081 Право
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд 081 Право за Автор "Фурса Євген Іванович"
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ АДВОКАТУРА УКРАЇНИ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ(КНТЕУ, 2020) Хмарук Ярослав; Фурса Євген ІвановичАктуальність обраної теми. Людина в демократичній, правовій державі – це найвища соціальна цінність, яка відіграє вирішальну роль у всіх сферах діяльності держави. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, отже, це є найпершим, що держава повинна забезпечувати у своїй діяльності. На сьогодні питання захисту прав і свобод людини і громадянина є однією з найважливіших проблем внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Загальна декларація прав людини проголошує, що створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнiвiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей. Генеральна Асамблея ООН проголошує Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. Однак, у реаліях суспільного життя поруч із заходами на забезпечення дотримання зазначеного прагнення, на жаль, мають місце окремі порушення прав і свобод людини, які зумовлюють потребу в захисті та відновленні таких прав і свобод. Україна є відносно молодою державою, і за невеликий період незалежності політичні та економічні перетворення зумовили переоцінку колишніх політичних та соціальних ідей і норм. В умовах формування України як правової громадянської держави зростає значення правових інститутів, які покликані захищати права людини. Важливим інститутом, на який покладається забезпечення захисту прав і свобод людини в Україні, є адвокатура. Належне функціонування інституту адвокатури сприятиме розвитку демократії та верховенства права, що, у свою чергу, є одним з головних критеріїв набуття Україною членства в Європейському Союзі. Окремі аспекти дослідження інституту адвокатури в механізмі забезпечення прав людини здійснювали такі правознавці та науковці, а саме: М.Ю. Єфіменко[37], К.Г. Книгін[43], Т.А. Сільченко[60], Г.М. Сенько[59], Я.Л. Волошина[27], Д.В.Гончар[33]та інші. Вихідні дані для розробки теми було взято з нормативно-правових актів та літературних джерел. Зокрема, було проаналізовано положення таких актів, як: Загальна декларація прав людини ООН [1], Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства [3], Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [2], Хартія основоположних принципів діяльності європейських адвокатів [4], Регламент Європейського суду з прав людини [5], Рішення Європейського суду з прав людини [9], Рішення Конституційного Суду України [12], Конституція України [6], Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [7], Закон України «Про безоплатну правову допомогу» [8], а також роботи таких вчених, як: С. Я. Фурса[69,], Т. Б. Вільчик[24], О. О. Каденко[41], А. Г. Гаркуша[32], М. Р. Аракелян[15], С.Д. Гусарєв[35]. та інші.Документ ВИКОНАВЧИЙ ПРОЦЕС: ПОНЯТТЯ ТАХАРАКТЕРНІ РИСИ(КНТЕУ, 2020) Кизимчук Юлія; Фурса Євген ІвановичАктуальність теми дослідження полягає в тому, що кожна фізична або юридична особа після порушення її майнових і немайнових прав звертається до суду для припинення правопорушення і відновлення порушеного права, однак юридичне визнання порушеного права в суді, ще не означає його фактичне відновлення. У зв’язку з цим, актуальним є питання подальшого фактичного відновлення порушених майнових прав стягувача, яке покладається на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень судів та інших органів. Отже, дослідження встановленої системивиконання судових рішень та особливостей виконавчого провадження є необхідністю зумовленою підвищенням довіри до судової влади, а також ефективності судової влади та дії права в цілому. Дослідженням реформи примусового виконання рішень судів та інших органів, а також проблемі питання, які виникають під час реалізації повноважень органами примусового виконання рішень розглядалися у працях М. Селезньова [57], С. Фурси[32], С. Шкляра [70], С. Короєд[31]. Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на судовий захист, а судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Ця основоположнаконцепція кореспондуються з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – ЄКПЛ) в інтерпретації практики Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), який регламентує право на справедливий судовий розгляд. Отже, ефективність системи виконання судових рішень є і науковою, і прикладною задачею, без вирішення якої неможливо забезпечити і конституційні, і міжнародно -правові гарантії доступу до правосуддя, а належний рівень практики виконавчого провадження сприяє підвищенню довіри до судової влади, ефективності судової влади та дії права в цілому. Упродовж декількох років в Україні активно став обговорюватися стан виконання судових рішень. Статистичні дані про стан виконання вУкраїні судових рішень, на жаль, є невтішними. Більше ніж половина рішень, які набулизаконної сили, так і залишаються невиконаними. Причини такого явища найрізноманітніші: це й значне завантаження державнихвиконавців, і низький рівень їх оплати праці, що зумовлює дефіцит кваліфікованих кадрів в органах Державної виконавчої служби, і недосконалість чинного законодавства тощо. Тому постало питання реформування сучасної виконавчої служби у тому числі й шляхом запровадження інституту приватних виконавців, аналогічного тому, що існує в країнах Європи. Адже особа, яка звертається з позовом до суду, має на меті не лише отримання позитивного судового рішення, але йреального захисту свого порушеного права чи інтересу шляхом виконання такого рішення. Проте варто зауважити, що запровадження інституту приватних виконавців є доситьскладним і вимагає виваженості в прийнятті рішень й поетапності їх втілення. Тема виконавчогопроцесу досліджувалася багатьма науковцями, що означає дійсно важливе значення дослідження цієї теми, зокрема такими: С. Фурсою[32], Є. Фурсою [66], С. Щербак [41], Л. Крупновою [43], Ю. Білоусовим[36], Б. Гуком[41]О. Снідевич[70], та іншими.Документ ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ СІМЕЙНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Прищепа Максим; Фурса Євген ІвановичАктуальність теми дослідження.Необхідність існування шлюбного договору як специфічної категорії та інституту сімейного права України в національному законодавстві та суспільних відносинах зумовлена поточним станом соціально-культурного розвитку, триваючим процесом формування сімейних правовідносин, а також позитивним динамічним ростом довіри населення до договірного регулювання і охорони будь-яких майнових (і пов’язаних із ними) відносин. Поняття та правова природа шлюбного договору є досить дискусійними і підлягають подальшому дослідженню, оскільки СК та ЦК України нормативно не встановлено дефініцію цієї правової категорії. Більше того, дослідження шлюбного договору як способу захисту сімейних прав, як превентивного механізму уникнення порушення таких прав, або їх охорони – є та повинно бути предметом левової частки загальної кількості наукових праць у цій сфері, адже самі по собі норми законодавства, що стосуються шлюбного договору напряму регламентують встановлення договірного режиму майна подружжя, порядку його користування, визначення права на утримання, порядок виплати аліментів тощо, а от самі правові рамки, порядок, умови, реалізація та гарантування захисту перелічених вище категорій прав випливають із положень таких норм опосередковано, а іноді є навіть не у повній мірі врегульованими. Варто зазначити, дана проблематика у певній мірі об’єктивно перешкоджає застосуванню шлюбного договору як способу захисту сімейних прав на практиці, про що свідчить не лише наукова думка, а й систематична поява рішень Верховного Суду з цих спірних питань. Більше того у сімейно-правовій науковій доктрині відсутні комплексні аналізи процесуально-правовогопорядку захисту та охорони сімейних прав на підставі шлюбного договору, зокрема, нотаріального порядку охорони подружніх прав на підставі шлюбного договору та захисту сімейних прав у судовому порядку на підставі шлюбного договору, і мають місце лише поодинокі праці фахівців які предметно вивчають дану тематику. Науково-теоретичною базоюдослідження слугували праці фахівців у галузі сімейного та цивільного права, зокрема, таких вчених як:Дзера О.В., Жилінкова І.В., Горобченко Ю.Ю., Примак В.Д, Тімуш І.С.,Фурса Є.І., Фурса С.Я., Нагорна О.О.,Лихолат І.П., Розгон О.В.,Ахмач Г.М., Бориславська М.В., Гура І.В. та інших.