Дисертації та реферати І Dissertations & Dissertation abstracts

Постійне посилання на фонд

https://ur.knute.edu.ua/handle/123456789/45

Переглянути

Перегляд Дисертації та реферати І Dissertations & Dissertation abstracts за Ключові слова "administrative liability"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ АЗАРТНИХ ІГОР Спеціальність 081 – Право
    (Державний торговельно-економічний університет, 2025) Бодров, Юрій Володимирович
    Бодров Ю.В. Адміністративно-правове регулювання організації та проведення азартних ігор. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2025. Дисертація є одним із перших комплексних досліджень, орієнтованих на комплексне вирішення наукових і практичних проблем адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор. У роботі обґрунтовано низку нових положень, які розширюють уявлення про мету, цілі та принципи адміністративно-правового регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор, висвітлюють зарубіжний досвід такого регулювання та окреслюють перспективи його імплементації у вітчизняну нормотворчу практику. На основі аналізу науково-правового забезпечення організації та проведення азартних ігор визначено його роль у розбудові правових засад грального бізнесу. Констатовано відсутність дієвого взаємозв’язку між галузевою наукою та практикою адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор. Обґрунтовано необхідність застосування наукового підходу при вирішенні актуальних проблем нормотворчої і правозастосовної діяльності в сфері організації та проведення азартних ігор. З урахуванням найбільш значущих віх державної політики в сфері грального бізнесу здійснено структуризацію генезису науково-правового забезпечення організації та проведення азартних ігор. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку основні зусилля галузевих дослідників спрямовуються на вирішення практичних проблем нормотворчої і правозастосовної діяльності в сфері організації та проведення азартних ігор. З метою налагодження дієвого взаємозв’язку між наукою і практикою запропоновано визначити пріоритетні напрями правових досліджень у сфері грального бізнесу, забезпечити їх ґрунтовну розробку правничими школами України, а також включити питання правового регулювання організації та проведення азартних ігор до змісту державних цільових програм економічного розвитку. У дисертації підкреслено важливість побудови чіткого уявлення про мету й цілі адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор, яке виступає необхідною умовою для об’єктивної оцінки його ефективності, спрямування процесів його розвитку в русло державної правової політики, а також для виявлення його загальних закономірностей та особливостей його реалізації. На основі узагальнення провідних доктринальних концепцій, положень чинного законодавства та практики його застосування доведено, що головною метою адміністративно-правового регулювання в сфері організації та проведення азартних ігор є створення правових умов для ефективного публічного адміністрування цієї сфери, сталого економічного розвитку держави та її регіонів, утвердження засад економічної багатоманітності, реалізації приватних і публічних економічних інтересів, безперешкодної реалізації права власності та права на підприємницьку діяльність. У рамках цієї мети дисертантом визначений перелік конкретних цілей адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор, які корелюються з основними функціями адміністративного права та пріоритетними напрямами державної політики у сфері грального бізнесу. Необхідною умовою системного підходу до адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор є визначення принципів, покладених в його основу. Доведено, що адміністративно-правове регулювання даної сфери суспільних відносин ґрунтується на системі загальних принципів права, галузевих принципів адміністративно-правового регулювання, а також спеціальних принципів, іманентних адміністративно-правовому регулюванню організації та проведення азартних ігор. Зокрема, до спеціальних принципів адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор віднесено принципи: забезпечення однакових для всіх гравців умов азартної гри; забезпечення прозорості, стабільності, відкритості, рівності, справедливості та об’єктивності проведення азартних ігор; заборони протиправного впливу на проведення і результати азартних ігор та спортивних подій; захисту персональних даних; забезпечення відповідальної гри та боротьби з ігровою залежністю (лудоманією). Велика увага в дисертаційній роботі приділена аналізу нормативно-правового регулювання сфери азартних ігор. Встановлено, що фундаментальною основою нормативно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор слугують законодавчі акти. Здійснено комплексний аналіз законодавчих актів (законів і кодексів України), якими визначаються правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування сфери азартних ігор, засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у цій сфері, механізми запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, засади запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань, правила справляння податків і зборів у сфері грального бізнесу, підстави і процедури притягнення до юридичної відповідальності за порушення законодавства про азартні ігри. Визначено роль загальних і спеціальних підзаконних актів у системі нормативно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор, висвітлено їх основні положення, а також практичні аспекти їх творення та реалізації. На основі проведеного аналізу констатовано, що практично всі основні рівні (законодавчий, урядовий, відомчий) нормативно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор характеризуються системними недоліками, які помітно знижують його ефективність. З урахуванням нагальних суспільних потреб, кращих світових практик та загальних тенденцій розвитку адміністративного права запропоновано здійснити комплексний перегляд вітчизняного законодавства про азартні ігри, забезпечивши актуалізацію його положень, приведення у відповідність до вимог нормотворчої техніки, усунення наявних “прогалин”, колізій і дублювань, повноту регуляторного “охвату”, системний вплив на регульовану сферу суспільних відносин. Здійснено системно-функціональну характеристику суб’єктів адміністративно- правового регулювання сфери азартних ігор, проаналізовано правові та організаційні аспекти їх регуляторної діяльності. З’ясовано, що до системи таких суб’єктів входять: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей. У результаті вивчення регуляторної практики суб’єктів адміністративно- правового регулювання сфери азартних ігор зроблено висновок про те, що їх система функціонує недостатньо ефективно. Майже на всіх рівнях цієї системи мають місце проблеми, обумовлені прогалинами законодавства, наявністю в ньому суперечностей, недостатньою чіткістю його окремих положень. Встановлено, що однією з головних причин гальмування процесів розробки та прийняття нормативно-правових актів з питань грального бізнесу є слабкий рівень взаємодії між суб’єктами адміністративно- правового регулювання сфери азартних ігор. З метою вирішення окреслених проблем в дисертації пропонується здійснити законодавчу конкретизацію повноважень Уряду щодо формування та реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор, збалансувати повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, а також створити дієвий механізм координації та взаємодії між суб’єктами галузевого регулювання. Обґрунтовується доцільність розробки та прийняття довгострокової стратегії розвитку системи суб’єктів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор, яка переслідуватиме чітко визначені цілі, втілюватиме комплексний підхід, спиратиметься на передовий зарубіжний досвід, враховуватиме публічні інтереси, втілюватиме принципи відповідальної гри та мінімізації негативних наслідків гемблінгу. У рамках комплексного дослідження правових та організаційних аспектів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор проаналізовано його основні форми і методи. Підкреслюється, що попри наявність сталого інтересу до форм і методів адміністративно-правового регулювання, вітчизняна правова доктрина досі не виробила єдиного підходу до їх розуміння. Висвітлено методологічні недоліки поширених доктринальних концепцій, які передбачають ототожнення форм і методів адміністративно-правового регулювання з формами і методами публічного адміністрування. Доведено, що форми і методи адміністративно-правового регулювання можуть реалізовуватись як у системі методів державного управління, так і поза цією системою. Вони можуть співпадати лише у тій мірі, в якій адміністративно-правове регулювання та його методи використовуються суб’єктами публічно-владних повноважень в управлінській діяльності. Таким чином, форми і методи адміністративно-правового регулювання репрезентують регуляторний вплив адміністративного права на суспільні відносини. Шляхом критичного осмислення та узагальнення провідних доктринальних концепцій поняття “форми адміністративно-правового регулювання в сфері азартних ігор” визначено як: конкретні типи нормативно-правових актів (актів адміністративного законодавства), якими регламентуються суспільні відносини з приводу адміністрування, організації та проведення азартних ігор в Україні. Водночас, під методом адміністративно-правового регулювання в сфері азартних ігор запропоновано розуміти: сукупність прийомів і способів впливу норм адміністративного права на поведінку (діяльність) учасників регульованих ними суспільних правовідносин з приводу публічного адміністрування, організації та проведення азартних ігор. З огляду та те, що основна маса адміністративних правовідносин у зазначеній сфері регулюються зобов’язуючими нормами, зроблено висновок про імперативний характер метода адміністративно-правового регулювання в сфері азартних ігор. Здійснено порівняльний аналіз національних систем адміністративно- правового регулювання організації та проведення азартних ігор Болгарії, Польщі, Словаччини та Угорщини. Обґрунтовано, що з огляду на помітний прогрес зазначених держав у напрямку європеїзації національного законодавства (зокрема, законодавства про гральний бізнес), їх досвід становить значний інтерес для сучасної України, яка наполегливо рухається курсом на євроінтеграцію. Зокрема, врахування передового європейського досвіду є важливим елементом широкої регуляторної адаптації до ключових елементів acquis Європейського Союзу, передбаченої Преамбулою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На підставі проведеного аналізу констатовано, що правове регулювання грального бізнесу країн Болгарії, Польщі, Словаччини та Угорщини перебуває у фазі динамічного розвитку. У глузевому законодавстві зазначених країн прослідковуються спільні тенденції до уніфікації умов і правил проведення азартних ігор, впровадження принципів відповідальної гри, забезпечення соціальної відповідальності грального бізнесу, розвиток державного і громадського контролю в сфері азартних ігор. Зроблено висновок про те, що урахування окреслених тенденцій при оновленні галузевого законодавства істотно сприятиме забезпеченню стабільності і безпеки грального бізнесу, його контрольованості державою і громадськістю, мінімізації його негативних соціально-економічних наслідків. Разом з тим, встановлено, що національні системи правового регулювання організації та проведення азартних ігор потерпають від ряду спільних проблем, таких як: наявність законодавчих лакун, існування корупційних ризиків, колізії з актами законодавства ЄС в частині гарантування доступу іноземних компаній до національних ринків азартних ігор. Вирішення окреслених проблем є важливим елементом національних політик і стратегій розвитку грального бізнесу. У цілому вивчення зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання організації та проведення азартних ігор дозволило оцінити перспективи впровадження в Україні найбільш ефективних моделей публічного адміністрування, організації та проведення азартних ігор, виявити основні тенденції і закономірності розвитку законодавства про гральний бізнес різних держав, прослідкувати їх кореляцію з процесами євроінтеграції та європеїзації національних правових систем, з’ясувати витоки існуючих проблем та віднайти оптимальні шляхи їх вирішення. Обґрунтовано необхідність визначення пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор, на яких мають ґрунтуватися всі правові та організаційні заходи, нормо творення і правозастосування, державний і громадський контроль, встановлення та реалізація правових обмежень, а також будь-які інші види діяльності, пов’язаної з публічним адмініструванням, організацією та проведенням азартних ігор. У рамках цього підходу пропонується законодавче закріплення пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання сфери азартних ігор: комплексне регулювання суспільних відносин з приводу організації та проведення азартних ігор; посилення фінансових, юридичних та інших ліцензійних вимог до організаторів азартних ігор; посилення вимог щодо допуску громадян до участі в азартних іграх; розвиток механізмів самовиключення та самообмеження на відвідування гральних закладів та/або участі в азартних іграх; заборона азартних ігор, які не гарантують рівних умов для всіх гравців; посилення обмежень (аж до повної заборони) на рекламу та пропагування азартних ігор; забезпечення всебічного інформування громадян про існуючі механізми профілактики гральної залежності та допомоги особам, які від неї потерпають; централізація та оптимізація системи публічного адміністрування організації та проведення азартних ігор; конкретизація наглядових, контрольних і юрисдикційних повноважень органу який виконує функції державного регулятора азартних ігор; надання територіальним громадам права самостійно встановлювати додаткові обмеження або забороняти роботу гральних закладів на відповідних територіях.
  • Ескіз
    Документ
    ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ МІСТОБУДІВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, 081 – Право, Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (Державний торговельно-економічний університет, 2023) Гарат, Михайло Романович
    Гарат М. Р. Відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація вирішує конкретне науково-практичне завдання щодо формування комплексу теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. На основі аналізу сучасних правових досліджень розкрито об’єктивний стан наукового забезпечення адміністративно-правової охорони сфери містобудівної діяльності. Попри наявність значного інтересу до відповідної проблематики, питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності наразі лишаються без належної уваги з боку вітчизняних правників. За відсутності якісного наукового підґрунтя процеси оновлення законодавства про адміністративну відповідальність у сфері містобудування відбуваються безсистемно, що призводить до появи юридичних колізій, “прогалин” правового регулювання та появи недосконалих законодавчих формулювань. У свою чергу, вади адміністративно-деліктного законодавства суттєво ускладнюють юрисдикційну практику, зокрема кваліфікацію правопорушень, розгляд і вирішення адміністративних справ, накладення адміністративних стягнень. У дисертації зроблено висновок про необхідність поглиблення наукової розробки питань адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, підкреслюється значущість комплексного дослідження відповідних питань на ґрунтовному монографічному рівні. Важливим аспектом такого дослідження є визначення місця та ролі адміністративної відповідальності у системі засобів адміністративно-правової охорони містобудівних відносин. На основі узагальнення провідних доктринальних концепцій і практики галузевого адміністрування встановлено, що адміністративна відповідальність являє собою інтегральну складову системи (підсистему) засобів адміністративно-правової охорони суспільних відносин у сфері містобудівної діяльності, орієнтовану на відновлення порушених прав і свобод, захист правовідносин від протиправних посягань та усунення їх шкідливих наслідків. Водночас, адміністративна відповідальність розглядається як вагомий чинник ефективності правового регулювання, здатний впливати на стабільність функціонування й динаміку розвитку містобудівних відносин. Зроблено висновок про те, що ефективна реалізація функцій адміністративної відповідальності у сфері містобудування можлива тільки в комплексній взаємодії з іншими засобами адміністративно-правової охорони, таких як: адміністративний контроль, адміністративний нагляд, засоби профілактики, виявлення і припинення правопорушень. У дисертації проведено системний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється роль правильного визначення об’єкта таких правопорушень на різних рівнях узагальнення: загально-соціальному, галузевому інституціональному та конкретному (одиничному). Встановлення об’єкта адміністративного правопорушення розглядається як ключовий аспект визначення його суспільно шкідливих наслідків та механізмів його негативного впливу на суспільні відносини. Розглянуто вплив об’єкта на структуризацію вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, кваліфікацію адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності, а також на систему адміністративних стягнень, передбачених за їх учинення. Сформульовано авторські дефініції понять загального, родового та безпосереднього об’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. З урахуванням особливостей родового об’єкта таких правопорушень запропоновано уточнення назви Глави 8 КУпАП. Констатовано невизначеність ряду важливих наукових і практичних аспектів встановлення об’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється важливість вироблення єдиного концептуального підходу до їх розуміння як у доктрині адміністративного права, так і в адміністративно-юрисдикційній діяльності. У результаті аналізу об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності встановлено, що вона розкриває їх антисоціальну спрямованість, суспільну небезпеку, а також характер і ступінь спричинюваної ними шкоди. На підставі сучасних доктринальних положень та законодавчого опису об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності обґрунтовано погляд, згідно з яким до переліку ознак об’єктивної сторони входять: “протиправне діяння” (обов’язкова ознака), а також “час”, “повторність” та “інші особи” (факультативні кваліфікуючі ознаки). З метою виявлення практичних проблем встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності проведено низку опитувань серед уповноважених суб’єктів кваліфікації: керівників виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю та головних інспекторів будівельного нагляду ДІАМ). За результатами проведених опитувань констатовано відсутність єдиного підходу до розуміння початкового та завершального моментів будівництва при кваліфікації адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 96 КУпАП. На основі аналізу чинного законодавства зроблено висновок про те, що початковим моментом будівництва слід вважати початок здійснення підготовчих робіт на об’єкті, а завершальним моментом – факт прийняття об’єкта в експлуатацію. З метою удосконалення нормативно-правових підстав кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності пропонується на законодавчому рівні закріпити науково обґрунтоване визначення поняття “будівництво”, а також розробити Інструкцію щодо розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Важливе місце у роботі посідає комплекс законодавчих змін, покликаних конкретизувати правила обчислення річного строку під час кваліфікації повторних адміністративних правопорушень, вчинюваних повторно протягом року. Проблематика встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності вимагає пильного розгляду з боку науковців і практиків. Особливу увагу слід приділити якості законодавчого опису адміністративних правопорушень, методиці їх встановлення, точності та повноті їх процесуальної фіксації. Встановлення суб’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності складає основу висвітлених у роботі питань. З урахуванням досвіду країн ЄС (Німеччини, Франції, Італії, Португалії) обґрунтовується необхідність доктринальної і законодавчої концептуалізації адміністративної відповідальності юридичних осіб. Зокрема, пропонується визначити засади адміністративної відповідальності юридичних осіб у чинному КУпАП. Для цього сформульовано комплекс законодавчих пропозицій, які передбачають визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративних правопорушень, встановлення їх вини, а також умов і особливостей їх притягнення до адміністративної відповідальності. Проаналізовано суб’єктивну сторону адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. На основі узагальнення сучасних теоретичних положень сформульовано авторську дефініцію поняття “суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення”. Визначено перелік обов’язкових і факультативних ознак суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підтримано точку зору про те, що ключовим елементом суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень є вина. Констатовано, що правопорушення у сфері містобудівної діяльності вважаються завершеними з моменту їх учинення і не передбачають обов’язкового настання шкідливих наслідків. Це суттєво ускладнює встановлення вини на основі чинного КУпАП, в якому окремі форми вини (умисел і необережність) розкриваються через ставлення правопорушника до суспільно-небезпечних наслідків вчинюваного ним протиправного діяння. Як наслідок, уповноважені суб’єкти кваліфікації правопорушень у сфері містобудівної діяльності встановлюють вину без аналізу її психологічних аспектів – на основі констатації причетності правопорушника до вчинення протиправних дій або бездіяльності. Результати проведеного опитування засвідчили, що переважна більшість уповноважених суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю застосовують формальний підхід до встановлення вини під час кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності, що суперечить принципам адміністративної відповідальності фізичних осіб. Окрема увага в дисертації приділяється проблемі концептуалізації та практичного встановлення вини юридичних осіб. Обґрунтовано доцільність впровадження у сучасну адміністративно-юрисдикційну практику принципу об’єктивного ставлення у вину, згідно з яким під виною юридичної особи слід розуміти: недокладення нею можливих, допустимих і необхідних зусиль для уникнення протиправних дій (бездіяльності) та їх шкідливих наслідків. З метою законодавчого закріплення даного принципу пропонується комплекс змін до чинного КУпАП. Шляхом аналізу вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства встановлено, що факультативні ознаки суб’єктивної сторони – мета і мотив – не входять до складів адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. На підставі цього зроблено висновок про те, що суб’єктивна сторона таких правопорушень вичерпується ознакою вини. Розкрито структуру та зміст провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Констатовано проблему законодавчої невизначеності моменту початку адміністративно-деліктного провадження. Встановлено, що однією з найбільш поширених процесуальних помилок у юрисдикційній діяльності суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю є здійснення адміністративного розслідування справи без достатніх на те правових підстав. З’ясовано, що причиною таких помилок найчастіше стають порушення суб’єктами державного архітектурно-будівельного контролю встановлених термінів проведення планових і позапланових перевірок. Констатовано недосконалість нормативно-правового регулювання порядку продовження планових і позапланових перевірок на об’єктах будівництва. Запропоновано низку законодавчих змін, спрямованих на вирішення цієї проблеми. У роботі проаналізовано зміст і структуру адміністративного протоколу як основного процесуального акту, покладеного в основу розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється важливість його правильного оформлення. На основі аналізу юрисдикційної практики визначено, що уповноважені суб’єкти державного архітектурно-будівельного контролю не завжди відповідально підходять до оформлення адміністративного протоколу та недостатньо точно фіксують у ньому обставини, потрібні для об’єктивного вирішення справи. З метою мінімізації процесуальних помилок під час розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності обґрунтовується доцільність запровадження циклу тематичних занять (тренінгів) з особовим складом підрозділів будівельного нагляду Державної інспекції архітектури і містобудування України та виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Запропоновано розробити Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. У законодавстві залишаються невизначеними процедурні питання, пов’язані з належним повідомленням фізичної особи про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Обґрунтовується доцільність законодавчого закріплення презумпції отримання особою повідомлення про розгляд справи, якщо таке повідомлення було відправлене їй належним чином. Сформульовано ряд пропозицій, покликаних усунути дублювання актів вітчизняного будівельного законодавства в частині регламентації правових та організаційних аспектів розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинювані суб’єктами містобудівної діяльності. Проаналізовано правові та організаційні засади накладення стягнень за адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Підтверджено закономірність широкого застосування штрафів як основного заходу відповідальності за такі порушення. Висвітлено недоліки встановленого порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, запропоновано кроки щодо їх усунення. Обґрунтовано необхідність перегляду встановлених законодавцем розмірів адміністративних штрафів, передбачених за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а також приведення їх у відповідність до об’єктивного рівня суспільної небезпеки кореспондуючих правопорушень. На основі аналізу юрисдикційної практики констатовано наявність грубих помилок при обчисленні строків накладення адміністративних стягнень. У зв’язку з цим відповідні питання пропонується включити до тематики занять (тренінгів) з особовим складом підрозділів будівельного нагляду Державної інспекції архітектури і містобудування України та виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Підкреслюється важливість неухильного дотримання принципу індивідуалізації при накладенні адміністративних стягнень. Вироблено концептуальний підхід до гармонізації системи адміністративних стягнень за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, вчинювані фізичними та юридичними особами.