АДВОКАТУРА УКРАЇНИ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
Ескіз недоступний
Дата
2020
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
КНТЕУ
Анотація
Актуальність обраної теми. Людина в демократичній, правовій державі
– це найвища соціальна цінність, яка відіграє вирішальну роль у всіх сферах
діяльності держави. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,
отже, це є найпершим, що держава повинна забезпечувати у своїй діяльності.
На сьогодні питання захисту прав і свобод людини і громадянина є однією з
найважливіших проблем внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав
світової спільноти. Загальна декларація прав людини проголошує, що
створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i
будуть вiльнiвiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей.
Генеральна Асамблея ООН проголошує Загальну декларацію прав людини як
завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави.
Однак, у реаліях суспільного життя поруч із заходами на забезпечення
дотримання зазначеного прагнення, на жаль, мають місце окремі порушення
прав і свобод людини, які зумовлюють потребу в захисті та відновленні таких
прав і свобод.
Україна є відносно молодою державою, і за невеликий період
незалежності політичні та економічні перетворення зумовили переоцінку
колишніх політичних та соціальних ідей і норм. В умовах формування України
як правової громадянської держави зростає значення правових інститутів, які
покликані захищати права людини.
Важливим інститутом, на який покладається забезпечення захисту прав і
свобод людини в Україні, є адвокатура. Належне функціонування інституту
адвокатури сприятиме розвитку демократії та верховенства права, що, у свою
чергу, є одним з головних критеріїв набуття Україною членства в
Європейському Союзі.
Окремі аспекти дослідження інституту адвокатури в механізмі
забезпечення прав людини здійснювали такі правознавці та науковці, а саме:
М.Ю. Єфіменко[37], К.Г. Книгін[43], Т.А. Сільченко[60], Г.М. Сенько[59], Я.Л.
Волошина[27], Д.В.Гончар[33]та інші.
Вихідні дані для розробки теми було взято з нормативно-правових актів
та літературних джерел. Зокрема, було проаналізовано положення таких актів,
як: Загальна декларація прав людини ООН [1], Загальний кодекс правил для
адвокатів країн Європейського Співтовариства [3], Конвенція про захист прав
людини і основоположних свобод [2], Хартія основоположних принципів
діяльності європейських адвокатів [4], Регламент Європейського суду з прав
людини [5], Рішення Європейського суду з прав людини [9], Рішення
Конституційного Суду України [12], Конституція України [6], Закон України
«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [7], Закон України «Про
безоплатну правову допомогу» [8], а також роботи таких вчених, як: С. Я.
Фурса[69,], Т. Б. Вільчик[24], О. О. Каденко[41], А. Г. Гаркуша[32], М. Р.
Аракелян[15], С.Д. Гусарєв[35]. та інші.
Опис
ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА