Кафедра Публічного Управління та Адміністрування

Постійне посилання на фонд

https://ur.knute.edu.ua/handle/123456789/125

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 38 з 38

АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
(КНТЕУ, 2020) Гребенюк Денис
Актуальність дослідження. Успіх подальшої розбудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави нині, як ніколи раніше, залежить від рішучості політиків, державних діячів та публічних службовців і принциповості кожного громадянина та громадянського суспільства загалом у боротьбі із зовнішнім і внутрішнім ворогом. Одним із найбільш небезпечних внутрішніх супротивників України є корупція, яка унеможливлює ефективний економічний, соціальний та гуманітарний розвиток України, уповільнює її європейську інтеграцію, що зрештою грає на руку зовнішнім ворогам нашої держави. Саме тому викорінення корупції нині є одним із найважливіших завдань Української держави. У 2014-2018 рр. в Україні докорінно змінилася доктринальна, законодавча та управлінська основа державної антикорупційної політики і боротьби з корупцією. Втім, нових наукових та навчальних розробок, корисних для публічних службовців і всіх не байдужих до проблем подолання корупції в Україні, на сьогодні вкрай мало.. Очевидно, що державна антикорупційна політика у демократичних державах світу не буде ефективною та результативною без участі громадян, громадськості та громадянського суспільства в цілому. Крім того, формування та реалізація державної антикорупційної політики, а також запобігання і протидія корупції на публічній службі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування в XXI ст. набувають характеру глобальних процесів. Дороговказом Україні у боротьбі з корупцією на сьогодні є насамперед міжнародні стандарти у сфері боротьби з корупцією, наведені у Конвенції ООН проти корупції 2003 р., Кримінальній конвенції РС про боротьбу з корупцією 1999 р. й інших міжнародних договорах та документах. 8 Не менш важливими, на нашу думку, є і результативні практики боротьби з корупцією в органах публічної влади, поширені у державах -учасницях ЄС, Швейцарії, США, інших демократичних країнах світу. Результати аналізу наукових праць і публікацій із питань запобігання та протидії корупції зарубіжних і вітчизняних фахівців, зокрема Прохоренка О. Я., Борисова В., Радіца О. А., Лашкет С., Маркєєва О. Д., Баланда А. Л., Пшеничний В. Г., Хмара О., Волошина А., Невмержицький Є., Терещенко І. А. та інших, дозволили дійти висновку щодо належного стану дослідження окресленої проблеми та суттєвого вкладу цих вчених у її студіювання. Водночас чимало питань, які стосуються сучасного стану поширення корупції в Україні та проблем, що виникають в антикорупційній діяльності, продовжують залишатися дискусійними та потребують відповіді. Метою роботи є вивчення теоретичних засад формування та реалізації антикорупційної політики України на регіональному рівні та визначення напрямів щодо її вдосконалення. В процесі написання випускної кваліфікаційної роботи висвітлюються завдання роботи, а саме: − охарактеризувати сутність антикорупційної політики; − проаналізувати механізми реалізації антикорупційної політики держави в Київській області; − проаналізувати світовий досвід успішних практик реалізації антикорупційної політики держави на регіональному рівні з метою його імплементації в економіку України; − розробити пропозиції щодо вдосконалення напрямів реалізації антикорупційної політики в Київській області. Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації антикорупційної політики держави в Київській області.
Деpжавна політика запобігання та пpотидії корупції
(КНТЕУ, 2020) Сметани Катерини
Aктуaльнiсть дoслiджeння. Iмiдж кpaїни, poзвитoк eкoнoмiчних пpoцeсiв тa цiлiснiсть дeмoкpaтичнoї пpaвoвoї дepжaви - явищa, нa якi нe нaлeжним чинoм впливaє кopупцiя. Кopупцiя – нeгaтивнe явищe, щo пpитaмaннe всiм кpaїнaм. ЇЇ кopiння сягaють дaвнини, a мoжливo нe oминaє свoгo пpoяву у життi пepших цивiлiзaцiй. Тoму нe дивнo, щo у сучaснoму свiтi явищe кopупцiї дoсить пoшиpeнe – мaсштaб цiєї пpoблeми пeвним чинoм iстopичний. Сepeд кpaїн, якi вдaлo пpoтидiють кopупцiї мoжнa виoкpeмити Дaнiю, Фiнляндiю тa Швeцiю. Нa сьoгoднiшнiй дeнь – бopoтьбa з кopупцiєю – oднa з oснoвних зaвдaнь влaди кpaїни, aджe її нaявнiсть пepeшкoджaє фopмувaнню pинку вiльнoї кoнкуpeнцiї. Корупція стaлa чинником, який реaльно зaгрожує нaціонaльній безпеці, демокрaтичному розвитку держaви тa суспільствa, конституційному лaду Укрaїни. Корупційні прояви підривaють aвторитет крaїни, зaвдaють шкоди функціонувaнню держaвного aпaрaту, обмежують конституційні прaвa і свободи людини тa громaдянинa, порушують принципи верховенствa прaвa, встaновлений порядок здійснення повновaжень посaдовими і службовими особaми оргaнів держaвної влaди, упрaвлінських структур привaтного сектору, руйнують морaльні й суспільні цінності, дискредитують держaву нa міжнaродному рівні. Зaпoбігaючи кoрупції, неoбхіднo реaлізувaти кoмплекс сoціaльнo-екoнoмічних, пoлітичних, прaвoвих, ідеoлoгічних, вихoвних, технічних тa інших зaхoдів. Відпoвіднo, пoтрібнo зaстoсoвувaти зaпoбіжні зaхoди, тoбтo ствoрювaти умoви, які зменшувaтимуть aбo нейтрaлізувaтимуть вплив кримінoгенних чинників нa пoширення кoрупції. Зoкpeмa oцiнeння пoтoчнoгoгo стaну aнтикopупцiйнoї пoлiтики, мoнiтopингу стaну спpaв з кopупцiєю, a тaкoж влив нa свiдoмiсть гpoмaдян з пoзицiї нeпpийняття кopупцiйних дiй як нaлeжних. Мeтoю poбoти є рoзрoбкa рекoмендaцій щoдo вирішення прoблем реaлізaції aнтикoрупційнoї пoлітики в Укрaїні. 4 Пoстaнoвкa зaвдaння:  визнaчити oснoвнi пpoблeми peaлiзaцiї aнтикopупцiйнoї пoлiтики в Укpaїнi.  пpoaнaлiзувaти peфopми opгaнiв дepжaвнoгo упpaвлiння, щo здiйснюють peaлiзaцiю aнтикopупцiйнoї пoлiтики в кpaїнaх ЄС.  з’ясувaти poль нoвих aнтикopупцiйних opгaнiв тa встaнoвити вплив нeуpядoвих opгaнiзaцiй нa пiдвищeння eфeктивнoстi poбoти opгaнiв публiчнoгo упpaвлiння у виpiшeннi пpoблeм пpoтидiї тa зaпoбiгaння кopупцiйних пpoявiвв кpaїнaх ЄС тa Укpaїнi.  визнaчити умoви для успiшнoї peaлiзaцiї aнтикopупцiйнoї пoлiтики в Укpaїнi. Oб’єкт дoслiджeння – процес реaлізaції aнтикopупцiйної пoлiтики в Укpaїнi тa кpaїнaх ЄС. Пpeдмeт дoслiджeння – теоретичні aспекти тa прaктичні рекомендaції щoдо удосконaлення системи зaпобігaння тa протидії корупції в кpaїнaх ЄС тa Укpaїнi. Метoдoлoгічну oснoву дoслідження склaли тaкі метoди дoслідження: метoд синтезу тa aнaлізу, емпіричний, структурнo-функціoнaльний, кoмплексний, метoд структурнo-лoгічнoгo aнaлізу, a тaкoж пoрівняльний метoд.
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ
(КНТЕУ, 2020) Шилов Максим
В сучасному світі забезпечення інформаційної безпеки є однією з ключових складових політики кожної країни двадцять першого століття. Також воно має вплив на життя кожного окремного індивіда. Інформаційна безпека має тісний зв’язок з політикою, що держава проводить в інформаційній сфері. Вплив неефективної політики забезпечення інформаційної безпеки знаходить своє відображення в житті кожної особи, суспільства загалом та країни. Саме зараз наша держава знаходиться на шляху становлення інформаційного суспільства. Інформаційна незалежність лише формується. Інформаційна галузь є однією із складових національних інтересів сучасних держав, а, отже, варто звертати на неї особливу увагу. Саму тому розробка даного проекту є актуальною. В нашому суспільстві кожен громадянин повинен мати можливість створювати та накопичувати знання та інформацію, розкрити власний потенціал, створювати позитивні тенденції покращення рівня життя як на особистому, так і колективному рівні [1]. Існують дві особливості, що формують специфіку державного забезпечення інформаційної безпеки в України на сьогодні. Першою з них є євроінтеграційний вектор розвитку нашої країни з подальшим бажанням вступити до Європейського Союзу та НАТО. В наш час існують зовнішні та внутрішні інформаційні та політичні проблеми, саме тому важливим є те, щоб інформаційна безпека нашої країни була повноцінною та була зосереджена на всіх необхідних напрямках, мала прогресивний характер, тобто відповідала проблемам сучасного світу й була далекоглядною. Другою особливістю забезпечення інформаційної безпеки в Україні є існування антиукраїнського впливу зовнішнього та внутрішнього характеру. Він полягає в пропагуванні ворожнечі на національному рівні, ідей сепаратизму, ненависті, насильства. Він спрямований на завдання шкоди та зруйнуванні української ідентичності, конституційному устрою України, а також територіальній цілісності. Саме тому необхідне існування такої державної політики в цьому напрямку, яка б дозволила захистити наш суверенітет та незалежність. Мета роботи полягає в дослідженні теоретичних і практичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення державної політики у сфері інформаційної безпеки в Україні. Досягнення мети роботи передбачає вирішення наступних завдань: 1) визначити теоретичні аспекти державної політики забезпечення інформаційної безпеки; 2) дослідити досвід іноземних держав щодо забезпечення інформаційної безпеки; 3) провести аналіз вітчизняного законодавчого забезпечення інформаційної безпеки та практичних заходів державної політики щодо її реалізації; 4) визначити існуючі загрози інформаційної безпеки України та практичні рекомендації щодо їх усунення. Об’єктом дослідження є процес реалізації державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки України, діяльність органів державної влади щодо забезпечення інформаційної безпеки. Предметом дослідження є теоретико-методологічні підходи та практичний інструментарій здійснення державної політики у сфері інформаційної безпеки в Україні
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ
(КНТЕУ, 2020) Бондарчук Владислав
Актуальність теми полягає в тому, що в умовах сучасної мінливої економіки та пандемії коронавірусу відбуваються зміни в обсягах і структурі попиту та пропозиції на ринку праці. Це натякає на необхідність більш гнучких відносин між роботодавцями та працівниками, синхронного підлаштування якісних характеристик робочої сили під вимоги ринку праці, вдосконалення способів адаптації та соціального захисту працівників. За період незалежності України накопичувався ряд проблем у розвитку ринку праці - зниження рівня соціальної захищеності, недостатні темпи зростання числа робочих місць, високий рівень тіньової зайнятості, слабкий контроль міграційних потоків, тощо. Україна - соціальна держава, в якій Державний центр зайнятості зобов’язується забезпечити право кожного вільно розпоряджатися своїми здатностями до праці, обирати рід діяльності та професію, а також забезпечити належний захист від безробіття. При цьому визнання, дотримання й захист прав і свобод людини й громадянина є обов’язком держави. У зв’язку з цим держана формує та проводить державну політику, спрямовану на забезпечення вільно обраної зайнятості та захист від безробіття. Одні з основних проблем державної політики зайнятості досліджуються у працях таких вітчизняних та зарубіжних науковців як: В.П. Антонюк, Л.В. Щетініна, С.І. Бандур, С.М. Бабич, Ю.В. Білан, П.Г. Байдецький, М.І. Дяченко, І.О. Карпич, О.О. Матрос, О.І. Кисельова, В.А. Літинська, О.Ф. Новікова, Л.М. Логачова, І.Л. Петрової, В.М. Петюха Л.М. Фокас, О.В. Уніга, тощо. Проте, незважаючи на наукову та практичну значущість їх наукових праць у сфері політики зайнятості та регулювання ринку праці потребує ґрунтовного та систематичного удосконалення, що мовлює актуальність досліджуваної проблеми та вказує на необхідність подальших досліджень. 4 Метою випускної кваліфікаційної роботи є вивчення теоретичних засад формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості України та визначення напрямів щодо її вдосконалення. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: - визначити сутність та цілі державної політики у сфері зайнятості; - провести моніторинг та оцінювання державної політики зайнятості в Україні; - дослідити нормативно-правове регулювання державної влади у сфері зайнятості; - визначити напрями удосконалення державної політики у сфері зайнятості України. Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості на прикладі діяльності Державного центру зайнятості України. Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості України
Державна політика у сфері соціального захисту населення в Україні
(КНТЕУ, 2020) Стариченко Марія
Державна політика у сфері інформаційної безпеки
(КНТЕУ, 2020) Писаревський Артем
ктуальність теми. В умовах швидкого збільшення інформаційної сфери та переходу від індустріального суспільства до інформаційного, що свідчить початок формування інформаційного суверенітету і як наслідок — появи нових загроз котрі можуть впливати на економічне, політичне, етнічне, конфесійне, геополітичне становище та ін. які безпосередньо певним чином впливатимуть на особистість, суспільство так і державу, то стає актуальним питання щодо вдосконалення державної політики та державного управління стосовно інформаційної безпеки України, оскільки забезпечення інформаційної безпеки належить до пріоритетних цілей сучасного державотворення і є одним із основних чинників сталого розвитку країн першого світу. На сьогодні інформаційна безпека України є основною частиною національної безпеки. Без реалізації належного інформаційного забезпечення - ні один з видів безпеки не може бути здійснено, оскільки інформація це універсальний засіб. Як показує історія саме інформаційні ресурси та процеси є причиною конфліктів та криз, що актуалізує питання визначення ключових загроз та обрання ефективного протистояння і боротьби проти агресора. За обраним напрямком проводили дослідження такі вчені як: Б. Кормич, А. Марущак, Г. Сащук, О. Дзьобань, В. Ліпкан, Ю. Максименко, Є. Кравець, Г. Почепцов, В. Гурковський, П. Шпига, О. Косогов, В. Хімей, В. Домарев та інші. Мета і завдання дослідження. Теоретичне обґрунтування і опрацювання та встановлення рекомендацій на фоні досліджень, методів, загроз в інформаційній безпеці України, щодо покращення державної політики у цій сфері. Об’єктом дослідження виступає процес реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні засади державного управління у сфері інформаційної політики. Зазначена мета вимагає вирішити наступні завдання: − Проаналізувати теоретичні засади дослідження інформаційної безпеки в 4 Україні; − Проаналізувати органи державної влади в системі забезпечення інформаційної безпеки; − Дослідити ключові загрози інформаційній безпеці в сучасних умовах; − Проаналізувати напрями ефективної співпраці держав в контексті забезпечення безпеки глобального інформаційного простору − Дослідити заходи щодо посилення інформаційної безпеки в Україні
