081 Право
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд 081 Право за Автор "Нескороджена Лариса Леонідівна"
Зараз показуємо 1 - 4 з 4
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ(КНТЕУ, 2020) Кудінова Катерина; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність дослідження. Останнім часом в України відбуваються суттєві зміни, що стосуються багатьох аспектів суспільного життя. Зміни у правовому полі не є виключенням, адже закон є скелетом на якому тримається будь-яка правова держава. Через це вчасне доповнення, розширення та скасування застарілих приписів є адекватною реакцією з боку держ ави на навколишні перетворення. Однак, будь-яке впровадження нових правил та засад передбачає першочергове дослідження та вивчення теоретичної бази. Адже тільки проаналізувавши надбання попередніх років можна говорити про доречні нововведення у законодавстві. Особливо, це стосується норм, що пов’язані з природними ресурсами України, адже, вони є одними з найважливіших «годувальників» нашої економіки, чим й пояснюється їхня важливість для кожної окремої особи і для держави в цілому. Отже, для повного та всебічного розкриття питання раціонального й законного використання природних ресурсів, а також, впровадження нових норм у сфері використання природних ресурсів, пот рібно дослідити деякі питання. Перш за все, розкрити поняття природних ресурсів, виокремлення видів ресурсів, визначення коло суб’єктів, що їх використовують. Саме аналіз основних теоретичних положень допоможе зрозуміти, які саме ресурси можна використовувати в нашій країні. Поділ ресурсів на види за певними категоріями надає можливість більш точного уявлення про ресурси як такі, і чим вони відрізняються між собою. Визначення кол а суб’єктів, що можуть використовувати природні ресурси, дозволить розуміти правомірність їхніх дій стосовно такого використання. Вивчення теоретичної бази стосовно питання правового режиму використання правових ресурсів суб’єктами господарювання є не мен ш важливим. Адже, в 90% випадків користування здійснюється саме суб’єктами господарювання в процесі здійснення їх господарської діяльності з метою отримання прибутку чи задоволення інших законних інтересів. Через це, розуміння належного правового режиму використання кожного окремого природного ресурсу та визначення коло прав й обов’язків суб’єктів господарювання в разі користування ними допоможе виявити та попередити правопорушення у цій сфері. Внаслідок європейської інтеграції та імплементації норм європейського законодавства в українське, потрібно дослідити правове регулювання використання природних ресурсів суб’єктами господарювання в країнах ЄС. По -перше, ми зрозуміємо механізм роботи їхньої правової системи. По -друге, це гарна можливість проаналізувати досвід західних країн, побачити сильні й слабкі сторони у вирішенні питання використання природних ресурсів. Це дасть можливість розуміти нашим підприємцям, які нововведення їх очікують. А, можливо й надихне деяких з них запроваджувати стандарти європейс ьких держав на власних підприємствах вже зараз. Вагому частиною нашого дослідження займає питання особливостей використання окремих природних ресурсів суб’єктами господарювання. Ми обрали одні з найчастіших та найбільш використовуваних природних ресурсів – це земельні, водні й лісові ресурси. Отже, все вищезазначене вказує на доцільність й актуальність обраної теми. Адже питання використання природних ресурсів не може себе вичерпати доти, доки людство не перестане використовувати природні ресурси для задоволення своїх власних проблем.