Дисертації та реферати І Dissertations & Dissertation abstracts

Постійне посилання на фонд

https://ur.knute.edu.ua/handle/123456789/45

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 60 з 82

CОЦІАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ МЕРЕЖЕВОЇ ЕКОНОМІКИ Спеціальність 051 – Економіка
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Курносенко, Анастасія Олександрівна
Курносенко А.О. Соціальний капітал підприємства в умовах мережевої економіки. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 “Економіка” (Соціальні та повідкові науки). - Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене теоретичним та практичним питанням управління соціальним капіталом підприємства в умовах мережевої економіки. Дисертація є комплексним дослідженням питань розвитку теорії соціального капіталу підприємства в умовах мережевої економіки. В межах першого розділу дисертаційної роботи здійснена чітка ідентифікація та періодизація етапів еволюції теорії соціального капіталу, в рамках яких визначено етапи: латентний, концептуалізації, конвергенції підходів та прагматизації (імплементації) окремих положень теорії. Виявлено протиріччя у визначенні його сутності, структурних елементів та ключових характеристик. На основі критично- конструктивного аналізу та розвитку основних положень теорії соціального капіталу узагальнено його сутнісні характеристики, сформовано поняття соціального капіталу та соціального капіталу підприємства, представлено його компоненти, вдосконалено класифікацію його видів, яка покладена в основу для побудови методології оцінки соціального капіталу. Запропоновані моделі соціального капіталу підприємства залежно від домінування окремих компонентів. Розглянуто місце та роль соціального капіталу у забезпеченні розвитку підприємства в умовах мережевої економіки. Висвітлено концептуальні засади розвитку теорії мережевої економіки. Узагальнені критерії позитивної ролі соціального капіталу у забезпеченні розвитку підприємства в умовах мережевої економіки. Конкретизовано прояви мережевих ефектів у взаємозв’язку із соціальним капіталом у різних моделях взаємовідносин підприємства, де обґрунтовано позитивну та негативну дію мережевого ефекту у взаємодії із соціальним капіталом в даних моделях. Розглянуто підходи до оцінки соціального капіталу на різних рівнях. Систематизовано методи оцінювання соціального капіталу та сформовано методологічний підхід до його оцінювання, який включає в себе систему принципів, набір показників та алгоритм приведення результатів до комплексного інтегрального показника. В межах другого розділу проведено дослідження інституційних передумов формування соціального капіталу підприємств України. Було виявлено висхідну позицію України в перші роки незалежності та ідентифіковано переломні (кризові) часові рамки, що були взяті для аналізу змін рівня соціального капіталу (виражено через довіру до інститутів та міжособистісну довіру). На основі даних Державної служби статистики, міжнародних індексів, національних та глобальних соціологічних опитувань, було виявлено, як тривалі політичні та економічні умови вплинули на формування довіри до інститутів, міжособистісної довіри, господарського менталітету. Визначені шляхи вирішення негативного вектору формування соціального капіталу, що проявляється у високому рівні тінізації економіки, низькому рівні зайнятості, демографічною кризою, інституційними обмеженнями надходження прямих іноземних інвестицій. Проаналізовано взаємозв’язок розвитку соціального та людського капіталу на основі порівняння динаміки Індексу процвітання, Глобального індексу стійкої конкурентоспроможності, Індексу людського розвитку та показників Державної служби статистики, що дало змогу відслідковувати особливості взаємного розвитку соціального та людського капіталу в Україні та світі. Здійснено аналіз впливу динаміки розвитку мережевої економіки на стан соціального капіталу підприємств України. Здійснено апробацію авторського підходу до оцінювання соціального капіталу підприємств України, в результаті чого визначено стан підприємницького соціального капіталу (макрорівень) та соціального капіталу підприємств України (мікрорівень). Оцінено розвиток соціального капіталу підприємств в розрізі зовнішнього та внутрішнього рівнів, потенційного та реалізованого станів. В межах третього розділу визначено, що система управління соціальним капіталом підприємства є системою принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов’язаних із формуванням потенціалу соціального капіталу та забезпеченням умов його реалізації на зовнішньому та внутрішньому рівні. Визначено складові системи управління соціальним капіталом підприємства: об’єкт управління, мета, завдання, принципи та етапи. Сформульовано принципи управління соціальним капіталом підприємства: включеність у концепцію менеджменту на підприємстві, багаторівневий та комплексний характер управлінських рішень, орієнтація та інтеграція із стратегічними управлінськими рішеннями, соціально-ринкова орієнтація. Визначено мету управління соціальним капіталом підприємства - формування стійких довірчих відносин у внутрішньому та зовнішньому середовищі діяльності підприємства для забезпечення максимізації його вартості. Представлено систему функцій управління соціальним капіталомпідприємства: функції управління соціальним капіталом як керуючої системи та функції управління як спеціальної функціональної сфери менеджменту підприємства. Запропоновано механізм управління соціальним капіталом підприємства. Уточнено сутність інформаційного забезпечення управління соціальним капіталом підприємства, сформульовано основні етапи та принципи процесу його формування (прозорість, системність, інтеграція із зальною системою обліку та соціальна відповідальність). Запропонована система показників інформаційного забезпечення управління соціальним капіталом підприємства та сформовано орієнтовний набір КРІ для врахування соціальної складової у системі контролінгупідприємства. Уточнено сутність розвитку соціального капіталу підприємства виходячи зі сформованої комплексної системи управління соціальним капіталом підприємства та представлена система інструментів його розвитку на підприємстві відповідно до сформульованої структури соціального капіталу та напрямом впливу окремих інструментів.
DIGITAL АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ПОСЛУГ Спеціальність 071 – Облік і оподаткування
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Балай, Наталія Олексіївна
Балай Н.О. Digital аналіз діяльності підприємств сфери послуг. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 071 – Облік і оподаткування. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертаційна робота присвячена комплексному науковому дослідженню теоретичних, методологічних і прикладних аспектів digital аналізу як комплексного аналітичного інструменту управління підприємствами сфери послуг в сучасних умовах. В умовах цифрової трансформації глобальної економіки, інтенсивного розвитку технологій, поширення електронної комерції, активізації використання великих даних (Big Data) та штучного інтелекту, особливого значення набуває проблема формалізації digital аналізу як системного аналітичного підходу до управління підприємствами. Зміни парадигми управління, орієнтація на клієнтоцентричність, зростання значущості здійснення digital-діяльності та необхідність підвищення адаптивності бізнесу до змін середовища вимагають глибокого осмислення digital аналізу не лише як технічного, а й як стратегічного інструмента. У роботі здійснено концептуалізацію поняття «digital аналіз», визначено його імперативи, принципи. В умовах формування цифрової економіки, зростання значущості digital-даних, digital-каналів комунікації, клієнтоцентричних стратегій, а також необхідності забезпечення гнучкості та стійкості підприємств, проблема формалізації та вдосконалення digital аналізу набуває особливої актуальності. У роботі розкрито концептуальні засади digital аналізу як міждисциплінарноїметодології, що інтегрує підходи фінансової аналітики, управлінського обліку, маркетингу, інформаційних технологій і поведінкових наук. Встановлено, що digital аналіз є не лише технічним або обчислювальним процесом, а й ключовим інструментом стратегічного управління, орієнтованим на прийняття рішень на основі даних. У роботі вперше сформовано авторське визначення поняття «digital аналіз» , як комплексного дослідження digital-активності продукту, підприємства, організації чи установи в умовах інформаційного суспільства за визначений період часу з метою виявлення резервів підвищення конкурентоспроможності на ринку, створення додаткової вартості за рахунок аналізу даних, оптимізацію ресурсів, підвищення рівня залучення клієнтів та надання релевантної інформації зацікавленим сторонам за рахунок інтеграції методик фінансового аналізу, маркетингу та програмування для ефективного прийняття управлінських рішень щодо розвитку підприємства. Це дозволяє уніфікувати термінологічну базу в наукових дослідженнях та практиці менеджменту, подолати плутанину між digital аналізом, BI, web-аналітикою, цифровим аналізом та маркетинговою аналітикою, а також сприяє формуванню нової галузі знань. Окрема увага приділена аналізу ринку поштово-логістичних послуг в Україні. Визначено основні соціальні й технологічні фактори, що зумовлюють цифрову трансформацію галузі. Установлено, що зростання електронної комерції створює нові вимоги до операторів, а впровадження digital аналізу стає критично важливим для адаптації до змін, прогнозування попиту та підвищення ефективності логістичних процесів. На основі систематизації теоретичних підходів та практичних кейсів розроблено організаційно-інформаційну модель digital аналізу, яка охоплює три ключові компоненти: аналітичний, технологічний та управлінський. Особлива увага приділяється ролі digital аналізу у формуванні digital-екосистеми підприємства, орієнтованої на прозорість, адаптивність та клієнтоорієнтованість. Упровадження такої моделі дозволяє підприємствам адаптуватися до digital-викликів, забезпечити взаємозв’язок між бізнес-процесами, даними та стратегіями, а також підвищити прозорість і оперативність управління. Особлива увага в роботі приділена digital аналізу в системі стратегічного управління, визначено типи digital-стратегій, у межах яких він виконує функцію аналітичного забезпечення цілепокладання, планування, моніторингу та адаптації. Запропоновано дорожню карту інтеграції digital аналізу у стратегічні процеси управління підприємствами сфери послуг, що враховує рівень цифрової зрілості, ресурсну забезпеченість і специфіку ринку. У роботі обґрунтовано доцільність застосування праксеологічного підходу до digital аналізу, що базується на аксіомі цілеспрямованої поведінки користувача. Такий підхід дозволяє враховувати не лише числові характеристики даних, а й контекст поведінкових патернів, що формує підґрунтя для персоналізації управлінських рішень, підвищення точності прогнозування клієнтської активності та побудови ефективних програм лояльності. Завдяки цьому підходу можливо краще розуміти мотиви дій клієнтів, персоналізувати аналітичні висновки та зменшити невизначеність у прогнозуванні поведінкових змін та майбутніх доходах підприємства. Дослідження також продемонструвало, що ефективність програм лояльності залежить від поєднання економічного аналізу, оцінки рентабельності інвестицій (ROI) та аналізу поведінкових патернів клієнтів. Особлива увага приділена впливу індивідуальних пропозицій на клієнтську активність. Окремий акцент зроблено на необхідності безперервного моніторингу даних про клієнтів для адаптації пропозицій у реальному часі. Це сприяє не лише підвищенню рівня задоволеності клієнтів, а й зростанню коефіцієнтів конверсії, що в свою чергу призводить до зростання доходів підприємства. Окрему увагу приділено компаративному аналізу операторів поштово- логістичних послуг, що ґрунтується на використанні фінансових та нефінансових показників. Розроблено систему KPI для оцінки digital-ефективності, що дозволяє зіставляти підприємства різного масштабу в рамках однієї галузі. Методика апробована на прикладі підприємства Укрпошта із застосуванням алгоритмів машинного навчання, що підтвердило її високу прогностичну здатність та ефективність у практиці стратегічного аналізу. Це дозволяє здійснювати цілісне управління ефективністю, виходячи за межі традиційного фінансового аналізу, і враховувати нові метрики digital-епохи — залученість клієнтів, швидкість реакції, рівень автоматизації тощо. Запропоновано процедуру імплементації digital аналізу у систему інформаційного забезпечення управління підприємствами, яка включає побудову digital-архітектури, створення хабу, інтеграцію з корпоративними системами, забезпечення кібербезпеки та розвиток відповідних компетенцій персоналу. Така процедура дозволяє забезпечити високий рівень релевантності, оперативності та адаптивності управлінських рішень у динамічному digital-середовищі. Практична значущість дисертації полягає у високій прикладній придатності розроблених методичних підходів, моделей та інструментів digital аналізу для підприємств сфери послуг в умовах цифрової трансформації. Запропонована організаційно-інформаційна модель забезпечує структурну інтеграцію аналітики, ІТ- систем і управлінських процесів, дозволяючи підприємствам підвищити точність, швидкість і адаптивність прийняття рішень. Методика компаративного digital аналізу дає змогу проводити бенчмаркінг і оцінку ефективності підприємств на основі фінансових і нефінансових показників, що особливо актуально для галузей з високою часткою digital взаємодії з клієнтами. Використання праксеологічного підходу сприяє підвищенню клієнтської лояльності, що в свою чергу впливає на доходи підприємств сфери послуг. Імплементація digital аналізу у внутрішні інформаційні системи управління підвищує цифрову зрілість підприємства, сприяє побудові digital- архітектури, автоматизації процесів, централізації даних та забезпеченню кібербезпеки. Практичне значення дисертації підтверджується впровадженням її результатів у діяльність низки українських підприємств і консалтингових підприємств. Основні наукові результати дослідження мають практичне значення та впроваджено у діяльність підприємств ТОВ «УНАФОРТ» (довідка № 14/05/24 від 14.05.2024 р.)., ТОВ «СТАФФ ДІСТРІБЬЮШН» (довідка № 12 від 17.12.2024 р.), ТОВ «КР САУСЕДЖ СЕЙЛЗ» (довідка № 12 від 17.12.2024 р.), ТОВ «МК СЕЙЛЗ» (довідка № 01 від 20.01.2025 р.), ТОВ «ПС ДИСТРИБЬЮШН» (довідка № 01 від 20.01.2025 р.), ТОВ «Беркшир Едвайзорі», (довідка № 15/2 від 05.02.2025 р.), ТОВ «Крестон Україна» (довідка № 215/2 від 05.02.2025 р.).
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ АЗАРТНИХ ІГОР Спеціальність 081 – Право
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Бодров, Юрій Володимирович
Бодров Ю.В. Адміністративно-правове регулювання організації та проведення азартних ігор. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертація є одним із перших комплексних досліджень, орієнтованих на комплексне вирішення наукових і практичних проблем адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор. У роботі обґрунтовано низку нових положень, які розширюють уявлення про мету, цілі та принципи адміністративно-правового регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор, висвітлюють зарубіжний досвід такого регулювання та окреслюють перспективи його імплементації у вітчизняну нормотворчу практику. На основі аналізу науково-правового забезпечення організації та проведення азартних ігор визначено його роль у розбудові правових засад грального бізнесу. Констатовано відсутність дієвого взаємозв’язку між галузевою наукою та практикою адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор. Обґрунтовано необхідність застосування наукового підходу при вирішенні актуальних проблем нормотворчої і правозастосовної діяльності в сфері організації та проведення азартних ігор. З урахуванням найбільш значущих віх державної політики в сфері грального бізнесу здійснено структуризацію генезису науково-правового забезпечення організації та проведення азартних ігор. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку основні зусилля галузевих дослідників спрямовуються на вирішення практичних проблем нормотворчої і правозастосовної діяльності в сфері організації та проведення азартних ігор. З метою налагодження дієвого взаємозв’язку між наукою і практикою запропоновано визначити пріоритетні напрями правових досліджень у сфері грального бізнесу, забезпечити їх ґрунтовну розробку правничими школами України, а також включити питання правового регулювання організації та проведення азартних ігор до змісту державних цільових програм економічного розвитку. У дисертації підкреслено важливість побудови чіткого уявлення про мету й цілі адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор, яке виступає необхідною умовою для об’єктивної оцінки його ефективності, спрямування процесів його розвитку в русло державної правової політики, а також для виявлення його загальних закономірностей та особливостей його реалізації. На основі узагальнення провідних доктринальних концепцій, положень чинного законодавства та практики його застосування доведено, що головною метою адміністративно-правового регулювання в сфері організації та проведення азартних ігор є створення правових умов для ефективного публічного адміністрування цієї сфери, сталого економічного розвитку держави та її регіонів, утвердження засад економічної багатоманітності, реалізації приватних і публічних економічних інтересів, безперешкодної реалізації права власності та права на підприємницьку діяльність. У рамках цієї мети дисертантом визначений перелік конкретних цілей адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор, які корелюються з основними функціями адміністративного права та пріоритетними напрямами державної політики у сфері грального бізнесу. Необхідною умовою системного підходу до адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор є визначення принципів, покладених в його основу. Доведено, що адміністративно-правове регулювання даної сфери суспільних відносин ґрунтується на системі загальних принципів права, галузевих принципів адміністративно-правового регулювання, а також спеціальних принципів, іманентних адміністративно-правовому регулюванню організації та проведення азартних ігор. Зокрема, до спеціальних принципів адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор віднесено принципи: забезпечення однакових для всіх гравців умов азартної гри; забезпечення прозорості, стабільності, відкритості, рівності, справедливості та об’єктивності проведення азартних ігор; заборони протиправного впливу на проведення і результати азартних ігор та спортивних подій; захисту персональних даних; забезпечення відповідальної гри та боротьби з ігровою залежністю (лудоманією). Велика увага в дисертаційній роботі приділена аналізу нормативно-правового регулювання сфери азартних ігор. Встановлено, що фундаментальною основою нормативно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор слугують законодавчі акти. Здійснено комплексний аналіз законодавчих актів (законів і кодексів України), якими визначаються правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування сфери азартних ігор, засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у цій сфері, механізми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, засади запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань, правила справляння податків і зборів у сфері грального бізнесу, підстави і процедури притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства про азартні ігри. Визначено роль загальних і спеціальних підзаконних актів у системі нормативно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор, висвітлено їх основні положення, а також практичні аспекти їх творення та реалізації. На основі проведеного аналізу констатовано, що практично всі основні рівні (законодавчий, урядовий, відомчий) нормативно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор характеризуються системними недоліками, які помітно знижують його ефективність. З урахуванням нагальних суспільних потреб, кращих світових практик та загальних тенденцій розвитку адміністративного права запропоновано здійснити комплексний перегляд вітчизняного законодавства про азартні ігри, забезпечивши актуалізацію його положень, приведення у відповідність до вимог нормотворчої техніки, усунення наявних “прогалин”, колізій і дублювань, повноту регуляторного “охвату”, системний вплив на регульовану сферу суспільних відносин. Здійснено системно-функціональну характеристику суб’єктів адміністративно- правового регулювання сфери азартних ігор, проаналізовано правові та організаційні аспекти їх регуляторної діяльності. З’ясовано, що до системи таких суб’єктів входять: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей. У результаті вивчення регуляторної практики суб’єктів адміністративно- правового регулювання сфери азартних ігор зроблено висновок про те, що їх система функціонує недостатньо ефективно. Майже на всіх рівнях цієї системи мають місце проблеми, обумовлені прогалинами законодавства, наявністю в ньому суперечностей, недостатньою чіткістю його окремих положень. Встановлено, що однією з головних причин гальмування процесів розробки та прийняття нормативно-правових актів з питань грального бізнесу є слабкий рівень взаємодії між суб’єктами адміністративно- правового регулювання сфери азартних ігор. З метою вирішення окреслених проблем в дисертації пропонується здійснити законодавчу конкретизацію повноважень Уряду щодо формування та реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор, збалансувати повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, а також створити дієвий механізм координації та взаємодії між суб’єктами галузевого регулювання. Обґрунтовується доцільність розробки та прийняття довгострокової стратегії розвитку системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор, яка переслідуватиме чітко визначені цілі, втілюватиме комплексний підхід, спиратиметься на передовий зарубіжний досвід, враховуватиме публічні інтереси, втілюватиме принципи відповідальної гри та мінімізації негативних наслідків гемблінгу. У рамках комплексного дослідження правових та організаційних аспектів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор проаналізовано його основні форми і методи. Підкреслюється, що попри наявність сталого інтересу до форм і методів адміністративно-правового регулювання, вітчизняна правова доктрина досі не виробила єдиного підходу до їх розуміння. Висвітлено методологічні недоліки поширених доктринальних концепцій, які передбачають ототожнення форм і методів адміністративно-правового регулювання з формами і методами публічного адміністрування. Доведено, що форми і методи адміністративно-правового регулювання можуть реалізовуватись як у системі методів державного управління, так і поза цією системою. Вони можуть співпадати лише у тій мірі, в якій адміністративно-правове регулювання та його методи використовуються суб’єктами публічно-владних повноважень в управлінській діяльності. Таким чином, форми і методи адміністративно-правового регулювання репрезентують регуляторний вплив адміністративного права на суспільні відносини. Шляхом критичного осмислення та узагальнення провідних доктринальних концепцій поняття “форми адміністративно-правового регулювання в сфері азартних ігор” визначено як: конкретні типи нормативно-правових актів (актів адміністративного законодавства), якими регламентуються суспільні відносини з приводу адміністрування, організації та проведення азартних ігор в Україні. Водночас, під методом адміністративно-правового регулювання в сфері азартних ігор запропоновано розуміти: сукупність прийомів і способів впливу норм адміністративного права на поведінку (діяльність) учасників регульованих ними суспільних правовідносин з приводу публічного адміністрування, організації та проведення азартних ігор. З огляду та те, що основна маса адміністративних правовідносин у зазначеній сфері регулюються зобов’язуючими нормами, зроблено висновок про імперативний характер метода адміністративно-правового регулювання в сфері азартних ігор. Здійснено порівняльний аналіз національних систем адміністративно- правового регулювання організації та проведення азартних ігор Болгарії, Польщі, Словаччини та Угорщини. Обґрунтовано, що з огляду на помітний прогрес зазначених держав у напрямку європеїзації національного законодавства (зокрема, законодавства про гральний бізнес), їх досвід становить значний інтерес для сучасної України, яка наполегливо рухається курсом на євроінтеграцію. Зокрема, врахування передового європейського досвіду є важливим елементом широкої регуляторної адаптації до ключових елементів acquis Європейського Союзу, передбаченої Преамбулою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На підставі проведеного аналізу констатовано, що правове регулювання грального бізнесу країн Болгарії, Польщі, Словаччини та Угорщини перебуває у фазі динамічного розвитку. У глузевому законодавстві зазначених країн прослідковуються спільні тенденції до уніфікації умов і правил проведення азартних ігор, впровадження принципів відповідальної гри, забезпечення соціальної відповідальності грального бізнесу, розвиток державного і громадського контролю в сфері азартних ігор. Зроблено висновок про те, що урахування окреслених тенденцій при оновленні галузевого законодавства істотно сприятиме забезпеченню стабільності і безпеки грального бізнесу, його контрольованості державою і громадськістю, мінімізації його негативних соціально-економічних наслідків. Разом з тим, встановлено, що національні системи правового регулювання організації та проведення азартних ігор потерпають від ряду спільних проблем, таких як: наявність законодавчих лакун, існування корупційних ризиків, колізії з актами законодавства ЄС в частині гарантування доступу іноземних компаній до національних ринків азартних ігор. Вирішення окреслених проблем є важливим елементом національних політик і стратегій розвитку грального бізнесу. У цілому вивчення зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор дозволило оцінити перспективи впровадження в Україні найбільш ефективних моделей публічного адміністрування, організації та проведення азартних ігор, виявити основні тенденції і закономірності розвитку законодавства про гральний бізнес різних держав, прослідкувати їх кореляцію з процесами євроінтеграції та європеїзації національних правових систем, з’ясувати витоки існуючих проблем та віднайти оптимальні шляхи їх вирішення. Обґрунтовано необхідність визначення пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор, на яких мають ґрунтуватися всі правові та організаційні заходи, нормо творення і правозастосування, державний і громадський контроль, встановлення та реалізація правових обмежень, а також будь-які інші види діяльності, пов’язаної з публічним адмініструванням, організацією та проведенням азартних ігор. У рамках цього підходу пропонується законодавче закріплення пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор: комплексне регулювання суспільних відносин з приводу організації та проведення азартних ігор; посилення фінансових, юридичних та інших ліцензійних вимог до організаторів азартних ігор; посилення вимог щодо допуску громадян до участі в азартних іграх; розвиток механізмів самовиключення та самообмеження на відвідування гральних закладів та/або участі в азартних іграх; заборона азартних ігор, які не гарантують рівних умов для всіх гравців; посилення обмежень (аж до повної заборони) на рекламу та пропагування азартних ігор; забезпечення всебічного інформування громадян про існуючі механізми профілактики гральної залежності та допомоги особам, які від неї потерпають; централізація та оптимізація системи публічного адміністрування організації та проведення азартних ігор; конкретизація наглядових, контрольних і юрисдикційних повноважень органу який виконує функції державного регулятора азартних ігор; надання територіальним громадам права самостійно встановлювати додаткові обмеження або забороняти роботу гральних закладів на відповідних територіях.
АНАЛІЗ BIG DATA В СИСТЕМІ DIGITAL-АУДИТУ КОМПАНІЇ Спеціальність 071 – Облік і оподаткування
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Бондаренко, Констянтин Сергійович
Бондаренко К.С. Аналіз big data в системі digital-аудиту компанії.– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань «Управління та адміністрування» за спеціальністю 071 «Облік і оподаткування». – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертаційна робота є науковим дослідженням теоретико – методологічних, організаційних засад та практики аналізу big data в системі digital-аудиту компанії. В роботі досліджено, як розвиток інформатизації суспільства сприяє генерації компаніями все більших обсягів інформації, зокрема, фінансової, яка є імперативом аудиту. Встановлено, що розвиток і ускладнення стандартів звітування вимагає використання не лише фінансової, а й нефінансової інформації для складання різних видів звітностей, які набувають популярність (XBRL, інтегрована звітність тощо). Доведено, що зазначені два фактори суттєво збільшують інформаційне навантаження як на компанії, так і на аудиторів, які перевіряють постійно зростаючі обсяги інформації. Встановлено, що аналіз big data в системі digital-аудиту компанії став невід’ємною складовою проведення аудиторських процедур для компаній- продуцентів big data, оскільки світові трансформаційні тренди в різних галузях віднайшли своє відображення в облікових даних компаній, які замовляють послуги із впевненості в інформації. Саме тому розвиток аудиторської діяльності корелює із потребами та проблемами клієнтів, внаслідок чого з середини 2010-тих років відбувалось впровадження повноцінної системи digital-аудиту для забезпечення потреб компаній, що генерують big data. Виявлено, що сучасна практика digital-аудиту включає в себе окрему, специфічну digital-методологію та інструментарій проведення аудиту компанії, виокремлюючи технічну та інші складові. Результати компаративного аналізу вітчизняних та закордонних наукових праць виявив праці з дослідженнями фрагментарних, окремих аспектів digital-аудиту, що не враховують базову, ключову складову – big data. Так, практика digital-аудиту випереджає його теорію: поки вітчизняні науковці ведуть наукову дискусію щодо правильності транслітерації терміну digital в царині аудиту, пропонуючи аналоги «цифровий», «діджитал», «диджитал», компанії Великої Четвірки в Україні розгорнули та апробували повноцінний процес digital-аудиту вітчизняних компаніях. Тому, в дослідженні проаналізована та доведена необхідність ґрунтовного, комплексного вивчення сукупності різних складових digital-аудиту компанії, об’єднаних в систему, яка значимо впливає на роботу фахівців в царині аудиту. Констатовано суттєве відставання теоретичної наукової складової упорівнянні з практичними надбаннями провідних аудиторський компаній.Тому, за результатами дослідження вперше було розроблено інноваційну концепцію аналізу big data в системі digital-аудиту компанії, сутність якої полягає в отриманні універсального, забезпеченого власною методологією, інструментарію обробки великого масиву даних, для потреб суб’єкта аудиторської діяльності, в умовах високої динаміки розвитку фінансових інформаційних потоків компаній; а також введено до наукового обігу поняття «компанія-продуцент big data», під яким необхідно розуміти суб’єкт господарювання, який, внаслідок специфіки своєї господарської діяльності, за визначений проміжок часу формує значний масив інформації, який можна обробити лише спеціалізованим програмним аудиторським забезпеченням. Досліджено існуючий категоріально-понятійний апарат в аудиторській сфері, який лише частково відображає відповідні поняття в digital-аудиті компанії, тому, за результатами дослідження, було удосконалено такі терміни та поняття, як: «digital-аудит компанії», «система digital-аудиту компанії» та «big data», що, на відміну від загальноприйнятих підходів, включає специфічні детермінанти та логічне поєднання зазначених понять. В результаті, удосконалений категоріально-понятійний апарат коректніше відображає сутність понять та заповнює прогалини в науковій термінології в сфері аудиту. В роботі удосконалено: теоретико-методологічні підходи до визначення доцільності проведення digital-аудиту компанії, які включають низку детермінантів, які є визначальними складовими для затвердження стратегії проведення аудиторських процедур, пірамідальна класифікація яких, в результаті, дає більш коректне відображення пріоритетності визначення складових впливу на процедуру визначення доцільності проведення digital- аудиту; професійне обґрунтування (судження) щодо еволюційних змін та візії аудиту компаній в напрямку від аудиту фінансової звітності до принципово відмінних, за теоретико-методологічним та системними складовими, видів аудиту, які розвиваються на етапах діджиталізації та інтелектуалізації аудиту; шкала пріоритетів кількісно-якісної аудиторської оцінки напрямів дослідження big data, що передбачає удосконалення організаційних засад аналізу big data ІТ-аудитором, фінансовим аудитором та digital-спеціалістом з урахуванням кількості, якості та монетарної складової big data, що сприяє оптимізації та конкретизації роботи фахівців. Впровадження системи digital-аудиту компанії посилило спеціалізацію фінансового аудитора на аналізі монетарної складової інформації, що спричинило необхідність додаткового залучення ІТ-аудитора та digital- команду. Встановлено, що посилення спеціалізації аудиторських задач між різними фахівцями, є результатом оптимізації організаційних засад проведення digital-аудиту компанії. Перерозподіл ресурсів для проведення аудиторських процедур за digital-методологією спричинив зміни в обліковому забезпеченні контролінгу аудиторських компаній в частині обліку витрат, плануванні та бюджетуванні. Встановлено, що провідні аудиторські компанії (Велика Четвірка) впровадили в свою діяльність низку digital-інструментів, які є складовими ІТ- інфраструктури digital-аудиту компаній. Категоріально-понятійний апарат digital-інструментарію, а також пов’язаний із ними процес дефрагментації набули подальшого розвитку. В роботі доведено, що сучасні тренди розвитку інструментів обробки та аналізу big data компаній для цілей digital-аудиту мають два вектори: спеціалізоване програмне забезпечення аудиторських компаній, яке налаштовано на параметри некласичних систем запису для глобального ринку, та спеціалізоване стороннє програмне забезпечення, як Alteryx і подібні аналоги, які використовується для написання різних алгоритмів обробки та аналізу будь-якої інформації в табличному вигляді. Виявлено, що впроваджені digital-інструменти аналізу big data як частини системи digital-аудиту мають свої технічні особливості використання: наявність вимог до вхідної інформації, розподілення на обов’язкову та інші види інформації, що впливає на інформативність звітів. В результаті дослідження з’ясовано, що впровадження digital-аудиту провідними компаніями в Україні зустрічається із супротивом і негативною реакцією певних малих аудиторських фірм, іншими негативними чинниками є: популярність систем класичного запису бухгалтерських проведень,недостатня кількість годин в навчальних програмах провідних університетів темам запису некласичних бухгалтерських проведень і їх аналізу тощо. Виявлено суттєві відмінності в проведенні аудиторських процедур, починаючи від етапу звірки вхідної інформації, закінчуючи формуванням приміток до фінансової звітності, в результаті проведеного компаративного аналізу аудиторських процедур, зокрема, на прикладі статті фінансовоїзвітності «Виручка». Доведено, що зміни в аудиті мають три стадії, які узгоджуються з етапами діджиталізації та інтелектуалізації. Описана хронологіявпровадження змін в царині аудиту показала, що поточні другий етап включає процеси доопрацювання впроваджених складових системи digital-аудитукомпаній та робота над інтеграцією штучного інтелекту в роботу аудиторських компаній. В дослідженні виявлено, що оптимізація роботи аудиторських компаній включає в себе виокремлення спеціалізованого відділу, що забезпечує роботу digital-інструментів. Спеціалізація роботи із аналізу клієнтських даних позитивно впливає на термін надання аудиторських послуг, оскільки, при значному збільшенні об’ємів інформації, терміни випуску аудиторських звітів не зростають. В дослідженні виявлено, що спеціалізовані відділи, що включають в себе digital-спеціалістів, мають власну внутрішню спеціалізацію, враховують рівень обслуговування аудиторських проектів (поодинокі спеціалісти, рівень офісу та кластеру). Внаслідок виділення та внутрішньої спеціалізації формується новий формат комунікації між аудиторською компанією та клієнтом, що тепер включає digital-команду. Розроблено алгоритм визначення доцільності проведення digital-аудиту, що включає в себе значну варіативність дій, оскільки визначається не тількина основі кількості інформації клієнта, але й враховує складність ІТ-систем клієнта, наявність аудиту консолідованої фінансової звітності та послідовність виконання різних аудитів. Визначення методології проведення аудиту при наявності консолідації має нюанси врахування специфіки діяльності корпорації, де для різних компонентів групи може не застосовуватись digital- методологія, і навпаки, коли окремих ознак необхідності застосування digital-методології нема, однак вона застосовується через можливість повторного використання результатів digital-аудиту консолідованої фінансової звітності уаудиті окремої фінансової звітності. Впровадження digital-аудиту змусило аудиторські компанії переглянути послідовність виконання аудиторських процедур на етапі погодження стратегії та попередньої стадії аудиту. Зміни стосуються погодження на формалізованих робочих зустрічах в першу чергу питань, які стосуються big data клієнта, для можливості роботи digital-команди, а вже потім затвердження розрахунку суттєвості. В роботі встановлено, що українська специфіка облікових систем змушує шукати альтернативні підходи до визначення значних класів транзакцій (SCOT), оскільки digital-інструменти налаштовано на односторонні системи запису бухгалтерських проведень, де класи транзакцій визначаються більш прямолінійно. Однак питання глибини визначення SCOT залишається на розсуд аудиторської команди, оскільки є суб’єктивним предметом бачення необхідності деталізації господарської діяльності компаній. Саме тому етап затвердження SCOT визначається першим. Наявність додаткової digital-методології створює подвійний ефектконкурентної переваги компаніям, які її ввели, оскільки їх робота нерозривно пов’язана із оновленням вимог в МСА 315 «Ідентифікація та оцінювання ризиків суттєвого викривлення», яке вводить необхідність глибшого аналізу ІТ-середовища клієнта у зв’язку із розвитком інформаційних технологій в сфері обліку та аудиту. Отже, компанії, які не мають окремої методології та інструментарію, який зможе обробити та проаналізувати big data, не зможуть ефективно надавати послуги компаніям-продуцентам big data, а також змушені витрачати додатковий час на документацію результатів аналізу ІТ- середовища, що призведе до підвищення цін на послуги або зниження маржинальності. Результат дослідження праксеології аналізу big data в системі digital- аудиту виявив доцільність розгляду теми дослідження зі сторони австрійської та польської школи праксеології, що призводить до обґрунтування додаткових змін в етичних внутрішніх нормах для обмеження використання ресурсів компанії в особистих потребах та необхідності додаткового аналізу впливу на ефективність роботи спеціалістів через стрімкий розвиток технологій, в тому числі штучного інтелекту, що негативно впливає на психоемоційний стан людини, внаслідок чого її ефективність зменшується. Додатковими негативними факторами в межах польської школи трактування праксеології в Україні є віддалена робота в галузі аудиту, оскільки мала місце пандемія Covid-19 та продовжується війна станом на 2024 рік. Тому, провідні компанії в галузі аудиту намагаються поліпшити робоче середовище працівників за допомогою не тільки фінансових чинників, а й забезпечення відпочинку в офісі та віддалено, для підвищення ефективності праці. Основні наукові результати дисертаційної роботи впроваджено в науково-дослідний процес Державного торговельно-економічного університету (№558/20 від 26 лютого 2024 р.) та діяльність підприємств: ТОВ «ТРЕЙД-ІН МОТОРС» (довідка № 2023/1 від 27 грудня 2023 р.), ФГ «СФГ «Ельдорадо» (довідка № 10 від 20 січня 2024 р.), ТОВ «АПК-Сервіс» (довідка № 12 від 23 січня 2024 р.), ТОВ «ВсДизель» (довідка № 2246 від 25 січня 2024 р.), ТОВ «УДЕН-УКРАЇНА» (довідка № 23/36 від 26 січня 2024 р.), ТОВ «ТРЕЙД-ІН МОТОРС» (довідка № 2024/2 від 6 лютого 2024 р.), ПрАТ «КАТП «АГРОБУДАВТОСЕРВІС» (довідка № 53785 від 7 лютого 2024 р.), ТОВ «Пульсар Експо Україна» (довідка № 15 від 26 лютого 2024 р.), ТОВ «Система ЛТД» (довідка № 1 від 26 лютого 2024 р.). Окремі положення та пропозиції, що включені в дисертаційне дослідження, використано у навчальному процесі кафедри фінансового аналізу так аудиту Державного торговельно-економічного університету. Розроблені автором лекційні матеріали на тему «Планування та організаціяаудиту спеціального призначення» увійшло до методичного забезпечення дисципліни «Аудит спеціального призначення», освітній ступінь «магістр», освітня програма «Діджитал аудит та аналіз». Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичних планів наукових досліджень кафедри фінансового аналізу та аудиту Державного торговельно- економічного університету. Прийнято участь в 2 науково- дослідних роботах з номером держреєстрації: з них 1 – на замовлення Міністерства освіти і науки України, 1 – на замовлення юридичних осіб.
АУДИТ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІМЕРЕЖЕВИХ РИТЕЙЛЕРІВ Спеціальність 071 – Облік і оподаткування
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Федоренко, Олександра Петрівна
Федоренко О.П. Аудит ефективності діяльності мережевих ритейлерів.– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань «Управління та адміністрування» за спеціальністю 071 «Облік і оподаткування». – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертаційна робота є науковим дослідженням теоретико- методологічних та організаційних засад та практики аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлерів. Аналіз та аудит є імперативними інструментами інформаційного забезпечення ефективного управління мережевими ритейлерами, без яких будь- які проголошені результати діяльності не є об’єктивними та підтвердженими. Відповідно до світової практики господарювання найбільшу довіру користувачі інформації висловлюють саме незалежним (зовнішнім) аудиторам, які для непрофесійних користувачів інформації є експертами з усіх економічних питань. Практика сучасного ритейлу в окремих аспектах випереджає теорію економічної науки. Так, науковці досі не ввели та, відповідно, не визнали єдиного, загальноприйнятого поняття «мережевий ритейлер », незважаючи на те, шо в практичному сегменті економіки такий термін застосовується. Тому за результатами дослідження в науковому тезаріусі запропоновано використовувати поняття «мережевий ритейлер», під яким необхідно розуміти материнське та дочірні підприємства роздрібної торгівлі, об’єднані спільним брендом та стратегією розвитку, в сумарній кількості не менше трьох структурних одиниць. З метою побудови комплексної системи інформаційного забезпечення аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлерів, розроблена та апробована збалансована система показників аналізу діяльності мережевого ритейлера, яка побудована за комплексом векторів, що визначають ефективність діяльності мережевого ритейлера (стратегічним, фінансовим, клієнтським, бізнес-процесів, розвитку та удосконалення) і характеризується розгалуженою системою фінансових і нефінансових показників. У роботі наведено основи формування та реалізації транспарентності результатів аудиту, що дозволяють забезпечити довіру до його висновків різних категорій користувачів інформації. Для забезпечення комплексності і об’єктивності аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлів, виокремлено та згруповано систему показників ефективності діяльності мережевих ритейлів. Також визначено критерії та процедури аудиту мобільної версії інтернет-магазину, який є важливимелементом в аудиті ефективності діяльності мережевих ритейлів. В результаті комплексного компаративного аналізу досліджень провідних науковців визначено, що мережевий ритейлер, як правило, ототожнюють з масовою торгівлею у роздріб через операторів мереж, які мають різні географічні межі, але поєднані однією маркетинговою структурою, фінансово- економічними складовими, єдиною логістикою та управлінськими заходами. Ключовою особливістю мережевого ритейлеру є створення однотипних торговельних локацій, об’єднаних впізнаваним брендом, з наявними торгівельними площами (у вигляді супермаркетів, гіпермаркетів), або навіть без неї (продаж товару через Інтернет-замовлення з доставкою або відвантаження на пунктах видачі). Мережевий ритейлер прагне до цифровізації та технологічності шляхом впровадження замовлень через термінали самообслуговування, купівлю через каси самообслуговування. Сучасний вітчизняний мережевий ритейл стикається з низкою проблем, серед яких особливо помітними є фактична втрата повітряних та морських логістичних шляхів; невизначеність валютного курсу; спад споживчого попиту через бойові дії, руйнування інфраструктури, міграцію населення, та втрату рівня доходів громадян. Ритейлери, які оцінюються як одні з найбільш інвестиційно привабливих об'єктів для інвесторів, для забезпечення свого розвитку та прибутковості діяльності прагнуть надавати потенційним інвесторам максимально обґрунтовану, об’єктивну та неупереджену інформацію щодо реального фінансово-майнового стану, їх фінансової стабільності, перспектив розвитку. У роботі досліджено стан та запропоновано аналітичне забезпечення аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлерів, а також організаційно- інформаційну модель аналізу ефективності діяльності, що відображатиме питання власне організації аналізу та ідентифікацію його інформаційного забезпечення. Діяльність мережевих ритейлерів характеризується високим рівнем конкуренції. В умовах інформаційного суспільства для підвищення рівня конкурентоспроможності роздрібної торговельної мережі важливими параметрами є не лише ціна, якість та асортимент товарів, а і такі нефінансові показники, як «імідж компанії», «довіра покупців», «відомість бренду» тощо. Тому застосування виключно «традиційних методик» економічного аналізу не дозволить в сучасних умовах здійснити комплексну оцінку діяльності мережевих ритейлерів. В роботі запропоновано удосконалену методику комплексного компаративного аналізу діяльності суб’єктів господарювання, зокрема мережевих ритейлерів, в частині модифікації методів суми місць і відстані від еталону, які дозволяють проводити комплексну оцінку ефективності діяльності мережевих ритейлерів з використанням показників, що мають різні одиниці виміру, а також різну «направленість» (збільшення значення показника або позитивно, або негативно характеризує об’єкт дослідження). Для підвищення об’єктивності, комплексності, результативності компаративного аналізу, розроблено збалансовану систему показників, що різновекторно характеризують ефективність діяльності мережевих ритейлерів і включає фінансові і нефінансові показники. Такий підхід дозволить комплексно і об’єктивно оцінити ефективність діяльності мережевого ритейлера, оскільки нефінансові параметри діяльності суттєво впливають на стан підприємства, але не враховуються «традиційними» методиками аналізу та аудиту. Найбільш ефективним мережевим ритейлером України, за результатами проведених розрахунків, з врахуванням фінансової і нефінансової інформації є ТОВ «АТБ-Маркет». Проаналізовано особливості організації аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлерів та розроблено відповідну схему, що включає дві складові: внутрішню структуру та зовнішнє середовище – «вихід», «вхід». Якісна організація аудиту ефективності допоможе мережевим ритейлерам не лише надавати достовірну та повну фінансову інформацію, а й розкривати свої соціальні, екологічні та інші зобов’язання перед зацікавленими сторонами. Аудиторам на початку необхідно узгодити Меморандум про зустріч з керівництвом мережевого ритейлеру. За результатами проведеного аналізу документів розроблено удосконалений уніфікований документ- Меморандум аудиту ефективності та проведено опитування представників найбільших мережевих ритейлерів: ТОВ «АТБ-Маркет», ТОВ «Фоззі-Фуд», ТОВ «ВОГ Рітейл».Меморандум надає потрібну аудитору інформацію на основі відповідей управлінського персоналу та формує подальший вектор проведення аудиту ефективності. Метою Меморандуму аудиту ефективності є відповіді, оцінка та думка управлінського персоналу щодо діяльності мережевих ритейлерів протягом періоду, що підлягає аудиту. Вся отримана інформація, її оцінка тааналіз корелюються з питаннями незалежного аудитора щодо аудиту ефективності. Обґрунтовано спроектований Меморандум аудиту ефективності сприятиме заощадженню часу аудитора, який не витрачатиме часу на збір та аналіз менш актуальної, потрібної аудитору, інформації. Сучасні тенденції розвитку економіки України та її інтеграція у європейське співтовариство вимагають нових підходів до організації та методики аудиту діяльності мережевих ритейлерів. Розглянута методика збору інформації та окремих методів аналізу аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлерів доводить, що аудит ефективності по вагомості має пріоритет над фінансовим аудитом. За наведеними в дисертації результатами опитування мережевих ритейлерів можна зробити висновок про те, що частка шахрайств, скоєних його працівниками є значною, оскільки система внутрішнього контролю повною мірою не забезпечує надійний та достатній рівень протидії і попередження шахрайству та обману. Нагальна потреба для результативної діяльності мережевих ритейлерів полягає в запровадженні ефективної системи безпеки в процес господарювання. Найкращим (найбільш обґрунтованим) способом отримання дієвих рекомендацій та пропозицій щодо формування і запровадження системи безпеки, як свідчить практика, є проведення аудиту ефективності, який являє собою гарантовано неупереджену перевірку і оцінку діяльності мережевого ритейлера. Отже, перш, ніж упроваджувати системні безпекові рішення, логічним є проведення аудиту ефективності мережевого ритейлу та дослідження саме питань фінансової безпеки. Виникає необхідність у перманентно діючому елементі забезпечення ефективності внутрішньої системи комплаєнс-контролю в діяльності мережевих ритейлерів, який би був імперативом його системи управління, невід’ємною частиною. Ефективне функціонування внутрішньої системи комплаєнс-контролю в діяльності мережевих ритейлерів сприятиме ефективності господарської діяльності та ідентифікації її ризиків– це може суттєво зменшити обсяг аудиторських процедур при аудиті ефективності без втрачання їх якості. Внутрішня система комплаєнс-контролю в діяльності мережевих ритейлерів запобігатимеме виникненню зайвих фінансових втрат, натомість, сприяєтиме отриманню додаткових інвестицій та розширенню клієнтської бази. В подальшому саме інструмент комплаєнс-контролю допоможе підтримувати актуальність механізмів і систематично контролювати процеси мережевих ритейлерів. З метою підвищення якості аудиту розроблено модель взаємозв’язку мети і завдань аудиту ефективності діяльності мережевих ритейлерів. Основні наукові результати дисертаційної роботи впроваджено в практичну діяльність Аудиторської фірми «Grant Thornton» (довідка № 327/В- 7 від 30 серпня 2023), Аудиторської фірми «Альта» (довідка № 12-07-2023 від 10липня 2023) та досліджуваних ритейлерів, зокрема: ТОВ «АЛЬФА ЗАБАВА» (довідка № 007/07/08/2023 від 7 серпня 2023), ТОВ «ІНТЕРМОЛ» (довідка № 15/27/04-2023 від 27 квітня 2023),ТОВ «АМАДЕО» (довідка № 03/27/04-2023 від 29 травня 2023), ТД «Крафт ДЕКЕНСІСТЕМ УКРАЇНА» (довідка № 14-5-23 від 22 травня 2023), ТОВ «Агроіталіко» (довідка№ 03/01/09-2023 від 1 вересня 2023), ТОВ «ОСД СХІДНА ЄВРОПА» (довідка № 14/05/09-2023 від 5 вересня 2023), ТОВ «ОРТОСАНІТ ДІФФУЖИОН» (довідка № 01/30/09/23 від 30 серпня 2023), ГО «Ресурсний Центр» (довідка № 1-04-2023 від 20 квітня 2023). Окремі положення, висновки та пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, використано у навчальному процесі кафедри фінансового аналізу та аудиту Державного торговельно-економічного університету. Зокрема, розроблені автором Методичні рекомендації щодо аналізу, оцінки та аудиту діяльності мережевих ритейлерів доповнили навчально-методичне забезпечення обов’язкових освітніх компонентів: - освітнього ступеня «бакалавр»- дисципліна «Аудит», освітня програма «Облік, оподаткування та аудит»; - освітнього ступеня «магістр»- дисципліна «Аудит спеціального призначення», освітня програма «Діджитал аудит та аналіз». Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичних планів наукових досліджень кафедри фінансового аналізу та аудиту Державного торговельно- економічного університету. Прийнято участь в 6 науково-дослідних роботах: з них 2 – на замовлення Міністерства освіти і науки України, 1– на замовлення юридичних осіб, 3 теми з номером держреєстрації.
БАГАТОКОНТУРНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЦИФРОВИМИ АКТИВАМИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ПІДТРИМКОЮ Спеціальність 122-Комп'ютерні науки
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Бебешко, Богдан Тарасович
Бебешко Б.Т. Багатоконтурна інформаційна система управління цифровими активами з інтелектуальною підтримкою. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктор філософії в галузі знань «Інформаційні технології» за спеціальністю 122 «Компʼютерні науки». Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням з проблематики управління цифровими активами шляхом удосконалення кібернетичних систем в завданнях прогнозної оцінки успішності процедури інвестування з боку інвесторів; оцінки ризиків та складання прогнозу курсів цифрових активів на основі інтелектуального підходу шляхом синергетичного поєднання теорії ігор, нечіткої логіки, а також нейронних мереж, що дозволяєаналізувати тренди на торгових майданчиках цифрових активів та єкорисним для запобігання ситуацій курсової нестабільності на ринкуінвестицій у цифрові активи в умовах нечіткої інформації. Інформаційною базою дослідження стали нормативна документація,наукові праці провідних науковців і практиків, як вітчизняних, так і зарубіжних, а також емпіричні результати власних досліджень. Теоретичною основою роботи є фундаментальні та прикладні роботи вітчизняних дослідників Галушки Є. О., Гладких Д. М., Косовського І. О., Мінца О. Ю., Москальова А., Пакона О. Д., Попова Е., Примостка О. О., Роскладки А.А., Сословського В. Г., Федорова Ю. В., Назаркевич М.А., Касаткіна Д.Ю. та ін., та закордонних науковців Alonso-Monsalve A. L., Suárez-Cetrulo A.W., Huang K.K., Lai Y., Nakamori S., Wang L., Yu C. J., Neely D. E., Rapach J. Tu, G. Zhou T., Zoumpekas. та ін. з питань управління цифровими активами, впровадження інтелектуальних кібернетичних системв завданнях прогнозної оцінки успішності процедури інвестування у цифрові активи, оцінки ризиків та складання прогнозу курсів цифровихактивів на основі теорії ігор, теорії нечітких множин, нейронних мереж. Метою дисертаційної роботи є розвиток моделей, методів та інформаційних технологій, які використовуються в завданнях управління цифровими активами за допомогою інформаційних систем з інтелектуальною підтримкою. Обʼєктом дослідження є процеси управління цифровими активами. Предметом дослідження є методи та моделі управління цифровими активами на основі інтелектуального підходу шляхом синергетичнго поєднання теорії ігор, нечіткої логіки та штучних нейронних мереж. Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі отримані наступні наукові результати: вперше розроблено математичну модель для прогнозної оцінки успішностіпроцедури інвестування у цифрові активи, яка ґрунтується на розвʼязанні білінійної гри якості в нечіткій постановці, що дозволяє досліджуватиситуації, які призводять до нестабільності відносин фінансових ресурсів гравців на ринку цифрових активів; побудовано контекстну модель багатоконтурної інформаційної системи управління цифровими активами з інтелектуальною підтримкою, яка являє собою ієрархічне представлення архітектури системи і дозволяє ідентифікувати та усунути проблеми функціонування системи протягом їїжиттєвого циклу. Удосконалено комбінований метод оцінки ризиків та прогнозування курсів цифрових активів на основі інтелектуального підходу шляхом синергетичного поєднання теорії ігор, нечіткої логіки та нейромережевого підходу, який, на відміну від існуючих методів, містить модель прогнозної оцінки успішності процедури інвестування, що дозволяє оптимізувати процеси прийняття рішень щодо ситуації на ринку цифрових активів; стратегію управління цифровими активами, яка, на відміну від існуючих підходів, являє собою багатоконтурну інформаційну систему управління з інтелектуальною підтримкою, створену як комплекс алгоритмів аналізу інформації про різні аспекти торгівлі цифровими активами для прогнозування коливання курсів та формування рекомендацій з управління цифровими активами; модель торгової сесії на ринку цифрових активів з не чіткою інформацією про фінансові ресурси гравців, яка на відміну від наявних підходів, побудована у формі білінійної багатокрокової гри якості зкількома нечіткими термінальними поверхнями як основи для програмної реалізації нейронної мережі, що дозволяє в умовах нечіткої інформації аналізувати тренди на торгових майданчиках цифрових активів та запобігти ситуаціям курсової нестабільності на ринку інвестицій. набули подальшого розвитку визначення інформаційної системи у сфері управління цифровими активами, які, на відміну від існуючих, підкреслюють наявність багатьох шляхів зворотного звʼязку в системі, створюючи динамічний та ітеративний процес потоку інформації, що дало можливість запропонувати авторський підхід до визначення поняття багатоконтурної інформаційної системи управління цифровими активами; підходи до формування нейронної мережі LSTM-Bitcoin- GoogleTrends-Prediction, в якій, на відміну від класичного підходу, здійснено розширення навчальної вибірки за рахунок результатів, отриманих у процесі розвʼязання багатокрокових білінійних ігор якості з декількома термінальними поверхнями, що дозволяє оптимізувати процеси прийняття рішень на ринку цифрових активів. Практична значимість наукових результатів. Практичне значення контекстної моделі багатоконтурної інформаційної системи управління цифровими активами з інтелектальною підтримкою полягає у визначенні структорованих поцесів забезпечення функціонування, стійкості та цілісності системи. Знайдене рішення може бути використано при реалізації програмного забезпечення для аналізу трендів на торгових платформах цифрових активів. Результати дослідження можуть бути корисними для запобігання ситуацій нестабільності обмінного курсу та прогнозування ситуації на торгових майданчиках, які торгують цифровими активами. Розроблена стратегія управління багатоконтурною інформаційною системою управління цифровими активами з інтелектальною підтримкою може бути застосована для аналізу інформації про різні аспекти торгівлі цифровими активами та для подальшого прогнозування коливання їх курсів та формування рекомендацій з управління цифровими активами. Запропонований комбінований метод оцінки ризиків втрати фінансових ресурсів гравцями та прогнозування курсів цифрових активів на основі застосування теорії ігор, нечіткої логіки та апарату нейронних мереж, на 7-12% поліпшує якість прогнозної оцінки успішності процедури інвестування в цифрові активи, що дозволяє оптимізувати процеси прийняття рішень щодо оцінки ринку цифрових активів. Результати моделювання багатоконтурної інформаційної системи управління цифровими активами з інтелектуальною підтримкою апробовані і впроваджені в наступних продуктових компаніях: ТОВ «САППОРТЙОРАПП», ТОВ «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА».Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково- дослідних робіт Державного торговельно-економічного університету. НДР № 0122U001549 «Моделювання інтелектуальних систем управління діяльністю підприємств», (довідка від 29.08.2023 №1454/24), виконавцемякої є здобувач, а її результати включають наукові дослідження зазначеної теми Результати дисертаційного дослідження використано у навчальномупроцесі Державного торговельно-економічного університету.
БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Спеціальність 072 – Фінанси, банківська справа та страхування
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Дуда, Галина Зіновіївна
Дуда Г. З. Бюджетна політика стимулювання економічного розвитку. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» (07 «Управління та адміністрування»). – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних засад та удосконалення методологічних положень формування бюджетної політики стимулювання економічного розвитку. Бюджетна політика виступає вагомою складовою фінансової та економічної політики. Завдання бюджетної політики щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджету повинні бути скоординованими із стратегічними та тактичними цілями зростання економіки держави. В сучасних умовах розвитку України особлива увага повинна спрямовуватися на реалізацію ефективної та дієвої бюджетної політики в системі державного регулювання економіки. При провадження бюджетної політики до уваги необхідно брати всю сукупність чинників, що мають внутрішнє та зовнішнє походження. До таких чинників належать стан розвитку економіки, соціальні потреби, стан реалізації функцій держави, відносини з іншими країнами тощо. Бюджетна політика використовується як інструмент стимулювання економічного зростання, фінансової підтримки пріоритетних напрямів розвитку держави, що в сучасних умовах є основою ефективного виконання державою своїх функцій та необхідною умовою подолання негативних тенденцій в економіці. Бюджетна політика є дієвою складовою державного регулювання, що покликана забезпечувати макроекономічну стабільність та економічне зростання та повинна будуватися на основі обґрунтованої концепції розвитку бюджетних відносин у складі фінансової політики. Спрямуванням такої концепції є підвищення якості надання державних послуг, покращення соціально-економічного розвитку країни та її адміністративно територіальних одиниць. За умови трансформаційних перетворень економіки вагомого значення набуває бюджетний механізм, застосування якого передбачає використання сукупності методів та інструментів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів. Бюджетний механізм необхідно розглядати як активний елемент державного управління економікою, який повинен адаптуватися до змін основних завдань соціально-економічного розвитку. Важливого значення набуває питання мобілізації та ефективного і дієвого розподілу обмежених фінансових ресурсів в умовах воєнного стану. Важливим є удосконалення теоретико-методологічних та практичних основ формування видаткової частини бюджету з урахуванням пріоритетності вирішення завдань розвитку країни в умовах воєнного стану. Доцільним є удосконалення підходів щодо посилення взаємозв’язку між бюджетними видатками та виконанням поставлених завдань. Необхідним є подальший розвиток та застосування середньострокового бюджетного планування, що є важливим інструментом забезпечення стійкості системи управління держаними фінансами. Подальший розвиток програмно-цільового методу повинен ґрунтуватися на підвищенні ефективності та результативності використання бюджетних коштів. Обʼєктом дослідження є бюджетна політика стимулювання економічного розвитку. Предметом дослідження є теоретичні засади та механізми формування бюджетної політики стимулювання економічного розвитку. У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. За допомогою системного та структурного методів розкрито сутність бюджетної політики як складової системи державного фінансового забезпечення економічного розвитку. Застосування порівняльного та факторного методів дозволило узагальнити досвід формування та здійснення бюджетної політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою. Методи наукового абстрагування, синтезу застосовано при визначенні пріоритетних напрямів бюджетної політики, бюджетного перспективного планування. Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно- правові акти з питань формування бюджетної політики, статистичні та аналітичні матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державної служби статистики України, Державної казначейської служби України, Державної податкової служби України, відповідні монографії, наукові статті вітчизняних та зарубіжних вчених. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті сутності формування та реалізації бюджетної політики забезпечення збереження національної економіки в умовах воєнного стану та стимулювання економічного розвитку, яка полягає у сукупності інституційних засад та адаптивних бюджетних механізмів підвищення ефективності бюджетного планування та виконання бюджетних програм відповідно до пріоритетних напрямів розвитку економіки, змін соціально-економічного стану країни. Удосконалено підходи щодо формування бюджетної політики стимулювання економічного розвитку; положення щодо особливостей формування та реалізації пріоритетів бюджетної політики в умовах воєнного стану; положення щодо підвищення ефективності видатків бюджету. Дістало подальший розвиток положення щодо інституційних засад бюджетної політики економічного розвитку в умовах воєнного стану; підходи до розробки основних напрямів бюджетної політики у системі фінансово-економічних відносин; узагальнення та систематизація досвіду формування та реалізації бюджетної політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою. Теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження, що розкривають сутність бюджетної політики стимулювання економічного розвитку, мають практичне значення при формуванні та реалізації бюджетної політики, підвищенні її ефективності та результативності. Основні висновки та результати дисертаційної роботи використано Секретаріатом Кабінету Міністрів України при опрацюванні проєктів нормативно- правових актів з питань розробки та реалізації бюджетної політики держави (довідка від 06.09.2024р. №67-208/1-24). Особистий внесок здобувача полягає у розкритті сутності бюджетної політики стимулювання економічного розвитку. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ Спеціальність 072 – Фінанси, банківська справа та страхування
(Державний торговельно-економічний університет, 2022) Чугунов, Валерій Ігорович
Чугунов В.І. Бюджетна політика суспільного розвитку. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» (07 «Управління та адміністрування»). – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2022. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних засад та удосконалення методологічних положень формування бюджетної політики як інструменту забезпечення розвитку суспільства, підвищення інституційної спроможності фінансово-бюджетної та соціально-економічної системи країни. Бюджетна політика є однією з основних складових державного фінансового регулювання економіки країни. Виходячи з необхідності посилення ефективності державного фінансового управління, досягнення відповідних економічних та соціальних показників вагомою є бюджетна результативність, основною метою якої є розробка і проведення збалансованої бюджетної політики, у тому числі у сфері міжбюджетних відносин, формування доходів бюджету, планування видатків бюджету, дефіциту бюджету, обслуговування державного боргу, спрямованої на забезпечення належного рівня суспільного розвитку. Від рівня функціонування системи управління державними фінансами залежить бюджетна збалансованість, дієвість бюджетного механізму, який повинен удосконалюватися та адаптуватися до основних завдань економічного та соціального розвитку країни. З метою посилення впливу бюджетної політики на суспільний розвиток потрібно вживати заходи, спрямовані на підвищення рівня збалансованості бюджету, ефективності використання бюджетних коштів, удосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення якісного виконання бюджетів усіх рівнів, здійснення дієвого державного фінансового контролю. Формування видатків бюджету є вагомою складовою фінансової політики держави, яка суттєво впливає на суспільний розвиток. Основним завданням політики у сфері видатків бюджету є оптимізація та економія їх обсягу з одночасним підвищенням ефективності та результативності використання бюджетних коштів з метою забезпечення достатньої якості суспільних послуг. Планування видатків бюджету має здійснюватися відповідно до етапу економічного розвитку, рівня дефіциту бюджету у взаємозв’язку з показниками державного боргу, доцільності співвідношення поточних і капітальних видатків бюджету. Видаткова частина бюджету здійснює вагомий вплив на розвиток економіки, рівень соціального забезпечення населення. Важливого значення набуває питання дієвого розподілу обмежених бюджетних ресурсів особливо в умовах воєнного стану. Розвиток системи планування та виконання бюджетів, який ґрунтується на принципах програмно-цільового методу, потребує посилення спрямованості бюджетного планування на кінцеві результати, підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Відповідні бюджетні механізми мають забезпечити бюджетну рівновагу та дієвий вплив на соціально-економічні процеси. Основні засади формування та реалізації бюджетного забезпечення суспільного розвитку базуються на сукупності фінансово-економічних відносин з урахуванням інституційної архітектоніки бюджетної системи, динамічної макроекономічної рівноваги, збалансованості бюджетного середовища. У даних умовах економічного розвитку доцільним є визначення основних засад бюджетної політики суспільного розвитку, посилення взаємозв’язку між досягнутими показниками соціально-економічного розвитку країни, забезпечення національної оборони та використаним обсягом бюджетних коштів, підвищення рівня результативності бюджетних програм, удосконалення відповідних бюджетних інструментів і механізмів у системі інституційного середовища суспільства. Важливим є удосконалення підходів щодо формування бюджетної політики у системі інституційного середовища суспільства, розробка основних напрямів бюджетного перспективного планування. Об’єктом дослідження є бюджетна політика суспільного розвитку. Предметом дослідження є теоретичні засади та механізми формування бюджетної політики суспільного розвитку в умовах економічних перетворень. У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Системний та структурний методи використано при розкритті сутності бюджетної політики як складової системи державного фінансового забезпечення суспільного розвитку. За допомогою порівняльного та факторного методів узагальнено досвід формування та здійснення бюджетної політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою. Методи наукового абстрагування, синтезу застосовано при визначенні основних напрямів бюджетної політики, бюджетного перспективного планування. Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно- правові акти з питань формування бюджетної політики, статистичні та аналітичні матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державної служби статистики України, Державної казначейської служби України, Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, відповідні монографії, наукові статті вітчизняних та зарубіжних вчених. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті сутності бюджетної політики як складової системи державного фінансового забезпечення суспільного розвитку, що ґрунтуються на інституційних засадах адаптивної бюджетної архітектоніки з урахуванням відповідного рівня стійкості, динамічної збалансованості бюджету, виходячи з економічної циклічності та пріоритетів соціально-економічного розвитку країни, дієвості діяльності головних розпорядників бюджетних коштів, державного фінансового контролю та аудиту, що сприятиме підвищенню результативності використання бюджетних коштів в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів. Удосконалено підходи щодо формування бюджетної політики у системі інституційного середовища суспільства; положення щодо особливостей формування та реалізації пріоритетів бюджетної політики в умовах економічних перетворень; підходи щодо посилення взаємозв’язку перспективного бюджетного планування з пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку країни.Дістало подальший розвиток положення щодо підвищення результативності програмно-цільового методу планування видатків бюджету; узагальнення та систематизація досвіду формування та здійснення бюджетної політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою що на дасть можливість підвищити ефективність бюджетного процесу; підходи до розробки основних напрямів бюджетної політики, бюджетного перспективного планування, що створить відповідні умови впливу бюджетного механізму на дієвість суспільно-економічних перетворень. Теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи, що розкривають сутність бюджетної політики як складової системи державного фінансового забезпечення суспільного розвитку, мають практичне значення при розробці та реалізації бюджетної політики як інструменту розвитку суспільства, підвищення інституційної спроможності фінансово-бюджетної та соціально- економічної системи країни. Основні висновки та результати дисертаційної роботи використано Секретаріатом Кабінету Міністрів України при підготовці проектів нормативно- правових актів з питань розробки та реалізації бюджетної політики (довідка від 12.05.2022 р. № 67-110/1-22). Положення дисертаційної роботи використано у навчальному процесі Державного торговельно-економічного університету при викладанні дисциплін «Бюджетна система», «Бюджетне планування та прогнозування» (довідка від 10.05.2022 р. № 7). Особистий внесок здобувача полягає у розкритті сутності бюджетної політики як складової системи державного фінансового забезпечення суспільного розвитку. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ Спеціальність 072 – Фінанси, банківська справа та страхування
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Жаркінов, Антон Юрійович
Жаріков А.Ю. Бюджетно-податкова політика в умовах економічних перетворень. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» (07 «Управління та адміністрування»). – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023.Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних засад та удосконалення методологічних положень формування бюджетно-податкової політики, підвищення фінансово-бюджетної результативності в умовах економічних перетворень. Бюджетно-податкова політика як складова державного регулювання економіки спрямована на створення дієвої системи управління фінансовими ресурсами. Виважений підхід щодо бюджетного планування є важливою передумовою ефективної соціально-економічної політики. Формування бюджету заслуговує відповідної уваги виходячи з необхідності підвищення результативності управління державними фінансами в умовах економічних перетворень. Важливим є визначення напрямів розвитку інституційних засад формування бюджетно-податкової політики виходячи із необхідності фінансового забезпечення національної оборони та безпеки, соціального захисту населення, особливого значення набуває ефективність бюджетно- податкових механізмів та інструментів економічного розвитку. З метою посилення впливу фінансової політики держави на суспільний розвиток потрібно вживати заходи, спрямовані на підвищення рівня бюджетної результативності, збалансованості, ефективності видатків бюджету в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів. Бюджетно-податкова політика має сприяти розвитку інституційних секторів економіки, підвищенню рівня фінансової стійкості системи державних фінансів. Ефективність функціонування податкової системи певною мірою визначається рівнем поєднання та узгодженості фіскальної та стимулюючої складової. Вагомим завданням податкового регулювання як інструменту впливу на економічні процеси, є встановлення певного оптимального рівня оподаткування та механізму адміністрування податків, що забезпечать поєднання інтересів платників податків та держави. Важливим є планування бюджетних програм та суспільних послуг, які відповідають встановленим пріоритетам держави, та є найбільш ефективними та дієвими, спроможними забезпечувати економічну стійкість у перспективному періоді. Пріоритетними напрямами бюджетної політики країни є посилення відкритості та публічності розміщення державних замовлень, оптимізація системи органів державного управління та об’єктів соціальної інфраструктури, підвищення дієвості системи соціального захисту населення, зниження вагових показників видатків бюджету на обслуговування державного боргу. Бюджетна політика як складова суспільно-економічних відносин полягає у сукупності відповідних форм взаємозалежностей та взаємовпливів інституційних компонентів бюджетного простору та економічного середовища у процесі формування бюджету та використання бюджетних коштів для досягнення стратегічних цілей та основних завдань розвитку суспільства. У даних суспільно-економічних умовах важливим є визначення пріоритетних напрямів бюджетно-податкової політики, впровадження дієвих фінансових та бюджетних інструментів соціально- економічного розвитку країни. Важливим є удосконалення підходів щодо дієвого використання бюджетно-податкових механізмів як складової фінансово-економічної політики держави, формування фінансово-бюджетної політики у системі інституційного середовища суспільства, розробка основних напрямів бюджетно-податкової політики в умовах економічних трансформацій, посилення впливу публічних фінансів на економічне зростання. Об’єктом дослідження є бюджетно-податкова політика. Предметом дослідження є теоретичні засади та механізми формування бюджетно-податкової політики в умовах економічних перетворень. У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Системний та структурний методи використано при розкритті сутності бюджетно-податкової політики. За допомогою порівняльного та факторного методів узагальнено досвід формування та здійснення бюджетно-податкової політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою. Методи наукового абстрагування, синтезу застосовано при визначенні основних напрямів бюджетно-податкової політики в умовах економічних перетворень. Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно- правові акти з питань формування бюджетно-податкової політики, статистичні та аналітичні матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державної служби статистики України, Державної казначейської служби України, Державної аудиторської служби України, відповідні монографії, наукові статті вітчизняних та зарубіжних вчених. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті сутності формування та реалізації бюджетно-податкової політики в умовах економічних перетворень, яка полягає у системі державного управління фінансово- економічними відносинами виходячи з пріоритетів розвитку суспільства, змін фінансово-економічного середовища, використанні сукупності адаптивних фіскальних інструментів відповідно до економічного стану, що на дасть можливість підвищити обгрунтованість бюджетного планування, фінансово- бюджетну результативність в умовах недостатнього рівня податковихнадходжень, необхідності динамічної збалансованості видаткової частини бюджету. Удосконалено підходи щодо формування бюджетно-податкової політики у системі соціально-економічного розвитку країни; положення щодо особливостей формування та реалізації пріоритетів бюджетно-податкової політики в умовах економічних перетворень; підходи щодо дієвого використання бюджетно-податкових механізмів як складової фінансово- економічної політики держави. Дістало подальший розвиток положення щодо інституційних засад бюджетно-податкових відносин, що сприятиме результативності суспільно- економічних перетворень; узагальнення та систематизація досвіду формування та здійснення бюджетно-податкової політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою, що на дасть можливість підвищити ефективність управління державними фінансами; підходи до розробки основних напрямів бюджетно-податкової політики у системі фінансово-економічних відносин, що сприятиме забезпеченню дієвого впливу публічних фінансів на економічне середовище. Теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи, що розкривають сутність бюджетно-податкової політики, мають практичне значення при розробці та реалізації бюджетно-податкової політики, підвищення фінансово-бюджетної результативності в умовах економічних перетворень. Основні висновки та результати дисертаційної роботи використано Секретаріатом Кабінету Міністрів України при опрацюванні проєктів нормативно-правових актів з питань формування бюджетної та податкової політики (довідка від 28.08.2023 № 67-192/1-23). Положення дисертаційної роботи використано у навчальному процесі Державного торговельно-економічного університету при викладанні дисциплін «Бюджетна система», «Податкова система» (довідка від 01.09.2023 р. № 120). Особистий внесок здобувача полягає у розкритті сутності бюджетно-податкової політики в умовах економічних перетворень. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
ВПЛИВ ГЕОПОЛІТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА РОЗВИТОК ДЕМОКРАТІЇ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ) Спеціальність – 052 Політологія
(Державний торговельно-економічний університет, 2022) Федоришина, Катерина Олександрівна
Федоришина К.О. Вплив геополітичного середовища на розвиток демократії (на прикладі України). - Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 «Політологія». - Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2022.Сучасний етап розвитку демократії в світі, і , зокрема, демократії в України лишає відкритою проблему демократичних транзитів, а також розвитку демократій та впливів на демократії зі сторони геополітичного середовища. Необхідність розглянути проблему зовнішніх впливів на розвиток демократій в геополітичних середовищах є нагальною для аналізу стану демократії в світі. Визначення особливостей зв’язку зміни демократії з геополітичним середовищем та його недемократичними елементами дає можливість більш глибоко розглянути проблему зовнішніх впливів на політичні режими. В свою чергу це дає можливість виділити елементи демократичних систем, що потенційно можуть зазнавати впливів недемократичних сусідів. Аналіз тенденцій зміни розвитку демократії України в певному геополітичному середовищі, де присутні недемократичні та гібридні країни, надає більш детального розгляду проблемі зв’язків політичних режимів в геополітичних середовищах в цілому, а зокрема – на конкретному прикладі розкриває особливості розвитку демократій в геополітичних умовах з присутністю недемократичних та гібридних сусідів. З урахуванням війни Росії проти України та специфіки позицій різних країн-сусідів України в рамках війни, ще більшої актуальності набуває питання, яким чином в певному геополітичному середовищі виглядають взаємозв’язки країн, особливо якщо ці країни мають різні типи політичних режимів. Чи може демократія слабшати, або укріплюватись в залежності від геополітичного середовища, в якому живе країна. Чи можуть інші країни геополітичного середовища впливати певним чином на зміну політичного режиму сусідів, або, навпаки, середовищні впливи мало визначають зміни політичних режимів, зокрема – демократій, в геополітичному контексті. Ці питання давно розглядаються в політичній науці, однак на сьогоднішній 3 день теоретичній дискусії щодо цієї проблеми бракує валідних даних, заснованих на конкретних розрахунках. В сучасних умовах сама геополітична концепція класичного зразка має бути переглянута з урахуванням глобалізаційних тенденцій. Однак навіть в новому прочитанні геополітична концепція, в якій географічний вимір втрачає позиції на користь виміру інформаційного та культурного, однаково визначає особливості середовища через географічну близькість та специфіку матеріальних ресурсів країн. Сучасні виклики вимагають перегляду примату географічного концепту, тим не менше, вони звертають увагу теоретиків та практиків на конфлікти і напруження на міжнародній арені, що мають в основі саме географічний аспект та боротьбу за матеріальні ресурси. Саме тому геополітична концепція, з однієї сторони застаріла через брак глобального погляду на географічний простір, дає можливість поєднати матеріальний вимір міжнародної взаємодії країн та вимір нематеріальний, що включає інформаційну та культурну складову. В рамках оновленого погляду на геополітичну концепцію можливо визначити і специфіку розвитку політичних режимів в геополітичних умовах. Для цього необхідно поглянути на особливості існування певних геополітичних середовищ та на взаємозв’язки країн, що входять в ці геополітичні середовища. На прикладі України в межах її геополітичного середовища можливо представити такий підхід, де рамки геополітичного середовища визначатимуть географіко-інформаційні рамки дослідження розвитку конкретної демократії. Окреслення таких рамок дає можливість розглянути розвиток демократії з урахуванням можливих зовнішніх впливів саме через зв’язки з чітко окресленим середовищем. На основі кореляційних показників, тобто, показників взаємозв’язків розвитку політичних режимів в окресленому геополітичному середовищі можливо визначити і те, чи може існувати підґрунтя для зовнішніх впливів на розвиток демократії в геополітичному середовищі. За умови відсутності кореляції трендів розвитку політичних режимів в конкретному геополітичному середовищі можемо визначити, що не існує і підґрунтя для зовнішніх впливів на політичні режими в цілому і демократії зокрема. І навпаки, коли кореляційні зв’язки розвитку політичних режимів країн конкретного середовища високі, це 4 вказує на існування підґрунтя для зовнішніх впливів середовища або окремих його елементів. Отже, в дисертаційному дослідженні піддаються аналізу основні теоретичні підходи до вивчення сутності політичних режимів, зокрема – демократичних та недемократичних, досліджується розвиток понять «політичний режим», «демократія», «недемократичний політичний режим». Зокрема, в аналізі розкриваються теоретичні підходи до проблеми розвитку демократії, особливості підходів до типології політичних режимів з огляду на фактори, що визначають розвиток політичних режимів. В рамках дослідження визначаються проблемні питання теоретичних підходів до вивчення особливостей зовнішніх впливів на розвиток політичних режимів, а також визначається різниця підходів до визначення поняття, що описує вплив зовнішніх акторів на політичний режим. Також систематизуються теоретичні підходи до поняття «геополітичне середовище». Удосконалені поняття «політичний режим», «геополітичне середовище». На основі удосконалених понять проаналізовані актуальні методики вимірювання розвитку політичних режимів, зокрема – демократій. Типологізовані існуючі підходи до вимірювання політичних режимів, зокрема – демократій. Дослідження визначає основні засади інтегрального концепту вимірювання демократій з огляду на його застосування у вивченні розвитку демократій за умови зовнішнього впливу певного геополітичного середовища. В рамках досліджуваної теми проаналізовані основні фактори розвитку демократії України в 2006-2018 рр. за трьома індексами демократії – The Economist Democracy Index, Freedom In the World та Polity IV, що представляють три різні підходи до визначення сутності демократичного політичного режиму. Виявлено спільні та відмінні риси трьох індексів демократії на прикладі практичного вивчення розвитку демократії України в 2006-2018 рр.. Визначено основні фактори, що пов’язані з розвитком демократії України в 2006-2018 рр. в рамках трьох обраних індексів демократії. Визначено спільні та відмінні фактори, що пов’язані з розвитком політичного режиму в Україні в період 2006-2018 рр. для трьох обраних 5 індексів, на основі чого розроблено інтегральний підхід до вибору факторів вимірювання демократії з огляду на зовнішні впливи в геополітичному аспекті. Дослідження аналізує специфіку демократичних трендів обраного геополітичного середовища України в період 2006-2018 рр. за індексами демократії The Economist Democracy Index та Freedom In the World. Визначено найчутливіші фактори, що пов’язані з розвитком демократій в обраному геополітичному середовищі України в період 2006-2018 рр. за індексами The Economist Democracy Index та Freedom In the World. В результаті розроблено інтегральний підхід до вибору факторів вимірювання розвитку демократій в окремому геополітичному середовищі для України, з умови найчутливіших та найменш чутливих для зовнішніх впливів факторів за трьома обраними індексами демократії. Практичне значення результатів дослідження полягає у визначенні факторів, що пов’язані з розвитком демократичних режимів за умови потенційного впливу певного геополітичного середовища, на прикладі України. Отримані результати дослідження надають можливості аналізувати виміри демократичної системи України з точки зору найвразливіших елементів, що можуть піддаватись зовнішнім впливам недемократичних акторів геополітичного середовища. Актуальність проведеного дослідження відповідає викликам сучасної політичної науки. Крім того, дослідження надає практичне підґрунтя для розробки стратегій та прийняття рішень у сфері імплементації демократичних інструментів, укріплення демократії та захисту її від можливих зовнішніх впливів геополітичного середовища та окремих його елементів. Більше того, дослідження вказує на потенційно чутливі до зовнішніх впливів фактори впровадження демократії України.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Спеціальність 081 – Право
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Герасименко,Олександр Олександрович
Герасименко О. О. Відповідальність за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. Кваліфікаційна науко ва праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація вирішує конкретне науково-практичне завдання щодо формування комплексу теоретичних положень, практичних пропозицій і рекомендацій , спрямованих на вирішення актуальних проблем відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. На основі аналізу сучасних правових досліджень охарактеризовано поточний стан наукової розробки питань відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. Констатовано наявність сталого наукового інтересу до проблематики правового регулювання адміністративно-деліктних відносин у сфері інтелектуальної власності, провадження по справах про правопорушення в цій сфері , накладення та виконання відповідних адміністративних стягнень. Наряду з цим, спостерігається брак комплексних, монографічних праць, цілковито присвячених питанням відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. З’ясовано, що галузеві дослідники розглядають питання відповідальності за такі правопорушення фрагментарно та, як правило, у контексті більш загальної проблематики. Їх дослідження становлять чималу наукову і практичну цінність, проте стрімкий розвиток інститутів інтелектуальної власності та адміністративно-деліктного права актуалізували широке коло проблем, вирішення яких потребує розробки нових і вдосконалення існуючих наукових підходів. З огляду на викладене, у дисертації зроблено висновок про необхідність проведення ґрунтовного наукового дослідження, яке охоплюватиме ключові аспекти адміністративної відповідальності за правопорушення в сфері інтелектуальної власності, ґрунтуватиметься на передових наукових досягненнях, враховуватиме об’єктивний стан і тенденції розвитку вітчизняного законодавства, передбачатиме комплексне вирішення актуальних проблем нормотворчої і правозастосовної практики. Важливим елементом дослідження адміністративної відповідальності за правопорушення в сфері інтелектуальної власності є аналіз передумов її ефективності. У ході роботи над дисертацією встановлено, що загальна ефективність адміністративної відповідальності залежить від багатьох загально- соціальних, державно-політичних та юридичних передумов: від якості правового регулювання, стану правової системи, розвитку законодавства, дієвості механізмів нормотворення і правозастосування; правосвідомості населення, професійного рівня суб’єктів нормотворення і правозастосування тощо. Проведено систематизацію та класифікацію передумов адміністративної відповідальності. Шляхом критичного осмислення провідних наукових підходів до розуміння передумов правового регулювання (зокрема, на рівні інституту адміністративної відповідальності) сформульовано авторську дефініцію поняття “адміністративної відповідальності за правопорушення в сфері інтелектуальної власності”. У контексті розкриття теоретичних і практичних аспектів відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності, велике значення має чітке визначення її підстав, як: сукупності об’єктивних чинників, які безпосередньо обумовлюють застосування адміністративного стягнення або інших заходів адміністративного впливу щодо особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення. На підставі аналізу сучасних наукових концепцій , положень чинного законодавства та юрисдикційної практики виокремлено фактичну, нормативно-правову та юридичну підстави відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. Під фактичною підставою відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності пропонується розуміти вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке має ознаки одного з таких правопорушень. Нормативно-правовою підставою відповідальності за правопорушення відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності визнано сукупність юридичних норм, на основі яких здійсню ються їх кваліфікація, процесуальний розгл яд і вирішення відповідних адміністративних справ, а також виконання рішень по таких справах. У якості юрисдикційн ої підстави адміністративної відповідальності розглядається постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування альтернативних заходів впливу щодо особи, яка скоїла правопорушення в сфері інтелектуальної власності. Підкреслено вагоме наукове і практичне значення адміністративно-правової характеристики правопорушень у сфері інтелектуальної власності. У рамках здійснення такої характеристики проаналізовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки юридичного складу відповідних правопорушень. Доведено, що об’єкт адміністративного правопорушення є важливим чинником визначення характеру та рівня й ого суспільно ї небезпеки. Констатовано вирішальний вплив об’єкта на структуризацію вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, систему адміністративних стягнень, а також на кваліфікацію адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Сформульовано визначення понять загального, родового та безпосереднього об’єкта адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. З урахуванням особливостей об’єкта адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності сформовано їх вичерпний перелік . Запропоновано об’єднати всі норми про відповідальність за такі правопорушення в окремій главі КУпАП. З цією метою пропонується доповнити чинний КУпАП Главою 6-1 “Адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності”. Висвітлено проблеми встановлення об’єкта адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності під час їх кваліфікації, виявлено причини наявних проблем, запропоновано кроки по їх усуненню. Проаналізовано ознаки об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Встановлено, що ці ознаки розкривають поведінковий аспе кт адміністративних правопорушень, ключові моменти їх фактичного вчинення, а також характер і обсяг спричиненої ними шкоди. На підставі аналізу складів адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності зроблено висновок про те, що до ознак їх об’єктивної сторони належать: “протиправне діяння” (обов’язкова ознака, притаманна всім правопорушенням), а також ознаки “способу”, “місця” і “часу” (факультативні кваліфікуючі ознаки, притаманні лише окремим правопорушенням). Констатовано наявність невирішених проблем, пов’язаних із визначенням переліку, змісту та співвідношення ознак об’єктивної сторони адміністративних правопорушень, прийомами їх опису в адміністративно-деліктному законодавстві, особливостями їх встановлення та документальної фіксації. Окремо наголошується, що в чинному законодавстві досі не сформовано єдиного, підходу до визначення моменту, з якого розпочинається перебіг строку при повторному вчиненні адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Дана обставина зумовлює суттєві розбіжності в розумінні відповідних законодавчих положень уповноваженими суб’єктами правозастосування. Запропоновано обчислювати перебіг строку при повторному вчиненні адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності з моменту виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за попереднє аналогічне правопорушення. Зроблено висновок про те що теоретичні та практичні проблеми встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності обумовлюють велику кількість помилок прикваліфікації, а також випадків неправильного застосування адміністративно- деліктних норм. Підкреслюється необхідність їх комплексного вирішення на доктринальному, нормативно-правовому та організаційному рівнях. Розглянуто широке коло питань, пов’язаних із встановленням суб’єкта адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності під час їх кваліфікації. Доведено, що переважна більшість таких правопорушень можуть бути скоєні загальними суб’єктами адміністративної відповідальності, тобто фізичними особами, які досягли віку адміністративної відповідальності та перебували в стані осудності на момент вчинення протиправних дій або бездіяльності. Разом з тим, кваліфікація окремих адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності вимагає наявності додаткових (спеціальних) ознак суб’єкта правопорушення. Спеціальні ознаки суб’єкта підлягають встановленню при кваліфікації адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 164-3 КУпАП (спеціальний суб’єкт – приватна особа- підприємець) та ст. 164-17 КУпАП (спеціальні суб’єкти – власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу). Здійснено оцінку перспектив запровадження адміністративної відповідальності юридичних осіб за правопорушення в сфері інтелектуальної власності. Наголошується на доцільності такого кроку. Обґрунтовується думка про те, що він повинен стати частиною комплексного реформування інституту адміністративної відповідальності та прийняття концептуально нового кодифікованого акту – Кодексу України про адміністративні проступки. З’ясовано, що необхідною умовою кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності є аналіз їх суб’єктивної сторони, яка відображає внутрішній, психологічний аспект протиправного посягання. Визначено обов’язкові та факультативні ознаки суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Підтримано точку зору про те, що єдиною обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень є вина. Проаналізовано практичні аспекти встановлення вини порушника при кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Дістала подальшого розвитку ідея про необхідність законодавчого закріплення поняття вини. Шляхом аналізу вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства встановлено, що суб’єктивна сторона окремих правопорушень у сфері інтелектуальної власності може характеризуватися додатковими факультативними ознаками. Зокрема, при кваліфікації адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 164-6 КУпАП, обов’язковому встановленню підлягає факультативна ознака мети. Розкрито процесуальний аспект відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. На основі узагальнення провідних доктринальних концепцій, з дійснено структуризацію адміністративно- деліктного провадження. Обґрунтовано й ого поділ на чотири основні стадії: порушення справи; розгляд і вирішення справи; перегляд справи; виконання постанови по справі. Конкретизовано етапи зазначених стадій . Здійснено а наліз практики розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності. Запропоновано законодавчому рівні урегулювати процедури зібрання та збереження доказів по адміністративних справах, у тому числі – електронних доказів по справах про адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності. Підтримано думку ідею щодо розширення існуючого переліку заходів процесуального забезпечення в адміністративно-правовому захисті прав інтелектуальної власності шляхом включення до нього заходів, передбачених Директивою Європейського парламенту і Ради ЄС від 20.04.2004 №2004/48/EC, а саме: тимчасового вилучення рухомого і нерухомого майна, а також тимчасового блокування банківських рахунків. Визначено типові помилки при складанні протоколів та інших процесуальних документів по справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності. Встановлено, що здебільшого вони обумовлені недостатньою повнотою і ясністю наявного методичного забезпечення. Зроблено висновок про необхідність комплексного перегляду та вдосконалення відомчих інструкцій з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ МІСТОБУДІВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, 081 – Право, Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Гарат, Михайло Романович
Гарат М. Р. Відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація вирішує конкретне науково-практичне завдання щодо формування комплексу теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. На основі аналізу сучасних правових досліджень розкрито об’єктивний стан наукового забезпечення адміністративно-правової охорони сфери містобудівної діяльності. Попри наявність значного інтересу до відповідної проблематики, питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності наразі лишаються без належної уваги з боку вітчизняних правників. За відсутності якісного наукового підґрунтя процеси оновлення законодавства про адміністративну відповідальність у сфері містобудування відбуваються безсистемно, що призводить до появи юридичних колізій, “прогалин” правового регулювання та появи недосконалих законодавчих формулювань. У свою чергу, вади адміністративно-деліктного законодавства суттєво ускладнюють юрисдикційну практику, зокрема кваліфікацію правопорушень, розгляд і вирішення адміністративних справ, накладення адміністративних стягнень. У дисертації зроблено висновок про необхідність поглиблення наукової розробки питань адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, підкреслюється значущість комплексного дослідження відповідних питань на ґрунтовному монографічному рівні. Важливим аспектом такого дослідження є визначення місця та ролі адміністративної відповідальності у системі засобів адміністративно-правової охорони містобудівних відносин. На основі узагальнення провідних доктринальних концепцій і практики галузевого адміністрування встановлено, що адміністративна відповідальність являє собою інтегральну складову системи (підсистему) засобів адміністративно-правової охорони суспільних відносин у сфері містобудівної діяльності, орієнтовану на відновлення порушених прав і свобод, захист правовідносин від протиправних посягань та усунення їх шкідливих наслідків. Водночас, адміністративна відповідальність розглядається як вагомий чинник ефективності правового регулювання, здатний впливати на стабільність функціонування й динаміку розвитку містобудівних відносин. Зроблено висновок про те, що ефективна реалізація функцій адміністративної відповідальності у сфері містобудування можлива тільки в комплексній взаємодії з іншими засобами адміністративно-правової охорони, таких як: адміністративний контроль, адміністративний нагляд, засоби профілактики, виявлення і припинення правопорушень. У дисертації проведено системний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється роль правильного визначення об’єкта таких правопорушень на різних рівнях узагальнення: загально-соціальному, галузевому інституціональному та конкретному (одиничному). Встановлення об’єкта адміністративного правопорушення розглядається як ключовий аспект визначення його суспільно шкідливих наслідків та механізмів його негативного впливу на суспільні відносини. Розглянуто вплив об’єкта на структуризацію вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, кваліфікацію адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності, а також на систему адміністративних стягнень, передбачених за їх учинення. Сформульовано авторські дефініції понять загального, родового та безпосереднього об’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. З урахуванням особливостей родового об’єкта таких правопорушень запропоновано уточнення назви Глави 8 КУпАП. Констатовано невизначеність ряду важливих наукових і практичних аспектів встановлення об’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється важливість вироблення єдиного концептуального підходу до їх розуміння як у доктрині адміністративного права, так і в адміністративно-юрисдикційній діяльності. У результаті аналізу об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності встановлено, що вона розкриває їх антисоціальну спрямованість, суспільну небезпеку, а також характер і ступінь спричинюваної ними шкоди. На підставі сучасних доктринальних положень та законодавчого опису об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності обґрунтовано погляд, згідно з яким до переліку ознак об’єктивної сторони входять: “протиправне діяння” (обов’язкова ознака), а також “час”, “повторність” та “інші особи” (факультативні кваліфікуючі ознаки). З метою виявлення практичних проблем встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності проведено низку опитувань серед уповноважених суб’єктів кваліфікації: керівників виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю та головних інспекторів будівельного нагляду ДІАМ). За результатами проведених опитувань констатовано відсутність єдиного підходу до розуміння початкового та завершального моментів будівництва при кваліфікації адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 96 КУпАП. На основі аналізу чинного законодавства зроблено висновок про те, що початковим моментом будівництва слід вважати початок здійснення підготовчих робіт на об’єкті, а завершальним моментом – факт прийняття об’єкта в експлуатацію. З метою удосконалення нормативно-правових підстав кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності пропонується на законодавчому рівні закріпити науково обґрунтоване визначення поняття “будівництво”, а також розробити Інструкцію щодо розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Важливе місце у роботі посідає комплекс законодавчих змін, покликаних конкретизувати правила обчислення річного строку під час кваліфікації повторних адміністративних правопорушень, вчинюваних повторно протягом року. Проблематика встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності вимагає пильного розгляду з боку науковців і практиків. Особливу увагу слід приділити якості законодавчого опису адміністративних правопорушень, методиці їх встановлення, точності та повноті їх процесуальної фіксації. Встановлення суб’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності складає основу висвітлених у роботі питань. З урахуванням досвіду країн ЄС (Німеччини, Франції, Італії, Португалії) обґрунтовується необхідність доктринальної і законодавчої концептуалізації адміністративної відповідальності юридичних осіб. Зокрема, пропонується визначити засади адміністративної відповідальності юридичних осіб у чинному КУпАП. Для цього сформульовано комплекс законодавчих пропозицій, які передбачають визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративних правопорушень, встановлення їх вини, а також умов і особливостей їх притягнення до адміністративної відповідальності. Проаналізовано суб’єктивну сторону адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. На основі узагальнення сучасних теоретичних положень сформульовано авторську дефініцію поняття “суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення”. Визначено перелік обов’язкових і факультативних ознак суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підтримано точку зору про те, що ключовим елементом суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень є вина. Констатовано, що правопорушення у сфері містобудівної діяльності вважаються завершеними з моменту їх учинення і не передбачають обов’язкового настання шкідливих наслідків. Це суттєво ускладнює встановлення вини на основі чинного КУпАП, в якому окремі форми вини (умисел і необережність) розкриваються через ставлення правопорушника до суспільно-небезпечних наслідків вчинюваного ним протиправного діяння. Як наслідок, уповноважені суб’єкти кваліфікації правопорушень у сфері містобудівної діяльності встановлюють вину без аналізу її психологічних аспектів – на основі констатації причетності правопорушника до вчинення протиправних дій або бездіяльності. Результати проведеного опитування засвідчили, що переважна більшість уповноважених суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю застосовують формальний підхід до встановлення вини під час кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності, що суперечить принципам адміністративної відповідальності фізичних осіб. Окрема увага в дисертації приділяється проблемі концептуалізації та практичного встановлення вини юридичних осіб. Обґрунтовано доцільність впровадження у сучасну адміністративно-юрисдикційну практику принципу об’єктивного ставлення у вину, згідно з яким під виною юридичної особи слід розуміти: недокладення нею можливих, допустимих і необхідних зусиль для уникнення протиправних дій (бездіяльності) та їх шкідливих наслідків. З метою законодавчого закріплення даного принципу пропонується комплекс змін до чинного КУпАП. Шляхом аналізу вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства встановлено, що факультативні ознаки суб’єктивної сторони – мета і мотив – не входять до складів адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. На підставі цього зроблено висновок про те, що суб’єктивна сторона таких правопорушень вичерпується ознакою вини. Розкрито структуру та зміст провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Констатовано проблему законодавчої невизначеності моменту початку адміністративно-деліктного провадження. Встановлено, що однією з найбільш поширених процесуальних помилок у юрисдикційній діяльності суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю є здійснення адміністративного розслідування справи без достатніх на те правових підстав. З’ясовано, що причиною таких помилок найчастіше стають порушення суб’єктами державного архітектурно-будівельного контролю встановлених термінів проведення планових і позапланових перевірок. Констатовано недосконалість нормативно-правового регулювання порядку продовження планових і позапланових перевірок на об’єктах будівництва. Запропоновано низку законодавчих змін, спрямованих на вирішення цієї проблеми. У роботі проаналізовано зміст і структуру адміністративного протоколу як основного процесуального акту, покладеного в основу розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється важливість його правильного оформлення. На основі аналізу юрисдикційної практики визначено, що уповноважені суб’єкти державного архітектурно-будівельного контролю не завжди відповідально підходять до оформлення адміністративного протоколу та недостатньо точно фіксують у ньому обставини, потрібні для об’єктивного вирішення справи. З метою мінімізації процесуальних помилок під час розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності обґрунтовується доцільність запровадження циклу тематичних занять (тренінгів) з особовим складом підрозділів будівельного нагляду Державної інспекції архітектури і містобудування України та виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Запропоновано розробити Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. У законодавстві залишаються невизначеними процедурні питання, пов’язані з належним повідомленням фізичної особи про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Обґрунтовується доцільність законодавчого закріплення презумпції отримання особою повідомлення про розгляд справи, якщо таке повідомлення було відправлене їй належним чином. Сформульовано ряд пропозицій, покликаних усунути дублювання актів вітчизняного будівельного законодавства в частині регламентації правових та організаційних аспектів розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинювані суб’єктами містобудівної діяльності. Проаналізовано правові та організаційні засади накладення стягнень за адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Підтверджено закономірність широкого застосування штрафів як основного заходу відповідальності за такі порушення. Висвітлено недоліки встановленого порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, запропоновано кроки щодо їх усунення. Обґрунтовано необхідність перегляду встановлених законодавцем розмірів адміністративних штрафів, передбачених за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а також приведення їх у відповідність до об’єктивного рівня суспільної небезпеки кореспондуючих правопорушень. На основі аналізу юрисдикційної практики констатовано наявність грубих помилок при обчисленні строків накладення адміністративних стягнень. У зв’язку з цим відповідні питання пропонується включити до тематики занять (тренінгів) з особовим складом підрозділів будівельного нагляду Державної інспекції архітектури і містобудування України та виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Підкреслюється важливість неухильного дотримання принципу індивідуалізації при накладенні адміністративних стягнень. Вироблено концептуальний підхід до гармонізації системи адміністративних стягнень за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, вчинювані фізичними та юридичними особами.
ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Спеціальність 072 – Фінанси, банківська справа та страхування
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Шалашна, Ангелина Олександрівна
Шалашна А.О. Державна фінансова політика економічного розвитку. –Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» (07 «Управління таадміністрування»). – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних засад та удосконалення методологічних положень системи формування та реалізації державної фінансової політики економічного розвитку, підвищення результативності фінансово-економічних перетворень.Державна фінансова політика є дієвим інструментом впливу на фінансово- економічні процеси. Вагомими є удосконалення системи публічних фінансів, посилення ефективності бюджетно-податкових механізмів, спрямованих на економічне зростання. Результативність економічних перетворень залежить від стійкості та збалансованості фінансової системи держави, використання фінансово-бюджетної архітектоніки. Необхідним є фінансове забезпечення на достатньо високому рівні національної оборони та безпеки держави, соціального захисту населення. З метою посилення впливу державної фінансової політики на економічний розвиток важливим є запровадження сукупності фінансових заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання видатків бюджету в умовах обмеженості бюджетних ресурсів. Розвиток системи формування та виконання бюджету надасть можливість підвищити рівень ефективності використання бюджетних коштів. Бюджетне планування є важливим інструментом забезпечення динамічної збалансованості та стійкості системи управління державними фінансами. Доцільним є удосконалення фінансово- бюджетного механізму економічного розвитку, підходів щодо дієвого використання бюджетно-податкового потенціалу країни, забезпечення посилення взаємозв’язку між бюджетними видатками та виконанням встановлених суспільних цілей та завдань. Важливим є створення сприятливих умов для ефективного функціонування механізму оподаткування, досягнення виваженого впливу податкових інструментів на формування доходів бюджету та економічний розвиток країни. Державна фінансова політика як складова суспільно-економічних відносин полягає у сукупності відповідних бюджетно-податкових заходів та механізмів впливу на фінансово-економічного середовища упроцесі досягнення основних завдань суспільного розвитку.Серед вагомих наукових досліджень зарубіжних вчених у сфері розвитку фінансово-бюджетних відносин можна назвати праці Ш.Бланкарта, Дж. Б’юкенена, А. Вагнера, Дж. М. Кейнса, П. Кругмана, А. Лаффера, К. Макконнела, К. Рау, Д. Рікардо, А.Парето, П. Самуельсона, А. Сміта, Дж. Стігліца, В. Танзі, С. Фішера, Дж. Хікса. Питанням формування та реалізації державної фінансової політики присвячені праці вітчизняних вчених: О. Василика, Т.Канєвої, С.Качули, Л.Козарезенко, Н.Крючкової, М. Кужелєва, Г.Кучер, Л. Лисяк, І. Лук’яненко, І. Луніної, А. Мазаракі, В. Макогон, М.Пасічного, Д.Полозенка, Ю.Радіонова, Л.Сідельникової, В. Федосова, І. Чугунова, С. Юрія та інших. Разом з тим у даних суспільно-економічних умовах важливим є визначення пріоритетних напрямів формування державної фінансової політики якінструменту економічного розвитку, використання дієвих фінансових механізмів забезпечення економічного зростання, соціального захисту населення. Вагомим є удосконалення бюджетно-податкової складової економічної політики держави, розвиток інституційних засад державних фінансових відносин в умовах суспільних перетворень, узагальнення та систематизація досвіду формування та здійснення державної фінансової політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою, підвищення рівня результативності функціонування системи управління публічними фінансами в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів.Об’єктом дослідження є державна фінансова політика економічного розвитку. Предметом дослідження є теоретичні засади та механізми формування та реалізації державної фінансової політики економічного розвитку. У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Системний та структурний методи використано при розкритті сутності державної фінансової політики економічного розвитку. За допомогою порівняльного та факторного методів узагальнено досвід формування та здійснення державної фінансової політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою. Методи наукового абстрагування, синтезу застосовано при визначенні основних напрямів державної фінансової політики у системі економічних відносин. Інформаційну базу дослідження становили законодавчі та нормативно- правові акти з питань формування державної фінансової політики економічного розвитку, статистичні та аналітичні матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державної служби статистики України, Державної казначейської служби України, Державної аудиторської служби України, відповідні монографії, наукові статті вітчизняних та зарубіжних вчених. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті сутності формування та реалізації державної фінансової політики економічного розвитку, яка полягає у сукупності інституційних засад, механізмів управління фінансовими процесами на макроекономічному рівні відповідно до фінансово- економічного середовища, пріоритетів суспільного розвитку, використанні дієвих бюджетно-податкових інструментів, що надасть можливість підвищити рівень результативності функціонування системи управління публічними фінансами в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів, необхідності посилення ефективності використання бюджетних коштів. Удосконалено підходи щодо формування державної фінансової політики у системі економічного розвитку країни; положення щодо особливостей формування та реалізації пріоритетів державної фінансової політики в умовах бюджетних обмежень; підходи щодо дієвого використання фінансових механізмів як складової економічної політики держави. Дістало подальший розвиток положення щодо інституційних засад державних фінансових відносин, що сприятиме результативності суспільних перетворень; узагальнення та систематизація досвіду формування та здійснення державної фінансової політики у країнах з розвинутою та трансформаційною економікою, що надасть можливість підвищити ефективність системи управління публічними фінансами; підходи до розробки основних напрямів державної фінансової політики у системі економічних відносин, що сприятиме забезпеченню дієвого впливу державних фінансів на економічний розвиток. Теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи, що розкривають сутність державної фінансової політики економічного розвитку, мають практичне значення при розробці та реалізації державної фінансової політики, підвищення результативності фінансово-економічних перетворень. Основні висновки та результати дисертаційної роботи використано Секретаріатом Кабінету Міністрів України при опрацюванні проєктів нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної фінансової політики (довідка від 28.08.2023 № 67-193/1-23). Положення дисертаційної роботи використано у навчальному процесі Державного торговельно-економічного університету при викладанні дисциплін «Фінанси», «Державні фінанси», «Фінансова політика держави» (довідка від 01.09.2023 р. № 123). Особистий внесок здобувача полягає у розкритті сутності державної фінансової політики економічного розвитку. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕСТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Спеціальність 072 – Фінанси, банківська справа та страхування
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Шкурко, Вікторія Ігорівна
Шкурко В.І. Державне регулювання перестрахової діяльності в Україні. –– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та страхування» (072 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок»). – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних засад та удосконалення методологічних положень державного регулювання перестрахової діяльності в Україні. Страховий ринок є важливою складовою фінансової системи, яка відіграє ключову роль у залученні фінансових ресурсів в економіку. Продуктивна діяльність у сфері страхування сприяє забезпеченню безпеки соціально- економічних процесів та формуванню надійної системи фінансових гарантій, охоплюючи різні сфери суспільного життя. З метою підвищення ефективності страхової галузі в Україні особливе значення має удосконалення державного регулювання перестрахової діяльності. Це може стати дієвим інструментом розвитку страховиків і формування конкурентного середовища на ринку страхових послуг. Перестрахування дозволяє підвищити результативність використання страхування як економічної категорії, задовольняючи потреби страхувальників у надійному захисті. Крім того, воно виконує ключову функцію у забезпеченні стабільності страхового сектору через ефективний розподіл ризиків. Належне державне регулювання перестрахування гарантує стабільне функціонування відповідних ринків, що є критично важливим для підтримання загальної економічної рівноваги в країні. Нестабільність економіки, зростання конкуренції на страховому ринку, а також зобов’язання перед клієнтами й партнерами в умовах страхування дедалі більшої кількості великих і специфічних ризиків вимагають від страхових компаній стабільності та рентабельності страхового портфеля. У цьому контексті перестрахування виступає ключовим інструментом забезпечення фінансової надійності страховика, незалежно від розміру його капіталу чи обсягу резервів. Такий механізм дозволяє збалансувати портфель страхових ризиків, що сприяє стабілізації фінансового стану компанії та гарантує своєчасне і повне виконання зобов’язань перед клієнтами. Крім того, перестрахування є одним із провідних сегментів міжнародного страхового ринку, який активно трансформується та, відповідно, потребує ефективного державного регулювання. Для таких країн, як Україна, що стикається з численними економічними та геополітичними викликами, надійна система перестрахування має критичне значення для ефективного управління ризиками та їхнього пом’якшення. Відповідне регуляторне середовище сприяє формуванню стійкої фінансової системи, здатної протидіяти внутрішнім і зовнішнім шокам. Отже, державне регулювання перестрахової діяльності є обґрунтованою необхідністю, особливо з огляду на те, що щороку зростає кількість та складність страхових ризиків. Воно виступає важливою умовою забезпечення фінансової стабільності страховиків. Розвинений ринок перестрахування — це фундамент фінансової безпеки національного страхового ринку, що, у свою чергу, стимулює економічний розвиток і сприяє його стабільності. Попри це, вітчизняний ринок перестрахування все ще не реалізовує свій потенціал у повній мірі. Об’єктом дослідження є система державного регулювання перестрахової діяльності. Предметом дослідження є теоретичні засади та механізми державного регулювання перестрахової діяльності. У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Системний та структурний методи використано при розкритті економічної сутності перестрахування та державного регулювання перестрахової діяльності. За допомогою порівняльного і факторного методів узагальнено та систематизовано досвід державного регулювання перестрахової діяльності у країнах із розвинутою та трансформаційною економікою. Історичний та логічний - при визначенні особливостей формування державного регулювання перестрахової діяльності та підходів до управління ризиками ринку фінансових послуг. Метод порівняльного аналізу - при дослідженні системи державного регулювання перестрахування в Україні та порівнянні з практиками інших країн, зокрема з країнами, що мають розвинені ринки перестрахування. За допомогою методу емпіричних досліджень проведено аналіз практичних даних і результатів діяльності перестраховиків, включаючи фінансові показники, страхові виплати, резерви та інші ключові аспекти. Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти, що регулюють сферу формування та розвитку вітчизняного ринку перестрахування, статистичні та аналітичні матеріали Міністерства фінансів України, Державної служби статистики України, статистичні звіти Національного банку України, матеріали науково-практичних конференцій, відповідні монографії, наукові статті вітчизняних та зарубіжних вчених, Інтернет-ресурси. Наукова новизна одержаних результатів полягає в обгрунтуванні комплексного підходу до державного регулювання перестрахової діяльності в Україні, який базується на поетапній та логічно структурованій деталізації процесів формування і реалізації основних напрямів регуляторної політики у сфері перестрахування та враховує систематизацію суб’єктів ринку за рівнями інституційного функціонування та передбачає впровадження інноваційних інструментів контролю й моніторингу, адаптованих до особливостей національного ринку, з урахуванням кращих міжнародних практик і стандартів (зокрема Solvency II та рекомендацій IAIS), що дозволяє формувати ефективні механізми управління як традиційними, так і раніше неструктурованими ризиками, характерними для сучасного етапу розвитку вітчизняного ринку перестрахування. Удосконалено положення щодо державного регулювання перестрахової діяльності, що полягають у системному переході від загального до спеціалізованого регулювання перестрахування та поєднанні елементів моделей державного регулювання, зокрема директив Solvency II, NAIC (США), FINMA (Швейцарія); це дозволить забезпечити баланс між гнучкістю, спеціалізацією та ефективністю регулювання перестрахування, розширить можливості формування дієвої політики у сфері перестрахування, спрямованої на підвищення фінансової стійкості страховиків і загальної стабільності страхового ринку; теоретичну коцептуалізацію оцінки ризиків та управління ними в контексті державного регулювання перестрахування, що базується на інтеграції методик на основі великих даних і штучного інтелекту (AI), зокрема запропоновано матрицю-ризиків, критерії та інструменти для аналізу й моніторингу ризиків, що дозволить підвищити ефективність регуляторних заходів в умовах трансформації економіки; концепцію інтеграції міжнародних стандартів у національну регуляторну систему перестрахування, яка, на відміну від існуючих, включає адаптивні інструменти інституційного регулювання, що синхронізовані з сучасними фінансовими технологіями (RegTech, SupTech) та забезпечують високий рівень прозорості, надійності та ефективності нагляду, що дозволить гармонізувати національне регулювання з глобальними практиками. Дістали подальшого розвитку: підхід до розвитку ринку перестрахування шляхом створення інноваційного центру перестрахування – спеціалізованої платформи взаємодії ключових учасників ринку, який функціонуватиме, як страхова екосистема, що забезпечує умови для міжсекторальної співпраці, обміну знаннями, спільної розробки інноваційних рішень, впровадження передових цифрових технологій, а також підвищення кваліфікації учасників ринку через освітні заходи та дозволить активізувати процеси цифрової трансформації перестрахового сектору, підвищити ефективність оцінки ризиків, посилити клієнтоорієнтованість та забезпечити динамічний розвиток ринку в умовах сучасних викликів; положення щодо інституційних засад державного регулювання перестрахової діяльності як складової механізму забезпечення фінансово- економічної результативності функціонування страхового ринку, що базується на посиленні ролі системи інституційного середовища, яка охоплює нормативно- правові рамки, організаційні структури та інфраструктурні механізми взаємодії учасників ринку, за рахунок чого формується здатність держави ефективно впливати на розвиток перестрахового сегмента, забезпечувати стабільність, прозорість і адаптивність страхового середовища до внутрішніх і зовнішніх ризиків; методологічні підходи до порівняльного аналізу регуляторних систем перестрахування, який, на відміну від існуючих, передбачає системну оцінку ключових параметрів, інструментів і механізмів державного впливу на перестраховий ринок у різних країнах, дозволяє перейти від формального порівняння до аналітичного обґрунтування реформ та дозволяє здійснювати поглиблене порівняння ефективності різних моделей регулювання, з урахуванням їх економічного наповнення та рівня розвитку фінансового сектору з метою підвищення ефективності системи державного регулювання перестрахової діяльності, її результативності, адаптивності та відповідності викликам сучасного страхового ринку. Теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи, що розкривають сутність державного регулювання перестрахової діяльності, мають практичне значення при формуванні та реалізації страхової політики, спрямованої на забезпечення фінансової спроможності та економічної стійкості країни. Основні висновки та результати дисертаційної роботи використано Першою страховою компанією при розробці та підготовці внутрішніх нрмативно- організаційних документів щодо вхідного та вихідного перестрахування (довідка від 14.02.2025 р. №128). Особистий внесок здобувача полягає у розкритті теоретичних положень та удосконаленні методичних підходів державного регулювання перестрахової діяльності в Україні. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ Спеціальності: 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини та 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Зубко, Тетяна Леонідівна
Зубко Т.Л. Економічна безпека підприємств торгівлі в умовах євроінтеграції. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини та спеціальністю 08.00.04 – Економіка та управлінняпідприємствами (за видами економічної діяльності): Державний торговельно- економічний університет. – Київ, 2023. У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади, закономірності економічної безпеки підприємств. За результатами аналізу і систематизації підходів та визначень поняття економічної безпеки підприємства надано основні сутнісні характеристики цього поняття: стан ефективного використання ресурсів; здатність нейтралізації загроз; спроможність до розвитку; адаптивність; здатність досягати цілі; орієнтація на конкурентоспроможність (тобто прагнення забезпечити якнайвищий рівень конкурентоспроможності підприємства); підтримання потенціалу (тобто орієнтація на збільшення всіх компонентів потенціалу підприємства). З огляду на це, сформульовано таке визначення: економічна безпека підприємства –це стан підприємства, при якому воно спроможне захищати свої інтереси та діяльність, є конкурентоспроможним, ефективно використовує свій потенціал та стабільно розвивається. Запропоновано категоріальне визначення: економічна безпека підприємства (ЕБП) – це сукупність економічних відносин стосовно захищеності підприємства від негативних впливів та спроможності формувати можливості розвитку. Запропоновано концептуальний підхід щодо аналізу та оцінювання рівня ЕБП, де наявні його змістовний опис з виділенням методології дослідження, моделей, принципами побудови концепції та архітектонічних елементів системи ЕБП. Аргументовано, що в умовах швидких змін економічного середовища захист від ризиків і загроз, ефективне використання потенціалу та забезпечення сталого розвитку, зростаюча конкурентоспроможність підприємства сприятиме підвищенню рівня його економічної безпеки. Цей процес передбачає врахування чотирьох базових компонентів: узгодження інтересів стейкхолдерів, протистояння загрозам, ресурсне забезпечення, стимулювання розвитку підприємства. За цих умов, на основі врахування особливостей, переваг і недоліків існуючих підходів до визначення сутності та рівня економічної безпеки, запропоновано використовуватипоєднання декількох підходів – ситуаційно-адаптивного та ресурсно-функціонального, що сприятиме обґрунтуванню програми заходів стосовно досягнення сталого розвитку та конкурентних переваг. В роботі запропоновано при визначенні інтересів підприємства долучити класифікаційні ознаки «за досяжністю», «за інноваційністю». Проведений аналіз різновидів загроз дозволив удосконалити їх класифікацію завдяки введенню ознак: ступінь впливу, масштаб впливу, пригнічення функцій ринку та державного регулювання, зміни системи споживання, девіантні процеси у системі бізнесу, пригнічення факторних конкурентних переваг. Аналіз наукових праць за напрямом дослідження підтвердив правильність наведеного визначення категорії ризику та його складових для підприємств торгівлі. Запропоновано коннотацію ризику як економічної категорії: ризик відображає властивість суспільних економічних відносин, що пов’язана з прийняттям рішень в умовах невизначенності, що може призвести до негативних наслідків. Класифікація ризиків має здійснюватися за допомогою розширення переліку за ознаками: ступенем поширеності, частотою виникнення збитку, розміром збитку. Сукупність ризиків залежно від характеру факторів, що їх спричиняють, може бути поділена на зовнішні та внутрішні (джерелами цих груп ризиків є події, які відбуваються у зовнішньому або внутрішньому середовищі торговельного підприємства). При дослідженнях особливостей діяльності підприємств торгівлі України в умовах посилення євроінтеграційних процесів визначено головні ризики, які є загрозами економічній безпеці підприємства. Проаналізовано та визначено, що саме при поєднанні декількох методів аналізу ризиків можна визначити рівень впливу ризику того чи іншого виду. За принципом поділу бізнес-процесів за складовими удосконаленої збалансованої системи показників, наведені фактори ризику (загрози). Це дозволило систематизувати ризики функціонування торгівельних підприємств за функціональними підсистемами їх економічної безпеки: фінансова складова, клієнтська, внутрішніх процесів, кадрова, зовнішнього середовища та інноваційного розвитку. В роботі сформовано концепцію формування і управління системи сфери підприємств торгівлі на основі поєднання декількох підходів (ресурсно- функціонального, процесно-ситуаційного та системного) відповідає базовим положенням процесно-ситуаційного управління та ґрунтується на засадах системного підходу з врахуванням ресурсного складу самих підприємств. Відповідно концепції розроблено систему економічної безпеки підприємства торгівлі, що сприяє побудові системи превентивних заходів і запобігання можливих збитків. На основі дослідження методологічних засад оцінки загроз економічної безпеки підприємств торгівлі визначено головні фактори впливу на неї. До зовнішніх факторів впливу належать макроекономічні, ринкові та інші, уточнено їх наповнення. Групи внутрішніх факторів включають: операційні, фінансові, інвестиційні, кадрові та інноваційні. При запропонованому поділі факторів враховано характер їх виникнення, що дозволяє систематизувати подальшу методологію пізнання щодо управління економічною безпекою торговельних підприємств. Розглянуто головні національні інтереси України у міжнародній сфері та їх головні характеристики. Як наслідок, зазначено основні проблеми, які перешкоджають зміцненню економічної безпеки малого та середнього підприємництва в Україні і на розв’язання яких має бути спрямована послідовна й активна державна економічна політика. Недосконалість економіко-правового бізнес-середовища в Україні не гарантує належного захисту економічних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності в Україні. Це також об’єктивна перешкода на шляху формування та зміцнення засад демократичного устрою, розвитку середнього класу, підвищення рівня й якості життя в країні та регіонах і, як наслідок – підриває базові засади національної економічної безпеки. Запропоновано методологічний підхід в якому імплементовано методику оцінювання економічної стійкості країн. Перевагами цієї методики є швидкість оцінювання та використання індикаторів міжнародної торгівлі та розвитку держави. Доведено, що Європейський Союз є важливим фактором для нарощування економічного співробітництва у сфері торгівлі, адже до його складу входять найбільш економічно розвинені країни світу, які мають змогу імпортувати товари та послуги українського виробництва за світовими цінами. Пріоритетними напрямами співробітництва має бути науково-технічний розвиток, підвищення якості та конкурентоспроможності готової продукції, що має більшу додану вартість, ніж сировина, і відповідно сприятиме швидшому економічному зростанню країни. У роботі обґрунтовано класифікацію груп ризиків та загроз для підприємств торгівлі, які виникають при євроінтеграції, та надано їх характеристику. Запропоновано заходи для забезпечення власної економічної безпеки України в контексті європейських інтеграційних процесів. Суттєва роль в процесі формування добробуту суспільства України на інноваційних засадах належить розвитку торгівельних підприємств як головних суб`єктів товарообігу між учасниками ринку. На основі вивчення зовнішніх факторів впливу на економічну безпеку вітчизняних підприємств, з`ясовано, що сучасні умови їх існування характеризуються динамічним розвитком конкуренції. Це обумовлено явищами глобалізації та євроінтеграції. Аналіз умов діяльності підприємств України через різноманітні рейтинги, дозволив дійти висновку, що Україна суттєво покращила свої позиції в рейтингу Doing Business. Покращення демонструють динаміка рейтингів індексу сталого розвитку (Sustainable Development) та індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom) При цьому наявність позитивних тенденцій супроводжуються проблемами макроекономічного характеру, серед яких є законотворчі проблеми, низька ефективність інструментів державного регулювання, залежність від кон`юнктури товарів на світових ринках, недоліки Угоди про Асоціацію з ЄС. Аналіз динаміки рівня тіньової економіки показав її повільну тенденцію до зниження за період 2005 – 2020 рр., що зумовлено п`ятьма головними чинниками тінізації національної економіки. Визначено позитивну динаміку росту рейтингу економічної свободи України за останні п`ять років. Дослідження індексу сприйняття корупції за 2005–2020рр. продемонструвало незначне покращення стану України в цьому рейтингу. Зазначено основні чинники корупції. Аналіз рентабельності операційної діяльності виявив такий вид загроз як недостатня ефективність діяльності, яка, в свою чергу, обумовлена низкою факторів. При аналізі фінансової безпеки підприємств торгівлі удосконалено систему показників її оцінки. На основі аналізу платоспроможності та фінансової стійкості в системі фінансової безпеки підприємства обґрунтовано систему показників аналізу стабільності діяльності підприємств торгівлі. За допомогою експертного опитування (методу глибинного інтерв`ю) встановлено значущість кожного показника і, це дозволило визначити рейтингову шкалу оцінки стабільності діяльності підприємства торгівлі. Визначено, що аналіз кадрової безпеки слід виконувати за допомогою поєднання цільового та функціонального підходів, а також формулювання цілей та функцій кадрової безпеки для суб'єкта господарювання. Сформовано та обґрунтовано перелік показників для експрес-аналізу кадрової безпеки підприємства, зазначені їх порогові значення, що і складає новизну дослідження. Відбір індикаторів для розширеного аналізу ще потребує подальшого дослідження та обґрунтування. Під кадрової безпекою слід розуміти стан захищеності соціально-трудової сфери суб'єкта господарювання від внутрішніх і зовнішніх загроз і небезпек, що досягається за допомогою правильного вибору і застосування відповідних засобів, методів і інструментів управління, і сприяє, як ефективному використанню персоналу, так і успішному розвитку підприємства в цілому. Враховуючи функціональний поділ на складові економічної безпеки запропоновано систему індикаторів оцінки рівня операційної, фінансової, інвестиційної, інноваційної та інтелектуально-кадрової підсистем, врахування зміни їх значень дозволяє визначити інтегральний показник рівня економічної безпеки торгівельного підприємства. На основі застосування методу декомпозиції та ієрархічності розроблено алгоритм інтегральної оцінки рівня економічної безпеки виробничо-торгових та торговельних підприємств, який є універсальним для будь-якого підприємства у сфері торгівлі. Практичне застосування даного підходу здійснено для двадцяти семи підприємств сфери торгівлі (ТОВ «Сільпо-Фуд», ТОВ «РУШ», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет» та ін.), в результаті чого встановлено рівень їх економічної безпеки за період 2017–2021рр., що дозволяє розробити відповідні комплекси заходів для покращення показників діяльності та підтримання стійкості діяльності. Удосконалено класифікацію інновацій шляхом зміни видів за двома ознаками: за предметом і сферою застосування, за типом інновацій. Аргументовано категоріальне визначення інноваційного потенціалу – це система можливостей і ресурсів матеріального і нематеріального характеру, які завдяки синергетичності продукують новації, що мають фінансову основної детермінанти розвитку підприємств торгівлі розроблено методику оцінювання інноваційного потенціалу з графічним відображенням у вигляді шестикутника та апробовано на підприємствах торгівлі. Визначено особливості інноваційної діяльності сфери торгівлі України, суб’єктів інноваційних регіональних структур. Запропоновано визначення поняття «інноваційний проєкт» – це захід або комплекс заходів, згрупований у вигляді програми чи стратегії, яка передбачає використання нової методології виконання діяльності або впровадження нової організаційної форми чи виробництво нової продукції (послуг). Сформовано систему інвестиційного забезпечення інноваційного проєкту з урахуванням ключових факторів бізнес-моделі. Окреслено напрями розвитку диджитал-технологій в торгівлі. Розроблено методику оцінювання стану безпеки інноваційного середовища країни в умовах євроінтеграції. За допомогою якісного аналізу результатів співпраці з ЄС визначено потребу в оцінюванні безпеки інноваційного середовища країни. Показник є агрегатним і враховує основні чинники впливу на стан інновацій в країні. Цей метод є універсальним, базується на даних країни з урахуванням загальних та специфічних чинників інноваційного середовища. При цьому досліджено стан інноваційного розвитку країн та обґрунтовано запропоновану методику розрахунку відносного інноваційного індексу. Побудовано модель залежності товарообігу від найбільш значущих факторів, до яких належать: доходи населення України, чисельність зайнятих працівників у торгівлі, товарні запаси в торгівлі, індекси цін виробників промислової продукції, обсяг реалізованої продукції (послуг) телекомунікації (електрозв’язок). Найбільш впливовою виявилася факторна ознака телекомунікаційних послуг. Виокремлено особливості торгівлі товарами з країнами Європейського Союзу. За допомогою економіко-статистичного аналізу експортно-імпортних операцій і структурного аналізу товарообігу країн-партнерів виявлено тенденцію до постійного дефіциту торговельного балансу країни (сальдо у 2018 р. становило -3059,5 млн дол., 2019 р. -4261,5 млн дол., 2020 р. відповідно -4844,8 млн дол.). Такий стан дозволив сформувати рекомендацію щодо необхідності коригування курсу з ЄС для зменшення дефіциту торговельного балансу країни та у перспективі виходу на рівень профіциту. Визначено пріоритетні напрями дій для зовнішньої торгівлі України: прискорення реформ, збільшення запитів на фінансово-технічну підтримку ЄС, стратегічне партнерство з державами позаєвропейського простору. Як наслідок, означено потребу у стратегічному партнерстві з країнами позаєвропейського простору. Визначено можливості реалізації експортного потенціалу України на ринках ЄС, Азії та Африки шляхом розрахунку відносних компаративних переваг за товарними групами. Складений перелік загроз та ризиків для підприємств торгівлі в умовах євроінтеграції допоміг сформувати рекомендації для їх нейтралізації. Сформована модель стратегії управління СЕБП торгівлі містить в собі систему моніторингу ризиків та загроз. Моніторинг загроз ЕБП передбачає виконання кількох етапів, визначено суб`єкти процесу та інформаційні джерела, які залучені у процес виділення факторів ризику і загроз. Це дає можливість формувати необхідні варіанти управлінських рішень. Розраховано песимістичний та оптимістичний прогнози рівня економічної безпеки для ТОВ «Сільпо-Фуд», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», ТОВ «Сахара», ТОВ «Екоклуб», ПрАТ «Оболонь», ТОВ «Рошен», ПрАТ «Дарниця», та ін, що дозволяє визначити першочергові заходи для покращення показників діяльності та підтримання її стійкості. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні матеріали та теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і можуть бути використані при стратегічному плануванні економічного розвитку підприємств торгівлі. Результати наукового дослідження знайшли практичне застосування в діяльності Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine), Асоціації Ритейлерів України, Громадської Організації «ІНСТИТУТ НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТІВ», Національного інституту стратегічних досліджень, в роботі ТОВ «ХОРСТЕХ», ТОВ «Таланлегпром», ТОВ «Сахара», ТОВ «ЕКОКЛУБ», при викладанні дисциплін в Державному торговельно-економічному університеті.
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ Спеціальності: 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини та 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Зубко, Тетяна Леонідівна
Зубко Т.Л. Економічна безпека підприємств торгівлі в умовах євроінтеграції. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини та спеціальністю 08.00.04 – Економіка та управлінняпідприємствами (за видами економічної діяльності): Державний торговельно- економічний університет. – Київ, 2023. У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади, закономірності економічної безпеки підприємств. За результатами аналізу і систематизації підходів та визначень поняття економічної безпеки підприємства надано основні сутнісні характеристики цього поняття: стан ефективного використання ресурсів; здатність нейтралізації загроз; спроможність до розвитку; адаптивність; здатність досягати цілі; орієнтація на конкурентоспроможність (тобто прагнення забезпечити якнайвищий рівень конкурентоспроможності підприємства); підтримання потенціалу (тобто орієнтація на збільшення всіх компонентів потенціалу підприємства). З огляду на це, сформульовано таке визначення: економічна безпека підприємства –це стан підприємства, при якому воно спроможне захищати свої інтереси та діяльність, є конкурентоспроможним, ефективно використовує свій потенціал та стабільно розвивається. Запропоновано категоріальне визначення: економічна безпека підприємства (ЕБП) – це сукупність економічних відносин стосовно захищеності підприємства від негативних впливів та спроможності формувати можливості розвитку. Запропоновано концептуальний підхід щодо аналізу та оцінювання рівня ЕБП, де наявні його змістовний опис з виділенням методології дослідження, моделей, принципами побудови концепції та архітектонічних елементів системи ЕБП. Аргументовано, що в умовах швидких змін економічного середовища захист від ризиків і загроз, ефективне використання потенціалу та забезпечення сталого розвитку, зростаюча конкурентоспроможність підприємства сприятиме підвищенню рівня його економічної безпеки. Цей процес передбачає врахування чотирьох базових компонентів: узгодження інтересів стейкхолдерів, протистояння загрозам, ресурсне забезпечення, стимулювання розвитку підприємства. За цих умов, на основі врахування особливостей, переваг і недоліків існуючих підходів до визначення сутності та рівня економічної безпеки, запропоновано використовуватипоєднання декількох підходів – ситуаційно-адаптивного та ресурсно-функціонального, що сприятиме обґрунтуванню програми заходів стосовно досягнення сталого розвитку та конкурентних переваг. В роботі запропоновано при визначенні інтересів підприємства долучити класифікаційні ознаки «за досяжністю», «за інноваційністю». Проведений аналіз різновидів загроз дозволив удосконалити їх класифікацію завдяки введенню ознак: ступінь впливу, масштаб впливу, пригнічення функцій ринку та державного регулювання, зміни системи споживання, девіантні процеси у системі бізнесу, пригнічення факторних конкурентних переваг. Аналіз наукових праць за напрямом дослідження підтвердив правильність наведеного визначення категорії ризику та його складових для підприємств торгівлі. Запропоновано коннотацію ризику як економічної категорії: ризик відображає властивість суспільних економічних відносин, що пов’язана з прийняттям рішень в умовах невизначенності, що може призвести до негативних наслідків. Класифікація ризиків має здійснюватися за допомогою розширення переліку за ознаками: ступенем поширеності, частотою виникнення збитку, розміром збитку. Сукупність ризиків залежно від характеру факторів, що їх спричиняють, може бути поділена на зовнішні та внутрішні (джерелами цих груп ризиків є події, які відбуваються у зовнішньому або внутрішньому середовищі торговельного підприємства). При дослідженнях особливостей діяльності підприємств торгівлі України в умовах посилення євроінтеграційних процесів визначено головні ризики, які є загрозами економічній безпеці підприємства. Проаналізовано та визначено, що саме при поєднанні декількох методів аналізу ризиків можна визначити рівень впливу ризику того чи іншого виду. За принципом поділу бізнес-процесів за складовими удосконаленої збалансованої системи показників, наведені фактори ризику (загрози). Це дозволило систематизувати ризики функціонування торгівельних підприємств за функціональними підсистемами їх економічної безпеки: фінансова складова, клієнтська, внутрішніх процесів, кадрова, зовнішнього середовища та інноваційного розвитку. В роботі сформовано концепцію формування і управління системи сфери підприємств торгівлі на основі поєднання декількох підходів (ресурсно- функціонального, процесно-ситуаційного та системного) відповідає базовим положенням процесно-ситуаційного управління та ґрунтується на засадах системного підходу з врахуванням ресурсного складу самих підприємств. Відповідно концепції розроблено систему економічної безпеки підприємства торгівлі, що сприяє побудові системи превентивних заходів і запобігання можливих збитків. На основі дослідження методологічних засад оцінки загроз економічної безпеки підприємств торгівлі визначено головні фактори впливу на неї. До зовнішніх факторів впливу належать макроекономічні, ринкові та інші, уточнено їх наповнення. Групи внутрішніх факторів включають: операційні, фінансові, інвестиційні, кадрові та інноваційні. При запропонованому поділі факторів враховано характер їх виникнення, що дозволяє систематизувати подальшу методологію пізнання щодо управління економічною безпекою торговельних підприємств. Розглянуто головні національні інтереси України у міжнародній сфері та їх головні характеристики. Як наслідок, зазначено основні проблеми, які перешкоджають зміцненню економічної безпеки малого та середнього підприємництва в Україні і на розв’язання яких має бути спрямована послідовна й активна державна економічна політика. Недосконалість економіко-правового бізнес-середовища в Україні не гарантує належного захисту економічних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності в Україні. Це також об’єктивна перешкода на шляху формування та зміцнення засад демократичного устрою, розвитку середнього класу, підвищення рівня й якості життя в країні та регіонах і, як наслідок – підриває базові засади національної економічної безпеки. Запропоновано методологічний підхід в якому імплементовано методику оцінювання економічної стійкості країн. Перевагами цієї методики є швидкість оцінювання та використання індикаторів міжнародної торгівлі та розвитку держави. Доведено, що Європейський Союз є важливим фактором для нарощування економічного співробітництва у сфері торгівлі, адже до його складу входять найбільш економічно розвинені країни світу, які мають змогу імпортувати товари та послуги українського виробництва за світовими цінами. Пріоритетними напрямами співробітництва має бути науково-технічний розвиток, підвищення якості та конкурентоспроможності готової продукції, що має більшу додану вартість, ніж сировина, і відповідно сприятиме швидшому економічному зростанню країни. У роботі обґрунтовано класифікацію груп ризиків та загроз для підприємств торгівлі, які виникають при євроінтеграції, та надано їх характеристику. Запропоновано заходи для забезпечення власної економічної безпеки України в контексті європейських інтеграційних процесів. Суттєва роль в процесі формування добробуту суспільства України на інноваційних засадах належить розвитку торгівельних підприємств як головних суб`єктів товарообігу між учасниками ринку. На основі вивчення зовнішніх факторів впливу на економічну безпеку вітчизняних підприємств, з`ясовано, що сучасні умови їх існування характеризуються динамічним розвитком конкуренції. Це обумовлено явищами глобалізації та євроінтеграції. Аналіз умов діяльності підприємств України через різноманітні рейтинги, дозволив дійти висновку, що Україна суттєво покращила свої позиції в рейтингу Doing Business. Покращення демонструють динаміка рейтингів індексу сталого розвитку (Sustainable Development) та індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom) При цьому наявність позитивних тенденцій супроводжуються проблемами макроекономічного характеру, серед яких є законотворчі проблеми, низька ефективність інструментів державного регулювання, залежність від кон`юнктури товарів на світових ринках, недоліки Угоди про Асоціацію з ЄС. Аналіз динаміки рівня тіньової економіки показав її повільну тенденцію до зниження за період 2005 – 2020 рр., що зумовлено п`ятьма головними чинниками тінізації національної економіки. Визначено позитивну динаміку росту рейтингу економічної свободи України за останні п`ять років. Дослідження індексу сприйняття корупції за 2005–2020рр. продемонструвало незначне покращення стану України в цьому рейтингу. Зазначено основні чинники корупції. Аналіз рентабельності операційної діяльності виявив такий вид загроз як недостатня ефективність діяльності, яка, в свою чергу, обумовлена низкою факторів. При аналізі фінансової безпеки підприємств торгівлі удосконалено систему показників її оцінки. На основі аналізу платоспроможності та фінансової стійкості в системі фінансової безпеки підприємства обґрунтовано систему показників аналізу стабільності діяльності підприємств торгівлі. За допомогою експертного опитування (методу глибинного інтерв`ю) встановлено значущість кожного показника і, це дозволило визначити рейтингову шкалу оцінки стабільності діяльності підприємства торгівлі. Визначено, що аналіз кадрової безпеки слід виконувати за допомогою поєднання цільового та функціонального підходів, а також формулювання цілей та функцій кадрової безпеки для суб'єкта господарювання. Сформовано та обґрунтовано перелік показників для експрес-аналізу кадрової безпеки підприємства, зазначені їх порогові значення, що і складає новизну дослідження. Відбір індикаторів для розширеного аналізу ще потребує подальшого дослідження та обґрунтування. Під кадрової безпекою слід розуміти стан захищеності соціально-трудової сфери суб'єкта господарювання від внутрішніх і зовнішніх загроз і небезпек, що досягається за допомогою правильного вибору і застосування відповідних засобів, методів і інструментів управління, і сприяє, як ефективному використанню персоналу, так і успішному розвитку підприємства в цілому. Враховуючи функціональний поділ на складові економічної безпеки запропоновано систему індикаторів оцінки рівня операційної, фінансової, інвестиційної, інноваційної та інтелектуально-кадрової підсистем, врахування зміни їх значень дозволяє визначити інтегральний показник рівня економічної безпеки торгівельного підприємства. На основі застосування методу декомпозиції та ієрархічності розроблено алгоритм інтегральної оцінки рівня економічної безпеки виробничо-торгових та торговельних підприємств, який є універсальним для будь-якого підприємства у сфері торгівлі. Практичне застосування даного підходу здійснено для двадцяти семи підприємств сфери торгівлі (ТОВ «Сільпо-Фуд», ТОВ «РУШ», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет» та ін.), в результаті чого встановлено рівень їх економічної безпеки за період 2017–2021рр., що дозволяє розробити відповідні комплекси заходів для покращення показників діяльності та підтримання стійкості діяльності. Удосконалено класифікацію інновацій шляхом зміни видів за двома ознаками: за предметом і сферою застосування, за типом інновацій. Аргументовано категоріальне визначення інноваційного потенціалу – це система можливостей і ресурсів матеріального і нематеріального характеру, які завдяки синергетичності продукують новації, що мають фінансову основної детермінанти розвитку підприємств торгівлі розроблено методику оцінювання інноваційного потенціалу з графічним відображенням у вигляді шестикутника та апробовано на підприємствах торгівлі. Визначено особливості інноваційної діяльності сфери торгівлі України, суб’єктів інноваційних регіональних структур. Запропоновано визначення поняття «інноваційний проєкт» – це захід або комплекс заходів, згрупований у вигляді програми чи стратегії, яка передбачає використання нової методології виконання діяльності або впровадження нової організаційної форми чи виробництво нової продукції (послуг). Сформовано систему інвестиційного забезпечення інноваційного проєкту з урахуванням ключових факторів бізнес-моделі. Окреслено напрями розвитку диджитал-технологій в торгівлі. Розроблено методику оцінювання стану безпеки інноваційного середовища країни в умовах євроінтеграції. За допомогою якісного аналізу результатів співпраці з ЄС визначено потребу в оцінюванні безпеки інноваційного середовища країни. Показник є агрегатним і враховує основні чинники впливу на стан інновацій в країні. Цей метод є універсальним, базується на даних країни з урахуванням загальних та специфічних чинників інноваційного середовища. При цьому досліджено стан інноваційного розвитку країн та обґрунтовано запропоновану методику розрахунку відносного інноваційного індексу. Побудовано модель залежності товарообігу від найбільш значущих факторів, до яких належать: доходи населення України, чисельність зайнятих працівників у торгівлі, товарні запаси в торгівлі, індекси цін виробників промислової продукції, обсяг реалізованої продукції (послуг) телекомунікації (електрозв’язок). Найбільш впливовою виявилася факторна ознака телекомунікаційних послуг. Виокремлено особливості торгівлі товарами з країнами Європейського Союзу. За допомогою економіко-статистичного аналізу експортно-імпортних операцій і структурного аналізу товарообігу країн-партнерів виявлено тенденцію до постійного дефіциту торговельного балансу країни (сальдо у 2018 р. становило -3059,5 млн дол., 2019 р. -4261,5 млн дол., 2020 р. відповідно -4844,8 млн дол.). Такий стан дозволив сформувати рекомендацію щодо необхідності коригування курсу з ЄС для зменшення дефіциту торговельного балансу країни та у перспективі виходу на рівень профіциту. Визначено пріоритетні напрями дій для зовнішньої торгівлі України: прискорення реформ, збільшення запитів на фінансово-технічну підтримку ЄС, стратегічне партнерство з державами позаєвропейського простору. Як наслідок, означено потребу у стратегічному партнерстві з країнами позаєвропейського простору. Визначено можливості реалізації експортного потенціалу України на ринках ЄС, Азії та Африки шляхом розрахунку відносних компаративних переваг за товарними групами. Складений перелік загроз та ризиків для підприємств торгівлі в умовах євроінтеграції допоміг сформувати рекомендації для їх нейтралізації. Сформована модель стратегії управління СЕБП торгівлі містить в собі систему моніторингу ризиків та загроз. Моніторинг загроз ЕБП передбачає виконання кількох етапів, визначено суб`єкти процесу та інформаційні джерела, які залучені у процес виділення факторів ризику і загроз. Це дає можливість формувати необхідні варіанти управлінських рішень. Розраховано песимістичний та оптимістичний прогнози рівня економічної безпеки для ТОВ «Сільпо-Фуд», ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет», ТОВ «Сахара», ТОВ «Екоклуб», ПрАТ «Оболонь», ТОВ «Рошен», ПрАТ «Дарниця», та ін, що дозволяє визначити першочергові заходи для покращення показників діяльності та підтримання її стійкості. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні матеріали та теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і можуть бути використані при стратегічному плануванні економічного розвитку підприємств торгівлі. Результати наукового дослідження знайшли практичне застосування в діяльності Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine), Асоціації Ритейлерів України, Громадської Організації «ІНСТИТУТ НЕЗАЛЕЖНИХ ЕКСПЕРТІВ», Національного інституту стратегічних досліджень, в роботі ТОВ «ХОРСТЕХ», ТОВ «Таланлегпром», ТОВ «Сахара», ТОВ «ЕКОКЛУБ», при викладанні дисциплін в Державному торговельно-економічному університеті.