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ
(КНТЕУ, 2020) Мілінчук Яна
Особлива роль аграрного сектору в соціально-економічному житті країни обумовлюється унікальним поєднанням сприятливих природно -кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю нашої країни використати свій природно-ресурсний потенціал, зайняти вигідну нішу на світовому продовол ьчому, енергетичному та екологічному ринку. Сільське господарство є найбільш важливою і життєво необхідною галуззю в структурі народногосподарського комплексу, яка забезпечує продовольчу безпеку і продовольчу незалежність нашої держави. Тому його розвиток має бути пріоритетним. Однак, сьогодні його стан залишається достатньо складним та вимагає здійснення комплексних масштабних реформ, ключова роль при проведенні яких має належати державі. Вагомий внесок у дослідження теорії і практики державного регулювання аграрного сектору зробили такі вчені-економісти, як В.Г. Андрійчук, А.П. Гайдуцький, А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, М.Я. Дем’яненко, І. В. Михасюк, О.М. Могильний, Б.Й. Пасхавер, П.Т. Саблук, Г.В. Черевко, В.В. Юрчишин та інші. Проте ряд питань все ж залишаються недостатньо розв’язаними. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних основ, аналізу сучасного стану та розгляд перспектив щодо поліпшення державного регулювання аграрного сектору. Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання: - обґрунтувати теоретичні основи державного регулювання аграрного сектору; - розглянути концептуальні аспекти стратегії трансформації аграрного сектору економіки; - проаналізувати деформацію розвитку аграрної сфери економіки України; - узагальнити перспективи державного регулювання ефективного аграрного бізнесу України. Об’єктом дослідження є процеси, які відбуваються у сфері виробництва, обміну, розподілу, реалізації та споживання сільськогосподарської продукції, що впливають на формування механізму державного регулювання аграрного сектору 4 України. Предметом дослідження теоретико-методичні та прикладні основи державного регулювання аграрного сектору України. Методи дослідження. В роботі використано методи аналізу і синтезу, декомпозиції, індукції і дедукції а також комплексний метод, які дозволили сформувати подані у роботі висновки. Структура випускної кваліфікаційної роботи. Структура роботи визначена метою та основними задачами дослідження. Дипломна робота викладена на 41 сторінці друкованого тексту, містить вступ, основну частину, яка складається із двох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел, додатків. Робота містить 3 таблиці та 4рисунка.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
(КНТЕУ, 2020) Костянчук Ольга
Туризм упродовж усього періоду свого існування відноситься до специфічної галузі обслуговування, яка активно розвивається і займає лідируючі позиції за показниками доходів до державних та місцевих бюджетів, швидкістю обігу капіталу, кількістю працюючих в сфері туризму, обсягом наданих послуг. Основою туристичного ринку в Україні та складовою її регіональної економіки є рекреаційно-туристичний комплекс, для розвитку якого необхідна наявність природних та історико-культурних туристичні пам’яток , трудових та матеріальних ресурсів. Території регіонів України за своїм походженням та історичним розвитком є унікальними для організації туризму. Це підтверджується значною кількістю існуючих параметрів, які дають змогу сформувати нові види туристичних ресурсів. Однак незважаючи на позитивні тенденції в туристичній сфері, розвиток туризму в регіоні відбувається не в повній мірі, а наявні ресурси не використовуються за призначенням через низький розвиток інфраструктури, де особливо проблемною є якість транспортної системи області. Невирішеною проблемою залишається недостатня кількість готельних номерів та низькі стандарти готельного сервісу. Актуальність даної теми зумовлюється тим, що розвиток туристичного бізнесу впливає на стан національної економіки України в цілому та на окремі її регіони. Саме державне регулювання туристичного бізнесу визначає важливість даної галузі. Головна ціль державного регулювання – забезпечення права громадян на відпочинок, свободу пересування та інші права при здійсненні подорожей. Необхідність координації підприємницької діяльності, представлення і захист загальних майнових інтересів спонукає суб’єктів туристичного бізнесу створювати об’єднання, що не суперечать законодавству. Держава сприяє розвитку туристичного бізнесу: допомагає готувати професійних кадрів, організовувати наукові дослідження в сфері 4 туристичної індустрії, забезпечує картографічною продукцією тощо. За підтримки органів державної влади та органів місцевого самоврядування українські мандрівники, туроператори, турагенти та їхні об’єднання беруть участь у міжнародних та всеукраїнських туристичних програмах. Державний механізм управління в туристичній сфері розглядається як виважена система прийомів, важелів та методів впливу державних органів влади на діяльність усіх суб’єктів туристичного ринку, а також способів практичного застосування їх тієї чи іншої ситуації, якою обумовлюються цілі та завдання розвитку галузі. Метою випускної кваліфікаційної роботи обґрунтування теоретико-методичних підходів та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного регулювання розвитку туристичного бізнесу в Україні. Для досягнення мети дослідження було поставлено ряд завдань: - встановити місце та роль туристичного бізнесу в системі державного регулювання; - охарактеризувати світовий досвід державного управління індустрією туризму; - визначити стан та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу Житомирської області; - проаналізувати діяльність органів управління з питань туризму та узагальнити основні напрями публічної політики в Житомирській області; - дослідити конкурентні переваги туристичної галузі регіону та сформувати пропозиції щодо застосування інструментів управління; - удосконалення ефективності регіонального управління туризмом в регіоні; - оцінка сильних та слабких сторін Житомирської області за методом SWOT-аналізу; - обґрунтувати вибір стратегічних напрямів розвитку туристичної діяльності області. 5 Об’єктом дослідження є державне регулювання розвитку туристичного бізнесу в Україні. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних та прикладних засад організації туристичного бізнесу в умовах подолання кризи.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
(КНТЕУ, 2020) Бондаренко Поліна
Актуальність теми. Регіони України мають багатий рекреаційно-туристичний потенціал, який, якщо його ефективно використовувати, може не тільки сприяти розвитку рекреаційно-туристичних дестинацій, але й дати поштовх для розвитку української економіки. Світовий досвід демонструє, що при належному управл інні туризм здатний дати позитивні результати як для окремих регіонів, так і для країни в цілому. Зважаючи на велике значення туризму в соціально-економічному розвитку окремих територій, можна підкреслити актуальність формування та реалізац ії туристичної політики з урахуванням інтересів регіональної та місцевої економіки. Одним з ефективних засобів ринкового регулювання розвитку туризму є вдосконалення його механізмів державного регулювання та стратег ічного управління. Проблеми розвитку державної туристичної політики, необхідність вдосконалення системи стратегічного управління регіональними рекреаційно-туристичними комплексами дозволили обрати тему дослідження, визначити мету і завдання дослідження. Питанням формування туристичної політики цікавиться дедалі більше науковців. У їх вирішення вагомий внесок зробили такі українські дослідники: В. С. Батман оцінював національне врегулювання туристичного бізнесу України, В. І. Беркович також проаналізував проблеми поліпшення урядового регулювання розвитку туризму на регіональному рівні, дослідження В. Г. Герасименко пов’язане з проблемами державного регулювання галузі туризму України в контексті процесів євроінтеграції, І. Кравчук оцінював іноземний досвід державного врегулювання формування туризму, а також можливість введення питання нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку в Україні було розглянуто О. Шевченко. Однак певні аспекти державного регулювання сфери туризму залишаються вивченими недостатньо. Бракує досл іджень, присвячених як теоретичним так і 4 практичним аспектам зазначених питань, а також розробці практичних рекомендацій щодо державного регулювання туристичної галузі на місцевому рівні. Мета роботи полягає у вивченні особливостей державного регулювання туристичної галузі на регіональному рівні. Досягнення поставленої мети зумовило вирішення наступних завдань: - дослідити теоретико-прикладні засади державного рег улювання туристичної діяльності; - розглянути загальну характеристику туристичної галузі в Україні (на прикладі Управління туризму та промоцій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); - дослідити нормативно-правове забезпечення державного регулювання туристичної галузі в Україні; - визначити шляхи вдосконалення державного регулювання туристичної галуз і в Україні. Об’єктом дослідження є процес управління туристичною галуззю на регіональному рівні. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи становлення і розвитку регіонального управління туристичною галуззю.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРI ПIДПРИЄМНИЦЬКOЇ ДІЯЛЬНОСТІ
(КНТЕУ, 2020) Колісніченко Майя
Випускна квалiфiкацiйна робота присвячена дослідженню державного регулювання у сферi пiдприємницькoї дiяльнoстi . Ця тема дуже гoстрo пoстає перед Українoю oстаннiм часoм. В сучаснoму кoнтекстi єврoiнтеграцiйних прoцесiв, якi активнo вiдбуваються в Українi, пiдприємницька дiяльнiсть викoнує oдну з ключoвих функцiй рoзвитку країни, а державне регулювання сприяє цьoму. Ми вважаємo, щo це питання є oдним з найактуальнiших в Українi серед тих, щoпoв’язанi з рoзвиткoм екoнoмiки взагалi та вирiшенням прoблем державнoгo регулювання. Все вищенаведене актуалiзує неoбхiднiсть наукoвooбґрунтoваних дoслiджень сфери пiдприємництва та йoгo державнoгo регулювання, пoглиблення теoретичних знань та набуття практичних навичoк з метoю пoшуку шляхiв рoзвитку бiзнесу в Українi. Багатoвiтчизняних та зарубiжних наукoвцiв, пoлiтикiв, пiдприємцiв постійно дoслiджують проблеми державного регулювання підприємницької діяльності. Серед них: І.І. Мазур [1], O.В. Дикань [2], Варналiй З.С. [3], В.А. Рубе [4], Конєва Т.А. [5] і т.д. Метoю рoбoти є пoглиблення теoретичних i метoдoлoгiчних пoлoжень, аналiз та рoзрoблення прoпoзицiй щoдo державнoгo регулювання в сферi пiдприємницькoї дiяльнoстi. Oб’єктoм дoслiдження виступає процес державного регулювання пiдприємницької дiяльності в Українi. Предметoм дoслiдження є теоретичні аспекти та практичні рекомендації щодо удосконалення державного регулювання пiдприємництва. Зазначена мета вимагає вирiшити такiзавдання: • зрoзумiти сутнiсть, пoняття пiдприємництва, дiзнатись прo види пiдприємницькoї дiяльнoстi в Українi; • дoслiдити важливiсть та значущiсть пiдприємництва в масштабах нацioнальнoї економіки; • прoаналiзувати нoрмативнo-правoву базу пiдприємницькoї дiяльнoстi в Українi; 4 • виявити яким чинoм вiдбувається публiчнo-приватне партнерствo в сучасних умoвах; • рoзглянути шляхи удосконалення державнoгo регулювання пiдприємницькoї дiяльнoстi в Українi;
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
(КНТЕУ, 2020) Бойко Людмила
ифровізація економіки виступає основним напрямом інноваційного розвитку країни та інструментом створення її довгострокових переваг. Цифрова економіка -це інноваційна економіка, яка базується на активному впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій в усі види економічної діяльності та сфери життєдіяльності суспільства, що дозволяє підвищити рівень життя населення. Процеси цифровізації суспільства змінюють підходи до державного регулювання інноваційного розвитку економіки країни. Дослідження економіки нового типу – цифрової є необхідним, адже економіка виступає ефективною основою розвитку системи державного управління, бізнесу, соціальної сфери і всього суспільства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі розвитку цифрової економіки та трансформаційним процесам, що відбуваються в суспільстві під впливом цифровівізації, значну увагу приділяли вітчизняні вчені, зокрема: С.М. Веретюк, , Г.Т. Карчева, В. В. Апалькова , В.В. Пілінський, С.В. Коляденко, Ю.В. Вдовиченко, О.І Піжук та зарубіжні вчені: П. Друкер Б. Кінг, Р. Ліпсі, К. Скінер, Е. Тоффлер, Н.Мілоцевич, Л.Джуліос. Об’єктом дослідження виступає процес цифровізації економіки як складової інноваційного розвитку. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи інноваційного розвитку економіки
Державне сприянн малому та середньому підприємництву
(КНТЕУ, 2020) Халай Тимофій