Документ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ І ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ(КНТЕУ, 2020) Чубченко Аліна; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність дослідження. Як відомо, благополуччя суспільства напряму пов’язано із рівнем розвитку економічних відносин. Державам, що характеризуються збалансованою і розвиненою економікою, зазвичай притаманна значна економічна активність не лише таких господарюючих суб’єктів, як великі корпорації, а й набагато дрібніших компаній – представників малого та середнього бізнесу. Але необхідною передумовою для ефективної діяльності таких господарюючих суб’єктів є несуперечливе , чітке і достатнє, але при цьому не надмірне правове регулювання відносин, пов’язаних із їх функціонуванням. В Україні, як і у багатьох державах на пострадянському просторі, протягом тривалого часу майже не розвивалася ані доктрина, ані нормативне регулювання підприємництва, оскільки приватне підприємництво як таке почало «оживати» вже після розпаду СРСР. Відповідно, для розробки сучасного законодавства, яке було б правовою основою для діяльності господарюючих суб’єктів, необхідно було частково запозичити досвід тих зарубіжних країн, де розвиток приватного підприємництва не припинявся. Не зважаючи на те, що з розпаду Радянського Союзу минув тривалий час, протягом якого в Україні розвивалися ринкові відносини, досі не можна стверджувати, що в нашій державі створено максимально сприятливі умови для середнього і малого бізнесу, зокрема і в юридичному аспекті. За час незалежності України було прийнято чимало нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність господарських товариств, і серед них – товариств з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) та товариств з додатковою відповідальністю (надалі – ТДВ). Однак велика кількість «розпорошених» норм, спрямованих на врегулювання одного виду суспільних відносин, може мати і негативні наслідки у вигляді колізі й і суперечностей, які створюють можливості для потенційного зловживання учасниками товариства своїми правами або ухилення від обов'язків. У даній роботі основний акцент зроблено на дослідженні особливостей прав та обов’язків учасників ТОВ, так як у багатьох аспектах норми, що регулюють діяльність ТОВ, розповсюджуються на діяльність ТДВ. Варто зазначити, що ступінь висвітлення цієї проблематики в українській юридичній доктрині не є достатнім. Системне уявлення про сутність і особливості ТОВ та ТДВ та закріплені законодавством права і обов’язки його учасників є необхідною умовою для їх належного функціонування, а також забезпечення єдиного підходу при вирішенні практичних питань правозастосування. Теоретична база дослідження включає наукові праці О. Бігняка [25], О.Бринцева [27], О. Ю. Великої [29], В. Кулакова [41, 42], І. Калаура [36], Д.В. Ломакіна [45], О. О. Мельника [50], І. Очерятиної [58], А. М. Петруньової [59], І.Спасібо-Фатеєвої [64], В. С. Щербини [69] та інших.Документ ПРАВОВИЙ СТАТУС ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТА ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ(КНТЕУ, 2020) Микитюк Василь; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність теми дослідження. В умовах сьогодення питання правового регулювання статусу товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю набувають особливого значення, зважаючи на те, що зазначені товариства є найбільш поширеною організаційно -правовою формою для малого та середнього бізнесу. Метою діяльності господарських товариств є створення матеріальних і соціальних благ, необхідних для задоволення зростаючих потреб суспільства. Реалізація зазначеної мети потребує ефективного законодавчого регулювання статусу товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю – порядку їх створення, діяльності та припинення правосуб’єктності, забезпечення права на саморегулювання цих суб’єктів господарської діяльності тощо. Хоча товариства з додатковою відповідальністю є менш поширеними, ніж товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки забезпечують своїм учасникам менш привабливий режим, який передбачає накладення на них додаткової відповідальності при ліквідації, проте, згідно чинного законодавства окремі види діяльності не можуть здійснюватись товариствами з обмеженою відповідальністю, а можуть здійснюватись товариствами з додатковою відповідальністю. Недосконалість господарського законодавства зумовила необхідність прийняття Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який удосконалив регулювання відносин, які пов’язані із створенням, діяльністю та припиненням цих товариств. Проте, окремі недоліки правового регулювання статусу товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю залишаються, на що звертають увагу представники доктрини господарського права. Дослідженню окремих аспектів правового регулювання організації та діяльності господарських товариств у своїх працях приділяли увагу такі вчені, як М.Р. Аветисян [15], Н.А. Горбова [19], А.В. Зеліско [22], Я.О. Короташ [24, 25, 26], І. Краєвський [28], В. Кулаков [29, 30], Р. Лукашов [34], Т.О. Нечитайло [38], Є.В. Петров [41], В. Сазонов [45], А.В. Смітюх [47], М.О. Суханов [50, 51], Д.А. Цвєтов [54] та ін. Ці дослідження створили наукову основу для досягнення поставленої мети та дозволяють виявити проблеми, які залишаються невирішеними. Вищевказане свідчить про актуальність та доцільність дослідження теми випускної кваліфікаційної роботи з метою обґрунтування відповідних пропозицій.Документ ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК МАЙНО СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ(КНТЕУ, 2020) Краснюк Ілля; Нескороджена Лариса ЛеонідівнаАктуальність теми дослідження. На сьогоднішній день, якщо заглянути в інформаційну довідку щодо розвитку фондового ринку України, спостерігається збільшення емісії цінних паперів. Так, загальний обсяг випусків емісійних цінних паперів, зареєстрованих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку у січні-червні 2020 року зареєстровано 26 випусків акцій на суму 3,26 млрд грн., що більше на 186,8 млн грн. порівняно з відповідним періодом 2019 року (7,65 млрд. грн) [40]. Відповідно до ст. 143 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Також, стаття 164 ГК України визначає, шо суб'єктом господарювання, який може випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам є юридична особа [8]. У період з 01.04.2019 по 01.01.2020 роки кількість юридичних осіб в України зросла на дванадцять тисяч триста тридцять дев’ять одиниць [65]. Проте, якщо подивитися на кількість акціонерних товариств за цей самий період часу, то їх кількість зменшилась на дев’яносто сім одиниць [ 65]. Зазначена статистика загалом свідчить про стабільне зростання кіл ькості суб’єктів господарювання, які можуть випускати, купувати та продавати цінні папери. Хоча, кількість акціонерних товариств зменшилась – емісія акцій все рівно зростає. Законодавством встановлені такі види цінних паперів: акції, акції корпоративного інвестиційного фонду, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів (ч.2 ст. 163 ГК України). Проте, статистичні дані свідчать, що суб’єкти господарювання в 2020 році в цілому випускали: акції ( за січень – червень 2020 року 26 випусків на суму 3,26 млрд грн.); облігації (46 випусків облігацій підприємств на суму 28 млрд. грн), випуск яких збільшився на 25 млрд. грн. порівняно з аналогічним періодом 2019 року. Також слід зазначити, що значним за обсягом є 3 випуски Державного агентства автомобільних доріг України на загальну суму 11,485 млрд . грн.; інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів (1,95 млрд. грн.); акції корпоративних інвестиційних фондів (19 млрд грн.) [41]. Ринок цінних паперів України має низку особливих рис, а саме: перевага первинного ринку, яка зумовлена приватизацією, як наслідком появи цінних паперів та намір їх реалізувати за неможливості знайти покупця. Саме через цю причину зумовлена неефективність цінних паперів, функції яких звелися до перерозподілу власності, а не до залучення інвестиції в країну. Інвестиційні ресурси формуються за рахунок кредитів комерційних банків. Така реальність у наш час, адже ресурси комерційних банків є значнішими, ніж ресурси ринку цінних паперів. Проте, якщо дивитися на зарубіжний досвід та практику, стабільність економіки залежить від функціонування механізму фондового ринку. Тому в Україні неповністю реалізується весь інвестиційний потенціал ринку цінних паперів. Ключові аспекти законодавчого встановлення норм та регулювання випуску цінних паперів суб’єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність на території України, займалися О.В Окунева (досліджувала основні чинники появи ринку цінних паперів в Україні) [62], О.В. Кологойда (досліджувала основні напрями удосконалення законодавства, що регулюють відносини на фондовому ринку) [58], М.М. Данилюк (досліджувала цінні папери, як спосіб реструктуризації фінансових боргових зобов'язань) [51] та інші.