стану Питання цивільно-правового статусу подружжя є недостатньо вивченим у науковій літературі. Окремі аспекти елементів цивільно-правового статусу подружжя досліджували такі вчені-правознавці: В. К. Антошкіна [54], О. В. Дзера [45], I. В. Жилінкова [57], З. В. Ромовська [51] та ін. Водночас питання цивільно-правового статусу подружжя (чоловіка, дружини) досліджено фрагментарно і потребує розробки та аналізу.Документ ПІДСТАВИ І ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ШЛЮБУ(КНТЕУ, 2020) Черемис Аліна; Погарченко Тетяна ВіталіївнаАктуальність теми дослідження. Ще в давні часи були визначені умови, які впливали на визнання дійсності шлюбу з боку держави та суспільства, розкривався зміст кожної із умов шлюбу, значна частина з яких зберігає свою актуальність і в Україні. Законодавчо визначено, що шлюб є союзом чоловіка та жінки, який ґрунтується на вільній згоді, з наміром створити ще одну соціальну ланку суспільства, ведення спільного господарства, виховання дітей та набуття інших благ [5]. Тобто жінка та чоловік, укладаючи шлюб, забезпечують реалізацію особистих немайнових та майнових прав, в тому числі й обов’язків подружжя. Реєстрація такого шлюбу виступає як юридичний факт, що дає можливість кожному зі сторін вчиняти юридично значимі дії в інтересах сім’ї. Такі інтереси в повній мірі захищаються державою, яка надає правові механізми допомоги у випадку невиконання одним із подружжя або іншими особами їх обов’язків, які безпосередньо виникають із шлюбу. З іншого боку, чоловік та жінка при реєстрації відповідного сімейного союзу повинні дотримуватися ряду вимог, які висуваються законодавством для визнання його шлюбом. Вимоги щодо дійсності шлюбу несуть матеріально-правовий та формальний характер, які визначаються Сімейним кодексом України (далі – СК України) [5]. Адже недотримання таких вимог дійсності шлюбу тягне за собою визнання шлюбу між чоловіком та жінкою недійсним, що тягне за собою певні негативні правові наслідки для такого подружжя. Наразі є доволі значна кількість актуальних питань щодо визнання шлюбу недійсним, у тому числі щодо дійсності шлюбів, укладених на окупованих територіях, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Тому ці питання, внаслідок їх складності та різноплановості, потребують комплексного наукового дослідження. Підґрунтям для подальшого дослідження проблем особливостей визнання шлюбу недійсним слугують праці українських та зарубіжних вчених-правників: Ю. Андрущенко [14], К. С. Анфьорової [15], І. В. Апопія [16; 17], Ю.І. Асадчева [18], Е.М. Багача [63], А.А. Бережного [20], І.Є. Войтко [26], М. Р. Гнатюка [28], В.С. Гопанчук [29], Т.В Войтенко [29], Л. Е. Гузь [32], О.В. Розгон [50; 51], З. В. Ромовської [52; 53], Д. І. Сидоренка [58], С. І. Шимон [72] та інших.Документ ПЕРЕДАЧА В ОРЕНДУ НЕРУХОМОГО ВІЙСЬКОВОГО МАЙНА(КНТЕУ, 2020) Бернат Василь; Мазаракі Наталія АнатоліївнаАктуальність теми дослідження. Актуальність теми полягає у тому, що у перебігу трансформації процесів управління державним нерухомим майном, важливим етапом є впровадження особливих оновлених підходів до оренди нерухомого військового майна. З точки зору виконання Збройними Силами України завдань теперішнього часу актуальним є отримання додаткових джерел фінансування, що можливе за рахунок передачі в оренду нерухомого військового майна без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ. Збройні Сили України як суб’єкти речового права та у яких в оперативному управлінні перебуває нерухоме військове майно, за сучасних умов продовжують брати активну участь в орендних відносинах. Специфіка інституту передачі нерухомого військового майна в оренду випливає з його призначення і може проявлятися в особливих умовах орендних відносин (наприклад, визначення умов дострокового повернення відповідного майна при певних обставинах), в обмеженні кола можливих орендарів, в умовах отримання відповідної дозвільної документації, тощо. Також важливість проблематики дослідження пояснюється тим, що з прийняттям нового Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та нових підзаконних актів, спрямованих на забезпечення реалізації його положень, з’явились певні чинники і передумови для початку процесу рекодифікації цивільного законодавства. До того ж передача в оренду нерухомого військового майна до теперішнього часу залишається урегульованою нормативно-правовими актами, які містять старі підходи та не відповідають новим тенденціям, які запроваджуються на ринку оренди державного майна . Тому вивчення правових аспектів досліджуваної проблеми є кроком до оновлення, систематизації вітчизняного законодавства у сфері оренди нерухомого військового майна та формування передумов для забезпечення стабільної, конкурентної спроможності Збройних Сил України на ринку оренди та розблокування процесу передачі в оренду нерухомого військового майна. Окремі аспекти визначення правового статусу нерухомого військового майна та правового регулювання процесу передачі його в оренду досліджуються у працях Бойченка Е.Г. [40], Іванова С. О. [45], Ольховця В. П. [61], Панасюка В.М. [66], Романюка М. З. [69], Шешка С.Г. [73], Щербини В.С. [74], та ін. Однак, більш глибокого дослідження потребують питання, що стосуються особливостей правового регулювання передачі в оренду нерухомого військового майнаДокумент ЮРИДИЧНІ ОСОБИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ(КНТЕУ, 2020) Антоненко Іван; Тищенко Юлія ВікторівнаАктуальність теми дослідження полягає в тому, що в умовах глобалізації та прагнення нашої держави інтегруватися в європейське співтовариство, зокрема в світлі Угоди про асоціацію, законодавство України адаптується до законодавства ЄС, зростає увага, втому числі і до визначення особистого закону та національності юридичних осіб. Аналіз наукових праць та практики показує, що в наш час існують різноманітні підходи до розуміння особистого закону юридичної особи. Зазначене негативно впливає на розвиток міжнародних економічних відносин, оскільки може призвести до виникнення проблеми «подвійної національності» юридичної особи, подвійного оподаткування, складнощів із визнання організації банкрутом або накладення арешту на її статутний капітал тощо. В сучасних умовах ведення господарської діяльності багато підприємств все частіше змушені шукати шляхи зменшення податкового тягаря через значне податкове навантаження в більшості країн світу. Найбільше використовується мінімізація податків через виведення капіталу в офшорні зони. Проблема використання у зовнішньоекономічній діяльності офшорних зон в даний час постало перед Україною особливо актуально, зокрема щодо виконання євроінтеграційних зобов’язань нашої держави щодо боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом. Тому дослідження визначення правового статусу юридичних осіб в міжнародному приватному праві вбачається вкрай необхідним.Документ ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ(КНТЕУ, 2020) Ручка Катерина; Тищенко Юлія ВікторівнаАктуальність теми. У наш час, коли йдеться про інформацію та свободу інформації, перш за все, слід говорити про можливості, які над ає щодо цього всесвітня мережа Інтернет. У контексті активного користування мережею як глобальним інформаційним середовищем перед Україною постають питання правового врегулювання нових відносин інформаційного характеру, що виникають у системі людина – Інтернет. Персональні дані особи завжди були, є і будуть ключовим об’єктом особистих немайнових прав фізичної особи, а тому належне правове регулювання правовідносин щодо їх збереження, використання та розповсюдження має вирішальне значення для їх належного правового захисту. Активність у формуванні баз персональних даних через використання соціальних мереж, факти шахрайства та кіберзлочинності особливо загострили питання правового захисту прав фізичних осіб. Невідкладним стає питання створення адекватної системи законодавства, що регулює захист персональних даних в сучасних соціально-правових реаліях. Концепція захисту персональних даних, без сумніву, є відміткою загального права людини на приватність та конфіденційність. Вона не тільки була закріплена відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини, вона також була включена до більшості регіональних конвенцій, хартій та договорів з прав людини. Зокрема, слід згадати про Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) (далі – Регламент) [76]. Прийняття Регламенту кардинально вплинуло на захист персональних даних в Україні та на роботу веб-сайтів, які почали прописувати регламенти захисту з метою уникнення порушень, що у свою чергу, було пов’язано з роботою таких підприємців на європейському ринку. Слід відзначити наявність досить широкого кола наукових праць, у яких розглядаються різні аспекти проблематики захисту персональних даних в мережі Інтернет, міжнародних відносин у галузі обміну інформацією, здійснення державної та міжнародної інформаційної політики тощо. Безпосередньо науковим дослідженням питань захисту персональних даних займалися: О. А. Баранов [25], К. І. Бєляков [27], В. В. Головченко [31], І. Р. Березовська [Ошибка! Источник ссылки не найден.26], І. М. Забара [37], О. С. Каретник [39], А. В. Пазюк [47], М. Різак [56], Д. М. Русак [57], В. І. Теремецький [62], В. М. Фурашев [64], М. Я. Швець [67] та інші.