Актуальність теми. Формування сприятливого пiдприємницького середовища є одним iз прiоритетних завдань дiяльностi української влади в сферi пiдприємництва. Сфера пiдприємництва – це надважлива ланка розвитку й процвiтання економiчного положення держави та регiонiв. Пiдприємцi беруть на себе вiдповiдальнiсть i ризики ведення пiдприємницької дiяльностi та створюють матерiальнi й нематерiальнi блага, якi служать основою процвiтання держави, створюють значну частку податкових надходжень державних i мiсцевих бюджетiв. Комплексна програма розвитку малого та середнього пiдприємництва в Українi на 2017 – 2020 роки «Україна - 2020» ставить перед собою мету створити сприятливий клiмат задля розвитку малого i середнього пiдприємництва, спрямовуючи дiї мiсцевих органiв виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування, громадських органiзацiй, суб’єктiв пiприємництва та об’єднань пiдприємцiв для пiдвищення їх значення у вирiшеннi завдань соцiально-економiчного розвитку i забезпечення конкурентоспроможностi в державi. Основою є концептуальнi засади Стратегiї розвитку України на перiод до 2020 року включно. Стратегiя є логiчним продовженням курсу, що намiтився у процесi реалiзацiї попередньої Програми розвитку малого та середнього пiдприємництва. Принципи, на яких базується Програма, - це прозорiсть, гласнiсть, ефективнiсть, орiєнтування на iнтереси пiдприємництва. Програма вiдображає систему завдань, цiлей, основних показникiв розвитку держави та комплекснi заходи. . Програма спрямована на створення мприятливих умов для розвитку малого i середнього пiдприємництва в країнi, пiдвищення конкурентоздатностi дiючих суб’єктiв малого та середнього господарювання, стимулюючи суб’єкти господарювання та подальший розвиток сучасної iнфраструктури допомоги пiдприємцям. Програма повинна сприяти забезпеченню подальшого розвитку притоку iнвестицiй, збiльшення робочих мiсць, створенню усiх необхiдних умов для розвиитку пiдприємництва, удосконалення iнфраструктури та фiнансову пiдтримку. Основним механiзмом досягнення поставленої мети являється продуктивне партнерство влада – громада – бiзнес. Цiлi та дiї Програми створюються вiдповiдно до актуальних запитiв пiдприємцiв та громадських структур та органiзацiй, якi в свою чергу працюють у сферах пiдтримки пiдприємництва. Досягнення зазначених завдань можливе лише при спiвпрацi всiх зацiкавлених сторiн i також залученнi представникiв науки та освiти. У сучасних реалiях кризових явищ в економiцi та браку фiнансових ресурсiв, швидше i ефективнiше вирiшуватимуть цi питання суб’єкти господарювання малого та середнього бiзнесу, якi не виимагають чималого стартового капiталу та мають високу оборотнiсть ресурсiв. Зараз, як нiколи, в ринковому середовищi створено сприятливi умови для подальшого розвитку малого та середнього пiдприємництва. Законодавством i Конституцiєю України затвердженi рiвнi права усiх форм власностi i право кожного громадянина на пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом. На це спрямованi заходи i практичнi дiї, пов’язанi з реформуванням власностi та створенням об’єктивних передумов для швиткого розвитку малого та середнього пiдприємництва. Цьому посприяла проведена державою робота з роздержавлення та приватизацiї державного майна. Мета і завдання дослідження. Ретельно вивчити та проаналiзувати державнi програми сприяння розвитку малого та середнього пiдприємництва в Українi та визначити основнi напрями розвитку в цьому секторi економiки. Для досягнення поставленої мети необхiдно вирiшити наступнi завдання: -визначити та зрозумiти фактори ,якi визначають розвиток малого i середнього бiзнесу в Українi, -вивчити особливостi державної пiдтримки малого та середнього пiдприємництва, -визначити бар’єри на шляху розвитку малого та середнього пiдприємництва в Українi, -дослiдити напрями пiдвищення ефективностi публiчно – приватного партнерства в Українi, -надати пропозицiї щодо розробки програм державного сприяння малого та середнього пiдприємництва, Об’єктом дослiдження виступає процес формування державної пiдтримки для розвитку малого та середнього пiдприємництва в Українi Предметом дослiдження є теоретичнi та практичнi аспекти державної пiдтримки малого та середнього пiдприємництва в Українi Метoдoлoгiчним пiдґрунтям дocлiдження є cукупнicть нaукoвих метoдiв cиcтемнoгo, дiaлектичнoгo тa пoрiвняльнoгo aнaлiзу, якi надали всебiчнiст та точнiсть дослiдження державного сприяння малому та середньому пiдприємництву в України
ДЕРЖАВНЕ СПРИЯННЯ СТВОРЕННЮ І ФУНКЦІОНУВАННЮ ОБ’ЄДНАНЬ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНИХ БУДИНКІВ
(КНТЕУ, 2020) Сакевич Микита
Актуальність теми. Україна почала реформу відносин в багатоквартирному житловому фонді міст ще в 1992 році. Передбачалося, що цей процес дозволить вирішити щонайменше три важливі задачі: змінити на приватну форму власності житло в багатоквартирних будинках, запровадити інститут ефективного власника житла шляхом створення Об’єднань співвласників багатоквартирного будинку (далі –ОСББ) та створити ринкові механізми належного утримання і експлуатації багатоквартирного житлового фонду. Однак, на сьогодні успішно вирішена тільки одна задача - більше 98% квартир в багатоквартирних будинках вже приватизовані, а їх власники стали співвласниками цих будинків, які, на жаль, не повною мірою усвідомлюють обов’язок утримання житла, що є необхідною умовою будь-якої власності; натомість, знаходяться в очікуванні фінансової допомоги з боку держави або міської влади, у тому числі на проведення капітального ремонту свого будинку. Саме тому реалізувати ж інші дві задачі вдалося тільки незначною мірою. Кількість створених ОСББ станом на 01.01.2020 р. в Україні складає всього 17% від загальної кількості багатоповерхових будинків у країні. Основною причиною, через яку мешканці багатоквартирних будинків не проявляють у достатній мірі належної активності щодо створення ОСББ, є незадовільний стан будинків як цілісних майнових комплексів (внутрішні мережі, покрівля, прибудинкова територія, фасад та ін.). Власники квартир занепокоєні тим, що можуть залишитись без допомоги й наодинці з проблемами будинку. Отже, одним із пріоритетних напрямків проведення реформи у сфері ЖКХ і сьогодні є удосконалення системи управління сферою утримання житлового фонду шляхом утворення ОСББ - представника власників будинку, який може управляти і приймати рішення щодо ремонту будинку, його енергоефективної модернізації, розпоряджатися прибудинковою територією, замовляти необхідні для утримання комунальні послуги. Дуже важливим для розвитку демократії в суспільстві є те, що ОСББ та асоціації ОСББ практично виконують функції будинкових і вуличних комітетів 4 — органів самоорганізації населення та забезпечення реальної участі громади в ухваленні важливих рішень щодо дальшого соціально-економічного розвитку. Такий вид господарювання працює в більшості держав світу і для стимулювання створення ОСББ на сьогодні гостро стає питання необхідності залучення до проведення реформи житлового сектору України не лише співвласників багатоквартирних будинків, а й органів місцевого самоврядування, до повноважень яких належать питання управління об’єктами житлово-комунального господарства та сприяння державою цим процесам. Саме тому тема державного сприяння створення і функціонування ОСББ є досить актуальною на даний момент. Метою є вивчення відносин в сфері створення і функціонування ОСББ, а також аналіз процесів державного сприяння функціонуванню ОСББ. Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання дослідження: - Вивчити теоретичні питання передумов створення ОСББ в Україні та дослідити принципи законодавчого регулювання і етапів створення ОСББ. - Дослідити статистичні кількості зареєстрованих ОСББ і розподілення даних по регіонам України. - Всебічно вивчити практику вирішення проблем під час реєстрації ОСББ, виявлення стану, недоліків і труднощів на прикладі ОСББ «ШХ 152». - Запропонувати пропозиції щодо вдосконалення процесу участі державних органів в сприянні створенню і функціонуванню ОСББ. Об’єктом дослідження є процес взаємодії суспільних відносин в сфері управління багатоквартирними будинками. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи державного сприяння створенню і функціонуванню ОСББ. У ході дослідження використовувалась сукупність методів, зокрема: аналітичний, розрахунковий, гіпотетичний та метод моделювання. Дослідженням даної проблеми займалися наступні науковці: Шевська О. І., Лещенко Р. М., Трегубова О. І., Соколюк Г. І.
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ
(КНТЕУ, 2020) Бондар Вікторія
Актуальність теми. Стан здоров’я населення є одним з найважливіших показників суспільного розвитку. Воно становить економічний, трудовий і культурний потенціал суспільства, відображає соціально-економічний стан країни. Охорона здоров’я громадян – це обов’язкова умова нормального життя будь-якого цивілізованого суспільства. Метою держави в системі управління охороною здоров’я є зниження рівня захворювань, поширення яких несе головну загрозу здоров’ю громадян і національній безпеці. Законодавче забезпечення в системі управління охороною здоров’я є відображенням державної політики в даній сфері. Система охорони здоров’я України знаходиться в умовах постійних трансформаційних змін. Сучасний рівень механізмів управління системою охорони здоров’я України не відповідає новітнім тенденціям. Вона потребує якісних системних змін, нових напрямів реформування, розробки нових моделей взаємодії механізмів управління медичної сфери. Система управління охороною здоров’я – це багатогранна складна система. Управління системою охорони здоров’я передбачає визначення функцій управління для досягнення мети – збереження та зміцнення здоров’я населення України. Систему охорони здоров’я в Україні можна охарактеризувати як недосконалу та застарілу. Для неї притаманні відсутність належного медичного обслуговування, моральний і фізичний знос відповідної інфраструктури та обладнання, незначні обсяги інвестицій та бюджетного фінансування, нерівномірний та нераціональний розподіл фінансових ресурсів у системі, значна кількість звернень громадян за медичними послугами, низький рівень профілактичної медицини тощо. Все це призводить до ни зького рівня життя населення в країні, демографічної кризи, еміграції. На сьогоднішній день актуальність теми полягає в тому, що процес формування і реалізація державної політики в сфері охорони здоров'я є чи не найголовнішою проблемою в Україні. Сучасне існування України як незалежної держави потребує урахування прагнення країни реалізовувати національні інтереси у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а саме в системі управління охороною 4 здоров’я. Відповідно до законодавства України, охорона здоров’я є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави. В основу удосконалення системи охорони здоров’я покладено фундаментальні підходи до соціального забезпечення громадян, можливостей розширеного відтворення робочої сили та гуманістичні підходи, що притаманні діяльності лікаря. На сьогоднішній день прийнято низку законодавчих актів та нормативних документів, які наближають систему охорони здоров’я України до світових зразків, роблять її більш соціальною та досконалою. Значний внесок у дослідження системи управління охороною здоров’я зробили такі науковці, як: О. І. Баєва, Т. Бахтеєва, І. В. Гнидюк, Д. О. Гомон, С. М. Гончарук, С. В. Дубінський, В. М. Князевич, Д. А. Міщенко, Ф. Я. Ступак, Майкл Теннер та інші. Але, на сьогоднішній день, не зважаючи на чималий інтерес науковців до системи управління охороною здоров’я, вона потребує вдосконалення та подальшого вивчення. Управлінню системою охорони здоров’я в Україні не було приділено належної уваги, а саме розвитку та удосконаленню медицини, належному підбору працівників (медиків), належному фінансуванню та забезпеченню належним сучасним обладнанням. Саме такі проблеми зумовлюють потребу в наукових дослідженнях та удосконаленнях. Прогалини у системності та організаційності державного управління системою охорони здоров’я в Україні є підставам для подальшого вивчення проблематики розвитку у даній галузі. Метою роботи є вивчення та аналіз специфіки охорони здоров’я та дослідження шляхів удосконалення функціонування системи управління охороною здоров’я в Україні. Виходячи з поставленої мети, в роботі розкриваються наступні завдання: - дослідження теоретичних та методологічних засад системи управління охороною здоров’я; - дослідження особливостей державного управління системою охорони здоров’я; - проведення аналізу системи реформування охорони здоров’я; - проведення аналізу діяльності Міністерства охорони здоров’я України; 5 - висвітлення проблематики системи управління охороною здоров’я; - запропонування шляхів удосконалення системи управління охороною здоров’я в Україні. Об’єктом дослідження є процес державного управління системою охорони здоров’я в Міністерстві охорони здоров’я України. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи державного управління системою охорони здоров’я в Україні.
ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
(КНТЕУ, 2020) Андрєєв Олексій
Державно-приватне партнерство (ДПП) стосується домовленостей, коли приватний сектор постачає інфраструктурні активи та послуги, які традиційно надаються урядом. ДПП залучається до широкого спектру соціальної та економічної інфраструктури, але воно в основному використовується для будівництва та експлуатації лікарень, шкіл, в'язниць, доріг, мости і тунелі, легкі залізничні мережі, системи контролю повітряного руху, також водопостачання та каналізація рослини. ДПП може бути привабливим як для уряду, так і для приватного сектору. Для держави, приватне фінансування може підтримувати збільшення інвестицій в інфраструктуру без необхідності додавання державних запозичень і боргів, і може стати джерелом доходу для уряду. У той же час, краще управління приватним сектором та його спроможність до інновації, можуть призвести до підвищення ефективності. Це, в свою чергу, повинно переводитися на комбінацію кращої якості та дешевших послуг. Для приватного сектору ДПП представляє бізнес можливості в тих сферах, з яких раніше в багатьох випадках було її не було. До кінця 1990-х приватизація значною мірою втрачала свої темпи стурбованість інфраструктурою залишається у багатьох країнах. Саме в цей час ДПП почало значно формуватися як засіб отримання капіталу приватного сектору та управління досвідом для інвестицій в інфраструктуру, як для того, щоб продовжувати там, де припинилася приватизація, і як альтернатива, коли були перешкоди для приватизації. Після скромного початку хвиля ДПП зараз починає підмітати світ. І все-таки це роблять на тлі, коли, як і в перші дні приватизації, рушійною силою ДПП може бути не лише прагнення до підвищення економічної та соціальної ефективності, а також можливість обійти контроль витрат, і перемістити державні інвестиції за рахунок бюджету та боргу з урядового балансу, на вик ористання лазів у діючих конвенціях про фіскальний облік та звітність. Тож, завдання формування і реалізації концепції ДПП в Україні є дійсно актуальним і нагальним. Мета роботи полягає в дослідженні досвіду публічно-приватного партнерства зарубіжних країн та розробці теоретичних та практичних рекомендацій щодо його вдосконалення в інноваційній сфері України. 4 Досягнення мети роботи передбачає вирішення наступних завдань: 1) розглянути теоретико-методичні засади державно-приватного партнерства; 2) здійснити аналіз нормативно-правового регулювання державно-приватного партнерства в Україні та світі; 3) узагальнити інструментарій механізмів ДПП у розвинутих країнах світу; 4) проаналізувати розвиток державно-приватного партнерства в інноваційній сфері України; 5) визначити перешкоди реалізації проектів ДПП на прикладі інноваційної сфери України; 6) запропонувати заходи щодо вдосконалення ДПП в Україні із застосуванням практик розвинених країн світу. Об’єктом дослідження є процес впровадження публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері Україні. Предметом дослідження є теоретико-методичні підходи до дослідження змісту, принципів і методів впровадження державно - приватного партнерства в інноваційній сфері України.
ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
(КНТЕУ, 2020) Яременко Анна
Актуальність дослідження. Моделі надання суспільних благ та послуг можна розуміти як континуум формул, який має два полярні шляхи прямого надання урядами та повної приватизації. Зростаючий фінансовий тиск на державні рахунки спонукав до розширення нових формул, що дозволяють спрямовувати альтернативні ресурси, так що уряди, які раніше і виробляли, і надавали послуги, тепер, як правило, все більше покладаються на ринок як для вкладень у державне виробництво та надання послуг, так і для прямого надання товарів та послуг. Цей крок відбувся з ідеологічних причин, а також для кращого отримання співвідношення ціни та якості, тобто як покращити використання ресурсів. Державно-приватне партнерство (ДПП) є частиною цієї тенденції. Через ДПП уряд укладає довгостроковий контракт з приватним партнером на поставку товару або послуги. Приватний партнер відповідає за будівництво, експлуатацію та обслуговування активів, необхідних для надання товару або послуги. Незважаючи на те, що приватні фірми вже давно залучаються до надання державних послуг, впровадження ДПП на початку 1990-х років встановило режим надання державних послуг, який переглянув ролі державного та приватного секторів. Протягом 1990-х та початку 2000-х рр. ДПП розширюється як за кількістю країн, де воно використовується, так і з точки зору кількості секторів та проектів, що фінансуються завдяки цьому партнерству. Уряди запровадили ДПП з різних причин: для покращення співвідношення ціни та якості в проектах надання державних послуг або через те, що ДПП має потенціал залучення приватних фінансів для надання державних послуг. Хоча уряди все частіше визнають, що ДПП є інструментом поліпшення співвідношення ціни та якості, вони не обов'язково розглядають їх як додаткове джерело фінансів. Тим не менш, все ще не вистачає ясності щодо визначення ДПП, а також взаємозв'язку між доступністю, бюджетними обмеженнями та доступом до приватного фінансування. Мета дослідження – дослідити державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я України. Відповідно до мети, перед дослідженням були поставлені наступні завдання:  визначити сутність державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я;  охарактеризувати нормативно-правове забезпечення державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я та механізми його реалізації%  визначити інституційні основи реалізації державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я України;  провести аналіз впровадження проектів державно-приватного партнерства у сферу охорони здоров’я України;  визначити напрями вдосконалення державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я України. Об’єкт дослідження – процес здійснення державно-приватного партнерства у галузі охорони здоров’я. Предмет дослідження – теоретико-методичні та прикладні аспекти державно-приватного партнерства у галузі охорони здоров’я.
МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ УГOДИ ПРO АСOЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНOЮ ТА ЄС
(КНТЕУ, 2020) Ринкова Дар'я
Актуальність теми дoслідження. Весь періoд від часу прoгoлoшення незалежнoсті Україна пoступoвo наближалася дo єврoпейських ціннoстей. Сучасний етап пoлітичнoгo діалoгу між Українoю та ЄС базується на впрoвадженні Українoю Стратегії інтеграції дo ЄС, викoнанні стoрoнами oснoвних пoлoжень прийнятих дoкументів. У зв’язку з визначенням Українoю стратегічнoї мети – інтеграції дo ЄС, включаючи членствo в цьoму міжнарoднoму oб’єднанні, – важливим завданням є приведення вітчизнянoгo закoнoдавства у відпoвідність дo права ЄС, щo зумoвлює рефoрмування правoвoї системи країни в цілoму. Шлях дo єврoпейськoї інтеграції передбачає реальне забезпечення та захист oснoвних прав та свoбoд людини, ствoрення правoвoї, сoціальнoї та демoкратичнoї держави, яка пoсяде гідне місце у світoвoму співтoваристві. В кінці XX – на пoчатку XXI стoліття динаміка рoзширень ЄС істoтнo зрoсла, щo не тільки дає Єврoсoюзу нoві імпульси дo рoзвитку, а й ставить перед ним ряд прoблем. Пoлітика сусідства в цьoму випадку представляє сoбoю, з oднoгo бoку, зoвнішній відпoвідь на внутрішні прoблеми Єврoсoюзу. Єврoінтеграція є гoлoвним та незмінним зoвнішньoпoлітичним пріoритетoм України. Oбумoвлена періoдичними ускладненнями для України щoдo втілення стратегій єврoпейськoї інтеграції. Українське суспільствo сьoгoдні кoнче пoтребує зрoзумілoї, oб’єктивнoї та всебічнoї інфoрмації прooснoвні екoнoмічні, інституційні та сoціальні ефекти Угoди прo асoціацію. Така пoтреба зумoвлюється тією oбставинoю, щo переважна частина екoнoмічних пoлoжень Угoди фактичнo визначає зміст рефoрм, які має реалізувати Україна, щoб реальнo мoдернізуватись та стати успішнoю країнoю в ширoкoму рoзумінні цьoгo слoва. Oбрана фoрма інтеграції − кoмпрoміс, який, не вимагаючи ствoрення федеративнoї структури, забезпечує більші масштаби співрoбітництва, ніж ті, які мoжливі на кoнфедеративних засадах. 4 Разoм із тим, на сьoгoдні існує низка прoблем, пoв’язаних із прoцесoм єврoінтеграції. В першу чергу, це прoблеми екoнoмічнoгo характеру, пoв’язані із ментальністю та істoричнoю свідoмістю українськoгo суспільства. Це oбумoвленo у першу чергу з тим, щo Українa теритoріальнo є oднією з держав пoстрадянськoгo прoстoру і з мoменту незалежнoсті, її екoнoмічний та сoціальний рoзвитoк був залежний від більш мoгутньoгo сусіда – Рoсії. Мoжна казати, щo на данoму етапі Україні відвoдиться вкрай важлива рoль: не прoстo дати імпульс дo впрoвадження єврoпейських ціннoстей в інших пoстрадянських державах, але й стати насамперед «пілoтнoю» державoю в пoступoвій демoкратизації Євразійськoгo кoнтиненту. У світлі пoдій oстанніх рoків (анексії Криму, війни на Схoді країни) віднoшення дo данoгo прoцесу у певній мірі лібералізувалoся, прoте більшість існуючих прoблем при цьoму залишилася невирішенoю. Актуальність данoї прoблематики oбумoвлюється висoкoю її значимістю на сучаснoму етапі як для українськoгo суспільства так і для світoвoгo співтoвариства. На сучаснoму етапі дана тема стала oсoбливo значущoю для науки і практики. Це у свoю чергу oбумoвленo впливoм глoбалізації на міжнарoдні прoцеси та на міжнарoдну систему у цілoму, де кoжна прoблема чи питання щo пoстає у межах oднієї держави набуває з часoм глoбальнoгo характеру. Усі наведені пoлoження oбумoвили актуальність теми. Актуальність прoблеми, її наукoве значення та мoжливе практичне викoристання результатів дoслідження oбумoвили вибір теми, визначили мету та завдання дoслідження. Мета дoслідження – прoаналізувати механізми реалізації угoди прo асoціацію між Українoю і ЄС. Дoсягнення пoставленoї мети зумoвилo вирішення наступних завдань дoслідження: - рoзглянути теoретичні підхoди дo механізму реалізації угoди прo асoціацію; - здійснити дoслідження стану реалізації угoди прo асoціацію між Українoю та Єврoпейським сoюзoм; 5 - прoаналізувати напрямки удoскoналення механізму реалізації угoди прo асoціацію між Українoю і ЄС. Oб’єкт дoслідження – процес реалізації угоди про асoціацію між Українoю і ЄС. Предмет дoслідження – теоретичні засади та практичні аспекти дослідження механізму реалізації угoди прo асoціацію між Українoю і ЄС.
Організаційно - економічний розвиток регіолольного туризму
(КНТЕУ, 2020) Таран Аліна
Туристична галузь упродовж всього процесу становлення та історичного розвитку утримує репутацію специфічної сфери, що має швидкі темпи розвитку і посідає одне з перших місць серед лідерів у світовому економічному просторі за різними показниками: швидкість обігу капіталу, кількість зайнятого населення в галузі, обсяг експорту послуг, грошові надходження від здійснення туристичної діяльності до державних та місцевих бюджетів. Прискорені темпи розвитку туризму є результатом науково-технічного процесу, зростання потреб людини у відпочинку, оздоровленні та пізнанні навколишнього світу, а також зростання кількості міжнародних ділових зв’язків. Україна має всі можливості для стрімкого завоювання позицій на світовому туристичному ринку завдяки наявності багатого історико-культурного і природно-рекреаційного потенціалу. Основою туристичного ринку в Україні та організаційно-економічною складовою стає туристично-рекреаційний комплекс, який має всі необхідні природні умови, а також велику кількість історико-культурних, матеріальних та трудових ресурсів. Актуальність дослідження зумовлена тим, що територія Київської області має унікальні передумови формування туристично-рекреаційного комплексу. Насамперед, це комплекс фізико-географічних, гідрологічних, геологічних та інших параметрів, що зумовлюють формування багатьох видів природних ресурсів. В регіоні також наявний широкий спектр історико-культурних туристичних ресурсів, які в комплексі з природними утворюють потенційно привабливе місце для організації туристичної діяльності. Туризм в Київській області необхідно розвивати тому, що: він стосується усіх сфер економіки, який можна використовувати як інструмент зростання обсягу надходжень до місцевих бюджетів; створення якісних туристичних локацій 4 та заходів для гостей покращує життя у регіоні; туризм впливає на підвищення репутації регіону. Метою роботи є дослідження організаційно-економічних засад розвитку регіонального туризму та шляхів удосконалення управління туристичною галуззю на регіональному рівні. Для досягнення мети дослідження було визначено ряд завдань: - дослідити стан та тенденції розвитку регіонального туризму в Україні; - узагальнити шляхи державної підтримки розвитку туристичної галузі на регіональному рівні; - проаналізувати особливості туристично-рекреаційного комплексу Київської області; - узагальнити можливі напрямки діяльності та співпраці органів місцевого самоврядування у регулюванні туризму в Київській області; - охарактеризувати маркетингову стратегію просування туристичного потенціалу Київської області. Об’єктом дослідження є державне регулювання розвитку регіонального туризму. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних та прикладних засад розвитку регіонального туризму в Україні
РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
(КНТЕУ, 2020) Сурай Катерина
Актуальність дослідження. Соціальний захист населення є однією з найважливіших складових частин політики держави, що дозволяє забезпечити гідний рівень життя людини, її потреби в матеріальних благах і послугах і водночас є показником соціального розвитку нашої країни. Впродовж життя, кожна людина знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть самим безпосереднім чином вплинути на стан її здоров'я та призвести до втрати заробітку - основного джерела засобів до існування. До таких обставин відносять хворобу, старість, інвалідність. Побороти ці обставини, в більшості випадків, самостійно, особа не може, оскільки вони визначаються об'єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов'язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особи. Проте, вони впливають на соціальну стабільність суспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту. Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Незважаючи на такі конституційні гарантії, чинне законодавство містить значну кількість неузгоджених між собою норм щодо соціального захисту окремих категорій громадян: пенсіонерів, безробітних, сімей з дітьми, малозабезпечених сімей, ветеранів війни та праці, жертв політичних репресій, чорнобильців, інвалідів та інших соціально незахищених категорій населення. Більш того, непоодинокі випадки, коли при прийнятті нових законів, всупереч Конституції України, значно звужуються вже існуючі права та свободи людини та громадянина. 4 Одним із способів самореалізації, соціалізації людини та задоволення її індивідуальних потреб є її працевлаштування. Саме тому особливої уваги потребує питання забезпечення регулювання та захисту всіх категорій працівників. На сьогодні більшість осіб з інвалідністю характеризуються низькою конкурентоспроможністю на ринку праці. В такій ситуації важливу роль відіграє сприяння органів державної та місцевої влади працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Однак методи діяльності зазначених структур щодо даної проблеми на сьогоднішній день є малоефективними та не результативними. Тому актуалізується питання пошуку нових механізмів сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Важливий внесок у дослідження питання стосовно соціального захисту інвалідів зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені: В. С. Андрєєв, Н. Б. Болотіна, В. С. Венедіктов, Ф. Г. Бурчак, О. Г. Чютчєва, Є. В. Погорєлов, В. Ф. Погорілко, О. М. Ярошенко, П. М. Рабінович, Ю. А. Тихомиров, О. Є. Мачульская, Ю. В. Васільєва, І. В. Спасибо-Фатєєва та інші. Проблематиці працевлаштування осіб з інвалідністю присвячували увагу: В. М.Андріїв, В. Ф. Пузирний, Н. В. Добренька. Мета роботи полягає в узагальнені теоретико-методичних підходів та розробці практичних рекомендацій, щодо реалізації державної політики соціального захисту осіб з інвалідністю в Україні. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:  здійснити аналіз наукових джерел та дослідити концепт «соціальний захист»;  узагальнити роль праці у житті людини;  проаналізувати нормативно-правове регулювання права на працю осіб з інвалідністю;  визначити особливості реалізації особами з інвалідністю права на працю;  дослідити соціальне підприємництво як один із засобів сприяння працевлаштування осіб з інвалідністю;  розробити проект соціального підприємства;  запропонувати напрями удосконалення політики соціального захисту. Об’єктом дослідження є процес формування та реалізації державної політики соціального захисту осіб з інвалідністю в Україні. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти соціального захисту осіб з інвалідністю.
РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ
(КНТЕУ, 2020) Грищук Вікторія
Сучасна соціальна ситуація, що склалася в Україні, породжує нову соціально -культурну реальність, одним із пріоритетів якої є молодіжна політика. Характер молодіжної політики, зокрема політики зайнятості в Україні та соціального захисту прав молоді, вимагає приділення особливої уваги в межах загальної системи соціального захисту категорій економічно активного населення, які найшвидше виштовхуються з ринку праці, де нерідко найбільш незахищеною є молодь. Відтак, покращення становища молоді, її соціальний захист, який забезпечує реалізацію творчого й трудового потенціалу, а також належний добробут молодих людей, є одним із головних напрямів соціальної політики в Україні. Тому покращання становища молоді на ринку праці, який забезпечує реалізацію творчого і трудового потенціалу, а також належний добробут працівників, є одним з головних напрямів соціального захисту її соціально-економічних прав та інтересів. Дослідження проблеми соціального захисту прав молоді в Україні є актуальним, оскільки необхідно на державному рівні створювати умови для самореалізації молоді та включення її у процеси сталого розвитку країни. Реалізація ринкових реформ потребує певних трансформацій не тільки економічної свідомості суспільства, але й окремих його індивідів, стереотипів економічної і політичної поведінки людей. Принципово важливими стають проблеми освіти, професійної підготовки майбутніх фахівців, мотивації молоді до праці, підприємницької діяльності, політики тощо. Адже саме ці дії стануть поштовхом до розширення соціальної бази перетворень, забезпечить соціальне, політичне, економічне, культурне й моральне відтворення й розвиток укра їнського суспільства. Дослідженням проблеми працевлаштування молоді займалися такі вчені як Д.Л. Богиня, О.А. Грішнова, Е.М. Лібанова, М.С. Мутяк, В.В. Онікієнко, В.О. Покрищук, Г.О. Радіонова, Ю.М. Щотова та ін. Метою дослідження є обґрунтування особливостей сучасного стану державної політики зайнятості молоді та знаходження шляхів її удосконалення. Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання: 4 – проаналізувати особливості сучасного стану державної політики у сфері зайнятості молоді України; – запропонувати шляхи реалізації державної політики щодо соціального захисту прав молоді; – удосконалити політику зайнятості молоді України на засадах сервісної орієнтації; – узагальнити основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2022 року. Об’єктом дослідження є процес реалізації державної політики у сфері зайнятості молоді. Предметом дослідження є теоретичні та прикладні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості молоді України.
Реалізація державної політики у сфері соціального захисту населення
(КНТЕУ, 2020) Лисенко Анна
Актуальність дослідження. Соціальний захист населення стає актуальнішим саме тоді, коли суспільство, країна переживають важкі періоди, коли різко загострюються соціальні проблеми. Причому їх рішення залежить, перш за все, від можливостей матеріальної (фінансової) бази соціальної роботи, а також від суті і змісту державної соціальної політики. Система соціального захисту є сферою життєво важливих інтересів населення, якісні і кількісні характеристики якої свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства. Особливості організації національної системи соціального захисту багато в чому визначають порядок в країні, ступінь згоди в суспільстві, а також стійкість і динаміка економічного і соціального розвитку. Це обумовлює актуальність обраної проблеми. Що стосується України, то за період становлення її державності система соціального захисту населення зазнала кардинальних змін від пострадянської системи «зрівнювання» до європейської системи «диференціації». Проте, на думку багатьох науковців, в даній сфері відбулися суто теоретичні зміни, які пов’язані з методами залучення джерел фінансування та механізмом здійснення соціальних виплат. Перед Україною постали розширені зобов’язання щодо дотримання міжнародних соціальних стандартів, які вимагають диверсифікації каналів проведення соціальних виплат та делегування частини соціальних функцій центрального уряду домогосподарствам та корпоративному сектору. На даний час всі держави члени Ради Європи ратифікували Європейську соціальну хартію, Україна підписала Європейську соціальну хартію 7 травня 1996 р. і тільки Законом України від 14 вересня 2006 р. № 137V ратифікувала цей документ. Аналіз досліджень і публікацій. Теоретико-методологічні засади державного управління у сфері соціального захисту, його механізми, шляхи вирішення ключових питань реалізації соціальної політики досліджували 4 українські вчені: В. Бакуменко, М. Білинська, Н. Борецька, Н. Власенко, О. Власюк, І. Гнибіденко, В. Гошовська, О. Дікової-Фаворська, І. Калачова, А. Колота, М. Кравченко, І. Курило, О.Лебединська, Е. Лібанова, В. Мамонова, О. Новікова, О. Палій, О. Піщуліна, А. Попок, Ю. Саєнко, В. Скуратівський, В. Трощинський, А. Халецька, І. Хожило та ін. Метою роботи є дослідження проблем реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення в Україні та визначення шляхів їх вирішення у контексті соціально-економічного розвитку держави. Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних завдань: 1. Узагальнення теоретичних основ державної політики у сфері соціального захисту населення. 2. Встановлення особливостей реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення. 3. Дослідження системи соціального захисту населення України. 5. Виявлення проблемних питань реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення в Україні та шляхи їх вирішення. Об’єктом дослідження є процес реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення. Предметом дослідження є теоретико-методичні підходи до дослідження змісту ту тенденцій реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення.
Реалізація стратегії розвитку міста Кременчук
(КНТЕУ, 2020) Омеліч Олексій
Актуальність теми дoслідження. Прогрес і успіх стратегічного планування для міст в країнах Європейського союзу довели необхідність створення і виконання Стратегії міста в умовах глобальної економіки. В умовах постіндустріального суспільства, коли одні міста прискорено ростуть, а інші стрімко зменшуються, стає зрозуміло, що міста стали учасниками глобальної конкуренції за інвестиційні ресурси, нові технології і також за мешканців. Місто Кременчук і його мешканці завжди відрізнялися інноваційністю, підприємницьким мисленням та готовністю інтегруватися в європейське суспільство. Саме тому постала необхідність створити стратегію міста за європейським зразком, яка б дозволила впровадити найбільш успішні технології розвитку у Кременчуці. Вироблення методології для створення «Стратегії розвитку міста Кременчук» було надзвичайно важливим етапом спільної роботи над стратегією. Узагальнення світового досвіду і подальша імплементація його на львівську модель створення стратегії є тим підходом, який повинен забезпечити найбільш якісний процес створення та реалізації стратегії. Основним принципом при розробці даної методики було задоволення нинішніх потреб без завдання збитків для розвитку майбутніх поколінь з максимальним врахуванням побажань мешканців міста. Стратегія як план на сьогодні є домінуючим сприйняттям, але сучасні спеціалісти і консультанти з стратегічного розвитку все частіше звертають увагу на стратегію як узгоджений напрямок. Це обумовлено тим, що зовнішні умови стають все більш динамічними і складання плану в довгостроковій перспективі не виправдовує себе через постійну необхідність вносити численні зміни. Натомість використання узгодженого довгострокового бачення дозволяє більш гнучко реагувати на зміни і дотримуватися чіткого курсу розвитку. Місто як соціально-економічна система є надзвичайно складною і непередбачуваною, з величезною кількістю змінних чинників, крім того для 8 більшості сфер життя міста характерна висока швидкість змін, особливо в Україні. і. Тому ми вирішили використати розуміння стратегії як узгодженого напрямку розвитку і в подальшому будувати методологію саме на цьому припущенні. Серед багатьох стратегій, що ми дослідили, можна було визначити три принципових підходи: створення стратегії зусиллями зовнішніх консультантів, створення стратегії керівництвом міста та створення стратегії за результатами опитувань мешканців. Унікальність шансу, який зараз має наше місто, полягає в тому, що ми можемо використати переваги всіх трьох принципових підходів одночасно, оскільки скористались досвідом попередніх стратегій, які розроблялися зовнішніми експертами, громадськими організаціями і представниками влади. В різних етапах планування ми активно залучали управлінців Кременчуцької міської ради для аналізу, прогнозування і побудови попередніх планів. Метою роботи є дослідження особливостей реалізації та удосконалення стратегічних напрямів розвитку міста Кременчук Об’єктом дослідження є процес визначення стратегічних цілей розвитку міста Кременчук Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні рекомендації щодо оптимізації стратегічного планування розвитку міста Кременчук
РЕАЛІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ФУНКЦІЙ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ УКРАЇНИ
(КНТЕУ, 2020) Страшенко Валерії
Рoзбудoвa coціaльнoї, прaвoвoї, демoкрaтичнoї держaви в умoвaх децентрaлізaції тa прoведення aдмініcтрaтивнoї рефoрми в Укрaїні зумoвлює рoзбудoву інcтитуту міcцевoгo caмoврядувaння, первинним cуб'єктoм якoгo виcтупaє теритoріaльнa грoмaдa. Прирoднo, щo теритoріaльнa грoмaдa відігрaє прoвідну рoль у cиcтемі життєзaбезпечення людини і cуcпільcтвa в цілoму, aдже перевaжну більшіcть cвoїх cуcпільних пoтреб людинa зaдoвoльняє нa рівні грoмaди у якій живе (cелo, cелище, міcтo). Cтaвлення людей дo влaди і держaви в цілoму зaлежить caме від якocті й рівня їх життя, мoжливocті зaдoвoльнити ocoбиcті пoтреби, реaльнo впливaти cвoїми діями нa пoкрaщення життя не тільки cвoєї рoдини, a й грoмaди і cуcпільcтвa в цілoму. Це oзнaчaє, щo визнaння держaвoю прaвa жителів кoжнoї теритoріaльнoї грoмaди нa міcцеве caмoврядувaння пoвиннo мaти cвoє відoбрaження у держaвній пoлітиці, функціях, фoрмaх, метoдaх тa мехaнізмaх публічнoгo упрaвління, a не бути лише деклaрaтивнoю нoрмoю зaкoнoдaвcтвa. Підтримкa міcцевoгo caмoврядувaння з бoку держaви — це cтвoрення умoв для cтійкoгo і caмocтійнoгo рoзвитку теритoріaльних грoмaд в Укрaїні тa є oдним із нaйгoлoвніших зaвдaнь cьoгoдення, aктуaльніcть якoгo зрocтaє в умoвaх рефoрмувaння cиcтеми публічнoї влaди. Прoте є чинники, які oбмежують рoзвитoк теритoріaльних грoмaд як первинних cуб'єктів cиcтеми міcцевoгo caмoврядувaння. Зoкремa недocкoнaліcть зaкoнoдaвчoгo зaкріплення бaзoвих термінів, нaявніcть різнoмaніття думoк щoдo визнaчення міcця і рoлі держaви у рoзвитку cиcтеми міcцевoгo caмoврядувaння, зaвдaнь держaвнoї пoлітики щoдo рoзвитку теритoріaльних грoмaд тoщo. Прoте ця прoблемaтикa зaлишaєтьcя не пoвніcтю дocлідженoю, зoкремa, відcутня детaльнa aнaлітичнa oцінкa результaтів тa фoрмувaння прoпoзицій із пoдaльшoї реaлізaції рефoрми. 9 Метa рoбoти – здійcнити aнaлітичний oгляд прoцеcу фoрмувaння oб’єднaних теритoріaльних грoмaд тa реaлізaції рефoрми децентрaлізaції в Укрaїні, a тaкoж визнaчення ocнoвних нaпрямів рoзвитку, якими cлід керувaтиcя oб’єднaним теритoріaльним грoмaдaм в процесі своєї діяльності. Пocтaвленa метa зумoвилa неoбхідніcть реaлізaції тaких зaвдaнь: – вивчити cутніcть тa іcтoрію виникнення теритoріaльних грoмaд в Укрaїні; – рoзкрити cуть децентрaлізaції як ocнoвнoгo фaктoрa фoрмувaння oб‘єднaних теритoріaльних грoмaд; – прoaнaлізувaти cучacний cтaн oб‘єднaних теритoріaльних грoмaд; – вивчити нoрмaтивнo-прaвoве зaбезпечення фoрмувaння oб‘єднaних теритoріaльних грoмaд; – дocлідити прoблеми рoзвитку теритoріaльних грoмaд в Укрaїні; – рoзрoбити шляхи вдocкoнaлення управлінської діяльності теритoріaльних грoмaд в Укрaїні. Oб’єкт дocлідження –процес формування системи управління в територіальних громадах, прoцеcи рoзвитку теритoріaльних грoмaд в Укрaїні на прикладі Пирятинської міської ради Полтавської області.
РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
(КНТЕУ, 2020) Сизоненко Володимир
Актуальність випускної кваліфікаційної роботи полягає в тому, що ефективне державне управління передбачає здатність держави розробляти та втілювати дієву державну політику в ключових сферах життєдіяльності суспільства, надавати адміністративні послуги, забезпечувати добробут та соціальних захист громадян, конкурентоспроможність країни та економічне зростання. Якість державного управління відіграє фундаментальну роль у процесі європейської інтеграції, виступаючи рушієм реформ, необхідних для досягнення відповідності критеріям членства в ЄС. Система державного управління, яка існує на сьогодні в Україні, незважаючи на неодноразові спроби її реформування, має рудименти командно-адміністративної системи управління, що ґрунтується на надлишковій централізації повноважень і функцій. Основними причинами такого стану є відсутність політичної волі правлячої еліти до зміни цієї системи та фрагментарний підхід до реформування (спроби точкових змін). Нереформована система державного управління є одним із джерел корупції, зумовлює низькі міжнародні рейтинги та конкурентоспроможність України. Реформа державного управління є однією з найважливіших горизонтальних реформ, оскільки виступає передумовою для реалізації ефективних галузевих і секторальних політик та основою для застосування законодавства, наближеного до права ЄС. Реформа державного управління має стати відповіддю на потребу суспільства в ефективних, відповідальних і відкритих органах державного управління, а відтак в належному урядуванні. Таким чином, метою реформування державного управління є визначення та посилення загальної управлінської та адміністративної спроможності державного апарату на основі принципів належного врядування та кращого досвіду держав – членів ЄС, перетворення його на ефективний інструмент безперервного і стійкого розвитку України. Питання здійснення реформування державного управління України в контексті європейської інтеграції розглянуто у досліженнях таких вітчизняних та зарубіжних науковців як: Атаманчук Г.В, Куліш І.М., Нікіпелова Є.М., Тихоміров Ю.А., Швайк Л.А та інших. 4 Метою випускної кваліфікаційної роботи є дослідження теоретико-методичних засад і практичне обґрунтування напрямів реформування державного управління в Україні в контексті європейських інтеграційних процесів. Для досягнення мети передбачено вирішити такі завдання: - визначити поняття державного управління у правових нормах ЄС та принципи законодавства ЄС стосовно своїх держав-членів; - установити та описати основні елементи організації державного управління, їх взаємозв'язок між собою, трансформаційну роль державного управління, сутність управління за умов ринкової економіки; - обгрунтувати важливість реформування системи державного управління в контексті європейських інтеграційних процесів; - розглянути досвід реформування державного управління на прикладі держави-сусіда Польщі; - запропонувати напрямки та спрогнозувати результати впровадження європейських стандартів державної служби в Україні. Об’єкт дослідження: процес реформування державного управління в Україні. Предмет дослідження: узагальнення теоретико-методичних основ реформування державного управління в Україні в контексті європейських інтеграційних процесів. Методологія дослідження. Під час підготовки роботи були застосовані наступні методи дослідження: порівняння, узагальнення та аналіз.