ЕКОНОМІЧНА ДІАГНОСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА ТОРГІВЛІ Спеціальність 051 - Економіка
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Дідківський, Андрій Олександрович
Дідківський А.О. Економічна діагностика потенціалу розвитку підприємства торгівлі. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 “Економіка” (Соціальні та поведінкові науки). - Державний торговельно- економічний університет, Київ, 2025. Дисертаційна робота є науковим дослідженням теоретичних засад та практичних аспектів економічної діагностики потенціалу розвитку підприємства торгівлі в умовах динамічного ринкового середовища. У дисертаційному дослідженні здійснено всебічний аналіз сутності та структурних елементів потенціалу розвитку підприємства торгівлі. Досліджено ключові поняття «розвиток», «потенціал підприємства», «розвиток підприємства торгівлі» та «потенціал розвитку підприємства торгівлі», що дозволило розширити категоріальний апарат сучасної економічної науки. Сформульовано визначення розвитку підприємства торгівлі як еволюційного процесу якісних і кількісних змін, спрямованого на вдосконалення ресурсного забезпечення, операційної ефективності, впровадження інновацій, зміцнення конкурентоспроможності, розширення ринкової присутності та формування довгострокових партнерських відносин. Запропоновано розширену класифікацію видів розвитку підприємства торгівлі, що включає нові критерії: ступеня інтеграції в економіку держави, рівня цифровізації та технологічності, рівня взаємодії із споживачами, інтенсивності капіталовкладень, організаційної форми, форми ринкової експансії, рівня регуляторного впливу та стратегії конкурентної боротьби. Уточнено трактування потенціалу підприємства як інтегральної характеристики ресурсних складових, зовнішніх і внутрішніх можливостей та резервів стійкості. На основі цього визначено, що потенціал розвитку підприємства торгівлі являє собою інтегровану характеристику його здатності до ефективного функціонування, динамічного розвитку та трансформації в умовах мінливої ринкової ситуації, що забезпечує досягнення високих результатів у процесі здійснення торговельних операцій і створення цінності для всіх зацікавлених сторін. Окрім того, було запропоновано додаткові складові потенціалу розвитку підприємства торгівлі, такі як цифровий, соціальний, глобалізаційний та мережевий потенціали, які забезпечують адаптацію підприємства до сучасних викликів та сприяють його сталому розвитку. Обґрунтовано, що поєднання традиційних та новітніх компонентів потенціалу розвитку підприємств торгівлі сприяє підвищенню їхньої конкурентоспроможності на глобальному ринку. Важливим результатом дослідження є теоретичне обґрунтування взаємозалежності між розвитком та потенціалом підприємства торгівлі. Запропоновані підходи можуть слугувати основою для розробки стратегій довгострокового розвитку та підвищення конкурентоспроможності підприємств торгівлі на національному та міжнародному рівнях. Запропоновано визначення економічної діагностики потенціалу розвитку підприємства торгівлі як науково обґрунтованого, системного процесу дослідження, спрямованого на комплексну оцінку ресурсного потенціалу, здатностей і компетенцій підприємства. Визначено алгоритм проведення діагностики, що включає формулювання завдань, розробку системи індикаторів, здійснення аналітичних процедур, ідентифікацію проблемних зон, формування стратегічних рекомендацій та контроль реалізації діагностичних заходів. Розроблено методичний підхід до оцінки рівня потенціалу розвитку підприємства торгівлі, який передбачає виокремлення основних функціональних складових, таких як ресурсне забезпечення, інноваційна активність, зовнішні можливості і резерви стійкості, рівні конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Методика включає розрахунок інтегрального показника, що базується на часткових оцінках кожного з цих параметрів, що дозволяє здійснити комплексну оцінку рівня потенціалу розвитку підприємства, виявити ключові фактори впливу та обґрунтувати стратегії для забезпечення його стійкого зростання. На підставі аналізу макроекономічних та галузевих факторів розвитку торгівлі в Україні ідентифіковано основні етапи розвитку внутрішньої торгівлі: етап економічного зростання та структурних перетворень (2000- 2014 рр., розвиток внутрішньої торгівлі через інституційні зміни), етап кризової трансформації та цифрової адаптації (2014-2022 рр., розвиток внутрішньої торгівлі через геополітичну адаптацію та цифровізацію), етап виживання, перебудови та відновлення (2022р. – до сьогодні, розвиток внутрішньої торгівлі через відновлення інфраструктури та глобальні транзитні шляхи). Проведено оцінку впливу криз, пандемії COVID-19 та військових дій на динаміку розвитку галузі. Аналіз макроекономічних та галузевих факторів, що впливають на розвиток підприємств торгівлі в Україні, виявив як позитивні, так і негативні чинники. Зокрема, зростання ВВП, доходів населення та рівня зайнятості сприяє розвитку торгівлі, тоді як інфляція, зниження інвестицій та імпортна конкуренція створюють загрози для галузі. Серед позитивних галузевих факторів впливу на потенціал розвитку підприємств торгівлі України виділяємо цифровізацію, підтримку національного виробника та державні програми стимулювання бізнесу. Водночас кадровий дефіцит, руйнування інфраструктури та високі логістичні витрати уповільнюють розвиток підприємств торгівлі. Аналіз засвідчив високу кореляцію між товарооборотом та економічними показниками, що підтверджує вплив зовнішнього середовища на галузь. Для сталого розвитку торгівлі в Україні потрібне поєднання макроекономічної стабільності, підтримки національного виробництва та інноваційних рішень. Застосування запропонованої у дисертаційній роботі трирівневої системи економічної діагностики дозволяє проводити всебічний аналізпотенціалу розвитку підприємств торгівлі та приймати обґрунтовані управлінські рішення, враховуючи внутрішні й зовнішні фактори впливу. Поєднання наукового, галузевого та корпоративного рівнів аналізу допомагає глибше розуміти економічну динаміку, виявляти ризики та можливості розвитку, а також розробляти стратегії адаптації до змін у конкурентному середовищі. Здійснено розробку методичного підходу до комплексної економічної діагностики потенціалу розвитку підприємства торгівлі, що передбачає використання показників стимуляторів та деструкторів. Розроблена методика є динамічною, гнучкою та інтегрує сучасні цифрові технології. Її перевагами також є адаптивність, порівнянність показників і можливість застосування як для окремого підприємства, так і для групи підприємств. Обґрунтовано комплексний підхід до інформаційного забезпечення економічної діагностики потенціалу розвитку підприємств торгівлі, що включає фінансово-економічну, операційну, маркетингову та конкурентну, стратегічну, юридично-регуляторну, технологічну, прогностичну, соціально- екологічну та ESG-інформацію. Виокремлено ключові процедури збору та обробки інформації, а також систематизовано програмні продукти для економічної діагностики. Запропоновано використання сучасних цифрових інструментів для підвищення точності та ефективності економічної діагностики. За результатами діагностики визначено інструменти зміцнення потенціалу розвитку підприємства торгівлі, серед яких технологічні, маркетингові та клієнто орієнтовані, операційні, фінансові, правові та безпекові, стратегічні заходи. Запропоновані інструменти сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності підприємств торгівлі та забезпеченню їх довгострокової стійкості. Основні наукові результати дослідження мають практичне значення та впроваджено у діяльність ПрАТ “ДИТЯЧИЙ СВІТ КИЇВ” (довідка № 48/3 від 18.11.2024р.) та ТОВ “Євро Груп Україна” (довідка № 02/12-1/24 від 02.12.2024р.).
ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СИСТЕМ ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Чубаєвський, Віталій Іванович
Чубаєвський В. І. Економічна ефективність систем захисту корпоративної інформації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади та методичні підходи до формування економічно-ефективної системи захисту корпоративної інформації. За результатми дослідження визначено основні сутнісні характеристики корпоративного інформаційного простору: безперервний процес виробництва та споживання інформації, результат та спосіб пізнання дійсності, суб’єктність, системність та організованість, фактор розвитку суб’єкта та об’єкт управління та визначено його зміст як сукупність інформації та інформаційних процесів, яка є станом, засобом та результатом функціонування системи, чинником її розвитку та формою представлення. Виходячи із цього, визначено сутність корпоративного інформаційного простору як організовану систему інформації та інформаційних процесів корпорації, яка є станом та результатом її функціонування, способом її розвитку та представлення. На основі аналізу та узагальнення сучасних досліджень ідентифіковано три етапи еволюції корпоративного інформаційного простору: паперовий (до середини 70-х років), автоматизований (із середини 70-х років до початку 90-х років), мережевий (із початку 90-х по теперішній час). На сучасному етапі корпоративний інформаційний простір характеризується глобальністю, відсутністю фізичних меж зберігання інформації, високою інтенсивністю та швидкістю її поширення, надлишковістю, уразливістю та зростанням витрат на захист, посиленим впливом на трансформацію корпоративних бізнес-моделей. З’ясовано, що корпоративний інформаційний простір характеризується єдністю та взаємообумовленістю окремих елементів. У структурі корпоративного інформаційного простору запропоновано виокремлювати чотири принципові компоненти: суб’єкти, семантичну складову (інформаційний контент), інформаційну інфраструктуру, регламенти та норми. Обгрунтовано зміст та склад окремих компонентів. На основі аналізу та узагальнення сучасних досліджень визначено зміст корпоративної інформаційної безпеки як стан захищеності інтересів підприємства від недобросовісних дій (умисних та неумисних) щодо корпоративної інформації, що спрямовані на всі компоненти корпоративного інформаційного простору та доведено чіткий взаємозв’язок між захистом корпоративної інформації та досягненням високих економічних результатів функціонування підприємства, які і є відображенням його інтересів. Сформульовано концептуальне бачення місця захисту корпоративної інформації в забезпеченні ефективного економічного розвитку підприємства на основі доведеної взаємообумовлюючої залежності між параметрами та функціями корпоративного інформаційного простору; розширено перелік параметрів КІП такими характеристиками як рівень цифровізації КІП, цифрові компетентності персоналу, рівень інноваційності інформаційної інфраструктури, рівень корпоративної інформаційної культури, ступінь захищеності та якість регламентації КІП; ідентифіковано систему функцій КІП (інтегруюча, комунікативна, актуалізуюча, соціальна, навчальна, інноваційна, акселеруюча) та сформульовано авторське бачення сутності захисту корпоративної інформації як системи принципів, методів та процесів протидії загрозам інформаційній безпеці підприємства, які спрямовуються на порушення функціонування КІП і передбачають їх ідентифікацію, аналіз, попередження та нейтралізацію. Представлено теоретичний концепт сутності економічної ефективності управління підприємством на основі нової авторської трактовки змісту «управління підприємством» як інтегральної характеристики сукупності функціональних підрозділів, управлінських процесів, управлінських рішень, управлінського персоналу, центрів фінансової відповідальності в межах єдиного корпоративного інформаційного простору та відповідно сформульованої її видової класифікації з визначеними сутністю та місцем у ній економічної ефективності захисту корпоративної інформації, що дозволило систематизувати основні методичні підходи до оцінювання ефективності захисту корпоративної інформації. Отже, економічну ефективність захисту корпоративної інформації запропоновано визначати як міру економічного ефекту витрачених ресурсів на реалізацію системи заходів з ідетифікації, аналізу, попередження та нейтралізації загроз порушення функціонування корпоративного інформаційного поля. На основі аналізу та розвитку наявного доробку визначено сутність концепції формування корпоративної інформаційної безпеки як систему поглядів на організацію та забезпечення такої безпеки, що відображається через обрану методологію формування, окреслені принципи та розроблений механізм забезпечення. Таким чином, ідентифіковано, що концепція формування корпоративної інформаційної безпеки має містити три принципові структурні компоненти: методологічну основу, принципи, механізм, які знаходяться в логічному зв’язку та підпорядкуванні. Відповідно до сформульованого бачення обґрунтовано авторську концепцію формування корпоративної інформаційної безпеки, що ґрунтується на позитивістській та нормативній економічних теоріях, поєднанні системного, процесного, проектного підходів в управлінні та концепції динамічних компетентностей, сформульованій системі принципів та механізмі забезпечення, що сприятиме більш комплексному розумінню проблем формування інформаційної безпеки та забезпеченню комплексності заходів щодо її забезпечення. Доведено, що політика інформаційної безпеки корпорацій є елементом корпоративного управління і випливає із стратегічних вимог до управління ризиками та корпоративного управління. Інформаційна безпека корпорацій має бути реалізована відповідно до бізнес-цілей, які характеризуються високим рівнем динамічності за умов необхідності безперервного, послідовного узгодження між політикою безпеки та іншими напрямами корпоративної бізнес-політики тастратегіями. З’ясовано, що послідовне узгодження політики інформаційної безпеки може бути досягнуте шляхом конвергенції корпоративної політики інформаційної безпеки з іншими бізнес-політиками організації в межах циклу стратегічного управління. У дисертації систематизовано та узагальнено напрями корпоративної політики інформаційної безпеки через обґрунтування домінантних чинників формування її базису в глобальному бізнес-середовищі з виокремленням таких як: створення єдиного цифрового корпоративного бізнес-простору, зростання швидкості впровадження цифрових бізнес-стратегії з високим рівнем технологічного розгортання та інтенсивності порушень стійкості системи захисту корпоративної інформації, на основі чого, на відміну від превалюючих підходів, доведено необхідність підвищення ефективності корпоративної політики інформаційної безпеки за рахунок її гнучкого реагування на зміну стратегічних цілей діяльності корпоративних структур. Вивчення сучасних підходів до оцінювання економічної ефективності корпоративної інформаційної безпеки дозволило зробити висновок про складність застосування єдиної наявної методики для формування вичерпного висновку щодо ефективності корпоративної інформаційної безпеки та виявити ряд проблем, які потребують вирішення, зокрема: відсутність чітко сформульованих принципів оцінювання та систематизації показників економічної ефективності та їх критеріальних значень, відсутність рекомендацій щодо логічної послідовності аналізу окремих показників та підходів до формування інтегрального або узагальнюючого показника економічної ефективності корпоративної інформаційної безпеки. З метою вирішення цих проблем у дисертації розроблено методологічний підхід до оцінювання економічної ефективності захисту корпоративної інформації, який включає: принципи оцінювання та систематизації показників; систему часткових показників економічної ефективності та критеріальну шкалу їх інтерпретації; узагальнюючу оцінку економічної ефективності захисту корпоративної інформації на основі поєднання інтегрального показника та показника прогресивності розвитку системи захисту корпоративної інформації (КІ), структурно-логічну послідовність етапів оцінювання, що створює основу для запровадження дієвих систем оцінювання економічної ефективності захисту корпоративної інформації. У межах зазначеного підходу пропонується також оцінювання ступеня досягнення максимально можливого прибутку корпоративної структур за рахунок визначення потенційних можливостей системи захисту корпоративної інформації, який сприяє отриманню своєчасної та достовірної інформації як основи для прийняття та реалізації суб’єктами безпеки тактичних і стратегічних управлінських рішень та дозволяє надавати керівникам корпорацій комплексну оцінку ефективності управлінських дій щодо використання інноваційних технологій інформаційної безпеки на всіх ієрархічних рівнях організаційної структури управління. Доведено, що з ускладненням сценаріїв проведення кібернетичних атак, особливо таргетованих, розширюється і простір ознак, що характеризують способи отримання несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів підприємств. Оскільки простір ознак несанкціонованого доступу постійно розширюється, навіть кваліфікованим експертам у сфері інформаційна безпека без підтримки спеціалізованих програмних продуктів при прийнятті рішення в подібних питаннях обійтися складно. Це зумовлює необхідність продовження досліджень у напрямі інтелектуалізації на основі ІТ процедури первинної формалізації неправомірних дій комп’ютерних зловмисників, які роблять спроби отримати несанкціонований доступ до ІС суб’єктів господарської діяльності. У дисертації розроблено методологічний підхід до процедури формалізації ознакового функціонального подання неправомірних дій комп’ютерного зловмисника в ході реалізації функцій несанкціонованого доступу до ресурсів ІС підприємств за рахунок формалізації ієрархічної схеми формування множини ознак несанкціонованого доступу до ресурсів ІС підприємства; отримана ієрархічна структура є основою для подальшого синтезу інтелектуальної системи виявлення спроб несанкціонованого доступу в умовах важкозрозумілих ознак або їх невеликого числа, що дозволяє ефективно реалізувати первинну формалізацію неправомірних дій комп’ютерних зловмисників для подальшого математичного опису параметра ймовірності несанкціонованого доступу. Удосконалено методологічний підхід, що дозволяє автоматизувати та систематизувати прояви ефекту захищеності інформації від витоків технічними каналами шляхом доповнення ймовірнісної моделі виконання загроз, яка дозволяє на основі запропонованого програмного забезпечення (ПЗ) залучати кілька експертів для оцінки актуальності загроз витоку інформації щодо ТКПІ в умовах динамічного вдосконалення ТЗР. З’ясовано зростаючий тренд кількості та варіативності видів кібератак. Виявлено, що найбільш поширеними видами кібератак, з якими стикаються невеликі підприємства – це фішинг, вторгнення в мережу компанії, випадки ненавмисного витоку інформації, розкрадання пристроїв, помилкова конфігурація мережі та її захисту. З’ясовано, що в Україні найбільше від кібератак потерпають державні установи, промислові підприємства, медичні заклади, фінансові установи, заклади освіти і науки та та підприємства торгівлі. Спостерігається зростання інтересу менеджменту компаній до проблем захисту корпоративної інформації та практичного впровадження програм навчання персоналу діям при кібератаках. Розроблено підхід до організації процесу управління подіями інформаційної безпеки (ІБ) для підприємства, який на відміну від існуючих пропонує комплексну деталізацію алгоритму підпроцесу «Обробка подій» відповідно до життєвого циклу подій ІБ, що дозволить на практиці заповнити потенційні прогалини інформації при створенні системи управління ІБ підприємства, реалізовувати цей підпроцес у незалежному режимі, спростити процедуру управління ІБ підприємства в цілому та знизити витрати на її побудову для невеликих підприємств. Сформульовано підхід до адаптивного моніторингу інформаційної безпеки, який включає процедури оброблення та аналізу подій інформаційної безпеки в межах їх життєвого циклу, відповідає принципам ієрархічної пов’язаності, цілісності та подібності подій ІБ, який на відміну від існуючих характеризується інваріантністю по відношенню до способів реалізації інфраструктурних рішень ІБ підприємства та, зокрема, його КІС. Це дозволяє, не змінюючи методичний інструментарій, масштабувати цей підхід і адаптувати його до СУІБ різних підприємств. Доведено, що в процесі оцінки ефективності функціонування СЗІ об’єкта господарювання найбільш доцільно застосовувати ймовірнісні методи. Відповідно до цих методів прийнятний для сторони захисту гарантований рівень ІБ трансформуватиметься в довірчі ймовірності відповідних метрик захисту інформації та КБ ОБІ підприємства. Обгрунтовано методичні підходи до моделювання системи оцінювання рівня інформаційної безпеки (ІБ) для об’єктів інформатизації (ОБІ), яка на відміну від існуючих ґрунтується на методі аналізу ієрархій (МАІ) та дозволяє оцінювати її результативність за визначеними критеріями. Обгрунтовано необхідність розроблення та впровадження дієвого організаційно-економічного забезпечення як основи практичної реалізації політики захисту корпоративної інформації. Розроблено методологічний підхід до формування організаційно-економічного забезпечення ефективного захисту корпоративної інформації як комплексу взаємоузгоджених елементів (заходів) різної спрямованості та частоти застосування, які перебувають у постійній взаємодії, виступають частиною економічного механізму інформаційної безпеки, реалізуються на різних контурах управління та інтегровані в систему загальнокорпоративного управління з метою досягнення визначених цілей та який на відміну від існуючих передбачає чітку систематизацію елементів за їх функціональним напрямом, можливістю впливу на КІБ, частотою застосування, контуром управління. Це дозволило окреслити систематизований комплекс практичних заходів із захисту корпоративної інформації, що підвищить обґрунтованість та ефективність їх запровадження в практичній діяльності. Обгрунтовано наукові підходи до створення моделі, що описує процедуру формалізації завдання оптимізації системи захисту інформації (СЗІ) суб’єкта господарської діяльності (підприємства), яка на відміну від існуючих передбачає математико-алгоритмічну та комп’ютерну підтримку процедури прийняття рішень у питаннях організаційно-економічного забезпечення ефективного захисту корпоративної інформації в контексті завдань менеджменту інформаційної безпеки (ІБ) підприємств. Запропонований підхід дає можливість стороні захисту максимально ефективно визначати параметри організаційного управління інфраструктурою СЗІ підприємства. Розроблено та описано інтелектуальну систему оцінки загроз витоку інформації щодо ТКПІ (технічних каналів передачі інформації), в основу якої покладено метод аудиту інформаційної безпеки, заснований на автоматизації процедур аудиту шляхом залучення для оцінки ризиків інформаційної безпеки апарату Байєсовських мереж (БМ) та штучних нейронних мереж (ШНМ). Така система дозволяє підвищити ступінь достовірності результатів проведення комплексного аудиту ІБ ОБІ та комплексної оцінки ризиків, своєчасно реагувати на загрози адміністратору ІБ розподіленої обчислювальної мережі (РОМ). Сформульовано методичний підхід до процедури аудиту інформаційної безпеки (АІБ), який на відміну від існуючих забезпечує багатостороннє оцінювання інформаційної безпеки об’єктів інформатизації на основі поєднання стандартних чисельних та експертних метрик оцінювання ІБ, що дозволяє оперативно в ході аудиту інформаційної безпеки (АІБ) визначати актуальні ризики ІБ ОБІ та автоматизувати процедури АІБ на основі застосування Байєсовських мереж (БМ) і штучної нейронної мережі (ШНМ), а адміністратору ІБ розподіленої обчислювальної мережі (РОМ) своєчасно та динамічно реагувати на загрози. Практична значущість отриманих результатів полягає в тому, що всі пропозиції доведено до практичних рекомендацій і може бути впроваджено в практику корпоративного управління. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі Департаменту кіберполіції Національної поліції України, Ради Національної безпеки і оборони України, ТОВ «КАРМА ДІДЖИТАЛ ЛТД», Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, при викладанні дисциплін у Державному торговельно-економічному університеті.
ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ СИСТЕМ ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ Спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Чубаєвський, Віталій Іванович
Чубаєвський В. І. Економічна ефективність систем захисту корпоративної інформації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади та методичні підходи до формування економічно-ефективної системи захисту корпоративної інформації. За результатми дослідження визначено основні сутнісні характеристики корпоративного інформаційного простору: безперервний процес виробництва та споживання інформації, результат та спосіб пізнання дійсності, суб’єктність, системність та організованість, фактор розвитку суб’єкта та об’єкт управління та визначено його зміст як сукупність інформації та інформаційних процесів, яка є станом, засобом та результатом функціонування системи, чинником її розвитку та формою представлення. Виходячи із цього, визначено сутність корпоративного інформаційного простору як організовану систему інформації та інформаційних процесів корпорації, яка є станом та результатом її функціонування, способом її розвитку та представлення. На основі аналізу та узагальнення сучасних досліджень ідентифіковано три етапи еволюції корпоративного інформаційного простору: паперовий (до середини 70-х років), автоматизований (із середини 70-х років до початку 90-х років), мережевий (із початку 90-х по теперішній час). На сучасному етапі корпоративний інформаційний простір характеризується глобальністю, відсутністю фізичних меж зберігання інформації, високою інтенсивністю та швидкістю її поширення, надлишковістю, уразливістю та зростанням витрат на захист, посиленим впливом на трансформацію корпоративних бізнес-моделей. З’ясовано, що корпоративний інформаційний простір характеризується єдністю та взаємообумовленістю окремих елементів. У структурі корпоративного інформаційного простору запропоновано виокремлювати чотири принципові компоненти: суб’єкти, семантичну складову (інформаційний контент), інформаційну інфраструктуру, регламенти та норми. Обгрунтовано зміст та склад окремих компонентів. На основі аналізу та узагальнення сучасних досліджень визначено зміст корпоративної інформаційної безпеки як стан захищеності інтересів підприємства від недобросовісних дій (умисних та неумисних) щодо корпоративної інформації, що спрямовані на всі компоненти корпоративного інформаційного простору та доведено чіткий взаємозв’язок між захистом корпоративної інформації та досягненням високих економічних результатів функціонування підприємства, які і є відображенням його інтересів. Сформульовано концептуальне бачення місця захисту корпоративної інформації в забезпеченні ефективного економічного розвитку підприємства на основі доведеної взаємообумовлюючої залежності між параметрами та функціями корпоративного інформаційного простору; розширено перелік параметрів КІП такими характеристиками як рівень цифровізації КІП, цифрові компетентності персоналу, рівень інноваційності інформаційної інфраструктури, рівень корпоративної інформаційної культури, ступінь захищеності та якість регламентації КІП; ідентифіковано систему функцій КІП (інтегруюча, комунікативна, актуалізуюча, соціальна, навчальна, інноваційна, акселеруюча) та сформульовано авторське бачення сутності захисту корпоративної інформації як системи принципів, методів та процесів протидії загрозам інформаційній безпеці підприємства, які спрямовуються на порушення функціонування КІП і передбачають їх ідентифікацію, аналіз, попередження та нейтралізацію. Представлено теоретичний концепт сутності економічної ефективності управління підприємством на основі нової авторської трактовки змісту «управління підприємством» як інтегральної характеристики сукупності функціональних підрозділів, управлінських процесів, управлінських рішень, управлінського персоналу, центрів фінансової відповідальності в межах єдиного корпоративного інформаційного простору та відповідно сформульованої її видової класифікації з визначеними сутністю та місцем у ній економічної ефективності захисту корпоративної інформації, що дозволило систематизувати основні методичні підходи до оцінювання ефективності захисту корпоративної інформації. Отже, економічну ефективність захисту корпоративної інформації запропоновано визначати як міру економічного ефекту витрачених ресурсів на реалізацію системи заходів з ідетифікації, аналізу, попередження та нейтралізації загроз порушення функціонування корпоративного інформаційного поля. На основі аналізу та розвитку наявного доробку визначено сутність концепції формування корпоративної інформаційної безпеки як систему поглядів на організацію та забезпечення такої безпеки, що відображається через обрану методологію формування, окреслені принципи та розроблений механізм забезпечення. Таким чином, ідентифіковано, що концепція формування корпоративної інформаційної безпеки має містити три принципові структурні компоненти: методологічну основу, принципи, механізм, які знаходяться в логічному зв’язку та підпорядкуванні. Відповідно до сформульованого бачення обґрунтовано авторську концепцію формування корпоративної інформаційної безпеки, що ґрунтується на позитивістській та нормативній економічних теоріях, поєднанні системного, процесного, проектного підходів в управлінні та концепції динамічних компетентностей, сформульованій системі принципів та механізмі забезпечення, що сприятиме більш комплексному розумінню проблем формування інформаційної безпеки та забезпеченню комплексності заходів щодо її забезпечення. Доведено, що політика інформаційної безпеки корпорацій є елементом корпоративного управління і випливає із стратегічних вимог до управління ризиками та корпоративного управління. Інформаційна безпека корпорацій має бути реалізована відповідно до бізнес-цілей, які характеризуються високим рівнем динамічності за умов необхідності безперервного, послідовного узгодження між політикою безпеки та іншими напрямами корпоративної бізнес-політики тастратегіями. З’ясовано, що послідовне узгодження політики інформаційної безпеки може бути досягнуте шляхом конвергенції корпоративної політики інформаційної безпеки з іншими бізнес-політиками організації в межах циклу стратегічного управління. У дисертації систематизовано та узагальнено напрями корпоративної політики інформаційної безпеки через обґрунтування домінантних чинників формування її базису в глобальному бізнес-середовищі з виокремленням таких як: створення єдиного цифрового корпоративного бізнес-простору, зростання швидкості впровадження цифрових бізнес-стратегії з високим рівнем технологічного розгортання та інтенсивності порушень стійкості системи захисту корпоративної інформації, на основі чого, на відміну від превалюючих підходів, доведено необхідність підвищення ефективності корпоративної політики інформаційної безпеки за рахунок її гнучкого реагування на зміну стратегічних цілей діяльності корпоративних структур. Вивчення сучасних підходів до оцінювання економічної ефективності корпоративної інформаційної безпеки дозволило зробити висновок про складність застосування єдиної наявної методики для формування вичерпного висновку щодо ефективності корпоративної інформаційної безпеки та виявити ряд проблем, які потребують вирішення, зокрема: відсутність чітко сформульованих принципів оцінювання та систематизації показників економічної ефективності та їх критеріальних значень, відсутність рекомендацій щодо логічної послідовності аналізу окремих показників та підходів до формування інтегрального або узагальнюючого показника економічної ефективності корпоративної інформаційної безпеки. З метою вирішення цих проблем у дисертації розроблено методологічний підхід до оцінювання економічної ефективності захисту корпоративної інформації, який включає: принципи оцінювання та систематизації показників; систему часткових показників економічної ефективності та критеріальну шкалу їх інтерпретації; узагальнюючу оцінку економічної ефективності захисту корпоративної інформації на основі поєднання інтегрального показника та показника прогресивності розвитку системи захисту корпоративної інформації (КІ), структурно-логічну послідовність етапів оцінювання, що створює основу для запровадження дієвих систем оцінювання економічної ефективності захисту корпоративної інформації. У межах зазначеного підходу пропонується також оцінювання ступеня досягнення максимально можливого прибутку корпоративної структур за рахунок визначення потенційних можливостей системи захисту корпоративної інформації, який сприяє отриманню своєчасної та достовірної інформації як основи для прийняття та реалізації суб’єктами безпеки тактичних і стратегічних управлінських рішень та дозволяє надавати керівникам корпорацій комплексну оцінку ефективності управлінських дій щодо використання інноваційних технологій інформаційної безпеки на всіх ієрархічних рівнях організаційної структури управління. Доведено, що з ускладненням сценаріїв проведення кібернетичних атак, особливо таргетованих, розширюється і простір ознак, що характеризують способи отримання несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів підприємств. Оскільки простір ознак несанкціонованого доступу постійно розширюється, навіть кваліфікованим експертам у сфері інформаційна безпека без підтримки спеціалізованих програмних продуктів при прийнятті рішення в подібних питаннях обійтися складно. Це зумовлює необхідність продовження досліджень у напрямі інтелектуалізації на основі ІТ процедури первинної формалізації неправомірних дій комп’ютерних зловмисників, які роблять спроби отримати несанкціонований доступ до ІС суб’єктів господарської діяльності. У дисертації розроблено методологічний підхід до процедури формалізації ознакового функціонального подання неправомірних дій комп’ютерного зловмисника в ході реалізації функцій несанкціонованого доступу до ресурсів ІС підприємств за рахунок формалізації ієрархічної схеми формування множини ознак несанкціонованого доступу до ресурсів ІС підприємства; отримана ієрархічна структура є основою для подальшого синтезу інтелектуальної системи виявлення спроб несанкціонованого доступу в умовах важкозрозумілих ознак або їх невеликого числа, що дозволяє ефективно реалізувати первинну формалізацію неправомірних дій комп’ютерних зловмисників для подальшого математичного опису параметра ймовірності несанкціонованого доступу. Удосконалено методологічний підхід, що дозволяє автоматизувати та систематизувати прояви ефекту захищеності інформації від витоків технічними каналами шляхом доповнення ймовірнісної моделі виконання загроз, яка дозволяє на основі запропонованого програмного забезпечення (ПЗ) залучати кілька експертів для оцінки актуальності загроз витоку інформації щодо ТКПІ в умовах динамічного вдосконалення ТЗР. З’ясовано зростаючий тренд кількості та варіативності видів кібератак. Виявлено, що найбільш поширеними видами кібератак, з якими стикаються невеликі підприємства – це фішинг, вторгнення в мережу компанії, випадки ненавмисного витоку інформації, розкрадання пристроїв, помилкова конфігурація мережі та її захисту. З’ясовано, що в Україні найбільше від кібератак потерпають державні установи, промислові підприємства, медичні заклади, фінансові установи, заклади освіти і науки та та підприємства торгівлі. Спостерігається зростання інтересу менеджменту компаній до проблем захисту корпоративної інформації та практичного впровадження програм навчання персоналу діям при кібератаках. Розроблено підхід до організації процесу управління подіями інформаційної безпеки (ІБ) для підприємства, який на відміну від існуючих пропонує комплексну деталізацію алгоритму підпроцесу «Обробка подій» відповідно до життєвого циклу подій ІБ, що дозволить на практиці заповнити потенційні прогалини інформації при створенні системи управління ІБ підприємства, реалізовувати цей підпроцес у незалежному режимі, спростити процедуру управління ІБ підприємства в цілому та знизити витрати на її побудову для невеликих підприємств. Сформульовано підхід до адаптивного моніторингу інформаційної безпеки, який включає процедури оброблення та аналізу подій інформаційної безпеки в межах їх життєвого циклу, відповідає принципам ієрархічної пов’язаності, цілісності та подібності подій ІБ, який на відміну від існуючих характеризується інваріантністю по відношенню до способів реалізації інфраструктурних рішень ІБ підприємства та, зокрема, його КІС. Це дозволяє, не змінюючи методичний інструментарій, масштабувати цей підхід і адаптувати його до СУІБ різних підприємств. Доведено, що в процесі оцінки ефективності функціонування СЗІ об’єкта господарювання найбільш доцільно застосовувати ймовірнісні методи. Відповідно до цих методів прийнятний для сторони захисту гарантований рівень ІБ трансформуватиметься в довірчі ймовірності відповідних метрик захисту інформації та КБ ОБІ підприємства. Обгрунтовано методичні підходи до моделювання системи оцінювання рівня інформаційної безпеки (ІБ) для об’єктів інформатизації (ОБІ), яка на відміну від існуючих ґрунтується на методі аналізу ієрархій (МАІ) та дозволяє оцінювати її результативність за визначеними критеріями. Обгрунтовано необхідність розроблення та впровадження дієвого організаційно-економічного забезпечення як основи практичної реалізації політики захисту корпоративної інформації. Розроблено методологічний підхід до формування організаційно-економічного забезпечення ефективного захисту корпоративної інформації як комплексу взаємоузгоджених елементів (заходів) різної спрямованості та частоти застосування, які перебувають у постійній взаємодії, виступають частиною економічного механізму інформаційної безпеки, реалізуються на різних контурах управління та інтегровані в систему загальнокорпоративного управління з метою досягнення визначених цілей та який на відміну від існуючих передбачає чітку систематизацію елементів за їх функціональним напрямом, можливістю впливу на КІБ, частотою застосування, контуром управління. Це дозволило окреслити систематизований комплекс практичних заходів із захисту корпоративної інформації, що підвищить обґрунтованість та ефективність їх запровадження в практичній діяльності. Обгрунтовано наукові підходи до створення моделі, що описує процедуру формалізації завдання оптимізації системи захисту інформації (СЗІ) суб’єкта господарської діяльності (підприємства), яка на відміну від існуючих передбачає математико-алгоритмічну та комп’ютерну підтримку процедури прийняття рішень у питаннях організаційно-економічного забезпечення ефективного захисту корпоративної інформації в контексті завдань менеджменту інформаційної безпеки (ІБ) підприємств. Запропонований підхід дає можливість стороні захисту максимально ефективно визначати параметри організаційного управління інфраструктурою СЗІ підприємства. Розроблено та описано інтелектуальну систему оцінки загроз витоку інформації щодо ТКПІ (технічних каналів передачі інформації), в основу якої покладено метод аудиту інформаційної безпеки, заснований на автоматизації процедур аудиту шляхом залучення для оцінки ризиків інформаційної безпеки апарату Байєсовських мереж (БМ) та штучних нейронних мереж (ШНМ). Така система дозволяє підвищити ступінь достовірності результатів проведення комплексного аудиту ІБ ОБІ та комплексної оцінки ризиків, своєчасно реагувати на загрози адміністратору ІБ розподіленої обчислювальної мережі (РОМ). Сформульовано методичний підхід до процедури аудиту інформаційної безпеки (АІБ), який на відміну від існуючих забезпечує багатостороннє оцінювання інформаційної безпеки об’єктів інформатизації на основі поєднання стандартних чисельних та експертних метрик оцінювання ІБ, що дозволяє оперативно в ході аудиту інформаційної безпеки (АІБ) визначати актуальні ризики ІБ ОБІ та автоматизувати процедури АІБ на основі застосування Байєсовських мереж (БМ) і штучної нейронної мережі (ШНМ), а адміністратору ІБ розподіленої обчислювальної мережі (РОМ) своєчасно та динамічно реагувати на загрози. Практична значущість отриманих результатів полягає в тому, що всі пропозиції доведено до практичних рекомендацій і може бути впроваджено в практику корпоративного управління. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі Департаменту кіберполіції Національної поліції України, Ради Національної безпеки і оборони України, ТОВ «КАРМА ДІДЖИТАЛ ЛТД», Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, при викладанні дисциплін у Державному торговельно-економічному університеті.
ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА Спеціальність 051– Економіка
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Вівсюк, Ірина Олександрівна
Вівсюк І. О. Економічний потенціал підприємства готельного господарства. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних аспектів економічного потенціалу підприємств готельного господарства. Готельне господарство є основним складником туристичної інфраструктури та відіграє провідну роль у презентації національного туристичного продукту на світовому ринку туристичних послуг. За останні три десятиліття історії розвитку готельного господарства можна виділити декілька криз, які спричинили зниження міжнародних туристичних прибуттів і дестабілізуючі процеси в міжнародному готельно-туристичному бізнесі. Дві потужні хвилі рецесії вже спричинили кризи у світовій економіці: під час епідемії атипової пневмонії (SARS) у 2003 році та світової фінансової кризи 2009 року. Після світової рецесії 2009 року відродження індустрії гостинності стало важливим чинником відновлення економіки та зміцнення ринкових позицій у всьому світі. Діяльність підприємств готельного господарства у 2020 році скоротилася на 3/4 через поширення наслідків коронавірусної кризи, глобальний карантин, значні обмеження на подорожі та падіння попиту, що унеможливлювало роботу закладів розміщення. На початок 2022 року під час повномасштабного вторгнення російського агресора на територію України готельний бізнес скоротив обсяги своєї діяльності ще на 90 %, що потребує пошуку шляхів стабілізації діяльності підприємств готельного господарства у нових кризових умовах. Проблеми у розвитку ринку готельних послуг в Україні висувають підвищені вимоги до інструментів управління, зокрема, до методів дослідження й оцінювання діяльності підприємств готельного господарства. Все більш чітко проявляється необхідність в удосконаленні відомих на сьогоднішній день і розробленні інноваційних рішень теоретичного та прикладного характеру, спрямованих на забезпечення ефективності діяльності підприємств готельного господарства. Отже, склалися об’єктивні передумови для застосування в системі управління діяльністю підприємств готельного господарства інструментарію, який дозволяв би проводити детальне дослідження, одержувати достовірну і повну інформацію про стан та можливості підприємства готельного господарства, яка б служила базою для розроблення та прийняття ефективних управлінських рішень.Ефективність діяльності підприємств готельного господарства на ринку готельних послуг у значній мірі визначається їх економічним потенціалом, який являє собою синтез фінансової, трудової, виробничо-експлуатаційної, маркетингової та репутаційної компонент. Метою дисертаційного дослідження є розроблення теоретико- методичних положень та обґрунтування практичних рекомендацій щодо управління економічним потенціалом підприємства готельного господарства. Проведено науковий аналіз терміну «потенціал» та проаналізовано підходи до трактування поняття «потенціал підприємства». Досліджено ієрархію понять «потенціал підприємства», «економічний потенціал», «економічний потенціал підприємства», що зумовило необхідність трактування авторського поняття «економічний потенціал підприємства готельного господарства» як здатність підприємства до оптимізації сукупності ресурсів і можливостей для ефективного функціонування підприємства, досягнення економічної мети та підвищення рівня конкурентоспроможності на ринку готельних послуг шляхом формування стресостійкості до впливу внутрішніх та зовнішніх факторів. Введено в науковий обіг та розкрито зміст поняття «стресостійкість економічного потенціалу підприємства готельного господарства». Сутність цього поняття визначено як здатність підприємства готельного господарства долати кризові ситуації, протидіяти проблемам та несприятливим факторам у нестабільних умовах без суттєвого впливу на його економічну стійкість, функціонування та здатність забезпечувати прибуток і задовольняти потреби споживачів. Удосконалено компонентну структуру економічного потенціалу підприємства готельного господарства, яка включає в себе п’ять основних компонент: фінансову, кадрову, виробничо-експлуатаційну, маркетингову та репутаційну. Результати проведеного експертного опитування представників готельного бізнесу встановили значимість в удосконаленій компонентній структурі економічного потенціалу підприємства готельного господарства додавання репутаційної складової, яка визначається рівнем іміджу підприємства, якістю обслуговування, споживчою лояльністю, оцінкою конкурентів, що дозволяє врахувати вплив репутації підприємства на його стресостійкість, надає можливість посилити конкурентоспроможні позиції на ринку готельних послуг, впливає на спроможність подолання кризових явищ, дозволяє сформувати позитивний імідж серед споживачів для забезпечення зростання коефіцієнта завантаження номерного фонду підприємства готельного господарства та його фінансових результатів. Удосконалено методику оцінювання економічного потенціалу підприємства готельного господарства, розроблено систему показників, що характеризують компоненти економічного потенціалу у кількісному виражені та встановлено вагомість кожної складової для проведення оцінювання рівня економічного потенціалу готельного підприємства. Запропонована методика надає можливість здійснити моніторинг стану економічного потенціалу підприємства готельного господарства шляхом розрахунку інтегрального показника з урахуванням фінансової, кадрової, виробничо-експлуатаційної, маркетингової та репутаційної компонент, оцінити результативність використання економічного потенціалу та надати пропозиції щодо підвищення рівня стресостійкості підприємства готельного господарства. Проведено структурно-динамічний аналіз ринку готельних послуг в Україні, результати якого засвідчили наявність проблем, що загострилися за часи світової епідеміологічної кризи та воєнних дій на території країни: зниження туристичного попиту внаслідок закриття кордонів та інших обмежень, пов’язаних з пандемією та воєнними діями; втрата частини доходів, обумовлена зменшенням кількості бронювань; підвищення вимог до систем безпеки та необхідність у покращеному страхуванні; нестабільність економічного середовища; недостатність інвестицій у сферу готельного бізнесу; невелика кількість сертифікованих підприємств готельного господарства; здебільшого застаріле матеріально-технічне забезпечення підприємств готельного господарства; відсутність законодавчого контролю щодо якості сервісного обслуговування; низька динаміка розвитку готельних мереж; інші динамічні зміни зовнішніх чинників, що потребують швидкого реагування. Досліджено чинники впливу на формування та розвиток економічного потенціалу підприємств готельного господарства України, основними серед яких визначено рівень економічної та політичної стабільності, законодавчо- нормативна база, податкова та регуляторна політика, рівень державної підтримки щодо створення умов до залучення інвестицій підприємствами готельного господарства, рівень інфляції, сезонність та варіабельність туристичного попиту. Проведено аналіз стану та результативності використання економічного потенціалу підприємств готельного господарства, що розташовані в обласних центрах України, окрім тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях. Визначено рівень економічного потенціалу досліджуваних підприємств готельного господарства (низький, середній, достатній, високий або дуже високий). Проаналізовано динаміку зміни рівня економічного потенціалу підприємств готельного господарства під впливом дії постійних та змінних екзогенних чинників. Запропоновано інформаційно-аналітичне забезпечення процесу управління економічним потенціалом підприємства готельного господарства шляхом побудови комплексу регресійних моделей для підприємств готельного господарства з урахуванням тенденцій до зміни інтегрального показника їх економічного потенціалу. Розраховані на основі регресійних моделей прогнозні значення інтегрального показника економічного потенціалу є основою для розроблення превентивних заходів щодо збереження та зміцнення економічного потенціалу. Визначено, що стресостійкість економічного потенціалу підприємства готельного господарства залежить від забезпечення фінансової, операційної та репутаційної стресостійкості, як найважливіших елементів структури економічного потенціалу. Розроблено алгоритм визначення рівня стресостійкості економічного потенціалу підприємства готельного господарства, який ґрунтується на системі показників, що кількісно характеризують кожен елемент стресостійкості економічного потенціалу підприємства готельного господарства та дозволяє моделювати різні сценарії кризових ситуацій, визначати вплив кожного із них на діяльність підприємства готельного господарства. Розроблено методику оцінювання стресостійкості економічного потенціалу підприємств готельного господарства, що базується на визначенні рівнів стресостійкості, проаналізовано динаміку рівнів стресостійкості та побудовано імітаційну модель управління економічним потенціалом підприємства готельного господарства, що ґрунтується на трьох основних рівнях стресостійкості: високому (- ∞; 0,27], середньому (0,27; 0,67] та низькому (0,67; + ∞). За результатами апробації розроблено пропозиції з адаптації та стабілізації діяльності підприємств готельного господарства на ринку готельних послуг. Запропоновано матрицю стратегій розвитку економічного потенціалу підприємства готельного господарства залежно від рівня стресостійкості економічного потенціалу («стійка», «адаптивна» та «стресова»), яка ґрунтується на утворенні комбінувань з рівнів стресостійкості найвагоміших компонент економічного потенціалу («низька», «середня» та «висока»), що дозволяє розробити сценарії подальшого розвитку підприємства готельного господарства і відповідні заходи для його адаптації до кризових ситуацій. Запропоновані стратегії включають сценарії подальшого розвитку підприємств готельного господарства: для стратегії «стресова» – 4 сценарії, для стратегії «адаптивна» – 19 сценаріїв, для стратегії «стійка» – 4 сценарії. Для досліджуваних підприємств готельного господарства визначено стратегії та сценарії розвитку, що відповідають рівню їх стресостійкості та вказують, яких заходів потрібно вжити для адаптації підприємств до кризових ситуацій, для стабілізації діяльності та акумулювання економічного потенціалу.
КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖАВИ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Спеціальність 081 – Право
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Задорожний, Богдан Юрійович
Задорожний Б. Ю. Конституційні обов’язки держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023.Дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням конституційних обов’язків держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні, за результатами якого сформульовано пропозиції щодо удосконалення механізму забезпечення конституційних обов’язків держави у цій сфері правовідносин. Обґрунтовано необхідність належного правового регулювання підприємницької діяльності, впровадження політики домірного оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, забезпечення чесної конкуренції у цій сфері, встановлення прозорих правил приватизації, викоренення щонайменших проявів корупції, що є надважливим завданням для України на шляху європейського та євроатлантичного курсу, незворотність якого конституційно унормована і обумовлена потребою забезпечення національної безпеки України. У дисертації здійснено аналіз правового закріплення обов’язків держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні, осмислено соціальну цінність реалізації означених конституційних обов’язків держави для сталого економічного розвитку демократичного суспільства. Досліджено правову природу обов’язків держави, які перманентно формуються під впливом звичаєвих, ментальних, владних, соціальних, безпекових, військових, адміністративно-управлінських, релігійних, моральних та інших чинників і засобом юридичної мови поступово формалізувалися у правові тексти та дістають об’єктивізацію у системі національних і міжнародних правових актів. Аргументовано необхідність удосконалення механізму забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні як сфери реалізації конституційних обов’язків держави. Доведено, що значимість правового регулювання обов’язків держави у конституційному законодавстві здійснюється не заради формального впливу на суспільні відносини, а з метою отримання очікуваного правового результату, змістовним виявом якого є певний правопорядок, що досягається шляхом цільової дії норм права на ті ж таки суспільні відносини, внаслідок чого в державі встановлюється правовий режим законності, якому підпорядковуються суб’єкти права, які є носіями певного правового статусу, невід’ємними складниками якого є їхні права та обов’язки. Запропоновано шляхи удосконалення національного законодавства у сфері забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні, не забороненої законом. Основний вектор такого удосконалення має поєднувати національні здобутки у сфері розвитку вільного підприємництва та умови інтеграції національної економічної системи в європейський економічний простір. Доведена необхідність доповнення, внесення змін до національної системи законодавства задля усунення недоврегулювань, наявність яких не сприяє забезпеченню свободи підприємницької діяльності в Україні. Виявлено, що національне законодавство не містить механізму примусового виконання рішень національних судів, відповідачем у яких є іноземна держава. З’ясовано, що система та функціонал інституцій державної виконавчої влади, зокрема, «дорадчих та інших допоміжних органів і служб», які діють при главі держави, а також «консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів», що створені за рішенням Кабінету Міністрів України, не є прозорими для суспільства, що ставить під сумнів не тільки фаховість персонального складу працівників таких «допоміжних» служб та органів, результати та обсяги фінансування їхньої роботи, а й унеможливлює визначення їх ролі в механізмі забезпечення свободи підприємницької діяльності. Обґрунтовано необхідність доповнення національної правової системи законодавчим актом, предмет правового регулювання якого має визначати комплекс питань, пов’язаних зі статусом, порядком організації і діяльності самоврегулівних організацій, унормуванням релевантних наглядових взаємин між такими організаціями і державою задля зміцнення забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні. Запропоновано посилити судові гарантії забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи у сфері забезпечення свободи підприємницької діяльності, зокрема, шляхом законодавчого урегулювання відносини щодо перегляду на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України за винятковими обставинами постанови Верховного Суду, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог, у разі якщо підставою для звернення особи із клопотанням до Верховного Суду про перегляд судового рішення за виключними обставинами стало прийняття Конституційним Судом України рішення, яким визнано неконституційним нормативно-правовий акт (або його окремі положення), на підставі якого було ухвалено таку постанову .Аргументовано науковий підхід щодо визначення гарантій реалізації конституційних обов’язків держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності як системи нормативно визначених умов, засобів, принципів і механізмів, взаємоузгоджена комплексність яких змушує державу забезпечувати реалізацію своїх функцій і виконання завдань, а також забезпечувати досягнення легітимних економічних цілей відповідно до конституційно визначених засад її стратегічного політичного та економічного розвитку. Доведено, що держава у публічно-правових спорах наділена процесуальною правосуб'єктністю відповідача і позивача за правилами адміністративного судочинства України, що є проявом утвердження верховенства права в національній правовій системі та сприяє відновленню порушених прав особи на підприємницьку діяльність, тому що сатисфакція судом порушення державою такої свободи передбачає її відповідальність та відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю уповноважених нею владних суб’єктів. Аргументовано, що складниками системи міжнародно-правових гарантій конституційних обов’язків держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності є: членство держави в міжнародних організаціях; укладення міжнародних договорів, які стають невід’ємним складником національного законодавства держави; звернення до міжнародних судів. Зроблено висновок про необхідність упорядкування системи законодавчих актів України, особливо міжнародних, завдяки чому міжнародно-правові гарантії конституційних обов’язків України у сфері забезпечення свободи підприємницької діяльності, матимуть чіткі межі та правову змістовну визначеність, що є важливою і невід’ємною передумовою набуття Україною членства в ЄС. Обґрунтовано науковий підхід в аспекті тлумачення імперативної вимоги конвенційного і національного конституційного законодавства, зверненого до обов’язку держави: «Все, що держава пообіцяла особі у національному законодавстві – має бути безапеляційно нею виконано, інакше – за клопотанням особи до ЄСПЛ будуть задіяні норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950), що покладають на державу обов’язок: діяти тоді, коли це необхідно; діяти там, де це необхідно; діяти так як це потрібно, тобто, законно – лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, або ж утриматися від певних дій. Визначено необхідність ухвалення Стратегії забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні, предметом правового регулювання якої мають стати пріоритетні напрями діяльності держави у цій сфері економічних правовідносин, оновлення законодавства, спрямування функціоналу суб’єктного складу щодо реалізації конституційного обов’язку держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності, заохочення до підприємництва, покращення інвестиційного клімату в післявоєнній Україні. Підсумовано, що системне забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні посилить економіку держави, підвищить рівень зайнятості населення, сприятиме подоланню його бідності, зумовить наближення економічної системи України до європейського формату вільного підприємництва при збереженні національних позитивних напрацювань у цій сфері відносин, що в перспективі має забезпечити конкурентоздатність національної економіки на європейському і світовому економічному ринку.
КОНТЕНТ-МАРКЕТИНГ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ТОРГІВЛІ Спеціальність 075 – Маркетинг
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Ященко ,Максим Сергійович
Ященко М.С. Контент-маркетинг на підприємствах торгівлі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 075 – Маркетинг. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню контент-маркетингу на підприємствах торгівлі. Метою дисертаційної роботи є розроблення теоретико-методичних підходів та практичних рекомендацій щодо удосконалення контент-маркетингу на підприємствах торгівлі. Об’єктом дослідження є контент-маркетинг на підприємствах торгівлі. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних підходів щодо забезпечення ефективності контент-маркетингу на підприємствах торгівлі. У вступі розкрито актуальність теми дослідження, доведено необхідність становлення та розвитку контент-маркетингу на підприємствах торгівлі, обґрунтовано дієвість інструментів контент-маркетингу та їх здатність до створення синергетичного ефекту шляхом розміщення якісного та ціннісного контенту, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, окреслено практичне значення отриманих результатів для підприємств торгівлі. У дослідженні здійснено теоретичні узагальнення та представлено вирішення актуального наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності контент-маркетингу на підприємствах торгівлі. За результатами аналізу теорії та практики контент-маркетингу визначено місце та особливості розвитку контент-маркетингу відповідно до еволюції концепцій маркетингу. За результатами аналізу компонентного складу запропоновано авторське визначення поняття «контент» та «контент-маркетинг», окреслено їх характерні риси. Авторське визначення розкриває «контент» як корисну чи розважальну інформацію у текстовій, графічній чи мультимедійній формі, яка публікується підприємством торгівлі з метою залучення, інформування та підвищення лояльності споживачів. Під контент-маркетинг доцільно розуміти сукупність прийомів зі створення, розміщення, просування релевантного контенту, що забезпечують реалізацію маркетингової стратегії підприємства торгівлі на основі підвищення його цінності на шляху споживача. Представлений підхід враховує варіативність форм контенту з урахуванням маркетингових цілей підприємства; можливості розміщення переважно цифровими апаратними та програмними засобами; здатність уникати відторгнення у потенційного споживача внаслідок «рекламної сліпоти», корисність через прагнення формувати позитивні емоції від взаємодії з цільовою аудиторією. Представлене трактування контент-маркетингу розкриває роль у створенні додаткової цінності для запропонованих споживачам товарів, підвищенні лояльності споживачів за рахунок просування безкоштовної цінності у вигляді контенту, посиленні емоційного зв’язку між підприємством і споживачем, формуванні довготривалих клієнтських відносин. На підставі історичного методу розкрито роль контент-маркетингу на підприємстві торгівлі та визначено місце серед еволюції концепцій маркетингу, встановлено взаємозв’язок з інтенсивністю інформаційних потоків. Виокремлено такі принципи контент-маркетингу як адаптивності, масштабування ,технологічності, функціональності, програмно-цільового спрямування, оптимальності та персоналізації, що допоможе забезпечити дотримання цінностейпри провадженні контент-маркетингу та сформулювати критерії результативності контенту. Доведено, що для підприємств торгівлі найбільш релевантним для розкриття сутності контент-маркетингу є управлінський підхід, який визначає особливості маркетинг-менеджменту в онлайн так і офлайн середовищі. Обґрунтовано, що дієвий підхід до впровадження контент-маркетингу на підприємствах торгівлі потребує активного комбінування видів та способів створення контенту. Розроблено класифікацію видів контенту, які пропонується поділяти у розрізі таких класифікаційних ознак: медійною формою, джерелом створення, архітектонікою створення, способами розміщення контенту, метою створення контенту. Запропоновано до використання матрицю відповідності видів контенту способам його створення, що підвищує результативність генерації контенту та забезпечує дотримання встановлених стандартів його якості. Розроблено науково-методичний підхід до оцінювання ефективності контент-маркетингу на стратегічному та оперативному рівнях реалізації, що сприяє уникненню нецільового використання ресурсів шляхом коригування кількості використовуваних показників та частоти їх відслідковування. Впровадження запропонованого підходу забезпечує підпорядкування гомогенних числових маркетингових метрик та агрегованих показників KPI цілям контент- маркетингу. Результати аналізу показали, що на підприємствах торгівлі відсутній комплексний та уніфікований підхід до використання метрик оцінки контенту. Розроблено систему показників оцінювання ефективності контент-маркетингу на підприємствах торгівлі. В її межах доведено доцільність класифікації маркетингових метрик (за видами контенту та відповідно до цілей контент- маркетингу на підприємствах торгівлі) та запропоновано нові агреговані KPI (рівень організованості контент-маркетингу та присутності контенту). Розроблена система дозволяє проаналізувати поточний стан контент-маркетингу з точки зору якості організації процесів створення, розміщення та оцінки контенту; визначити рівень ефективності контент-маркетингу; встановити мету і сформулювати завдання контент-маркетингу; обрати узгоджені KPI та метрики оцінки, що відображатимуть конкретні маркетингові рішення у напряму досягнення встановленої мети. Визначено перелік управлінських проблем, що виникають при впровадженні контент-маркетингу на підприємствах торгівлі, виокремлено ряд ключових питань, вирішення яких дозволить підприємствам торгівлі забезпечити ефективне провадження контент-маркетингу. Це такі як: когерентність повідомлень підприємства; координація між підрозділами; гармонізація мети і завдань контент-маркетингу з маркетинговою стратегією підприємства. Виявлено, що скорочення цільової аудиторії, зниження платоспроможності та зміни в характері споживання контенту підвищують вимоги до його якості та сегментації аудиторії підприємствами торгівлі. З метою активного використання контенту підприємствам торгівлі рекомендовано задіювати групу інструментів контент-маркетингу, таких як: API в інтеграції з CRM-системами, вебсайти, вебаналітику, пошукову оптимізацію, email-розсилки, соціальні мережі, мобільний маркетинг, контент-колаборацію з впливовими особистостями та інформаційні портали. Емпіричним шляхом виявлено, що для ефективної розбудови стратегії контент-маркетингу, підприємству торгівлі достатньо бути присутнім не більше ніж в трьох соціальних мережах завдяки низькій частці унікальної аудиторії в найбільш поширених соціальних мережах. Результати аналізу діяльності підприємств торгівлі дозволили виокремити такі тенденції: 1) значне скорочення кількості підприємств та працівників відділів маркетингу; 2) активне впровадження прикладних програмних інтерфейсів (API); 3) використання вебсайту як основного універсального інструменту контент- маркетингу; 4) загострення міжгалузевої конкуренції внаслідок активного використання інструментарію контент-маркетингу; 5) посилення ролі контенту в процесі обслуговування новітніх високотехнологічних галузей (залізні вироби для військової промисловості та БПЛА); 6) ігнорування численних інструментів контент-маркетингу через недооцінку їхньої потенційної ефективності та брак компетентностей працівників; 7) надання переваги адаптованим до мобільнимверсіям сайтів. Такий стан речей свідчить про те, що на сьогодні у стратегіях контент-маркетингу на підприємствах торгівлі наявні певний рівень хаотичності та фрагментарності, які мають бути усунуті систематизованими маркетинговими рішеннями та діями. Експертне опитування на підприємствах торгівлі показало, що: 1) рівень застосування контент-маркетингу підприємствами торгівлі становить 33% і демонструє тенденцію до зростання, з них 87% підприємств створюють контент власними силами, а найпоширенішим видом контенту є короткі статті та графічний контент; 2) 85% підприємств як основний інструмент використовують вебсайт, а 74% задіюють соціальні мережі для розміщення контенту; 3) 56% підприємств щоквартально застосовують платне просування; 4) 79% підприємств здійснюють оцінювання результативності контенту, проте частота оцінки є недостатньою на понад 50%; 5) 56% підприємств виділяють бюджет на контент- маркетинг в розмірі до 20% від маркетингового бюджету; 6) 81% підприємств створюють контент для впливу на співробітників; 7) 75% підприємств здійснюють оперативне планування контент-маркетингу і всього 25% – стратегічне. Визначено перелік пріоритетних дій для підвищення ефективності контент-маркетингу на підприємствах торгівлі. Це необхідність розширення контенту, що створюється із залученням сторонніх виконавців, концентрація зусиль на послідовному висвітленні обмеженої кількості узгоджених тематик не більше ніж в трьох основних соціальних мережах, відображення контенту за допомогою коротких статей та графічних зображень з огляду на обмеженість ресурсів в умовах воєнного стану, підвищення регулярності застосування методів платного просування на основі спонсорства, контекстної та нативної реклами для оперативної оцінки їх ефективності. Визначено та узгоджено етапи цифрового шляху споживача, виокремлено типи споживацьких рішень, розроблено модель впливу контент-маркетингу на прийняття рішень та перетворення потенційних споживачів на лояльних. Для кожного з етапів цифрового шляху деталізовано перелік контенту, який дозволяє збільшити кількість споживачів за рахунок конверсії контактів. Враховано вплив спільноти постійних споживачів та інфлюенсерів на створення контенту та стимулювання повторних купівель, що дає змогу враховувати вплив окремих видів контенту на потенційних споживачів та їх шлях в цифровому середовищі з розподілом за типами прийняття рішення про купівлю. Виділено найбільш вагомі та релевантні детермінанти сприяння використання контент-маркетингу на підприємствах торгівлі, зокрема: зростання онлайн-продажів, інтенсивність та узгодженість внутрішніх інформаційних потоків, наявність цільової аудиторії, розвиненість інструментів для створення та розміщення контенту. Низький рівень розвитку зазначених детермінант перетворює їх на обмеження, що звужує можливості для ефективного провадження підприємствами торгівлі контент-маркетингу. Доведено, що системність та ефективність контент-маркетингу на підприємствах торгівлі можлива за умови впровадження відповідної концептуальної моделі. Розроблено концептуальну модель контент-маркетингу на підприємствах торгівлі на основі поєднання підсистем аналізу, планування, організації, мотивації, контролю, розмежування функцій управління контентом в операційному та стратегічному періодах, узгодження маркетингових цілей з показниками KPI та маркетинговими метриками, обґрунтування орієнтирів під час розробки стратегії контент-маркетингу та інструментарію реалізації, елімінування проблем, що дозволяє комплексно підійти до побудови процесу прийняття маркетингових рішень у напряму формування клієнтського досвіду у стратегічному періоді та забезпечення цінності контенту для споживачів в оперативному. Встановлено функціональну залежність між залежною змінною (стратегією контент-маркетингу) та незалежними змінними (зокрема маркетинговими стратегіями вищого рівня; стилем управління та організаційною структурою відділу маркетингу; задіяними інструментами контент-маркетингу; видами контенту, способами його створення та висвітлюваними темами; системою оцінювання ефективності контент-маркетингу; бюджетом на контент-маркетинг; кількістю та компетентністю працівників). При узгодженні стратегії контент- маркетингу запропоновано враховувати такі показники: коефіцієнт доцільності додаткового фінансування контент-маркетингу 𝐸𝑅𝐴𝐹஼ெ, коефіцієнт насиченості інформаційного простору контентом 𝐼𝑆𝑆, рівень організованості контент- маркетингу 𝐶𝑂𝐼 та рівень присутності контенту підприємства 𝐶𝑃𝐼. Запропоновано оцінювати стан реалізації контент-маркетингу на підприємствах торгівлі шляхом використання розроблених зважених показників – рівня організованості контент-маркетингу (𝐶𝑂𝐼௕) та присутності контенту підприємства (𝐶𝑃𝐼௕). Обґрунтовано, що підвищення присутності контенту має забезпечуватися першочерговим зростанням рівня організованості контент- маркетингу. Розроблено стратегічну матрицю вибору (𝑆𝑀𝐶𝑂&𝑃), ефективність використання якої доведено шляхом апробації на підприємствах, які сформували 9 груп та для яких прийнятними є 5 стратегій переходу. Кожна стратегія передбачає відповідні стратегічні рішення щодо планування, створення та просування контенту, застосування інструментів контент-маркетингу та адаптації до змін у маркетинговому середовищі. Доведено ефективність запропонованих стратегій контент-маркетингу на основі прогнозних значень показників на досліджуваних підприємствах торгівлі. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні й методичні положення доведено до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо впровадження контент-маркетингу на підприємствах торгівлі.
Маркетинг в інноваційній екосистемі е-торгівлі
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Онофрійчук, Ірина В’ячеславівна
Онофрійчук І. В. Маркетинг в інноваційній екосистемі е-торгівлі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади та методичні підходи до формування інноваційної екосистеми. За результатами дослідження узагальнено походження термінів «новація», «нововведення», «інновація» відповідно до різних наукових шкіл в процесі розвитку економічної думки, представлено класифікацію інноваційної екосистеми та здійснено структурування моделей інноваційного процесу, проаналізовано теоретичну базу та виявлено відмінності між термінами «інноваційна діяльність» та «інноваційний процес», що полягають у врахуванні специфіки інноваційного середовища та впровадженні прогресивних рішень. Досліджено теоретичну базу походження терміну «екосистема» та еволюцію використання в науковій літературі інновацій в екосистемі. Запропоновано використовувати спіральну динаміку розвитку е-підприємств в інноваційній екосистемі для ідентифікації рівня готовності впровадження інновацій. У ході теоретичного узагальнення відмінні особливості між поняттями «інноваційна діяльність» та «інноваційний процес», виявлено, що інноваційна діяльність – це процес взаємодії суб’єктів інноваційного середовища для досягнення загальної мети на основі впровадження прогресивних рішень, що на відміну від існуючих, враховує учасників ринку, а інноваційний процес – це послідовні дії, що призводять до впровадження прогресивних рішень і включають етапність: ідея, розробка, інновації, реалізація, інноваційна цінність. Досліджено динаміку рівня цифровізації економіки України та проаналізовано частку цифрової економіки у ВВП України з 2021 по 2022 роки та прогнозованими даними з 2023 по 2030 рр., виділено рівні впровадження інновацій екосистеми е-торгівлі в цифровій економіці та виокремлено особливості екосистеми е-торгівлі. Структуровано суб’єкти інноваційної діяльності та охарактеризовано фактори розвитку інновацій в умовах цифрової економіки. Визначено умови впровадження інновацій в маркетингову сферу та структуровано методи створення ідей для вирішення інноваційних задач. Ідентифіковано стадії інноваційного процесу та представлено стадії життєвого циклу інновацій. Здійснено теоретичне узагальнення понять «інноваційний маркетинг» та «маркетинг інновацій», встановлено, що інноваційний маркетинг є більш ширшим поняттям та враховує специфіку розробки нового інноваційного продукту або удосконалення вже існуючого, що обумовило використання його в екосистемі е-торгівлі. Запропоновано авторське тлумачення поняття «інноваційний маркетинг», що трактується як процес взаємодії маркетингової та інноваційної діяльностей з метою максимального задоволення потреб споживачів на основі постійного обміну досвідом/знаннями між учасниками ринку, кінцевим результатом є інноваційна цінність продукту або послуги. Розкрито специфіку впливу маркетингових інновацій на організаційну культуру підприємства та виявлено, що проінноваційна організаційна культура є першочерговим завданням для пришвидшення впровадження інновацій. Досліджено вплив е-торгівлі на глобалізаційні перетворення та економічне зростання країн, що обумовлено високим рівнем проникнення мережі Інтернет та динамікою зростання е-користувачів. На основі аналізу індексу глобалізації виявлено, що найсильніші економіки світу та найбільші е-торговці світу не завжди відкриті до повномасштабних глобалізаційних перетворень. Встановлено, що економічно розвинуті країни зосереджують свої зусилля на впровадженні та використанні новітніх технологій, наукових досліджень і розробок, проєктах світового прогресу, оновленні застарілого інструментарію, переході до інноваційної централізації, що дозволяє підтримувати конкурентоспроможність національного виробника на світовій арені. У результаті дослідження, виокремлено фактори розвитку е-торгівлі в Україні, а саме: членство в урядових та неурядових міжнародних організаціях, інвестиційна привабливість, інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура та цифрова грамотність населення. Вищеперераховані фактори дозволять побудувати міцне підґрунтя для створення потужної цифрової держави, прирівнюючи технології до природних ресурсів. На основі систематизації теоретичних поглядів науковців на еволюцію розвитку концепції маркетингу, було виділено етапи: удосконалення виробництва та товару, інтенсифікація комерційних зусиль, маркетинг, освічений маркетинг, соціально-етичний маркетинг, маркетинг взаємодії. В основі формування інноваційного розвитку підприємства в інноваційній екосистемі е-торгівлі покладено концепцію інноваційного маркетингу, що залежить від ринкових умов та його місії, ступеня насиченості ринку, особливостей взаємодій на ньому ключових зацікавлених сторін, загальних ринкових орієнтирів інноваційного підприємства е-торгівлі, зовнішніх та внутрішніх чинників маркетингового середовища. Встановлено, що інноваційний маркетинг входить до складу освіченого маркетингу основою якого є орієнтація на смаки споживача. Розроблено концепції інноваційного маркетингу екосистеми е-торгівлі та представлено процесну модель реалізації концепції інноваційного маркетингу підприємства е-торгівлі. У ході аналізу виявлено, що підприємства е-торгівлі групи бенчмаркінгу світу та України використовують традиційну концепцію «4Р», а саме: продукт, ціна, місце, просування. Запропоновано розглядати комплекс інноваційного маркетингу екосистеми е-торгівлі з точки зору інноваційного підходу, як результат розроблено функціональну модель комплексу інноваційного маркетингу екосистеми е-торгівлі на основі «блакитного океану». Передумовою побудови комплексу інноваційного маркетингу в екосистемі е-торгівлі є ряд обов’язкових етапів: здійснення маркетингового планування, що включає маркетингові дослідження, проведення SWOT-аналізу, портфельного аналізу та аналізу 4-х дій, вибір стратегії, що зумовлено постійною взаємодією з інноваційним процесом, враховуючи життєвий цикл інноваційного продукту/послуги та підхід «блакитного океану». Запропоновано структуру внутрішнього інноваційного маркетингового середовища підприємства екосистеми е-торгівлі. Проаналізовано глобальний індекс інновацій та регіональне розташування інноваційно потужних блоків світу. Оцінено інноваційний розвиток України та виокремлено фактори впливу на нього. Оскільки сфера маркетингу входить до складу креативних індустрій, було здійснено аналіз перспективних напрямів розвитку, серед яких є креативні послуги (комп’ютерне програмування, реклама, маркетинг та ПР), які мають високу додану вартість. На основі отриманих результатів здійснено аналіз сильних/слабких сторін та перспектив креативної індустрії України. Виявлено доволі сильну регресійну кореляційну залежність між інноваційною діяльністю України та розвитком креативної індустрії. Проаналізовано джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні та виявлено, що підприємства інвестують в інноваційну діяльність за рахунок власних коштів. Витрати на виконання наукових досліджень і розробок за видами робіт зросли майже вдвічі. Вивчено динаміку витрат на маркетингові та рекламні інновації в Україні і проведено аналіз, що засвідчив повну адаптивність відповідних інновацій до онлайн середовища, враховуючи середньовідсоткове значення. Систематизовано інструменти просування інноваційного маркетингу е-торгівлі на основі моделі PESO (paid media, earned media, shared media, owned media). Проаналізовано джерела трафіку 5 найпопулярніших е-підприємств світу та України і встановлено, що перспективним інструментом просування є соціальні мережі в е-торгівлі. Виявлено, що унікальний контент є основою успіху профілю в соціальних мережах. Проаналізовано вплив комп’ютерної графіки на популярність акаунту в соціальних мережах. Визначено різновиди комп’ютерної графіки та виділено цифрові продукти. Здійснено дослідження використання соціальних медіа у світі, таких як: Facebook та Instagram. Запропоновано авторську методику здійснення контент-аналізу і як результат виділено 5 важливих факторів впливу на популярність публікацій: форма цифрового контенту, сприйняття контенту, кольорова гамма, вид та тип цифрового контенту. Контент із застосуванням комп’ютерної графіки переважає в Facebook, що пов’язано з імплементацією ігрового контенту. Facebook характеризується популярністю спеціальних пропозицій, в Instagram переважає такий різновид контенту як цікаві тематичні добірки та лайфхаки. Контент краще сприймається в Facebook, зважаючи на віковий діапазон, тривалість проведення часу та купівельну спроможність аудиторії. Розроблено формулу виміру впливу комп’ютерної графіки на популярність акаунту в соціальних медіа (рівень привабливості публікації) та запропоновано модель успіху акаунту в соціальних медіа за рахунок використання якісного цифрового контенту. Проаналізовано обсяг ринку інтернет-реклами у світі і виявлено, що основним інструментом здійснення маркетингових комунікацій є реклама. Перспективним напрямом маркетингових е-комунікацій в соціальних мережах є імплементація модулів штучного інтелекту в маркетингову операційну роботу. З’ясовано, що типова модель маркетингових комунікацій складається з наступних етапів: зацікавленість, вершина, середина, дно та купівля, що можуть відрізнятися в залежності від сфери діяльності бізнесу. Для побудови успішної комунікаційної стратегії, модель маркетингових комунікацій має бути розроблена досконало відповідно до середовища е-торгівлі. Виділено наступні етапи кругової подорожі е-користувача: охоплення; залучення (збір інформації про цільову аудиторію); конверсії (придбання); лояльність (повторні покупки). Типові моделі офлайн комунікацій втратили свою актуальність, тому з'явилися нові адаптивні моделі маркетингових онлайн комунікацій, що відповідають вимогам рекламістів та задовольняють попит е-користувачів. Удосконалено інноваційні маркетингові інструменти просування підприємств е-торгівлі на основі моделі RACE. Виходячи з результатів А/В-тестування, в мережі Instagram популярними є пости, написані штучним інтелектом, натомість у Facebook досі залишаються привабливими більш складні тексти. Запропоновано функціональну модель управління маркетингом підприємства інноваційної екосистеми е-торгівлі, акцент робиться на новій функції управління маркетингом – маркетингове директування. У ході дослідження рівня управління інноваційним маркетингом підприємств е-торгівлі в Україні, виявлено, що вітчизняні підприємства доволі часто впроваджують інновації у політику просування. Рівень диджитал маркетингу та маркетингової діяльності більшості е-підприємств є базовим, тому маркетингове планування здійснюється щоквартально, рівень організації бізнес-процесів оцінено як середній, аудит проводиться раз на рік, основним джерелом отримання інформації є внутрішнє середовище компанії. На основі результатів дослідження встановлено, що помилки у менеджменті часто призводять до відчуття дискомфорту у колективі, делегування повноважень між працівниками підприємства здійснюється за допомогою усних комунікацій, а слабким місцем маркетингової діяльності є політика просування бренду. З метою оцінки істотності впливу складових комплексу маркетингу на поширення інновацій в е-торгівлі для достовірності результатів дослідження та обґрунтованого вибору стратегій було обрано модель Ф. Басса. Встановлено, що ціна та просування (реклама) впливають на розмір ринку е-торгівлі, враховуючи еластичність попиту та динаміку зростання розміру ринку е-торгівлі. Виявлено, що ціна є домінуючим фактором дифузії інновацій, а ефект від реклами є кумулятивним протягом життєвого циклу інноваційного продукту, що позитивно впливає як на розмір ринку, так і на швидкість розповсюдження інновацій. Виокремлено фактори розвитку інноваційного процесу: управління інноваціями, вибір інноваційної бізнес-моделі/стратегії, покращення операційних інновацій та удосконалення сервісу. Для налагодження інноваційного процесу на е-підприємствах, обґрунтовано положення функціонування системи інноваційного маркетингу підприємств е-торгівлі, враховуючи розподіл на внутрішні та зовнішні складові маркетингової інноваційної екосистеми підприємств е-торгівлі, ключовою ланкою є інноваційний процес. Зокрема, запропоновано функціональну модель системи інноваційного маркетингу підприємств е-торгівлі. Ідентифіковано істотність впливу інноваційного маркетинг менеджменту (ощадливе управління, управління якістю, реінжиніринг, менеджмент змін, бенчмаркінг, управління бізнес-часом, ефективне обслуговування клієнтів, комп’ютерне зінтегроване виробництво, провайдинг інновацій) на складові комплексу маркетингу підприємств е-торгівлі. На підставі результатів, встановлено, що найбільший вплив інновації маркетинг менеджменту мають на ціну та працівників, а саме: ощадливе управління, реінжиніринг та менеджмент змін, що дозволять е-підприємствам створювати не тільки нові технологічно вдосконалені продукти, а й персоніфіковані пропозиції на основі раціонального управління маркетингом. Для оцінки готовності маркетингу до інноваційних перетворень, систематизовано складові маркетингових ресурсів е-підприємства. Структуровано сфери інтеграції штучного інтелекту у інноваційну маркетингову діяльність, а саме в систему інтегрованих маркетингових е-комунікацій: реклама (SMM), ПР, стимулювання збуту та директ-маркетинг. З метою виявлення істотності впливу штучного інтелекту на конверсії е-користувача, виокремлено сфери використання штучного інтелекту: аналітична діяльність, робота з контентом, розвиток новітніх технологій. Запропоновано аналіз функцій штучного інтелекту та його вплив на конверсії е-користувачів: реакції, дзвінок/запит, купівля та повторна купівля, що продемонстрували пряму залежність між обсягами продажів та впровадженням інновацій в маркетингову діяльність е-підприємства. Виявлено, що штучний інтелект найбільше використовується у роботі з даними в рекламній діяльності. Адаптація мультимедійної реклами на профільних майданчиках є ключовою ланкою на шляху до збільшення обсягів продажу. Створення рекламних макетів, графічних елементів, аудіо- та відеоконтенту займає другу сходинку у ланці важливості робочих процесів. З огляду на можливості штучного інтелекту у сфері ПР, виділено функції: генерація метаданих для статей та розробка цільових сторінок. Щодо можливостей штучного інтелекту у сфері реклами в соціальних мережах, то варто виділити такі важливі функції: збір даних та активності в соціальних мережах. Недооціненими є такі функції штучного інтелекту: генерація хештегів та переклад відео в YouTube. Враховуючи важкість проведенні ABC-XYZ аналізу та роботи з великими масивами даних, які щодня змінюються, дана функція штучного інтелекту в стимулюванні збуту є достатньо дієвим інструментом на шляху до автоматизації роботи з асортиментними групами вузькоспеціалізованих спеціалістів. Прямі е-комунікації зі споживачами здійснюються за рахунок чат-ботів як один із перспективних напрямів цифровізації. У ході дослідження встановлено, що найбільші е-підприємства у світі та в Україні не в повному обсязі використовують можливості штучного інтелекту у сфері маркетингу. Здійснено порівняльний аналіз впровадження функцій штучного інтелекту у сфері маркетингу е-підприємств між світовими лідерами та вітчизняними. Встановлено пряму залежність між обсягами продажів та впровадженням можливостей штучного інтелекту в маркетингову діяльність е-підприємств. Для формування маркетингових стратегій підприємств е-торгівлі розроблено S-аналіз, що складається з таких етапів: здійснення SWOT-аналізу, розрахунок середньозваженого коефіцієнта виконання основних функцій е-підприємства в межах чотирьох складових комплексу маркетингу (товар, ціна, збут, просування), проведення анкетування представників підприємств е-торгівлі в Україні для оцінки критеріїв вибору маркетингових стратегій, розподіл маркетингових стратегій за рангами (агресивні, поступальні, підтримуючі) відповідно до поставлених цілей, аналіз враховує оцінку рівня управління маркетингом на підприємстві е-торгівлі, що дозволяє якісно провести аудит маркетингової діяльності е-підприємства та побудувати швидко маркетингові е-стратегії. Запропонований аналіз враховує не тільки стан зовнішнього та внутрішнього середовищ, а й рівень управління маркетингом на підприємстві е-торгівлі. Здійснено розподіл метрик в соціальних мережах відповідно до етапів ланцюжка продажів. Зібрано деталізовану аналітичну інформацію введення профілів в соціальних мережах Instagram та Facebook 3 е-підприємств світу та 5 України. Структуровано типи постів в Instagram підприємств е-торгівлі та проаналізовано середню кількість реакцій е-користувачів Instagram на певний тип публікацій е-підприємств світу та України. Досліджено кількість рекламних оголошень в Google та беклінків, реферальних ресурсів та відвідуваність сайтів підприємств е-торгівлі світу та України. Для об’єктивного аналізу потенціалу інноваційного маркетингу на підприємстві е-торгівлі запропоновано здійснювати аудит потенціалів маркетингових ресурсів, зусиль, інформаційної системи, товарної політики, ціноутворення, збутової політики та інноваційних маркетингових проєктів, використовуючи шкалу Харрінгтона, що базується на нерівномірному розподілі норми та припущенні про формування області змін, що дозволить оцінити інноваційну діяльність е-підприємства. Результатом системного підходу є комплексна оцінка кожного маркетингового потенціалу е-підприємства шляхом здійснення швидкого аналізу маркетингових процесів без втрати важливої інформації для прийняття управлінських рішень. Практична цінність отриманих у результаті проведеного дослідження розробок полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення маркетингу в інноваційній екосистемі е-торгівлі. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі ТОВ ПБП «Прогрес», ТОВ «РитейлКомпані» (ТМ «Цитрус»), ТОВ «Юніт Менеджмент Компані», ТОВ «Комфі Трейд», ТОВ «Дієса» (ТМ «Ельдорадо»), ТОВ «ЕпіцентрК», при викладанні дисциплін у Державному торговельно-економічному університеті.
Маркетинг в інноваційній екосистемі е-торгівлі 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Онофрійчук, Ірина В’ячеславівна
Онофрійчук І. В. Маркетинг в інноваційній екосистемі е-торгівлі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. У дисертації досліджено теоретико-методологічні засади та методичні підходи до формування інноваційної екосистеми. За результатами дослідження узагальнено походження термінів «новація», «нововведення», «інновація» відповідно до різних наукових шкіл в процесі розвитку економічної думки, представлено класифікацію інноваційної екосистеми та здійснено структурування моделей інноваційного процесу, проаналізовано теоретичну базу та виявлено відмінності між термінами «інноваційна діяльність» та «інноваційний процес», що полягають у врахуванні специфіки інноваційного середовища та впровадженні прогресивних рішень. Досліджено теоретичну базу походження терміну «екосистема» та еволюцію використання в науковій літературі інновацій в екосистемі. Запропоновано використовувати спіральну динаміку розвитку е-підприємств в інноваційній екосистемі для ідентифікації рівня готовності впровадження інновацій. У ході теоретичного узагальнення відмінні особливості між поняттями «інноваційна діяльність» та «інноваційний процес», виявлено, що інноваційна діяльність – це процес взаємодії суб’єктів інноваційного середовища для досягнення загальної мети на основі впровадження прогресивних рішень, що на відміну від існуючих, враховує учасників ринку, а інноваційний процес – це послідовні дії, що призводять до впровадження прогресивних рішень і включають етапність: ідея, розробка, інновації, реалізація, інноваційна цінність. Досліджено динаміку рівня цифровізації економіки України та проаналізовано частку цифрової економіки у ВВП України з 2021 по 2022 роки та прогнозованими даними з 2023 по 2030 рр., виділено рівні впровадження інновацій екосистеми е-торгівлі в цифровій економіці та виокремлено особливості екосистеми е-торгівлі. Структуровано суб’єкти інноваційної діяльності та охарактеризовано фактори розвитку інновацій в умовах цифрової економіки. Визначено умови впровадження інновацій в маркетингову сферу та структуровано методи створення ідей для вирішення інноваційних задач. Ідентифіковано стадії інноваційного процесу та представлено стадії життєвого циклу інновацій. Здійснено теоретичне узагальнення понять «інноваційний маркетинг» та «маркетинг інновацій», встановлено, що інноваційний маркетинг є більш ширшим поняттям та враховує специфіку розробки нового інноваційного продукту або удосконалення вже існуючого, що обумовило використання його в екосистемі е-торгівлі. Запропоновано авторське тлумачення поняття «інноваційний маркетинг», що трактується як процес взаємодії маркетингової та інноваційної діяльностей з метою максимального задоволення потреб споживачів на основі постійного обміну досвідом/знаннями між учасниками ринку, кінцевим результатом є інноваційна цінність продукту або послуги. Розкрито специфіку впливу маркетингових інновацій на організаційну культуру підприємства та виявлено, що проінноваційна організаційна культура є першочерговим завданням для пришвидшення впровадження інновацій. Досліджено вплив е-торгівлі на глобалізаційні перетворення та економічне зростання країн, що обумовлено високим рівнем проникнення мережі Інтернет та динамікою зростання е-користувачів. На основі аналізу індексу глобалізації виявлено, що найсильніші економіки світу та найбільші е-торговці світу не завжди відкриті до повномасштабних глобалізаційних перетворень. Встановлено, що економічно розвинуті країни зосереджують свої зусилля на впровадженні та використанні новітніх технологій, наукових досліджень і розробок, проєктах світового прогресу, оновленні застарілого інструментарію, переході до інноваційної централізації, що дозволяє підтримувати конкурентоспроможність національного виробника на світовій арені. У результаті дослідження, виокремлено фактори розвитку е-торгівлі в Україні, а саме: членство в урядових та неурядових міжнародних організаціях, інвестиційна привабливість, інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура та цифрова грамотність населення. Вищеперераховані фактори дозволять побудувати міцне підґрунтя для створення потужної цифрової держави, прирівнюючи технології до природних ресурсів. На основі систематизації теоретичних поглядів науковців на еволюцію розвитку концепції маркетингу, було виділено етапи: удосконалення виробництва та товару, інтенсифікація комерційних зусиль, маркетинг, освічений маркетинг, соціально-етичний маркетинг, маркетинг взаємодії. В основі формування інноваційного розвитку підприємства в інноваційній екосистемі е-торгівлі покладено концепцію інноваційного маркетингу, що залежить від ринкових умов та його місії, ступеня насиченості ринку, особливостей взаємодій на ньому ключових зацікавлених сторін, загальних ринкових орієнтирів інноваційного підприємства е-торгівлі, зовнішніх та внутрішніх чинників маркетингового середовища. Встановлено, що інноваційний маркетинг входить до складу освіченого маркетингу основою якого є орієнтація на смаки споживача. Розроблено концепції інноваційного маркетингу екосистеми е-торгівлі та представлено процесну модель реалізації концепції інноваційного маркетингу підприємства е-торгівлі. У ході аналізу виявлено, що підприємства е-торгівлі групи бенчмаркінгу світу та України використовують традиційну концепцію «4Р», а саме: продукт, ціна, місце, просування. Запропоновано розглядати комплекс інноваційного маркетингу екосистеми е-торгівлі з точки зору інноваційного підходу, як результат розроблено функціональну модель комплексу інноваційного маркетингу екосистеми е-торгівлі на основі «блакитного океану». Передумовою побудови комплексу інноваційного маркетингу в екосистемі е-торгівлі є ряд обов’язкових етапів: здійснення маркетингового планування, що включає маркетингові дослідження, проведення SWOT-аналізу, портфельного аналізу та аналізу 4-х дій, вибір стратегії, що зумовлено постійною взаємодією з інноваційним процесом, враховуючи життєвий цикл інноваційного продукту/послуги та підхід «блакитного океану». Запропоновано структуру внутрішнього інноваційного маркетингового середовища підприємства екосистеми е-торгівлі. Проаналізовано глобальний індекс інновацій та регіональне розташування інноваційно потужних блоків світу. Оцінено інноваційний розвиток України та виокремлено фактори впливу на нього. Оскільки сфера маркетингу входить до складу креативних індустрій, було здійснено аналіз перспективних напрямів розвитку, серед яких є креативні послуги (комп’ютерне програмування, реклама, маркетинг та ПР), які мають високу додану вартість. На основі отриманих результатів здійснено аналіз сильних/слабких сторін та перспектив креативної індустрії України. Виявлено доволі сильну регресійну кореляційну залежність між інноваційною діяльністю України та розвитком креативної індустрії. Проаналізовано джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні та виявлено, що підприємства інвестують в інноваційну діяльність за рахунок власних коштів. Витрати на виконання наукових досліджень і розробок за видами робіт зросли майже вдвічі. Вивчено динаміку витрат на маркетингові та рекламні інновації в Україні і проведено аналіз, що засвідчив повну адаптивність відповідних інновацій до онлайн середовища, враховуючи середньовідсоткове значення. Систематизовано інструменти просування інноваційного маркетингу е-торгівлі на основі моделі PESO (paid media, earned media, shared media, owned media). Проаналізовано джерела трафіку 5 найпопулярніших е-підприємств світу та України і встановлено, що перспективним інструментом просування є соціальні мережі в е-торгівлі. Виявлено, що унікальний контент є основою успіху профілю в соціальних мережах. Проаналізовано вплив комп’ютерної графіки на популярність акаунту в соціальних мережах. Визначено різновиди комп’ютерної графіки та виділено цифрові продукти. Здійснено дослідження використання соціальних медіа у світі, таких як: Facebook та Instagram. Запропоновано авторську методику здійснення контент-аналізу і як результат виділено 5 важливих факторів впливу на популярність публікацій: форма цифрового контенту, сприйняття контенту, кольорова гамма, вид та тип цифрового контенту. Контент із застосуванням комп’ютерної графіки переважає в Facebook, що пов’язано з імплементацією ігрового контенту. Facebook характеризується популярністю спеціальних пропозицій, в Instagram переважає такий різновид контенту як цікаві тематичні добірки та лайфхаки. Контент краще сприймається в Facebook, зважаючи на віковий діапазон, тривалість проведення часу та купівельну спроможність аудиторії. Розроблено формулу виміру впливу комп’ютерної графіки на популярність акаунту в соціальних медіа (рівень привабливості публікації) та запропоновано модель успіху акаунту в соціальних медіа за рахунок використання якісного цифрового контенту. Проаналізовано обсяг ринку інтернет-реклами у світі і виявлено, що основним інструментом здійснення маркетингових комунікацій є реклама. Перспективним напрямом маркетингових е-комунікацій в соціальних мережах є імплементація модулів штучного інтелекту в маркетингову операційну роботу. З’ясовано, що типова модель маркетингових комунікацій складається з наступних етапів: зацікавленість, вершина, середина, дно та купівля, що можуть відрізнятися в залежності від сфери діяльності бізнесу. Для побудови успішної комунікаційної стратегії, модель маркетингових комунікацій має бути розроблена досконало відповідно до середовища е-торгівлі. Виділено наступні етапи кругової подорожі е-користувача: охоплення; залучення (збір інформації про цільову аудиторію); конверсії (придбання); лояльність (повторні покупки). Типові моделі офлайн комунікацій втратили свою актуальність, тому з'явилися нові адаптивні моделі маркетингових онлайн комунікацій, що відповідають вимогам рекламістів та задовольняють попит е-користувачів. Удосконалено інноваційні маркетингові інструменти просування підприємств е-торгівлі на основі моделі RACE. Виходячи з результатів А/В-тестування, в мережі Instagram популярними є пости, написані штучним інтелектом, натомість у Facebook досі залишаються привабливими більш складні тексти. Запропоновано функціональну модель управління маркетингом підприємства інноваційної екосистеми е-торгівлі, акцент робиться на новій функції управління маркетингом – маркетингове директування. У ході дослідження рівня управління інноваційним маркетингом підприємств е-торгівлі в Україні, виявлено, що вітчизняні підприємства доволі часто впроваджують інновації у політику просування. Рівень диджитал маркетингу та маркетингової діяльності більшості е-підприємств є базовим, тому маркетингове планування здійснюється щоквартально, рівень організації бізнес-процесів оцінено як середній, аудит проводиться раз на рік, основним джерелом отримання інформації є внутрішнє середовище компанії. На основі результатів дослідження встановлено, що помилки у менеджменті часто призводять до відчуття дискомфорту у колективі, делегування повноважень між працівниками підприємства здійснюється за допомогою усних комунікацій, а слабким місцем маркетингової діяльності є політика просування бренду. З метою оцінки істотності впливу складових комплексу маркетингу на поширення інновацій в е-торгівлі для достовірності результатів дослідження та обґрунтованого вибору стратегій було обрано модель Ф. Басса. Встановлено, що ціна та просування (реклама) впливають на розмір ринку е-торгівлі, враховуючи еластичність попиту та динаміку зростання розміру ринку е-торгівлі. Виявлено, що ціна є домінуючим фактором дифузії інновацій, а ефект від реклами є кумулятивним протягом життєвого циклу інноваційного продукту, що позитивно впливає як на розмір ринку, так і на швидкість розповсюдження інновацій. Виокремлено фактори розвитку інноваційного процесу: управління інноваціями, вибір інноваційної бізнес-моделі/стратегії, покращення операційних інновацій та удосконалення сервісу. Для налагодження інноваційного процесу на е-підприємствах, обґрунтовано положення функціонування системи інноваційного маркетингу підприємств е-торгівлі, враховуючи розподіл на внутрішні та зовнішні складові маркетингової інноваційної екосистеми підприємств е-торгівлі, ключовою ланкою є інноваційний процес. Зокрема, запропоновано функціональну модель системи інноваційного маркетингу підприємств е-торгівлі. Ідентифіковано істотність впливу інноваційного маркетинг менеджменту (ощадливе управління, управління якістю, реінжиніринг, менеджмент змін, бенчмаркінг, управління бізнес-часом, ефективне обслуговування клієнтів, комп’ютерне зінтегроване виробництво, провайдинг інновацій) на складові комплексу маркетингу підприємств е-торгівлі. На підставі результатів, встановлено, що найбільший вплив інновації маркетинг менеджменту мають на ціну та працівників, а саме: ощадливе управління, реінжиніринг та менеджмент змін, що дозволять е-підприємствам створювати не тільки нові технологічно вдосконалені продукти, а й персоніфіковані пропозиції на основі раціонального управління маркетингом. Для оцінки готовності маркетингу до інноваційних перетворень, систематизовано складові маркетингових ресурсів е-підприємства. Структуровано сфери інтеграції штучного інтелекту у інноваційну маркетингову діяльність, а саме в систему інтегрованих маркетингових е-комунікацій: реклама (SMM), ПР, стимулювання збуту та директ-маркетинг. З метою виявлення істотності впливу штучного інтелекту на конверсії е-користувача, виокремлено сфери використання штучного інтелекту: аналітична діяльність, робота з контентом, розвиток новітніх технологій. Запропоновано аналіз функцій штучного інтелекту та його вплив на конверсії е-користувачів: реакції, дзвінок/запит, купівля та повторна купівля, що продемонстрували пряму залежність між обсягами продажів та впровадженням інновацій в маркетингову діяльність е-підприємства. Виявлено, що штучний інтелект найбільше використовується у роботі з даними в рекламній діяльності. Адаптація мультимедійної реклами на профільних майданчиках є ключовою ланкою на шляху до збільшення обсягів продажу. Створення рекламних макетів, графічних елементів, аудіо- та відеоконтенту займає другу сходинку у ланці важливості робочих процесів. З огляду на можливості штучного інтелекту у сфері ПР, виділено функції: генерація метаданих для статей та розробка цільових сторінок. Щодо можливостей штучного інтелекту у сфері реклами в соціальних мережах, то варто виділити такі важливі функції: збір даних та активності в соціальних мережах. Недооціненими є такі функції штучного інтелекту: генерація хештегів та переклад відео в YouTube. Враховуючи важкість проведенні ABC-XYZ аналізу та роботи з великими масивами даних, які щодня змінюються, дана функція штучного інтелекту в стимулюванні збуту є достатньо дієвим інструментом на шляху до автоматизації роботи з асортиментними групами вузькоспеціалізованих спеціалістів. Прямі е-комунікації зі споживачами здійснюються за рахунок чат-ботів як один із перспективних напрямів цифровізації. У ході дослідження встановлено, що найбільші е-підприємства у світі та в Україні не в повному обсязі використовують можливості штучного інтелекту у сфері маркетингу. Здійснено порівняльний аналіз впровадження функцій штучного інтелекту у сфері маркетингу е-підприємств між світовими лідерами та вітчизняними. Встановлено пряму залежність між обсягами продажів та впровадженням можливостей штучного інтелекту в маркетингову діяльність е-підприємств. Для формування маркетингових стратегій підприємств е-торгівлі розроблено S-аналіз, що складається з таких етапів: здійснення SWOT-аналізу, розрахунок середньозваженого коефіцієнта виконання основних функцій е-підприємства в межах чотирьох складових комплексу маркетингу (товар, ціна, збут, просування), проведення анкетування представників підприємств е-торгівлі в Україні для оцінки критеріїв вибору маркетингових стратегій, розподіл маркетингових стратегій за рангами (агресивні, поступальні, підтримуючі) відповідно до поставлених цілей, аналіз враховує оцінку рівня управління маркетингом на підприємстві е-торгівлі, що дозволяє якісно провести аудит маркетингової діяльності е-підприємства та побудувати швидко маркетингові е-стратегії. Запропонований аналіз враховує не тільки стан зовнішнього та внутрішнього середовищ, а й рівень управління маркетингом на підприємстві е-торгівлі. Здійснено розподіл метрик в соціальних мережах відповідно до етапів ланцюжка продажів. Зібрано деталізовану аналітичну інформацію введення профілів в соціальних мережах Instagram та Facebook 3 е-підприємств світу та 5 України. Структуровано типи постів в Instagram підприємств е-торгівлі та проаналізовано середню кількість реакцій е-користувачів Instagram на певний тип публікацій е-підприємств світу та України. Досліджено кількість рекламних оголошень в Google та беклінків, реферальних ресурсів та відвідуваність сайтів підприємств е-торгівлі світу та України. Для об’єктивного аналізу потенціалу інноваційного маркетингу на підприємстві е-торгівлі запропоновано здійснювати аудит потенціалів маркетингових ресурсів, зусиль, інформаційної системи, товарної політики, ціноутворення, збутової політики та інноваційних маркетингових проєктів, використовуючи шкалу Харрінгтона, що базується на нерівномірному розподілі норми та припущенні про формування області змін, що дозволить оцінити інноваційну діяльність е-підприємства. Результатом системного підходу є комплексна оцінка кожного маркетингового потенціалу е-підприємства шляхом здійснення швидкого аналізу маркетингових процесів без втрати важливої інформації для прийняття управлінських рішень. Практична цінність отриманих у результаті проведеного дослідження розробок полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення маркетингу в інноваційній екосистемі е-торгівлі. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі ТОВ ПБП «Прогрес», ТОВ «РитейлКомпані» (ТМ «Цитрус»), ТОВ «Юніт Менеджмент Компані», ТОВ «Комфі Трейд», ТОВ «Дієса» (ТМ «Ельдорадо»), ТОВ «ЕпіцентрК», при викладанні дисциплін у Державному торговельно-економічному університеті.
МАРКЕТИНГОВІ СТРАТЕГІЇ МЕРЕЖ КІНОТЕАТРІВ Спеціальність 075 – Маркетинг
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Штанова, Альона Леонідівна
Штанова А.Л. Маркетингові стратегії мереж кінотеатрів. –Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 075 «Маркетинг». – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація присвячена науковому обґрунтуванню й розробці методично-організаційних положень та праксеологічних рекомендацій щодо формування маркетингових стратегій мереж кінотеатрів. Згідно наукової новизни, відсутність уніфікованого та систематизованого дослідження формування маркетингової стратегії мережі кінотеатрів, виявляє актуальність обраної тематики як для науково-теоретичного підґрунтя знань, так і для практичного впровадження. Виходячи з цього, спираючись на дослідження теоретичної бази понятійного апарату за темою, у дисертації набули подальшого розгляду формулювання змісту дефініції «мережа кінотеатрів» та «просування мережі кінотеатрів». Зокрема, виокремлено такі сутнісні характеристики мереж кінотеатрів як єдина торгова марка, єдині стандарти ведення бізнесу, що доводить необхідність розробки відповідної маркетингової стратегії. В Україні мережі кінотеатрів не мають франшиз, а система управління зосереджена у власників всередині країни. Специфіка політики просування кінотеатрів зумовлена спрямуванням на цілі продажів квитків онлайн та офлайн, тому поєднує в собі елементи цифрового маркетингу та маркетингу послуг. Маркетингова стратегія підприємства – це основа маркетингової діяльності. Є галузі, у яких підходи до формування маркетингової стратегії можуть роками не змінюватися і продовжують бути ефективними. Проте маркетинг мереж кінотеатрів має постійно видозмінюватися, залучати нові інструменти і підходи для пристосування до впливу зовнішнього середовища. Щороку глобальні та регіональні зміни економічного, соціального, технічного й культурного характеру відображаються на діяльності мережі кінотеатрів. Це, у свою чергу, залишає відкритою проблему формування маркетингової стратегії мережі кінотеатрів. Кіноіндустрія об’єднує у собі виробників кіно, кіностудії, дистриб’юторів, кінотеатри та стрімінгові платформи, частково телебачення. Кінотеатри є посередниками між виробниками кіно та глядачем, кінцевою ланкою у циклі кіновиробництва. Саме тому для кінотеатру важливим є технічне оснащення, розміщення, атмосфера і сервісність. Крім цього, кінотеатри є майданчиками для презентації фільмів, проведення прем’єрних вечірок. Велика роль кінотеатру і у суспільному житті. Для відвідувачів – це місце спільного проведення часу поза роботою, відпочинку та спілкування між собою, отримання досвіду спільного перегляду фільмів. Це зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження. У рамках сучасного погляду проаналізовано зміни ринку мереж кінотеатрів, приділено особливу увагу опису специфіки конкурентних стратегій.Метою проведення дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичної та методичної бази, розроблення праксеологічних рекомендацій щодо формування маркетингових стратегій мереж кінотеатрів. Об’єктом дослідження є процес формування маркетингових стратегій. Предмет дослідження – теоретичні, методичні, організаційні й практичні засади формування ефективних маркетингових стратегій мереж кінотеатрів. У вступі окреслено актуальність теми дослідження, визначено його мету і відповідні завдання та практичну цінність результатів дослідження для мереж кінотеатрів. У першому розділі «Теоретичні основи формування маркетингових стратегій мереж кінотеатрів» обґрунтовано підхід до класифікації маркетингових стратегій з огляду на їхнє впровадження сучасними мережами кінотеатрів в Україні. Завдяки цьому маркетологи зможуть правильно обрати вектор розвитку та цілі обраної маркетингової стратегії, спираючись на поточне і плануючи майбутнє становище мережі. Також науково обґрунтовано сегментування мереж кінотеатрів України, які поділяються на «прем’єрні кінотеатри», «біля дому», «вихідного дня» та «регіональні кінотеатри». Завдяки такій сегментації будується чітке уявлення про діяльність кінотеатрів. У портфелі мережі кінотеатрів можуть бути різні сегменти кінотеатрів, що відповідає стратегії диференціації. У рамках дослідженої теми обґрунтовано застосування до формування маркетингової стратегії методик SPACE, PEST та SWOT-аналізу, методу асоціативних правил, використання метрик соціальних мереж, таких як залучення та активність аудиторії. У другому розділі «Оцінка маркетингових стратегій мереж кінотеатрів» досліджено споживчу поведінку відвідувачів мереж кінотеатрів в Україні шляхом опитування. Встановлено потенціал для збільшення частотивідвідувань шляхом впровадження програми лояльності; збільшення кількості чеків бару за рахунок відвідувачів, які купують квитки у касі; продаж квитків на сеанси у VIP-залах за рахунок чоловічої аудиторії; залучення до соціальних мереж відвідувачів до прем’єрних показів.Проведено оцінку ефективності просування послуг мережі кінотеатрів на ринок. Проаналізовано комунікаційну політику за показниками залученості аудиторії та росту підписників за період локдауну з березня по липень 2022року. Виявлено зміну підходу до ведення комунікації кінотеатрів з підписниками та реорганізацію таких процесів як продаж сертифікатів, доставка попкорну, тестування показів фільмів за межами кінотеатрів – автокінотеатр, кінотеатр під відкритим небом та на воді. Комунікація вибудована навколо новин кіноіндустрії для формування кола фанів кіно- культури, які потім стають постійними відвідувачами кінотеатру, за якими слідкують у соціальних мережах оскільки відчувають приналежність до спільноти певної мережі кінотеатрів. Проведено аналіз вітчизняного ринку мереж кінотеатрів. В Україні, станом на початок 2022 року, налічується тринадцять мереж кінотеатрів – Батерфляй, Оскар, Cinema City, Одеса-кіно, Лінія Кіно, Кіно-тема, Кінопалац, KinoLand, Планета Кіно, Multiplex, Wizoria та Київ Кінофільм, Filmax. Виявлено, що загальний обсяг ринку кінотеатрів у грошовому еквіваленті зростав, а у 2020 році різко впав через коронакризу, яка супроводжувалася закриттям кінотеатрів на чотири місяці та значними обмеженнями щодо подальшої діяльності кінотеатрів. У 2021 році обсяг ринку почав відновлюватися, але не досягнув показників 2019 року. Оптимізований підхід до формування маркетингової стратегії мережі кінотеатрів включає у себе такі етапи: постановка цілей, формування корпоративної, конкурентної стратегії кінотеатрів, стратегії маркетинг-міксу, який включає репертуарну, цінову та стратегію розміщення й просування, втілення стратегії і контроль за виконанням. Внутрішнє середовище – це технології, люди, інформація та окремо репертуар і розклад. Оцінказовнішнього середовища складається з мікро- та макрорівня. За результатами PEST-аналізу макросередовища мережам кінотеатрів пропонується обрати однуз наступних стратегій: агресивну, консервативну, конкурентну чи захисну. Досліджуючи мікросередовище, необхідно провести моніторинг конкурентів, їхні цінову та комунікаційну політики, репертуар, кількість залів і місць, проаналізувати відвідувачів, виявити ядра цільової аудиторії, їхні уподобання, звички, матеріальний стан, взаємодію з постачальниками, оцінити контактні аудиторії. На цьому етапі за М. Портером кінотеатру слід обрати одну зі стратегій – зниження витрат, фокусування або диференціації. На основі отриманих результатів аналізу й вектору руху здійснюється постановка конкретних цілей. При формуванні корпоративної стратегії обирається одна зі стратегій – концентрована, спеціалізована, фрагментарна чи безперспективна діяльність. У третьому розділі «Формування маркетингових стратегій мереж кінотеатрів» запропоновано окремо виділити репертуарну стратегію як основний інструмент, котрий впливає на збільшення попиту кінотеатру. У свою чергу, її можна ототожнити з портфельним аналізом і, таким чином, фільми розділяться на «зірки», «дійні корови», «знаки питання» та «собаки» – така сегментація допоможе працювати з репертуарною політикою результативніше. Заключним етапом маркетингової стратегії для мережі кінотеатрів є виконання і контроль. Така багаторівнева стратегія надає повний перелік дій для мережі кінотеатрів протягом визначеного періоду, який призведе до досягнення поставлених цілей. Для цього має здійснюватися контроль на усіх етапах, а також необхідний щомісячний моніторинг результатів. Якщо досягнення цілей не здійснено, необхідно переглянути та скоригувати стратегію або її виконання. З модельовано процес реалізації програми лояльності як основного інструменту комунікаційної стратегії, який сприятиме ефективній взаємодії з відвідувачами кінотеатрів. Розробка програми лояльності спирається на отримання відвідувачем вигоди – цінової або нецінової. Мережа кінотеатрів, не зважаючи на те, що програма лояльності несе за собою витрати, надає велику кількість можливостей. Серед яких: підвищення прихильності відвідувачів та отримання інформації про купівельну поведінку відвідувача. Історія придбаних квитків відвідувачем та його контактна інформація стає базисом для таких інструментів комунікаційної політики як email-, viber-, sms-розсилки та таргетована реклама. Запровадження використання цих інструментів, спираючись на власну базу даних, допоможе збільшити частоту відвідувань уже наявних відвідувачів кінотеатру. Розроблено схему впровадження методу асоціативних правил на основі проведеного опитування відвідувачів мереж кінотеатрів по Україні. На основі відповідей щодо особливостей відвідування кінотеатрів було розроблено правила, які стали основою для надання праксеологічних рекомендацій стосовно діяльності мережі кінотеатрів. Основні рекомендації на основі методу асоціативних правил полягають у стимулюванні збільшення попиту на квитки у VIP-зали та місця підвищеного комфорту за рахунок окремої рекламної кампанії; скороченні робочого часу персоналу у будні дні; підвищення онлайн- комунікації з учасниками програми лояльності і застосування промокодів та акції для стимулювання покупки; розширення пропозиції кіно-бару для відвідувачів VIP-залів, можливість замовлення ресторанного меню до залу; впровадження онлайн-бару для замовлень на сайті.
МІЖНАРОДНІ СТРАТЕГІЧНІ АЛЬЯНСИ В ІТ-СФЕР Спеціальність 292 – Міжнародні економічні відносини
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Ніжейко, Костянтин Аркадійович
Ніжейко Костянтин Аркадійович. Міжнародні стратегічні альянси в ІТ- сфері. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 292 – Міжнародні економічні відносини. – Державний торговельно-економічний університет. – Київ, 2024. У дисертації досліджено теоретико-методичні засади функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері, та обґрунтовано на цій основі напрями підвищення результативності між фірмових відносин в український економіці на засадах використання переваг інформаційних технологій. Передумови переосмислення проблем між фірмової взаємодії в умовах глобалізації виникають у зв’язку з більшою відкритістю економік країн світу та інтеграцією у світове господарство новітніх ІТ-технологій. Передусім, поштовхом до розвитку міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері стала глобальна цифровізація виробничих процесів та управління ними. При цьому світові ділові кола в ІТ-сфері все уважніше ставляться до довготривалих взаємовигідних міжнародних міжгалузевих партнерств, як до джерела конкуренто спроможності на світових ринках, особливо в період глобальних трансформації ХХІ ст. Об’єктом дослідження є процеси, закономірності та тенденції формування та функціонування міжнародних стратегічних альянсів. У рамках дослідження критично проаналізовано основні концепції та підходи щодо формування та функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері як бізнес-моделей, заснованих на перевагах від використання інформаційних технологій. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних засад та науково-практичних аспектів формування та функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфер. У межах виконання дисертаційного дослідження поставлено та виконано такі завдання: висвітлено еволюцію теоретичного дискурсу міжнародних стратегічних альянсів у контексті розвитку цифрової економіки; визначено сутність, фактори та принципи функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ сфері; ідентифіковано концептуальні підходи до формування та функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері; подано характеристики розвитку світового ІТ-ринку в умовах глобальної пандемії та повномасштабної збройної агресії рф на території України; визначено специфіку впровадження міжнародних стратегічних альянсів в системі охорони здоров’я з використанням інформаційних технологій; здійснено компаративний аналіз українського і зарубіжного досвіду інституційно- правового забезпечення функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері; обґрунтовано міжнародні стратегічні альянси в ІТ-сфері як інструмент повоєнної відбудови української економіки; запропоновано стратегічні напрями підвищення результативності функціонування міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері. Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглиблені теоретико-методичних засад та наданні практичних рекомендацій щодо формування та розвитку міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері. Набули подальшого розвитку концептуальні засади категоризації альянсів за рахунок обґрунтування доцільності виокремлення специфічної групи «екстремальні міжнародні стратегічні альянси», сутність яких полягає у формуванні стратегічних напрямів співпраці на засадах державно-приватного партнерства у високотехнологічній галузі з використанням знань, інформації, технологій, що створюються у критично важливих для країни сферах, та супроводжуються оновленням чинних організаційно-економічних, техніко- економічних, управлінських й інституційних форм співпраці під впливом впровадження цифрових інновацій. Розвинуто концептуальний підхід до формування перспективних напрямів функціонування та розвитку міжнародних стратегічних альянсів через структурування ключових факторів їх походження, які на відміну від існуючих сформовані на узагальненні ключових аспектів базових теорій інтернаціоналізації, що дозволяє одночасно забезпечити зменшення трансакційних витрат; збільшення мережевої економії, швидкості та масштабованості Удосконалено комплексний науково- методичний підхід до розвитку міжнародних стратегічних альянсів, який на відміну від існуючих базується на використанні критеріального підходу до формування партнерських зав’язків задля виконання короткострокових і низькоризикових завдань бізнесу (які є близькі за профілем і складністю), що дозволяє створити «паспорт альянсу» з врахуванням базових критеріїв розвитку (таких як національна приналежність, галузь, форма власності, сфера спільних інтересів та ін) та розробити відповідний механізм діяльності в межах створеного альянсу. Також удосконалено науково-методичний підхід до інноваційного бізнес-моделювання функціонування міжгалузевих міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері у напряму розвитку співробітництва партнерів, який на відміну від наявних, базуються на обґрунтуванні необхідності покращення інтероперабельності баз даних, що дозволить учасникам альянсів в країнах з різними нормами конфіденційності ефективно обмінюватися інформацією та заощадити фінансові ресурси на створення нових продуктів та послуг. поглиблено сутність поняття «міжнародні стратегічні альянси в ІТ-сфері», що, на відміну від існуючих, розглядається як довірчі взаємовигідні відносини між компаніями різними за розміром та сферою діяльності, мета яких є досягнення власних стратегічних цілей, координація спільних ресурсів та оптимізація трансакційні витрати за рахунок переваг від використання інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволяє виділяти і класифікувати міжнародні стратегічні альянси в ІТ-сфері серед безлічі між фірмових партнерств у цифровій економіці ХХІ століття. У межах дисертаційного дослідження розвинуто науково- методичний підхід до оцінювання результативності функціонування міжгалузевих міжнародних стратегічних альянсів в ІТ-сфері, що на відміну від існуючих дозволить сформувати учасникам альянсу дорожню карту запровадження Екосистеми таких альянсів для різних секторів української економіки, задля її подальшої капіталізації через інтеграцію з національними та світовими екосистемами, які надають необхідну інформацію для доповнення баз даних та підвищення їх вартості та інтероперабельності. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні матеріали та теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і рекомендацій, що впроваджені в наукову та науково-технічну діяльність Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України (Акт про впровадження від 23.06.2023); в діяльність ТОВ «ЗДОРОВ'Я 24» (довідка № 06/12 від 06.07.2023); в діяльність Асоціації «Український національний комітет Міжнародної торгової палати» (ICC) (довідка № 0725 від 24.11.2023). Положення дисертаційної роботи використано у освітньому процесі Державного торговельно-економічного університету при викладанні дисциплін «Глобальні ланцюги вартості» (довідка № 529/22 від 21.02.2024). Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ЄС В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Спеціальність 292 — Міжнародні економічні відносини
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Світова, Тетяна Юріївна
Сівова Тетяна Юріївна. Науково-технічне співробітництво України з ЄС в умовах глобалізації. — На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 292 — Міжнародні економічні відносини. — Державний торговельно-економічний університет. — Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних аспектів науково-технічного співробітництва України з країнами ЄС. Дослідження присвячене вдосконаленню теоретико-методологічних аспектів науково-технічного співробітництва в умовах постійних змін і глобалізаційних процесів між Україною та країнами Європейського Союзу; оцінці рівня співпраці України з країнами ЄС у сфері науки та техніки; визначенню пріоритетних напрямів розвитку України у сфері науки і техніки. Актуальність теми зумовлена швидкісними процесами глобалізації та новими інноваційними рішеннями та дослідженнями в сфері науки та техніки. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і додатків. У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, поставлено завдання, визначено предмет, об’єкт та методи дослідження, викладено основні положення наукової новизни та практичного значення одержаних результатів. У першому розділі досліджено поняття «глобалізація» та «міжнародне науково- технічне співробітництво». На основі проведеного аналізу було сформульовано визначення поняття «глобалізація», а якому на відміну від наявних, не вистачає певних акцентів, що характеризують інтенсифікацію всесвітніх зв’язків, не врахована взаємозалежність економічних систем, що дозволяє забезпечити підвищення ефективності функціонування кожного з учасників зокрема та їх об’єднань шляхом використання інформаційних, біо- і нанотехнологій; зміст поняття «міжнародне науково-технічне співробітництво», у якому на відміну від наявних, при їх формуванні не використано комплексний підхід до імплементації функціональних цільових, інституційних та історично-еволюційних характеристик, що підвищує динамічність процесів конвергенції міжнаціональних інноваційних систем, відповідно. Визначено основні форми прояву науково-технічного співробітництва, атакож суб’єкти науково-технічного співробітництва в залежності від рівня міжнародної взаємодії. В ході дисертаційного дослідження визначено методичні підходи до аналізу ефективності науково-технічного співробітництва на основі показників, що ґрунтуються на вирахуванні основних факторів впливу. Систематизовано інституційно-правові засади підтримки розвитку науково-технічної сфери в Україні. Обґрунтовано методику оцінювання ефективності потенціалу науково-технічного співробітництва, шляхом аналізу таких показників, як ВВП на душу населення, чисельність населення країни, витрати на виконання наукових досліджень і розробок за видами робіт, глобальний індекс інновацій, частка науково- дослідного персоналу та дослідників у загальній кількості активного населення країни, експорт високих технологій, патентні заявки. У другому розділі проаналізовано показники ефективності потенціалу науково- технічного співробітництва по країнам, застосовуючи статистичний метод аналізу даних. Розраховано рівень зайнятості населення в науково-технічній сфері в Україні. В ході дослідження було визначено, що активний розвиток науково-технічної та виробничої сфери сьогодні є пріоритетним завданням для України. Розглянуто інституційно-правові засади науково-технічного співробітництво України та країн ЄС. Методом аналізу і синтезу встановлено нормативно-правову базу між Україною та країнами ЄС. У ході дослідження виділено основні напрями розвитку науки і технологій в Україні, а також визначено перспективні науково-технічні розробки і різних галузях. На основі отриманих результатів, визначено пріоритетні напрями розвитку науково-технічної сфери України. Проаналізовано вплив COVID-19 та широкомасштабної збройної агресії РФ проти України та визначено головні розробки українських вчених. У третьому розділі, було доведено, що важливим аспектом розвитку науки і технології є участь у різних наукових програмах. Зокрема, проаналізовано участь України таких програмах: «Горизонт Європа», Erasmus+, LIFE, COST. Запропоновано структурно-логічну модель участь науковця у програмі підтримки наукових досліджень. Для покращення співробітництва в контексті участі у програмах підтримки від ЄС розроблено рекомендації для науковців та держави. Запропоновано методику оцінювання ефективності науково-технічного співробітництва методом експертних оцінок, що на відміну від існуючого методу, забезпечує гнучкість та адаптивність до змінних умов функціонування зовнішніх та внутрішніх факторів. Розроблено модель формування принципів управління інноваціями через визначення пріоритетності інституційних інструментів у процесі науково-технічного співробітництва України з країнами ЄС, що на відміну від існуючої надає можливість узгодження диференційованості інноваційних систем окремих країн. Обґрунтовано структурно-логічну модель управління науково-технічним співробітництвом між Україною та країнами ЄС , що характеризується забезпеченням гнучкості та динамічності. Розроблено механізм управління науково-технічним співробітництвом, основною перевагою якого є універсальність та гнучкість, що дозволяє проаналізувати результативності науково-технічного співробітництва в будь-яких умовах розвитку та при будь-якому стані зовнішнього оточення. Запропоновано план післявоєнного відновлення науково-технічної сфери України. Визначено перспективи науково-технічного співробітництва у контексті набуття Україною статусу країни-кандидата на вступ до ЄС. Результати, отримані у дисертаційній роботі, можуть бути використані державою, міністерствами, науковими установами для підвищення ефективності науково-технічного співробітництва, а також науковцями, які займаються дослідженнями в сфері науки та техніки. Практична цінність результатів дисертаційного дослідження підтверджується їх впровадженням в діяльність Державного торговельно-економічного університету, Асоціації «Український національний комітет Міжнародної торгової палати» (ICC), ВД «Академперіодики» НАН України.
НАЦІОНАЛЬНІ ЕНЕРГЕТИЧНІ СТРАТЕГІЇ В УМОВАХ ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ Спеціальність 292 Міжнародні економічні відносини
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Корогод, Альона Ярославівна
Корогод А.Я. Національні енергетичні стратегії в умовах декарбонізації світової економіки. На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 292 «Міжнародні економічні відносини». Державний торговельно-економічний університет. Київ, 2025. В дисертаційному дослідженні сфокусовано увагу на розкритті змісту та пріоритетів формування національних енергетичних стратегій країн в умовах актуалізації глобальних екологічних проблем та утвердження пріоритетів сталого розвитку й декарбонізації, посилення міждержавного економічного суперництва за доступ до стратегічно важливих енергетичних ресурсів, загострення безпекового та геополітичного характеру питання імпортозалежності країн від зовнішніх поставок енергоресурсів внаслідок російсько-української війни. Запропоновано авторське трактування змісту національної енергетичної стратегії, під якою пропонується визначати комплексний, довгостроковий план, який окреслює цілі щодо забезпечення енергетичного балансу в державі та релевантний їм механізм досягнення, грунтується на принципах захисту національних інтересів та дотриманні безпекових критеріїв, відповідає сформованій національній моделі (практиці) використання традиційних та альтернативних джерел енергогенерації та споживання, а також визначає пріоритети політики держави у сферах, дотичних до реалізації енергетичної стратегії (інвестиції, екологія, зовнішня торгівля, НДДКР тощо) на середньо- та довгострокову перспективу, ураховуючи геополітичні, економічні, екологічні, інституційні фактори впливу. В роботі удосконалено понятійно-категорійний апарат досліджуваної теми через розмежування термінів «декарбонізація», «декарбонізація виробництва», «декарбонізація споживання», «низьковуглецевий розвиток», «низьковуглецевий перехід», розкрито їх спільні ознаки та особливості. Розробка чіткого понятійного апарату є критично важливою як з огляду теорії, так і регуляторної практики, оскільки створює основу для підвищення якості управлінських рішень на різних рівнях їх реалізації щодо інструментарію сприяння цілям декарбонізації. Автором здійснена систематизація теоретичних підходів до розкриття сутності та ознак декарбонізації світової економіки з визначенням етапів їх еволюції за критеріями: домінуючих факторів, що актуалізують необхідність змін у сформованих моделях енергетичної генерації та механізмів, які здатні прискорити ці процеси. Результатом дослідження стало узагальнення детермінант, які чинять визначальний вплив на процеси декарбонізації, виявлення як позитивного синергійного, так і контраверсійного характеру їх взаємодії, що підтвержує тезу стосовно суперечливості перебігу процесів декарбонізації та досягнення її цілей в економіках різних держав світу До вагомих детермінант віднесено: економічні, технологічні, інституційні, ринкові, політичні, соціокультурні, безпекові, секторальні, інфраструктурні, цивілізаційні групи чинників; розуміння механізмів їх впливу є важливим для розробки ефективних енергетичних стратегій та успішної імплементації переходу до сталої низьковуглецевої економіки. Запропоновано авторський методологічний підхід для обґрунтування дизайну економетричної моделі з метою ідентифікації факторів впливу на динаміку процесів декарбонізації, та здійснено її тестування на статистичних даних окремих країн з різними підходами до управління енергетичним сектором (Швеції, Франції, КНР, України). Отримані результати побудови багатофакторних регресійних моделей на основі використання програмного продукту JavaScript підтвердили попередню гіпотезу стосовно варіативності у пріоритетності для різних держав ключових детермінант, що виступають драйверами трансформаційних зрушень в енергетичному секторі; разом з тим було виявлено по всій вибірці країн, що найбільш відчутний зворотній зв’язок між збільшенням частки відновлювальної енергетики демонструє фактор вуглецеємності, а найбільш очевидний позитивний вплив здійснює динаміка споживання ВДЕ різними секторами економіки. В роботі розроблено теоретико-методичний підхід до розкриття змісту управління енергетичним сектором, який, на відміну від існуючих, ураховує комплексний характер взаємодії всіх елементів системи управління, включаючи: цілі, принципи, суб’єктів взаємодії, геопросторову сферу поширення впливу, методи, функції. Такий підхід дозволяє поглибити розуміння багаторівневості та мультиканальності взаємодії елементів управлінської системи та сформувати теоретичне підґрунтя для ініціювання секторальних трансформацій у сфері енергетики із урахуванням необхідності модернізації всіх ланок управлінського механізму. Виявлено, що в залежності від сформованої чи перспективної структури енергетичної генерації, виділяються кілька базових підходів до управління: моноцентричний, багатоцентричний, комбінований. Здійснено компаративний аналіз національних енергетичних стратегій з урахуванням їх сфокусованості на досягненні завдань кліматичної нейтральності та зниженні вуглецевого сліду за критеріями цілей, інструментарію забезпечення, факторів стимулювання та стримування, поточної та очікуваної результативності. Результати аналізу дозволили визначити ключові ознаки окремих із них, а саме: країн ЄС (висока роль інституційних та політико-правових важелів; досягнення синергійного (економічного, екологічного, соціального) ефекту енергетичної трансформації, глибока координація та інтеграція енергетичних ринків країн- членів, підпорядкованість цілям сталого розвитку та посилення ролі безпекових критеріїв завдяки диверсифікації ризиків імпортозалежності від російського викопного палива, високі індекси «зеленого» розвитку); США (енергоефективність як інструмент посилення конкурентоспроможності американської економіки та джерело зниження витрат домогосподарств, чітка орієнтація на безпекові критерії та самозабезпеченість США стратегічними енергетичними ресурсами, високий ступінь націоналістичного контексту в питаннях співфінансування міжнародних проєктів з досягнення кліматичної нейтральності, низькі індекси «зеленого» розвитку); країн Близького Сходу (прагнення подолання дисбалансу між розвитком традиційних та альтернативних джерел енергогенерації та споживання, поступове внесення в політичну повістку денну кліматичних цілей, потенційна кофліктність між цілями економічного зростання та підвищення добробуту громаян й ризиками сповільнення економічної динаміки через міжнародні зобов’язання зі зниження вуглецевого сліду, низькі індекси «зеленого» розвитку); КНР (пріоритетність цілей задоволення зростаючого попиту на енергію для підтримки динамізму економічного розвитку, посилення ролі безпекових вимірів енергетичної компоненти відтворювальних процесів, зниження залежності від імпорту енергоносіїв та зменшення забруднення довкілля під тиском нерезидентів-інвесторів та міждержавних зобов’язань, низькі індекси «зеленого» розвитку). Обгрунтовано концептуальні положення щодо модернізації енергетичної стратегії сучасної України з урахуванням її національних інтересів та енергетичної безпеки. Визначено, що запит на системні зміни та трансформацію енергетичного сектору зумовлений необхідністю подолання інерційного тренду розвитку вітчизняної енергетики, сформованого в попередні десятиліття, повного усунення фактору імпортозалежності від російських енергоресурсів, інтеграцією національного енергетичного ринку в єдину європейську енергетичну систему із її пріоритетами на кліматичну нейтральність та декарбонізацію, фізичним знищенням значної частини енергетичної генерації внаслідок війни з рф. Визначено, що сам концепт модернізації передбачає глибинну реструктуризацію наявного енергобалансу у напрямку реформування вугільної галузі, поступового збільшення частки відновлювальної енергії з перспективами виходу на параметри «нульових викидів», інтенсифікацію міжнародної фінансової та технічної підтримки, орієнтацію на децентралізацію енергетичної системи як інструмент диверсифікації безпекових ризиків в умовах війни, а також відновлення енергетичної інфраструктури з чітким акцентом на підвищення її енергоефективності.
ОБЛІКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПРОГНОЗУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ Спеціальність 071 – Облік і оподаткування
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Коцупал, Олександр Віталійович
Коцупал О.В. Облікове забезпечення фінансового прогнозування на підприємстві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 071 – Облік і оподаткування. – Державний торговельно- економічний університет, Київ, 2025. Дисертаційна робота є науковим дослідженням теоретичних засад та практики облікового забезпечення фінансового прогнозування в умовах воєнного стану. Проаналізовано сутність фінансового прогнозування та його значення в стратегічному управлінні й забезпеченні сталого розвитку підприємства. Дослідження побудовано на обгрунтуванні зв’язку та взаємовпливу фінансового прогнозування, планування, бюджетування та обліку. Такий підхід сприятиме підвищенню ефективності інтеграції функцій обліку та прогнозування у систему стратегічного управління, забезпечуючи обґрунтованість управлінських рішень і довгострокову стійкість підприємства. У роботі підкреслено, що фінансове прогнозування створює фундамент для розробки обґрунтованих планів, тоді як стратегічне планування визначає глобальні цілі підприємства, а бюджетування деталізує ресурси для їх досягнення. Принцип безперервності діяльності та концепція збереження капіталу перебувають в основі підходу до життєвого циклу суб’єкта господарювання, орієнтованого на забезпечення сталого зростання вартості бізнесу у довгостроковій перспективі. Здатність підприємства функціонувати на безперервній основі оцінюється на підставі прогнозної інформації, отриманої в результаті моделювання різних сценаріїв його діяльності. У роботі удосконалено інструментарій оцінки здатності підприємства до безперервної діяльності та збереження капіталу за допомогою прогнозування. Результати дослідження підкреслюють важливість врахування облікових концепцій при розробці бізнес- стратегій, що забезпечують збереження капіталу та фінансову стабільність підприємства навіть за умов значних зовнішніх викликів, таких як пандемія чи військові дії. Обгрунтовано роль сучасних інформаційних систем у забезпеченні ефективного фінансового прогнозування. Визначено, що в умовах глобалізації, стрімкого розвитку технологій та зростання конкурентного тиску, підприємствам необхідно використовувати інтегровані інформаційні системи, які дозволяють об'єднувати дані з різних джерел, зменшувати витрати часу на їх обробку та забезпечувати точність прогнозів. Було проаналізовано значення інтегрованих інформаційних систем, таких як ERP (система планування ресурсів підприємства), які забезпечують єдину базу даних для підприємства, підвищують прозорість управління, мінімізують дублювання даних та спрощують доступ до актуальної інформації. Ефективне фінансове прогнозування насамперед має спиратись на релевантні вхідні дані та враховувати бізнес-драйвери як доповнення до традиційних фінансових показників. В свою чергу, визначення перспектив розвитку неможливе без розуміння поточного фінансового стану підприємства та простору фінансових операцій. Тому, облік є основою інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень, у зв’язку з чим значної актуальності набуває проблема достовірності та релевантності облікової інформації для потреб фінансового прогнозування, що позитивно впливатиме на якість та надійність стратегічних управлінських рішень. Створення ефективної моделі облікового забезпечення стратегічного розвитку підприємства не лише підтримує прийняття управлінських рішень, але й дозволяє проводити моделювання та прогнозування їх результативності. У роботі запропоновано багаторівневу модель облікового забезпечення фінансового прогнозування, яка включає підходи до формування та архітектоніки і змісту облікового забезпечення фінансового прогнозування як стратегічно-орієнтованої інтегрованої системи. Ця модель передбачає використання як внутрішньої фінансової та нефінансової інформації, так і зовнішніх даних, зокрема економічних прогнозів, ринкових досліджень та макроекономічних показників. Розглянуто фактори інституціонального впливу на облікове забезпечення, які формують макро-, мезо- та мікросередовище, в контексті фінансового прогнозування та прийняття управлінських рішень. Аналітика зовнішнього середовища дає підприємствам можливість враховувати зміни в законодавстві, валютних курсах, темпах інфляції та ринкових умовах. Це сприяє створенню релевантної інформаційної бази, що дозволяє ефективно застосовувати інструменти фінансового прогнозування для підвищення стійкості підприємства в умовах воєнних конфліктів та геополітичної нестабільності. Основним завданням для досягнення релевантності інформації в сучасних умовах є врахування впливу воєнних дій на облікові показники та звітність. Такий підхід забезпечує точність, актуальність та відповідність даних специфіці прогнозування. Постійний моніторинг інформації та встановлення внутрішньо облікових зв’язків підвищують ефективність процесів прогнозування і зменшують вплив невизначеності. Необхідною складовою ефективного фінансового прогнозування в умовах невизначеності є ідентифікація та оцінка фінансових ризиків, таких як кредитні, валютні, інфляційні, процентні, а також ризик ліквідності. У роботі визначено статті фінансової звітності, через які ризики ідентифікуються, а також уточнено порядок обліку операцій з реагування на зазначені ризики. Це сприятиме інтеграції відповідної інформації в системи фінансового прогнозування та бюджетування. Розроблено методичні підходи до прогнозування майбутніх грошових потоків на основі багато сценарного аналізу та обґрунтування впливу воєнних ризиків на ставку дисконтування в процесі оцінки окремих статей фінансової звітності. В процесі дослідження удосконалено методичний інструментарій фінансового прогнозування та гнучкої системи ризик-орієнтованого бюджетування, який включає адаптацію традиційних методів до потреб прогнозування фінансової звітності, враховуючи сучасні виклики економічної нестабільності, зумовлених воєнними діями. Запропоновано підходи, що базуються на інтеграції сценарного аналізу, динамічних моделей прогнозування та якісної оцінки фінансових ризиків. Прогнозна модель повинна поєднати оцінку драйверів ризику з релевантними компонентами «базового» сценарію фінансового прогнозу. Для оцінки впливу ризиків від війни було розраховано базовий сценарій і три альтернативні: ескалація конфлікту, втрата територій та припинення вогню. Дослідження містить аналіз використання прогнозної інформації в інтегрованій звітності, яка стає важливим інструментом для оцінки перспектив підприємства. Розглянуто кращі практики міжнародних компаній, що успішно використовують прогнозну інформацію для інтегрованого звітування, а також наведено рекомендації для їх адаптації у вітчизняній практиці. Запропоновано механізм розкриття та верифікації прогнозної інформації в системі інтегрованого звітування. Вони базуються на поєднанні та взаємній інтеграції методів перевірки достовірності прогнозних фінансових показників із застосуванням аудиторських процедур та методів оцінки нефінансової інформації за допомогою інструментів предиктивної аналітики. Формування надійного облікового забезпечення фінансового прогнозування слугуватиме створенню релевантного інформаційного підґрунтя прикладного потенціалу інструментарію фінансового прогнозування. Поєднання стратегічного управління з прогнозними моделями, які враховують можливі сценарії розвитку подій, сприяє зниженню ризиків, підвищенню гнучкості у прийнятті рішень та забезпеченню довгострокової фінансової стійкості підприємств в умовах високої невизначеності та кризових явищ. Основні наукові результати дослідження мають практичне значення та впроваджено у діяльність Стратегічної групи «Софія» (довідка № 9/01/24 від 16.01.2024); міжнародної консалтингової компанії ТОВ «БДО» (довідка № 327/05А від 08.05.2024); АТ «Укргазвидобування» (довідка №041-014 від 06.09.2024); ТОВ «ГЛАСС ЛТД» (довідка № 107/12/24 від 17.12.2024).
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА Спеціальність 052 – Політологія
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Метельська, Анна Володимирівна
Метельська А.В. Особливості формування іміджу політичного лідера. –Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 політологія. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Сучасне політичне середовище не можна уявити без впливових політичних лідерів, які здатні впливати на суспільні процеси, формувати громадську думку та змінювати хід історії. У кожній країні, в умовах постійних політичних викликів, виникає необхідність в ефективних лідерах, спроможних мобілізувати громадянта забезпечити стабільність і процвітання. Сьогодні виборчі системи країн світу переживають складний період політичних трансформацій та глобальних викликів. У цьому контексті, одним із ключових елементів суспільного життя, що визначає його хід та розвиток, є політичне лідерство. Політичний лідер виступає не лише як представник влади, але й як символ єдності, джерело ідей, натхнення та прагнення до позитивних змін. Все більша залежність суспільства від медіа, соціальних мереж та інформаційних технологій перетворює процес формування іміджу політичного лідера в складну задачу. Цифрова ера вимагає від лідерів не тільки професійних навичок, але й уміння ефективно спілкуватися та впливати на аудиторію. Особливості іміджу політичного лідера стають важливою складовою його успіху в епоху глобалізації та інформаційних стрімінгів. Імідж політичного лідера – це складне та багатогранне явище, що є предметом дослідження багатьох науковців. Він формується під впливом різних факторів, як особистих, так і зовнішніх. Формування іміджу політичного лідера є складним та тривалим процесом. Воно починається ще до того, як людина вирішує зайнятися політикою. Вона повинна мати певні особисті якості, які будуть сприяти її успіху в цьому середовищі. Вона також повинна бути готова працювати над своїм іміджем, постійно розвиваючи та вдосконалюючи його. Імідж політичного лідера має важливе значення для його успіху в політиці. Він допомагає йому налагодити контакти з виборцями, залучити їхню підтримку та перемогти на виборах. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретичних основ та розроблення науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо формування та корекції іміджу політичного лідера. Об’єктом дослідження є імідж політичного лідера. Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення та практичні аспекти механізму формування іміджу політичного лідера. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. У вступі обґрунтовано актуальність та своєчасність виконаного дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження із зазначенням методів його проведення, сформульовано наукову новизну отриманих в дисертації результатів, описано їхню апробацію й практичне застосування. У першому розділі дисертації на основі огляду та систематизації наукових досліджень розкрито політологічну сутність іміджу політичного лідера держави, його роль й особливості, а також виокремлено чинники і засоби формування іміджу кандидата, яка є основною медійною складовою успішного формування суспільної думки, сформульовано головні теоретико-методологічні аспекти реалізації іміджу в політичній системі України. Запропоновано авторське визначення іміджу політичного лідера, на основі проведення аналізу теоретико-методологічних підходів вчених до тлумачення таких понять як “імідж”, “політичний імідж”, “імідж політичного лідера” й виокремлення їхніх основних сутнісних характеристик. Обґрунтовано, що за політологічною суттю імідж політичний лідера необхідно розуміти як сукупність особистісних характеристик кандидата та медійних засобів, що формуються в результаті активної взаємодії із суспільно-політичними групами, і спроможність щодо їхньої реалізації, результат яких дає змогу досягати цілей поставлених кандидатом. Розкрито особливості створення іміджу політичного лідера, а саме: імідж, як політологічна категорія, є поєднанням особистих якостей кандидата та медійної кампанії, що нівелює можливості наклепу чи «чорного» піару; наявні чіткої медійної стратегії дозволяє провести корекцію іміджу кандидата, при цьому застосовуються як засоби вербальної комунікації так і невербальної комунікації. Зважаючи що близько 70% інформації люди отримують від невербальних джерел, що дозволяє більш ефективно реалізовувати медійне просування кандидата. Структуровано складові іміджу політичного лідера, такі як наявні, залучені та потенційно можливі суспільно-політичні групи, процес взаємодії з якими неможливий без комплексного використання усіх видів медійних комунікацій, а також без врахування зовнішніх і внутрішніх чинників впливу. Водночас сформульовано цілі формування іміджу політичного лідера –формування та підтримка обраного медійного образу у суспільному просторі, мінімізації можливостей для маніпуляцій політичних опонентів, які досягають шляхом корекції наявного образу а не його підміни. В другому розділі дисертаційної роботи проведено аналіз сучасних тенденцій та особливостей політичних кампаній України та світі, стану й ефективності створення та реалізації іміджу окремих політичних діячів, що дало змогу ідентифікувати ключову роль невербальних комунікацій у створенні та підтримці іміджу політичного лідера. У третьому розділі окреслено пріоритети у створенні іміджу кандидата на посаду президента України. Обґрунтовано потребу у розгляді кандидата через команду як способу підвищення соціальної підтримки у суспільства та більш ефективної взаємодії із цільовими категоріями виборців. Узагальнено і систематизовано підходи до організації та оптимізації побудови іміджу політичного лідера, наукових досліджень й експериментальних розробок в різних країнах світу, а також моделі створення іміджу за рахунок засобів невербальної комунікації імплементації в Україні в умовах євроінтеграційних процесів. Сформульовані у роботі положення і науково-методологічні рекомендації сприятимуть ефективному формуванню й реалізації іміджу політичного лідера, а практична реалізація обґрунтованих пропозицій дасть можливість підвищити рівень політичної культури та забезпечити більшу якість представлених у виборчому змаганні кандидатів.
ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ У ПІДПРИЄМЦІВ В УМОВАХ КРИЗИ Спеціальність 053 – Психологія
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Науменко, Наталія Петрівна
Науменко Н.П. Подолання негативних психічних станів у підприємців в умовах кризи. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 – Психологія. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024.Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних проблем щодо діагностики та подолання негативних психічних станів у підприємців під час пандемії та війни. В основу дослідження покладено припущення, що тривала дія негативних зовнішніх і внутрішніх факторів на особистість в умовах кризи під час під час пандемії та війни призводить до зниження функціональних можливостей, виникнення негативних психічних станів, що погіршує ефективність професійної діяльності, а також зумовлює розвиток негативних психічних станів аж до преморбідних і патології. Це потребує від вітчизняних науковців ретельного вивчення впливу пандемії і війни на психіку особистості та розроблення й апробації ефективних методів і засобів подолання негативних психічних станів у підприємців. За результатами аналізу фахової літератури, особистих досліджень та досвіду підприємницької діяльності запропоновано авторське визначення поняття «негативні психічні стани підприємців». Негативні психічні стани підприємців в особливих умовах ми розглядаємо як цілісну, рухливу, мінливу і, водночас, відносно стійку реакцію психіки особистості з перевагою на певні її структурні компоненти – індивідуально-психологічний, соціальний, професійний та біологічний. У сукупності це характеризує психічну діяльність особистості за певний проміжок часу у відповідності до суб’єктивного сприйняття та інтерпретації кризових умов, зовнішніх чи внутрішніх чинників, що негативно впливають на психіку, професійну діяльність і здоров’я фахівців. Теоретичний аналіз наукових підходів вивчення негативних психічних станів у фаховій літературі, організаційно-методичне підґрунтя дослідження негативних психічних станів у підприємців дало підстави розробити концептуальну модель, яка включає три етапи дослідження, психодіагностичний інструментарій, зміст програми подолання негативних психічних станів та практичні рекомендації щодо її застосування. Для досягнення мети і розвʼязання поставлених завдань дослідження використано наступний психодіагностичний інструментарій: Фрайбурзький особистісний опитувальник (FPI); «Методика дослідження психічних станів Г. Айзенка); «Методика дослідження тривожності, працездатності, активності, настрою, самопочуття» (ТПАНС); «Диференційна діагностика депресивних станів»; «Методика дослідження соціальної фрустрації Васермана» у модифікації В. Бойка; «Мотиви підприємницької діяльності» Л. Карамушка, Н. Худякова; «Діагностика рівня емоційного вигоряння В. Бойко»; «Дослідження вольової саморегуляції» А. Звєрькова і Є. Ейдмана; «Професійна життєстійкість особистості» О. Кокуна; Опитувальник «Оцінка чинників, які зумовлюють негативні психічні стани під час пандемії і війни» (М. Корольчук, В. Корольчук, Н. Науменко); «Опитувальник проявів негативних психічних станів під час війни та пандемії» (М. Корольчук, В. Корольчук, Н. Науменко). Емпіричне дослідження виконувалося протягом 2021-2024 років. Обстеженням було охоплено 115 підприємців та 200 респондентів, що приймали участь у пілотажному дослідженні за авторським опитувальником щодо оцінки чинників, які зумовлюють негативні психічні стани під час пандемії і війни, що дало змогу розробити авторську програму подолання негативних психічних станів підприємцями. Для визначення її ефективності проведено експериментальне дослідження. Контрольна група включала 25 підприємців, що були залучені до апробації програми. Експериментальну групу склали ті ж 25 осіб, з якими було проведено апробацію авторської програми подолання негативних психічних станів. З’ясовано особливості проявів негативних психічних станів у підприємців, що відбувалися під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності в умовах кризи під час пандемії та війни на чотирьох рівнях у взаємозв’язку: індивідуально-психологічному, соціальному, біологічному і професійному. Встановлено загальну закономірність проявів негативних психічних станів, яка виявляється у тому, що у період пандемії більшість показників, які характеризують психічні стани чи властивості визначено в межах середнього рівня. Водночас з’ясовано, що вплив стресогенних умов війни зумовив суттєве погіршення психічних станів у підприємців. Встановлено особливості проявів негативних психічних станів у підприємців, які є показаннями і підставою для використання цілеспрямованої програми їх подолання в умовах кризи. У контрольній групі підприємців визначено високий рівень тривожності, агресивності, апатії, дисфорії, гіпотимії, розгубленості; знижений рівень, як базових так і опосередкованих мотивів та перевагу останніх; суттєво виражені прояви фаз напруження, резистентності, виснаження, а також спостерігається зниження рівня складових життєстійкості – включеності і професійного контролю і погіршення показників емоційного компоненту, мотиваційного і професійного компонентів життєстійкості. Для досягнення мети і завдань дослідження, підтвердження ефективності розробленої програми подолання негативних психічних станів підприємців, здійснено її апробацію, визначено ефективність та представлено практичні рекомендації щодо її використання. Мета програми – окреслити заходи і засоби, психологічні технології, які спрямовано на подолання негативних психічних станів на психологічному, соціальному, фізичному, духовному і професійному рівнях. Розроблені практичні рекомендації щодо використання програми подолання негативних психічних станів у підприємців під час війни представлено за таким змістом: Вступ. Розділ 1. Психодіагностичний інструментарій дослідження негативних психічних станів у підприємців. Розділ 2. Загальні методи подолання стресогенних впливів на особистість. Розділ 3. Структура та психологічні технології програми подолання негативних психічних станів у підприємців під час війни. Розділ 4. Вправи програми подолання негативних психічних станів у підприємців під час війни. За результатами порівняльного аналізу показників методик контрольної та експериментальної груп підприємців, що спрямовані на визначення проявів негативних психічних станів після застосування програми подолання негативних психічних станів у підприємців експериментальної групи під час війни доведено її ефективність. У підприємців експериментальної групи визначено суттєве зниження показників тривожності, агресивності, апатії, гіпотимії, дисфорії ірозгубленості. Суттєвого поліпшення зазнали показники мотиваційної сфери підприємців. Визначено, що підсумкова оцінка базових мотивів у підприємців експериментальної групи суттєво домінує над опосередкованими мотивами. За оцінкою симптомів і фаз професійного вигоряння у підприємців експериментальної групи визначено суттєві позитивні зміни домінуючих симптомів, які змінились із високого до низького рівнів, що зумовило суттєве зниження підсумкових результатів кожної із фаз – напруження, резистентності, виснаження. Разом з тим з’ясовано, що ефективність застосування програми виявляється у підвищенні показників життєстійкості – з низького рівня в контрольній групі до середнього в експериментальній складових життєстійкості, а саме: професійного включення і професійного контролю, а також показників емоційного, мотиваційного і професійного компонентів. На підставі теоретичного аналізу фахової літератури та експериментального дослідження встановлено найбільш значущі результати наукового пошуку, які виявляються у наступному: - розроблено концептуальну модель дослідження, яка включає теоретико-методичні засади, мету, завдання, етапи і структуру програми подолання негативних психічних станів у підприємців в умовах кризи під час пандемії і війни та практичні рекомендації щодо її застосування. Такий підхід дав підстави для проведення експериментальної частини роботи; - розроблено й апробовано два авторських опитувальники: перший із них призначено для оцінки чинників, які зумовлюють негативні психічні стани в умовах кризи під час пандемії і війни; другий – спрямовано на визначення проявів негативних психічних станів в обстежуваних. Це сприяло визначенню суб’єктивних і об’єктивних чинників, які зумовлюють негативні психічні стани, особливостей їх проявів і дало змогу обґрунтувати психодіагностичний інструментарій їх діагностики; - емпірично визначено загальну закономірність, що виявляється у суттєвому погіршенні показників за комплексом методик, які визначають особливості негативних психічних станів підприємців у стресогенних умовах, що дало підстави розробити психологічну програму їх подолання; - розроблено і доведено ефективність впливу психологічної програми подолання негативних психічних станів на психіку особистості, про що свідчать суттєві позитивні зміни показників індивідуально-психологічної, мотиваційної, професійної, емоційно-вольової сфер та соціальної фрустрації підприємців експериментальної групи у порівнянні з контрольною, що зумовило формування практичних рекомендацій щодо її застосування. Дисертаційну роботу виконано у Державному торговельно-економічному університеті в межах науково-дослідних тем «Професійне здоров’я і стрес працівників організацій» (державний реєстраційний номер 0122U001379), термін виконання: І кв. 2021 – ІV кв. 2025 рр. та «Організаційно-психологічні детермінанти суб’єктивного професійного благополуччя особистості» (державний реєстраційний номер 0123U103900), термін виконання: І кв. 2022 – IV кв. 2026 рр. Положення, висновки й рекомендації дисертації апробовано і впроваджено: у Центрі психологічного та фізичного здоров’я «ЕЙРА» з грудня 2021 року, де була використана програма подолання негативних психічних станів у підприємців під час пандемії та війни (довідка про впровадження № 05 від 20.06.2024); у товаристві з обмеженою відповідальністю «Грейт Стаф» застосовано практичні рекомендації щодо впровадження програми подолання негативних психічних станів у підприємців під час пандемії і війни (довідка про впровадження № 12 від 20.05.2024); у товаристві з обмеженою відповідальністю «О-РЕНТ» впроваджено психодіагностичний інструментарій щодо визначення негативних психічних станів у підприємців під час пандемії та війни (довідка про впровадження № 07 від 18.06.2024).
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Спеціальність 081 – Право
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Бабаджанян, Гаяне Бабаджанівна
БАБАДЖАНЯН Г.Б. Правове забезпечення саморегулювання господарсько-торговельної діяльності. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене теоретичним та практичним питанням правового забезпечення саморегулювання господарсько-торговельної діяльності. Дисертація є комплексним дослідженням питань правого забезпечення саморегулювання господарсько-торговельної діяльності, враховуючи активізацію євроінтеграційного вектору та пов’язані з цим фактори економічної діяльності. Актуальність та наукова новизна дослідження зумовлена тим, що після проголошення незалежності України не було прийнято системного законодавства, яке врегулювало би суспільні відносини, пов’язані із саморегулюванням, саморегулюванням господарсько-торговельної діяльності, сфери оптової та роздрібної торгівлі, а також порядком утворення, реєстрації, діяльності та припинення саморегулівних організацій. Дослідження показало, що для суб’єктів господарювання, споживачів та громадяського суспільства саморегулювання є корисним та ефективним способом регулювання відносин у господарсько- торговельній діяльності. Досліджено теоретичні засади саморегулювання господарсько-торговельної діяльності, зокрема поняття, ознаки, види, засоби. Встановлено, що саморегулювання господарсько-торговельної діяльності (далі – ГТД) – це унікальна, складна система відносин, в якій сторони самостійно створюють, обирають для себе правила поведінки та виконують їх, покладаючись на взаємну добросовісність та доброчесність. Саморегулювання господарсько-торговельної діяльності має свої особливості виходячи із виду торгівлі (оптова, роздрібна, внутрішня, зовнішня), місця її здійснення, товарної спеціалізації, відповідно до якої здійснює діяльність суб’єкт господарювання, сторони договору тощо. Значна увага присвячується взаємодії саморегулювання ГТД з державним регулюванням, співрегулюванням. Запропоновано внесення змін до Господарського кодексу України, які закріпили би засади саморегулювання господарсько-торговельної діяльності. До нормативних засобів саморегулювання ГТД віднесено: господарський договір, типовий договір, меморандум, звичай ділового обороту (торгівлі), установчі документи підприємств, локальні акти СРО, етичні кодекси, кодекси практик, тощо. До організаційних або інституційних засобів саморегулювання – саморегулівні організації, громадські об’єднання, господарські об’єднання, біржі (товарні біржі), торгово-промислові палати, котрі представляють відповідних учасників ГТД. В Україні на сьогодні діють організації у сфері ГТД, які мають певні саморегулівні функції, однак не визнанні державою як СРО, наприклад: Асоціація Рітейлерів України (діє як професійне об’єднання у сфері роздрібної торгівлі), Асоціація виробників сільськогосподарської продукції (діє як громадське об’єднання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції), тощо. Виокремлено АМВР (переговори, медіацію, міжнародний комерційний арбітраж) як засоби саморегулювання з огляду на важливість їх застосування для врегулювання спорів у ГТД. Досліджено види обмежень саморегулювання ГТД, до яких віднесено: 1) залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності (обмеження в оптовій, роздрібній торгівлі, громадського харчування тощо); 2) залежно відзасобів саморегулювання господарсько-торговельної діяльності (обмеження щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, оренди, міни (бартеру), лізингу тощо; обмеження щодо створення та діяльності громадських об’єднань, господарських об’єднань, бірж, торгово- промислових палат); 3) обмеження у діяльності СРО залежно від галузі господарсько-торговельної діяльності. У дисертації проаналізовано нормативне (договірне) саморегулювання. Акцентовано, що сторони самі можуть виступати своєрідними «законодавцями», проте у визначених правом межах у сфері підприємництва, договори купівлі- продажу товарів та поставки є засобами саморегулювання, адже в них якнайширше реалізується принцип свободи договору, що надає змогу сторонам визначити для себе зручні правила поведінки. Досліджено ознаки звичаю торгівлі як засобу саморегулювання ГТД, до яких віднесено: стандартизовану поведінку; етичну складову; самостійність; надійність. Визначено, що етичний кодекс є саморегулівним засобом комунікації між представниками, учасниками ринку та органами державної влади, споживачами товарів та послуг. Проведено анкетування використання етичних кодексів та їх застосування суб`єктами господарювання в оптовій та роздрібній торгівлі. Опитування близько 50-ти суб`єктів господарювання показало, що важливими питаннями для організацій та роботодавців є забезпечення засад ділової доброчесності та добропорядності поведінки майбутньому, що допомогає самостійному контролю власної поведінки та прийнятті рішень для кожного учасника відносин. Проведено дослідження та порівняння добрих практик як засобів саморегулювання господарсько-торговельної діяльності. Виявлено, що за допомогою доброї практики можна удосконалити та покращити вже наявну господарсько-торговельну діяльність. Акцентовано на застосуванні доброї практики у сільськогосподарській галузі та агро переробній промисловості України та Польщі. Виявлено ефективність саморегулювання та діяльності саморегулівних організацій на базі законодавчої практики країн Європейського Союзу. Зазначено, що, незважаючи на фрагментарне нормативне врегулювання діяльності СРО господарсько-торговельної діяльності в Україні, організації загалом можуть функціонувати у різних організаційно-правових формах (з прикладами). Встановлено, що правове забезпечення здійснення господарсько- торговельної діяльності в електронній торгівлі, далеке від досконалості, через пандемію COVID-19 та повномасштабну російську агресію, багато питань вирішується завдяки саморегулівним засобам, застосування яких також не врегульовано ефективно. Розглянуто саморегулівні особливості на таких інтернет-платформах як Facebook, Instagram, Tik-Tok. На основі опитування виявлено загальний рівень довіри споживача до сучасних соціальних мереж та онлайн майданчиків торгівлі. Виявлено порушення законодавчо закріплених прав споживачів під час здійснення замовлення в онлайн магазинах. Доведено використання негативногосаморегулювання суб’єктами господарювання через недостатній державний контроль. Зроблено висновок про те, що офіційний статус країни-кандидата на членство в ЄС покладає необхідність наближення національного законодавства до вимог законодавства ЄС, у тому числі щодо правового забезпеченнясаморегулювання, саморегулювання господарсько-торговельної діяльності та діяльності СРО в цій сфері.
ПРАВОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ У СФЕРІ ДОГОВОРІВ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ Спеціальність 293 – Міжнародне право
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Звєрєва, Катерина Сергіївна
Звєрєва К.С. Правові зобов’язання України у сфері договорів міжнародної торгівлі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 «Міжнародне право». – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертація є одним із перших національних монографічних досліджень правових зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі. Питання торговельних угод нашої держави малодосліджене, складність комплексного аналізу зумовлена значною кількістю угод, які прямо та опосередковано впливають на торговельні процеси України. Враховуючи особливості становлення та ґенези України як суб’єкта правових зобов’язань у сфері договорів міжнародної торгівлі, наявну чинну договірну базу нашої держави з торговельних питань, зважаючи сучасну торговельну специфіку, зумовлену спочатку коронакризою, а потім – війною, маючи на увазі європейський шлях розвитку та важливість національної економічної безпеки, виникає необхідність дослідження правових зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі. Міжнародні договори у сфері торгівлі є частиною права міжнародних договорів та міжнародного торговельного права, а також – складовою національного законодавства. Розробка досліджуваної теми зможе не лише доповнити освітні програми, допоможе при укладенні майбутніх та виконанні чинних міжнародних торговельних угод, а також у нормотворчій роботі при ратифікації угод у торговельній сфері та реалізації внутрішньої та зовнішньої політики України дасть можливість належним чином надавати згоду на обов’язковість угод даного виду. Важливою складовою дисертаційного дослідження є аналіз текстів чинних торговельних угод України, а також характеристика особливостей виконання правових зобов’язань України в сфері торгівлі, зокрема детально розглянуто гарантії забезпечення такого виконання. Так, до інститутів нагляду віднесено міжурядові комісії з питань торговельно-економічного співробітництва та висвітлено специфіку, аргументовано недостатність нормативного врегулювання їх діяльності. Актуальною є проблема понятійного-категоріального апарату, що регулює досліджувану сферу. Так, в Законі України «Про міжнародні договори України» наявна колізія в термінах «повноваження» та «уповноваження». Разом з тим, глосарій національного законодавства не містить понять термінів «норми», «принципи», «засади», відсутнє чітке розуміння, які саме міжнародні договори вважатимуться торговельними. Доктрина міжнародного права також має ряд малодосліджених тем, зокрема позитивні та негативні зобов’язання держави у сфері договорів міжнародної торгівлі, гарантії забезпечення виконання міжнародних зобов’язань у сфері торгівлі тощо. Таким чином, існує необхідність правового закріплення зазначених вище термінів в контексті правових зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі. В дослідженні надана характеристика таким актуальним міжнародно-правовим та науково-практичним аспектам: становленню та ґенезі України як суб’єкта правових зобов’язань у сфері договорів міжнародної торгівлі, виокремлено періоди її розвитку у цій сфері відносин та з’ясовано їх новаторську значимість; засадам правового регулювання зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі; поняттю та специфіці зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі, виокремленню їх видів, розкритю змісту понять «правове регулювання зобов’язань у сфері договорів міжнародної торгівлі» тощо; організаційно- інституційним моделям укладення та виконання Україною договорів у сфері міжнародної торгівлі; універсальній організаційно-інституційної моделі укладення та виконання договорів у сфері міжнародної торгівлі, а також критеріям характеризуючим відповідні моделі зарубіжних держав; гарантіям забезпечення виконання правових зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі, класифікації та специфіці таких гарантій; особливостям відповідальності держави у сфері договорів міжнародної торгівлі. Наукова новизна отриманих нами результатів полягає в тому, що вперше було комплексне монографічне дослідження міжнародних договорів України у сфері торгівлі, а саме: правових зобов’язань за ними, специфіки укладення та виконання торговельних домовленостей, а також гарантій їх виконання. Крім того, в роботі значна увага приділена інститутам, які забезпечують укладення міжнародних торговельних угод та виконання зобов’язань за ними. Наступні положення були віднесені до новизни дослідження: уперше: - досліджено витоки становлення та ґенезу України як суб’єкта правових зобов’язань у сфері договорів міжнародної торгівлі, виокремлено три періоди такої генези та з’ясовано їх специфіку: перший – з часів Київської Русі до здобуття незалежності сучасною Україною: це період формування низки нових інститутів у сфері договорів міжнародної торгівлі (порядок укладення, структура договору, спосіб надання згоди на обов’язковість договору, способи розрахунків та ін.) і напрацювання низки дипломатичних зв’язків з іншими державами світу, що надалі сприяло плідній двосторонній торговельній співпраці другого періоду, проте такі торговельні зв’язки історично напряму залежали від рівня політичної незалежності нашої держави та утвердження її державницького суверенітету; другий – з 1991 року до завершення переговорного процесу щодо вступу до ЄС: характерний взяттям Україною ряду зобов’язань у сфері торгівлі шляхом правонаступництва після розпаду СРСР, а також цей період ознаменувався вступом України в СОТ (2008 р.), набуттям чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (2014 р.), припиненням міжнародних зобов’язань України за договорами із державою-агресором. Обгрунтовано , що переговорний процес щодо вступу України до ЄС передбачатиме денонсацію угод України про вільну торгівлю та перегляд низки інших міжнародно-правових зобов’язань в сфері торгівлі відповідно до рамок переговорного процесу, погоджених із Європейською Комісією, що, поряд з іншим, випливатиме з міркувань забезпечення національної безпеки; третій – об’єктивується з часу набуття Україною членства в ЄС, а його особливість визначатитеться умовами її участі у спільній торгівельній політиці ЄС; - з’ясовано особливості укладення та виконання міжнародних договорів України у сфері торгівлі: необхідність проведення ґрунтовного аналізу економічних наслідків укладення міжнародного договору у сфері торгівлі та врахування інтересів вітчизняних стейкхолдерів, залучення консульських установ, врахування чинних зобов’язань України (насамперед, які випливають із членства в СОТ та із Угоди про асоціацію), чинних економічних санкцій ООН та ЄС, виконання міжнародних зобов’язань з підтримання цілей подолання голоду і забезпечення сталого розвитку; - визначено, що виконання міжнародних договорів України у сфері торгівлі характеризується таким інституційним підходом як утворення спільних міжурядових комісій з питань торговельно-економічного співробітництва. З’ясовано недоліки правового регулювання функціонування таких комісій та запропоновано шляхи їх подолання; - проаналізовано особливості сучасних гарантій забезпечення виконання зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі, зокрема «Ініціативи щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів» як вираження політико-економічних гарантій забезпечення правових зобов’язань у досліджуваній сфері. Визначено, що цей багатосторонній договір є особливою формою забезпечення виконання зобов’язань за угодами у сфері торгівлі, який ілюструє політичну волю України в підтриманні гуманітарних цілей ООН, укріпленні її статусу як гаранта світової продовольчої безпеки, що допомогло Україні закріпитися та залишитися вагомим учасником міжнародних торговельних процесів; дістали подальшого розвитку: - положення про інститути, які є складовими міжнародних торговельних угод, одним з яких є інститут ратифікації торговельних договорів Україною, який наразі є обов’язковим для легітимізації торговельно-економічних домовленостей; - розмежування понять «засади» та «принципи» на прикладі сфери договорів міжнародної торгівлі, демонстрації їх співвідношення у торговельних відносинах; - дослідження про позитивні та негативні зобов’язання держави в торговельних взаємовідносинах України, які випливають з текстів міжнародних договорів у сфері торгівлі; - аналіз особливостей укладення Україною та виконання нею міжнародних договорів у сфері торгівлі, що властиві нашій державі як-от: специфіка відображення зобов’язань у договорах, обов’язкова ратифікація міжнародних угод даного виду, сумлінне виконання існуючих домовленостей тощо; - аналіз розмежування повноважень між органами виконавчої влади в контексті виконання Україною договорів у сфері торгівлі та забезпечення їх належного виконання, обгрунтовано предметні законодавчі пропозиції задля належного врегулювання діяльності досліджених інститутів та виявлених прогалин їх правового врегулювання; - дослідження інститутів вирішення спорів у сфері договорів міжнародної торгівлі шляхом поділу їх на загальні та спеціальні, за неможливості мирного врегулювання спорів, яке є базовим у даному типі взаємовідносин; - аналіз підстав притягнення держави до міжнародної відповідальності в контексті торговельних відносин; - положення про склад міжнародного правопорушення державами зобов’язань за договорами міжнародної торгівлі, та правова природа контрзаходів і санкцій у міжнародних відносинах за порушення торговельних домовленостей; удосконалено: - розуміння засад правового регулювання зобов’язань шляхом їх виокремлення для України саме у сфері договорів міжнародної торгівлі: свобода міжнародного договору; суверенна рівність; добровільність; добросовісне виконання міжнародно-правових зобов’язань; мирне розв’язання міжнародних спорів; взаємна вигода; лібералізація торговельного режиму; належність підписантів тощо; - класифікацію правових зобов’язань держави у договорах міжнародної торгівлі: (1) універсальні зобов’язання, (2) загально-торговельні, (3) особливі договірні зобов’язання. Виділено специфіку зобов’язань України у досліджуваній сфері, проналізовано зобов’язання залежно від кількості сторін угоди тощо; - розмежування стадій укладення міжнародних договорів у торговельних відносинах, виокремленням п’яти стадій укладення Україною договорів у сфері міжнародної торгівлі, що аргументовано нормативними документами та офіційними прес-службами державних органів; - розуміння понять «повноваження» та «уповноваження» щодо процесів укладення та виконання договорів у сфері торгівлі, надано законодавчі пропозиції щодо розмежування зазначених дефініцій; - підхід до моделей укладення і виконання міжнародних договорів, а саме: виокремлено «універсальну» та «національну» модель укладення і виконання міжнародних договорів, де перша характеризується наявністю елементів диспозитивності, що об’єктивує висхідну можливість для формування другої («національної») моделі; - класифікацію міжнародної публічної відповідальності держави у сфері міжнародної торгівлі, запропоновано авторське бачення різновидів відповідальності у цій сфері правовідносин; - визначення низки понять («міжнародні зобов’язання держави у сфері торгівлі», «правове регулювання зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі», «засади правового регулювання зобов’язань України у сфері договорів міжнародної торгівлі», «загальноприйнята універсальна модель укладення і виконання міжнародних договорів», «національна модель укладення і виконання міжнародних договорів», «модифікація моделі укладення та виконання договорів державами», «гарантії забезпечення виконання правових зобов’язань у сфері договорів міжнародної торгівлі»), завдяки чому сформовано предметний понятійно-категоріальний апарат, використання якого є доцільним у законодавчому процесі. Вищевказані тези мають не лише теоретичне, але і практичне значення, оскільки можуть бути враховані в: – науково-дослідній роботі – при формуванні наукового підходу щодо формування концепту міжнародно-правових зобов’язань України у сфері відносин міжнародної торгівлі; – правотворчій діяльності – при проведенні та укладенні міжнародних договорів України з іншими державами у сфері торгівлі; – правозастосовній сфері – в процесі практичної діяльності органів державної влади, функціонал яких пов’язаний з правовим регулюванням відносин або/чи застосуванням норм міжнародних договорів у сфері торгівлі України іншими суб’єктами міжнародного права; – навчальному процесі – при підготовці навчальних посібників, підручників з дисциплін «Міжнародне торгове право», «Міжнародне економічне право», «Міжнародне договірне право», «Міжнародний договірний процес», «Теорія і практика застосування міжнародних договорів», а також в процесі викладання лекційних курсів, проведенні інших практичних занять з означених дисциплін.
ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВІДБІР ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ МИТНОЇ СЛУЖБИ Спеціальність 053 – Психологія
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Берташ, Марія Ігорівна
Берташ М.І. Професійно-психологічний відбір працівників Державної митної служби. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія» – Державний торговельно-економічний університет, м. Київ, 2025 р. Дисертаційне дослідження присвячено комплексному теоретико- емпіричному вивченню психологічних детермінант професійно-психологічного відбору працівників Державної митної служби, визначенню їх локалізації у загальній топографії психічної сфери суб’єктів митної діяльності, розкриттю їх системи та змісту з метою використання у практиці професійно-психологічного відбору. Необхідність системного висвітлення психологічних аспектів професійно- психологічного відбору працівників Державної митної служби зумовлено тривалістю та складністю функціонуючої станом на теперішній час системи відбору до митних органів, що лежить в основі її недостатньої ефективності. Актуальність досліджуваної проблематики доведено з опорою на ідею про те, що під час професійно-психологічного відбору вкрай важливим є врахування критеріїв, за якими він здійснюється. Сучасна система професійно психологічного відбору спрямована на врахування професійного критерію, що полягає у рівні сформованості професійних вмінь, знань та навичок. При цьому медичний, фізіологічний, а особливо психологічний критерій залишаються поза фокусом уваги фахівців з відбору. Тому здійснене дисертаційне дослідження покликано виправити наявний дисбаланс врахування різноманітних критеріїв у процесі професійно-психологічного відбору. У теоретичній частині дисертаційної роботи проаналізовано теоретико- методологічні основи у вивченні психологічних детермінант у здійсненні професійно-психологічного відбору, обґрунтовано та розгорнуто систему психологічних детермінант професійно-психологічного відбору працівників Державної митної служби. Встановлено, що професійно-психологічний відбір є важливою складовою управління персоналом та формування ефективного колективу в сучасних державних та приватних організаціях. Ця процедура має за мету визначення та відбір кандидатів, які найбільше відповідають вимогам конкретної посади та організаційної культури підприємства. Доведено, що специфіка професійно-психологічного відбору полягає у тому, що цей процес спрямований на виявлення не лише професійних, а й психологічних характеристик та компетенцій кандидатів. Аналіз джерельної бази дозволив виокремити психометричний, біографічний, компетентісний, психофізіологічний та інтегративний підходи до визначення психологічних детермінант професійно-психологічного відбору. Було проаналізовано низку визначень явища професійно-психологічного відбору та теоретично визначено, що професійно-психологічний відбір являє собою спеціалізований алгоритм вивчення та ймовірнісної оцінки придатності особи до оволодіння професією, набуття високого рівня професійних вмінь, а також ефективного виконання професійних обов’язків у різноманітних умовах професійної діяльності. Теоретично встановлено, що структуру професійно- психологічного відбору складають медичний, психологічний, соціальний та педагогічний компоненти. Запропоновано визначення психологічних детермінант професійно-психологічного відбору, під якими нами розуміються ті психологічні характеристики особистості, що забезпечують їй високу ефективність та успішність під час виконання професійних обов’язків. Доведено, що критерієм для виділення наукових підходів до здійснення професійно- психологічного відбору є провідні методи, що були покладені у їх основу. Розроблено узагальнену класифікацію психологічних детермінант професійно-психологічного відбору, що були диференційовані за критерієм універсальності індивідуально-психологічних властивостей кандидата на посаду значущих для результативності його професійної діяльності. На цій підставі було виділено спеціальні професійно важливі якості та універсальній якості, що визначають успішність у будь-якому виді діяльності. До першого класу психологічних якостей було віднесено вмотивованість до здійснення конкретного виду професійної діяльності, рівень професійної підготовки: спеціальні знання, вміння та навички, спеціальні професійні здібності (когнітивні, емоційні, вольові). Другий клас психологічних якостей склали загальний рівень інтелектуального розвитку, ціннісні орієнтації, що визначають ставлення до справи, комунікативний потенціал та лідерські якості, стресостійкість, самовладання та саморегуляція. Розроблено власну концептуальну модель психологічних детермінант професійно-психологічного відбору працівників Державної митної служби. У створеній моделі враховано ключові компоненти його фахової діяльності та психологічний «субстрат», що лежить в основі успішної реалізації кожного з компонентів. Особливістю побудованої моделі є те, що в ній виділено ряд інструментальних та особистісно-змістовних психологічних детермінант здійснення професійної діяльності працівниками митниці. Інструментальні психологічні детермінанти забезпечують виконання операціонально-технічної сторони митної справи, успішне оволодіння професійно значущими знаннями, вміннями та навичками. Особистісно-змістовні психологічні детермінанти – визначають інтенсивність здійснення професійної діяльності, ставлення до професійної діяльності, колег та клієнтів. До інструментальних психологічних детермінант було віднесено когнітивні, емоційні та саморегуляційні психологічні характеристики суб’єктів професійної діяльності у Державній митній службі. Особистісно-змістовні психологічні детермінанти включають їх мотиваційно-ціннісні та диспозиційно-характерологічні властивості. Запропоновано професіограму працівника митної служби, що включає такі структурні частини як умови професійної діяльності, соціально-психологічні чинники діяльності, зміст професійної діяльності, психофізичні стани суб’єкта діяльності, а також психограму професії, що, у свою чергу, містить професійно значущі якості та критерії, протипоказання до виконання відповідної професійної діяльності. Структуру створеної у рамках реалізації дисертаційного дослідження психограми працівника митниці складають його морально-ділові якості, пізнавальні якості, емоційно-вольові якості, комунікативні якості, особистісні властивості та характеристики мотиваційно-ціннісної сфери. Представлено комплекс конкретних показників та критеріїв сформованості психологічних детермінант професійно-психологічного відбору, які являють собою суто психологічні характеристики, що позначають процесуальні та якісні особливості функціонування когнітивної, емоційно-вольової, саморегуляційної, мотиваційно-ціннісної та диспозиційно-характерологічної сфер кандидатів, що безпосередньо визначають їх відповідність вимогам професії митника. Визначення цих показників та критеріїв дозволило підібрати та охарактеризувати психологічний інструментарій для діагностики формування психологічних детермінант професійно-психологічного відбору та впорядкувати його в єдиний діагностичний комплекс, що може застосовуватись для вирішення завдань відбору працівників митниці. Зокрема, розроблений багаторівневий комплекс діагностичного інструментарію дозволить розкрити психологічні чинники ефективності моніторингово-контрольного (орієнтаційно-пошукового), комунікативного (кооперативного), організаційного (нормативно- стимулюючого) компонентів діяльності фахівців митної служби. В емпіричній частині дисертаційної роботи представлено процедуру та результати експериментальної перевірки ефективності формування психологічних детермінант відбору майбутніх працівників Державної митної служби. Доведено, що майбутні митники, які навчаються на більш старших курсах мають більш розвинені психологічні характеристики, що виступають детермінантами професійно-психологічного відбору. Також доведено, що ключовими детермінантами професійно-психологічного відбору майбутніх працівників митної служби, що виступають базовими психологічними маркерами їх професійної придатності є розвинена інтелектуальна лабільність, сформовані навички саморегуляції та емоційного інтелекту, переважання в загальній картині емоційності схильності до переживання позитивних емоцій, розвинена та гармонійна мотивація професійної діяльності.Визначено, що основними психологічними параметрами, що відіграють системотвірну роль диференціюючого критерію, за яким можливо визначити психологічний типаж майбутнього митника, виступають їх диспозиційно- характерологічні та мотиваційно-ціннісні особливості. У загальному підсумку було доведено, що у рамках здобуття освіти митника відбувається прогресивне формування саме тих психологічних параметрів та детермінант, що визначають успішність майбутньої професійної діяльності та лежать в основі ефективного оволодіння професією митника; результативність професійно-психологічного відбору залежить від можливості оцінки множини психологічних детермінант, що функціонують у різних сферах структури особистості майбутнього фахівця: когнітивній, емоційній, саморегуляційній, мотиваційно-ціннісній та диспозиційно-характерологічній; диспозиційно-характерологічні та мотиваційно-ціннісні особливості виступають системотвірними психологічними детермінантами професійно-психологічного відбору та визначають змістовні та стильові аспекти майбутньої професійної діяльності. Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що визначено зміст та структуру психологічних детермінант здійснення професійного відбору працівників Державної митної служби, розроблено концептуальну модель дослідження психологічних детермінант здійснення професійного відбору працівників Державної митної служби; дістав подальшого розвитку теоретико-методологічний підхід до формування професійного відбору; удосконалено психодіагностичний інструментарій для вивчення психологічних детермінант здійснення професійного відбору. Практичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані в роботі закладів вищої та професійної освіти для оптимізації професійної підготовки майбутніх працівників Державної митної служби, а також відділами персоналу і кадровими агентствами з метою відбору або професійного вдосконалення персоналу, фахівцями-профконсультантами з метою забезпечення психодіагностики професійно-орієнтованої молоді, що сприятиме оптимізації роботи згаданих фахівців та матиме позитивні наслідки, зокрема в державній службі та психологічній сфері. Отримані результати можуть бути використані в освітньому процесі у вищих навчальних закладах України при викладанні таких дисциплін як: «Психологія управління», «Психологія особистості», «Психологія лідерства», «Організаційна психологія», «Психологія бізнесу», «Сучасні психотехнології в професійній діяльності працівників органів, які здійснюють контрольні функції», а також в лабораторіях практичної психології при проведенні психодіагностичних обстежень, відповідних тренінгів та семінарів. Перспективою подальших досліджень у даному напрямку може бути деталізоване розкриття виявлених психологічних детермінант успішного оволодіння професією митника та подальшої ефективної професійної діяльності на відповідній державній службі, що мають враховуватись при здійсненні заходів професійно-психологічного відбору, моделюванні психологічних механізмів їх впливу на результативність фахової діяльності митника. Не менш перспективним напрямом досліджень у рамках цієї проблематики є створення та розгортання деталізованої моделі фахівця митної служби. Важливою стратегічною лінією подальших досліджень є різнопланова практична апробація запропонованих у даній дисертаційній роботі професіограми та психограми працівника митної служби, що дозволить вдосконалити систему професійно-психологічного відбору відповідних фахівців, зокрема, переорієнтувати її стратегічні завдання, значно спростити та підвищити ефективність її основних процедур.
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я МЕНЕДЖЕРІВ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ Спеціальність 053 – Психологія
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Кривда, Каріна Костянтинівна
Кривда К.К. Психологічне забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 – Психологія. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних аспектів особливостей психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі у довоєнний період та в умовах війни. На підставі аналізу наукових підходів щодо психологічного забезпечення професійного здоров’я фахівців у різні періоди професійної діяльності покладено наступне припущення. У нинішніх особливих умовах воєнного стану професійне здоров’я менеджерів підприємств торгівлі залежить від зовнішніх стресогенних чинників та внутрішніх психологічних і психофізіологічних особливостей їх суб’єктивного сприйняття. Теоретичний аналіз вивчення психологічного забезпечення професійного здоров’я фахівців, організації та методичних засад емпіричного дослідження дає підстави розробити його концептуальну модель і з’ясувати особливості проявів професійного здоров’я. Розроблена концептуальна модель психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі дала змогу провести емпіричну частину роботи. Вона включає три етапи дослідження: теоретичний, емпіричний, підсумковий; структуру психологічного забезпечення професійного здоров’я фахівців: мету, завдання, принципи, управління, психологічну допомогу, психодіагностичний інструментарій; програму психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі та практичні рекомендації щодо її застосування. Психодіагностику професійного здоров’я обстежуваних здійснено за комплексом методик, які спрямовано на вивчення індивідуально- типологічних особливостей та мотивації; компонентів здоров’я та ставлення до нього, суб’єктивного благополуччя і переважаючих копінг-стратегій у стресових ситуаціях; ресурсних і функціональних резервів особистості; визначення професійної життєстійкості, діагностичних критеріїв емоційного вигоряння та дослідження чинників професійного здоров’я. За допомогою комплексу методик у період 2021- 2024 років проведено емпіричне дослідження із визначенням особливостей проявів професійного здоров’я у 146 менеджерів підприємств торгівлі – до війни, у 105 менеджерів – на початку війни (перші 3 місяці війни) та 98 менеджерів через півтора роки з початку війни, з них 25 осіб приймало участь у формувальному експерименті. За матеріалами дослідження встановлено особливості проявів професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі у довоєнний період, на початку і через півтора роки війни. Це з’ясовано за показниками індивідуально-типологічних особливостей та мотивації; компонентів здоров’я та ставлення до нього, суб’єктивного благополуччя і переважаючих копінг-стратегій у стресових ситуаціях; за ресурсними і функціональними резервами особистості; за визначенням професійної життєстійкості, діагностичних критеріїв емоційного вигоряння та за дослідженням чинників професійного здоров’я. У підсумку визначено загальну закономірність, яка полягає у погіршенні професійного здоров’я обстежуваних під час війни у порівнянні із довоєнним періодом, що є показаннями для необхідності розроблення програми психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі. Розроблено авторську комплексну програму психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі в особливих умовах діяльності з урахуванням особливостей проявів компонентів професійного здоров’я, які визначено у різні періоди війни. Метою програми є формування компетентностей щодо підтримки, збереження, відновлення професійного здоров’я. Вона спрямована на реалізацію здорового способу життя; володіння методиками ефективної саморегуляції; навичками попередження і конструктивного розв’язання конфліктів; позитивного самоставлення та рефлексії; професійної мотивації. Для реалізації програми психологічного забезпечення професійного здоров’я фахівців розроблено практичні рекомендації щодо її застосування, що включають: Вступ. Розділ 1. Психологічні методики дослідження компонентів професійного здоров’я. Розділ 2. Програма психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі. Встановлено, що використання комплексної програми психологічного забезпечення професійного здоров’я виявилося ефективним і позитивно впливає на компоненти професійного здоров’я. У першу чергу, це стосується компонентів психічного та фізичного здоров’я, мотиваційного компоненту, що зумовлює поліпшення внутрішніх ресурсів, і у цілому позитивно впливає на рівень професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі експериментальної групи у порівнянні із контрольною групою. Аналіз показників контрольної групи менеджерів підприємств торгівлі, які працювали півтора роки в умовах війни дає підстави визначити показання щодо надання їм психологічної допомоги із застосуванням авторської комплексної програми психологічного забезпечення професійного здоров’я. Визначено показання за такими критеріями: низький і критично низький індекси шкали здоров’я, шкали способу життя та його складових; знижений індекс ресурсності; високий рівень емоційного виснаження і деперсоналізації; низький рівень загальної життєстійкості та його складових; а також високий рівень емоційного компоненту і низький рівень мотиваційного, соціального і професійного компонентів життєстійкості; вищий за середній рівень негативний вплив на професійне здоров’я обстежуваних під час війни, професійного, соціального, ресурсного, психологічного і фізичного чинників. Доведено ефективність впливу програми психологічного забезпечення обстежуваних, про що свідчать поліпшення показників поліпшенням загального індекса шкали здоров’я та загального індексу шкали способу життя і їх змінних, які у порівнянні з контрольною групою в експериментальній досягли високого і середнього рівня. Це зумовило поліпшення індекса ресурсності; суттєво знизилися показники професійного вигоряння; підвищились до середніх показників як загальний рівень професійної життєстійкості так його складові і компоненти. Разом з тим суттєво знизився вплив на професійне здоров’я менеджерів: психологічних, фізичних і ресурсних чинників, що зумовило поліпшення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі експериментальної групи з низького рівня до середнього. Результати емпіричного дослідження психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі дали підстави визначити, що професійне здоров’я обстежуваних залежить від вчасної діагностики і змісту психологічного забезпечення за його структурними компонентами на професійному, психологічному, соціальному, функціональному та ресурсному рівнях. З’ясовано сутність компонентів професійного здоров’я обстежуваних і розкрито особливості їх проявів; розроблено концептуальну модель дослідження та комплексну програму щодо психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі і практичні рекомендації щодо її застосування. Практичну цінність має психодіагностичний інструментарій із розробленим авторським опитувальником чинників професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі. Суттєвим вкладом щодо реалізації авторської програми психологічного забезпечення професійного здоров’я фахівців в умовах війни є практичні рекомендації з її використання. Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при впровадженні заходів і засобів психологічного забезпечення освітнього процесу і професійного здоров’я фахівців підприємств торгівлі. Тему дисертаційного дослідження «Психологічне забезпечення професійного здоров’я менеджерів підприємств торгівлі» затверджено вченою радою Державного торговельно-економічного університету (протокол № 5 від 25.11.2018 р.). Дисертаційну роботу виконано у Державному торговельно-економічному університеті в межах науково-дослідних тем «Професійне здоров’я і стрес працівників організацій» (державний реєстраційний номер 0122U001379), термін виконання: І кв. 2021 – ІV кв. 2025 рр. та «Організаційно-психологічні детермінанти суб’єктивного професійного благополуччя особистості» (державний реєстраційний номер 0123U103900), термін виконання: І кв. 2022 – IV кв. 2026 рр. Положення, висновки й рекомендації дисертації апробовано і впроваджено: у товаристві з обмеженою відповідальністю «Галант Пол Електра», де була використана програма психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів, яка дала можливість фахівцям компанії оволодіти та застосувати отримані компетентності під час професійної діяльності (довідка про впровадження № 01 від 14.05.2024); у товаристві з обмеженою відповідальністю «Електро Трейд» впроваджено комплексну психологічну програму, спрямовану на поліпшення професійного здоров’я менеджерів організації (довідка про впровадження № 03/05 від 24.05.2024); у товаристві з обмеженою відповідальністю «БС Компані» впроваджено програму психологічного забезпечення професійного здоров’я фахівців, що позитивно вплинула на мікроклімат у колективі, зниження конфліктогенності та нервово-психологічної напруги (довідка про впровадження № 0105БС від 24.05.2024); у товаристві з обмеженою відповідальністю «Сфералайн ЛТД» впроваджено авторський комплекс прийомів і стратегій психологічного забезпечення професійного здоров’я менеджерів торговельної організації (довідка про впровадження №05/06-24 від 05.06.2024).
ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ ПІДПРИЄМЦІВ СФЕРИ ТОРГІВЛІ Спеціальність 053 – Психологія
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Аврменко, Марина Валеріївна
Авраменко М.В. Психологічні детермінанти професійного стресу підприємців сфери торгівлі. – Кваліфікаційна наукова на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 – Психологія. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних аспектів особливостей психологічних детермінант професійного стресу в підприємців роздрібних торговельних мереж. В основу дослідження покладено припущення, що в нинішніх особливих умовах діяльності підприємців торговельної сфери стійкість до стресу залежить від його психологічних детермінант на індивідуально-психологічному, мотиваційному, комунікативному, адаптаційному й регуляторному рівнях. Визначення їхніх особливостей та професіографічний аналіз умов діяльності обстежуваних дає підстави розробити концептуальну модель, здійснити емпіричне дослідження та сформувати програму подолання професійного стресу в обстежуваних. З метою проведення емпіричної частини роботи нами представлено концептуальну модель дослідження психологічних детермінант професійного стресу в підприємців роздрібних торговельних мереж. Вона охоплює 3 етапи дослідження: теоретичний, емпіричний, підсумковий; методи дослідження: теоретичні, статистичні, емпіричні (психодіагностичний інструментарій, професіографічний метод). Це дає організаційно-методичні підстави для визначення особливостей детермінант професійного стресу, розроблення професіограми й психограми та програми подолання професійного стресу. За допомогою комплексу інформативних методик протягом 2019 – 2022 років проведено емпіричне дослідження щодо психологічних детермінант професійного стресу в 130 підприємців торговельної сфери. За критерій формування емпіричних груп дослідження обрано визначений рівень їхнього професійного стресу. До першої групи увійшло 58 працівників, у яких були відсутні або незначні прояви стресу, і цю групу ми назвали групою з компенсованим стресом. До другої групи увійшло 72 обстежуваних із суттєвими некомпенсованими ознаками стресу, вона була названа групою з вираженим стресом. Психологічна діагностика детермінант професійного стресу обстежуваних проводилася за комплексом прямих і побічних показників визначених методик. Прямі показники спрямовані на вимір рівня професійного стресу в обстежуваних, а побічні вказують на особливості його детермінант стосовно індивідуально-психологічного, мотиваційного, комунікативного, регулятивного компонентів та компонента адаптаційної мобільності. На підставі результатів кореляційного й факторного аналізу виокремлено п’ять факторів, які ми розглядаємо як психологічні детермінанти професійного стресу в обстежуваних. Вони отримали відповідні назви: F1 – індивідуально- психологічний, що вимірюються за змінними «16-факторного опитувальника Кеттелла»; F2 – мотиваційний (за шкалами методики «Мотиви підприємництва»); F3 – адаптаційної мобільності (за показниками методики «Адаптаційна мобільність»); F4 – комунікативний (за особливостями змінних методик: «Переважаючий тип ставлення до людей Т. Лірі», «Комунікативні та організаційні здібності», «Рівень конфліктності особистості») і F5 – регулятивний (за показниками методик «Вольова саморегуляція» і «Подолання стресу»). Кореляційний і факторний аналіз здійснено за результатом досліджень 130 підприємців торгівельної сфери за 10 методиками з 70 показниками. У результаті підбиття підсумків за показниками порівняльного аналізу показників у представників групи компенсованого стресу й вираженого стресу виявлено, що в останніх за прямими показниками методик спостерігається високий рівень чутливості до стресогенних факторів і відповідно високий рівень проявів професійного стресу. При цьому низькі рівні показників індивідуально- психологічного, мотиваційного, комунікативного, регулятивного компонентів та компонента адаптаційної мобільності, які детермінують професійний стрес, у сукупності зумовили високий показник комплексної оцінки професійного стресу в обстежуваних. У роботі доведено, що низький рівень стійкості до професійного стресу в представників групи із вираженим стресом зумовлений низьким рівнем визначених психологічних детермінант: за індивідуально-психологічним компонентом виявлено низький рівень емоційної стійкості; мотиваційний компонент в осіб із вираженим стресом характеризує високий рівень опосередкованих мотивів із низьким рівнем безпосередніх; компонент адаптаційної мобільності в осіб із вираженим стресом зафіксовано на низькому рівні, що зумовлює їхню дезадаптивну поведінку; комунікативні, організаторські здібності визначено на низькому рівні; з’ясовано, що індекс компенсованості стратегій долання й регуляції поведінки перебуває на низькому рівні. Визначення особливостей психологічних детермінант, які зумовлюють професійний стрес у обстежуваних, дає підстави до системного професіографічного аналізу діяльності підприємців роздрібної торгівлі. За результатами теоретичного аналізу наукових джерел, організаційно- методичного підгрунтя, результатів емпіричного дослідження, аналізу умов і особливостей професійної діяльності розроблено професіограму і психограму підприємців роздрібної торгівлі. Зміст її викладено в таких розділах: вступ; розділ 1 – «Загальні відомості про підприємницьку діяльність»; розділ 2 – «Домінуючі види діяльності та основні завдання підприємців роздрібної торгівлі; розділ 3 – «Соціально-психологічні фактори діяльності підприємців роздрібної торгівлі»; розділ 4 – «Психограма». На підставі професіограми й психограми, а також результатів емпіричного дослідження розроблено програму подолання професійного стресу в підприємців сфери торгівлі. Метою програми є вибір підприємцем індивідуальних стратегій подолання й профілактики професійного стресу та оволодіння ними за допомогою практичних психологів. Програма призначена для психологів, працівників соціально-психологічних служб, піар-менеджерів, педагогів і підприємців. Зміст програми: вступ, частина 1 – «Прийоми подолання професійного стресу у підприємців сфери торгівлі», частина 2 – «Методика діагностування й визначення індекса конструктивної стратегії долаючої поведінки під час стресу». 1. Розроблена програма подолання професійного стресу має практичну значущість і використовується у сфері торгівлі та в системі підготовки психологів у закладах вищої освіти. Інші відомства, установи й організації можуть застосовувати її з метою профілактики й подолання професійного стресу, його попередження та вироблення адекватних стратегій поведінки для усунення й регуляції негативних наслідків професійного стресу. Практичну цінність має обґрунтований інформативний психодіагностичний інструментарій та розроблена авторська програма подолання професійного стресу в підприємців сфери торгівлі для виявлення психологічних детермінант професійного стресу на ранніх стадіях. Методика діагностування й визначення індекса конструктивної стратегії долаючої поведінки особистості під час стресу дає змогу своєчасно та адекватно визначити його рівень і особливості та застосувати методи превентивної профілактики й корекції професійного стресу в процесі діяльності. Узагальнення результатів дослідження дало змогу довести, що професійний стрес в обстежуваних зумовлений індивідуально-психологічним, мотиваційним, адаптаційним і регулятивним рівнями його психологічних детермінант. Розроблено професіограму й психограму підприємців роздрібних торговельних мереж, що ґрунтуються на системному аналізі зовнішніх умов діяльності і внутрішніх детермінант із використанням результатів емпіричного дослідження автора. Представлено модель програми подолання професійного стресу підприємців роздрібної торгівлі, що містить прийоми і стратегії, методики діагностування й визначення індекса конструктивної стратегії долаючої поведінки. Це спрямовано на оволодіння стратегіями подолання професійного стресу та надання індивідуальної психологічної допомоги обстежуваним. Результати емпіричного вивчення професійного стресу дали підстави для визначення його детермінант, виокремлення факторів як компонентів, розроблення професіограми і психограми діяльності підприємців роздрібнихторговельних мереж та формування програми подолання професійного стресу в обстежуваних, що є суттєвим науковим і практичним внеском у систему психологічної допомоги особистості у стресогенних умовах діяльності. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексної науково-дослідницькоїтеми за планом кафедри психології КНТЕУ: «Психологічне забезпечення профілактики та подолання професійного стресу у підприємців сфери торгівлі» (термін виконання теми: І кв. 2018 р. – ІV кв. 2022 р., номер державної реєстрації 0118U000053). Тему дисертаційного дослідження «Психологічні детермінанти професійного стресу підприємців сфери торгівлі» затверджено вченою радою Київського національного торговельно-економічного університету (протокол № 2 від 25.10.2018 р.) та узгоджено Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук (протокол № 77 від30.01.2019 р.). Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у виконанні науково-дослідної роботи «Психологічне забезпечення професіогенезу фахівців торгівлі та сфери послуг» (термін виконання теми: І кв. 2016 р. – ІV кв. 2020 р.). Номер державної реєстрації НДР 0118U000053 у Державному торговельно-економічному університеті. Положення, висновки і рекомендації дисертації апробовано і впроваджено: у товаристві з обмеженою відповідальністю "Компанія "ЛВБ" використовується програма подолання професійного стресу, що має практичне значення для працівників організації (довідка про впровадження № 4 від 02.06.2023); у товаристві з обмеженою відповідальністю «Фахівець – ЮА» впроваджено програму для формування адекватних стратегій поведінки щодо подолання і регуляції негативних наслідків професійного стресу (довідка про впровадження № 2 від 24.07.2023); у товаристві з обмеженою відповідальністю «БУДТОРГ-КР» впроваджено авторський комплекс прийомів і стратегій подолання професійного стресу у працівників торговельної організації (довідка про впровадження № 7 від 26.07.2023); положення, висновки і рекомендації дисертації апробовано і впроваджено в освітній процес при оновленні Робочої програми і викладанні навчальної дисципліни "Філософські та психолого- педагогічні основи військового лідерства" у Національному університеті оборони України (довідка про впровадження №182 від 28.07.2023).
РЕВЕНЮ МЕНЕДЖМЕНТ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Кулик, Марія Володимирівна
Кулик М. В. Ревеню менеджмент підприємств готельного господарства. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. У дисертаційній роботі поглиблено теоретико-методологічні положення й обґрунтовано науково-методичні основи управління доходами, зокрема, запропоновано концепції ревеню менеджменту підприємств готельного господарства, обґрунтовано методологічні положення функціонування інформаційно-комунікаційної екосистеми ревеню менеджменту та розроблено методологічні підходи рівня використання ресурсів штучного інтелекту для динамічного регулювання цінової політики. Досліджено теоретико-методологічні засади та методичні підходи до управління доходами як мультиаспектної та багаторівневої економічної категорії, яка детермінується впливом ендогенних й екзогенних чинників динамічності процесів цифровізації, технологічної інтенсифікації операційних бізнес-процесів, спричиняючи розвиток економічної моделі управління доходами. З’ясовано, що цифровізація радикально змінює способи взаємодії зі споживачами, управління бізнесом, формування стратегій ціноутворення. З метою адаптації до нинішніх тенденцій розвитку ринку готельних послуг, забезпечення ефективності бізнес-процесів та максимізації фінансових результатів розвинуто теоретичні положення управління доходами в контексті визначення структурного базису інтелектуалізації цього процесу за ознаками комплексності, функціональності, ієрархічності, інваріантності, комплементарності, різноманітності, резистентності, адаптивності, емерджентності і стійкості, які є основою виявлення характерних ознак управління доходами в умовах зростання невизначеності впливу коливних тенденцій ринкової кон’юнктури. Встановлено, що еволюція концепції ревеню менеджменту відображає процес розвитку та адаптації стратегій і практик управління доходами у відповідь на зростання нестійкості і невизначеності процесів соціально- економічного розвитку, виникнення, посилення впливу нових потужних факторів розвитку– цифровізація та інтелектуалізація управлінських процесів. Виявлено, що еволюційними етапами становлення концепції ревеню менеджменту є: операційний (ревеню менеджмент інтегрується в операційнусистему бізнес-управління з метою оперативного аналізу факторів, які впливають на доходи стратегії маркетингу та управління клієнтським досвідом); адаптивний (ревеню менеджмент на основі цифрових технлогій забезпечує адаптацію до змін на ринку, економічної ситуації та поведінки споживачів); інтеграційний (ревеню менеджмент забезпечує мультиканальну інтеграцію з бізнес-аналітикою, CRM-системами, платформами аналітики великих даних, що дає змогу приймати управлінські рішення, в режимі реальному часі щодо на персоналізації пропозицій), що дало змогу виокремити нинішній етап еволюції ревеню менеджменту – цифровий, який базується на омніканальності та диджиталізації платформ аналітики великих даних. Компаративний аналіз еволюції концептуалізував специфіку ревеню менеджменту підприємств готельного господарства. Дослідження генези ревеню менеджменту довело, що об’єктно- предметна сутність ревеню менеджменту спрямована на консолідацію джерел доходів, динамічної цінової політики, вибору каналів збуту, планування фінансових потоків, ефективного використання ресурсів для досягнення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією відповідно до коливань ринкової кон’юнктури. Використання цифрових технологій та інформаційного забезпечення визначає траєкторію комунікаційних процесів і сприяє формуванню конкурентних переваг та лояльності споживачів. Зростаюча конкуренція на ринку готельних послуг, розвиток великих даних, штучного інтелекту і машинного навчання, потреба в гнучкому ціноутворенні, персоналізація та таргетування, необхідність підвищення ефективності використання ресурсів, сезонність та коливання попиту, важливість вибору оптимальних каналів збуту та врахування клієнтського досвіду при взаємодії з брендом вимагають від готельних підприємств забезпечення швидкого, всеохоплюючого, системного характеру трансформаційних процесів, спрямованих на досягнення цільових орієнтирів отримання доходів. Доведено, що застосування концепції ревеню менеджменту, дозволяє одержати найбільш вигідний управлінський та маркетинговий ресурс щодо стратегічного управління попитом в контексті спроможності прогнозування зростання обсягу доходів. Сформовано методологію ревеню менеджменту на основі доведених у роботі постулатів, що для готельного підприємства збалансований розвиток є основою фінансової стійкості та досягнення стратегічних цілей, оскільки забезпечується рівновага між економічними, соціальними та екологічними цілями. Генерація маркетингової, екологічної та цифрової проєкцій в систему збалансованих показників готельного підприємства визначає об’єктно-предметну сферу, методичні підходи і ключові інформаційно-аналітичні маркери ревеню менеджменту, що дозволить створити фактологічну основу й інформаційно-аналітичне забезпечення процесів формування і реалізації методології ревеню менеджменту готельного підприємства. Досліджено інституційно-еволюційні трансформації інформаційно- аналітичного базису ревеню менеджменту. Розроблено екосистему для взаємодії компонентів та оперативного обміну аналітичною інформацією між процесами, які забезпечують стабільне стійке функціонування підприємства готельного господарства. Встановлено, що ключовими характеристиками екосистеми ревеню менеджменту є гнучкість, інноваційність, орієнтація на розвиток, координація, антипація ризиків, які забезпечують дієвість інструментарію ревеню менеджменту. Охарактеризовано базові тенденції маркетингових, дистрибуційних, операційних та управлінських метрик ревеню менеджменту як основ визначення релеватних факторів для аддитивного моделювання прогнозування обсягів майбутніх доходів. Це дозволяє забезпечити ефективне прийняття управлінських рішень на основі аналізу фактичних і ретроспективних даних; визначати критичні точки, які мають найбільший вплив на оптимізацію цінової політики у визначеному часовому інтервалі та виявляти потенційні ризики для диверсифікації інструментів прогнозування майбутніх доходів. Запропоновано використання антидисипативного підходу до оптимізації витрат підприємств готельного господарства на основі комбінування методів управління витратами в контексті прогнозування змін у попиті та пропозиції на ринку, технологіях, що забезпечує адаптацію бізнес- процесів до коливань кон’юнктури, які потенційно можуть негативно вплинути на обсяг та структуру витрат. Це дозволяє прогнозувати зміни та уникнути й мінімізувати негативні фінансові наслідки в умовах несприятливих тенденцій попиту. На основі використання даних фінансової звітності, первинних офіційних документів, методу експертних оцінок було здійснено інтегральне оцінювання рівня ревеню менеджменту 18 підприємств готельної індустрії за 2012–2023 рр. В основу формування інформаційно-аналітичного забезпечення моделювання попиту на готельний продукт покладено коефіцієнтний підхід, який дозволив визначити вагові коефіцієнти релевантності впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, врахувати особливості структурної та часової асиметрії сезонних періодів, волатильність динаміки показників внутрішнього і міжнародного туризму для збалансування показників доходів підприємства готельного господарства. Розроблено фрейм моделі «трансформація управління доходами через кризу», який відображає транформаційну фазу розвитку ревеню менеджменту в умовах соціально-економічних потрясінь. Детермінантою цього процесу є використання штучного інтелекту, який змінює підходи до оцінки ризиків і оптимізації доходів та забезпечує формування нового етапу розвитку ревеню менеджменту – антикризового, який фокусується на стабілізації фінансових показників та забезпеченні стійкості в умовах економічної або фінансової кризи. Інструментарій антикризового ревеню менеджменту забезпечує формування середньострокової стратегії, орієнтовану на збереження доходів, мінімізацію втрат та адаптацію до змін в умовах небезпеки та неочікуваних криз на основі комплементарної взаємодії суб’єктів ринку. Розроблено комплексний підхід до моніторингу показників ревеню менеджменту підприємств готельного господарства з обґрунтуванням доцільності використання імітаційного моделювання, коефіцієнтного, динамічного та інтегрального аналізу, що дозволяє інтерпретувати вплив варіативних факторів на формування доходів. Ключові метрики, такі як середній дохід на одного гостя (RevPAC), витрати на залучення споживача (CAC), цінність споживача (CLV), конверсія, середній тариф (ADR), впливають на динаміку результуючих показників ревеню менеджменту, дозволяють коригувати стратегії продажів та ціноутворення, визначати напрямки підвищення доходів, максимізувати прибуток та знижувати ризики. Визначено ключові детермінанти, що впливають на динаміку результуючих показників ревеню менеджменту для прийняття обґрунтованих управлінських рішень адаптованих до сучасних викликів і забезпечують стабільний розвиток в умовах невизначеності. Розроблено концепт ефективності ревеню менеджменту, який залежить від інтелектуалізації управлінських процесів прогнозувати попит, сегментувати ринок, оперативно реагувати на зміну умов, забезпечувати гнучкість в ціноутворенні, визначено інтеграцію інформаційно-комунікаційних і галузевих цифрових технологій. Доведено, що використання Big Data, цифрових системи управління цінами, CRM-систем, OTA, аналітичних панелей моніторингу показників ефективності (KPI) дозволяє досягти мети ефективностіревенюменеджменту, підвищити конкурентоспроможність та оптимізувати доходи в умовах динамічного ринку. Досліджено позиціонування та факторні детермінанти вибору методів оцінювання ефективності ревеню менеджменту як мультифакторного та комбінованого процесу, що охоплює економічні, маркетингові та виробничі функції, як елементи симплексного блоку інформації для аналізу процесів ціноутворення, управління попитом та виробничими ресурсами. Побудовано візуальну схему інтеграції показників в єдиний блок інформації, яка формує методичний базис застосування аналітичних моделей оцінювання ефективності ревеню менеджменту, що надає можливість підвищити ступінь аналітичності і керованості процесу оптимізації стратегій ціноутворення у реальному часі для досягнення стабільного зростання та конкурентоспроможності. Конкретизовано мікро- та макрофактори, що визначають управлінський потенціал ревеню менеджменту, який спрямований на досягнення збалансованості в динаміці ключових метрик формування доходів, послаблення негативних наслідків впливу кризових та непередбачуваних умов забезпечується імплементацією організаційного механізму в організаційну структуру управління готелем. Запропоновано алгоритм координації структурних, процесних, системних, функціональних та лінійних складових для створення інтегрованої та адаптивної системи ревеню менеджменту, що дозволяє ефективно взаємодіяти та адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі, диверсифікувати центри отримання доходів і забезпечити стабільний розвиток в умовах постійних змін. Доведено, що сценарне прогнозування варіативності стратегій ревеню менеджменту є основою методологічного базису імплементації середньострокової стратегії, яка дозволяє адаптуватися до різних варіантів коливань попиту та пропозиції, зберігати гнучкість ціноутворення на основі селекції консолідованої, сегментарної, аутсорсингової, комбінованої систем ревеню менеджменту, які дозволяють персоналізувати стратегії для різних сегментів ринку, оптимізувати витрати та ресурси, комбінувати цінові пропозиції для збереження конкурентоспроможності. Визначено, що стратегічні пріоритети реалізації ревеню менеджменту базуються на створенні локальних кластерів, для формування яких запропоновано організаційний механізм, який передбачає організацію взаємодії суб’єктів для обміну досвідом, знаннями та технологіями щодо прогнозування попиту і оптимізації ціноутворення. Доведено, що формування галузевих кластерів забезпечує інтеграцію готельних підприємств, наукових установ, органів влади та інших учасників (готелі, ресторани, туристичні агентства, транспортні компанії, культурні та розважальні заклади тощо) для зменшення витрат, впровадження інновацій, розвитку інфраструктури в умовах конкурентного середовища. Практична цінність отриманих у результаті проведеного дослідження розробок полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення ревеню менеджменту підприємств готельного господарства. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі ТОВ «Hoteliero» (ТМ «HotelMatrix»), готелів «Братислава», «Radisson Blu Podil», «Holiday Inn», «Ibis» (ТОВ «Укрхотелінвест Компані»), «Ramada Encore Kyiv», «Бурса Готель Київ», при викладанні дисциплін у Державному торговельно-економічному університеті.
РЕВЕНЮ МЕНЕДЖМЕНТ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Кулик, Марія Володимирівна
Кулик М. В. Ревеню менеджмент підприємств готельного господарства. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. У дисертаційній роботі поглиблено теоретико-методологічні положення й обґрунтовано науково-методичні основи управління доходами, зокрема, запропоновано концепції ревеню менеджменту підприємств готельного господарства, обґрунтовано методологічні положення функціонування інформаційно-комунікаційної екосистеми ревеню менеджменту та розроблено методологічні підходи рівня використання ресурсів штучного інтелекту для динамічного регулювання цінової політики. Досліджено теоретико-методологічні засади та методичні підходи до управління доходами як мультиаспектної та багаторівневої економічної категорії, яка детермінується впливом ендогенних й екзогенних чинників динамічності процесів цифровізації, технологічної інтенсифікації операційних бізнес-процесів, спричиняючи розвиток економічної моделі управління доходами. З’ясовано, що цифровізація радикально змінює способи взаємодії зі споживачами, управління бізнесом, формування стратегій ціноутворення. З метою адаптації до нинішніх тенденцій розвитку ринку готельних послуг, забезпечення ефективності бізнес-процесів та максимізації фінансових результатів розвинуто теоретичні положення управління доходами в контексті визначення структурного базису інтелектуалізації цього процесу за ознаками комплексності, функціональності, ієрархічності, інваріантності, комплементарності, різноманітності, резистентності, адаптивності, емерджентності і стійкості, які є основою виявлення характерних ознак управління доходами в умовах зростання невизначеності впливу коливних тенденцій ринкової кон’юнктури. Встановлено, що еволюція концепції ревеню менеджменту відображає процес розвитку та адаптації стратегій і практик управління доходами у відповідь на зростання нестійкості і невизначеності процесів соціально- економічного розвитку, виникнення, посилення впливу нових потужних факторів розвитку– цифровізація та інтелектуалізація управлінських процесів. Виявлено, що еволюційними етапами становлення концепції ревеню менеджменту є: операційний (ревеню менеджмент інтегрується в операційнусистему бізнес-управління з метою оперативного аналізу факторів, які впливають на доходи стратегії маркетингу та управління клієнтським досвідом); адаптивний (ревеню менеджмент на основі цифрових технлогій забезпечує адаптацію до змін на ринку, економічної ситуації та поведінки споживачів); інтеграційний (ревеню менеджмент забезпечує мультиканальну інтеграцію з бізнес-аналітикою, CRM-системами, платформами аналітики великих даних, що дає змогу приймати управлінські рішення, в режимі реальному часі щодо на персоналізації пропозицій), що дало змогу виокремити нинішній етап еволюції ревеню менеджменту – цифровий, який базується на омніканальності та диджиталізації платформ аналітики великих даних. Компаративний аналіз еволюції концептуалізував специфіку ревеню менеджменту підприємств готельного господарства. Дослідження генези ревеню менеджменту довело, що об’єктно- предметна сутність ревеню менеджменту спрямована на консолідацію джерел доходів, динамічної цінової політики, вибору каналів збуту, планування фінансових потоків, ефективного використання ресурсів для досягнення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією відповідно до коливань ринкової кон’юнктури. Використання цифрових технологій та інформаційного забезпечення визначає траєкторію комунікаційних процесів і сприяє формуванню конкурентних переваг та лояльності споживачів. Зростаюча конкуренція на ринку готельних послуг, розвиток великих даних, штучного інтелекту і машинного навчання, потреба в гнучкому ціноутворенні, персоналізація та таргетування, необхідність підвищення ефективності використання ресурсів, сезонність та коливання попиту, важливість вибору оптимальних каналів збуту та врахування клієнтського досвіду при взаємодії з брендом вимагають від готельних підприємств забезпечення швидкого, всеохоплюючого, системного характеру трансформаційних процесів, спрямованих на досягнення цільових орієнтирів отримання доходів. Доведено, що застосування концепції ревеню менеджменту, дозволяє одержати найбільш вигідний управлінський та маркетинговий ресурс щодо стратегічного управління попитом в контексті спроможності прогнозування зростання обсягу доходів. Сформовано методологію ревеню менеджменту на основі доведених у роботі постулатів, що для готельного підприємства збалансований розвиток є основою фінансової стійкості та досягнення стратегічних цілей, оскільки забезпечується рівновага між економічними, соціальними та екологічними цілями. Генерація маркетингової, екологічної та цифрової проєкцій в систему збалансованих показників готельного підприємства визначає об’єктно-предметну сферу, методичні підходи і ключові інформаційно-аналітичні маркери ревеню менеджменту, що дозволить створити фактологічну основу й інформаційно-аналітичне забезпечення процесів формування і реалізації методології ревеню менеджменту готельного підприємства. Досліджено інституційно-еволюційні трансформації інформаційно- аналітичного базису ревеню менеджменту. Розроблено екосистему для взаємодії компонентів та оперативного обміну аналітичною інформацією між процесами, які забезпечують стабільне стійке функціонування підприємства готельного господарства. Встановлено, що ключовими характеристиками екосистеми ревеню менеджменту є гнучкість, інноваційність, орієнтація на розвиток, координація, антипація ризиків, які забезпечують дієвість інструментарію ревеню менеджменту. Охарактеризовано базові тенденції маркетингових, дистрибуційних, операційних та управлінських метрик ревеню менеджменту як основ визначення релеватних факторів для аддитивного моделювання прогнозування обсягів майбутніх доходів. Це дозволяє забезпечити ефективне прийняття управлінських рішень на основі аналізу фактичних і ретроспективних даних; визначати критичні точки, які мають найбільший вплив на оптимізацію цінової політики у визначеному часовому інтервалі та виявляти потенційні ризики для диверсифікації інструментів прогнозування майбутніх доходів. Запропоновано використання антидисипативного підходу до оптимізації витрат підприємств готельного господарства на основі комбінування методів управління витратами в контексті прогнозування змін у попиті та пропозиції на ринку, технологіях, що забезпечує адаптацію бізнес- процесів до коливань кон’юнктури, які потенційно можуть негативно вплинути на обсяг та структуру витрат. Це дозволяє прогнозувати зміни та уникнути й мінімізувати негативні фінансові наслідки в умовах несприятливих тенденцій попиту. На основі використання даних фінансової звітності, первинних офіційних документів, методу експертних оцінок було здійснено інтегральне оцінювання рівня ревеню менеджменту 18 підприємств готельної індустрії за 2012–2023 рр. В основу формування інформаційно-аналітичного забезпечення моделювання попиту на готельний продукт покладено коефіцієнтний підхід, який дозволив визначити вагові коефіцієнти релевантності впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, врахувати особливості структурної та часової асиметрії сезонних періодів, волатильність динаміки показників внутрішнього і міжнародного туризму для збалансування показників доходів підприємства готельного господарства. Розроблено фрейм моделі «трансформація управління доходами через кризу», який відображає транформаційну фазу розвитку ревеню менеджменту в умовах соціально-економічних потрясінь. Детермінантою цього процесу є використання штучного інтелекту, який змінює підходи до оцінки ризиків і оптимізації доходів та забезпечує формування нового етапу розвитку ревеню менеджменту – антикризового, який фокусується на стабілізації фінансових показників та забезпеченні стійкості в умовах економічної або фінансової кризи. Інструментарій антикризового ревеню менеджменту забезпечує формування середньострокової стратегії, орієнтовану на збереження доходів, мінімізацію втрат та адаптацію до змін в умовах небезпеки та неочікуваних криз на основі комплементарної взаємодії суб’єктів ринку. Розроблено комплексний підхід до моніторингу показників ревеню менеджменту підприємств готельного господарства з обґрунтуванням доцільності використання імітаційного моделювання, коефіцієнтного, динамічного та інтегрального аналізу, що дозволяє інтерпретувати вплив варіативних факторів на формування доходів. Ключові метрики, такі як середній дохід на одного гостя (RevPAC), витрати на залучення споживача (CAC), цінність споживача (CLV), конверсія, середній тариф (ADR), впливають на динаміку результуючих показників ревеню менеджменту, дозволяють коригувати стратегії продажів та ціноутворення, визначати напрямки підвищення доходів, максимізувати прибуток та знижувати ризики. Визначено ключові детермінанти, що впливають на динаміку результуючих показників ревеню менеджменту для прийняття обґрунтованих управлінських рішень адаптованих до сучасних викликів і забезпечують стабільний розвиток в умовах невизначеності. Розроблено концепт ефективності ревеню менеджменту, який залежить від інтелектуалізації управлінських процесів прогнозувати попит, сегментувати ринок, оперативно реагувати на зміну умов, забезпечувати гнучкість в ціноутворенні, визначено інтеграцію інформаційно-комунікаційних і галузевих цифрових технологій. Доведено, що використання Big Data, цифрових системи управління цінами, CRM-систем, OTA, аналітичних панелей моніторингу показників ефективності (KPI) дозволяє досягти мети ефективностіревенюменеджменту, підвищити конкурентоспроможність та оптимізувати доходи в умовах динамічного ринку. Досліджено позиціонування та факторні детермінанти вибору методів оцінювання ефективності ревеню менеджменту як мультифакторного та комбінованого процесу, що охоплює економічні, маркетингові та виробничі функції, як елементи симплексного блоку інформації для аналізу процесів ціноутворення, управління попитом та виробничими ресурсами. Побудовано візуальну схему інтеграції показників в єдиний блок інформації, яка формує методичний базис застосування аналітичних моделей оцінювання ефективності ревеню менеджменту, що надає можливість підвищити ступінь аналітичності і керованості процесу оптимізації стратегій ціноутворення у реальному часі для досягнення стабільного зростання та конкурентоспроможності. Конкретизовано мікро- та макрофактори, що визначають управлінський потенціал ревеню менеджменту, який спрямований на досягнення збалансованості в динаміці ключових метрик формування доходів, послаблення негативних наслідків впливу кризових та непередбачуваних умов забезпечується імплементацією організаційного механізму в організаційну структуру управління готелем. Запропоновано алгоритм координації структурних, процесних, системних, функціональних та лінійних складових для створення інтегрованої та адаптивної системи ревеню менеджменту, що дозволяє ефективно взаємодіяти та адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі, диверсифікувати центри отримання доходів і забезпечити стабільний розвиток в умовах постійних змін. Доведено, що сценарне прогнозування варіативності стратегій ревеню менеджменту є основою методологічного базису імплементації середньострокової стратегії, яка дозволяє адаптуватися до різних варіантів коливань попиту та пропозиції, зберігати гнучкість ціноутворення на основі селекції консолідованої, сегментарної, аутсорсингової, комбінованої систем ревеню менеджменту, які дозволяють персоналізувати стратегії для різних сегментів ринку, оптимізувати витрати та ресурси, комбінувати цінові пропозиції для збереження конкурентоспроможності. Визначено, що стратегічні пріоритети реалізації ревеню менеджменту базуються на створенні локальних кластерів, для формування яких запропоновано організаційний механізм, який передбачає організацію взаємодії суб’єктів для обміну досвідом, знаннями та технологіями щодо прогнозування попиту і оптимізації ціноутворення. Доведено, що формування галузевих кластерів забезпечує інтеграцію готельних підприємств, наукових установ, органів влади та інших учасників (готелі, ресторани, туристичні агентства, транспортні компанії, культурні та розважальні заклади тощо) для зменшення витрат, впровадження інновацій, розвитку інфраструктури в умовах конкурентного середовища. Практична цінність отриманих у результаті проведеного дослідження розробок полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення ревеню менеджменту підприємств готельного господарства. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі ТОВ «Hoteliero» (ТМ «HotelMatrix»), готелів «Братислава», «Radisson Blu Podil», «Holiday Inn», «Ibis» (ТОВ «Укрхотелінвест Компані»), «Ramada Encore Kyiv», «Бурса Готель Київ», при викладанні дисциплін у Державному торговельно-економічному університеті.
РЕПУТАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ТУРИСТИЧНОЇ ДЕСТИНАЦІЇ Спеціальність 073 – Менеджмент
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Черенга,Олена Михайлівна
Чернега О.М. Репутаційний менеджмент туристичної дестинації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних і практичних аспектів репутаційного менеджменту туристичної дестинації. Актуальність теми зумовлена проблематикою розвитку сфери туризму як провідного сектору економіки постіндустріального суспільства, яка усталено зростає навіть в умовах глобальних криз і викликів. На тлі міжнародних тенденцій підвищення значущості туризму у забезпеченні конкурентоспроможності національних і регіональних економік наукове дослідження іміджевих, репутаційних аспектів управління туристичними дестинаціями визначається найбільшперспективним. В умовах тотальної цифровізації суспільства репутація туристичної дестинації, формуючись під впливом низки чинників, забезпечує цілісне психоемоційне сприйняття її туристичного продукту в онлайн- та офлайн- площинах, визначає результативність територіального менеджменту, посилює або знижує роль та значення туризму для сталого розвитку місцевих громад, економіки країни загалом. Відсутність чітких теоретико-методичних підходів до управління репутацією у сфері туризму на національному та регіональному рівнях актуалізує дослідження проблематики репутаційного менеджменту туристичної дестинації. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методичних засад та розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення репутаційного менеджменту туристичної дестинації. Проведено аналіз наукових підходів до сутнісних характеристик та надано авторське визначення понять «управління репутацією туристичної дестинації», «репутаційний менеджмент туристичної дестинації», «цифровий туристичний продукт».Запропоновано класифікацію видів репутації туристичної дестинації, щобазується на якісних та кількісних характеристиках. Визначено сутність та складові механізму репутаційного менеджменту: цілі, завдання, принципи, функції, чинники впливу на репутацію, визначено та охарактеризовано учасників репутаційного менеджменту – зовнішніх та внутрішніх стейкголдерів. Досліджено склад групи внутрішніх стейкголдерів репутаційного менеджменту туристичної дестинації, до яких віднесено підприємства-консолідатори і організації різних рівнів управління (органи виконавчої влади, DMO, кластери, ТІЦ, туроператори, турагенти, засоби розміщення, DMC та інші виробники туристичних послуг), визначено їх роль і функції. Проаналізовано та досліджено моделі функціонування ТІЦ як підприємств- консолідаторів, запропоновано вдосконалену модель ТІЦ у межах туристичної дестинації, виокремлено їх специфіку. З одного боку, це підприємство має соціально-промоційний характер для відвідувача туристичної дестинації (зовнішньогостейкголдера), з іншого – виконує функції суб’єкта туристичної діяльності та має функції туроператора та/ або турагента, генеруючи туристичний продукт. За допомогою спеціальних методів дослідження запропоновано вдосконалені інструменти застосування кластерного підходу до управління репутацією туристичної дестинації. Зважаючи на ресурсний потенціал території туристичного кластера, запропоновано оцінювати репутацію туристичної дестинації (кластера) методом ранжування. Проведено узагальнення та здійснено критичний аналіз класичних механізмів та запропоновано специфічний механізм репутаційного менеджменту туристичної дестинації з визначенням систематизованих факторів впливу на результативність управління репутацією туристичної дестинації. Особливу увагу приділено процесу цифровізації в туризмі, з огляду на світові тенденції глобалізації та інформатизації. Цифровізацію туристичної дестинації запропоновано визначати як триєдиний процес – дієву тактику репутаційного менеджменту як канал впливу на аудиторію внутрішніх та зовнішніх стейкголдерів та як інструментарій розроблення і просування туристичного продукту у двох формах – віртуальній та фізичній. Розроблено концепти диджитал-стратегії для підвищення репутації національної туристичної дестинації, концепту репутаційного менеджменту з інтегрованими цифровими методами та технологіями та концепт креативного туристичного цифрового продукту зі створення метавсесвіту. Обґрунтовано доцільність впровадження концепту підвищення дієвості репутаційного менеджменту туристичної дестинації з метою зростання рівня її репутації та конкурентної позиції серед туристичних дестинацій на світовому ринку туристичних послуг.
РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТОРГІВЛІ Спеціальність 051– Економіка
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Лой, Анна Володимирівна
Лой А.В. Розвиток економічного потенціалу підприємства торгівлі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних аспектів розвитку економічного потенціалу підприємства торгівлі. Актуальність теми зумовлена необхідністю дослідження і вирішення низки теоретичних питань в контексті розвитку економічного потенціалу саме для сфери торгівлі, яка є однією з ключових складових економіки. Недосліджені аспекти в цій темі можуть допомогти розвинути нові теорії та практичні стратегії для підприємств торгівлі та покращити їх економічний потенціал. У роботі розглянуто та систематизовано підходи науковців до трактування поняття «економічний потенціал підприємства». Запропоновано авторське визначення поняття «економічний потенціал підприємства», яке визначається як системний показник, що відображає ефективне використання наявних можливостей, а також знаходження і дослідження потенційних (прихованих) можливостей підприємства для забезпечення таких результатів діяльності, що забезпечать сталий розвиток у довгостроковій перспективі. Порівнюючи з іншими, це розширена і більш системна концепція, що підкреслює комплексність та стратегічну спрямованість управління економічним потенціалом підприємства. Узагальнено і систематизовано класифікаційні ознаки економічного потенціалу та запропоновано додати для підприємств торгівлі такі класифікаційні ознаки та види економічного потенціалу як: «за типами каналів збуту», включаючи прямий, непрямий, мульти маркетинговий, мультиканальний та електронний канали збуту та «за групами клієнтів», включаючи потенціал споживачів масового ринку, корпоративних споживачів, споживачів спеціалізованого сегмента, потенціал онлайн-ринку, інституційний потенціал та потенціал міжнародного ринку. Також, було вдосконалено видову класифікацію економічного потенціалу, розділивши її на дві основні частини – наявний потенціал і потенціал розвитку. В рамках наявного потенціалу були визначені та охарактеризовані основні види економічного потенціалу підприємства. Представлено авторське визначення поняття «розвиток економічного потенціалу підприємства» як складного динамічного процесу трансформації (потенціалу розвитку), що передбачає кількісні, структурні або якісні зміни чи їх поєднання, які відбуваються внаслідок впливу внутрішніх чинників, факторів зовнішнього середовища та відповідно до умов його поточної стадії життєвого циклу для досягнення поставлених цілей, тобто переходу до бажаного стану розвитку економічного потенціалу. За рахунок включення такої важливої характеристики як наявність потенціалу розвитку, що відображає здатність кожного елемента потенціалу адаптуватися до змін та можливість виявлення прихованих резервів, які можуть бути використані для поліпшення цього елемента та всієї системи в цілому. Досліджено підходи до оцінювання економічного потенціалу підприємства торгівлі, які визначають загальний спосіб або метод, який слід застосовувати під час оцінки, вони можуть бути різними і вибираються в залежності від конкретних цілей та контексту дослідження. Визначено переваги та недоліки кожного з підходів, а вибір підходу визначається конкретними цілями та умовами дослідження. У більшості випадків комбінування декількох підходів є найбільш ефективним способом оцінювання економічного потенціалу підприємства торгівлі. Досліджено і вдосконалено етапізацію оцінки економічного потенціалу підприємства шляхом поділу процесу на три основні стадії: підготовчу, розрахункову та підсумкову. Ця удосконалена структура сприяє проведенню більш точної, об’єктивної, комплексної та ефективної оцінки потенціалу підприємства. Вона дозволяє робити обґрунтовані висновки стосовно потенціалу підприємства та визначати напрямки для його подальшого розвитку. Запропоновано систему показників оцінки економічного потенціалу підприємства для кожної його складової, що характеризують результативність різних аспектів господарської діяльності підприємства та дозволяють виявити напрями її розвитку, а розвиток підприємства залежить від наявних в нього можливостей, тобто наявності потенціалу розвитку. Проаналізовано структуру економічного потенціалу галузі, проведено аналіз основних галузевих тенденцій. Аналіз динаміки рівня та складових економічного потенціалу підприємств торгівлі дозволив виявити тенденції та зміни в цьому секторі, що є важливим для прогнозування майбутнього розвитку. Проведено аналіз основних факторів, які впливають на розвиток економічного потенціалу підприємства. Встановлено, що фундаментальне місце серед факторів зовнішнього середовища займають економічні фактори. Інші види визначаються і враховуються в залежності від значущості їх впливу та специфіки діяльності. Також, запропоновано відобразити специфіку їх взаємозв’язку та визначити середовище взаємодії факторів впливу на економічний потенціал торгівлі. Це допомагає встановити місце фактора в загальній системі, що сприяє полегшенню процесу оцінки ступеня впливу факторів на економічний потенціал підприємства. Представлено власне бачення структуризації факторів залежно від рівня прояву: індивідуальні, локальні, загальні, глобальні. Визначення факторів за цією класифікацією дає можливість ранжувати ступінь впливу зовнішніх факторів, адже чим нижчий рівень прояву, тим більше фактор впливає на економічний потенціал підприємства. Виділено основні підходи до управління економічним потенціалом підприємства. Визначено, що підхід до управління економічним потенціалом підприємства має ґрунтуватись на визначенні та застосуванні системи ресурсів і компетенцій та їх взаємозв’язків, яка здатна протидіяти та адаптуватись до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів та забезпечить розвиток елементів та всієї системи економічного потенціалу підприємства задля досягнення поставлених цілей та забезпечення довгострокового стабільного розвитку підприємства. Досліджено ефективність системи управління економічним потенціалом на підприємствах торгівлі України, ступінь розвитку окремих елементів економічного потенціалу та наявність можливостей до розвитку. Результати аналізу систем управління в торговельній галузі України вказують на наявність ряду проблем та обмежень, які впливають на її потенціал. Впровадження сучасних технологій і систем, таких як CRM та стандарти ISO, в основному спостерігається в великих підприємствах, тоді як малі підприємства залишаються менш систематизованими. Використання програмного забезпечення та ефективних програм лояльності є менш розвиненими, і впровадження технологій часто відбувається без чіткого плану. Проблемами, які потребують уваги, є стан обладнання та нестача інвестицій у його розвиток. Торгівля в Україні, однак, проявляє стабільну практику автоматизації та оптимізації бізнес-процесів, навіть у воєнний час. Проте, управління економічним потенціалом підприємств переважно здійснюється великими та середніми компаніями, в той час як для малих підприємств це може бути не так важливим або дорогим. Як великі, так і малі бізнеси виявляють чітке розуміння своїх сильних і слабких сторін. Великі підприємства активно нарощують інвестиційний потенціал, в той час як малі та середні фокусуються на своїх ресурсах. Розроблено структуру економічних компетентностей економічного потенціалу підприємства торгівлі в процесі розвитку економічного потенціалу, до якої запропоновано включати фінансову, кадрову, логістичну, інвестиційну, інноваційну, технологічну, маркетингову, інформаційну. Охарактеризовано особливості формування та розвитку кожної складової. На основі даних проведеного опитування, запропонована методика оцінки, за якою було проаналізовано діяльність підприємств-лідерів торговельної галузі України. Також, пропонується використовувати метод кластерного аналізу для групування підприємств зі схожими рівнями розвитку у різних складових. Запропоновано та охарактеризовано 12 можливих груп поділу та визначено ситуації переходу на новий (вищий або нижчий) рівень розвитку, а за результатами оцінки підприємств-лідерів торговельної галузі, зроблено їх розподіл до визначених груп відповідності отриманих балів. Запропоновано та обґрунтовано індикатори розвитку економічного потенціалу, що дозволяє більш точно виділити ключові моменти розвитку підприємства, зміни його економічного потенціалу та визначення тенденцій розвитку. Дані показники дозволяють більш швидко та глибоко оцінити стан розвитку економічного потенціалу. Для визначення прогнозу рекомендовано використовувати метод сценарного аналізу. Це дозволяє отримати, в межах прогнозу, три варіанти розвитку в залежності від взаємодії факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Обґрунтовано підхід до ідентифікації ризиків, та шляхи їх нейтралізації. Підхід дозволяє більш точно виявляти джерела загроз та обирати оптимальні шляхи нейтралізації. Він допомагає організаціям розробляти стратегії, спрямовані на зменшення негативного впливу ризиків і використання можливостей. Це дозволяє виявити конкурентні переваги, забезпечити розвиток і зростання. Встановлено основні ризики впливу на економічний потенціал та розроблено систему оцінювання елементів економічного потенціалу та загального показника економічного потенціалу з врахуванням визначених ризиків.Запропоновано підхід до групування отриманих результатів.
РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ Спеціальність 073 – Менеджмент
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Калініченко, Олег Миколайович
Калініченко О. М. Розвиток інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та практичних аспектів розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти. Актуальність теми зумовлена необхідністю дослідження і вирішення низки теоретичних питань щодо розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти, як одного з ключових аспектів забезпечення принципів інноваційності та цифровізації вищої освіти в умовах післявоєнного відновлення України. У роботі систематизовано та представлено вирішення актуального наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретико-концептуальних засад і методичних підходів до розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти, та запропоновано практичні рекомендації щодо забезпечення ефективності розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти. Визначено, що заклади вищої освіти є ключовими провайдерами інновацій та активними учасниками Національної інноваційної системи і вони потребують наявності сприятливого інноваційного клімату, що реалізується шляхом ефективного функціонування їх інноваційної інфраструктури. На основі структурно-функціонального підходу інноваційну інфраструктуру закладу вищої освіти визначено, як сукупність структурних елементів (відділів, центрів, підрозділів, організацій чи підприємств) на базі закладу вищої освіти, що функціонують з метою створення, вдосконалення, поширення та впроводження інновацій. В свою чергу, інноваційну екосистему закладу вищої освіти визначено, як систему взаємозв’язків між елементами інноваційної інфраструктури, що функціонують з метою створення, вдосконалення, поширення та впровадження інновацій. Досліджено, узагальнено та систематизовано теоретичні та методичні положення щодо сутнісних характеристик та особливостей інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти, а саме: - ідентифіковано її основні функції (стимулююча, забезпечуюча, алокаційна, інтегруюча); - ідентифіковано та охарактеризовано її архітектуру, визначено ключові елементи та взаємозв’язки між ними; - визначено методичні підходи до дослідження інноваційного потенціалу закладу вищої освіти, що є ключовим аспектом формування та розвитку інноваційної інфраструктури; - визначено, що процес розвитку інноваційної інфраструктури лежить в парадигмі еволюції моделей університету Університет 1.0 ⇒ Університет 5.0. Не зважаючи на всі кризові явища, які виникли в економіці України протягом останнього десятиліття, можливості, що виникають в умовах повоєнного відновлення, вимагають структурних змін та трансформацій всіх сфер, в тому числі вищої освіти. Водночас, аналіз результативності інноваційної діяльності України на основі показників міжнародних рейтингів показав наявність значних негативних тенденцій у таких аспектах, як фінансування науки, публікаційна активність науковців, патентування. Що стосується виключно сфери вищої освіти, не зважаючи на незначні позитивні тенденції, загалом українські заклади вищої освіти мають низький рівень конкурентоспроможності на глобальному чи європейському ринках освітніх послуг. Аналіз інтелектуального потенціалу закладів вищої освіти України показав, що переважна більшість українських закладів вищої освіти мають помірно високий рівень інтелектуального потенціалу. Заклади з помірно високим та високим рівнями інтелектуального потенціалу здебільшого мають більш диверсифіковану інноваційну інфраструктуру, що вказує на існуючу залежність рівня розвитку інноваційної інфраструктури від інтелектуального потенціалу. Після визначення рівня розвитку інноваційної інфраструктури аналізованих закладів та співставлення його до рівня інтелектуального потенціалу автором розроблено карту позиціонування закладів вищої освіти за досліджуваними показниками. В результаті цього, проведено групування закладів та ідентифіковано лідерів і аутсайдерів, що дозволяє розробити практичні рекомендації та стратегії розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти з урахуванням їх позиціонування. Проаналізувавши ключові системоутворюючі та стратегічні нормативні документи Європейського Союзу та України, можна зробити висновок, що наразі країна знаходиться в точці біфуркації і вимагає системної трансформації з урахуванням тренду на інноваційність та цифровізацію освіти, а розвиток інноваційної інфраструктури визначено ключовим аспектом реалізації такої трансформації. З використанням кластерного підходу, запропоновано та охарактеризовано ключові етапи процесу формування інноваційної інфраструктури: аналіз інноваційного потенціалу, проєктування, запуск хабів інноваційної інфраструктури, запуск допоміжних та обслуговуючих елементів, запуск інноваційної екосистеми, контроль та подальший розвиток. Масштабування і розширення інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти визначено важливим аспектом забезпечення конкурентоспроможності на ринку освітніх та наукових послуг. Створення механізму взаємодії елементів інноваційної інфраструктури визначено як формування інноваційної екосистеми закладу вищої освіти, виділено ключові етапи цього процесі і ідентифіковано основних учасників. На основі цього, розроблено систему моделей інноваційної екосистеми для кожного рівня еволюційного розвитку закладів вищої освіти (Університет 1.0, Університет 2.0, Університет 3.0, Університет 4.0 та Університет 5.0) з урахуванням їх функціональних особливостей. Визначено складові та джерела формування ресурсного забезпечення процесу розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти. На основі проведеного аналізу автором запропоновано комплекс практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективного розвитку інноваційної інфраструктури закладу вищої освіти з урахуванням функціональних особливостей, рівня розвитку інноваційної інфраструктури та інтелектуального потенціалу.
СИСТЕМНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ПІДПРИЄМСТВА ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ Спеціальність 073 – Менеджмент
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Цільвік, Олег Валерійович
Цільвік О. В. Системний менеджмент підприємства електронної комерції.Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – Менеджмент. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних, методичних та прикладних аспектів розвитку підприємств електронної комерції в умовах цифрової трансформації та глобалізації. Особлива увага приділяється формуванню системного менеджменту як ключового чинника забезпечення сталого функціонування та підвищення конкурентоспроможності підприємств у цифровому середовищі. Актуальність теми зумовлена потребою вдосконалення концепції системного менеджменту для підприємств електронної комерції шляхом впровадження сучасних стандартів управління, здатних оперативно реагувати на виклики цифровізації та глобалізаційного тиску. Більшість досліджень у сфері системного менеджменту зосереджені на управлінні матеріально-технічним забезпеченням виробничих підприємств. Водночас підприємства, які працюють у сфері послуг, залишаються поза увагою в контексті застосування концепцій системного менеджменту. Ураховуючи цю прогалину, сформульовані в дисертації принципи та підходи є універсальними для підприємств, що працюють як із матеріальними (товари), так і нематеріальними (послуги) об'єктами. Об'єктом дослідження є розвиток електронної комерції в умовах цифрових трансформацій. Предметом – сучасні підходи до управління підприємствами електронної комерції та їх адаптація до викликів, зумовлених глобалізаційними процесами у бізнес-середовищі. Наукова новизна роботи полягає у формуванні методичних підходів до підвищення ефективності системного менеджменту підприємств електронної комерції. Запропоновано адаптивні алгоритми прийняття управлінських рішень, механізми стандартизації управлінських процесів, а також інструменти оцінювання ефективності бізнес-операцій у цифровому середовищі. У дослідженні розкрито вплив глобальних викликів на розвиток ринку електронної комерції України та доведено необхідність інтеграції ризик-орієнтованого підходу в систему управління для забезпечення стійкості підприємств в умовах невизначеності. Встановлено, що стрімкий розвиток технологій випереджає здатність існуючих управлінських систем до адаптації, що зумовлює необхідність оновлення методологічної бази. Доведено, що впровадження інструментів, таких як штучний інтелект, блокчейн-технології, цифрові платформи, суттєво підвищує стійкість підприємств до зовнішніх викликів. У роботі конкретизовано зміст поняття «системний менеджмент підприємства електронної комерції», визначено його ключові характеристики: цифрову інтеграцію управлінських процесів, взаємозв’язок внутрішніх і зовнішніх чинників, аналітичну підтримку прийняття рішень, забезпечення адаптивності та кібербезпеки. Удосконалено також поняття «електронна комерція» з урахуванням новітніх тенденцій у взаємодії між організацією таспоживачем, які здійснюються за допомогою телекомунікаційної інфраструктури. Систематизовано ключові концепції та методи управління підприємствами електронної комерції, а також запропоновано способи вдосконалення управлінських процесів. Запропоновано методичний підхід до оцінювання ефективності системного менеджменту на основі аналізу синергетичних ефектів взаємодії технологічного ядра та управлінської надбудови. Створено матрицю продуктів взаємодії чинників системного управління підприємствами електронної комерції та відповідних показників ефективності, яка охоплює 16 унікальних комбінацій і демонструє природу синергетичних ефектів як інструменту підвищення якості управління. Напрацьовано практичні рекомендації щодо впровадження системного менеджменту, які охоплюють міжнародні та національні стандарти, технологічні інновації й ризик-орієнтовані стратегії управління. Оцінювання ефективності системного менеджменту дозволило встановити кількісний взаємозв’язок між його якістю та прибутковістю підприємств. Розроблено механізм формування переліку похідних економічних і соціальних ефектів, які виникають на основі використання цифрових технологій. Проведено емпіричне дослідження із застосуванням методики онлайн-опитування топменеджерів українських компаній, за результатами якого побудовано графік кореляції між рівнем синергії та фінансовими результатами. Ідентифіковано ризики, пов’язані з транскордонною торгівлею, зокрема обмеження з боку держав, законодавчі бар’єри, захист інтересів локальних виробників. Запропоновано вдосконалену систему управління ризиками, що базується на принципах прозорості, стабільності й гнучкості. Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні методичних рекомендацій щодо вдосконалення системного менеджменту підприємств електронної комерції. Вони можуть бути використані як приватними компаніями, так і державними органами для створення сприятливого середовища розвитку цифрової економіки в Україні. За результатами дисертаційного дослідження було розроблено національний стандарт ДСТУ-П 9172:2021 «Настанови з електронної комерції. Основні положення», затверджений Наказом ДП «УкрНДНЦ» від 28.12.2021 № 551 та чинний з 15.02.2022 як пробний нормативний документ. Його мета — забезпечення сталого розвитку електронної комерції в Україні та унормування термінологічної бази, якої дотепер бракувало в нормативно-правових актах. Дисертація має значне практичне значення для наукової спільноти, органів державного управління та бізнес-середовища, роблячи вагомий внесок у розвиток теорії та методології системного менеджменту підприємств електронної комерції в умовах глобалізованої економіки.
СОЦІАЛЬНИЙ МЕДІА МАРКЕТИНГ НА РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ Спеціальність 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Лісун, Яніна Вікторівна
Лісун Я.В. Соціальний медіа маркетинг на ринку освітніх послуг – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Досліджено теоретико-методологічні та практичні аспекти медіамаркетингу на ринку освітніх послуг. Проведено теоретичне узагальнення сутності термінів «освіта», «освітня послуга», «медіа», «медіа-продукт», «медіадіяльність», «медіатехнологія». Розглянуто сутність освіти як явища та з позицій філософського, соціологічного, педагогічного, юридичного, економічного, маркетингового та інформаційно-цифрового підходів, еволюційний розвиток яких складає основу сучасної екосистеми освітнього процесу. Досліджено сутність освіти з позиції науки про медіа, вивчено відповідні нормативно-правові акти, що засвідчило формування підґрунтя не лише для цифровізації освіти, а й деяким чином медійності освіти. Досліджено ринок освітніх послуг з позиції класичних положень економічної теорії: попиту, пропозиції, факторів виробництва, створення благ, розподілу, обміну як форми руху блага, корисного ефекту. Розглянуто основні складові ринку освітніх послуг, якими є: споживачі, постачальники, посередники, освітні послуги, структурні елементи ринку (конкуренція, попит, пропозиція, динамічність, цифровізація), рівні функціонування, які доцільно досліджувати з позицій екосистемного підходу. Сучасний ринок освітніх послуг досліджено як складову цифрової економіки, мережевої економіки, smart–економіки, економіки знань, економіки вражень. Розкрито специфіку освіти як форми нематеріального виробництва, що базується на інформаційній природі освітніх послуг, яка полягає у необхідності використання елементів медійного продукту: ідея, знання, подія, враження. Обґрунтовано місце соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг. Встановлено, що інтеграція освіти та медіа як сучасна ознака цифрової економіки характеризується гіпертекстуальністю, мультимедійністю, інтерактивностю, персоналізацією контенту в режимі реального часу, медіатворчістю, що створює основу для виникнення унікальних форм мережевої медіакомунікації на ринку освітніх послуг. Досліджено основні трансформаційні тренди на ринку освітніх послуг, медіаринку, ринку праці, ринку наукових продуктів та знань. Проаналізовано та проведено порівняльну характеристику таких понять, як: «інтернет маркетинг», «цифровий маркетинг», «digital маркетинг», «соціальний медіамаркетинг або «маркетинг у соціальних мережах». Побудовано еволюційне плато розвитку цифрового маркетингу, що ілюструє трансформацію соціальних медіа провайдера освітніх послуг, від цифрових каналів просування освітніх послуг до середовища спілкування, інструменту формування ком’юніті провайдера освітніх послуг та навчання (частково), що потрібно враховувати при здійсненні соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг. Визначено переваги та недоліки соціального медіамаркетингу. Цифровий маркетинг на ринку освітніх послуг запропоновано розуміти як систему та процес застосування цифрових технологій, платформ та інструментів для просування та надання (демонстрації) освітніх послуг, залучення учасників навчального процесу, підвищення рівня обізнаності про освітні продукти та послуги, формування позитивного іміджу провайдерів освітніх послуг та інших учасників екосистеми освіти. Обґрунтовано екосистему в освіті та освітньому середовищі як сучасну концепцією, яка охоплює взаємопов’язані елементи, що сприяють розвитку освіти, навчання та особистісного прогресу учасників; створює інтегроване середовище, яке забезпечує взаємодію між технологіями, методиками навчання, інституційними освітніми установами, викладачами, учнями та зовнішнім середовищем. Основними суб’єктами екосистеми у системі освіти, залежно від її рівня визначено дитину, учня, студента. Визначено, що екосистема соціального медіамаркетингу у сфері освіти є комплексною структурою, яка охоплює взаємодію різних елементів для просування освітніх послуг, продуктів або установ, сутність якої полягає у створенні середовища, яке сприяє залученню аудиторії, взаємодії з нею та формуванню довіри до освітнього бренду. Запропоновано функціональну модель екосистеми соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг, що характеризується унікальними рисами, притаманними конкретному провайдеру освітніх послуг. Основними складовими, що формують сутність екосистеми соціального медіамаркетингу є: цілісна стратегія, цільова аудиторія, платформи та інструменти, контент, взаємодія та комунікація, аналітика та оптимізація, інтеграція з іншими каналами. Соціальний медіамаркетинг на ринку освітніх послуг запропоновано розуміти як систему та процес використання соціальних медіаплатформ, таких як Facebook, Instagram, LinkedIn, TikTok та ін. для просування освітніх послуг, залучення студентів, поширення навчального контенту зміцнення освітнього бренду, а також побудови спільнот зацікавлених осіб, орієнтованих на навчання та розвиток. Досліджено тренди функціонування системи освіти в Україні на макро- та мікрорівнях за 2000–2023 рр. Проведено моніторинг ключових економічних показників європейського простору освіти з урахуванням освітніх рівнів ISCED. Детально проаналізовано сегмент вищої освіти Польщі та Німеччини. Досліджено цифрову освіту як складову глобального ринку освітніх послуг. Проведено детальний SWOT-аналіз національної системи освіти, що показав загальні слабкості на усіх її рівнях, зокрема такі: військовий конфлікт, економічна нестабільність, низький технологічний устрій національної економіки; демографічна криза (зниження кількості дітей шкільного віку через еміграцію та низьку народжуваність); погіршення кваліфікації кадрів через низьку оплату праці, низьку престижність професії, висока плинність кадрів; недостатній рівень використання цифрових технологій у навчальному процесі; нерівномірність розвитку регіонів; інформаційна ізоляція у разі недостатньої інтеграції до глобальних освітніх процесів; недостатня психологічна підтримка дітей, учнів, студентів, педагогів; негативний вплив епідеміологічних загроз, що знижує якість навчання. Сильними сторонами вітчизняної системи освіти визначено доступність освіти, сильну академічну традицію, багатомовність, підтримку обдарованих особистостей, акцент на національній ідентичності. Можливостями для національної системи освіти зазначено: розвиток дистанційної освіти (платформи Prometheus, EdEra, Coursera), ширше впровадження онлайн-освіти та інтерактивних методів навчання; розвиток віртуального освітнього простору; забезпечення відкритості та доступності сучасного освітнього контенту; розвиток освіти впродовж життя; використання програм міжнародної допомоги; забезпечення рівного доступу до інклюзивної освіти. Результати досліджень показали, що розвиток цифрових технологій суттєво змінює кон’юнктуру на ринку освітніх послуг та ринку праці, у зв’язку з чим на них з’являються нові вимоги стосовно попиту та пропозиції. У зв’язку з цим досліджено цифрові університети, платформи онлайн- навчання (Edx, Udermy, Coursera, Class central, Alison та ін.); освіта К–12, STEM–освіта, корпоративне навчання, підготовка до тестів. Важливим сегментом ринку освітніх послуг стає цифрове навчальне програмне забезпечення та сучасний, якісний, цікавий навчальний контент. Йдеться про появу та розвиток нових гравців на ринку – освітніх платформ, що використовують сучасний освітній дизайн, гейміфікацію та інші сучасні технології, ще більше підсилюючи відмінності та технологічний розрив між, подекуди, недостатньо гнучкими вітчизняними класичними закладами освіти, що пояснюється, переважно, дефіцитом фінансування. Виявлено, що особливостями цифрової освіти є: глобальна доступність, різноманіття форматів, технології та інновації, адаптивність навчання. Проаналізовано глобальний ринок освітніх послуг за такими сегментами: класичні університети (державні, приватні); громадські коледжі (переважно ЄС); онлайн освіта (онлайн-університетська освіта, онлайн навчальні платформи, провайдери професійних сертифікатів). Представлено статистичні показники за деталізацією: світ, ЄС, Німеччина, Польща, Україна за 2024 р. та прогноз на 2027 р. та 2029 р. (за даними Statista). Структуровано характеристику сегментів за ознаками: портрет клієнтів, тенденції на ринку, регіональна специфіка, макроекономічні фактори. Проаналізовано глобальний ринок цифрових медіа (аудіовізуальний медіаконтент і програми, які поширюються безпосередньо через інтернет, що є корисним для дослідження та удосконалення освітніх технологій), зокрема: відеоігри, відео на замовлення, електронні публікації (е-видавництво), цифрова музика. Визначено стан процесів цифровізації, сформовано методологічний базис соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг; з використанням екосистемного підходу розроблено науково-методичний інструментарій оцінювання зрілості соціальних медіа провайдерів освітніх послуг та реалізації у них маркетингу. Встановлено, що сучасні провайдери та споживачі освітніх послуг функціонують у цифровому медіапросторі, що значним чином трансформує освітній дизайн, змінює освітні технології, звички споживачів у повсякденному житті, бізнесі та освіті. Проаналізовано чисельність користувачів Інтернет та соціальних мереж, яка стрімко зростає з кожним роком у переважній більшості країн. Визначено, що найвідомішими соціальними мережами в країнах Європи залишаються YouTube, Facebook, Instagram, TikTok, Twitter, LinkedIn, які відрізняються за призначенням, характеризуються різним проникненням, залежно від країни, що пояснюється, переважно, соціально-культурними особливостями аудиторії. З метою ефективного розподілу ресурсів між каналами комунікацій соціальні мережі в Україні класифіковано з використанням підходу до побудови матриці BCG. Розвиток соціальних мереж обумовлює щорічне збільшення середньої в світі кількості підписників на інституційні акаунти провайдерів освітніх послуг. Запропоновано методику та проведено оцінювання конкурентного середовища присутності провайдера освітніх послуг (ЗВО) у соціальних медіа, в основу якої покладено дані рейтингу Unirank та використання функції Харінгтона. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінювання рівня зрілості екосистеми соціальних медіа провайдерів освітніх послуг та реалізації у них функції маркетингу, що базується на застосуванні комбінацій рангового та порівняльного аналізу визначених груп показників: вебсайту, соціальних мереж та цифрових маркетингових каналів. Співвідношення рангів важливості із рівнем активності дозволило побудувати матрицю визначення зрілості екосистеми соціальних медіа провайдерів освітніх послуг та ефективності здійснюваного у ній маркетингу. Проаналізовано особливості цифрової поведінки на ринку В2С, В2В, В2G, обґрунтовано факторні детермінанти вибору освітнього бренду, досліджено вебаналітику цифрових каналів та кросбраузерну поведінку провайдерів освітніх послуг. Обґрунтовано науково-методологічні засади формування оптимального набору цифрових маркетингових комунікацій провайдера освітніх послуг та маркетингових комунікацій у соціальних медіа, які на відміну від існуючих враховують специфіку різних бізнес моделей B2С, B2B, G2B, C2C, C2B, G2C, C2G. Проведено стратегічне сегментування для гібридних бізнес-моделей в освіті за ознаками темпи зростання ринку/частка ринку, що дозволило визначити основні освітні продукти та активності: програми професійних сертифікатів, корпоративні освітні рішення, популярні освітні програми, тривалі курси загального характеру, нові освітні ініціативи, специфічні спільні керовані проекти, пропозиція освітніх послуг в регіонах із недостатнім проникненням, застарілі або дуже нішеві освітні пропозиції з обмеженою привабливістю, недостатньо результативні стратегічні партнерства. Розглянуто статистику онлайн та офлайн каналів дослідження брендів, досліджено типи контенту та джерела його виготовлення. Встановлено, що ключовим явищем класичного та цифрового маркетингу є позиціонування, що обумовлює необхідність аналізу рейтингових систем провайдерів освітніх послуг та врахування факторних детермінантів вибору освітнього бренду. Вищезазначене обумовило необхідність побудови карти подорожі споживача та деталізації плану тактичних дій провайдера освітніх послуг у точках контакту із цільовою аудиторією, відповідно до воронки цифрового маркетингу. Обґрунтовано доцільність використання рамкової системи цифрових можливостей вищої освіти протягом усього життєвого циклу: попит та дослідження; освітній дизайн; освітній досвід студента; робота та навчання протягом усього життя. Узагальнено базові питання формування ринкової вартості освітнього бренду з позицій проєктного інвестування з урахуванням вартості навчання, обізнаності про бренд, що створюють ефект ціни та ефект обсягу. Встановлено, що використання соціальних мереж провайдерами освітніх послуг сприяє формуванню іміджу (реального, ідеального, можливого) освітнього бренду на різних рівнях. Досліджено архітектоніку цифрових маркетингових каналів, що характеризується відмінностями, залежно від характеристик ринку освітніх послуг: країна, рівень освіти, провайдер освітніх послуг. Виявлено, що прямі візити та органічний пошук переважають у структурі цифрових маркетингових комунікацій ЗВО України, Польщі та Німеччини; для глобальних цифрових освітніх платформ провідним цифровим каналом комунікації є пряме відвідування вебсайту. Результати досліджень засвідчили, що специфіка конкуренції у сфері вищої освіти полягає в тому, що позиціювання ЗВО у свідомості споживача здійснюється з використанням рейтингів закладу освіти, коментарів у соціальних мережах, сарафанного радіо, власного набутого досвіту, відкритих заходів. З використанням інструментів вебаналітики, що слугують інструментом конкурентної розвідки, досліджено кросбраузерну поведінку відвідувачів вебсайту. Обґрунтовано, що частка перехресної аудиторії вебсайту може свідчити про зацікавленість споживача у альтернативному провайдері освітніх послуг або у пошуку потрібного контенту на вебсайтах та соціальних мережах конкурентів. Встановлено, що глобальні цифрові освітні платформи характеризуються значним кросбраузерним проникненням. Досліджено поведінку цільової аудиторії з урахуванням теорії поколінь: Z, Y, X, Бебі-бумери, Традиційні. Детально досліджено основний цільовий сегмент ЗВО, зокрема абітурієнтів і студентів віком 18–24 років, які представляють покоління Z. Встановлено, що всередньому тривалість візиту є більшою у жіночої аудиторії практично для всіх ЗВО, представлених у дослідженні. Кількість відвіданих сторінок за один візит визначається тривалістю візиту кожного окремого відвідувача та його персональною швидкістю сприйняття інформації. Встановлено, що чим більшою є різниця у віці між групами відвідувачів вебсайту, тим більшими темпами скорочується його відвідуваність. Досліджено управління контент-маркетингом на ринку освітніх послуг, виявлено найбільш популярний контент, зокрема: програмування освітній контент, суспільно-науковий контент, медіа. Встановлено, що реферальним контентом для глобальних цифрових освітніх платформ є:програмування, програмне забезпечення, графіка, мультимедіа, вебдизайн. З метою удосконалення контент-маркетингу проведено опитування щодо використання англіцизмів серед студентів (обсяг вибірки 365 осіб), як споживачів медіаконтенту в Україні. Результати дослідження показали досить високий рівень володіння англійською мовою: рівень В1-В2 – близько 70% опитаних (за результатами самооцінки), що є важливим чинником побудови контент-стратегії ЗВО та його інтеграції до міжнародної та європейського простору освіти. Розроблено детальні рекомендації щодо удосконалення цифрових маркетингових комунікацій за етапами воронки продаж та карти подорожі споживача на етапах: усвідомлення та виявлення потреби у навчанні, пошуку ЗВО, вступної кампанії, використання освітнього бренду (навчання), адвокації освітнього бренду. Рекомендації деталізовано за такими комунікаційними каналами: вебсайт, цифрова реклама, електронна пошта (внутрішня, зовнішня), вебінари, чати, онлайн опитування, сутнісна складова освітніх послуг (інформація про інфраструктуру, відеотур ЗВО, подій ЗВО, сертифікатів, дипломів), текстові повідомлення (SMS), інфлюєнсери (PR/ блогерство), соціальні мережі. Доведено доцільність використання матриці контенту за критеріями емоційність/ раціональність/ обізнаність/ покупка та типами контенту (освітній, переконуючий, розважальний, мотивуючий). Обґрунтовано доцільність запровадження блогерства у сферу освіти, яке має ряд переваг для студента та викладача:обмін досвідом, можливості співпраці, постійне навчання, особистий прогрес та рефлексія. Проведено SEO–моніторинг провайдерів освітніх послуг (ЗВО, міжнародні школи України, Польщі, Німеччини) за напрямками: продуктивність, присутність та пошук, адаптивність до мобільних пристроїв, безпека. Встановлено, що SEO-налаштування лише чверті досліджуваних ЗВО України відповідає рівню «добре» В сегменті середньої освіти SEO-налаштування сайтів досліджуваних вітчизняних провайдерів освітніх послуг відповідає рівню провайдерів освітніх послуг Польщі та Німеччини. Розроблено протоколи рекомендацій щодо удосконалення вебсайтів, як складової екосистеми соціальних медіа досліджуваних провайдерів освітніх послуг з використання цифрової платформи Hubspot Запропоновано механізм розробки та впровадження стратегії цифрового маркетингу / SMM провайдера освітніх послуг, складовими якого є: контур управління цифровим маркетингом, визначення стратегічних можливостей, визначення цифрових можливостей, запровадження та оцінювання результатів стратегії соціального медіамаркетингу. На основі використання запропонованої методики діагностики соціального медіамаркетингу визначено діючі та перспективні типи позиційних стратегій, які відрізняються залежно від провайдера освітніх послуг та виду соціальних медіа. Визначено стратегічні орієнтири провайдерів освітніх послуг за ознакою ринки/продукти. Встановлено, що вітчизняні провайдери освітніх послуг (ЗВО) використовують ряд документів щодо регулювання своєї діяльності, які опосередковано стосуються цифрових маркетингових комунікацій та цифрового маркетингу закладу освіти, оскільки регулюють основні бізнес-процеси, поведінку учасників освітнього процеси та вцілому визначають стратегію діяльності закладу освіти. Запропоновано формування стратегії цифрового маркетингу/ соціального медіамаркетингу як нормативного документу закладу освіти. Стратегічними цілями запропонованої стратегії визначено: забезпечення спілкування зі стейкхолдерами на цифрових платформах ЗВО, надання інформації та оновлень зацікавленим сторонам, краще використання цифрових платформ ЗВО з метою взаємодії та надання рішень зацікавленим сторонам онлайн, підвищення обізнаності, онлайн відвідування та сприяння суспільній діяльності ЗВО, збільшення залучення зацікавлених сторін і використання спільноти ЗВО. Обґрунтовано рекомендації щодо використання активів екосистеми цифрового маркетингу ЗВО. Пропозиції щодо удосконалення операційними процесами цифрового маркетингу деталізовано за бізнес-процесами і комунікаціями, маркетинг та комунікації, маркетингом у соціальних мережах, цифровими активами на різних організаційних рівнях (акаунт викладача, кафедри, факультету, університету.) Такий підхід значно підвищить упорядкованість процесів у сфері соціального медіамаркетингу, що сприятиме ефективному розвитку усіх учасників екосистеми провайдера освітніх послуг. Практична цінність отриманих у результаті проведеного дослідження розробок полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення соціального медіа маркетингу на ринку освітніх послуг. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі Благодійної організації «Біхайнд Блу Айз Фаундейшн» (довідка № 31 від 03.12.2024 р.), Благодійної організації «Благодійний фонд імені Вадима Мурашова» (довідка № 02/19 від 12.02.2024 р.), Загальноосвітнього навчального закладу І–ІІІ ступенів Гімназії міжнародних відносин № 323 з поглибленим вивченням англійської мови, м. Київ (довідка № 634 від 05.11.2024 р.), Загальноосвітнього навчального закладу І–ІІІ ступенів Скандинавської гімназії, м. Київ (довідка № 183 від 06.11.2024 р.), ТОВ «Файна Креативна Агенція» (довідка № 01/17 від 10.10.2024 р.), ТОВ «Креативна Агенція «Тактика» (довідка № 6 від 19.11.2024 р.), ТОВ «ВІВІД» (довідка від 15.10.2023 р.).
СОЦІАЛЬНИЙ МЕДІА МАРКЕТИНГ НА РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ Спеціальність 08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Лісун, Яніна Вікторівна
Лісун Я.В. Соціальний медіа маркетинг на ринку освітніх послуг – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора наук за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Досліджено теоретико-методологічні та практичні аспекти медіамаркетингу на ринку освітніх послуг. Проведено теоретичне узагальнення сутності термінів «освіта», «освітня послуга», «медіа», «медіа-продукт», «медіадіяльність», «медіатехнологія». Розглянуто сутність освіти як явища та з позицій філософського, соціологічного, педагогічного, юридичного, економічного, маркетингового та інформаційно-цифрового підходів, еволюційний розвиток яких складає основу сучасної екосистеми освітнього процесу. Досліджено сутність освіти з позиції науки про медіа, вивчено відповідні нормативно-правові акти, що засвідчило формування підґрунтя не лише для цифровізації освіти, а й деяким чином медійності освіти. Досліджено ринок освітніх послуг з позиції класичних положень економічної теорії: попиту, пропозиції, факторів виробництва, створення благ, розподілу, обміну як форми руху блага, корисного ефекту. Розглянуто основні складові ринку освітніх послуг, якими є: споживачі, постачальники, посередники, освітні послуги, структурні елементи ринку (конкуренція, попит, пропозиція, динамічність, цифровізація), рівні функціонування, які доцільно досліджувати з позицій екосистемного підходу. Сучасний ринок освітніх послуг досліджено як складову цифрової економіки, мережевої економіки, smart–економіки, економіки знань, економіки вражень. Розкрито специфіку освіти як форми нематеріального виробництва, що базується на інформаційній природі освітніх послуг, яка полягає у необхідності використання елементів медійного продукту: ідея, знання, подія, враження. Обґрунтовано місце соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг. Встановлено, що інтеграція освіти та медіа як сучасна ознака цифрової економіки характеризується гіпертекстуальністю, мультимедійністю, інтерактивностю, персоналізацією контенту в режимі реального часу, медіатворчістю, що створює основу для виникнення унікальних форм мережевої медіакомунікації на ринку освітніх послуг. Досліджено основні трансформаційні тренди на ринку освітніх послуг, медіаринку, ринку праці, ринку наукових продуктів та знань. Проаналізовано та проведено порівняльну характеристику таких понять, як: «інтернет маркетинг», «цифровий маркетинг», «digital маркетинг», «соціальний медіамаркетинг або «маркетинг у соціальних мережах». Побудовано еволюційне плато розвитку цифрового маркетингу, що ілюструє трансформацію соціальних медіа провайдера освітніх послуг, від цифрових каналів просування освітніх послуг до середовища спілкування, інструменту формування ком’юніті провайдера освітніх послуг та навчання (частково), що потрібно враховувати при здійсненні соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг. Визначено переваги та недоліки соціального медіамаркетингу. Цифровий маркетинг на ринку освітніх послуг запропоновано розуміти як систему та процес застосування цифрових технологій, платформ та інструментів для просування та надання (демонстрації) освітніх послуг, залучення учасників навчального процесу, підвищення рівня обізнаності про освітні продукти та послуги, формування позитивного іміджу провайдерів освітніх послуг та інших учасників екосистеми освіти. Обґрунтовано екосистему в освіті та освітньому середовищі як сучасну концепцією, яка охоплює взаємопов’язані елементи, що сприяють розвитку освіти, навчання та особистісного прогресу учасників; створює інтегроване середовище, яке забезпечує взаємодію між технологіями, методиками навчання, інституційними освітніми установами, викладачами, учнями та зовнішнім середовищем. Основними суб’єктами екосистеми у системі освіти, залежно від її рівня визначено дитину, учня, студента. Визначено, що екосистема соціального медіамаркетингу у сфері освіти є комплексною структурою, яка охоплює взаємодію різних елементів для просування освітніх послуг, продуктів або установ, сутність якої полягає у створенні середовища, яке сприяє залученню аудиторії, взаємодії з нею та формуванню довіри до освітнього бренду. Запропоновано функціональну модель екосистеми соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг, що характеризується унікальними рисами, притаманними конкретному провайдеру освітніх послуг. Основними складовими, що формують сутність екосистеми соціального медіамаркетингу є: цілісна стратегія, цільова аудиторія, платформи та інструменти, контент, взаємодія та комунікація, аналітика та оптимізація, інтеграція з іншими каналами. Соціальний медіамаркетинг на ринку освітніх послуг запропоновано розуміти як систему та процес використання соціальних медіаплатформ, таких як Facebook, Instagram, LinkedIn, TikTok та ін. для просування освітніх послуг, залучення студентів, поширення навчального контенту зміцнення освітнього бренду, а також побудови спільнот зацікавлених осіб, орієнтованих на навчання та розвиток. Досліджено тренди функціонування системи освіти в Україні на макро- та мікрорівнях за 2000–2023 рр. Проведено моніторинг ключових економічних показників європейського простору освіти з урахуванням освітніх рівнів ISCED. Детально проаналізовано сегмент вищої освіти Польщі та Німеччини. Досліджено цифрову освіту як складову глобального ринку освітніх послуг. Проведено детальний SWOT-аналіз національної системи освіти, що показав загальні слабкості на усіх її рівнях, зокрема такі: військовий конфлікт, економічна нестабільність, низький технологічний устрій національної економіки; демографічна криза (зниження кількості дітей шкільного віку через еміграцію та низьку народжуваність); погіршення кваліфікації кадрів через низьку оплату праці, низьку престижність професії, висока плинність кадрів; недостатній рівень використання цифрових технологій у навчальному процесі; нерівномірність розвитку регіонів; інформаційна ізоляція у разі недостатньої інтеграції до глобальних освітніх процесів; недостатня психологічна підтримка дітей, учнів, студентів, педагогів; негативний вплив епідеміологічних загроз, що знижує якість навчання. Сильними сторонами вітчизняної системи освіти визначено доступність освіти, сильну академічну традицію, багатомовність, підтримку обдарованих особистостей, акцент на національній ідентичності. Можливостями для національної системи освіти зазначено: розвиток дистанційної освіти (платформи Prometheus, EdEra, Coursera), ширше впровадження онлайн-освіти та інтерактивних методів навчання; розвиток віртуального освітнього простору; забезпечення відкритості та доступності сучасного освітнього контенту; розвиток освіти впродовж життя; використання програм міжнародної допомоги; забезпечення рівного доступу до інклюзивної освіти. Результати досліджень показали, що розвиток цифрових технологій суттєво змінює кон’юнктуру на ринку освітніх послуг та ринку праці, у зв’язку з чим на них з’являються нові вимоги стосовно попиту та пропозиції. У зв’язку з цим досліджено цифрові університети, платформи онлайн- навчання (Edx, Udermy, Coursera, Class central, Alison та ін.); освіта К–12, STEM–освіта, корпоративне навчання, підготовка до тестів. Важливим сегментом ринку освітніх послуг стає цифрове навчальне програмне забезпечення та сучасний, якісний, цікавий навчальний контент. Йдеться про появу та розвиток нових гравців на ринку – освітніх платформ, що використовують сучасний освітній дизайн, гейміфікацію та інші сучасні технології, ще більше підсилюючи відмінності та технологічний розрив між, подекуди, недостатньо гнучкими вітчизняними класичними закладами освіти, що пояснюється, переважно, дефіцитом фінансування. Виявлено, що особливостями цифрової освіти є: глобальна доступність, різноманіття форматів, технології та інновації, адаптивність навчання. Проаналізовано глобальний ринок освітніх послуг за такими сегментами: класичні університети (державні, приватні); громадські коледжі (переважно ЄС); онлайн освіта (онлайн-університетська освіта, онлайн навчальні платформи, провайдери професійних сертифікатів). Представлено статистичні показники за деталізацією: світ, ЄС, Німеччина, Польща, Україна за 2024 р. та прогноз на 2027 р. та 2029 р. (за даними Statista). Структуровано характеристику сегментів за ознаками: портрет клієнтів, тенденції на ринку, регіональна специфіка, макроекономічні фактори. Проаналізовано глобальний ринок цифрових медіа (аудіовізуальний медіаконтент і програми, які поширюються безпосередньо через інтернет, що є корисним для дослідження та удосконалення освітніх технологій), зокрема: відеоігри, відео на замовлення, електронні публікації (е-видавництво), цифрова музика. Визначено стан процесів цифровізації, сформовано методологічний базис соціального медіамаркетингу на ринку освітніх послуг; з використанням екосистемного підходу розроблено науково-методичний інструментарій оцінювання зрілості соціальних медіа провайдерів освітніх послуг та реалізації у них маркетингу. Встановлено, що сучасні провайдери та споживачі освітніх послуг функціонують у цифровому медіапросторі, що значним чином трансформує освітній дизайн, змінює освітні технології, звички споживачів у повсякденному житті, бізнесі та освіті. Проаналізовано чисельність користувачів Інтернет та соціальних мереж, яка стрімко зростає з кожним роком у переважній більшості країн. Визначено, що найвідомішими соціальними мережами в країнах Європи залишаються YouTube, Facebook, Instagram, TikTok, Twitter, LinkedIn, які відрізняються за призначенням, характеризуються різним проникненням, залежно від країни, що пояснюється, переважно, соціально-культурними особливостями аудиторії. З метою ефективного розподілу ресурсів між каналами комунікацій соціальні мережі в Україні класифіковано з використанням підходу до побудови матриці BCG. Розвиток соціальних мереж обумовлює щорічне збільшення середньої в світі кількості підписників на інституційні акаунти провайдерів освітніх послуг. Запропоновано методику та проведено оцінювання конкурентного середовища присутності провайдера освітніх послуг (ЗВО) у соціальних медіа, в основу якої покладено дані рейтингу Unirank та використання функції Харінгтона. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінювання рівня зрілості екосистеми соціальних медіа провайдерів освітніх послуг та реалізації у них функції маркетингу, що базується на застосуванні комбінацій рангового та порівняльного аналізу визначених груп показників: вебсайту, соціальних мереж та цифрових маркетингових каналів. Співвідношення рангів важливості із рівнем активності дозволило побудувати матрицю визначення зрілості екосистеми соціальних медіа провайдерів освітніх послуг та ефективності здійснюваного у ній маркетингу. Проаналізовано особливості цифрової поведінки на ринку В2С, В2В, В2G, обґрунтовано факторні детермінанти вибору освітнього бренду, досліджено вебаналітику цифрових каналів та кросбраузерну поведінку провайдерів освітніх послуг. Обґрунтовано науково-методологічні засади формування оптимального набору цифрових маркетингових комунікацій провайдера освітніх послуг та маркетингових комунікацій у соціальних медіа, які на відміну від існуючих враховують специфіку різних бізнес моделей B2С, B2B, G2B, C2C, C2B, G2C, C2G. Проведено стратегічне сегментування для гібридних бізнес-моделей в освіті за ознаками темпи зростання ринку/частка ринку, що дозволило визначити основні освітні продукти та активності: програми професійних сертифікатів, корпоративні освітні рішення, популярні освітні програми, тривалі курси загального характеру, нові освітні ініціативи, специфічні спільні керовані проекти, пропозиція освітніх послуг в регіонах із недостатнім проникненням, застарілі або дуже нішеві освітні пропозиції з обмеженою привабливістю, недостатньо результативні стратегічні партнерства. Розглянуто статистику онлайн та офлайн каналів дослідження брендів, досліджено типи контенту та джерела його виготовлення. Встановлено, що ключовим явищем класичного та цифрового маркетингу є позиціонування, що обумовлює необхідність аналізу рейтингових систем провайдерів освітніх послуг та врахування факторних детермінантів вибору освітнього бренду. Вищезазначене обумовило необхідність побудови карти подорожі споживача та деталізації плану тактичних дій провайдера освітніх послуг у точках контакту із цільовою аудиторією, відповідно до воронки цифрового маркетингу. Обґрунтовано доцільність використання рамкової системи цифрових можливостей вищої освіти протягом усього життєвого циклу: попит та дослідження; освітній дизайн; освітній досвід студента; робота та навчання протягом усього життя. Узагальнено базові питання формування ринкової вартості освітнього бренду з позицій проєктного інвестування з урахуванням вартості навчання, обізнаності про бренд, що створюють ефект ціни та ефект обсягу. Встановлено, що використання соціальних мереж провайдерами освітніх послуг сприяє формуванню іміджу (реального, ідеального, можливого) освітнього бренду на різних рівнях. Досліджено архітектоніку цифрових маркетингових каналів, що характеризується відмінностями, залежно від характеристик ринку освітніх послуг: країна, рівень освіти, провайдер освітніх послуг. Виявлено, що прямі візити та органічний пошук переважають у структурі цифрових маркетингових комунікацій ЗВО України, Польщі та Німеччини; для глобальних цифрових освітніх платформ провідним цифровим каналом комунікації є пряме відвідування вебсайту. Результати досліджень засвідчили, що специфіка конкуренції у сфері вищої освіти полягає в тому, що позиціювання ЗВО у свідомості споживача здійснюється з використанням рейтингів закладу освіти, коментарів у соціальних мережах, сарафанного радіо, власного набутого досвіту, відкритих заходів. З використанням інструментів вебаналітики, що слугують інструментом конкурентної розвідки, досліджено кросбраузерну поведінку відвідувачів вебсайту. Обґрунтовано, що частка перехресної аудиторії вебсайту може свідчити про зацікавленість споживача у альтернативному провайдері освітніх послуг або у пошуку потрібного контенту на вебсайтах та соціальних мережах конкурентів. Встановлено, що глобальні цифрові освітні платформи характеризуються значним кросбраузерним проникненням. Досліджено поведінку цільової аудиторії з урахуванням теорії поколінь: Z, Y, X, Бебі-бумери, Традиційні. Детально досліджено основний цільовий сегмент ЗВО, зокрема абітурієнтів і студентів віком 18–24 років, які представляють покоління Z. Встановлено, що всередньому тривалість візиту є більшою у жіночої аудиторії практично для всіх ЗВО, представлених у дослідженні. Кількість відвіданих сторінок за один візит визначається тривалістю візиту кожного окремого відвідувача та його персональною швидкістю сприйняття інформації. Встановлено, що чим більшою є різниця у віці між групами відвідувачів вебсайту, тим більшими темпами скорочується його відвідуваність. Досліджено управління контент-маркетингом на ринку освітніх послуг, виявлено найбільш популярний контент, зокрема: програмування освітній контент, суспільно-науковий контент, медіа. Встановлено, що реферальним контентом для глобальних цифрових освітніх платформ є:програмування, програмне забезпечення, графіка, мультимедіа, вебдизайн. З метою удосконалення контент-маркетингу проведено опитування щодо використання англіцизмів серед студентів (обсяг вибірки 365 осіб), як споживачів медіаконтенту в Україні. Результати дослідження показали досить високий рівень володіння англійською мовою: рівень В1-В2 – близько 70% опитаних (за результатами самооцінки), що є важливим чинником побудови контент-стратегії ЗВО та його інтеграції до міжнародної та європейського простору освіти. Розроблено детальні рекомендації щодо удосконалення цифрових маркетингових комунікацій за етапами воронки продаж та карти подорожі споживача на етапах: усвідомлення та виявлення потреби у навчанні, пошуку ЗВО, вступної кампанії, використання освітнього бренду (навчання), адвокації освітнього бренду. Рекомендації деталізовано за такими комунікаційними каналами: вебсайт, цифрова реклама, електронна пошта (внутрішня, зовнішня), вебінари, чати, онлайн опитування, сутнісна складова освітніх послуг (інформація про інфраструктуру, відеотур ЗВО, подій ЗВО, сертифікатів, дипломів), текстові повідомлення (SMS), інфлюєнсери (PR/ блогерство), соціальні мережі. Доведено доцільність використання матриці контенту за критеріями емоційність/ раціональність/ обізнаність/ покупка та типами контенту (освітній, переконуючий, розважальний, мотивуючий). Обґрунтовано доцільність запровадження блогерства у сферу освіти, яке має ряд переваг для студента та викладача:обмін досвідом, можливості співпраці, постійне навчання, особистий прогрес та рефлексія. Проведено SEO–моніторинг провайдерів освітніх послуг (ЗВО, міжнародні школи України, Польщі, Німеччини) за напрямками: продуктивність, присутність та пошук, адаптивність до мобільних пристроїв, безпека. Встановлено, що SEO-налаштування лише чверті досліджуваних ЗВО України відповідає рівню «добре» В сегменті середньої освіти SEO-налаштування сайтів досліджуваних вітчизняних провайдерів освітніх послуг відповідає рівню провайдерів освітніх послуг Польщі та Німеччини. Розроблено протоколи рекомендацій щодо удосконалення вебсайтів, як складової екосистеми соціальних медіа досліджуваних провайдерів освітніх послуг з використання цифрової платформи Hubspot Запропоновано механізм розробки та впровадження стратегії цифрового маркетингу / SMM провайдера освітніх послуг, складовими якого є: контур управління цифровим маркетингом, визначення стратегічних можливостей, визначення цифрових можливостей, запровадження та оцінювання результатів стратегії соціального медіамаркетингу. На основі використання запропонованої методики діагностики соціального медіамаркетингу визначено діючі та перспективні типи позиційних стратегій, які відрізняються залежно від провайдера освітніх послуг та виду соціальних медіа. Визначено стратегічні орієнтири провайдерів освітніх послуг за ознакою ринки/продукти. Встановлено, що вітчизняні провайдери освітніх послуг (ЗВО) використовують ряд документів щодо регулювання своєї діяльності, які опосередковано стосуються цифрових маркетингових комунікацій та цифрового маркетингу закладу освіти, оскільки регулюють основні бізнес-процеси, поведінку учасників освітнього процеси та вцілому визначають стратегію діяльності закладу освіти. Запропоновано формування стратегії цифрового маркетингу/ соціального медіамаркетингу як нормативного документу закладу освіти. Стратегічними цілями запропонованої стратегії визначено: забезпечення спілкування зі стейкхолдерами на цифрових платформах ЗВО, надання інформації та оновлень зацікавленим сторонам, краще використання цифрових платформ ЗВО з метою взаємодії та надання рішень зацікавленим сторонам онлайн, підвищення обізнаності, онлайн відвідування та сприяння суспільній діяльності ЗВО, збільшення залучення зацікавлених сторін і використання спільноти ЗВО. Обґрунтовано рекомендації щодо використання активів екосистеми цифрового маркетингу ЗВО. Пропозиції щодо удосконалення операційними процесами цифрового маркетингу деталізовано за бізнес-процесами і комунікаціями, маркетинг та комунікації, маркетингом у соціальних мережах, цифровими активами на різних організаційних рівнях (акаунт викладача, кафедри, факультету, університету.) Такий підхід значно підвищить упорядкованість процесів у сфері соціального медіамаркетингу, що сприятиме ефективному розвитку усіх учасників екосистеми провайдера освітніх послуг. Практична цінність отриманих у результаті проведеного дослідження розробок полягає в тому, що теоретичні та методологічні положення доведені до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо вдосконалення соціального медіа маркетингу на ринку освітніх послуг. Результати наукового дослідження, що мають прикладний характер, набули практичного застосування в роботі Благодійної організації «Біхайнд Блу Айз Фаундейшн» (довідка № 31 від 03.12.2024 р.), Благодійної організації «Благодійний фонд імені Вадима Мурашова» (довідка № 02/19 від 12.02.2024 р.), Загальноосвітнього навчального закладу І–ІІІ ступенів Гімназії міжнародних відносин № 323 з поглибленим вивченням англійської мови, м. Київ (довідка № 634 від 05.11.2024 р.), Загальноосвітнього навчального закладу І–ІІІ ступенів Скандинавської гімназії, м. Київ (довідка № 183 від 06.11.2024 р.), ТОВ «Файна Креативна Агенція» (довідка № 01/17 від 10.10.2024 р.), ТОВ «Креативна Агенція «Тактика» (довідка № 6 від 19.11.2024 р.), ТОВ «ВІВІД» (довідка від 15.10.2023 р.).
СТРАТЕГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Спеціальність 08.00.03 — економіка та управління національним господарством
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Гарькава, Вікторія Федорівна
Гарькава В.Ф. Стратегія забезпечення економічної безпеки України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 — економіка та управління національним господарством. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад та розробці практичних рекомендацій щодо формування Стратегії забезпечення економічної безпеки України. В дисертації розроблено концепцію управління економічною безпекою України, запропоновано ієрархічну модель систематизації найбільш поширених загроз економічній безпеці, концептуалізовано організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки з метою формування Стратегії забезпечення економічної безпеки України. Інший напрямок досліджень полягає у визначенні критичних меж та цільових орієнтирів за індикаторами основних складових економічної безпеки, зведених у табло індикаторів економічної безпеки, здійснення постійного моніторингу економічної стійкості шляхом відслідковування рівня критичних меж за індикаторами, візуалізації відповідних даних у вигляді інфографіки, а також проведення щорічної системної оцінки стану економічної безпеки. Розроблена концепція управління економічною безпекою являє собою систему ідей, цільових орієнтирів, сукупність заходів щодо убезпечення діяльності всіх макросуб’єктів економічних відносин, поєднує динамічну та статичну складові забезпечення економічної безпеки України, містить науково- методичну, практичну та організаційно-економічну компоненти, відображає склад і структуру об’єктів економічної безпеки, принципи її забезпечення, класифікацію загроз економічній безпеці, основні принципи верифікації її функціональних складових, базові підходи до розробляння та використання механізмів управління економічною безпекою та є фундаментальною основою для формування цілісної державної стратегії. Також запропоновано ієрархічну модель систематизації найбільш поширених загроз економічній безпеці України у вигляді графу їхніх зв’язків та взаємовпливу на основі розподілу загроз за стратегічним, тактичним, оперативним або поточним рівнями, що дозволяє ідентифікувати загальні умови, розробити стратегію забезпечення економічної безпеки, актуалізувати функції системи економічної безпеки. Автором концептуалізовано організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки, який інтегрує організаційний та економічний блоки, систему забезпечення з урахуванням обставин воєнного стану, функціональну і цільову системи, що сприяють ефективному управлінню економічною безпекою. Доведено, що ефективним напрямом забезпечення економічної безпеки України є створення системи регіональної економічної безпеки, як необхідної складової для формування безпеки національної економіки що являє собою об’єднану відносинами власності, економічними інтересами, правовими та етичними регуляторами, сукупність господарюючих та регулюючих суб’єктів, направлених на стійкий, ефективний, безпечний соціально-економічний розвиток. Економічна безпека визначена як забезпеченість життєздатності регіонів, а саме можливості постановки самостійної мети розвитку, відносною відособленістю управління, наявності автономних систем ресурсонакопичення і ресурсоспоживання та ступеню його захищеності від недостачі ресурсів або інших загроз. Проаналізовано різний економіко-математичний інструментарій аналізу економічної безпеки. Визначено, що при максимально комплексному оцінюванні соціально-економічної ситуації регіонів та використанні одного інтегрального (зведеного) показника значно спрощується процедура ухвалення рішень щодо забезпечення економічної безпеки. Отже, регіональний соціально-економічний розвиток повинен включати згруповані показники економічної безпеки регіонів та держави в просторовому вимірюванні; удосконалення методології її оцінювання; аналіз на державному та регіональному рівнях інформації щодо рівня економічної безпеки для обґрунтування напрямів регіональної політики. Сформована система показників оцінювання економічної безпеки, а саме надане наукове обґрунтування теоретико-методичного підходу до формування інтегрального показника та алгоритмізації процедури оцінки рівня економічної безпеки регіонів, зокрема: вибору системи математичного обчислення ймовірності втрат економічної безпеки за фактично отриманими значеннями індикаторів; обґрунтування системи економічних індикаторів, які характеризують критерії оцінки економічної безпеки; визначення вагомості кожного економічного індикатора, розробка шкали оцінки рівня економічної безпеки; визначення та оцінка фактичних значень індикаторів економічної безпеки; визначення стану соціально-економічного розвитку та рівня економічної безпеки регіонів, розробка системи порогових значень показників оцінки економічної безпеки регіонів. Проаналізовано світовий досвід становлення та розробки механізмів регіональної політики для забезпечення економічної безпеки, визначено, що всі закордонні приклади успішного регулювання територіального розвитку були забезпечені не тільки високим економічним потенціалом держав та окремих регіонів, але і достатньо розвинутим законодавством та відсутністю корупції. За результатами моніторингу системи забезпечення економічної безпеки у регулювання соціально-економічного розвитку регіонів встановлено, що оцінка результатів виконання програми соціально-економічного розвитку характеризує: ефективність управління безпосереднім процесом реалізації програми; дозволяє зробити висновок про правильність вибраної стратегії розвитку. Доведено, що гуманітарний підхід доцільно використовувати для оцінки рівня економічної безпеки та розробки моделі управління економічною безпекою. Проведений аналіз показав, що в переважній більшості регіонів значення показників економічного розвитку та економічної безпеки мають значну диференціацію за регіонами та незначну позитивну динаміку на кінець 2020 року. Сформована модель динамічного рейтингу дає змогу оцінювати поточний стан та приймати обґрунтовані рішення щодо забезпечення економічної безпеки регіонів. Такий підхід дає змогу більш ефективно використовувати кошти, що інвестуються в розвиток регіонів . Запропонована модель інноваційного розвитку забезпечує розробку та впровадження науково обґрунтованої структурної організації раціональної побудови системи забезпечення економічної безпеки. Запропоновано інструментарій щодо системи стимулювання інвестиційної діяльності у контексті забезпечення економічної безпеки; відновлення практики створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, індустріальних (промислових) парків та кластерів; підвищення інтенсивності «технологічного трансферту» (запозичення передових зарубіжних технологій) в рамках прямих іноземних інвестицій та стимулювання їх залучення у формі створення спільних підприємств; стимулювання розміщення в Україні дослідницьких, інжинірингових, маркетингових і управлінських підрозділів великих високотехнологічних корпорацій. Розроблено організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки: спрямований на впровадження моделі інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів в рамках процесу забезпечення економічної безпеки, шляхом запровадження супроводу інноваційних проектів та надання різноманітних пільг та підтримки на місцевому рівні вітчизняним інвесторам; підвищення кваліфікації та атестації фахівців у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності, а також удосконалення методики укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних зобов’язань під час конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики держави на певних ринках з урахуванням реалій сучасної української економіки. Досягнуто основних операційних результатів стратегічного проектування забезпечення економічної безпеки України: започатковано табло індикаторів економічної безпеки – основи прозорої системи постійного моніторингу економічної безпеки (http://mku.edu.ua/indicators_of_economic_security/); впроваджено на основі науково обґрунтованої методики щорічної системної оцінки стану економічної безпеки та використання її результатів для формування 6 основних напрямів і заходів економічної політики, що має враховуватись у процесах стратегічного і бюджетного планування, що сприятиме підвищенню ефективності реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки регіонів. Запропонована автором модель Стратегії забезпечення економічної безпеки України, що сформована на основі ідентифікації загроз економічній безпеці; формуванні системи показників оцінювання економічної безпеки; визначенні порогових значень показників оцінювання економічної безпеки; моделюванні стратегічних детермінант забезпеченні економічної безпеки України в умовах рейтингового управління; формуванні організаційно-економічного механізму забезпечення економічної безпеки здатна посилити зростання національної економіки. У дисертаційній роботі запропоновано теоретико-методологічної положення, висновки і практичні рекомендації придатні до застосування у практичній діяльності органів виконавчої влади державного рівня, органів місцевого самоврядування в напряму підвищення рівня економічної безпеки, науково-дослідних установ за профілем наукової роботи у галузі досліджень економічної безпеки держави. Особливу практичну значущість мають такі розробки, як формування моделі реалізації стратегії забезпечення економічної безпеки України, а саме прозорої системи постійного моніторингу економічної безпеки в умовах рейтингового оцінювання у вигляді моделі-табло індикаторів економічної безпеки, яка враховує активність економічних агентів обґрунтована економічна політика; розроблення організаційно-економічного механізму, направлений на впровадження управлінських рішень державної дії та ринкового регулювання при забезпеченні раціонального використання потенціалу.
СТРАТЕГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Спеціальність 08.00.03 — економіка та управління національним господарством
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Гарькава, Вікторія Федорівна
Гарькава В.Ф. Стратегія забезпечення економічної безпеки України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 — економіка та управління національним господарством. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад та розробці практичних рекомендацій щодо формування Стратегії забезпечення економічної безпеки України. В дисертації розроблено концепцію управління економічною безпекою України, запропоновано ієрархічну модель систематизації найбільш поширених загроз економічній безпеці, концептуалізовано організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки з метою формування Стратегії забезпечення економічної безпеки України. Інший напрямок досліджень полягає у визначенні критичних меж та цільових орієнтирів за індикаторами основних складових економічної безпеки, зведених у табло індикаторів економічної безпеки, здійснення постійного моніторингу економічної стійкості шляхом відслідковування рівня критичних меж за індикаторами, візуалізації відповідних даних у вигляді інфографіки, а також проведення щорічної системної оцінки стану економічної безпеки. Розроблена концепція управління економічною безпекою являє собою систему ідей, цільових орієнтирів, сукупність заходів щодо убезпечення діяльності всіх макросуб’єктів економічних відносин, поєднує динамічну та статичну складові забезпечення економічної безпеки України, містить науково- методичну, практичну та організаційно-економічну компоненти, відображає склад і структуру об’єктів економічної безпеки, принципи її забезпечення, класифікацію загроз економічній безпеці, основні принципи верифікації її функціональних складових, базові підходи до розробляння та використання механізмів управління економічною безпекою та є фундаментальною основою для формування цілісної державної стратегії. Також запропоновано ієрархічну модель систематизації найбільш поширених загроз економічній безпеці України у вигляді графу їхніх зв’язків та взаємовпливу на основі розподілу загроз за стратегічним, тактичним, оперативним або поточним рівнями, що дозволяє ідентифікувати загальні умови, розробити стратегію забезпечення економічної безпеки, актуалізувати функції системи економічної безпеки. Автором концептуалізовано організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки, який інтегрує організаційний та економічний блоки, систему забезпечення з урахуванням обставин воєнного стану, функціональну і цільову системи, що сприяють ефективному управлінню економічною безпекою. Доведено, що ефективним напрямом забезпечення економічної безпеки України є створення системи регіональної економічної безпеки, як необхідної складової для формування безпеки національної економіки що являє собою об’єднану відносинами власності, економічними інтересами, правовими та етичними регуляторами, сукупність господарюючих та регулюючих суб’єктів, направлених на стійкий, ефективний, безпечний соціально-економічний розвиток. Економічна безпека визначена як забезпеченість життєздатності регіонів, а саме можливості постановки самостійної мети розвитку, відносною відособленістю управління, наявності автономних систем ресурсонакопичення і ресурсоспоживання та ступеню його захищеності від недостачі ресурсів або інших загроз. Проаналізовано різний економіко-математичний інструментарій аналізу економічної безпеки. Визначено, що при максимально комплексному оцінюванні соціально-економічної ситуації регіонів та використанні одного інтегрального (зведеного) показника значно спрощується процедура ухвалення рішень щодо забезпечення економічної безпеки. Отже, регіональний соціально-економічний розвиток повинен включати згруповані показники економічної безпеки регіонів та держави в просторовому вимірюванні; удосконалення методології її оцінювання; аналіз на державному та регіональному рівнях інформації щодо рівня економічної безпеки для обґрунтування напрямів регіональної політики. Сформована система показників оцінювання економічної безпеки, а саме надане наукове обґрунтування теоретико-методичного підходу до формування інтегрального показника та алгоритмізації процедури оцінки рівня економічної безпеки регіонів, зокрема: вибору системи математичного обчислення ймовірності втрат економічної безпеки за фактично отриманими значеннями індикаторів; обґрунтування системи економічних індикаторів, які характеризують критерії оцінки економічної безпеки; визначення вагомості кожного економічного індикатора, розробка шкали оцінки рівня економічної безпеки; визначення та оцінка фактичних значень індикаторів економічної безпеки; визначення стану соціально-економічного розвитку та рівня економічної безпеки регіонів, розробка системи порогових значень показників оцінки економічної безпеки регіонів. Проаналізовано світовий досвід становлення та розробки механізмів регіональної політики для забезпечення економічної безпеки, визначено, що всі закордонні приклади успішного регулювання територіального розвитку були забезпечені не тільки високим економічним потенціалом держав та окремих регіонів, але і достатньо розвинутим законодавством та відсутністю корупції. За результатами моніторингу системи забезпечення економічної безпеки у регулювання соціально-економічного розвитку регіонів встановлено, що оцінка результатів виконання програми соціально-економічного розвитку характеризує: ефективність управління безпосереднім процесом реалізації програми; дозволяє зробити висновок про правильність вибраної стратегії розвитку. Доведено, що гуманітарний підхід доцільно використовувати для оцінки рівня економічної безпеки та розробки моделі управління економічною безпекою. Проведений аналіз показав, що в переважній більшості регіонів значення показників економічного розвитку та економічної безпеки мають значну диференціацію за регіонами та незначну позитивну динаміку на кінець 2020 року. Сформована модель динамічного рейтингу дає змогу оцінювати поточний стан та приймати обґрунтовані рішення щодо забезпечення економічної безпеки регіонів. Такий підхід дає змогу більш ефективно використовувати кошти, що інвестуються в розвиток регіонів . Запропонована модель інноваційного розвитку забезпечує розробку та впровадження науково обґрунтованої структурної організації раціональної побудови системи забезпечення економічної безпеки. Запропоновано інструментарій щодо системи стимулювання інвестиційної діяльності у контексті забезпечення економічної безпеки; відновлення практики створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, індустріальних (промислових) парків та кластерів; підвищення інтенсивності «технологічного трансферту» (запозичення передових зарубіжних технологій) в рамках прямих іноземних інвестицій та стимулювання їх залучення у формі створення спільних підприємств; стимулювання розміщення в Україні дослідницьких, інжинірингових, маркетингових і управлінських підрозділів великих високотехнологічних корпорацій. Розроблено організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки: спрямований на впровадження моделі інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів в рамках процесу забезпечення економічної безпеки, шляхом запровадження супроводу інноваційних проектів та надання різноманітних пільг та підтримки на місцевому рівні вітчизняним інвесторам; підвищення кваліфікації та атестації фахівців у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності, а також удосконалення методики укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних зобов’язань під час конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики держави на певних ринках з урахуванням реалій сучасної української економіки. Досягнуто основних операційних результатів стратегічного проектування забезпечення економічної безпеки України: започатковано табло індикаторів економічної безпеки – основи прозорої системи постійного моніторингу економічної безпеки (http://mku.edu.ua/indicators_of_economic_security/); впроваджено на основі науково обґрунтованої методики щорічної системної оцінки стану економічної безпеки та використання її результатів для формування 6 основних напрямів і заходів економічної політики, що має враховуватись у процесах стратегічного і бюджетного планування, що сприятиме підвищенню ефективності реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки регіонів. Запропонована автором модель Стратегії забезпечення економічної безпеки України, що сформована на основі ідентифікації загроз економічній безпеці; формуванні системи показників оцінювання економічної безпеки; визначенні порогових значень показників оцінювання економічної безпеки; моделюванні стратегічних детермінант забезпеченні економічної безпеки України в умовах рейтингового управління; формуванні організаційно-економічного механізму забезпечення економічної безпеки здатна посилити зростання національної економіки. У дисертаційній роботі запропоновано теоретико-методологічної положення, висновки і практичні рекомендації придатні до застосування у практичній діяльності органів виконавчої влади державного рівня, органів місцевого самоврядування в напряму підвищення рівня економічної безпеки, науково-дослідних установ за профілем наукової роботи у галузі досліджень економічної безпеки держави. Особливу практичну значущість мають такі розробки, як формування моделі реалізації стратегії забезпечення економічної безпеки України, а саме прозорої системи постійного моніторингу економічної безпеки в умовах рейтингового оцінювання у вигляді моделі-табло індикаторів економічної безпеки, яка враховує активність економічних агентів обґрунтована економічна політика; розроблення організаційно-економічного механізму, направлений на впровадження управлінських рішень державної дії та ринкового регулювання при забезпеченні раціонального використання потенціалу.
СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ ПІДПРИЄМСТВ У СФЕРІ СПОРТУ Спеціальність 075 – Маркетинг
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Сідєльніков, Данило Сергійович
Сідєльніков Д.С. Стратегії соціально-відповідального маркетингу підприємств у сфері спорту. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 075 – Маркетинг. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню стратегій соціально- відповідального маркетингу підприємств у сфері спорту. У вступі розкрито актуальність дослідження та необхідність збагачення концепції соціально-відповідального маркетингу новими підходами, окреслено проблематику формування стратегій соціально-відповідального маркетингу у сфері спорту, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження. У дослідженні здійснено теоретичні узагальнення та представлене вирішення актуального наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо формування стратегій соціально-відповідального маркетингу підприємств у сфері спорту. За результатами ретроспективного аналізу генезису корпоративної соціальної відповідальності виявлено особливості еволюції соціально- відповідального маркетингу, що набуває самостійності і стратегічної значущості в управлінській діяльності підприємства. Розкрито сутність і зміст соціально відповідального маркетингу та окреслено його основні визначальні риси в порівнянні з суміжними категоріями. На основі аналізу підходів до трактування соціально-відповідального маркетингу сформульовано авторське визначення поняття «соціально-відповідальний маркетинг», яке чіткіше вирізняє його від схожих в термінологічному апараті, фокусуючись на стратегічному підході до управління та інтеграції цінностей в процесі задоволення потреб та очікувань стейкголдерів . Розкрито роль соціально-відповідального маркетингу в сучасному бізнес-середовищі та визначено його базові принципи. Автором розвинуто типологію корпоративної соціальної відповідальності, в результаті чого розроблено теоретичну модель соціально-відповідального маркетингу, яка демонструє його розвиток від периферійної задачі до центрального комплексного складника бізнесу. Визначено ключові механізми маркетингової орієнтації в процесі формування соціальної відповідальності та аргументовано наскрізний характер маркетингової стратегії в управлінській діяльності підприємства. Сформульовано авторське визначення стратегії соціально-відповідального маркетингу шляхом узагальнення ключових аспектів останнього та змісту маркетингової стратегії з урахуванням уточненого ієрархічного підпорядкування відповідних заходів і дій. Визначено місце стратегії соціально-відповідального маркетингу в стратегічному наборі підприємства. Класифіковано стратегії соціально-відповідального маркетингу за рівнями управління та систематизовано активності соціально-відповідального маркетингу за функціональними сферами, що сприятиме визначенню пріоритетних ініціатив в процесі формування та реалізації стратегії соціально-відповідального маркетингу. Констатовано, що вибір стратегії обумовлюється різними факторами, ключовим з яких можна вважати сферу діяльності компанії. Аналіз термінологічного апарату сфери фізичної культури та спорту в межах маркетингового підходу дозволив виявити схожі за змістом категорії і зробити висновок про необхідність його удосконалення через відсутність чіткого розуміння базових категорій соціально-відповідального маркетингу у сфері спорту. Розкрито стратегічну роль соціально-відповідального маркетингу у системі управління підприємств спортивної сфери. Надане авторське визначення соціально-відповідального маркетингу у сфері спорту, що надає уявлення про його значущість та стратегічну спрямованість. Розроблено структурну модель соціально-відповідального маркетингу у сфері спорту, яка формує уявлення про інфраструктуру сфери спорту як єдиний соціально-економічний простір, описує рушійні сили, складові та інструменти соціально-відповідального маркетингу в цій сфері. У роботі узагальнено основні інструменти соціально-відповідального маркетингу у сфері спорту та зроблено висновок про обумовленість застосування кожного інструменту специфікою сфери спорту і стратегією соціально- відповідального маркетингу підприємства. Проаналізовано наукові підходи до формування стратегій соціально- відповідального маркетингу та обґрунтовано доцільність розроблення комплексного підходу, який би оперував принципами процесного підходу, 4 Р (комплексу маркетингу) та STP-підходу. Запропоновано ключові положення формування стратегії соціально-відповідального маркетингу та фактори успіху, що визначають можливість її ефективної реалізації. На основі базових положень формування стратегії соціально- відповідального маркетингу та стратегічного управління підприємством виокремлено основні стратегічні орієнтири соціально-відповідального маркетингу, актуальні для підприємств у сфері спорту. Досліджено еволюцію концепції соціально-відповідального маркетингу у спорті, в результаті чого визначено ключові соціальні події на різних етапах трансформації стратегічних орієнтирів соціальної відповідальності. Охарактеризовано стратегічні орієнтири соціальної відповідальності підприємств у сфері спорту, окреслено засоби їх досягнення та узагальнено основні інструменти їх регулювання на нормативно- правовому рівні. Виявлено зміни стратегічних орієнтирів спортивних брендів в сучасних умовах через інтеграцією всіх типів відповідальності у єдину категорію – стратегічну відповідальність. Досліджено та узагальнено основні передумови соціально- відповідального маркетингу у спортивній індустрії. Розвинуто науково- методичний підхід до визначення найбільш впливових драйверів і бар’єрівсоціально-відповідального маркетингу у спортивній індустрії на основі матричного методу експертних оцінок. Апробація методу підтвердила доцільність імплементації соціально корпоративного маркетингу в базову стратегію підприємства. Систематизовано фактори формування стратегії соціально- відповідального маркетингу у сфері спорту за напрямами внутрішнього і зовнішнього впливу. Для виявлення інтенсивності впливу визначених факторів було розроблено анкету та проведено опитування інсайдерів і аутсайдерів відомих футбольних клубів й інших спортивних організацій. На основі результатів опитування обґрунтовано найбільш важливі фактори і напрями формування стратегії соціально-відповідального маркетингу підприємств сфери спорту. Проаналізовано моделі корпоративної соціальної відповідальності, що використовуються в різних країнах світу. Обґрунтовано доцільність формування соціально-відповідального маркетингового впливу через найпопулярніші види спорту в конкретних країнах. Виявлено, що найбільш популярним видом спорту у світі є футбол, що нараховує 3,5 млрд фанів у чотирьох регіонах світу. Це зумовило дослідження особливостей стратегій соціально-відповідального маркетингу популярних футбольних клубів різних країн та дозволило визначити їх ключові активності. Автором окреслено напрями соціально-відповідального маркетингу у стратегіях підприємств сфери спорту. Розроблено концептуальну модель формування стратегії соціально-відповідального маркетингу на основі комплексного підходу, фундаментальна ідея якої полягає у визначенні та узгодженні послідовних дій щодо розроблення стратегії в залежності від характеру суб’єкту сфери спорту та її чинників. Комплексність моделі розкривається в комбінації управлінських і маркетингових підходів та інструментів. Визначено мету моделі, об’єкт, предмет, цілі, концептуальні підходи, принципи та методичний інструментарій. Визначено та узагальнено характерні риси підприємств сфери спорту на основі їх групування за типами. Компаративний аналіз соціальної відповідальності брендів спортивної сфери та інших галузей став підґрунтям для розвинення STP-підходу до формування стратегії соціально-відповідального маркетингу в сфері спорту. Запропонований підхід передбачає сегментацію сфери спорту на виокремлені у роботі групи стейкголдерів з подальшою їх деталізацією в залежності від конкретних умов. Наступними крокамизапропоновано визначення соціально-відповідальної мети для кожного ключового сегменту та позиціонування соціально-відповідального бренду на важливих для стейкголдерів цінностях за допомогою різних активностей та інструментів соціально-відповідального маркетингу. Уточнено базові та специфічні принципи соціально-відповідального маркетингу підприємств в сфері спорту в складі розробленої моделі. Розроблено логічну схему забезпечення стратегічної відповідальності в складі концепції формування ССВМ, яка розкриває процес формування стратегічної відповідальності на основі STP шляхом створення конкурентної переваги СВ на всіх рівнях ієрархії шляхом виявлення потреб, бажань і очікувань різних сегментів стейкголдерів. Сформульовано авторське визначення поняття «конкурентна соціально- відповідальна перевага», що демонструє можливості організації ефективно узгоджувати свою діяльність, продукти та послуги з етичними практиками, сталим розвитком і залученням спільноти краще за конкурентів. Обґрунтовано можливості формування конкурентної соціально-відповідальної переваги на основі 4Р-підходу. Визначено напрями та розроблено системну модель оцінювання ефективності стратегій соціально-відповідального маркетингу підприємств у сфері спорту, в складі якої виокремлено показники внутрішньої та зовнішньої ефективності. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінювання ефективності стратегій соціально-відповідального маркетингу, що враховує риси спорту як продукту і як інструменту соціальної відповідальності, надаючи можливість окремо оцінити спортивні заходи і соціальну відповідальність задля їх подальшого удосконалення. Визначено процес обґрунтування стратегії соціально-відповідального маркетингу підприємств у сфері спорту на основі KPI та обґрунтовано його доцільність. Охарактеризовано напрями соціально-відповідального маркетингу ФК «Шахтар» та проведено оцінювання ефективності його соціально- відповідального маркетингу на основі системної моделі шляхом визначення КРІ. Низький поріг високої ефективності діючої стратегії зумовив розгляд та вибір альтернативних стратегій соціально-відповідального маркетингу для ФК«Шахтар». Обґрунтовано методику вибору стратегії соціально-відповідального маркетингу ФК «Шахтар» на основі прогнозування ключових показників ефективності шляхом побудови дерева рішень стратегічного вибору альтернативи. На основі розрахунків очікуваних вартісних ефектів визначено, що найбільш ефективною стратегією є інтерактивна. Охарактеризовано вплив інтерактивної стратегії соціально-відповідального маркетингу на діяльність ФК «Шахтар». Ідентифіковано основні аспекти комунікацій і медіа та їх значення як невід’ємну частину реалізації стратегії соціально-відповідального маркетингу підприємств індустрії спорту. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні і методичні положення доведено до рівня конкретних методик і рекомендацій щодо формування стратегій соціально-відповідального маркетингу підприємств у сфері спорту
СТРАТЕГІЇ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ Спеціальність 073 – Менеджмент
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Бондар, Світлана Володимирівна
Цифровізація є детермінантою розвитку готельного бізнесу, оскільки сприяє підвищенню ефективності та інноваційності операційної діяльності, забезпечує конкурентоспроможність та ефективність розвитку. У готельному бізнесі цифровізація охоплює спектр технологій – від автоматизації бізнес- процесів сервісної та операційної діяльності до застосування штучного інтелекту, безконтактних технологій обслуговування, Big Data, IoT, персоналізованих цифрових сервісів, що покращують клієнтський досвід і оптимізують операційну діяльність. Дуалізм явища цифровізації у тому, що цей процес розглядається як «виклик» суб’єктам управління (власникам, персоналу, бізнес-процесам) та кон’юнктурі ринку готельних послуг, а з іншої сторони – забезпечує переваги для користувачів та має різні прояви: сприяє зростанню доходів суб’єктів бізнесу; впливає на посилення конкурентоспроможності та розвитку конкурентних переваг; сприяє інтелектуалізації праці персоналу; забезпечує сталий розвиток; підвищує прозорість та етичність бізнесу; забезпечує безпеку та захист особистих даних. Цифровізація забезпечує не лише адаптацію управлінської та операцйної діяльності до зовнішніх змін, а й є стратегічним пріоритетом сталого розвитку готельного бізнесу. Стратегії цифровізації готельного бізнесу визначають комплекс заходів, спрямованих на впровадження цифрових технологій для підвищення ефективності, персоналізації послуг і конкурентоспроможності. Вони спрямовані на інтеграцію автоматизованих систем управління, штучного інтелекту, великих даних та інноваційних каналів комунікації для покращення клієнтського досвіду та оптимізації операційних процесів. На основі компаративного аналізу теоретичних концептів стратегій цифровізації запропоновано авторське визначення стратегії цифровізації готелю як цілеспрямованого та комплексного процесу синергетичної інтеграції і координації ресурсів екосистеми готелю на основі впровадження цифрових технологій з метою підвищення ефективності функціонування та забезпечення стійкості готелю в умовах цифрових трансформацій. Визначено праксеологічну основу імплементації стратегії цифровізації готелю на основі взаємозв’язку тріади: «технології», «процеси» та «інтелектуалізація діяльності». Методологічний базис стратегій цифровізації готельного бізнесу включає системний, процесний, синергетичний та інноваційний підходи до їх розробки, які забезпечують комплексний аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища готельного бізнесу для впровадження цифрових технологій на всіх етапах бізнес-процесів, підвищення ефективності управлінських рішень завдяки аналітиці даних, забезпеченню персоналізації послуг, досягненню синергії цифрових технологій та конкурентних переваг. Застосовано комплексний підхід до визначення методологічних засад формування стратегій цифровізації, який включає: оцінку поточного стану, постановку чітких цілей, вибір цифрових технологій, розробку плану впровадження, вибір і впровадження технологій, управління змінами, моніторинг результатів. Доведено, що методологічні засади формування стратегій цифровізації надають можливість суб’єктам готельного бізнесу враховувати кон’юнктурні тенденції і забезпечити розвиток на конкурентному ринку та у надскладних соціально- економічних умовах. У дисертації обґрунтовано ключові фактори формування, реалізації та моніторингу стратегії цифровізації суб’єкта готельного бізнесу та KPI для оцінки їх результативності. Враховуючи ситуацію в Україні пов’язану із повномасштабним військовим вторгненням рф констатовано ризики, пов’язані з різким зниженням споживчого попиту на готельні послуги, спадом інноваційної активності та інвестиційної привабливості. Обґрунтовано, що під час війни ключовими детермінантами стабілізації та розвитку готельного бізнесу в Україні є безпекові фактори, зміни в попиті (переорієнтація на внутрішні туристичні потоки), адаптація до нових сегментів споживачів (переселенці, військові, волонтери), міжнародна та державна підтримка, впровадження цифрових технологій в операційну діяльність. У роботі доведено, що цифрові технології дозволяють оптимізувати витрати та внутрішні бізнес-процеси, зберігати конкурентоспроможність та стабільність у кризових умовах, забезпечувати можливості розвитку. Зважаючи на відсутність офіційних статистичних даних, сформовано 25 суб’єктів – лідерів готельного бізнесу України за обсягом доходів за даними порталу YouControl. Опрацювання аналітичних даних дозволило визначити, що лідерами готельного бізнесу України за обсягом доходів є готелі м. Києва, м. Львова та області, дестинації Буковель (Івано-Франківська область) та один об’єкт Закарпатської області. За вихідними даними «HotelMatrix» проаналізовано динаміку KPI (ADR, RevPar, Occupancy) суб’єктів готельного бізнесу та на основі кореляційних моделей із доведеною достовірністю визначено їх прогнозні показники, що відображають спрямованість до зростання. Запропонований у роботі моніторинг інформаційно-аналітичного забезпечення спрямований на аналіз використання цифрових платформ, систем управління, обробки даних для підтримки бізнес-процесів готелів, оцінювання ефективності впроваджених цифрових технологій, визначення невідповідностей у цифровій екосистемі готелю та формування рекомендацій щодо вдосконалення. Дослідження середовища цифровізації бізнес-процесів суб’єктів готельного бізнесу проведено за результатами експертного опитування менеджерів 23 готелів, з них: 1) 5* –5 (22,0%), 4* – 10 (43,0%), 3* – 8 (35,0%); 2) розміщені в м. Києві – 15 (65,0%), Львові та Львівській області – 3 (13,0%), Івано-Франківській області (Буковель), – 2 (9,0%), Одеса – 3 (13,0%); 3) за обсягом доходів: до 50 млн. грн. – 10 готелів (44,0%), 50–100 млн. грн. – 3 готелі (13,0%), 100–200 млн. – 6 готелів (26,0%) і понад 200 млн. грн. – 4 готелі (17,0%); 4) входять у сформований в досліджені рейтинг ТОП-25 – 11 готелів (48,0%). За результатами опитування встановлено, що цифровізація охоплює процеси основні та допоміжні процеси, цифрові технології використовуються для маркетингових (інструментами є сайт, соціальні мережі, SEO), операційних (онлайн бронювання, аналітика) та управлінських (CRM, HRM, HMS) бізнес- процесів, обсяги витрат на цифровізацію складають у межах 1,0–10,0 відобсягів доходів та залежать від обсягів реалізації, належності до мереж, рівня зірковості. Моніторинг інформаційно-аналітичного забезпечення дозволив здійснити діагностику процесів цифровізації діяльності готелівза етапами: оцінка рівня інтеграції цифрових технологій у бізнес-моделі готелів; визначення впливу цифрових технологій на якість послуг через зворотній зв’язок зі споживачами та фінансові показники (метрики (KPI). У фреймі діагностики процесів цифровізації діяльності готелів досліджено результативність існуючих стратегій цифровізації, яку запропоновано вимірювати через ключовий показник операційної діяльності – обсяги витрат цифровізацію. Отримано кореляційну залежність обсягів доходів готелів від обсягів витрат на цифровізацію та побудовано модифіковану матрицю за моделлю BCG (вісь Х – питома вага витрат на цифровізацію, вісь У – обсягивитрат на цифровізацію) . На основі матриці результативності стратегій цифровізації готелі позиційовано на групи. Першу групу формують «лідери цифровізацї» (Radisson Blu Resort, Bukovel, Mirotel Resort&Spa, Hyatt Regency Kyiv; ) , які – мають високий рівень цифровізації бізнес-процесів та значні інтелектуальні, фінансові ресурси для здійснення інвестицій. До другої групи «активні інноватори» включено готелі, які здійснюють значні заходи щодо цифровізації, цифрові технології спрямовані на диференціацію каналів збуту та підтримку лояльності. Це готелі Едем Резорт, Львів, Holiday Inn Kyiv, City Hotel 4*, Київ, Ramada Encore Kyiv, Radisson Blu Hotel Kyiv, Podil, Опера 5*, Київ. Група «консерватори» характеризується використанням цифрових технологій длясистем бронювання без впровадження інших цифрових рішень (масштабна автоматизація управлінських процесів, онлайн-платформ для маркетингу), це готелі Дністер, Бурса, Фавор, Ibis Kyiv City Center, Братислава, Скай Лофт, Парк Інн, Сенатор, Макінтош, Фенікс Буковель, Пуща, Айвазовський Апартель, Аркадія; Типова частка витрат для готелів групи «консерватори» становить до 1,0% від доходу. До групи «потенційні новатори», не віднесено жодного із досліджуваних готелів. Також для цих визначених груп готелів побудовані моделі кореляційної залежності обсягів доходів від обсягів витрат на цифровізацію і виявлено, що існує досить висока залежність обсягів доходів готелів від обсягів витрат на цифровізацію, що засвідчує її високу ефективність У досліджені подальший розвиток отримали методичні концепти цифровізації, які розкривають принципи, підходи та алгоритми формування стратегій. Розроблено стратегічний план впровадження стратегії цифровізації та тактичні завдання підрозділів готелю (з урахуванням категорій 1–2*, 3*, 4*, 5*) щодо його реалізації за часовими фреймами. Запропоновано варіативність стратегій цифровізації для суб’єктів готельного бізнесу за регіонами України, які значно постраждали від війни, визначено можливі ризики та способи їх подолання в процесі впровадження та реалізації стратегій цифровізації. Виявлено закономірності проявів стратегій цифровізації для суб’єктівготельного бізнесу та суспільства в цілому: інноваційність, масштабізація, далекосяжні наслідки, міжфункціональний характер, орієнтація на споживача. Сформульовано пропозиції щодо цифрового залучення споживачів, як елементу стратегії цифровізації готельного бізнесу. Цифрове залучення споживачів спрямовано на персоналізацію маркетингових кампаній, інтеграцію цифрових технологій взаємодії зі споживачами, активне використання соціальних мереж та онлайн-платформ, мобільних додатків, технологій штучного інтелекту для створення унікального клієнтського досвіду. В рамках тактичних завдань реалізації стратегії цифровізації готельного бізнесу цифрове залучення споживачів максимізує взаємодію між об’єктом та суб’єктом впливу і спонукає існуючих (потенційних) споживачів до придбання (споживання) готельного продукту за допомогою цифрових технологій. Розроблено пропозиції для удосконалення цифрового залучення для постійних та потенційних споживачів готелів, визначено напрями та обсяги витрат на цифрове залучення споживачів для готелів різних категорій за регіонами України. Автором удосконалено методичний інструментарій забезпечення результативності цифровізації на основі системи KPI, оцінці ефективності технологічних рішень та їхньому впливі на дохідність і якість обслуговування споживачів. Методичні положення включають адаптацію міжнародного досвіду, оптимізацію бізнес-процесів та впровадження механізмів контролю й коригування цифрових стратегій. Для дослідження результативності стратегій цифровізації сформовано економіко-математичні моделі, в яких результативним показником обрано обсяги чистого доходу (результативний показник Y), а факторними – обсяги витрат на збут (X1), фонду заробітної плати (Х2), витрат на цифровізацію (Х3) бізнес-процесів. Для дослідження було відібрано шість готелів, що представляють три сформовані групи за результатами матриці результативності стратегій цифровізації: «лідери цифровізації», «активні інноватори (послідовники)», «консерватори». Виділені факторні ознаки здійснюють суттєвий вплив на формування доходу суб’єктів готельного бізнесу, особливо привертає увагу обсяг витрат на збут та на цифровізацію. Враховуючи запропоновані економетричні моделі суб’єкти готельного бізнесу можуть варіюючи обсяги факторних складових, отримувати заплановані обсяги доходів і, відповідно досягати позитивної динаміки показників операційної діяльності. Запропоновано диференціацію стратегій цифровізації для визначених груп готелів, реалізація яких допоможе суб’єктам готельного бізнесу підвищити конкурентоспроможність і збільшити доходи.
ТЕХНОЛОГІЯ БЕЗГЛЮТЕНОВИХ КЕКСІВ З МОЛОЧНО-БІЛКОВИМКОНЦЕНТРАТОМ СКОЛОТИН Спеціальність 181 – Харчові технології
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Безрученко, Ольга Миколаїва
Безрученко О.М. Технологія безглютенових кексів з молочно- білковим концентратом сколотин. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 18 «Виробництво та технології» за спеціальністю 181 «Харчові технології» –Державний торговельно-економічний університет Міністерства освіти і науки України, Київ, 2023. Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню та розробленню технології безглютенових кексів з молочно-білковим концентратом сколотин для осіб з глютензалежними захворюваннями. Актуальність і доцільність дисертаційного дослідження обумовлена вузьким асортиментом безглютенової продукції вітчизняних виробників, а потреба задовольняється здебільшого продуктами закордонного виробництва. Складна ситуація на сьогодні, загострюється через те, що внаслідок активних бойових дій Росії проти України втрачено чотири з дев’яти вітчизняних виробника безглютенової продукції, через руйнування ланцюгів постачання відсутній імпорт продукції для осіб з глютензалежними захворюваннями. Тому, за даних умов розроблення науково обґрунтованих технологій безглютенових борошняних кондитерських виробів і впровадження їх на вітчизняний ринок з метою розширення асортименту продукції для забезпечення потреб споживачів із особливими дієтичними потребами у контексті державної політики щодо нарощування високоякісної продукції вітчизняного виробництва є актуальним і своєчасним завданням.На базі теоретичних та експериментальних досліджень сформульовано і доведено науково-практичну гіпотезу – використання суміші безглютенового борошна круп’яних культур, молочно-білкового концентрату сколотин у технології кексів забезпечить підвищення їх технологічної стабільності, харчової та біологічної цінності, дасть змогу розширити асортимент борошняних кондитерських виробів з прогнозованими показниками якості для осіб з «непереносимістю» глютену. Вперше науково обґрунтовано та дослідженнями ІЧ-спектрів доведено, що за умов сумісного використання у технології безглютенових кексів аглютенової борошняної сировини та МБК сколотин утворюються додаткові водневі зв’язки між молекулами білків та вуглеводів із забезпеченням стабілізації їх реологічних властивостей. Обгрунтовано вибір безглютенової борошняної сировини для використання у технології безглютенових кексів - рисове борошно та кукурудзяне борошно тонкого помелу виробника ТОВ «Каскад» ТМ Mr.Tally з технологічними властивостями, зокрема гранулометричним складом, дисперсністю, вмістом пошкодженого крохмалю та ВПЗ , що найбільш близькі до аналогічних показників пшеничного борошна. Визначено вплив окремих рецептурних компонентів на фізико-хімічні, реологічні та органолептичні показники модельних харчових систем безглютенових кексів з МБК сколотин. Доведено, що використання у технології безглютенових кексів суміші рисового та кукурудзяного борошна у співвідношенні 60…70% і 40…30% відповідно, та 25,0…27,5% молочно- білкового концентрату сколотин сприяє підвищенню вологоутримувальної здатності тіста, позитивно впливає на органолептичні та структурно-механічні властивості розроблених виробів, уповільнює процес «черствіння», створюєпередумови для розширення асортименту безглютенових кексів з підвищеною харчовою цінністю та заданими споживчими властивостями. Шляхом багатофакторного експерименту оптимізовано рецептурний склад безглютенових кексів з МБК сколотин. Встановлено, що за умов використання суміші рисового й кукурудзяного борошна, МБК сколотин та цукру масовою часткою 22%, 24,9% та 25,1% відповідно в рецептурній суміші, забезпечується оптимальний питомий об’єм та пористість готових виробів. Обґрунтовано технологічні режими виробництва безглютенових кексів з МБК сколотин. Доведено, що раціональною тривалістю збивання вершкового масла, цукру з МБК сколотин є (2...3)·60 с за частоти обертання робочого органу 180 об/хв., що відповідає достатній рівномірності розподілення рецептурних компонентів. Визначено раціональні параметри випікання безглютенових кексів з МБК сколотин: температура пекарної камери 170ºС…160 ºС, тривалість випікання 25…30 хв. Розроблено рецептуру та технологічну схему одержання беглютенових кексів з молочно-білковим концентратом сколотин. Отримано комплекс даних, що характеризує якість розроблених виробів, доведено їх високу харчову та біологічну цінність. Визначено, що за вмістом білкових речовин безглютеновий кекс перевищує кекс «Сирний» (контроль) на 8,15%, клітковини у 4 рази. Білок розроблених виробів є більш збалансованим за амінокислотним складом, ніж білок контрольного зразка; ідентифіковано та кількісно визначено 18 амінокислот, в тому числі всі незамінні, що є дуже важливим з точки зору забезпечення потреб організму повноцінними білками. В білках розробленого безглютенового кексу питома вага незамінних амінокислот від загальної суми амінокислот складає 38,4 %, замінних амінокислот - 61,6 %.; лімітуючі амінокислоти відсутні, рівень всіх незамінних амінокислот перевищує стандарт ФАО/ВООЗ, що свідчить про високу біологічну цінність продуктів. Підвищений рівень сіркоутримуючих амінокислот (метіонін+цистин) є наслідком наявності в їх складі МБК сколотин, що містить сироваткові білкимолока. Білки розроблених виробів характеризуються високим ступенем гидролізуємості трипсином і декілька менше – пепсином. В цілому перетравлення білків розроблених безглютенових кексів перебільшує контроль, що визначає високий рівень їх біологічної цінності.Характеристика мінерального складу кексів свідчить, що розроблений безглютеновий кекс з МБК сколотин за вмістом зольних елементів перевищуєконтроль, а співвідношення у ньому Ca:P:Mg дорівнює 1:2,2:0,45. У порівняні з формулою збалансованого харчування ( Ca:P:Mg – 1:1,5:0,5) декілька занижений вміст магнію, що необхідно враховувати при розробці раціонів харчування споживачів, поєднуючи безглютенові БКВ з харчовими продуктами багатими на магній. Результати вивчення вітамінного складу безглютенового кексу з МБК сколотин доводять, що у розробленому виробі у порівняні з контролем підвищився вміст вітамінів А, Е та водорозчинних вітамінів (В1, В2, РР). Визначено, що зменшення цукру у рецептурі безглютенового кексу на 10% у порівнянні з контролем, та використання МБК сколотин, впливає на зниження енергетичної цінності у порівнянні з кексом «Сирним» на 7,65%. Встановлено, що показники безпечності безлютенових кексів з МБК сколотин відповідають вимогам санітарно-гігієнічних норм. Результати лабораторних досліджень довели, що вміст глютену у дослідній партії безглютенових кексів з МБК сколотин складає менше 20 мг/кг, що відповідає чинним нормам безпечності безглютенової продукції. Результати дослідження зміни фізико-хімічних, мікробіологічних і органолептичних показників якості розроблених виробів при зберіганні в сукупності з іншими якісними показниками дозволили обгрунтувати режими і терміни зберігання: за температури 18±30С та відносної вологості повітря 70…75% - не більше 7 діб. Встановлено, що комплексний показник якості розроблених виробівпозиціонується в інтервалі «відмінної якості» та на 4,4% перевищує показник якості контролю. Розроблено та затверджено нормативну документацію на кекс безглютеновий з МБК сколотин, отримано два патенти України на корисні моделі. Надано оцінку економічної ефективності та соціального ефекту від впровадження розробленої технології у виробництво. Показано, що розроблена технологія забезпечує виробництво продукції на основі вітчизняної ресурсної бази; зростання рентабельності від впровадження розроблених безглютенових кексів становить до 3,5%. Соціальний ефект наданої розробки полягає у більшповному використанні харчового потенціалу вторинної молочної сировини, розширенні асортименту та забезпечені споживачів продукцією спеціального дієтичного призначення, підвищеної харчової цінності з поліпшеними споживчими властивостями.
ТЕХНОЛОГІЯ БЕЗГЛЮТЕНОВИХ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ З КЛІТКОВИНОЮ КАРТОПЛІ Спеціальність 181 – Харчові технології
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Ланська, Віта Дмитрівна
Ланська В. Д. Технологія безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 18 «Виробництво та технології» за спеціальністю 181 «Харчові технології» – Державний торговельно-економічний університет Міністерства освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню та розробленню технології безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі для осіб з глютензалежними захворюваннями. Актуальність дослідження полягає у необхідності оперативного реагування на виклики продовольчої безпеки України, обумовлені загостренням соціально-економічної ситуації. Потреба в безглютенових хлібобулочних виробах (ХБВ) в Україні забезпечується, переважно, імпортом, доступним за ціною вузькому колу споживачів. Найвразливішими залишаються споживачі з глютензалежними захворюваннями, для яких такий хліб є життєво необхідним, однак його органолептичні властивості часто не відповідають очікуванням через невиражений, прісний, нехарактерний смак і швидке черствіння виробів. З огляду на стабільне зростання світового ринку безглютенових продуктів, зумовлене трендами «здорового харчування» та «чистої етикетки», актуалізується попит на якісну, доступну та натуральну продукцію цього сегмента. Тому, для вирішення поставлених проблем актуальним завданням є розроблення науково обґрунтованих технологій безглютенових ХБВ і впровадження їх на вітчизняний ринок у контексті державної політики щодо ресурсозбереження, нарощування високоякісної продукції вітчизняного виробництва. На основі теоретичних і експериментальних досліджень сформульовано й доведено наукову гіпотезу – використання рисової закваски зі стартовою культурою мікроорганізмів та картопляної клітковини (КК) в технологіїбезглютенових ХБВ на основі соргового і рисового борошна забезпечить підвищення їх технологічної стабільності, харчової та біологічної цінності, уможливить розширення асортименту хлібобулочних виробів з прогнозованими показниками якості для осіб з «непереносимістю» глютену. Вперше науково обґрунтовано, що використання рисової закваски зі стартовою культурою мікроорганізмів у кількості 30 % до маси рисового або соргового борошна та 3 % клітковини картоплі в технології безглютенових ХБВ дозволяє покращити органолептичні і структурно-механічні властивості, харчову цінність готових виробів, уповільнити процес їх «черствіння». Визначено функціональні властивості безглютенових видів борошна (рисового, соргового) та обґрунтовано технологічну доцільність застосування рисового борошна в технології заквасок для безглютенового хліба. Доведено, що внаслідок меншої стійкості крохмалю рисового борошна до ферментативного гідролізу у рисовій заквасці на 22,5 % підвищується активність молочнокислих бактерій, на 7 % порівняно із сорговою збільшується їх кількість. Доведено технологічні переваги застосування рисової закваски зі стартовою культурою ЛВ-1 порівняно із заквасками спонтанного бродіння у технології безглютенового хліба, а саме прискорення процесу дозрівання закваски у 5 разів, підвищення активності МКБ – на 25 %, підйомної сили – на 33,3 %, вмісту цукрів – на 12,9 %, декстринів – на 34 %, летких кислот – у 1,5 рази. Це сприяло зростанню у зразках хліба на основі рисового та соргового борошна пористості м’якуші на 7,1–9,3 %, питомого об’єму – на 14,3–18,8 % відповідно. Визначено технологічні підходи модифікації процесу дозрівання рисової закваски зі стартовою культурою ЛВ-1. Експериментально підтверджено, що додавання 10 % цукру від маси рисового борошна підвищує підйомну силу закваски на 21,4 %, титровану кислотність – на 43,2 %, активність молочнокислих бактерій – на 12 %, показники ефективної в’язкості соргового тіста на заквасці – на 46,7 %, газоутворення – на 22 %. Хлібобулочні вироби з соргового і рисового борошна за умов використання закваски з титрованою кислотністю 11–12 град та терміном бродіння 20–24 год мають кращі органолептичні показники (аромат, смак, розжовуваність, структуру м’якушки), вищі значення питомого об’єму (на 36 % та 16 % відповідно) та пористості (на 29 % та 11 % відповідно) порівняно зі зразками хліба без закваски. Шляхом багатофакторного експерименту оптимізовано технологічні параметри виробництва закваски рисової за стартовою культурою мікроорганізмів: масова частка стартової культури 0,38…0,40 % за температури бродіння 27,9...28,1°С протягом 20,9...21,9 год забезпечує оптимальну кислотність і підйомну силу закваски, оптимальний питомий об’єм та пористість готових хлібобулочних виробів. Встановлено вплив окремих рецептурних компонентів на біохімічні, реологічні показники тіста, показники технологічного процесу і якість безглютенового хліба. Доведено, що використання модифікованої закваски- стартеру в кількості 30 % збродженого борошна до загальної маси борошна в технології безглютенових хлібобулочних виробів, значно покращує органолептичні, біохімічні та реологічні показники тіста, а також якості готових виробів та уповільнює процес їх «черствіння». Обґрунтовано, що використання 3 % КК дозволяє стабілізувати структуру безглютенового тіста та покращити показники якості хліба: збільшення питомого об’єму соргового і рисового хліба – відповідно на 22,7 та 30 %, а пористості – на 4,1 і 15,6 %, порівняно зі відповідними значеннями показників для зразків без КК. Розроблено раціональний рецептурний склад соргового та рисового хліба на заквасці з КК, визначені напрями розвитку асортименту безглютенових ХБВ. Обґрунтовано технологічні режими виробництва соргового та рисового хліба на заквасці з КК, зокрема тривалість бродіння безглютенового тіста з 30 % збродженого борошна в заквасці – 40–50 хв, тривалість випікання 25…30 хв при температурі пекарської камери 190…200°С. Змодельовано апаратурно- технологічну схему їх виробництва. Розроблено технологію безглютенових хлібобулочних виробів на заквасці з клітковиною картоплі, отримано комплекс даних, що характеризує якість розроблених виробів, доведено їх покращену харчову цінність і органолептичні властивості. Результати сенсорної оцінки нових видів безглютенового хліба на заквасці з клітковиною картоплі за розробленою шкалою показників дозволили визначити їх переваги порівняно із контролем, зокрема за збалансованістю і насиченістю смаку, кольору та запаху, що наближені до характеристик традиційних видів хліба. Визначено, що за вмістом білка безглютеновий сорговий хліб на заквасці з клітковиною картоплі перевищує контроль у 5,3 рази, а рисовий – у 3,4 рази, за вмістом клітковини – відповідно у 5,4 рази та 4,4 рази. Споживання денної норми 200–250 г безглютенових ХБВ на заквасці з КК дозволить забезпечити від 8,8 до 10,7 % добової потреби у клітковині, що визначає такі вироби як джерела харчових волокон в раціоні. Встановлено, що у розроблених виробах вищий порівняно з контролем вміст вітамінів (В1, В3, токоферолу) та мінеральних елементів (калію, магнію, фосфору, феруму та селену). Доведено, що показники безпечності розроблених безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі відповідають вимогам санітарно- гігієнічних норм; а вміст глютену у дослідній партії складає 10,7–15,4 мкг/кг, що відповідає чинним нормам безпечності безглютенової продукції. За результатами досліджень змін фізико-хімічних, мікробіологічних і органолептичних показників якості розроблених безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі обґрунтовано режими і терміни їх зберігання: за температури 18±30 °С та відносної вологості повітря 70…75 % – не більше 72 год. Визначено, що розроблені види безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі характеризуються повільнішим процесом черствіння та кращим збереженням свіжості порівняно із контролем. Встановлено, що комплексний показник якості безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі позиціонуються в інтервалі «відмінної якості» (0,80…1,0 од.) і перевищує показник якості контролю на 13,94 % та 11,67 % відповідно. Розроблено і затверджено нормативну документацію на нові види безглютенового хліба на заквасці з клітковиною картоплі. Здійснено оцінку економічної ефективності та соціального ефекту від впровадження розробленої технології у виробництво. Підтверджено економічну ефективність реалізації розробленої технології безглютенових хлібобулочних виробів з клітковиною картоплі, відпускна ціна яких у 2,1–2,5 рази нижча середньоринкової за імпортні аналоги та відповідно – на 16,3–30 % нижча за вітчизняні аналоги безглютенового хліба, що є значним резервом зростання прибутковості та джерелом конкурентної переваги. Соціальний ефект наданої розробки полягає у більш повному використанні харчового потенціалу вітчизняної зернової сировини (сорго) розширенні асортименту та забезпечені споживачів доступною продукцією спеціального дієтичного призначення, підвищеної харчової цінності з поліпшеними споживчими властивостями.
