Кафедра Міжнародного, Цивільного та Комерційного Права
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд Кафедра Міжнародного, Цивільного та Комерційного Права за Автор "Коренюк Ольга Олександрівна"
Зараз показуємо 1 - 4 з 4
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ КРИПТОВАЛЮТА ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ(КНТЕУ, 2020) Кубрак Альбіна; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Доступність та стрімкий розвиток цифрових технологій призводять до нових трансформацій, які відбуваються у сучасному світі. Прикладами таких процесів можуть слугувати видача заробітної плати державним службовцям США в біткоїнах, або ж використання їх як альтернативу банківським рахункам і пластиковим карткам в країнах Азії. Сьогодні криптовалюта приймається до оплати в багатьох ресторанах і готелях світу. Україна також не лишилась осторонь та потрапила під вплив популярності криптовалюти: українці розраховуються за послуги та покупки біткоїнами в ІТ сфері, на АЗС, в інтернет-магазинах одягу та техніки тощо. 24 листопада 2020 року вперше з 2017 року курс біткоїна досяг позначки в 19 тисяч доларів, таким чином, у листопаді біткоїн подорожчав майже на 40%, а загалом з початку року – на 160%. Стрімкий попит на цей вид інструменту грошово-кредитної політики був зумовлений здатністю застосовувати критовалюти без фінансових посередників, а також відсутністю централізованого контрольного органу щодо її емісії та обігу. Але незважаючи на існуючу популярність та можливість вибору сфер використання криптовалюти, все ще залишається проблема відсутності нормативно-правового акту, який би встановлював правовий режим криптовалюти в нашій державі. Така невизначеність сутності та природи виникнення криптовалют призводить до проблем її застосування на національному та міжнародному рівнях. Саме тому на шляху вирішення проблеми комплексного врегулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з обігом віртуальних активів в Україні, для визначення прав та обов’язків учасників ринку віртуальних активів, засад державної політики у сфері обігу віртуальних активів, 2 грудня 2020 року в першому читанні Верховною Радою України було прийнято за основу проект Закону «Про віртуальні активи» [45]. Підґрунтям для дослідження стали дані, отримані у процесі аналізу низки нормативно-правових актів та наукових праць вітчизняних та зарубіжних науковців серед яких: А.І. Агапова [4], К. Безверхний [5], Я. Белінська [6], І.А. Брижань [8], С.В. Васильчак [11], І. Верес [12], О.С. Власюк [13], О. Дікарев [6], М.П. Дубина [12], А.Г. Дудко [13], В.А. Капліна[18], М.В. Куницька-Іляш [11], А. Кушинова [6], І.В. Міняйленко [8], А.С. Метелиця [8], О. Лов’як [18], Т. Лозова [31], Ю. Я. Самагальська [53], В. Скрипник [56], С. Чаплян [64], Г. Ярега [12], A. Burnie [68], J. Burnie [68], F. Boehm [69], P. Pesch [69]. та ін.Документ ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ(КНТЕУ, 2020) Селищев Кирил; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми дослідження. Протягом багатьох років необхідність обмеження доступу до певних видів інформації призвело к створенню правових конструкцій для охорони інтересів суспільства, держави, приватних осіб. Суспільство ХХI століття все більше розвивається як інформаційне, для якого характерне збільшення обсягів інформації, передача та поширення її, проте існує інформація, розголошення чи оприлюднення якої може завдати шкоди окремим суб’єктам цього суспільства. Фундамент інформаційної безпеки в Україні становить розмежування інформації на два види: загальнодоступної та інформації з обмеженим доступом. В Україні стає проблема створення адекватної нинішнім реаліям системи законодавства, що регулює охорону інформації з обмеженим доступом, адже вона має особливе, обмежене коло користувачів, не призначена для широкого розповсюдження і у зв’язку з цим підлягає правовій охороні від несанкціонованого доступу. Разом із тим, враховуючи інтеграційні прагнення України співпрацювати з Європейським Союзом, потреба в гармонізації національного законодавства у сфері захисту персональних даних відповідно до стандартів Європейського Союзу, вивчення міжнародного досвіду охорони інформації з обмеженим доступом актуально для України. Вище написане зумовлює актуальність проблематики, необхідність додаткового дослідження вказаних питань з охорони інформації з обмеженим доступом, а відтак вибір теми випускної кваліфікаційної роботи, її об’єкт, предмет, мету і задачі. Певні аспекти цивільно-правового регулювання, а також питання охорони інформації з обмеженим доступом висвітлені в працях таких правознавців, як В.М. Бем [54], В.В. Головченко [58], О.В. Гронь [61], С.С. Єсімов [63], О.В. Кохановська [66], Д.В. Коц [67], О.О. Кулініч [68], І.І. Саліхов [78]. Також окремі аспекти, зокрема адміністративно-правові, досліджували у своїх працях вітчизняні вчених-юристи, такі як: Н.В. Нетеса [72], Т.І. Обуховська [73], Н.О. Попова [76], А.В. Тунік [82], О.О. Шарабурина [85] та інші. Проте аналіз наукових досліджень з цієї проблематики дає змогу дійти висновку, що хоча в юридичній науці і сформоване загальне уявлення про інформацію з обмеженим доступом, разом з тим, недостатньо уваги приділяється заходам щодо забезпечення збереження різних видів інформації з обмеженим доступом. Немає єдиної точки зору і щодо вдосконалення правової охорони окремих видів інформації з обмеженим доступом.Документ ПРАВОВА ОХОРОНА РЕЗУЛЬТАТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ(КНТЕУ, 2020) Колеснік Вікторія; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми. Технологічні перетворення, які відбуваються сьогодні у світі, впровадження цифрових технологій в усі сфери життя та посилення інформаційних процесів зумовлюють зростання діджиталізації та діджитал-трансформації, як визначальних факторів впливу на сферу інтелектуальної власності. З появою нових цифрових платформ, комп’ютерних мереж, які надають можливість здійснення швидкого обміну ресурсами, значна частина традиційних результатів інтелектуальної діяльності набуває нової об’єктивної форми – цифрової. Наслідком цього стає збільшення в цивільному обігу кількості об’єктів інтелектуальної власності, оприлюднених, відтворених або ж доведених до загального відома в електронній формі з використанням мережі Інтернет. Інтернет-середовище має транскордонну природу, що призводить до виникнення певних правових проблем, обумовлених територіальним характером прав інтелектуальної власності. Принципово значущим кроком на шляху вирішення цих питань стало свого часу прийняття двох міжнародних договорів – Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності з авторського права і Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, якими вперше на міжнародному рівні було закріплено за авторами та власниками суміжних прав виключне право на доведення до загального відома в Інтернеті, як правову підставу для охорони авторських і суміжних прав в мережі. Сьогодні в Україні дедалі більше уваги приділяється питанням захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Необхідно зауважити, що вказане середовище є загальнодоступним інформаційним простором глобального характеру, котрий не має єдиного централізованого керування, єдиного власника та відокремленого майна, і саме цим ставить під загрозу належну охорону та захист прав на результати інтелектуальної діяльності. Підґрунтям для дослідження особливостей правової охорони результатів інтелектуальної діяльності в мережі Інтернет слугували праці вчених-правників, зокрема: Ю.Є. Атаманової [23], І.М. Бенедисюка [27], Р.Є. Еннана [35], К.О. Зерова [38], Є.В. Коваленка [44], І.А. Коваленко [45], Л.Л. Тарасенка [69], О. І. Харитонової [74], Є.І. Ходаківського [73], Р. Б. Шишки [76], А.С. Штефан [78] та інших. Разом з тим, значна кількість сучасних досліджень зосереджена переважно на вивченні особливостей охорони окремих інститутів інтелектуальної власності або ж захисту прав на конкретні результати інтелектуальної діяльності, натомість здійснення комплексного дослідження проблем, пов’язаних з охороною прав на результати інтелектуальної діяльності в мережі Інтернет лишається актуальним.Документ Принципи медіації(КНТЕУ, 2020) Бортник Тетяна; Коренюк Ольга ОлександрівнаАктуальність теми дослідження: За останнє десятиріччя увага суспільства в цілому, а також наукової юридичної спільноти прикута до позасудових методів вирішення правових спорів. У більшій мірі мова уде по медіацію як спосіб вирішення юридичних конфліктів за участю медіатора. На сучасному етапі розвитку суспільства намагаються виробити такі методи вирішення конфліктів, які б дозволяли зменшити чи уникнути шкоди та сприяти подальшому розвитку. Одним із таких методів є медіація, як спосіб вирішення конфлікту із залученням третьої нейтральної особи чи сторони, яка сприятиме налагодженню комунікації між конфліктуючими сторонами та досягнення угоди. Наразі в Україні триває конфлікт, який торкається багатьох сфер суспільного життя, зумовлений численними різноманітними чинниками. Відтак актуальність розуміння медіації як методу вирішення соціально-політичних конфліктів є вкрай важливою. У зв’язку з цим необхідно проаналізувати досвід країн, де застосовувалося медіація та з’ясувати шляхи застосування медіації в Україні з метою вирішення соціально -політичного конфлікту, що склався у державі. У відповідності до положень статті 1 Конституції України наша держава є соціальною, демократичною та правовою. Проте розбудова України згідно із конституційними положеннями є неможливою без наявності ефективних засобів захисту прав інтелектуальної власності. Незважаючи на неодноразове реформування судової системи та внесення змін до чинних нормативно -правових актів, що регулюють питання інтелектуальної власності, та прийняття нових законів у даній галузі права, на сьогоднішній день відсутня ефективна форма захисту прав інтелектуальної власності. На даний час в Україні відбувається становленні інституту медіації, що є ефективним та альтернативним засобом вирішення спорів в зарубіжних країнах, зокрема і у спорах сфері інтелектуальної власності. Оскільки даний інститут є новим для України, перед його запровадженням слід дослідити надання послуг медіації за кордоном та визначити стан запровадження інституту медіації в Україні. Науково-теоретичною базою слугували та займались такі правники, як Є. Виноградова, Є. Іванова, О. Носирева, О. Львова. Але найглибше досліджували медіацію західні юристи – Б. Майєрсон, С. Купер, Г. Браун, А. Маррот та ін.