Документ ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ СІМЕЙНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Прищепа Максим; Фурса Євген ІвановичАктуальність теми дослідження.Необхідність існування шлюбного договору як специфічної категорії та інституту сімейного права України в національному законодавстві та суспільних відносинах зумовлена поточним станом соціально-культурного розвитку, триваючим процесом формування сімейних правовідносин, а також позитивним динамічним ростом довіри населення до договірного регулювання і охорони будь-яких майнових (і пов’язаних із ними) відносин. Поняття та правова природа шлюбного договору є досить дискусійними і підлягають подальшому дослідженню, оскільки СК та ЦК України нормативно не встановлено дефініцію цієї правової категорії. Більше того, дослідження шлюбного договору як способу захисту сімейних прав, як превентивного механізму уникнення порушення таких прав, або їх охорони – є та повинно бути предметом левової частки загальної кількості наукових праць у цій сфері, адже самі по собі норми законодавства, що стосуються шлюбного договору напряму регламентують встановлення договірного режиму майна подружжя, порядку його користування, визначення права на утримання, порядок виплати аліментів тощо, а от самі правові рамки, порядок, умови, реалізація та гарантування захисту перелічених вище категорій прав випливають із положень таких норм опосередковано, а іноді є навіть не у повній мірі врегульованими. Варто зазначити, дана проблематика у певній мірі об’єктивно перешкоджає застосуванню шлюбного договору як способу захисту сімейних прав на практиці, про що свідчить не лише наукова думка, а й систематична поява рішень Верховного Суду з цих спірних питань. Більше того у сімейно-правовій науковій доктрині відсутні комплексні аналізи процесуально-правовогопорядку захисту та охорони сімейних прав на підставі шлюбного договору, зокрема, нотаріального порядку охорони подружніх прав на підставі шлюбного договору та захисту сімейних прав у судовому порядку на підставі шлюбного договору, і мають місце лише поодинокі праці фахівців які предметно вивчають дану тематику. Науково-теоретичною базоюдослідження слугували праці фахівців у галузі сімейного та цивільного права, зокрема, таких вчених як:Дзера О.В., Жилінкова І.В., Горобченко Ю.Ю., Примак В.Д, Тімуш І.С.,Фурса Є.І., Фурса С.Я., Нагорна О.О.,Лихолат І.П., Розгон О.В.,Ахмач Г.М., Бориславська М.В., Гура І.В. та інших.Документ КРИПТОВАЛЮТА ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Кубрак Альбіна; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Доступність та стрімкий розвиток цифрових технологій призводять до нових трансформацій, які відбуваються у сучасному світі. Прикладами таких процесів можуть слугувати видача заробітної плати державним службовцям США в біткоїнах, або ж використання їх як альтернативу банківським рахункам і пластиковим карткам в країнах Азії. Сьогодні криптовалюта приймається до оплати в багатьох ресторанах і готелях світу. Україна також не лишилась осторонь та потрапила під вплив популярності криптовалюти: українці розраховуються за послуги та покупки біткоїнами в ІТ сфері, на АЗС, в інтернет-магазинах одягу та техніки тощо. 24 листопада 2020 року вперше з 2017 року курс біткоїна досяг позначки в 19 тисяч доларів, таким чином, у листопаді біткоїн подорожчав майже на 40%, а загалом з початку року – на 160%. Стрімкий попит на цей вид інструменту грошово-кредитної політики був зумовлений здатністю застосовувати критовалюти без фінансових посередників, а також відсутністю централізованого контрольного органу щодо її емісії та обігу. Але незважаючи на існуючу популярність та можливість вибору сфер використання криптовалюти, все ще залишається проблема відсутності нормативно-правового акту, який би встановлював правовий режим криптовалюти в нашій державі. Така невизначеність сутності та природи виникнення криптовалют призводить до проблем її застосування на національному та міжнародному рівнях. Саме тому на шляху вирішення проблеми комплексного врегулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з обігом віртуальних активів в Україні, для визначення прав та обов’язків учасників ринку віртуальних активів, засад державної політики у сфері обігу віртуальних активів, 2 грудня 2020 року в першому читанні Верховною Радою України було прийнято за основу проект Закону «Про віртуальні активи» [45]. Підґрунтям для дослідження стали дані, отримані у процесі аналізу низки нормативно-правових актів та наукових праць вітчизняних та зарубіжних науковців серед яких: А.І. Агапова [4], К. Безверхний [5], Я. Белінська [6], І.А. Брижань [8], С.В. Васильчак [11], І. Верес [12], О.С. Власюк [13], О. Дікарев [6], М.П. Дубина [12], А.Г. Дудко [13], В.А. Капліна[18], М.В. Куницька-Іляш [11], А. Кушинова [6], І.В. Міняйленко [8], А.С. Метелиця [8], О. Лов’як [18], Т. Лозова [31], Ю. Я. Самагальська [53], В. Скрипник [56], С. Чаплян [64], Г. Ярега [12], A. Burnie [68], J. Burnie [68], F. Boehm [69], P. Pesch [69]. та ін.Документ ПРАВОВА ОХОРОНА РЕЗУЛЬТАТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ(КНТЕУ, 2020) Колеснік Вікторія; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми. Технологічні перетворення, які відбуваються сьогодні у світі, впровадження цифрових технологій в усі сфери життя та посилення інформаційних процесів зумовлюють зростання діджиталізації та діджитал-трансформації, як визначальних факторів впливу на сферу інтелектуальної власності. З появою нових цифрових платформ, комп’ютерних мереж, які надають можливість здійснення швидкого обміну ресурсами, значна частина традиційних результатів інтелектуальної діяльності набуває нової об’єктивної форми – цифрової. Наслідком цього стає збільшення в цивільному обігу кількості об’єктів інтелектуальної власності, оприлюднених, відтворених або ж доведених до загального відома в електронній формі з використанням мережі Інтернет. Інтернет-середовище має транскордонну природу, що призводить до виникнення певних правових проблем, обумовлених територіальним характером прав інтелектуальної власності. Принципово значущим кроком на шляху вирішення цих питань стало свого часу прийняття двох міжнародних договорів – Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності з авторського права і Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, якими вперше на міжнародному рівні було закріплено за авторами та власниками суміжних прав виключне право на доведення до загального відома в Інтернеті, як правову підставу для охорони авторських і суміжних прав в мережі. Сьогодні в Україні дедалі більше уваги приділяється питанням захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Необхідно зауважити, що вказане середовище є загальнодоступним інформаційним простором глобального характеру, котрий не має єдиного централізованого керування, єдиного власника та відокремленого майна, і саме цим ставить під загрозу належну охорону та захист прав на результати інтелектуальної діяльності. Підґрунтям для дослідження особливостей правової охорони результатів інтелектуальної діяльності в мережі Інтернет слугували праці вчених-правників, зокрема: Ю.Є. Атаманової [23], І.М. Бенедисюка [27], Р.Є. Еннана [35], К.О. Зерова [38], Є.В. Коваленка [44], І.А. Коваленко [45], Л.Л. Тарасенка [69], О. І. Харитонової [74], Є.І. Ходаківського [73], Р. Б. Шишки [76], А.С. Штефан [78] та інших. Разом з тим, значна кількість сучасних досліджень зосереджена переважно на вивченні особливостей охорони окремих інститутів інтелектуальної власності або ж захисту прав на конкретні результати інтелектуальної діяльності, натомість здійснення комплексного дослідження проблем, пов’язаних з охороною прав на результати інтелектуальної діяльності в мережі Інтернет лишається актуальним.Документ АДВОКАТУРА УКРАЇНИ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ(КНТЕУ, 2020) Хмарук Ярослав; Фурса Євген ІвановичАктуальність обраної теми. Людина в демократичній, правовій державі – це найвища соціальна цінність, яка відіграє вирішальну роль у всіх сферах діяльності держави. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, отже, це є найпершим, що держава повинна забезпечувати у своїй діяльності. На сьогодні питання захисту прав і свобод людини і громадянина є однією з найважливіших проблем внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Загальна декларація прав людини проголошує, що створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнiвiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей. Генеральна Асамблея ООН проголошує Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. Однак, у реаліях суспільного життя поруч із заходами на забезпечення дотримання зазначеного прагнення, на жаль, мають місце окремі порушення прав і свобод людини, які зумовлюють потребу в захисті та відновленні таких прав і свобод. Україна є відносно молодою державою, і за невеликий період незалежності політичні та економічні перетворення зумовили переоцінку колишніх політичних та соціальних ідей і норм. В умовах формування України як правової громадянської держави зростає значення правових інститутів, які покликані захищати права людини. Важливим інститутом, на який покладається забезпечення захисту прав і свобод людини в Україні, є адвокатура. Належне функціонування інституту адвокатури сприятиме розвитку демократії та верховенства права, що, у свою чергу, є одним з головних критеріїв набуття Україною членства в Європейському Союзі. Окремі аспекти дослідження інституту адвокатури в механізмі забезпечення прав людини здійснювали такі правознавці та науковці, а саме: М.Ю. Єфіменко[37], К.Г. Книгін[43], Т.А. Сільченко[60], Г.М. Сенько[59], Я.Л. Волошина[27], Д.В.Гончар[33]та інші. Вихідні дані для розробки теми було взято з нормативно-правових актів та літературних джерел. Зокрема, було проаналізовано положення таких актів, як: Загальна декларація прав людини ООН [1], Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства [3], Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [2], Хартія основоположних принципів діяльності європейських адвокатів [4], Регламент Європейського суду з прав людини [5], Рішення Європейського суду з прав людини [9], Рішення Конституційного Суду України [12], Конституція України [6], Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [7], Закон України «Про безоплатну правову допомогу» [8], а також роботи таких вчених, як: С. Я. Фурса[69,], Т. Б. Вільчик[24], О. О. Каденко[41], А. Г. Гаркуша[32], М. Р. Аракелян[15], С.Д. Гусарєв[35]. та інші.Документ Принципи медіації(КНТЕУ, 2020) Бортник Тетяна; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми дослідження: За останнє десятиріччя увага суспільства в цілому, а також наукової юридичної спільноти прикута до позасудових методів вирішення правових спорів. У більшій мірі мова уде по медіацію як спосіб вирішення юридичних конфліктів за участю медіатора. На сучасному етапі розвитку суспільства намагаються виробити такі методи вирішення конфліктів, які б дозволяли зменшити чи уникнути шкоди та сприяти подальшому розвитку. Одним із таких методів є медіація, як спосіб вирішення конфлікту із залученням третьої нейтральної особи чи сторони, яка сприятиме налагодженню комунікації між конфліктуючими сторонами та досягнення угоди. Наразі в Україні триває конфлікт, який торкається багатьох сфер суспільного життя, зумовлений численними різноманітними чинниками. Відтак актуальність розуміння медіації як методу вирішення соціально-політичних конфліктів є вкрай важливою. У зв’язку з цим необхідно проаналізувати досвід країн, де застосовувалося медіація та з’ясувати шляхи застосування медіації в Україні з метою вирішення соціально -політичного конфлікту, що склався у державі. У відповідності до положень статті 1 Конституції України наша держава є соціальною, демократичною та правовою. Проте розбудова України згідно із конституційними положеннями є неможливою без наявності ефективних засобів захисту прав інтелектуальної власності. Незважаючи на неодноразове реформування судової системи та внесення змін до чинних нормативно -правових актів, що регулюють питання інтелектуальної власності, та прийняття нових законів у даній галузі права, на сьогоднішній день відсутня ефективна форма захисту прав інтелектуальної власності. На даний час в Україні відбувається становленні інституту медіації, що є ефективним та альтернативним засобом вирішення спорів в зарубіжних країнах, зокрема і у спорах сфері інтелектуальної власності. Оскільки даний інститут є новим для України, перед його запровадженням слід дослідити надання послуг медіації за кордоном та визначити стан запровадження інституту медіації в Україні. Науково-теоретичною базою слугували та займались такі правники, як Є. Виноградова, Є. Іванова, О. Носирева, О. Львова. Але найглибше досліджували медіацію західні юристи – Б. Майєрсон, С. Купер, Г. Браун, А. Маррот та ін.