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МЕДИЧНІЙ ГАЛУЗІ
(КНТЕУ, 2020) Мацвейко Анна
Сфера охорони здоров’я в Україні сьогодні перетворилася на авангард протистояння прибічників старої системи організації охорони здоров’я та лобістів впровадження нової моделі, що базується на медичному страхуванні. Підвищений інтерес суспільства до медичної сфери, яка традиційно мала дотаційний і бюджетний характер фінансування спричинений, серед іншого, такими обставинами: а) повна трансформація галузі, що передбачає створення якісно нової управлінської конструкції (моделі); б) зміна системи фінансування галузі та механізму закупівлі лікарських засобів; в) перегляд мережі закладів охорони здоров’я на всіх рівнях; г) зміна та впорядкування правовідносин «лікар – пацієнт»; ґ) оновлення клінічних протоколів в медичній практиці; д) впровадження електронного документообігу та телекомунікаційних засобів зв’язку тощо. Вагома кількість питань щодо поліпшення ефективності публічного управління сферою охорони здоров’я пов’язана зі значними фінансовими витратами на впровадження відповідних змін. Все це викликає занепокоєння громадян, представників влади, бізнесу, фахівців-практиків та науковців щодо співвідношення витрат та очікувань фактичним результатам реформи. Питання вдосконалення публічного управління сферою охорони здоров’я в Україні не є новим. Різні аспекти цієї проблематики були предметом наукових досліджень значної кількості науковців і практиків з правових та медичних спеціальностей. Йдеться про наукові здобутки Н. Б. Болотіної, І. О. Буряка, В. О. Галая, З. С. Гладуна, Р. Ю. Гревцової, Л. М. Дешко, Б. О. Логвиненка, Р. А. Майданика, В. І. Олефіра, В. М. Пашкова, О. М. Піщіти, Я. Ф. Радиша, Л. О. Самілик, І. Я. Сенюти, В. Ю. Стеценко, С. Г. Стеценка, В. . Теремецького, М. І. Хвисюка, Я. М. Шатковського та інших вчених. Об’єктом дослідження є процес реформування публічного управління в медичній галузі. Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні рекомендації щодо удосконалення системи публічного управління в медичній галузі України. 6 Мета дослідження полягає в дослідженні ефективності реформування системи публічного в системі охорони здоров’я в Україні та відповідність реформи досвіду держав-учасниць Європейського Союзу, а також сформувати науково обґрунтовані рекомендації щодо його удосконалення. Згідно мети були поставлені наступні завдання:  визначити особливості публічного управління в системі охорони здоров’я;  з’ясувати об’єктивну необхідність реформування системи публічного управління в медичній галузі;  проаналізувати проблеми та пріоритети реформування сфери охорони здоров’я;  виявити доцільність застосування зарубіжного досвіду щодо реформування системи публічного управління в медичній галузі. Методи дослідження. Загальнонаукові методи, аналіз і синтез, дедуктивний метод та індуктивний метод; методи порівняльного, проблемно-ситуаційного аналізу; логічний метод. Вони використані для визначення сутності досліджуваних питань та повноти їх розкриття. Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів основної частини роботи, висновків та пропозицій, списку використаних джерел – 42 позиції та одного додатку. Обсяг роботи становить 47 сторінок, включаючи список використаних джерел, титульний аркуш та додатки.
РОЗРОБЛЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПРОЕКТУ «БЮДЖЕТ УЧАСТІ» (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СПОРТИВНОГО МАЙДАНЧИКУ СШ №129, М. КИЇВ)
(КНТЕУ, 2020) Сінсар Елизавета
Обґрунтовуючи доцільність та актуальність вибору теми, слід зазначити, що розроблення громадських проектів на основі державного бюджету є демократичним процесом, який надає можливість кожному жителю брати участь в розподілі коштів місцевого бюджету через створення проектів для покращення міста або ОТГ та голосування за них. Розроблення громадських проектів є одним із прикладів волевиявлення суспільства у демократичних країнах. Громадський проект «Бюджет участі» встановлює та регулює систему взаємодії виконавчих органів Київської міської ради та жителів міста Києва щодо реалізації проектів мешканців за кошти міського бюджету. Даний проект розроблений відповідно до норм Бюджетного кодексу України [3], Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з використанням міжнародного досвіду щодо активізації участі громадян у прийнятті рішень та методології реалізації механізмів партиципаторного бюджетування. Розроблення громадського проекту «Бюджет участі» є актуальним на сьогодні, так як до нього залучаються мешканці міста або ОТГ та безпосередньо беруть участь у розподілі частини бюджетних коштів шляхом подання та реалізації проектів. Таким чином, громада на місцях має розширені повноваження, що передбачається умовами децентралізації в Україні. В Україні наукові дослідження з проблематики «Бюджету участі» почалися з 2015 року, коли реальністю стала практика його запровадження у нашій країні. Варто зазначити, що ця тематика знаходиться у полі зору фахівців різних галузей науки. Найбільш чисельну групу дослідників формують економісти-фінансисти, серед них: Г. В. Возняк [7], О. І. Дем’янчук [15], О. П. Кириленко [23], Л. В. Козарезенко [24], які розглядають партисипаторне бюджетування як інструмент підвищення ефективності використання коштів бюджетів місцевого самоврядування, спрямований на забезпечення регіонального розвитку. Активно включилися до дискусії і представники науки державного управління – Ж. А. Белец 4 [2], Т. А. Кравченко [27], які трактують бюджет участі як елемент партисипаторної демократії й складову механізму вдосконалення місцевого самоврядування. Метою випускної кваліфікаційної роботи вивчення теоретичних засад розроблення громадського проекту «Бюджет участі» та його розроблення за матеріалами спортивного майданчика на території спеціалізованої школи №129 у місті Києві. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: – оцінити проблеми фінансового та ресурсного забезпечення спеціалізованої школи №129 у м. Києві; – визначити загальну характеристику спеціалізованої школи №129 у м. Києві; – проаналізувати проблеми забезпечення діяльності спеціалізованої школи №129 у м. Києві; – розробити публічно управлінські рішення щодо розроблення громадського проекту «Бюджет участі» на прикладі спеціалізованої школи №129 у м. Києві; – запропонувати можливі варіанти поліпшення спортивної інфраструктури на території спеціалізованої школи №129 у м. Києві завдяки громадському проекту «Бюджет участі»; – оновити спортивний майданчик на території спеціалізованої школи №129 у м. Києві по громадському проекту «Бюджет участі». Об’єктом дослідження є процес розроблення громадського проекту «Бюджет участі» за матеріалами спеціалізованої школи №129 у м. Києві. 5 Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти громадського проектування в Україні. Для досягнення мети випускної кваліфікаційної роботи та вирішення поставлених завдань використано низку загально наукових та спеціальних методів дослідження: спостереження (полягає в аналізі забезпечення практичної та фінансової діяльності спеціалізованої школи №129 у м. Києві); прогнозування (використовується при розробці проекту «Бюджет участі» та допомагає прийняти ефективні управлінські рішення на тлі розроблених прогнозів); правовий метод (використовується для закріплення громадського проекту «Бюджет участі» у нормативних документах та передбачає юридичні наслідки); метод порівняння (за допомогою цього методу порівнюються різні заклади освіти та рівень їхньої фінансової забезпеченості, аби знайти спільні та відмінні риси та прийняти доцільні управлінські рішення).
РОЗРОБЛЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПРОЕКТУ «БЮДЖЕТ УЧАСТІ» НА ПРИКЛАДІ СШ№98 М. КИЄВА
(КНТЕУ, 2020) Грушова Дар'я
Актуальність теми. У сучасному громадянському суспільстві зросла соціальна активність людей та з’явились активісти, які мають бажання долучитись до вирішення проблем суспільства. У жителів виникають ідеї щодо того, як покращити благоустрій територій міста, провести соціальні, культурно-мистецькі, спортивні заходи, тощо. Соціальна активність суспільства вимагає створення дієвих інструментів співпраці та залучення громадськості до вирішення питань життєдіяльності міста. Вдалим світовим досвідом у технології залучення громадян до процесу підготовки та прийняття рішень є партиципаторне бюджетування. Бюджет міських ініціатив дозволяє мешканцю взяти участь в тому, як і де бюджетні кошти можуть використовуватися для поліпшення життя міста. Бюджет участі — один з дієвих механізмів розвитку громади, але на практиці у місцевих рад при його впровадженні виникає безліч дрібних нюансів, які потребують уточнення та роз’яснення. Практичний досвід реалізації бюджету участі тих рад, які протягом 2015 — 2019 років впроваджують його в життя, показав: мешканці не просто хочуть змінювати на краще свою громаду, але й докладають значних зусиль та активно долучаються до ініціативи бюджету участі. Вже декілька років поспіль в різних містах, селищах, ОТГ України проводяться конкурси бюджету участі. Тепер ця практика переходить на всеукраїнський рівень, що дає ще більше можливостей громадам самостійно за власною ініціативою вирішувати проблеми та реалізовувати проєкти місцевого значення[34, c.40]. Механізм бюджету участі (або ж громадського бюджету) за останні роки довів, що може бути ще одним додатковим механізмом взаємодії громади та органів місцевого самоврядування. В громадах зовсім по-різному оцінюють природу цього механізму. Одні вважають, що бюджет участі повинен покращити ініціативність населення на вирішення своїх локальних проблем, особливо інфраструктурних. В їхньому розумінні громадяни повинні акцентувати увагу на стані доріг, дитячих майданчиків тощо в своїй локальній зоні, розробити проєкт, виграти його та реалізувати. Орган місцевого самоврядування може самостійно виконувати проєкт відповідно до поданої заявки — самостійно розробляючи проєктну документацію, самостійно розпоряджаючись бюджетними коштами, на власний розсуд залучати підрядників та інших виконавців, а може делегувати все це робити переможцеві проєкту. Питання участі громадськості у розроблення місцевих бюджетів розглянуто у дослідженнях: Ю. М. Бардачова, Б. Й. Дорош, К. Є. Іщейкіна, О.В. Сизоненко, І. М. Сотник та інших. Проте аналіз основних досліджень і публікацій з даної проблеми показав, що питання розроблення бюджету участі потребує постійного вдосконалення та адаптації відповідно до сучасних політичних вимог. Метою випускної кваліфікайної роботи є вивчення теоретичних засад розроблення громадського проекту «Бюджет участі» та розроблення його на прикладі СШ№98 м. Києва. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: - надати загальну характеристику СШ №98 м. Києва; - оцінити організацію управління та ресурсного забезпечення СШ №98 м. Києва; - обгрунтувати розроблення громадського проекту «Бюджет участі» для поліпшення забезпечення СШ №98 ; - розробити проект оновлення спортивного залу СШ №98. Об’єктом дослідження є процес розроблення громадського проекту «Бюджет участі» (на прикладі СШ №98м. Києва). Предметом дослідження: є теоретичні та прикладні аспекти громадського проектування в Україні.
РОЗРОБЛЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПРОЕКТУ «БЮЖДЕТ УЧАСТІ» (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧОГО КОМПЛЕКСУ «СТАДІОН» М. ЖОВТІ ВОДИ)
(КНТЕУ, 2020) Бречко Мирослави
Актуальність теми. Створення і розвиток індустрії спорту вимагає об'єднання зусиль держави, бізнесу і спортивних організацій. У корені ця проблема залежить від надання можливості розвивати спортивні навички як в якості хобі, так і на професійному рівні. Тому розвиток, модернізація та реконструкція спортивно-оздоровчих комплексів є одним з найважливіших питань сьогодення. Громадський проект або Бюджет участі – це залучення громадськості до використання бюджетних коштів. Жовті Води – одне з небагатьох міст України, де запроваджено та успішно працює даний конкурс. «Бюджет участі» проводитиметься у місті Жовті Води вчетверте. Минулого року жовтоводці подали на розгляд 25 проектів, із яких 5 було визнано переможцями та були реалізовані упродовж 2019-го року. З 1 жовтня 2018 року колишній спортивно-оздоровчий комплекс «Схід ГЗК» (нині спортивно-оздоровчий комплекс «Стадіон») був переданий до комунальної власності міста, через незмогу надалі отримувати фінансування з Східного гірничо -збагачувального комбінату (далі – Схід ГЗК). Комбінат дотримуючись умов договору про соціальне партнерство півроку допомагав матеріально, в додаток працював басейн, завдяки якому комунальне підприємство мало прибуток, але с місцевого бюджету кошти не надходили. Не маючи фінансової підтримки з місцевого бюджету спортивно-оздоровчий комплекс (далі – СОК) мав змогу в повному обсязі надавати жовтоводцям незмінний пакет послуг. Згодом без допомоги підприємства та місцевої влади поступово погіршився матеріально-технічний стан комплексу. Трибуни стадіону в аварійному стані та не придатні для користування, виникла значна заборгованість із заробітної платні, яка на 01.01.2020 року склала 117 тис.грн. Не маючи підтримки місцевого бюджету незадовільний стан спортивної бази масового спорту у м. Жовті Води тривалий час буде залишатися проблемою, що перешкоджає залученню населення, особливо соціально незахищених категорій, до здорового способу життя, залученню дітей та молоді до систематичних занять 4 спортом і участі в змаганнях. Сьогодні, розвиток фізичної культури і спорту у м.Жовті Води вимагає комплексного і системного підходу, програмно-цільового методу вирішення даної пріоритетної проблеми, цільового фінансування витрат на модернізацію і зміцнення матеріально-технічної бази СОК «Стадіон». Метою випускної кваліфікаційної роботи є вивчення теоретичних засад розроблення громадського проекту «Бюджет участі» та розроблення його за матеріалами спортивно-оздоровчого комплексу «Стадіон» м. Жовті Води. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: - надати загальну характеристику спортивно-оздоровчого комплексу «Стадіон» м. Жовті Води; - розглянути успішні практики ефективного управління спортивно– оздоровчими комплексами; - охарактеризувати актуальні проблеми діяльності спортивно -оздоровчого комплексу «Стадіон» м. Жовті Води - визначити напрями поліпшення діяльності спортивно-оздоровчого комплексу «Стадіон» м. Жовті Води; - розробити концепцію громадського проекту «Бюджет участі» реконструкції футбольного поля спортивно-оздоровчого комплексу «Стадіон» м. Жовті Води; Об’єктом дослідження є процес розроблення громадського проекту «Бюджет участі» (за матеріалами спортивно-оздоровчого комплексу «Стадіон» м. Жовті Води). Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти громадського проектування в Україні.
РОЗРОБЛЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПРОЕКТУ “БЮДЖЕТ УЧАСТІ” (ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОЛЕДЖУ №272 ІМ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО У МІСТІ КИЄВІ)
(КНТЕУ, 2020) Бородай Євген
Актуальність дослідження. Громадський проект «Бюджет участі» - це ефективний проект з поліпшення коледжу, його безпосередньої діяльності, управління, ресурсного забезпечення, а так само оновлення фізкультурного залу. Створення ефективного шкільного середовища є невід'ємною частиною інституту. Сьогодні основним завданням шкіл є сприяння психічному, моральному, емоційному і фізичному розвитку особистості з використанням різних методів навчання. В останнє десятиліття освітня політика спрямована на створення та впровадження варіаційної освіти. З цією метою було створено кілька навчальних закладів. Для повного спектру цілей і завдань більшість з них реалізують освічену функцію «знання». Орієнтація на отримання наукових, соціальних і професійних знань в освітньому процесі затьмарила багато важливих проблем у вихованні сучасної дитини. Але інший підхід можливий для реалізації ідеї мінливості факультету, яку ми розглянули в дослідженні. В Україні наукові дослідження з проблематики «Бюджету участі» почалися з 2015 року, коли реальністю стала практика його запровадження у нашій країні. Варто зазначити, що ця тематика знаходиться у полі зору фахівців різних галузей науки.Проблематику «Бюджету участі» досліджує велика кількість як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, серед яких: Ш. Бланкарт, Х. Гілман, І. Кабаннес, Р. Масґрейв, Дж. Стігліц , Г. Л. Тенасе, А. Бояр, О. Волохов, О. Дем’янчук, О. Кириленко, О. Крилова, В. Писаренко та ін. Об’єктом дослідження є процес розроблення громадського проекту «Бюджет участі» за матеріалами коледжу №272 ім В. О. Сухомлинського у місті Києві Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти громадського проектування в Україні. 4 Мета дослідження - вивчення теоретичних засад розроблення громадського проекту «Бюджет участі» та його розроблення за матеріалами коледжу №272 ім В.О. Сухомлинського у місті Києві.
УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
(КНТЕУ, 2020) Роговенко Данило
Актуальність теми. Зважаючи на те, що життя 21-го сторіччя в переважній більшості відбувається в містах, то, незалежно від розміру, характеру або розташування міст, забезпечення умов життя для громадян є пріоритетом міст. Однак критично важливий підхід до забезпечення людських умов життя та праці полягає в тому, щоб передбачити світові тенденції та рухатись з ними в одному ритмі, відповідно змінюючи соціально-економічне середовище. Сучасний стан соціально-економічного сектору в Київській області залишає бажати найкращого. Соціально-економічний сектор відображає рівень життя не тільки в конкретному місці, а й в країні в цілому. Проаналізувавши стан соціально -економічного життя громад Київщини, можна переконатися, що вони концентрують свої зусилля на забезпеченні елементарних засобів для існування, не маючи достатньої змоги подбати про індивідуальний розвиток своєї особистості. Існує багато методів вирішення проблем соціально -економічного сектору. Їх можна об’єднати для створення більш надійного і всебічного розвитку даної сфери. Не всі з них носять всеосяжний характер, деякі є абстрактними, а інші – орієнтовані на людей. Деякі методи фокусуються саме на питаннях ризику або на конфіденційності. Створювання умов розвитку слід виконувати на ранніх етапах формування суспільства, коли потенційні проблеми можуть бути виявлені на ранніх стадіях і усунуті задля запобігання більш коштовному рішенню проблеми. Використання міжнародних методів щодо врегулювання проблем соціально-економічного простору може призвести до активних ментально-архітектурних рішень, які допоможуть зменшити загрози з самого початку. Метою роботи є дослідження проблем функціонування системи управління соціально-економічним розвитком Київської області та визначення шляхів реформування нормативно-правових актів для підвищення якості надання послуг населенню. Зазначена мета вимагає вирішити наступні завдання: 4 - проаналізувати теоретичні засади дослідження соціально-економічного стану регіону; - дослідити етап становлення сучасної соціально-економічної сфери області; - проаналізувати чинники утворення теперішніх проблем сектору; - оцінити ймовірні пріоритетні цілі розбудови соціально-економічного сектору; - розробити практичні рекомендації щодо удосконалення соціально -економічного середовища регіону. Об’єктом дослідження виступає процес створення новітньої системи управління соціально-економічним розвитком Київської області. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи управління соціально-економічним розвитком Київської області.
Формування механізму державної підтримки малих товаровиробників
(КНТЕУ, 2020) Пузій Олександр
Актуальність теми. У країні і зараз ще не сформований механізм державної підтримки малих підприємств - цієї найбільш ризикової сфери ринкового господарства, відсутня система з'єднання інтересів дрібних підприємців і держави. Кредитно-фінансова, податкова, інвестиційна, технологічна, інформаційна, кадрова та інша державна підтримка, існуюча в розвинених країнах, поки в Україні застосовується вкрай недостатньо. В результаті гальмується залучення в господарський оборот великих ресурсів, затягується створення конкурентного ринкового середовища для малого бізнесу. Механізм державної підтримки малого бізнесу повинен створюватися з урахуванням історичних особливостей і сучасних потреб бізнесу держави, а також, з урахуванням націленості на реалізацію наступних завдань: соціальне демпфірування, підвищення зайнятості населення, формування нових робочих місць, збільшення доходів населення, інноваційність, досягнення високого рівня конкурентоспроможності. Від дієвості функціонування механізму державної підтримки малого бізнесу безпосередньо залежить ефективність малих підприємств, від яких, в свою чергу, залежить економічне становище самої держави. Питання державної підтримки малого підприємництва розглянуто у дослідженнях: Х. А. Григорьєвої, Г. М. Давидова, М. О. Кизим, О. Г. Малій, В. В. Татарінова та інших. Проте аналіз основних досліджень і публікацій з даної проблеми показав, що питання формування механізму державної підтримки малих товаровиробників потребує постійного вдосконалення та адаптації відповідно до сучасних економічних вимог. Мета роботи: узагальненняя теоретичних та практичних аспектів формування механiзму державної пiдтримки малих товаровиробникiв. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: - надати загальну характеристику діяльності малих товаровиробників в Україні; 5 - оцінити сучасний стан механізму державної підтримки малих товаровиробників в Україні та його інституційне забезпечення; - визначити актуальні проблеми державної підтримки малих товаровиробників; - дослідити європейський досвід державної підтримки малих товаровиробників та перспективи його впровадження в Україні; - запропонувати напрями поліпшення ефективності системи державної підтримки малих товаровиробників. Об’єкт дослідження: процес формування державної підтримки малих товаровиробників. Предмет дослідження: теоретичні та прикладні аспекти державної підтримки малих товаровиробників. Методи дослідження. Для досягнення мети випускної кваліфікаційної роботи та вирішення поставлених завдань використано низку загальнонаукових та спеціальних методів дослідження: теоретичного узагальнення і порівняння при визначенні теоретичних аспектів формування державної підтримки малого підприємництва; при роботі з науковою літературою використано методи складання бібліографії, анотування; метод спостереження використано при оцінці проблем державної підтримки малих товаровиробників; методи функціонального аналізу – при аналізі діяльності малих товаровиробників; емпіричний – при зборі статистичного матеріалу, його систематизації й узагальненні результатів дослідження.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ
(КНТЕУ, 2020) Бекчанової Дарини
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку України як правової та соціальної держави важливого значення набуває питання надання якісних адміністративних послуг. Тривалий процес становлення української державності, реформування в соціальній та економічній системах, нестабільність політичної системи призводили до неодноразових намагань здійснити докорінні зміни у сфері надання адміністративних послуг. Однак в цілому результати таких змін характеризувалися несистемністю, відсутністю єдиного підходу до визначення концепції реформи та мали наслідком відсутність адекватної адаптації в сучасне ринкове становище та незавершений характер, що у свою чергу, зумовлює потребу пошуку найбільш оптимальних шляхів подальшого удосконалення системи надання адміністративних послуг в Україні. З огляду на вказане, актуальність даної теми є достатньо вагoмoю для адміністративнo-правової науки і практики. Метою випускної кваліфікаційної роботи є комплексний аналіз формування системи надання адміністративних послуг та пошук шляхів удосконалення даної системи в Україні. У відповідності до обраної мети, були поставлені наступні завдання: - розглянути сутність, види та рівні надання адміністративних послуг; - дослідити нормативно-правове регулювання надання адміністративних послуг в Україні; - проаналізувати систему надання адміністративних послуг в Україні; - визначити шляхи вдосконалення системи надання адміністративних послуг. Об’єктом дослідження є процес формування системи надання адміністративних послуг. Предметом дослідження є теоретико-методичні підходи та практичні рекомендації щодо формування системи надання адміністративних послуг.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ
(КНТЕУ, 2020) Шевченко Назар
Актуальність теми. Державні адміністративні послуги представляють собою нормативно встановлений спосіб забезпечення прав і свобод, а також законних інтересів громадян і організацій державними органами влади. Їх атрибутивними ознаками є: індивідуальний характер надання (послуга надається конкретній фізичній або юридичній особі, носить адресний характер); наявність взаємодії клієнта з органом державної влади з приводу реалізації своїх прав, законних інтересів, обов'язків. Розвиток адміністративних послуг у територіальних громадах має на меті сформувати структури, орієнтовані на споживачів, поставити в центр їх діяльності обслуговування інтересів і задоволення потреб пересічних громадян. Мається на увазі створення обслуговуючої системи громадян, орієнтованої на реалізацію принципу «одне вікно в одному місці», створення умов територіальної близькості (концентрації) служб «одного вікна», скорочення термінів підготовки та видачі документів, підвищення рівня комфорту обслуговування заявників за рахунок виділення окремих приміщень належної площі, зручної транспортної доступності та ін., розширення переліку послуг, що заявникам супутніх послуг, пов'язаних з видачею основного документа. Актуальність теми цієї роботи визначається необхідністю адаптації і розвитку методологічних і прикладних розробок, пов'язаних з формуванням та розвитком системи адміністративних послуг, що є недостатньо розробленим практичним аспектом проблеми на рівні територіальної громади. Метою випускної кваліфікаційної роботи є вивчення теоретичних засад формування системи адміністративних послуг в територіальній громаді та розроблення публічно-управлінських рішень щодо її удосконалення. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: - надати загальну характеристику Ладижинської ОТГ Уманського району Черкаської області; - оцінити систему надання адміністративних послуг у Ладижинській ОТГ; - визначити актуальні проблеми системи надання адміністративних послуг Ладижинської ОТГ; - розробити напрями удосконалення системи адміністративних послуг Ладижинської ОТГ; - обґрунтувати впровадження електронної системи адміністративних послуг у Ладижинській ОТГ; - запропонувати шляхи розвитку системи адміністративних послуг у Ладижинській ОТГ. Об’єктом дослідження є процес формування системи надання адміністративних послуг в об’єднаній територіальній громаді. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи формування системи надання адміністративних послуг в об’єднаній територіальній громаді.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
(КНТЕУ, 2020) Бережнюк Дарина
У теперішній час Україна перебуває на стадії розбудови як демократичної і правової держави, що вимагає повноцінного використання усіх її інтеграційних переваг, а також запровадження стратегії за всіма головними аспектами інституційного розвитку. У той же час, значний розвиток економічної та соціально – політичної сфер і Україні тягнуть за собою ряд проблем політичного, морально- етичного, соціально – економічного, ментально – культурного та політичного характеру. Актуальність теми зумовлена тим, що на даному етапі розвитку в Україні є значні проблеми із законодавчим регулювання діяльності органів Державної фіскальної служби. Потреба досліджень у цьому напрямі обумовлена також управлінськими змінами в структурі органів виконавчої влади, переформування митних та податкових органів в єдиний- Державну фіскальну службу України, що призводить до необхідності комплексного вивчення адміністративних послуг, що надаються у сферах здійснення податкової політики та державної митної справи. Метою цієї роботи є визначення проблем, пошук шляхів їх вирішення, серед яких безперервне вдосконалення та коригування встановлених державою і суспільством пріоритетів та цілей, системних та комплексних змін.У числі цих заходів основне місце посідає регулювання суспільних відносин на законодавчому рівні, відповідному для українського сьогодення та пристосованим під стандарти та норми, актуальні для європейських країн. З огляду на вищезазначене та зважаючи на інституційні зміни, які стосуються сфери державного управління України, особлива увага приділяється змінам в законодавстві, яке регулює цю сферу взагалі та сферу державної служби як окрему ланку. Завдання цієї роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу теорії, практики діяльності органів державної фіскальної служби України та системи правового регулювання визначити правові засади, сутність та своєрідність надання адміністративних послуг, а також визначити шляхи вдосконалення діяльності. Об’єктом дослідження є Державна фіскальна служба України. Фіскальна служба визначена центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує:  Державну податкову політику  Державну політику у сфері митної справи  Державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування  Державну політику в сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митого законодавства, а також законодавства з питань єдиного соціального внеску. Основні методи дослідження являють собою теоретичний та практичний аналіз, закони України, визначення поняття «адміністративна послуга» з оглядом на роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, опрацювання та аналіз зарубіжного досвіду у зазначеній сфері.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ
(КНТЕУ, 2020) Гейвах Владислав
Актуальність теми. У сучасних умовах формування інноваційної моделі розвитку країни особливо зростає значення ефективного управління різними видами ресурсів і процесами при зміщенні центру управління соціально-економічними перетвореннями на рівень територій країни: областей, територіальних громад. Процеси децентралізації влади, що за останні роки набувають все більших обертів у країні, надають широкі повноваження органам місцевого самоврядування новостворених об’єднаних територіальних громад, що за принципом субсидіарності вимагає переходу на якісно новий рівень відповідальності місцевої влади перед територіальними громадами за результати управління й вибір шляхів розвитку [27, c. 45]. Ці фактори зумовлюють застосування нових ефективних інструментів управління в новостворених, укрупнених територіальних громадах, переходу від політики публічного адміністрування до застосування підходів менеджменту, які в публічному управлінні розвинутих країн сьогодні становлять одну з провідних складових його сучасної парадигми. Метою політики в сфері децентралізації є відхід від централізованої моделі управління в державі, забезпечення здатності місцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні, реалізація в повній мірі положень Європейської хартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодостатності місцевого самоврядування. Управління розвитком територій здійснюється за допомогою широкого спектру дій, за допомогою яких місцева адміністрація стимулює розвиток економіки, створює нові робочі місця, розширює можливості для тих видів економічної діяльності, в яких зацікавлене місцеве співтовариство [24, c. 89]. Перспективний розвиток України буде визначатися успішною модернізацією економіки в її територіальних громадах, який передбачає розвиток території країни та формування ефективного управління на місцевому рівні. 4 Питання розвитку місцевого самоврядування розглянуто у дослідженнях багатьох науковців. Це, зокрема, О. Берданова, М. Зінченко, І. Кресіна, А. Лелеченко, А. Миколаєць, С. Романюк, С. Юшко та інші. Проте аналіз основних досліджень і публікацій з даної проблеми показав, що питання формування системи управління розвитком у територіальній громаді потребує постійного вдосконалення та адаптації відповідно до сучасних економічних вимог. Мета роботи – обґрунтування формування системи управління розвитком в територіальній громаді на прикладі Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: - надати загальну характеристику Козелецькій об’єднаної територіальної громади Чернігівської області; - з’ясувати проблеми управління розвитком Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області; - запропонувати напрями підвищення ефективності системи управління розвитком Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області; - визначити шляхи зменшення «тінізації» економіки громади, як чинник поліпшення фінансового стану Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області; - запропонувати актуальні шляхи довгострокового розвитку Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області. Об’єкт дослідження – процес управління розвитком Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області. Предмет дослідження – теоретико-методичні та прикладні основи формування системи управління розвитком в територіальній громаді на прикладі Козелецької об’єднаної територіальної громади Чернігівської області.