ТЕХНОЛОГІЯ БОРОШНЯНИХ КОНДИТЕРСЬКИХ ПІСОЧНИХ ВИРОБІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ШРОТУ Спеціальність 05.18.16 – технологія харчової продукції
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Михайлик, Віталій Сергійович
Михайлик В.С. Технологія борошняних кондитерських пісочних виробів з використанням шроту. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.18.16 – технологія харчової продукції. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація присвячена науковому обґрунтуванню та розробленню технології борошняних кондитерських виробів із пісочного тіста з використанням шротів олійних культур. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю підвищити харчову та біологічну цінність за рахунок включення до рецептури композиції шротів з ядер волоського горіха і кунжуту. Перспективність використання шротів олійних культур в харчових технологіях обумовлено високим вмістом білків – до 40%, харчових волокон – до 30%, мінеральних речовин, особливо – Кальцію, Магнію, Фосфору. Упровадження нової технології дозволить більш повно використати харчовий потенціал вітчизняної рослинної сировини побічних продуктів переробки кунжуту і ядер волоського горіха та розширити асортимент борошняних кондитерських виробів з покращеним нутрієнтним складом.Мета дисертаційної роботи полягає у науковому обгрунтуванні та розробленні технології борошняних кондитерських пісочних виробів зі шротами ядер волоського горіха і кунжуту підвищеної харчової цінності. На основі аналітичної характеристики огляду вітчизняної та зарубіжної літератури встановлено доцільність використання рослинної сировини у виготовленні борошняних кондитерських виробів з пісочного тіста. Визначено оптимальні концентрації шротів з ядер волоського горіха і кунжуту у технології пісочних виробів. Досліджено вплив композиції шротів з ядер волоського горіха і кунжуту на органолептичні показники пісочного тіста з додаванням від 10% до 25% замість борошна. Встановлено, що за умови додавання композиційної суміші у кількості 10-20% від маси борошна пшеничного показники сенсорної оцінки не суттєво відрізняється від контрольного зразка Досліджено структурно-механічні показники пісочного тіста. Встановлено, що у діапазоні вмісту композиції шротів 10-25% спостерігається зменшення гідратаційної здатності систем на 8-31%. Пісочне тісто є жировою емульсією і зниження частки вологи сприяє кращій якості готових виробів. Зменшення вмісту клейковини призводить до зниження розтяжності у 2,5 рази, яка у дослідному зразку становить – 0,38 мм проти контролю – 0,94 мм. Досліджено закономірності впливу композиції шротів на структурно- механічні показники пісочного тіста. Поступове збільшення вмісту композиції (від 10% до 20%) у складі пісочного тіста призводить до збільшення в’язкості (у 1,3-1,5 рази) та умовно миттєвого модуля пружності (1,9-2,5 рази). Шляхом математичного моделювання, з урахуванням показників вмісту Кальцію, Магнію, Фосфору визначено раціональне співвідношення шротів з ядер волоського горіха і кунжуту як 70:30 у композиційній суміші, яка є основою пісочного тіста. Розроблена технологія пісочного напівфабрикату підвищеної поживної цінності та асортимент пісочних виробів з нього, яка складається з п’яти етапів: на першому етапі проводять підготовку і механічну кулінарну обробку сировини, на другому – приготування пісочного тіста, третій етап – формування виробів, четвертий етап – випікання пісочних виробів, на п’ятому етапі відбувається охолодження, оздоблення, пакування готових пісочних виробів. Встановлено, що намочуваність пісочних виробів зі шротами на 6,3% більше за контроль, а щільність зменшилась на 10%, що є позитивним результатом. Встановлено, що у дослідних зразках пісочних виробів збільшився вміст білка – на 65%, клітковини – на 170%. Серед мінеральних речовин вміст Калію зріс у 3 рази, Кальцію – у 7 разів, Магнію – у 5 разів, Фосфору – у 3 рази, Феруму – у 4 рази, а співвідношення Mg:Ca:P наближається до рекомендованого і становить як 0,58:1:1,52. Проведено комплексну оцінку якості. Розроблено та затверджено нормативну та технологічну документацію на нові технології борошняних кондитерських виробів впроваджено у закладах ресторанного господарства. Економічний ефект від впровадження розроблених технологій пісочних виробів досягається за рахунок зниження собівартості, прискорення теплової обробки та зменшення витрат пшеничного борошна в/г.
ТЕХНОЛОГІЯ БОРОШНЯНИХ КОНДИТЕРСЬКИХ ПІСОЧНИХ ВИРОБІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ШРОТУ Спеціальність 05.18.16 – технологія харчової продукції
(ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 2025) Михайлик, Віталій Сергійович
Михайлик В.С. Технологія борошняних кондитерських пісочних виробів з використанням шроту. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.18.16 – технологія харчової продукції. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація присвячена науковому обґрунтуванню та розробленню технології борошняних кондитерських виробів із пісочного тіста з використанням шротів олійних культур. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю підвищити харчову та біологічну цінність за рахунок включення до рецептури композиції шротів з ядер волоського горіха і кунжуту. Перспективність використання шротів олійних культур в харчових технологіях обумовлено високим вмістом білків – до 40%, харчових волокон – до 30%, мінеральних речовин, особливо – Кальцію, Магнію, Фосфору. Упровадження нової технології дозволить більш повно використати харчовий потенціал вітчизняної рослинної сировини побічних продуктів переробки кунжуту і ядер волоського горіха та розширити асортимент борошняних кондитерських виробів з покращеним нутрієнтним складом.Мета дисертаційної роботи полягає у науковому обгрунтуванні та розробленні технології борошняних кондитерських пісочних виробів зі шротами ядер волоського горіха і кунжуту підвищеної харчової цінності. На основі аналітичної характеристики огляду вітчизняної та зарубіжної літератури встановлено доцільність використання рослинної сировини у виготовленні борошняних кондитерських виробів з пісочного тіста. Визначено оптимальні концентрації шротів з ядер волоського горіха і кунжуту у технології пісочних виробів. Досліджено вплив композиції шротів з ядер волоського горіха і кунжуту на органолептичні показники пісочного тіста з додаванням від 10% до 25% замість борошна. Встановлено, що за умови додавання композиційної суміші у кількості 10-20% від маси борошна пшеничного показники сенсорної оцінки не суттєво відрізняється від контрольного зразка Досліджено структурно-механічні показники пісочного тіста. Встановлено, що у діапазоні вмісту композиції шротів 10-25% спостерігається зменшення гідратаційної здатності систем на 8-31%. Пісочне тісто є жировою емульсією і зниження частки вологи сприяє кращій якості готових виробів. Зменшення вмісту клейковини призводить до зниження розтяжності у 2,5 рази, яка у дослідному зразку становить – 0,38 мм проти контролю – 0,94 мм. Досліджено закономірності впливу композиції шротів на структурно- механічні показники пісочного тіста. Поступове збільшення вмісту композиції (від 10% до 20%) у складі пісочного тіста призводить до збільшення в’язкості (у 1,3-1,5 рази) та умовно миттєвого модуля пружності (1,9-2,5 рази). Шляхом математичного моделювання, з урахуванням показників вмісту Кальцію, Магнію, Фосфору визначено раціональне співвідношення шротів з ядер волоського горіха і кунжуту як 70:30 у композиційній суміші, яка є основою пісочного тіста. Розроблена технологія пісочного напівфабрикату підвищеної поживної цінності та асортимент пісочних виробів з нього, яка складається з п’яти етапів: на першому етапі проводять підготовку і механічну кулінарну обробку сировини, на другому – приготування пісочного тіста, третій етап – формування виробів, четвертий етап – випікання пісочних виробів, на п’ятому етапі відбувається охолодження, оздоблення, пакування готових пісочних виробів. Встановлено, що намочуваність пісочних виробів зі шротами на 6,3% більше за контроль, а щільність зменшилась на 10%, що є позитивним результатом. Встановлено, що у дослідних зразках пісочних виробів збільшився вміст білка – на 65%, клітковини – на 170%. Серед мінеральних речовин вміст Калію зріс у 3 рази, Кальцію – у 7 разів, Магнію – у 5 разів, Фосфору – у 3 рази, Феруму – у 4 рази, а співвідношення Mg:Ca:P наближається до рекомендованого і становить як 0,58:1:1,52. Проведено комплексну оцінку якості. Розроблено та затверджено нормативну та технологічну документацію на нові технології борошняних кондитерських виробів впроваджено у закладах ресторанного господарства. Економічний ефект від впровадження розроблених технологій пісочних виробів досягається за рахунок зниження собівартості, прискорення теплової обробки та зменшення витрат пшеничного борошна в/г.
ТЕХНОЛОГІЯ ЖИТНЬО-ПШЕНИЧНОГО ХЛІБА З ПРОРОЩЕНИМ НАСІННЯМ ЛЬОНУ Спеціальність 181 – Харчові технології
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Караєвська, Світлана Петрівна
Краєвська С.П. «Технологія житньо-пшеничного хліба з пророщеним насінням льону» - кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 181 – Харчові технології. Державний торговельно-економічний університет, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2024. Дисертація присвячена технології використання пророщеного насіння льону у виробництві житньо-пшеничного хліба для збагачення виробів фізіологічно-функціональними речовинами. Досліджено насіння сортів льону: льон-довгунець «Вручий» та «Евріка», льон-кудряш «Оригінал» та «Блакитно- помаранчевий», що вирощені у Київській області. Запропоновано технологію пророщування насіння льону, яка полягає в попередньому замочуванні насіння льону у воді (співвідношення насіння льону та води 1:3) протягом 3-5 годин при температурі 20-25 0С до вмісту вологи у насінині 63-65 % з наступним відділенням від насіннєвої маси розчинів слизів та пророщуванням насіннєвої маси за температури 18-300С протягом 48-72 год до довжини паростків 3 мм. В процесі пророщування у насінині льону підвищується вміст амінокислот, приріст, яких становить у межах 20-49 %, накопичується вітаміни-антиоксиданти Е та С. Внаслідок пророщування у насінні льону вміст вітаміну С збільшується в 11,0-13,3 разів, а вітаміну Е (γ-токоферолу) у 4,2-5,8 разів. Найвищий вміст вітаміну Е до пророщування та після пророщування був у сорті льону «Вручий», що також є передумовою його підвищеної стійкості під час зберігання. Експериментально встановлено, що серед досліджуваних сортів льону, найбільш стійким у зберіганні є насіння льону сорту «Вручий» завдяки високому вмісту та значному накопиченню при пророщуванні вітаміну Е (γ-токоферолу). За динамікою накопичення вітаміну С у процесі пророщування насіння льону було встановлено, що тривалість пророщування повинна становити не більше 72 год. За експериментальними дослідженнями розроблено рецептурний склад фази активації дріжджів, вологістю 75…78 %: 3 % борошна від загальної кількості борошна в тісті, 2 % пресованих дріжджів до маси борошна в тісті, 10 % пророщеного насіння льону до маси борошна в тісті, що встановлено на підставі покращання підіймальної сили напівфабрикату. Встановлено параметри активації дріжджів: температура – 28±2 °С, тривалість замішування – 3…6 хв, тривалість активації – 45±5 хв. На підставі експериментальних досліджень розроблено рецептуру житньо-пшеничного хліба «Здравиця» із загальним вмістом пророщеного насіння льону 25 % до маси борошна з якого 10 % передбачено внесення з фазою активації. Встановлено, що внесення пророщеного насіння льону, призводить до зниження кількості клейковини та погіршання її якості. Вироби виготовлені у разі додавання пророщеного насіння льону рекомендовано виробляти формовими внаслідок погіршання формоутримувальної здатності тістових заготовок. Застосування фази активації дріжджів з використанням пророщеного насіння льону інтенсифікує процеси бродіння в тісті, завдяки збагаченню поживного середовища для дріжджів в рідкій фазі тіста, що підтверджено більшим виділення вуглекислого газу. Житньо-пшеничний хліб «Здравиця» характеризується кращими органолептичними показниками, порівняно з хлібом зі суміші житньо- пшеничного борошна: збільшується об’єм виробів, покращується колір виробів, еластичність м’якушки та смак і аромат, що підтверджується експериментальними дослідженнями, а саме покращання аромату відбувається за рахунок збільшення вмісту бісульфітзв’язуючих сполук після випікання так і після 48 год зберігання в скоринці та м’якушці у 1,3…1,7 разів порівняно з контролем. Внесення пророщеного насіння льону сприяє подовженню свіжості житньо-пшеничного хліба, що підтверджено кращими пружно-еластичними характеристиками м’якушки та переходом «вільної» вологи в бік міцно зв’язаної вологи, так у хлібі «Здравиця» після 48 год зберігання вміст зв’язаної вологи на 18,7 % більша порівняно з контролем. Це пов’язано, з утворенням комплексів білків з полісахаридами пророщеного насіння льону, які укріплюють стінки готових виробів. Встановлено, що використання пророщеного насіння льону сприяє підвищена кількість токоферолів, які в свою чергу призупиняють ріст мікроорганізмів у хлібі, що позитивно впливає на мікробіологічну чистоту. Житньо пшеничний хліб «Здравиця» має більш цінний хімічний склад, ніж контрольний зразок, вміст усіх мікро- та макронутрієнтів зростає, так вміст кальцію –- у 2 рази, селену – у 2,4 рази, вітамінів групи В – в 1,5 рази, а вітаміни Е та С з практично нульового вмісту збільшується до 57,93 мг та 2,4 мг відповідно і збільшується енергетична цінність на 25,5 % порівняно з контролем. За результатами проведених досліджень розроблено і затверджено рецептуру і технологічну інструкцію на виробництво житньо-пшеничного хліба «Здравиця» за прискореної технології. Технічну ефективність використання пророщеного насіння льону у технології житньо-пшеничного хліба підтверджено у виробничих умовах на ТОВ «Мурованокуриловецький хлібозавод», у харчовій лабораторії Київського професійного технологічного коледжу та вироблено дослідну партію на пекарні «Піщанська».
ТЕХНОЛОГІЯ МОДЕЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗВО Спеціальність 122 – Компʼютерні науки
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Шестак, Ярослав Іванович
Шестак Я. І. Технологія моделювання інформаційної інфраструктури ЗВО. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузізнань «Інформаційні технології» за спеціальністю 122 «Комп’ютерні науки».Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2024.Дисертація є комплексним дослідженням: аналізу та реалізаціїтехнології моделювання інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти,шляхом визначення концепції гармонізаційного відкритого цифровогоосвітнього простору та побудови математичної моделі інформаційноїінфраструктури закладу вищої освіти з інтелектуальною складовою, якапредставлена як функція, що залежить від її структурних компонентів та їхскладових в основу якого покладено інтелектуальну компоненту інформаційної інфрасткуктури, а також проєктуванні та деталізації кожного кроку структурованої моделі, що включає опис функціоналу та характеристик інформаційних впливів на компоненти системи моделі «Інформаційної інфраструктури ЗВО (ТО-ВЕ)», яка реалізована на основі інтелектуального центру взаємодії інформаційних компонентів інфраструктури закладу вищої освіти, та її практичної реалізації. Актуальність теми дослідження полягає у нівелюванні складності інформаційних інфраструктур закладів вищої освіти, неузгодженості інформаційних систем шляхом побудови структурованої ієрархічної інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти за моделями, з врахуванням нейромережевих алгоритмів, які нададуть можливість оптимізувати взаємодію всіх компонентів інформаційної інфраструктури, їх вплив на розвиток та застосування інтелектуального блоку, який прискорить обробку великих обсягів даних та буде впливати на безпеку інформаційної системи, інформаційні канали, потоки інформації, комп’ютерне обладнання, програмне забезпечення, систему кібербезпеки. Інформаційною базою дослідження стали нормативні матеріали, наукові праці вітчизняних та закордонних вчених, емпіричні результати власних досліджень моделей інформаційної інфраструктури закладів вищої освіти (Національного транспортного університету, Державного податкового університету, Державного торговельно-економічного університету). Методологічна основа дисертаційного дослідження полягає в теоретичних та методологічних основах системного та процесного підходів, загальнонаукових принципах, фундаментальних процесах технології моделювання щодо інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти як об’єкта дослідження. Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні використані методи теоретичного та емпіричного досліджень, серед яких можна вирізнити аналіз, синтез, аналогію, порівняння, формалізацію, тощо; аналіз структур;моделювання графічне (декомпозиція, проєктування) та математичне (метод аналізу ієрархій, метод розбиття графів, алгоритм Кернінгана-Ліна, інтеграція, оптимізація, тощо). Теоретичною основою дисертаційного дослідження є модель інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти з модулем інтелектуальної компоненти. Об’єктом дослідження є процеси побудови моделей інформаційної інфраструктури закладів вищої освіти та встановлення оптимізованих взаємозв’язків між структурними компонентами. Предметом дослідження технології моделювання інформаційної інфраструктури, з врахуванням інтелектуальної складової. Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі отримані такі наукові результати: Вперше: − розроблено модель інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти з інтелектуальною компонентою та проведено декомпозицію інтелектуального центру взаємодії складових інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти, яка представляє собою ієрархічну структуру та допомагає виявляти і усувати проблеми функціонування системи протягом її життєвого циклу, передбачаючи спрощення інформаційних інфраструктур закладів вищої освіти і усунення неузгодженостей шляхом побудови структурованої інформаційної системи на основі включення нейромережевих алгоритмів, які оптимізують взаємодію компонентів, покращують обробку даних і забезпечують безпеку, управління інформаційними потоками, комп’ютерним обладнанням та програмним забезпеченням.; − імплементовано інтелектуальну компоненту до інформаційної інфраструктури ЗВО, що керується нейромережними алгоритмами, які направлені на гармонізацію освітнього процесу та освітньої діяльності. − запропоновано математичну модель інформаційної інфраструктури закладу вищої освіти з інтелектуальною складовою, яка представлена як функція, що залежить від її структурних компонентів та їх складових, в основу моделі покладено інтелектуальну складову інформаційної інфраструктури, що визначена як оператор інтелектуального перетворення, який характеризує структуру та роботу інформаційної інфраструктури на основі вектора стану системи управління інфраструктурою, вектора управління процесами у інфраструктурі, вектора зовнішнього середовища, яке впливає на функціонування закладу вищої освіти, вектора сигналів мети функціонування інфраструктури закладу вищої освіти та вектора параметрів об’єкту управління. Удосконалено:− поняття «Інформаційної інфраструктури ЗВО», яке на відміну від поняття «Інформаційна інфраструктура суб’єкта господарської діяльності», враховує специфіку галузі економіки освіти, проаналізовані та класифіковані структурні компоненти, що визначають інформаційної інфраструктури ЗВО − модель програмно-апаратної топології інтелектуального центру взаємодії компонентів інформаційної інфраструктури, через представлення способу розміщення компонентів пристроїв, а саме сервера нейромережі, що включає в себе компонент Дата центр та Центр навчання нейронної мережі.Набули подальшого розвитку: − Концепція гармонізаційного відкритого цифрового простору ЗВО як комплекс вимог до інформаційної інфраструктура ЗВО, дотримання яких дозволяє оптимізувати процеси підтримки прийняття рішень; забезпечує побудову, модернізацію та подальший розвиток всіх складових інформаційної інфраструктури; − алгоритм запуску системи інтелектуального центру взаємодії компонентів інформаційної інфраструктури, в якому, на відміну від існуючих, запропоновано використання нейромережевих алгоритмів та створення центру навчання нейромережі. Практична значимість наукових результатів полягає в: - розробці проєкту моделі системи інформаційної інфраструктури ЗВО (TO-BE), яка реалізована на основі єдиного гармонізаційного відкритого цифрового простору ЗВО, та реалізована у вигляді концептуальної контекстної моделі; - розробці та впроваджені проєкту моделі «Інтелектуального центру взаємодії інформаційних компонентів інфраструктури ЗВО», на основі її декомпозиції; - розробці системи інформаційного, апаратно-програмного захисту, яка створена на основі Концепції єдиного гармонійного відкритого цифрового простору ЗВО та нормативно-правової бази, як складової «Захисту компонентів інформаційної інфраструктури ЗВО»; - проєктуванні архітектури інтелектуального центру взаємодіїкомпонентів інформаційної інфраструктури ЗВО: • структурна схема діаграми розгортання – модель програмно- апаратної топології інтелектуального центру взаємодії компонентів інформаційної інфраструктури; • діаграма активності – алгоритм запуску системи інтелектуального центру взаємодії компонентів інформаційної інфраструктури.Пропозиції щодо удосконалення інформаційної інфраструктури закладів вищої освіти з використанням інтелектуальної складової апробовані та впровадженні у: 1. Національному транспортному університеті – внесено зміни у інформаційних потоках інфраструктури , застосована низка безпекових заходів для покращення швидкодії інформаційних систем, була оптимізована структура та адаптовані типи, кількісні та якісні параметри потоків інформації у базах даних. Відповідно, інформація і ресурси інформаційної інфраструктури ЗВО за рахунок моделювання будуть максимально ефективно використані, стало видно реальну потребу у збільшенні ресурсів ситем та прогнозувати витрати на утримання систем (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 26.06.2024 № 1102 / 01 ). 2. Держаному торговельно-економічному університеті – модель системи інформаційної інфраструктури ТO-BE, проєкт та архітектуру програмно- апаратної топології інтелектуального центру взаємодії компонентів інформаційної інфраструктури (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 28.06.2024 № 1326 / 27 ). 3. Ужгородському національному університеті – проведено реструктуризацію інформаційної інфраструктури ЗВО, оптимізовано потоки інформації та трансформація інформаційних систем з використанням моделі з інтелектуальним центром та сервера штучного інтелекту. Використана модель TO-BE – дала можливість більш ефективно використовувати інформаційні ресурси університету, проводити аналіз великих обсягів даних, узгоджувати та трансформуватицифрову інформацію, направляти прийняття рішень та будувати прогнози розвитку інформаційних систем (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження 27.06.2024 № 132 / 24 ). 4. Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» – апробовано та впроваджено модель «інтелектуального центру взаємодії інформаційних компонентів інфраструктури закладу вищої освіти»(довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 09.07.2024 № 06-103 / 257 ). 5. Київському національному університеті будівництва та архітектури – впровадили та застосували сервер з використанням елементів штучного інтелекту, побудовано резервні комунікації для підвищення стійкості інформаційних систем університету. Завдяки запропонованій моделі інформаційної інфраструктури ЗВО прогнозується розвиток та модернізація інформаційної системи, дає можливість прогнозувати витрати на побудову, модернізацію та оновлення апаратної, програмної частини та комунікацій відповідно вимог захищеного кіберпростору (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 09.07.2024 № 14-1.9 / 588 ). Дисертаційна робота виконувалась відповідно до планів науково- дослідних робіт Державного торговельно-економічного університету в рамках ініціативних тем: - «Проектування інформаційних технологій освітнього середовища» (номер державної реєстрації №0121U100278); - «Моделювання інформаційно-аналітичної системи контролю якості процесу виробництва продукції» (номер державної реєстрації № 0121109155). Результати дисертаційного дослідження використано у освітньому процесі Державного торговельно-економічного університету при викладанні дисциплін «Комп’ютерні мережі», «Захист комп’ютерних мереж», «Бази даних», «Хмарні та Grid технології», «Основи кібербезпеки» та в розробці методичного забезпечення освітнього процесу.
ТЕХНОЛОГІЯ НИЗЬКОЛАКТОЗНИХ КИСЛОМОЛОЧНИХ НАПОЇВ НА ОСНОВІ СКОЛОТИН Спеціальність 181 – Харчові технології
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Серенко, Антон Андрійович
Серенко А.А. Технологія низьколактозних кисломолочних напоїв на основі сколотин. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 18 «Виробництво та технології» за спеціальністю 181 «Харчові технології» – Державний торговельно-економічний університет Міністерства освіти і науки України, Київ, 2024. Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню та розробленню технології низьколактозних кисломолочних напоїв на основі сколотин для осіб із лактазною недостатністю. Актуальність і доцільність дисертаційного дослідження обумовлена підвищеним попитом на молочну продукцію зі зниженим вмістом лактози. За статистичними даними, на лактазну недостатність страждає близько 11% населення світу, для України цей показник становить 15-35% дорослого населення. Проте асортимент безлактозних і низьколактозних продуктів вітчизняного виробництва залишається досить вузьким, а для задоволення попиту споживачів залучаються продукти закордонного виробництва. Складна ситуація на ринку молочних продуктів сьогодні загострюється через те, що після двох років бойових дій на території України частина молокопереробних підприємств перестали функціонувати і, як наслідок, обсяги виробництва молока за два роки знизилися майже на 13%, що призвело до підвищення цін на молочні продукти вітчизняного виробництва. Домінантною постає проблема залучення та використання харчового потенціалу вторинної молочної сировини (знежиреного молока, сироватки молочної, сколотин), що утворюється під час традиційного перероблення молока на вершки, сир кисломолочний, масло вершкове. Тому, за даних умов розроблення науково обґрунтованих технологій кисломолочних напоїв на основі вторинної молочної сировини із регульованим вуглеводним складом для осіб із лактазною недостатністю у контексті державної політики щодо ресурсозбереження та глибокої переробки харчової сировини є актуальним та своєчасним завданням. На основі теоретичних і експериментальних досліджень сформульовано й доведено наукову гіпотезу – використання сколотин, як молочної основи для виробництва низьколактозного йогурту, за умов спрямованого регулювання їх функціонально-технологічних властивостей в процесі ферментування уможливить отримати новий продукт з прогнозованими показниками якості для осіб із лактазною недостатністю. Доведено перспективність використання вторинної молочної сировини у виробництві низьколактозних кисломолочних напоїв. На основі аналізу хімічного складу та функціонально-технологічних властивостей обґрунтовано технологічну доцільність використання сколотин, отриманих при виробництві масла методом збивання вершків, як молочної основи для виробництва низьколактозних йогуртів. Встановлено, що використання сухого концентрату молочних білків (КМБ-85) у кількості 6,5…8% для нормалізації сколотин за вмістом сухих речовин дозволить отримати низьколактозний йогурт підвищеної харчової цінності із заданими реологічними властивостями. На основі експериментальних досліджень визначено, що ефективність гідролізу лактози у сколотинах із підвищеним вмістом сухих речовин становить 70-75% за таких раціональних параметрів: концентрація ферментного препарату β-галактозидази GODO-YNL2 – 0,03…0,05%, тривалість процесу – 90…150 хв., температура 40±2оС. Встановлено закономірності впливу технологічних параметрів сквашування на формування кисломолочного згустку низьколактозного йогурту. Шляхом багатофакторного експерименту визначено, що утворення стабільного кисломолочного згустку із нормованою титрованою кислотністю в межах 80…140°Т відбувається за таких параметрів: доза заквашувального препарату для йогурту YC-X11 – 2,6 мг/100 г, температура сквашування - 40±2°С, тривалість процесу – 210 хв. Розроблено рецептуру та технологічну схему одержання низьколактозного йогурту на основі сколотин. Новизна запропонованих технічних рішень підтверджена патентом України на корисну модель. Отримано комплекс даних, що характеризує якість розробленого низьколактозного йогурту, доведено його високу харчову та біологічну цінність. Визначено, що вмістом білкових речовин низьколактозний йогурт на основі сколотин перевищує безлактозний йогурт «На здоров’я» (контроль) у 3,3 рази. Вміст жиру в досліджуваному зразку зменшився втричі. Загальний вміст вуглеводів у 100 г низьколактозного йогурту становить 4,43%, у т. ч. лактози – 0,73%, що відповідає вимогам Європейського агентства з безпечності харчових продуктів до її вмісту в низьколактозних молочних продуктах. Розроблений низьколактозний йогурт характеризується високим вмістом мінеральних речовин і вітамінів. Так, вміст Кальцію та Магнію збільшився на 3,3 і 20% відповідно. Використання сколотин як молочної основи для виробництва низьколактозного йогурту сприяло збільшенню вмісту вітаміну Е (токоферолу) у 14,8 рази, ретинолу – в 5,0 разів, тіаміну – в 4,3, ніацину – у 3,2, вітаміну В5 – у 3 рази. Збільшення вмісту білка у розробленому низьколактозному йогурті приводить до збільшення на 27,9% його енергетичної цінності у порівнянні з контролем. Аналіз амінокислотного складу білків низьколактозного йогурту на основі сколотин свідчить, що він характеризується, у порівняні з контрольним зразком, суттєвим збільшенням незамінних та замінних амінокислот – у 3,4 та 3,1 рази відповідно. Питома вага незамінних амінокислот від загальної суми амінокислот у білках розробленого кисломолочного напою становить 43,64%, замінних амінокислот – 56,36%. Серед незамінних амінокислот суттєво збільшився вміст фенілаланіну та метіоніну, у 3,9 і 3,8 рази відповідно. Дещо менше підвищився вміст валіну та треоніну, у 3,2 і 3,3 рази відповідно. Спостерігається збільшення вмісту лейцину та лізину у майже 3,5 рази, як порівняти з контролем. У складі білків низьколактозного йогурту відсутні лімітуючі амінокислоти. Вміст усіх незамінних амінокислот перевищує норми, встановлені ФАО/ВООЗ, що є показником високої біологічної цінності розробленого продукту. Білки розробленого продукту характеризується високим ступенем гідролізу трипсином і меншим ступенем – пепсином. Загалом перетравлюваність білків розробленого низьколактозного йогурту перевищує контроль, що свідчить про високий рівень його біологічної цінності. Встановлено, що за показниками безпечності низьколактозний йогурт на основі сколотин відповідає вимогам нормативної документації. На основі досліджень зміни фізико-хімічних, органолептичних, реологічних та мікробіологічних показників розробленого низьколактозного йогурту обґрунтовано режими та терміни його зберігання: температура 4±2°С, відносна вологість повітря 75…80%, термін зберігання – не більше 14 діб. Визначено, що розроблений йогурт характеризується більш високими вологоутримувальними властивостям, що обумовлено підвищеним вмістом сироваткових білків у сколотинах. Встановлено, що протягом всього терміну зберігання вміст молочнокислих бактерій у розробленому йогурту зберігається на високому рівні. Визначено, що комплексний показник якості низьколактозного йогурту позиціонується в інтервалі «відмінної якості» та на 5,96% перевищує комплексний показник якості контролю. Здійснено оцінку ефективності функціонування розробленої технології низьколактозного йогурту на основі сколотин. Показано, що розроблена технологія забезпечує виробництво продукції на основі вітчизняної ресурсної бази, включаючи не тільки вихідну локальну сировину, але й основні інгредієнти. Проведено розрахунок собівартості і відпускної ціни низьколактозного йогурту на основі сколотин. Встановлено, що відпускна ціна розроблених йогуртів на 15% нижча за відпускну ціну аналогічної продукції, яка реалізується на ринку, що є резервом зростання прибутковості та джерелом конкурентної переваги. Соціальний ефект від розробленого продукту полягає у розширенні вітчизняного асортименту низьколактозних молочних продуктів підвищеної харчової цінності за рахунок раціонального використання харчового потенціалу вторинної молочної сировини.
ТОВАРОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА ХОЛОДНОЇ ЗБРОЇ Спеціальність 076 – Підприємництво, торгівля та біржова діяльність
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Вовк, Юлія Русланівна
Вовк Ю. Р. Товарознавча експертиза холодної зброї. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 076 – Підприємництво, торгівля та біржова діяльність. – Державний торговельно- економічний університет, Київ, 2023. Дисертаційна робота Вовк Ю. Р. присвячена науково-теоретичному обґрунтуванню та проведенню товарознавчої експертизи клинкової холодної для встановлення її автентичності, а також прогнозуванню вартості в завданнях оцінювання рівня можливих збитків національної культури у разі її втрати. Холодна зброя – це один з найдавніших винаходів людства, який з’явився ще сім тисячоліть тому в бронзову добу (ранній енеоліт), коли були вперше виготовлені предмети з металів – міді, бронзи, свинцю. Зброя, посуд, ужиткові речі, які сьогодні вивчають археологи, історики, мистецтвознавці та товарознавці, є джерелом об’єктивної інформації про давній світ, розвиток технологій, мистецтва та культури загалом. Вони становлять вагому частину на антикварному ринку світу. За інформативністю та видовим розмаїттям зброя посідає чільне місце серед артефактів минулого і є специфічним товаром. Об’єктом дослідження є клинкова холодна зброя, виготовлена зі сплавів заліза різних історичних періодів, що має матеріальну, художню та історико- культурну цінність і зберігається в музейних фондах й приватних колекціях України та реалізується на аукціонах. Для досліджень було залучено зразки холодної зброї з колекцій Національного військово-історичного музею України, приватних колекцій та фондів державних та недержавних форм власності. Предметом дослідження є критерії, показники якості, автентичність та вартість клинкової холодної зброї. Були поставлені та виконані такі завдання: обґрунтовано вибір зразків клинкової холодної зброї, представленої в українських музеях та приватних колекціях, яка належить до певних історичних періодів та має різне призначення; запропоновано необхідну і достатню сукупність критеріїв і показників якості для встановлення автентичності та прогнозування вартості клинкової холодної зброї; визначено критерії для ідентифікації т встановлення еталонного виду клинкової холодної зброї на основі її морфометричних параметрів та показників спорідненості Рассела-Рао. Було удосконалено методи визначення хімічного складу поверхні клинкової холодної зброї щодо встановлення її автентичності та вікової приналежності; також виявлено вплив термічної обробки на хімічний склад поверхні та процес природного самоочищення клинкової холодної зброї; розроблено регламент для проведення товарознавчої експертизи клинкової холодної зброї для встановлення її автентичності; розроблено математичну модель прогнозування вартості клинкової холодної зброї, зокрема для визначення збитків, нанесених музейному фонду України внаслідок збройної агресії російської федерації; впроваджено результати досліджень у практику проведення товарознавчих судових експертиз та професійної оціночної діяльності. У ході виконання поставлених завдань досліджено тенденції і проблеми, пов’язані з розвитком товарознавчої експертизи холодної зброї в Україні та світі. Вивчено закономірності ціноутворення на історичну клинкову холодну зброю та особливості її реалізації, побудовано математичну модель, яка дозволяє здійснювати обґрунтоване прогнозування вартості на основі облікукорисної інформації про неї – відомостей про її вік, спосіб виготовлення, причетність до історичних подій, стан збереження та інше. Результати цієї роботи будуть корисними для товарознавчого оцінювання рівня збитків національної та світової культури, нанесеними військовими діями. У роботі описано результати досліджень хімічного складу поверхні клинкової холодної зброї, що отримані на основі стандартних методів досліджень: органолептичного, морфометричного, рентгенофлуоресцентного аналізів, емісійного аналізу за допомогою електронного мікроскопа та методів математичного моделювання. Також використані методи дослідження, розроблені автором, а саме: методику встановлення автентичності клинкової холодної зброї із використанням результатів дослідження хімічного складу елімінованих домішкових елементів на поверхні клинкової холодної зброї. Подано та удосконалено автором методику прогнозування вартості холодної зброї на основі регресійного аналізу даних статистичних показників відкритого ринку. Авторська розробка має особливу актуальність для розвиткуекспертної справи, боротьби з фальсифікацією артефактів історії та прогнозування втрат, завданих національній культурі внаслідок збройної агресії російської федерації. Для виконання завдання автором використано комплексний підхід для вирішення найбільш нагальних питань товарознавчої експертизи, базований на використанні добре атрибутованих еталонних зразків холодної зброї, які зберігаються в музейних колекціях різних форм власності. Він передбачає поєднання традиційних методів наукової атрибуції й результатів застосування авторської методики аналітичного підтвердження автентичності. Наукова новизна роботи полягає у розробленні регламенту проведення товарознавчої експертизи, який включає встановлення автентичності клинкової холодної зброї, а також прогнозування її вікової приналежності та вартості, зокрема в завданнях оцінки фінансових збитків унаслідок збройної агресії російської федерації. Уперше обґрунтовано сукупність критеріїв, показників якості та методів дослідження клинкової холодної зброї експертній справі та доведено можливість застосування розробленого алгоритму встановлення автентичності та вікової приналежності клинкової холодної зброї з використанням удосконаленої методики дослідження хімічного складу її поверхні та впливу термічної обробки. Набуло подальшого розвитку удосконалення методів дослідження хімічного складу поверхні клинкової холодної зброї та прогнозування вартості клинкової холодної зброї з урахуванням видової специфіки.Удосконалено метод визначення хімічного складу поверхні клинкової холодної зброї для встановлення її автентичності, який полягає у натиранні усієї поверхні досліджуваного зразка без зольним папером або бавовняним тампоном із подальшим дослідженням емісійного спектра поверхні клинкової холодної зброї за допомогою електронного мікроскопа та якісного і кількісного складу домішок елімінованих хімічних елементів за допомогоюРФА. Показано вплив параметрів термообробки (температура та тривалість) на процес елімінації домішкових елементів. Доведено, що термічна обробка поверхні металу при температурі, вищій за 300°С сприяє руйнуванню кристалічної ґратки та стрімкій елімінації домішкових хімічних елементів з великими розмірами іонів (K, Na, Са). Зазначені хімічні елементи можуть свідчити про сучасне виробництво досліджуваних зразків. Розроблено математичну модель прогнозування вартості клинкової холодної зброї, в основу якої покладено вивчення вартісних та якісних показників на основі регресійного рівняння. Застосування моделі дозволило виявити відхилення прогнозованої вартості на прикладі короткої шаблі із Сіная, шаблі унтерофіцерської з Пруссії та ритуального меча Дха від їх стартових цін реалізації на аукціонах. Модель прогнозування вартості клинкової холодної зброї може бути застосована для розрахунку втрат та збитків, зокрема, внаслідок збройної агресії російської федерації. Робота виконувалася у лабораторії кафедри товарознавства та митної справи Державного торговельно-економічного університету й у співпраці з лабораторіями Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка Національної академії наук України, Національного науково-дослідного реставраційного центру України, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби України. За результатами виробничого впровадження встановлено, що не зважаючи на те, що для виготовлення сучасної холодної зброї використовується той самий метал, виплавлений з руд тих самих родовищ, що і десятки й сотні років тому, у процесі побутування його хімічний склад упродовж тривалого побутування змінюється. Поверхня історичної холодної зброї самоочищується, у той час як на поверхню сучасних металів постійно елімінують різні хімічні домішки. Тому, хімічний склад поверхні металу холодної зброї є одним з критеріїв автентичності, а визначення хімічногоскладу проводилось авторською методикою.
ТОРГОВЕЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ БЛИЗЬКОГО СХОДУ ТА АФРИКИ Спеціальність 292 – Міжнародні економічні відносини
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Омран. Хоссейн Золфалі
Омран Хоссейн Золфалі Торговельне співробітництво України з країнами Близького Сходу та Африки. – На правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 292 – Міжнародні економічні відносини. – Державний торговельно-економічний університет. –Київ, 2023. У дисертації досліджено теоретико-методичні засади торговельного співробітництва між країнами, виявлено специфіку торговельних відносин України з країнами Близького Сходу та Африки, обґрунтовано стратегічні напрями їх трансформацій в ХХІ ст. В результаті проведеного аналізу систематизовано науково-методичні підходи щодо дослідження торговельного співробітництва між країнами, визначено його теоретичні та практичні аспекти формування та функціонування. Доведено, що посилення проявів такого співробітництва в історичному вимірі сприяло розвитку тісних економічних та соціальних контактів, кооперації та інтеграції на різних рівнях економічних відносин. На основі проведеного аналізу, систематизовано та узагальнено підходи до співвідношення понять «міжнародна торгівля», «зовнішня політика», «протекціонізм», «політика вільної торгівлі», тощо. Враховуюче це, запропоновано уточнити змістовне наповнення категорії «міжнародне торговельне співробітництво», за рахунок виокремлення асиметричної складової такого співробітництва, під якою слід розуміти налагодження та розвиток ефективної взаємодії двох або більше країн в асиметричних умовах торгівлі, які спричинені наявністю або відсутністю факторів виробництва, інституційних перешкод у сфері міжнародного обміну товарами і послугами, а також різною динамікою економічного розвитку. У роботі визначено методичні підходи до оцінювання результативності торговельного співробітництва країн на основі ідентифікації показників, які можуть бути використані для аналізу торговельного співробітництва між країнами. Запропоновано комплексну модель оцінювання такого співробітництва , що надає можливість як на основі запропонованого підходу окреслити рівень співпраці між країнами, так і виконувати на цій основі постійний моніторинг результативності запропонованих заходів. В результаті проведеного дослідження здійснено аналіз регіональних особливостей формування торговельних відносин між Україною та країнами Близького Сходу та Африки на основі проведеного економіко-математичного моделювання. Динаміка обсягів взаємної торгівлі демонструє стале збільшення, що потенційно створює передумови для розширення існуючих елементів співробітництва та формування фундаменту для стратегічних напрямів повоєнного відновлення економіки України. На основі проведеної кластеризації було визначено 4 групи країн, що дозволило виділити характерні особливості розвитку торговельних відносин з країнами. Результати аналізу, проведеного із часовим інтервалом з 2011 по2021 роки, показало, що Туреччина зберігає свій статус основного торговельного партнера (перший кластер), в свою чергу Єгипет відіграє вагому роль у торговельному портфелі України. Інші країни регіону увійшли в третій та четвертий кластери. Доцільно зазначити, що сальдо торговельного балансу із більшістю країн було позитивним , враховуючи низьку диверсифікованість зовнішньої торгівлі всіх залучених партнерів.Проаналізовано розвиток торговельного співробітництва України та країн Близького Сходу та Африки у галузевому розрізі та здійснено розрахунок індексу компліментарності за період 2017-2021 роки. Для визначення ступеня подібності в товарній структурі експорту України та імпорту торговельних партнерів були проведені відповідні розрахунки (для аналізу були обрані наступні країни-партнери: Туреччина, Ізраїль, Єгипет, Туніс, ОАЕ, Саудівська Аравія). Вимірювання були здійснені на основі 20 товарних груп за двома знаками, найбільш вагомими з яких були наступні: чорні метали, зернові культури, м'ясо та їстівні субпродукти, жири та олії та ін. Проведений SWOT-аналіз дозволив визначити основні загрози та можливості у розвитку торговельного співробітництва між країнами. Доведено, що дефіцит робочої сили на ринку праці України може суттєво вплинути на конкурентоспроможність національних товарів на цільових ринках, і може скоригувати здатність економічної системи створювати як ресурсні, так і інноваційні продукти. Систематизовано інституційно- правові засади та інституційну структуру підтримки торговельного співробітництва України та країн Близького Сходу та Африки. Це дозволило обґрунтувати необхідність створення науково-дослідного інституту зовнішньої торгівлі з метою надання наукової та фахової підтримки органам виконавчої влади та національним експортерам із формування пріоритетних напрямів підтримки співробітництва. Оцінювання рівня тарифного захисту ринків країн і надало можливість визначити, що країни Близького Сходу та Африки мають високий тарифний і нетарифний захист внутрішніх ринків, особливо на сільськогосподарську продукцію, що створює асиметричні та несприятливі умови для здійснення зовнішньої торгівлі вітчизняними економічними суб’єктами, незважаючи на наявний рівень співпраці. Сформовано та обґрунтовано стратегічні орієнтири економічного розвитку торговельних відносин країн регіонів, на основі яких можуть бути застосовані відповідні заходи для підтримки вітчизняних експортерів. Головною зміною у цьому контексті має бути перехід від політики все охоплення в країнах Близького Сходу та Північної Африки до визначення проривних ринків для зосередження зусиль на розвитку торговельно співробітництва на них. На основі отриманих результатів кластерного аналізу запропоновано два сценарії розвитку торговельного співробітництва між країнами. Застосування і першого, і другого сценаріїв потребує проведення подальших перемовин щодо спрощення торговельних правил та відповідної фінансової підтримки. Інструментарій стимулювання торговельного співробітництва України із країнами Близького Сходу та Африки має включати наступні складові: визначення пріоритетів середньо- та довгострокового співробітництва; формування системи фінансових та нефінансових інструментів підтримки експортерів на цільових ринках; узгодження переліку потенційних інноваційних проектів, які можуть бути реалізовані через розвиток стартап екосистем, створення платформи підтримки інноваційних компаній. Доведено, що зовнішньоторговельна політика України має бути трансформована та розширена за рахунок випереджуючої ринкові очікування системи підтримки вітчизняного експорту, враховуючи поточні ризики війського стану в державі та особливості післявоєнного відновлення. Враховуючі це в роботі було удосконалено методологічний підхід до побудови дорожньої карти торговельного співробітництва України з окремими країнами Близького Сходу та Африки із покроковим визначенням етапів співпраці двох та більше сторін на основі сформованої візії та цілей розвитку торговельного співробітництва з конкретною країною зазначеного регіону відповідно до обраного типу сценарію. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні матеріали та теоретичні положення роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і набули практичного застосування: при обґрунтуванні стратегії розвитку ТОВ «Альянсметпром» на 2023 рік (довідка № 06/12 від 06.12.2022); в діяльності Асоціації «Український національний комітет Міжнародної торгової палати» (ICC Ukraine) при обґрунтуванні заходів, що спрямовані на покращення торговельного співробітництва з країнами близькосхідного регіону та Африки(довідка № 0126 від 14.12.2022).
ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ Спеціальність 051 – Економіка
(Державний торговельно-економічний університет, 2025) Титиш, Богдан Йосипович
Титиш Б. Й. Трансформація конкурентних відносин в умовах цифровізації економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 – Економіка. – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню трансформації конкурентних відносин в умовах актуальних на сьогодні трендів цифровізації економіки. Проаналізовані ключові зміни на тренди розвитку конкурентних відносин в умовах цифровізації як на глобальному рівні, так і на рівні національної економіки України. Виявлені та досліджені ланцюгові ефекти, що виражаються в здатності одного тренду провокувати формування іншого тренду з впливом на різні елементи ринкового середовища. У роботі окреслено ключові можливості та виклики, що стоять перед ринковою конкуренцією та які формуються в сучасному економічному контексті під впливом проникнення цифрових технологій у всі аспекти повсякденного життя. Дослідження підтверджує, що цифровізація, що ґрунтується на широкому використанні мережевих інформаційно-комунікаційних технологій, є домінуючим трендом розвитку світової економіки, що призводить до докорінних змін не лише в технологічних процесах, а й у структурі та характері конкурентних відносин. Зокрема, цифрові платформи, які є основними драйверами цифрової економіки, сприяють концентрації ринкової влади завдяки ефектам масштабу, мережевим ефектам, а також здатності до акумуляції великої кількості даних про користувачів цих платформ. Більше того, ці дані використовуються платформами як для підвищення поінформованості власних дій, так і з метою подальшого продажу таких даних в тому чи іншому вигляді. Крім того, розвиток обчислювальних здатностей сприяє широкому використанню складних алгоритмів, які лежать в основі пошукового ранжування, що формує ризики заміщення механізмів ринкової саморегуляції. Очевидно, що більше користувачів на платформі, то більшою є її цінність для всіх учасників ринку, а це веде до створення монополістичних або олігополістичних структур, що є характерними для цифрових ринків. Водночас, цифрові технології дають можливість кінцевим споживачам користуватись благами умовно безкоштовно, розраховуючись при цьому власними даними. У роботі приводиться аналіз, згідно якого підвищення доступності благ через їх цифрову природу і легкість реплікації сприяло тому, що значною мірою зросла швидкість охоплення великих мас аудиторії. В умовах глибокого проникнення цифрових технологій досягнення аудиторії в мільйони користувачів на сьогодні є завданням, що може бути виконаним у лічені години, тоді як в минулому столітті для подібного результату знадобились би десятки років. Цифровізація змінює як механізми конкуренції, так і методи моніторингу конкурентних відносин. Традиційний інструментарій, що використовується для аналізу конкурентних відносин на звичайних ринках, виявляється неефективним у випадках, коли конкуренти є цифровими платформами або ІТ-компаніями. У таких умовах важливо застосовувати нові методологічні підходи до розуміння природи конкуренції та розробки ефективних інструментів антимонопольного регулювання, які повинні охоплювати не лише економічні, але й соціальні, культурні та інформаційні аспекти. Крім того, зростає важливість використання комплексних підходів, які здатні оцінювати ризики концентрації в умовах активного укрупнення цифрових гігантів як у вертикальному, так і в горизонтальному напрямах. У дослідженні окремо виділено проблему захисту прав споживачів у цифровій економіці, що зумовлено необхідністю гарантувати свободу вибору, захист персональних даних і запобігання маніпуляціям з боку домінуючих платформ. Оцінка впливу цифрових платформ на розвиток конкурентних відносин дозволяє зробити висновок про необхідність створення нових моделей регулювання для забезпечення ефективного функціонування цифрових ринків. В роботі аналізуються як правові, так і технологічні аспекти, що можуть бути об’єднані задля підвищення здатності користувачів до контролю над приватними даними. Одним із важливих аспектів роботи є дослідження мережевих ефектів, які мають значний вплив на розвиток конкурентних відносин у цифровій економіці. Мережеві ефекти за своїм змістом є явищем, при якому цінність від споживання блага зростає, якщо цим благом користується інший додатковий споживач. В досліджені проаналізовано, що такий додатковий споживач має володіти рядом характеристик, аби його приєднання до мережі сприяло зростанню цінності від користування такою мережею. Важливим аспектом в дослідженні мережевих ефектів є цілеспрямована політика компаній щодо збереження своїх мереж, яка виражається у поширенні практик формування бар’єрів переключення, які значною мірою ускладнюють відтік користувачів до мережі-конкурента. Подібні тенденції здатні призвести до надмірної концентрації ринку в руках кількох великих гравців, що обмежує конкуренцію і підвищує ризик монополізації. Така ситуація вимагає розробки нових регуляторних механізмів для запобігання зловживанням ринковою владою з боку домінуючих платформ. Водночас, в роботі пропонується розглянути можливості ситуативної кооперації з технологічними компаніями з метою усунення виявленого в процесі аналізу технологічного лагу, який ускладнює реалізацію антимонопольної політики в поновному обсязі з огляду на екстериторіальний характер діяльності технологічних корпорацій. У роботі також розглядаються специфічні особливості розвитку цифрової економіки в Україні. Автор аналізує процеси, що відбуваються на вітчизняних ринках, зокрема, досліджує вплив цифровізаційної трансформації на розвиток підприємств та конкурентного середовища в Україні. Спостерігається асиметрія в ступені цифровізації ключових секторів економіки, що може сигналізувати про необхідність створення відповідних умов для посилення цифровізаційних тенденцій в таких секторах. У роботі аналізується зв’язок між отриманими результатами дослідження та випадками, коли напрями, що потребують вдосконалення, стали об’єктом зовнішнього втручання та спричинили значні економічні збитки на рівні країни. Окремо в дисертації розглядаються нові підходи до зниження ринкових бар’єрів і пропонуються шляхи вдосконалення системи регулювання конкурентних відносин. Запропоновані заходи включають, зокрема, створення більш відкритих і прозорих умов для входу нових учасників на ринок, зменшення адміністративних бар’єрів для стартапів і малих підприємств, а також удосконалення механізмів державного контролю за великими цифровими платформами. Враховуючи специфіку цифрових ринків, автор пропонує ряд рекомендацій державних регуляторів та представників підприємницького середовища щодо забезпечення ефективного розвитку конкуренції в цифровій економіці. Практичне значення результатів роботи полягає в тому, що вони можуть бути використані для вдосконалення інструментів конкурентної політики держави в умовах цифровізації економіки. Зокрема, запропоновані підходи до моніторингу і регулювання цифрових ринків можуть допомогти в створенні більш справедливих умов для бізнесу та забезпечити захист прав споживачів. Крім того, рекомендації щодо вдосконалення конкурентної політики та зниження бар’єрів на ринку будуть корисними для державних органів, зокрема для антимонопольних відомств. Цифровізація економіки є потужним чинником розвитку сучасних ринків і трансформації конкурентних відносин. Однак вона також ставить нові виклики, зокрема щодо збереження рівноваги між інноваціями і забезпеченням справедливої конкуренції. Дослідження дає змогу не лише поглибити розуміння цих процесів, а й розробити практичні рекомендації для забезпечення ефективного регулювання і стимулювання розвитку конкурентних відносин у цифровій економіці.
УПРАВЛІННЯ БРЕНДОМ РОБОТОДАВЦЯ Спеціальність 073 – Менеджмент
(Державний торговельно-економічний університет, 2024) Джулай, Марина Володимирівна
Джулай М.В. Управління брендом роботодавця. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 08.00.04 – економіка та управління підприємствами: Державний торговельно-економічний університет. – Київ, 2024. У дисертації досліджено різні підходи до визначення поняття «бренд роботодавця». Основними характеристиками визначено сукупність якостей, характеристик та емоцій, які асоціюються в працівників компанії та потенційних кандидатів та вирізняють її порівняно з іншими роботодавцями; перелік матеріальних та нематеріальних заходів спрямованих на формування позитивного іміджу компанії серед цільової аудиторії; дворівнева структура формування. «Бренд роботодавця» є частиною корпоративного бренду компанії. Загальними принципами управління брендом роботодавця є орієнтація на кандидата, урахування інтересів бізнесу та суспільства, орієнтація на загальний імідж та бренд компанії, формування корпоративної культури та безперервний розвиток. Управління брендом роботодавця – це стратегічний підхід до створення та утримання позитивного іміджу компанії серед потенційних та поточних працівників. Основна мета – позначити компанію як привабливого роботодавця, здатного конкурувати за талановитих працівників на ринку праці. Це включає в себе розробку та підтримку ефективної стратегії залучення персоналу до роботи, формування позитивної репутації роботодавця, а також створення та утримання корпоративного бренду як привабливого місця для праці. Складовими процесу управління бренду роботодавця є інструменти, методи, суб’єкти та об’єкти бренду. До інструментів управління належать аналітика, соціальні медіа, PR, багатоканальний маркетинг. Методами управління брендом роботодавця є опитування, фокус-групи, моніторинг, дослідження інформації в Інтернет. Об’єктом дослідження є процес управління брендом роботодавця для представників покоління Z. Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні засади формування та розвитку бренду роботодавця для представників покоління Z. Для дослідження було обрано бренд роботодавця для студентів та випускників освітніх закладів. Він спрямований на формування позитивних асоціацій з компанією, враховуючи особливості характеристик покоління зумерів. Для формування бажаного образу бренду роботодавця використовується перелік переваг, які є привабливими для потенційних кандидатів для роботи. Сукупність переваг роботи є ціннісною пропозицію роботодавця. Визначено зміст поняття «ціннісна пропозиція роботодавця» для представників покоління Z. Також було сформовано портрет аудиторії студентів покоління зумерів із поведінковими, професійними, віковими індикаторами та впливом тенденцій світової економіки. Узагальнено атрибути ціннісної пропозиції бренду роботодавця таких як: заробітна плата, додаткові виплати (премії, бонуси), кар’єрний розвиток, можливість віддаленої роботи, гнучкий графік роботи, навчання всередині компанії, офіційне працевлаштування, вплив бізнесу на навколишнє середовище, нові проекти та завдання працівників, технологічність процесів компанії, імідж компанії, соціальна відповідальність, команда, корпоративна культура, заходи для працівників компанії (корпоративи, тімбілдинги тощо), медичне страхування. На основі проведеного компаративного аналізу поглядів науковців щодо ціннісних пропозицій бренду роботодавця було проведено їх типізацію. Визначено методичні підходи до формування та оцінки бренду роботодавця. Найбільш поширеними інструментами визначено відсоток залученості працівників, показник NPS (Net Promoter Score). На основі проведеного аналізу визначено спільні характеристики моделей управління. Запропоновано адаптацію моделі управління підприємством Business Model Canvas для ефективного управління брендом роботодавця серед молоді. Також адаптація моделі Джохарі дозволила охарактеризувати процес розкриття інформації про ціннісні пропозиції бренду роботодавця. Також було проаналізовано та виявлено зв’язок із рівнем зрілості бізнес-процесів з управління персоналом та його рангування. Було проведено аналіз різних підходів до оцінки бренду роботодавця та виявлено їх переваги і недоліки. Для формування комплексної уявлення про ціннісну пропозицію роботодавця було проведено аналіз сучасних тенденцій, стану і напрямків розвитку ринку праці в Україні під час воєнного стану та країнах ЄС під впливом COVID- 19. Проаналізовано зміну показників безробіття, міграції в розрізі регіону, співвідношення кількості вакансій та цільових кандидатів. Проведено оцінку рівня привабливості роботодавців для роботи і стажування з погляду представників покоління Z. Для дослідження обрано ТОП-9 роздрібних компаній: АТБ, Ашан, McDonald’s, Фокстрот, Епіцентр К, METRO, Comfy, Fozzy Group, Rozetka та ТОП-12 компаній FMCG: AB InBev Efes, Roshen, Imperial Tobacco, Mondelez, JTI Ukraine, Carlsberg Ukraine, British American Tobacco, Danone, Philip Morris Ukraine, Procter&Gamble, Nestle, PepsiCo, Coca-Cola HBC Ukraine. Відповідно за допомогою методу експертних оцінок було виявлено найбільш привабливого роботодавця рітейл-сфери та FMCG-сфери. Проведено дослідження рівня прихильності до роботодавця (eNPS – Net Promoter Score) як різницю між частками студентів, які поставили підприємству найвищий бал привабливості для роботи і стажування, і найнижчий. Для узагальнення результатів анкетування про значущість факторів для вибору компанії як роботодавця було використано математичне сподівання, середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації результатів оцінок анкетування. Важливим акцентом у дослідженні є оцінка значущості складових ціннісної пропозиції бренду роботодавця для представників покоління Z. За узагальненою оцінкою рівня значущості фактору діаграми Парето було визначено найбільш значущі фактори для визначення місця стажування і роботи у 2021 році, на які припадає 80 % вибору студентами. За допомогою аналітичного групування визначено найбільш важливі фактори, які впливають на вибір залишитися після стажування у компанії працювати. У 2022 році для збору відповідей у респондентів покоління Z додано вихід компанії з ринку Росії та підтримка компанією ЗСУ та/або надання гуманітарної допомоги, як важливу ціннісну пропозицію роботодавця в Україні під час воєнного стану. Було виявлено найбільший виклик для компанії у взаємодії з аудиторією кандидатів. Запропоновано методичний інструментарій оцінювання бренду роботодавця і здійснено його апробацію на досліджуваних підприємствах за допомогою методу TOPSIS як одного із аналітичних методів прийняття багатокритеріальних рішень. Для узагальненої оцінки рівня привабливості бренду роботодавця здійснено оцінку ціннісних пропозицій за шкалою від 1 до 5 (шкала Лайкерта). Проаналізовано 6 потужних компаній України у сфері рітейл і громадського харчування для оцінки рівня привабливості бренду роботодавця: АТБ, McDonald’s, Fozzy Group, Епіцентр К, МЕТРО, Ашан. Вибір компаній обумовлений масштабом покриття мережі в Україні та кількістю працевлаштованих працівників (як одні з найбільших). Усереднена оцінка ціннісних пропозицій досліджуваних компаній формувалася на основі думок експертів. Розроблено поетапний процес формування бренду роботодавця, орієнтований на представників покоління Z. Для кожного етапу розроблено покрокові завдання для дотримання безперервності та структурованості процесу. Для обʼєктивності аналізу стану бренду роботодавця використано комплексний підхід: співробітники офісу та мережі (магазину чи торгової точки), що є особливістю персоналу у роботодавців у сфері рітейл. Для оцінки теперішнього стану бренду роботодавця використано метод анкетування та вимір eNPS. Обґрунтовано складові стратегії розвитку бренду роботодавця та показники оцінки успішної реалізації даної стратегії на підприємстві для представників покоління Z. Сформовано інструменти для комунікації між кандидатом покоління Z і роботодавцем рітейл-сфери задля привернення уваги та трансляції ціннісної пропозиції роботодавця у доречний та актуальний способи. Запропоновано план комунікації бренду роботодавця серед студентів та канали комунікації для формування бажаного образу роботодавця серед представників покоління Z. Також сформовано план управлінських дій для досягнення цілей розвитку бренду роботодавця серед молоді за трьома напрямками: рекрутмент, досвід співробітника та управління талантами. Відповідно до кожного критерія було встановлено показники успішної реалізації стратегії. Було запропоновано схему фінансових, трудових, соціальних та іміджевих цілей, які формують позитивний та привабливий бренд роботодавця торговельної мережі для студента.
УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ІТ-ПРОЄКТІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ Спеціальність 073 – Менеджмент
(Державний торговельно-економічний університет, 2023) Макарчук, Іван Віталійович
Макарчук І. В. Управління ризиками ІТ-проєктів на підприємстві. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 – «Менеджмент» (07 «Управління та адміністрування»). – Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних засад та удосконалення методологічних положень щодо управління ризиками ІТ- проєктів на підприємстві з метою досягнення поставлених результатів та очікувань зацікавлених сторін. Беручи до уваги стрімкий розвиток діджиталізації та прагнення до оптимізації наявних в компанії бізнес-процесів, ІТ-проєкти вже стали обов'язковим атрибутом операційної діяльності компанії, реалізація яких направлена на досягнення стратегічних цілей організації. Реалізація ІТ-проєктів притаманна не тільки підприємствам, що провадять свою господарську діяльність у галузі інформаційних технологій, а є актуальною для кожної організації незалежно від специфіки ведення бізнесу, позаяк ІТ проєкт розглядається як сукупність узгоджених дій, що спрямовані на розробку програмного забезпечення, що має на меті вирішення певних задач. Об’єктом дослідження є процеси, закономірності та тенденції формування і розвитку системи управління ризиками в ІТ-проєктах. У рамках дослідження було проаналізовані основні концепції та підходи до управління ризиками в ІТ- проєктах в провідних організаціях, що націлені на реалізацію ІТ-проєктів як провідний напрямок господарської діяльності. Предметом дослідження є теоретичні, методичні засади та практичні аспекти формування системи управління ризиками в ІТ-проєктах. У рамках виконання дисертаційного дослідження були поставлені та виконані такі завдання: узагальнено теоретичні підходи щодо визначення змісту, класифікації та особливостей ідентифікації проєктних ризиків на підприємствах сфери інформаційних технологій; проведено ґрунтовне дослідження сутності і особливостей управління ризиками в різних моделях життєвого циклу ІТ- проєкту. Виконано дослідження системи забезпечення якості управління ризиками ІТ-проєктів; проведено аналіз сучасних тенденцій, стану і напрямків розвитку сфери інформаційних технологій в Україні та окреслено перспективні шляхи до подальшого розвитку. Визначено атрибути та проведено типізацію ризик-орієнтованого управління ІТ-проєктів. Розроблено підходи до встановлення ризик-апетиту при реалізації ІТ-проєкту та побудовано процесну карти управління ризиками ІТ-проєктів; сформовано систему інтегрованого управління ризик-апетитом при реалізації ІТ-проєкту; запропоновано методичний підхід до розроблення програми управління ризиками ІТ-проєкту. У роботі застосовано комплекс методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Абстрактно-логічний метод для розкриття теоретико-методологічних засад управління ризиком ІТ-проєкту; гносеологічний аналіз під час вивчення наукових підходів щодо визначення змісту категорій «ризик», «ризик ІТ-проєкту», «ризик-орієнтоване управління ІТ-проєктом», «ризик-апетит», «толерантність до ризику», «ємність ризику»; історичний і діалектичний методи було використано під час дослідження еволюції наукових підходів до управління ризик-апетитом; інституціонально- еволюційний підхід використовувався для виявлення змін в сучасному середовищі управління ІТ-проєктами; класифікації та типології – для уточнення формалізації понятійного апарату в частині удосконалення класифікації ризиків ІТ-проєкту і визначення типу ризик-орієнтованого управління ІТ-проєкту; методи теоретичного узагальнення, синтезу і системного аналізу були використані для обґрунтування сутнісних характеристик процесу управління ризиком ІТ-проєкту; метод статистичного аналізу дослідження тенденцій розвитку застосовувався під час визначення проблем і перешкод, можливостей та напрямів розвитку ІТ-сфери в Україні; комплекс економіко-математичних та економіко-статистичних методів застосовувалися для оцінювання та аналізування показників ризик-апетиту, схильності до ризику, рейтингу ризику ІТ-проєкту; метод кореляційно-регресійного аналізу застосовувався для оцінювання сили впливу розвитку ІТ-сфери на економіку України загалом, а графічні та матричні методи були вжиті для наочного подання низки теоретичних, аналітичних та рекомендаційних положень дослідження. Інформаційну базу дослідження становили статистична інформація щодо показників діяльності суб’єктів ринку інформаційних технологій в Україні, звіти про результати господарської діяльності провідних ІТ компаній України, щорічні звіти про результати діяльності ІТ Асоціації України, міжнародні та національні нормативні документи у царині стандартизації підходів до управління ризиками, а також методологічні рекомендації з управління проєктами від Інституту Проєктного Менеджменту (РМІ). Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні теоретико- методичних засад та наданні практичних рекомендацій з впровадження і розвитку системи управління ризиками ІТ-проєктів. Удосконалено підхід до формалізації ризик-орієнтованого управління підприємства за двома вимірами: «методики та контроль» і «рівень залучення персоналу», результатом використання даної моделі є визначення чотирьох типів ризик-орієнтованого управління проєктом: спонтанність, гуманізм, методичність, конкуренція. Удосконалено методичний інструментарій врахування ризик-апетиту під час прийняття рішень, спрямованих на досягнення цільових показників ІТ- проєкту за допомогою комбінованого критерію, який розглядається як комбінація критеріїв Байєса та мінімального значення дисперсії. Відповідно до запропонованої методики визначається п’ять типів формалізації ризик-апетиту: агресивний, помірно-агресивний, раціональний, помірно-консервативний, консервативний. Було удосконалено інтегровану систему управління ризиками ІТ-проєкту з урахуванням ризик-апетиту, яка включає визначення цілей проєкту, схильності до ризику, комунікацію рівня схильності до ризику в команді і узгодження його із зацікавленими сторонами, впровадження ризик-апетиту в загальні процеси управління проєктом, моніторинг ризик-апетиту в процесі виконання проєкту. Додатково удосконалено науково-методичні засади процесного підходу до формування програми управління ризиками проєкту, в основу якого покладено шість етапів: ідентифікація ризиків; аналіз ризиків; оброблення ризиків; моніторинг ризиків; опис ризику; бюджетування ризиків. Подальшого розвитку набули питання, що стосуються категорійно-понятійного апарату управління ризиками ІТ-проєктів в частині окреслення основних підходів до визначення сутності понять «ризик-проєкту», «ризик ІТ- проєкту», «ємність ризику», «ризик-апетит», «толерантність до ризику», «ризик- орієнтоване управління проєкту»; системної класифікації ризиків ІТ-проєкту шляхом виокремлення восьми груп ризиків: технологічні, недотримання плану- графіку реалізації ІТ-проєкту; недотримання бюджету ІТ-проєкту; комунікаційні ризики; якості продукції в рамках ІТ-проєкту; людських ресурсів ІТ-проєкту; кон’юнктурні ризики ІТ-проєкту; регуляторного обмеження ІТ-проєкту, а також методичні підходи до побудови процесної карти управління ризиками ІТ- проєктів, в основу використання якої покладено позиціювання ризиків на матриці відповідно до їх значущості для проєкту і ймовірності реалізації і врахування функції корисності. У рамках дисертаційного дослідження запропоновано застосування функції корисності проєкту, що враховує аспект розподілу витрат на непередбачувані обставини в рамках управління ризиками проєкту, з використанням методології Ріггса. Теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи, що розкривають сутність та зміст управління ризиками ІТ-проєктів, мають практичне значення при розробці та реалізації комплексної програми з управління проєктними ризиками у рамках реалізації ІТ-проєкту. Основні висновки та рекомендації дисертаційної роботи використано у роботі Іноземного підприємства «Амадеус Україна» (довідка №330 від 30.11.2023), що є регіональним структурним підрозділом міжнародної компанії Amadeus IT Group, у роботі асоціації «РІТЕЙЛЕРІВ УКРАЇНИ» (довідка № 266 від 29.11.2023), у роботі ТОВ «ІН-СТАР» (довідка №2911-01 від 29.11.2023), ТОВ «ІНТЕЛЛІАС КОНСАЛТИНГ» (довідка № 28/11 від 28.11.2023). Положення дисертаційної роботи використано у навчальному процесі Державного торговельно-економічного університету при викладанні дисциплін «Ризик-менеджмент» та «Управління проєктами» (довідка №2233/22 від 11.12.2023). Особистий внесок здобувача полягає у розкритті сутності «ризик ІТ- проєкту» та наданні методичних рекомендацій щодо управління цими ризиками в проєктній діяльності з використанням ризик-апетиту. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Переглянути

Перегляд Дисертації та реферати І Dissertations & Dissertation abstracts за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування