Дисертації та реферати І Dissertations & Dissertation abstracts

Постійне посилання на фонд

https://ur.knute.edu.ua/handle/123456789/45

Переглянути

Перегляд Дисертації та реферати І Dissertations & Dissertation abstracts за Ключові слова "administrative delict proceedings"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ МІСТОБУДІВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, 081 – Право, Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (Державний торговельно-економічний університет, 2023) Гарат, Михайло Романович
    Гарат М. Р. Відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – Право. Державний торговельно-економічний університет, Київ, 2023. Дисертація вирішує конкретне науково-практичне завдання щодо формування комплексу теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. На основі аналізу сучасних правових досліджень розкрито об’єктивний стан наукового забезпечення адміністративно-правової охорони сфери містобудівної діяльності. Попри наявність значного інтересу до відповідної проблематики, питання адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності наразі лишаються без належної уваги з боку вітчизняних правників. За відсутності якісного наукового підґрунтя процеси оновлення законодавства про адміністративну відповідальність у сфері містобудування відбуваються безсистемно, що призводить до появи юридичних колізій, “прогалин” правового регулювання та появи недосконалих законодавчих формулювань. У свою чергу, вади адміністративно-деліктного законодавства суттєво ускладнюють юрисдикційну практику, зокрема кваліфікацію правопорушень, розгляд і вирішення адміністративних справ, накладення адміністративних стягнень. У дисертації зроблено висновок про необхідність поглиблення наукової розробки питань адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, підкреслюється значущість комплексного дослідження відповідних питань на ґрунтовному монографічному рівні. Важливим аспектом такого дослідження є визначення місця та ролі адміністративної відповідальності у системі засобів адміністративно-правової охорони містобудівних відносин. На основі узагальнення провідних доктринальних концепцій і практики галузевого адміністрування встановлено, що адміністративна відповідальність являє собою інтегральну складову системи (підсистему) засобів адміністративно-правової охорони суспільних відносин у сфері містобудівної діяльності, орієнтовану на відновлення порушених прав і свобод, захист правовідносин від протиправних посягань та усунення їх шкідливих наслідків. Водночас, адміністративна відповідальність розглядається як вагомий чинник ефективності правового регулювання, здатний впливати на стабільність функціонування й динаміку розвитку містобудівних відносин. Зроблено висновок про те, що ефективна реалізація функцій адміністративної відповідальності у сфері містобудування можлива тільки в комплексній взаємодії з іншими засобами адміністративно-правової охорони, таких як: адміністративний контроль, адміністративний нагляд, засоби профілактики, виявлення і припинення правопорушень. У дисертації проведено системний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється роль правильного визначення об’єкта таких правопорушень на різних рівнях узагальнення: загально-соціальному, галузевому інституціональному та конкретному (одиничному). Встановлення об’єкта адміністративного правопорушення розглядається як ключовий аспект визначення його суспільно шкідливих наслідків та механізмів його негативного впливу на суспільні відносини. Розглянуто вплив об’єкта на структуризацію вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, кваліфікацію адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності, а також на систему адміністративних стягнень, передбачених за їх учинення. Сформульовано авторські дефініції понять загального, родового та безпосереднього об’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. З урахуванням особливостей родового об’єкта таких правопорушень запропоновано уточнення назви Глави 8 КУпАП. Констатовано невизначеність ряду важливих наукових і практичних аспектів встановлення об’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється важливість вироблення єдиного концептуального підходу до їх розуміння як у доктрині адміністративного права, так і в адміністративно-юрисдикційній діяльності. У результаті аналізу об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності встановлено, що вона розкриває їх антисоціальну спрямованість, суспільну небезпеку, а також характер і ступінь спричинюваної ними шкоди. На підставі сучасних доктринальних положень та законодавчого опису об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності обґрунтовано погляд, згідно з яким до переліку ознак об’єктивної сторони входять: “протиправне діяння” (обов’язкова ознака), а також “час”, “повторність” та “інші особи” (факультативні кваліфікуючі ознаки). З метою виявлення практичних проблем встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності проведено низку опитувань серед уповноважених суб’єктів кваліфікації: керівників виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю та головних інспекторів будівельного нагляду ДІАМ). За результатами проведених опитувань констатовано відсутність єдиного підходу до розуміння початкового та завершального моментів будівництва при кваліфікації адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 96 КУпАП. На основі аналізу чинного законодавства зроблено висновок про те, що початковим моментом будівництва слід вважати початок здійснення підготовчих робіт на об’єкті, а завершальним моментом – факт прийняття об’єкта в експлуатацію. З метою удосконалення нормативно-правових підстав кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності пропонується на законодавчому рівні закріпити науково обґрунтоване визначення поняття “будівництво”, а також розробити Інструкцію щодо розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Важливе місце у роботі посідає комплекс законодавчих змін, покликаних конкретизувати правила обчислення річного строку під час кваліфікації повторних адміністративних правопорушень, вчинюваних повторно протягом року. Проблематика встановлення об’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності вимагає пильного розгляду з боку науковців і практиків. Особливу увагу слід приділити якості законодавчого опису адміністративних правопорушень, методиці їх встановлення, точності та повноті їх процесуальної фіксації. Встановлення суб’єкта адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності складає основу висвітлених у роботі питань. З урахуванням досвіду країн ЄС (Німеччини, Франції, Італії, Португалії) обґрунтовується необхідність доктринальної і законодавчої концептуалізації адміністративної відповідальності юридичних осіб. Зокрема, пропонується визначити засади адміністративної відповідальності юридичних осіб у чинному КУпАП. Для цього сформульовано комплекс законодавчих пропозицій, які передбачають визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративних правопорушень, встановлення їх вини, а також умов і особливостей їх притягнення до адміністративної відповідальності. Проаналізовано суб’єктивну сторону адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. На основі узагальнення сучасних теоретичних положень сформульовано авторську дефініцію поняття “суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення”. Визначено перелік обов’язкових і факультативних ознак суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. Підтримано точку зору про те, що ключовим елементом суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень є вина. Констатовано, що правопорушення у сфері містобудівної діяльності вважаються завершеними з моменту їх учинення і не передбачають обов’язкового настання шкідливих наслідків. Це суттєво ускладнює встановлення вини на основі чинного КУпАП, в якому окремі форми вини (умисел і необережність) розкриваються через ставлення правопорушника до суспільно-небезпечних наслідків вчинюваного ним протиправного діяння. Як наслідок, уповноважені суб’єкти кваліфікації правопорушень у сфері містобудівної діяльності встановлюють вину без аналізу її психологічних аспектів – на основі констатації причетності правопорушника до вчинення протиправних дій або бездіяльності. Результати проведеного опитування засвідчили, що переважна більшість уповноважених суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю застосовують формальний підхід до встановлення вини під час кваліфікації адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності, що суперечить принципам адміністративної відповідальності фізичних осіб. Окрема увага в дисертації приділяється проблемі концептуалізації та практичного встановлення вини юридичних осіб. Обґрунтовано доцільність впровадження у сучасну адміністративно-юрисдикційну практику принципу об’єктивного ставлення у вину, згідно з яким під виною юридичної особи слід розуміти: недокладення нею можливих, допустимих і необхідних зусиль для уникнення протиправних дій (бездіяльності) та їх шкідливих наслідків. З метою законодавчого закріплення даного принципу пропонується комплекс змін до чинного КУпАП. Шляхом аналізу вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства встановлено, що факультативні ознаки суб’єктивної сторони – мета і мотив – не входять до складів адміністративних правопорушень у сфері містобудівної діяльності. На підставі цього зроблено висновок про те, що суб’єктивна сторона таких правопорушень вичерпується ознакою вини. Розкрито структуру та зміст провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Констатовано проблему законодавчої невизначеності моменту початку адміністративно-деліктного провадження. Встановлено, що однією з найбільш поширених процесуальних помилок у юрисдикційній діяльності суб’єктів державного архітектурно-будівельного контролю є здійснення адміністративного розслідування справи без достатніх на те правових підстав. З’ясовано, що причиною таких помилок найчастіше стають порушення суб’єктами державного архітектурно-будівельного контролю встановлених термінів проведення планових і позапланових перевірок. Констатовано недосконалість нормативно-правового регулювання порядку продовження планових і позапланових перевірок на об’єктах будівництва. Запропоновано низку законодавчих змін, спрямованих на вирішення цієї проблеми. У роботі проаналізовано зміст і структуру адміністративного протоколу як основного процесуального акту, покладеного в основу розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Підкреслюється важливість його правильного оформлення. На основі аналізу юрисдикційної практики визначено, що уповноважені суб’єкти державного архітектурно-будівельного контролю не завжди відповідально підходять до оформлення адміністративного протоколу та недостатньо точно фіксують у ньому обставини, потрібні для об’єктивного вирішення справи. З метою мінімізації процесуальних помилок під час розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності обґрунтовується доцільність запровадження циклу тематичних занять (тренінгів) з особовим складом підрозділів будівельного нагляду Державної інспекції архітектури і містобудування України та виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Запропоновано розробити Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. У законодавстві залишаються невизначеними процедурні питання, пов’язані з належним повідомленням фізичної особи про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Обґрунтовується доцільність законодавчого закріплення презумпції отримання особою повідомлення про розгляд справи, якщо таке повідомлення було відправлене їй належним чином. Сформульовано ряд пропозицій, покликаних усунути дублювання актів вітчизняного будівельного законодавства в частині регламентації правових та організаційних аспектів розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинювані суб’єктами містобудівної діяльності. Проаналізовано правові та організаційні засади накладення стягнень за адміністративні правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Підтверджено закономірність широкого застосування штрафів як основного заходу відповідальності за такі порушення. Висвітлено недоліки встановленого порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, запропоновано кроки щодо їх усунення. Обґрунтовано необхідність перегляду встановлених законодавцем розмірів адміністративних штрафів, передбачених за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а також приведення їх у відповідність до об’єктивного рівня суспільної небезпеки кореспондуючих правопорушень. На основі аналізу юрисдикційної практики констатовано наявність грубих помилок при обчисленні строків накладення адміністративних стягнень. У зв’язку з цим відповідні питання пропонується включити до тематики занять (тренінгів) з особовим складом підрозділів будівельного нагляду Державної інспекції архітектури і містобудування України та виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю. Підкреслюється важливість неухильного дотримання принципу індивідуалізації при накладенні адміністративних стягнень. Вироблено концептуальний підхід до гармонізації системи адміністративних стягнень за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, вчинювані фізичними та юридичними особами.