Формування стратегії соціально економічного розвитку міста Кам'янець-Подiльський
(КНТЕУ, 2020) Науменко Аліна
Пoряд з загальними принципами вибoру шляхiв стабiлiзацiї вiтчизнянoї екoнoмiки великoгo значення набуває oбґрунтування напрямiв пiдвищення ефективнoстi рoзрoбки стратегiї регioнальнoгo рoзвитку, oснoвним завданням якoї є реалiзацiя пoтенцiалу кoнкретнoгo регioну . Ефективнiсть функцioнування i рoзвитку механiзму регioнальнoгo керуванняя визначається правильнo ю системoю стратегiчних засад регioнальнoгo рoзвитку, яка врахoвує складнiсть i висoку динамiчнiсть прoцесiв, щo здiйснюється всерединi i зoвнi регioну як сoцiальнo-екoнoмiчнoї системи, та забезпечує участь в стратегiчнoму прoцесi всiх зацiкавлених стoрiн.Рoзрoбка стратегiї - oдна з найважливiших завдань, рoзв'язуваних будь-якoю oрганiзацiєю. Oднак вoна має сенс лише тoдi, кoли ствoренi умoви для її реалiзацiї i вoна перетвoрюється в кoнкретнi, ефективнi дiї, щo вiдпoвiдають висунутим цiлям. Успiшна реалiзацiя стратегiї мoже бути дoсягнута за рахунoк дoтримання наступних умoв - участь всьoгo управлiнськoгo персoналу (а не тiльки представникiв менеджменту вищoї ланки) в прoцесi реалiзацiї; - наявнiсть рoзвинених внутрiшньooрганiзацiйних кoмунiкацiй; - наявнiсть пoвнoцiннoгo iнфoрмацiйнoгo oбмiну; - викoристання системoю менеджменту фактoра oрганiзацiйнoї культури, здатнoї стимулювати впрoвадження стратегiчних iнiцiатив. На данoму етапi oдним з найбiльш актуальних завдань сучаснoгo рoзвитку екoнoмiки України є ствoрення умoв для сoцiальнo-екoнoмiчнoгo рoзвитку. В умoвах пoсилення iнтеграцiйних прoцесiв вiдбуваються значнi змiни на регioнальнoму рiвнi керуванняя. Надання регioнам бiльшoї самoстiйнoстi, делегування вiдпoвiдних пoвнoважень стoсoвнo oрганiзацiї прoцесу сoцiальнo - 9 екoнoмiчнoгo рoзвитку пiдвищує рiвень складнoстi керуванняя регioнoм як системи. Це вимагає фoрмування таких метoдiв регioнальнoгo керуванняя, якi б вiдпoвiдали не лише нoвoму статусу регioну, але й умoвам зoвнiшньoгo середoвища, щo характеризуються висoким рiвнем нестабiльнoстi. Вiдтак, нoвий статус регioну визначає неoбхiднiсть фoрмування стратегiчних метoдiв керуванняя та планування, якi реалiзують функцiю стратегiчнoгo бачення рoзвитку регioну. З вище викладенoгo матерiалу випливає ,щo тема дипломної рoбoти є актуальнoю та викликає знаний науковий інтерес. Метою дипломної роботи є вивчення діяльності роботи Міністерства росту громад та територій України, та на основі зібраних даних сформувати пропозиції щодо формування стратегії соціально –економічногоросту регіону Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких завдань: - розкрити поняття стратегії і та стратегічного планування; - виокремити основні етапи формування стратегії; - визначити особливості та принципи стратегічного планування; - визначити особливості об’єкта дослідження; - проаналізувати роботу профільного міністерства ; - сформулювати рекомендації щодо розробки стратегії розвитку регіону. Предмет дипломної роботи є аналіз oсoбливoстей сoцiaльнo-екoнoмiчнoгo рoзвитку регioну Oб'єктом дослідження даної роботи виступає процес формування стратегiї сoцiальнo-екoнoмiчнoгo рoзвитку мiста Кам’янець Пoдiльський. З метою реалізації поставлених завдань використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: наукової абстракції – для аналізу роботи Мінрегіону (розділ 1), аналізу та синтезу, індукції та дедукції – для вивчення 10 проблем формування стратегії соціально -економічногоросту регіону (п.п. 2.1-2.2) тощо. Інформаційною базою дослідження стали: Закони України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, офіційні матеріали роботи Міністерства росту громад та територій України, , періодичні видання, праці вітчизняних і зарубіжних науковців з проблеми дослідження, а також інформаційні ресурси інформаційної мережі Internet.
ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ КЕРІВНИКА ЯК ЧИННИКА ЛЕГІТИМНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
(КНТЕУ, 2020) Артишкова Ірина
Держaвна службa, як вaжливa чaстинa держaвного упрaвління несе відповідaльність за його ефективність, конкурентоспроможність. Саме ці aспекти обумовлюють звернення до проблеми підвищення іміджу державної служби в умовах розвитку інформаційного суспільства. У зв’язку з дaним твердженням необхідно проaнaлізувати наукові підходи до оздоровлення морального середовищa держaвної служби в комплексі з реалізацією таких заходів, як формування позитивного іміджу держaвної служби. Aктуальність обраної теми зумовленa кризовим стaном вітчизняної державної служби, очевидними проявaми якого є недостатній рівень професіоналізму й моральної стійкості державних службовців, поширення таких aномальних явищ, як хабарництво, корупція, байдуже ставлення до інтересів суспільства, держави і громадянина. Дослідження проблематики іміджу в цілому і формування позитивного іміджу у сфері державного управління, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, відображені в роботах таких науковців: В. Бебика, Р. Войтович, В. Дрешпака, Ю. Падафет[29], Г. Почепцева[29], В. Ромата[35], А. Серанта, С. Серьогіна[41], Т. Федорів, В. Шепеля та інших. Метою роботи є дослідження поняття «імідж керівникa» та вироблення практичних рекомендацій до формування позитивного іміджу керівникa органів місцевої влади. Для досягнення мети було визначено такі завдaння дослідження: дослідити теоретико-методологічні засaди формування іміджу керівника як конкурентної переваги в органах публічного aдміністрування в сучасних умовах; узагальнити складові іміджу керівникa та основні завдання іміджу в органах публічного aдмініструвaння; проaнaлізувaти зaрубіжний досвід процесу формування іміджу керівникa як конкурентної переваги в органах публічного aдмініструвaння; 4 визначити фактори формування та вдосконалення іміджу керівника як основного управлінського ресурсу; виділити, проaнaлізувати та уточнити основні чинники, які впливaють на підвищення та формувaння іміджу керівникa як конкурентної переваги в органах публічного aдміністрування в сучасних умовах, зокрема підвищення його професіоналізму; показати вплив позитивного іміджу керівника на загальний імідж організації. Об’єктом дослідження є процес формувaння та вдосконалення іміджу керівникa як основного управлінського ресурсу. Предметом дослідження є сучасні підходи до формування та вдосконалення іміджу керівникa як конкурентної перевaги в органах публічної влади.
ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
(КНТЕУ, 2020) Лавринович Олександри
Для підтримки рівня конкурентоспроможності, який відповідає розвинутим країнам, необхідно впроваджувати інновації у виробничий процес. Тільки за умови наявності необхідної кількості ресурсів можна здійснити інноваційний розвиток, а формування таких ресурсів може сприяти через інвестиційний процес. Відомо, що інвестиції, спрямовані на створення нових та трансформованих високотехнологічних галузей, можуть зробити нові знання та нові винаходи популярним продуктом. Комплексний розвиток цих двох напрямків - це інноваційно-інвестиційний процес, який інтегрує формування ресурсів та їх використання в інноваційному розвитку. Світові економічні тенденції показують, що в сучасних умовах без впровадження інноваційних національних моделей інвестування еконо мічного розвитку неможливо забезпечити процвітання регіонів та країни в цілому, тому складно здійснити підвищення добробуту людей. Сучасні інноваційно-інвестиційні процеси дуже складні і вимагають від висококваліфікованих експертів сформулювати та реалізувати заходи, пов'язані з реалізацією та досягненням встановлених цілей. Варто зазначити, що головна мета та головне завдання національної політики - покращення життєвого рівня людей та якості життя. Тому важливим засобом досягнення цієї мети є розробка механізмів інновацій та інвестицій для розвитку соціальної та економічної сфер. Економічне зростання України та її майбутня співпраця з високорозвиненими ринковими структурами мають бути досягнуті шляхом впровадження високотехнологічних та інвестиційно стимулюючих галузей та реформування національного сектору інновацій та інвестицій. Харківська область є важливою культурною, транспортною, науково-промисловою сферою країни, що має великий потенціал для інноваційних інвестицій. У районі існує багато перспективних інноваційних компаній, а також науково -дослідні установи та технологічні парки, де проводяться сучасні інноваційні дослідження. Залучення інвестицій дозволить розширити мережу науково-дослідних установ, впровадити передові технології на підприємствах та забезпечить можливості для розвитку сучасної науки та техніки, що виведе соціально-економічний статус регіону та всієї країни на якісно новий рівень. 4 Над питаннями інноваційної та інвестиційної діяльності в Україні та різних регіонах працювали А. Валюха, В. Чорнобаєв, О. Михайлівська, Д. Глухова, С. Черних. Слід зазначити, що достатня увага приділяється використанню інвестиційних та інноваційних ресурсів та їх потенціалу в Харківській області. Серед таких вчених, які розглядають цю проблему видіяють: К.М. Бліщук, А.О. Дегтяр,О.С.Лєсная, І.І. Конєва, М.А. Латинін, А.В. Мерзляк, С.В. Онікієнко, А.А. Пересада, О.С. Поважний, Г.С. Третяк. Однак, незважаючи на велику кількість робіт та публікацій, питання вдосконалення інновацій та інвестицій все ще потребує подальшого вивчення. Щоденний зарубіжний досвід доводить, що активна інноваційна та інвестиційна політика може сприяти економічному зростанню та забезпечити швидше досягнення цілей сталого розвитку. Тому в сучасній ситуації надзвичайно важливо вивчити фактори, які сприяють переходу України та Харківської області до інновацій та інвестицій. Метою дослідження є визначення сучасного стану інноваційно-інвестиційної політики в Харківській області та проблем її активізації. Для досягнення цієї мети було визначено такі завдання: 1) аналіз стану інноваційно-інвестиційної політики Харківської області; 2) фактори впливу на інноваційно-інвестиційну політику Харківської області; 3) напрями забезпечення інноваційного-інвестиційного розвитку Харківської області; 4) удосконалення державного управління інноваційно-інвестиційним розвитком Харківської області. Об’єктом дослідження є процеси інноваційно-інвестиційного розвитку Харківської області. Предметом дослідження є теоретико-методичні та прикладні основи інноваційно-інвестиційної політики економічного розвитку Харківської області. Для вирішення визначених завдань, у процесі дослідження використано спеціальні та загальнонаукові методи дослідження, для формування економічних, організаційних та правових підходів та вдосконалення діючого національного механізму 5 регулювання іноземних інвестицій в регіоні: узагальнення, пояснення, групування, класифікації; аналізу та синтезу схематичного та графічного зображення нейромережевого моделювання та прогнозування. У процесі розв’язання дослідницьких завдань також використовуються спеціальні методи наукових знань: формально-логічний – розробка технології інноваційної стратегії вибору дисципліни управління, визначення факторів, що впливають на економічну конкурентоспроможність; порівняння, порівняльного аналізу, статистичний – проведення комплексної економічної оцінки інноваційного стану та конкурентоспроможної економіки України; економіко-математичного моделювання – для розроблення оптимальної інноваційної стратегії виробництва інноваційної продукції суб’єктами господарювання; кореляційно-регресійного аналізу – встановлення моделі впливу факторів конкурентоспроможності на фактори інновацій на національний економічний розвиток; анкетування та експертної оцінки – визначення проблеми, факторів та перешкод інноваційно-інвестиційного розвитку суб'єкта господарювання. Обробка отриманих даних здійснюється шляхом застосування сучасних інформаційних технологій.

Переглянути

Перегляд Кафедра Публічного Управління та Адміністрування за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування